Дозировка
Препарат принимают внутрь, независимо от приема пищи, кратность приема - 1 раз/сут. Вальсакор® НД160 можно сочетать с другими антигипертензивными средствами. Лечение необходимо начинать с минимальных доз препарата. Пациентам, не достигшим целевого уровня АД на фоне монотерапии (валсартана в дозе 160 мг или гидрохлоротиазида в дозе 25 мг), рекомендуется фиксированная комбинация доз - Вальсакор® НД160 (160/25 мг) 1 раз/сут. Максимальный антигипертензивный эффект препарата Вальсакор® НД160 (160/25 мг) развивается в течение 2-4 недель. Пациентам с нарушениями функции почек (КК более 30 мл/мин (0.5 мл/сек)) не требуется изменения доз препарата. Вальсакор® НД160 не рекомендуется пациентам с нарушениями функции печени. Максимально рекомендованная суточная доза валсартана у пациентов с легкими или умеренными нарушениями функции печени небилиарного происхождения - 80 мг (1 таб./сут препарата Вальсакор® Н80). Пациентам пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой светло-коричневого цвета, овальные, двояковыпуклые.
Состав
1 таб.
валсартан 160 мг
гидрохлоротиазид 25 мг
Вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая, лактозы моногидрат, магния стеарат, кроскармеллоза натрия, повидон, кремния диоксид коллоидный безводный.
Фармакологическое действие
Комбинированный антигипертензивный препарат.
Валсартан является селективным антагонистом рецепторов ангиотензина II, небелковой природы.
Оказывает избирательное антагонистическое действие на рецепторы подтипа АТ1. Следствием блокады АТ1-рецепторов является повышение плазменной концентрации ангиотензина II, который может стимулировать незаблокированные рецепторы подтипа АТ2, что уравновешивает эффекты, связанные со стимуляцией АТ1-рецепторов.
Валсартан не обладает агонистической активностью в отношении АТ1-рецепторов. Его сродство к рецепторам подтипа АТ1 примерно в 20 000 раз больше, чем к рецепторам подтипа АТ2. Валсартан не ингибирует АПФ, известный также под названием кининазы II, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. В связи с отсутствием влияния на АПФ эффекты брадикинина и субстанции Р не потенцируются, поэтому при приеме антагонистов рецепторов апгиотензина II маловероятно развитие сухого кашля. Валсартан не вступает во взаимодействие и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, участвующие в регуляции функции сердечно-сосудистой системы.
При лечении артериальной гипертензии валсартан снижает АД, не влияя на ЧСС.
После приема внутрь разовой дозы валсартана антигипертензивный эффект развивается в течение 2 ч, а максимальное снижение АД достигается в течение 4-6 ч.
Антигипертензивный эффект валсартана сохраняется в течение 24 ч. При повторных назначениях валсартана максимальное снижение АД, вне зависимости от дозы, достигается через 2-4 недели и сохраняется на достигнутом уровне в ходе длительной терапии. Комбинация с гидрохлоротиазидом позволяет достичь значимого дополнительного снижения АД.
Внезапное прекращение приема валсартана не сопровождается синдромом отмены (резким подъемом АД или другими нежелательными клиническими последствиями).
Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик, диуретический эффект которого связан с нарушением реабсорбции ионов натрия, хлора, калия, магния, воды в дистальном отделе нефрона; задерживает выведение ионов кальция, мочевой кислоты. Обладает гипотензивным действием, которое обусловлено расширением артериол. Практически не оказывает влияния на нормальные показатели АД.
Диуретический эффект развивается через 1-2 ч после приема препарата внутрь, достигает максимума через 4 ч и сохраняется в течение 6-12 ч. Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может потребоваться 3-4 недели.
Фармакокинетика
Всасывание
Валсартан быстро всасывается после приема внутрь, однако степень абсорбции варьируется в широких пределах. Средняя величина абсолютной биодоступности валсартана составляет 23%. Время, необходимое для достижения Cmax - 2 ч.
При приеме валсартана с пищей AUC уменьшается на 48%. Тем не менее, через 8 ч после приема плазменные концентрации валсартана, принятого натощак или с пищей, одинаковы. Уменьшение AUC не сопровождается клинически значимым снижением терапевтического эффекта валсартана, поэтому препарат можно применять независимо от приема пищи.
Распределение
При приеме препарата внутрь 1 раз/сут накопление его незначительно. Плазменные концентрации валсартана одинаковы у мужчин и женщин.
Валсартан активно связывается с белками сыворотки крови (94-97%), преимущественно с сывороточным альбумином. Равновесный Vd препарата небольшой, около 17 л. Плазменный клиренс относительно низкий (примерно 2 л/ч) при сравнении с печеночным кровотоком (примерно 30 л/ч).
