Дозировка
Взрослым 18 лет и старше, в т.ч. пожилым пациентам, препарат назначают внутрь по 5 мг 1 раз/сут, независимо от приема пищи. При необходимости доза может быть увеличена до 10 мг 1 раз/сут. Таблетки следует запивать достаточным количеством жидкости
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой светло-розового цвета, круглые, двояковыпуклые, с маркировкой "151" и логотипом компании на одной стороне.
Состав
1 таб.
солифенацина сукцинат 10 мг
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат - 102.5 мг, крахмал кукурузный - 30 мг, гипромеллоза 3 мПа?с - 6 мг, магния стеарат - 1.5 мг.
Состав пленочной оболочки: опадрай розовый 03F14895 (гипромеллоза 6 мПа?с 62%, тальк 18.59%, макрогол 8000 11.63%, титана диоксид 7.75%, железа оксид красный 0.03%) - 4 мг.
Фармакологическое действие
Спазмолитик. Солифенацин является специфическим конкурентным ингибитором мускариновых холинорецепторов, преимущественно М3-подтипа. Также было установлено, что солифенацин имеет низкое сродство или отсутствие сродства к различным другим рецепторам и ионным каналам.
Эффективность препарата Везикар® при применении в дозах 5 мг и 10 мг при синдроме гиперактивного мочевого пузыря наблюдается уже в течение первой недели лечения и стабилизируется на протяжении последующих 12 недель лечения. Максимальный эффект Везикара может быть выявлен через 4 недели. Эффективность сохраняется в течение длительного применения (не менее 12 мес).
Фармакокинетика
Всасывание
После приема внутрь Сmах в плазме крови достигается через 3-8 ч. Tmax не зависит от дозы. Сmах и AUC увеличиваются пропорционально повышению дозы от 5 до 40 мг. Абсолютная биодоступность - 90%. Прием пищи не влияет на Сmах и AUC солифенацина.
Фармакокинетика солифенацина имеет линейный характер в терапевтическом диапазоне доз.
Распределение
После в/в введения Vd солифенацина составляет около 600 л. Связывание солифенацина с белками плазмы, преимущественно с ?1-кислым гликопротеином, составляет около 98%.
Метаболизм
Солифенацин активно метаболизируется в печени, преимущественно изоферментом CYP3A4. Однако существуют альтернативные пути метаболизма солифенацина. Системный клиренс солифенацина составляет около 9.5 л/ч, а конечный T1/2 составляет 45-68 ч. После приема препарата внутрь в плазме помимо солифенацина были идентифицированы следующие метаболиты: один фармакологически активный (4R-гидроксисолифенацин) и три неактивных (N-глюкуронид, N-оксид и 4R-гидрокси-N-оксид солифенацина).
Выведение
После однократного введения 10 мг 14С-меченого солифенацина через 26 сут около 70% радиоактивности было обнаружено в моче и 23% в кале. В моче примерно 11% радиоактивности обнаружено в виде неизмененного активного вещества, около 18% в виде N-оксидного метаболита, 9% - в виде 4R-гидрокси-N-оксида солифенацина и 8% - в виде 4R-гидрокси метаболита (активный метаболит).
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Нет необходимости корректировать дозу в зависимости от возраста больных. Исследования показали, что экспозиция солифенацина (5 и 10 мг), выраженная в виде AUC, была сходной у здоровых людей пожилого возраста (от 65 до 80 лет) и у здоровых молодых людей (до 55 лет). У людей пожилого возраста средняя скорость абсорбции, выраженная в виде TСmax, была несколько ниже, а конечный T1/2 увеличивался примерно на 20%. Эти незначительные различия не являются клинически значимыми.
Фармакокинетика солифенацина у детей и подростков не изучена.
Фармакокинетика солифенацина не зависит от пола пациента и расовой принадлежности.
У пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени Сmах и AUC солифенацина незначительно отличаются от соответствующих показателей у здоровых добровольцев.
У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени (КК ?30 мл/мин) экспозиция солифенацина значительно выше - увеличение Сmах составляет около 30%, AUC - более 100% и T1/2 - более 60%. Отмечена статистически значимая взаимосвязь между КК и клиренсом солифенацина.