Метаболизм и выведение
Метаболизируется с помощью изофермента CYP 2C9. T1/2 составляет 9 ч. Выводится преимущественно в неизмененном виде через кишечник (70%) и почки (30%).
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Учитывая, что почечный клиренс составляет только 30% от величины общего клиренса, у пациентов с нарушением функции почек не требуется коррекции доз препарата. Т.к. степень связывания валсартана с белками плазмы крови высокая, его выведение при гемодиализе маловероятно.
Около 83% валсартана выводится через кишечник, преимущественно в неизмененном виде. Валсартан не подвергается существенной биотрансформации, поэтому его системное действие не коррелирует со степенью нарушения функции печени. Поэтому у пациентов с печеночной недостаточностью небилиарного происхождения и при отсутствии холестаза не требуется изменения дозы валсартана. У больных с билиарным циррозом печени или обструкцией желчевыводящих путей AUC валсартана увеличивается примерно в 2 раза. Вальсакор® НД160 не рекомендован пациентам с нарушениями функции печени.
У некоторых пациентов пожилого возраста выявлено несколько большее системное воздействие валсартана по сравнению с молодыми добровольцами; однако не установлено, имеют ли эти различия клиническое значение. Системный клиренс гидрохлоротиазида снижается у пожилых пациентов, по сравнению с молодыми.
Гидрохлоротиазид
Всасывание и распределение
После приема внутрь всасывание гидрохлоротиазида составляет 60-80%. Cmax гидрохлоротиазида в крови достигается через 2 ч после приема внутрь. Связывание с белками плазмы - 40-70%.
Метаболизм и выведение
Гидрохлоротиазид не метаболизируется и быстро выводится с мочой (более 95%). T1/2 составляет 6-15 ч.
Побочные действия
Классификация частоты развития побочных эффектов ВОЗ:
очень часто >1/10
часто от > 1/100 до < 1/10
иногда от > 1/1000 до < 1/100
редко от >1/10 000 до < 1/1000
очень редко от < 1/10 000, включая отдельные сообщения.
Нежелательные явления имели в целом слабовыраженный и преходящий характер.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: часто - общая слабость; иногда - повышенная утомляемость, астения, головокружение, в т.ч. постуральное, вертиго, бессонница; редко - головная боль, депрессия, парестезии, невралгия; очень редко - обморок (при применении после перенесенного инфаркта миокарда).
Со стороны дыхательной системы: часто - назофарингит; иногда - инфекции верхних отделов дыхательных путей, ринит, синусит, кашель; очень редко - респираторный дистресс-синдром с пневмонитом и отеком легких.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда - боль в груди; часто - выраженное снижение АД и ортостатическая гипотензия; очень редко - аритмии; потенциально возможно - отеки периферические.
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея; иногда - тошнота, диспепсия, боль в животе; редко - гастроэнтерит, снижение аппетита, запор, гипербилирубинемия, повышение активности печеночных трансаминаз; очень редко - панкреатит, внутрипеченочный холестаз, желтуха.
Со стороны кожных покровов: редко - кожная сыпь, фоточувствительность; очень редко - алопеция.
Со стороны костно-мышечной системы: иногда - боль в спине, конечностях, растяжение и разрывы связок и мышц или мышечных сухожилий, артрит, артралгия; редко - миалгия, мышечная слабость, судороги мышц.
Со стороны мочеполовой системы: иногда - снижение либидо, импотенция (менее 1%), инфекции мочевыводящего тракта, вирусные инфекции, увеличение частоты мочеиспускания; редко - гиперкреатининемия, повышение концентрации сывороточного азота мочевины; очень редко - нарушение функции почек.
Со стороны органов чувств: иногда - нарушение зрения; редко - шум в ушах, конъюнктивит.
Аллергические реакции: очень редко - ангионевротический отек, крапивница, кожная сыпь, зуд, реакции повышенной чувствительности, включая сывороточную болезнь и некротизирующий васкулит, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), волчаночноподобные реакции, обострение течения СКВ.
Со стороны системы кроветворения: редко - анемия, в т.ч. гемолитическая, лейкопения, агранулоцитоз, угнетение костного мозга, снижение концентрации гемоглобина и гематокрита, нейтропения, тромбоцитопения (иногда с пурпурой).
Со стороны лабораторных показателей: часто - гиперкалиемия, гипокалиемия, гипонатриемия, гипомагниемия, гиперкальциемия.
Прочие: редко - повышенное потоотделение; очень редко - носовое кровотечение.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Пациенты с тяжелой хронической сердечной недостаточностью в стадии декомпенсации или другими состояниями, сопровождающимися стимуляцией РААС
Применение препарата Вальсакор® НД160 у этой группы пациентов обычно сопровождается более выраженным снижением АД, однако при соблюдении рекомендаций по подбору доз лечение редко требует отмены из-за артериальной гипотензии. Терапию препаратом Вальсакор® НД160 следует проводить с осторожностью. Вследствие подавления активности РААС у некоторых пациентов возможно развитие нарушения функции почек. При тяжелой хронической сердечной недостаточности возможно развитие олигурии и/или прогрессирующей азотемии вплоть до (в редких случаях) острой почечной недостаточности и/или смерти (в редких случаях).
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью необходим регулярный контроль функции почек, при одновременном назначении комбинации трех классов препаратов - ингибиторов АПФ, бета-адреноблокаторов и антагонистов рецепторов ангиотензина II (AT1). Возможно назначение в комбинации с другими лекарственными средствами, назначаемыми после перенесенного инфаркта миокарда: тромболитики, ацетилсалициловая кислота, бета-адреноблокаторы и статины.
Пациенты с гипонатриемией и/или сниженным ОЦК
У пациентов с выраженной гипонатриемией и /или сниженным ОЦК, например, вследствие приема больших доз диуретиков, в редких случаях в начале терапии препаратом Вальсакор® НД160 может развиться выраженная артериальная гипотензия. Перед началом лечения рекомендовано скорректировать нарушения водно-электролитного баланса, в частности, путем уменьшения доз диуретиков. При развитии артериальной гипотензии с клиническими проявлениями необходимо придать пациенту горизонтальное положение с приподнятыми ногами, восполнить ОЦК и провести коррекцию нарушений водно-электролитного баланса. Терапию препаратом Вальсакор® НД160 можно продолжить только после стабилизации показателей АД.
Стеноз почечной артерии
Безопасность применения препарата Вальсакор® НД160 у пациентов с двусторонним или односторонним стенозом почечных артерий, а также стенозом артерии единственной почки не установлена (возможно повышение сывороточных концентраций мочевины и креатинина).
Нарушение функции почек
У пациентов с нарушениями функции почек (КК более 30 мл/мин (более 0.5 мл/сек)) не требуется изменения доз препарата. Рекомендуется периодически контролировать содержание ионов калия, концентрацию креатинина и мочевой кислоты в сыворотке крови. Опыт применения препарата Вальсакор® НД160 у пациентов с недавно перенесенной трансплантацией почек отсутствует.
Нарушение функции печени
Пациентам с нарушением функции печени рекомендуется принимать не более 80 мг валсартана в сутки.
Первичный гиперальдостеронизм
Вальсакор® НД160 не рекомендован пациентам с первичным гиперальдостеронизмом.
СКВ
Имеются сообщения об обострении течения СКВ при применении тиазидных диуретиков.
Другие метаболические нарушения
Тиазидные диуретики могут изменять толерантность к глюкозе и повышать сывороточные концентрации холестерина, триглицеридов и мочевой кислоты.
Вальсакор® НД160 содержит лактозу, поэтому препарат не следует назначать пациентам с наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы lapp или синдромом нарушенного всасывания глюкозы-галактозы.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Пациентам необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортом и работе с другими сложными механизмами, требующей повышенного внимания, т.к. возможно развитие головокружения или слабости на фоне артериальной гипотензии.
Передозировка
Валсартан
Симптомы: выраженное снижение АД, которое может привести к головокружению, коллапсу и/или шоку со смертельным исходом.
Лечение: симптоматическое, рекомендуется вызвать рвоту и промыть желудок, назначение активированного угля. При развитии артериальной гипотензии необходимо придать пациенту горизонтальное положение с приподнятыми ногами, восполнить ОЦК и провести коррекцию нарушений водно-электролитного баланса. Гемодиализ неэффективен.
Гидрохлоротиазид
Симптомы: наиболее частые симптомы являются следствием дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратации вследствие чрезмерного диуреза (тошнота, сонливость, аритмия, спазм мышц). При одновременном приеме сердечных гликозидов гипокалиемия может усугублять течение аритмий.
Лечение: симптоматическое.
Показания
— артериальная гипертензия (у пациентов, которым показана комбинированная терапия).