Фармакокинетика у пациентов, подвергающихся гемодиализу, не изучалась.
У пациентов с умеренной печеночной недостаточностью (от 7 до 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) величина Сmах не меняется, AUC увеличивается на 60%, T1/2 увеличивается в 2 раза. Фармакокинетика у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью не изучена.
Побочные действия
Везикар® может вызывать побочные эффекты, связанные с м-холиноблокирующим действием солифенацина, чаще слабой или умеренной выраженности. Частота этих нежелательных эффектов зависит от дозы. Наиболее часто отмечаемый побочный эффект Везикара - сухость во рту (отмечалась у 11% пациентов, получавших препарат в суточной дозе 5 мг, у 22% пациентов, получавших препарат в суточной дозе 10 мг, и у 4% пациентов, получавших плацебо). Выраженность этого побочного эффекта обычно была слабой и лишь в редких случаях приводила к прерыванию лечения. В целом приверженность лечению была очень высока.
Ниже приводятся остальные побочные эффекты, зарегистрированные в клинических исследованиях по применению Везикара. Использовались следующие критерии оценки частоты встречаемости побочных явлений: частые (>1/100, <1/10); нечастые (>1/1000, <1/100); редкие (>1/10 000, <1/1000), очень редкие (<1/10 000 и с неизвестной частотой, которая не может быть оценена по представленным данным).
Со стороны пищеварительной системы: часто - запор, тошнота, диспепсия, боль в животе; нечасто - гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, сухость глотки; редко - кишечная непроходимость, копростаз; очень редко - рвота*, снижение аппетита*.
Со стороны мочевыделительной системы: нечасто - инфекции мочевыводящих путей, затруднение мочеиспускания; редко - острая задержка мочеиспускания; очень редко - почечная недостаточность*.
Со стороны ЦНС: нечасто - сонливость, дисгевзия (нарушение вкуса); очень редко - головокружение*, головная боль*.
Психические нарушения: очень редко - галлюцинации*, спутанность сознания*, сонливость*, бредовое состояние*.
Со стороны органа зрения: часто - нечеткость зрительного восприятия (нарушение аккомодации); нечасто - сухость глаз.
Со стороны дыхательной системы: нечасто - сухость полости носа.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: нечасто - сухость кожи; очень редко - многоформная эритема*, зуд*, сыпь*, крапивница*, ангионевротический отек*, эксфолиативный дерматит*.
Прочие: нечасто - усталость, отеки нижних конечностей. Подробнее см. инструкцию
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
прежде чем начать лечение Везикаром, следует установить, нет ли других причин нарушения мочеиспускания (сердечная недостаточность или заболевания почек). Если выявлена инфекция мочевыводящих путей, следует начать соответствующее противомикробное лечение.
Влияние на способность к вождению автотранспортом и управлению механизмами
Солифенацин, подобно другим м-холиноблокаторам, может вызывать нечеткость зрительного восприятия, а также сонливость (редко) и чувство усталости, что может отрицательно сказаться на способности управлять автомобилем и работать с механизмами. Необходимо соблюдать меры предосторожности при управлении транспортными средствами и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Передозировка
Передозировка солифенацина может сопровождаться тяжелыми м-холиноблокирующими нарушениями и требует соответствующего лечения. Описан случай ошибочного приема солифенацина в дозе 280 мг за 5-часовой промежуток времени, в результате чего у пациента развилось изменение психического состояния, не приведшее к госпитализации.
Симптомы: при применении препарата у добровольцев в дозе 100 мг однократно наиболее часто отмечались следующие побочные эффекты: головная боль (легкая), сухость во рту (умеренная), головокружение (умеренное), сонливость (легкая) и неясность зрения (умеренная). О случаях острой передозировки не сообщалось.
Лечение: в случае передозировки следует назначить активированный уголь, сделать промывание желудка, но не следует вызывать рвоту. При необходимости проводят симптоматическую терапию:
— при тяжелых антихолинергических эффектах центрального действия (галлюцинации, выраженная возбудимость) назначают физостигмин или карбахол;
— при судорогах или выраженной возбудимости - бензодиазепины;
— при дыхательной недостаточности - искусственное дыхание;
— при тахикардии - бета-адреноблокаторы;
— при острой задержке мочи - катетеризация;
— при мидриазе - закапывают в глаза пилокарпин и/или помещают больного в темное помещение.
Как и в случае передозировки других м-холиноблокаторов, особое внимание следует уделять пациентам с установленным риском удлинения интервала QT (т.е. при гипокалиемии, брадикардии и при одновременном приеме препаратов, вызывающих удлинение интервала QT) и пациентам с заболеваниями сердца (ишемия миокарда, аритмии, хроническая сердечная недостаточность).
Показания
— лечение ургентного (императивного) недержания мочи, учащенного мочеиспускания и ургентных (императивных) позывов к мочеиспусканию, характерных для пациентов с синдромом гиперактивного мочевого пузыря.
Противопоказания
— задержка мочеиспускания;
— тяжелые желудочно-кишечные заболевания (включая токсический мегаколон);
— myasthenia gravis;
— закрытоугольная глаукома;
— тяжелая печеночная недостаточность;
— тяжелая почечная недостаточность или умеренная печеночная недостаточность при одновременном лечении ингибиторами CYP3A4 (например, кетоконазолом);
— проведение гемодиализа;
— детский возраст (отсутствие данных по эффективности и безопасности);
— повышенная чувствительность к компонентам препарата.
Пациенты с редкими наследственными нарушениями переносимости галактозы, лактазной недостаточностью лопарей (саамов), глюкозо-галактозной мальабсорбцией не должны принимать препарат.
Подробнее см. инструкцию
Лекарственное взаимодействие
Фармакологическое взаимодействие
При сопутствующем лечении препаратами с м-холиноблокирующими свойствами может отмечаться более выраженное терапевтическое действие и развитие нежелательных эффектов. После прекращения приема солифенацина следует сделать недельный перерыв, прежде чем начинать лечение другим м-холиноблокатором. Терапевтический эффект может быть снижен при одновременном приеме м-холиномиметиков.
Солифенацин может снизить эффект препаратов, стимулирующих моторику ЖКТ, например, метоклопрамида и цизаприда.
Подробнее см. инструкцию
(2431)
Дозування
Дорослим старше 18 років, в т. ч. літнім пацієнтам, препарат призначають внутрішньо по 5 мг 1 раз/добу, незалежно від прийому їжі. При необхідності доза може бути збільшена до 10 мг 1 раз/добу. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, круглі, двоопуклі, з маркіровкою "151" і логотипом компанії на одній стороні.Склад
1 таб.
солифенацина сукцинат 10 мг
Допоміжні речовини: лактози моногидр��т - 102.5 мг, крохмаль кукурудзяний - 30 мг, гіпромелоза 3 мПа?з - 6 мг, магнію стеарат - 1.5 мг.
Склад плівкової оболонки: опадрай рожевий 03F14895 (гіпромелоза 6 мПа?з 62%, тальк 18.59%, макрогол 8000 11.63%, титану діоксид 7.75%, заліза оксид червоний 0.03%) - 4 мг.Фармакологічна дія
Спазмолітик. Солифенацин є специфічним конкурентним інгібітором мускариновых холінорецепторів, переважно М3 підтипу. Також було встановлено, що солифенацин має низьку спорідненість або відсутність спорідненості до різних іншим рецепторів і іонним кан��лам.
Ефективність препарату Везикар® при застосуванні в дозах 5 мг та 10 мг при синдромі гіперактивного сечового міхура спостерігається вже протягом першого тижня лікування і стабілізується протягом наступних 12 тижнів лікування. Максимальний ефект Везикара може бути виявлений через 4 тижні. Ефективність зберігається протягом тривалого застосування (не менше 12 міс).Фармакокінетика
Всмоктування
Після прийому всередину Смах в плазмі крові досягається через 3-8 год Tmax не залежить від дози. Смах і AUC збільшуються пропорционал��але підвищення дози від 5 до 40 мг. Абсолютна біодоступність - 90%. Прийом їжі не впливає на Cmax та AUC солифенацина.
Фармакокінетика солифенацина має лінійний характер у терапевтичному діапазоні доз.
Розподіл
Після в/в введення Vd солифенацина становить близько 600 л. Зв'язування солифенацина з білками плазми, переважно з ?1-кислим глікопротеїном, становить близько 98%.