Противопоказания
— выраженные нарушения функции печени;
— билиарный цирроз печени и непроходимость желчных путей (холестаз);
— легкие и умеренные нарушения функции печени небилиарного происхождения (для данной дозы препарата);
— анурия, выраженные нарушения функции почек (КК менее 30 мл/мин (0.5 мл/сек));
— гемодиализ;
— гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия или гиперурикемия с клиническими проявлениями, рефрактерные к адекватной терапии;
— непереносимость галактозы, дефицит лактазы lapp или синдром нарушенного всасывания глюкозы/галактозы;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность валсартана у детей не установлена);
— беременность;
— период лактации;
— повышенная чувствительность к валсартану, гидрохлоротиазиду, производным сульфонамида и к другим компонентам препарата.
С осторожностью следует применять препарат при одновременном приеме препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли и других средств, способных повышать уровень калия в крови (например, гепарин), хронической сердечной недостаточности IV функционального класса по классификации NYHA, почечной недостаточности (КК более 30 мл/мин (0.5 мл/сек)), умеренных нарушениях функции печени, двустороннем или одностороннем стенозе почечных артерий или стенозе артерии единственной почки, состоянии после трансплантации почек, состояниях, сопровождающихся снижением ОЦК и/или ионов натрия (в т.ч. диарея, рвота), первичном гиперальдостеронизме, стенозе аортального и митрального клапанов, гипертрофической обструктивной кардиомиопатии (ГОКМП), системной красной волчанке, повышенной чувствительности к другим антагонистам рецепторов ангиотензина II, аллергических реакциях и бронхиальной астме.
Использование антагонистов рецепторов ангиотензина II не рекомендуется в I триместре беременности. Препарат противопоказан во II и III триместрах беременности, поскольку применение во II и III триместрах беременности может вызвать фетотоксические эффекты (снижение функции почек, маловодие, замедление окостенения костей черепа плода) и неонатальные токсические эффекты (почечную недостаточность, артериальную гипотензию, гиперкалиемию). Если все же препарат применяли во II и III триместрах беременности, то необходимо провести УЗИ почек и костей черепа плода.
При планировании беременности рекомендуется пациентку перевести на альтернативную антигипертензивную терапию с учетом профиля безопасности.
При подтверждении беременности препарат Вальсакор® НД160 необходимо отменить как можно раньше.
Нет данных о выделении валсартана в грудное молоко. Однако известно, что валсартан проникает в молоко лактирующих крыс. Гидрохлоротиазид выделяется с грудным молоком. Поэтому при необходимости терапии препаратом Вальсакор® НД160 в период лактации следует отменить грудное вскармливание.
Лекарственное взаимодействие
Валсартан
Клинически значимых фармакокинетических взаимодействий с лекарственными средствами циметидин, варфарин, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипини глибенкламид не отмечено.
Поскольку валсартан не подвергается существенному метаболизму, то не следует ожидать и значимых лекарственных взаимодействий, связанных с индукцией или ингибированием системы цитохрома Р450.
Одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактона, триамтерена, амилорида), калийсодержащих пищевых добавок, препаратов, повышающих уровень калия в сыворотке крови (ингибиторы АПФ, гепарин, циклоспорин), может привести к гиперкалиемии, в связи с чем требуется соблюдать осторожность.
Одновременный прием с другими антигипертензивными средствами, в т.ч. диуретиками, ведет к усилению гипотензивного эффекта.
При одновременном приеме препаратов лития и антагонистов рецепторов ангиотензина II зарегистрированы случаи обратимого повышения содержания ионов лития в сыворотке крови и повышение его токсичности. Рекомендуется регулярный контроль содержания ионов лития в крови.
Гидрохлоротиазид
С тиазидными диуретиками такие лекарственные средства, как этанол, барбитураты и опиоидные анальгетики, могут потенцировать риск развития ортостатической гипотензии.
Гипогликемические средства (для приема внутрь и инсулин): может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств.
Другие гипотензивные средства: аддитивный эффект.
Холинолитики (например, атропин, бипериден) увеличивают биодоступность тиазидных диуретиков.
Колестирамин и колестипол: в присутствии анионных обменных смол всасывание гидрохлоротиазида уменьшается.
ГКС, АКТГ, слабительные средства, амфотерицин В, карбеноксолон, бензатина бензилпенициллин, салициловая кислота и салицилаты: возможно снижение содержания электролитов, в частности гипокалиемия, рекомендуется регулярно контролировать содержание ионов калия в крови.
Антиаритмические средства класса I A (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид), антиаритмические средства III класса (амиодарон, дофетилид, ибутилид), соталол, некоторые нейролептики (тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифтороперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол), другие препараты (бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин в/в, галофантрин, кетансерин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, терфенадин, винкамин в/в): риск развития аритмии типа "пируэт" на фоне возможной гипокалиемии и гипомагниемии. Рекомендован контроль содержания ионов калия в крови.
Сердечные гликозиды: риск развития аритмии на фоне гипокалиемии и гипомагниемии.
Бета-адреноблокаторы и диазоксид: усиление гипогликемического эффекта этих средств.
Урикозурические средства (пробенецид, сульфинпиразон, аллопуринол): возможно увеличение концентрации мочевой кислоты в крови, а также увеличение частоты развития реакций повышенной чувствительности к аллопуринолу; при необходимости - коррекция дозы урикозурических средств.
Прессорные амины (например, эпинефрин, норэпинефрин): возможно снижение эффекта прессорных аминов.
Амантадин: увеличивается риск побочных эффектов амантадина.
Цитотоксические средства (например, циклофосфамид, метотрексат): уменьшается выведение цитотоксических средств и потенцирование миелосупрессивного действия.
Миорелаксанты недеполяризующего типа действия (например, тубокурарин): усиление эффекта миорелаксантов.
Циклоспорин: увеличивается риск гиперурикемии и подагроподобных осложнений.
Тетрациклины (кроме доксициклина): риск увеличения концентрации мочевины в сыворотке крови.
Метилдопа: описаны случаи гемолитической анемии.
Литий: диуретики снижают почечный клиренс лития и повышают риск развития токсического действия лития; рекомендуется контроль содержания лития в крови.
НПВП (включая ингибиторы ЦОГ-2, салициловая кислота, производные индолуксусной кислоты): может снижаться диуретический, натрийуретический и гипотензивный эффект диуретиков, возможно развитие острой почечной недостаточности.
Одновременный прием с препаратами кальция, витамином D может привести к повышению содержания ионов кальция в крови, что может искажать результаты исследования функции паращитовидных желез.
(5998)
Дозування
Препарат приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі, кратність прийому - 1 раз/сут. Вальсакор® НД160 можна поєднувати з іншими антигіпертензивними засобами. Лікування необхідно починати з мінімальних доз препарату. Пацієнтам, які не досягли цільового рівня АТ на фоні монотерапії (препарату в дозі 160 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг), рекомендується фіксована комбінація доз - Вальсакор® НД160 (160/25 мг) 1 раз/добу. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Вальсакор® НД160 (160/25 мг) розвивається протягом 2-4 тижнів. Паці��нтам з порушеннями функції нирок (КК більше 30 мл/хв (0.5 мл/сек)) не потребує зміни доз препарату. Вальсакор® НД160 не рекомендується пацієнтам з порушеннями функції печінки. Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки небіліарного походження - 80 мг (1 таб./добу препарату Вальсакор® Н80). Пацієнтам літнього віку корекції дози не потрібно.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору, овальні, двоопуклі.З��ставши
1 таб.
валсартан 160 мг
гідрохлоротіазид 25 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний.Фармакологічна дія
Комбінований антигіпертензивний препарат.
Валсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II, небілкової природи.
Надає виборче антагоністичну дію на рецептори підтипу АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів яв��яется підвищення плазмової концентрації ангіотензину II, який може стимулювати заблоковані рецептори підтипу АТ2, що врівноважує ефекти, пов'язані зі стимуляцією АТ1-рецепторів.
Валсартан не має агонистической активністю відносно АТ1-рецепторів. Його спорідненість до рецепторів підтипу АТ1 приблизно у 20 000 разів більше, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кининазы ІІ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу��ня АПФ на ефекти брадикініну і субстанції Р не потенціюється, тому при прийомі антагоністів рецепторів апгиотензина II малоймовірно розвиток сухого кашлю. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які беруть участь у регуляції функції серцево-судинної системи.
При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС.
Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 год, а максимальне зниження АТ досягнень��ється протягом 4-6 ч.
Антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 год. При повторних призначеннях препарату максимальне зниження АТ, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і зберігається на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження АТ.
Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підйомом АТ або іншими небажаними клінічними наслідками).
Гидрохлоротиазид - тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має гіпотензивну дію, що обумовлено розширенням артеріол. Практично не впливає на нормальні показники АТ.
Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год після прийому препарату внутрішньо, досягає максимуму через 4 год і зберігається протягом 6-12 год. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 ��ня, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.Фармакокінетика
Всмоктування
Валсартан швидко всмоктується після прийому внутрішньо, однак ступінь абсорбції варіюється в широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23%. Час, необхідний для досягнення Cmax - 2 ч.
При прийомі препарату з їжею AUC зменшується на 48%. Тим не менш, через 8 год після прийому плазмові концентрації валсартану, прийнятого натщесерце або з їжею, однакові. Зменшення AUC не сопровождается клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту препарату, тому препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Розподіл
При прийомі препарату внутрішньо 1 раз/добу накопичення його незначно. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків і жінок.