Метаболізм
Солифенацин активно метаболізується в печінці, переважно ізоферментом CYP3A4. Однак існують альтернативні шляхи метаболизма солифенацина. Системний кліренс солифенацина становить близько 9.5 л/год, а кінцевий T1/2 становить 45-68 год. Після прийому препарату внутрішньо в плазмі крім солифенацина були ідентифіковані такі метаболіти: один фармакологічно активний (4R-гидроксисолифенацин) і три неактивних (N-глюкуронід, N-оксид і 4R-гідрокси-N-оксид солифенацина).
Виведення
Після одноразового введення 10 мг 14С-міченого солифенацина через 26 добу близько 70% радіоактивності було виявлено в сечі і 23% у калі. У сечі приблизно 11% радіоактивності виявлено�� у вигляді незміненої активної речовини, близько 18% у вигляді N-оксидного метаболіту, 9% - у вигляді 4R-гідрокси-N-оксиду солифенацина і 8% - у вигляді 4R-гідрокси метаболіту (активний метаболіт).
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Немає необхідності коригувати дозу залежно від віку хворих. Дослідження показали, що експозиція солифенацина (5 і 10 мг), яка виражена у вигляді AUC, була подібною у здорових людей літнього віку (від 65 до 80 років) і у здорових молодих людей (до 55 років). У людей похилого віку середня швидкість абсорбц��і, виражена у вигляді ТСмах, була дещо нижчою, а кінцевий T1/2 збільшувався приблизно на 20%. Ці незначні відмінності не є клінічно значущими.
Фармакокінетика солифенацина у дітей і підлітків не вивчена.
Фармакокінетика солифенацина не залежить від статі пацієнта і расової приналежності.
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня Смах і AUC солифенацина незначно відрізняються від відповідних показників у здорових добровольців.
У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжелой ступеня (КК ?30 мл/хв) експозиція солифенацина значно вища - збільшення Смах становить приблизно 30%, AUC - понад 100% та T1/2 - більше 60%. Відзначена статистично значущий взаємозв'язок між КК і кліренсом солифенацина.
Фармакокінетика у пацієнтів, що піддаються гемодіалізу, не вивчалася.
У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (від 7 до 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) величина Cmax не змінюється, AUC зростає на 60%, T1/2 збільшується в 2 рази. Фармакокінетика у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не вивчена.П��бочные дії
Везикар® може спричинити побічні ефекти, пов'язані з м-холіноблокуючою дією солифенацина, частіше слабкої або помірної вираженості. Частота цих небажаних ефектів залежить від дози. Найбільш часто відзначається побічний ефект Везикара - сухість у роті (відзначалася у 11% пацієнтів, які отримували препарат у добовій дозі 5 мг, у 22% пацієнтів, які отримували препарат у добовій дозі 10 мг, і у 4% пацієнтів, які отримували плацебо). Вираженість цього побічного ефекту зазвичай була слабкою і лише в рідкісних випадках призводила до переривання лікування. В цілому прихильність до лікування була дуже висока.
Нижче наведені інші побічні ефекти, зареєстровані у клінічних дослідженнях по застосуванню Везикара. Використовувалися такі критерії оцінки частоти зустрічальності побічних явищ: часті (>1/100, <1/10); нечасті (>1/1000, <1/100); рідкісні (>1/10 000, <1/1000), дуже рідкісні (<1/10 000 та з невідомою частотою, яка не може бути оцінена за представленими даними).
З боку травної системи: часто - запор, нудота, диспепсія, біль у животі; нечасто - гастроэзофагеальная рефлюксна хвороба, сухість глотки; рідко - кишкова непрохідність, копростаз; дуже рідко - блювота*, зниження апетиту*.
З боку сечовидільної системи: нечасто - інфекції сечовивідних шляхів, утруднення сечовипускання; рідко - гостра затримка сечовипускання; дуже рідко - ниркова недостатність*.
З боку ЦНС: нечасто - сонливість, дисгевзія (порушення смаку); дуже рідко - запаморочення*, головний біль*.
Психічні порушення: дуже рідко - галюцинації*, сплутаність свідомості*, сонливість*, бредо��е стан*.