Валсартан активно зв'язується з білками сироватки крові (94-97%), здебільшого з сироватковим альбуміном. Рівноважний Vd препарату невеликий, близько 17 л. Плазмовий кліренс відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год).
Метаболізм і виведення
Метаболізується з допомогою ізоферменту CYP 2C9. T1/2 складає 9 год. Виводиться переважно в незміненому вигляді через кишечник (70%) і нирки (30%).
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Враховуючи, що нирковий кліренс становить лише 30% від величини загального кліренсу у пацієнтів з порушенням функції нирок не потребують корекції доз препарату. Т. к. ступінь зв'язування валсартану з білками плазми крові високий, його виведення при гемодіалізі малоймовірне.
Близько 83% валсартану виводиться через кишечник, переважно у незміненому вигляді. Валсартан не піддається істотній біотрансформації, тому його системна дія не корелює зі ступенем порушення функції печінки. Тому у пацієнтів з печінковою недостатністю небіліарного походження і при відсутності холестазу не потребує зміни дози валсартану. У хворих з біліарним цирозом печінки або обструкцією жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно в 2 рази. Вальсакор® НД160 не рекомендований пацієнтам з порушеннямишениями функції печінки.
У деяких пацієнтів літнього віку виявлено дещо більша системний вплив валсартану порівняно з молодими добровольцями; однак не встановлено, чи мають ці відмінності клінічне значення. Системний кліренс гідрохлортіазиду знижується у пацієнтів літнього віку, порівняно з молодими.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування і розподіл
Після прийому всередину всмоктування гідрохлоротіазиду становить 60-80%. Cmax гідрохлоротіазиду в плазмі крові досягається через 2 год після прийому всередину. Зв'язокывание з білками плазми - 40-70%.
Метаболізм і виведення
Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться з сечею (більше 95%). T1/2 складає 6-15 ч.Побічні дії
Класифікація частоти розвитку побічних ефектів ВООЗ:
дуже часто >1/10
часто-від > 1/100 до < 1/10
іноді від > 1/1000 до < 1/100
рідко від >1/10 000 до < 1/1000
дуже рідко < 1/10 000, включаючи окремі повідомлення.
Небажані явища мали в цілому слабовиражений і минущий характер.
З боку ЦНС і периферическої нервової системи: часто - загальна слабкість; інколи - підвищена стомлюваність, астенія, запаморочення, в т. ч. постуральне, вертиго, безсоння; рідко - головний біль, депресія, парестезії, невралгія; дуже рідко - непритомність (при застосуванні після перенесеного інфаркту міокарда).
З боку дихальної системи: часто - назофарингіт; іноді - інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, риніт, синусит, кашель; дуже рідко - респіраторний дистрес-синдром з пневмонітом і набряком легенів.
З боку серцево-судинної системи: іноді - бо��ь в грудях; часто - виражене зниження АТ та ортостатична гіпотензія; дуже рідко - аритмії; потенційно можливо - периферичні набряки.
З боку травної системи: часто - діарея; іноді - нудота, диспепсія, біль у животі; рідко - гастроентерит, зниження апетиту, запор, гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ; дуже рідко - панкреатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця.
З боку шкірних покривів: рідко - шкірний висип, фоточутливість; дуже рідко - алопеція.
З боку кістково-м��шечной системи: іноді - біль в спині, кінцівках, розтягнення і розриви зв'язок і м'язів або м'язових сухожиль, артрит, артралгія; рідко - міалгія, м'язова слабкість, судоми м'язів.
З боку сечостатевої системи: іноді - зниження лібідо, імпотенція (менше 1%), інфекції сечовивідного тракту, вірусні інфекції, збільшення частоти сечовипускання; рідко - гіперкреатинемія, підвищення концентрації сироваткового азоту сечовини; дуже рідко - порушення функції нирок.
З боку органів чуття: іноді - порушення зору; рідко - шум у ��шах, кон'юнктивіт.
Алергічні реакції: дуже рідко - ангіоневротичний набряк, кропив'янка, шкірний висип, свербіж, реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу і некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), волчаночноподобные реакції, загострення перебігу СЧВ.
З боку системи кровотворення: рідко - анемія, у т. ч. гемолітична, лейкопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія (іноді з пурпурой).
З боку лабораторних показників: часто - гіперкаліємія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія.