З боку органу зору: часто - нечіткість зорового сприйняття (порушення акомодації); нечасто - сухість очей.
З боку дихальної системи: нечасто - сухість порожнини носа.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто - сухість шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема*, свербіж*, висип*, кропив'янка*, ангіоневротичний набряк*, ексфоліативний дерматит*.
Інші: нечасто - втома, набряки нижніх кінцівок. Детальніше див. інструкціюОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
перш ніж начать лікування Везикаром, слід встановити, чи немає інших причин порушення сечовипускання (серцева недостатність або захворювання нирок). Якщо виявлена інфекція сечовивідних шляхів, слід розпочати відповідну протимікробну лікування.
Вплив на здатність до керування автотранспортом і управління механізмами
Солифенацин, подібно до інших м-холиноблокаторам, може викликати нечіткість зорового сприйняття, а також сонливість (рідко) і відчуття втоми, що може негативно позначитися на здатності керувати автомобілем і працювати з механізмами. Необхідно дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Передозування
Передозування солифенацина може супроводжуватися важкими м-холиноблокирующими порушеннями і вимагає відповідного лікування. Описаний випадок помилкового прийому солифенацина у дозі 280 мг за 5-годинний проміжок часу, в результаті чого у пацієнта розвинулося зміна психічного стану, не призвело до госпіталізації.
Симптоми: при застосуванні препарату у добровольців у дозі 100 мг одноразово найчастіше відзначалися такі побічні ефекти: головний біль (легка), сухість у роті (помірна), запаморочення (помірне), сонливість (легка) і неясність зору (помірна). Про випадки гострого передозування не повідомлялося.
Лікування: у разі передозування слід призначити активоване вугілля, зробити промивання шлунка, але не слід викликати блювання. Пр�� необхідності проводять симптоматичну терапію:
— при тяжких антихолінергічних ефектах центральної дії (галюцинації, виражена збудливість) призначають фізостигмін або карбахол;
— при судомах або вираженою збудливості - бензодіазепіни;
— при дихальній недостатності - штучне дихання;
— при тахікардії - бета-адреноблокатори;
— при гострій затримці сечі - катетеризація;
— при мидриазе - закапують в очі пілокарпін та/або хворого поміщають в темне поміщений��е.
Як і у випадку передозування інших м-холіноблокаторів, особливу увагу слід приділяти пацієнтам з встановленим ризиком подовження інтервалу QT (т. е. при гіпокаліємії, брадикардії та при одночасному прийомі препаратів, що спричиняють подовження інтервалу QT) і пацієнтам із захворюваннями серця (ішемія міокарда, аритмії, хронічна серцева недостатність).Свідчення
— лікування ургентного (імперативного) нетримання сечі, прискореного сечовипускання та ургентних (імперативних) позивів до сечовипускання, характерних для пацієнтів з��ндромом гіперактивного сечового міхура.Протипоказання
— затримка сечовипускання;
— тяжкі шлунково-кишкові захворювання (включаючи токсичний мегаколон);
— myasthenia gravis;
— закритокутова глаукома;
— тяжка печінкова недостатність;
— тяжка ниркова недостатність або помірна печінкова недостатність при одночасному лікуванні інгібіторами CYP3A4 (наприклад, кетоконазолом);
— проведення гемодіалізу;
— дитячий вік (відсутність даних щодо ефективності та безопасності);
— підвищена чутливість до компонентів препарату.
Пацієнти з рідкісними спадковими порушеннями переносимості галактози, лактазною недостатністю лопарів (саамів), глюкозо-галактозною мальабсорбцією не повинні приймати препарат.
Детальніше див. інструкціюЛікарська взаємодія
Фармакологічна взаємодія
При супутньому лікуванні препаратами з м-холиноблокирующими властивостями може відзначатися більш виражену терапевтичну дію і розвиток небажаних ефектів. После припинення прийому солифенацина слід зробити тижневу перерву, перш ніж починати лікування іншими м-холиноблокатором. Терапевтичний ефект може бути знижений при одночасному прийомі м-холиномиметиков.
Солифенацин може знизити ефект препаратів, що стимулюють моторику ШКТ, наприклад, метоклопраміду і цизаприду.
Детальніше див. інструкцію