Інші: рідко - підвищене потовиділення; дуже рідко - носова кровотеча.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю в стадії декомпенсації або іншими станами, що супроводжуються стимуляцією РААС
Застосування препарату Вальсакор® НД160 у цієї групи пацієнтів зазвичай супроводжується більш вираженим зниженням АД, однак при дотриманні рекомендацій по підбору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальної гіпотензії. Терапію препаратом Вальсакор® НД160 слід проводити з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів можливий розвиток порушення функції нирок. При тяжкій хронічній серцевій недостатності можливий розвиток олігурії і/або прогресуючої азотемії аж до (в окремих випадках) гострої ниркової недостатності та/або смерті (в окремих випадках).
У пацієнтів з хронічною серцевою недостат��очностью необхідний регулярний контроль функції нирок, при одночасному призначенні комбінації трьох класів препаратів - інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та антагоністів рецепторів ангіотензину II (AT1). Можливе призначення в комбінації з іншими лікарськими засобами, що призначаються після перенесеного інфаркту міокарда: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори і статини.
Пацієнти з гіпонатріємією і/або зниженим ОЦК
У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією і /або зниженим ОЦК, наприклад, вследствие прийому великих доз діуретиків, в окремих випадках на початку терапії препаратом Вальсакор® НД160 може розвинутися виражена артеріальна гіпотензія. Перед початком лікування рекомендовано скорегувати порушення водно-електролітного балансу, зокрема, шляхом зменшення доз діуретиків. При розвитку артеріальної гіпотензії з клінічними проявами необхідно надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами, заповнити ОЦК і провести корекцію порушень водно-електролітного балансу. Терапію препаратом Вальсакор® НД160 можна продовжити тільки після стабілізації показників артеріального тиску.
Стеноз ниркової артерії
Безпека застосування препарату Вальсакор® НД160 у пацієнтів з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій, а також стенозом артерії єдиної нирки не встановлена (можливе підвищення сироваткових концентрацій сечовини і креатиніну).
Порушення функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК більше 30 мл/хв (не більш 0.5 мл/сек)) не потребує зміни доз препарату. Рекомендується періодично кон��ролировать вміст іонів калію, концентрацію креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Досвід застосування препарату Вальсакор® НД160 у пацієнтів з нещодавно перенесеною трансплантацією нирок відсутня.
Порушення функції печінки
Пацієнтам з порушенням функції печінки рекомендується приймати не більше 80 мг препарату на добу.
Первинний гіперальдостеронізм
Вальсакор® НД160 не рекомендований пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом.
ВКВ
Є повідомлення про загострення перебігу СЧВ при пр��зміні тіазидних діуретиків.
Інші метаболічні порушення
Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати сироваткові концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти.
Вальсакор® НД160 містить лактозу, тому препарат не слід призначати пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом lapp лактази або синдромом порушеного всмоктування глюкози-галактози.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Пацієнтам нео��необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортом і роботі з іншими складними механізмами, що потребує підвищеної уваги, оскільки можливий розвиток запаморочення або слабкості на тлі артеріальної гіпотензії.
Передозування
Валсартан
Симптоми: виражене зниження АТ, яке може привести до запаморочення, колапсу і/або шоку зі смертельним результатом.
Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок, призначення активованого вугілля. При розвитку артеріальної гипотензиі необхідно надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами, заповнити ОЦК і провести корекцію порушень водно-електролітного балансу. Гемодіаліз неефективний.
Гідрохлоротіазид
Симптоми: найбільш часті симптоми є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного діурезу (нудота, сонливість, аритмія, спазм м'язів). При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилювати перебіг аритмій.
Лікування: симп��оматическое.Свідчення
— артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія).Протипоказання
— виражені порушення функції печінки;
— біліарний цироз печінки і непрохідність жовчних шляхів (холестаз);
— легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного походження (для даної дози препарату);
— анурія, виражені порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв (0.5 мл/с));
— гемодіаліз;
— гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія або гіперурикемія з кл��механічними проявами, рефрактерные до адекватної терапії;
— непереносимість галактози, дефіцит lapp лактази або синдром порушеного всмоктування глюкози/галактози;
— вік до 18 років (ефективність і безпека препарату у дітей не встановлена);
— вагітність;
— період лактації;
— підвищена чутливість до валсартану, гідрохлоротіазиду, похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.
З обережністю слід застосовувати препарат при одночасному прийомі препаратів калію, калийсберегающих діуретиків, калійвмісних замінників харчової солі та інших засобів, здатних підвищувати рівень калію в крові (наприклад, гепарин), хронічної серцевої недостатності IV функціонального класу по класифікації NYHA, ниркової недостатності (КК більше 30 мл/хв (0.5 мл/с)), помірних порушеннях функції печінки, двосторонньому або односторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирок, станах, що супроводжуються зниженням ОЦК та/або іонів натрію (в т.ч. діарея, блювоти��), первинному гіперальдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії (ГОКМП), системному червоному вовчаку, підвищеній чутливості до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, алергічних реакціях і бронхіальній астмі.
Використання антагоністів рецепторів ангіотензину II не рекомендується в I триместрі вагітності. Препарат протипоказаний у II і III триместрах вагітності, оскільки застосування в II і III триместрах вагітності може викликати фетотоксические червонекти (зниження функції нирок, маловоддя, затримка окостеніння кісток черепа плода) і неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіпокаліємію). Якщо препарат застосовували у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода.
При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну антигипертензивную терапію з урахуванням профілю безпеки.
При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор® НД160 н��необхідно відмінити якомога раніше.
Немає даних про виділення препарату в грудне молоко. Однак відомо, що валсартан проникає в молоко лактуючих щурів. Гідрохлоротіазид виділяється з грудним молоком. Тому при необхідності терапії препаратом Вальсакор® НД160 в період лактації слід відмінити грудне вигодовування.Лікарська взаємодія
Валсартан
Клінічно значимих фармакокінетичних взаємодій з лікарськими засобами циметидин, варфарин, дигоксин, атенолол, індометацин, гидрохлоро��иазид, амлодипини глібенкламід не відзначено.
Оскільки валсартан не зазнає істотного метаболізму, то не слід очікувати і значущих лікарських взаємодій, пов'язаних з індукцією або інгібуванням системи цитохрому Р450.
Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену, амилорида), калійвмісних харчових добавок, препаратів, що підвищують рівень калію в сироватці крові (інгібітори АПФ, гепарин, циклоспорин), може призвести до гіперкаліємії, у зв'язку з ніж потрібно дотримуватися остор��жность.
Одночасний прийом з іншими антигіпертензивними засобами, в т. ч. діуретиками, веде до посилення гіпотензивного ефекту.
При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту іонів літію в сироватці крові та підвищення його токсичності. Рекомендується регулярний контроль вмісту іонів літію в крові.
Гідрохлоротіазид
З тіазидними діуретиками такі лікарські засоби, як етанол, барбітурати та опіоїдні анальгетики, можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.
Гіпоглікемічні засоби (для прийому всередину та інсулін): може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів.
Інші гіпотензивні засоби: адитивний ефект.
Холінолітики (наприклад, атропін, бипериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків.
Холестерамін та колестипол: в присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду зменшується.
ГКС, АКТГ, проносні засоби, амфотерицин В, карбенокс��лон, бензатину бензилпеніцилін, саліцилова кислота і саліцилати: можливо зниження вмісту електролітів, зокрема гіпокаліємія, рекомендується регулярно контролювати вміст іонів калію в крові.
Антиаритмічні засоби класу I A (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби III класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід), соталол, деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифтороперазин, циамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тиаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол), інші препарати (бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, кетансерін, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в/в): ризик розвитку аритмії типу "пірует" на тлі можливої гіпокаліємії та гіпомагніємії. Рекомендований контроль вмісту іонів калію в крові.
Серцеві глікозиди: ризик розвитку аритмії на фоні гіпокаліємії та гіпомагніємії.
Бета-адреноблокатори і діазоксид: посилення гіпоглікемічного ефекту цих коштів.
Урикозуричних засоби (пробенецид, сульфінпіразон, ��ллопуринол): можливе збільшення концентрації сечової кислоти в крові, а також збільшення частоти розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу; при необхідності - корекція дози урикозуричних засобів.
Пресорні аміни (наприклад, епінефрин, норепінефріну): можливе зниження ефекту пресорних амінів.
Амантадин: збільшується ризик побічних ефектів амантадину.
Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): зменшується виведення цитотоксичних засобів і потенціювання миелосупрессивного дії.
Міорелаксанти недеполяризующего типу дії (наприклад, тубокурарин): посилення ефекту міорелаксантів.
Циклоспорин: збільшується ризик гіперурикемії і подагроподобных ускладнень.
Тетрацикліни (крім доксицикліну): ризик збільшення концентрації сечовини в сироватці крові.
Метилдопа: описані випадки гемолітичної анемії.
Літій: діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку токсичної дії літію; рекомендується контроль вмісту літію в крові.
НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2, саліцилова кислота, похідні індолуксусной кислоти): може знижуватися діуретичний, натрийуретический і гіпотензивний ефект діуретиків, можливий розвиток гострої ниркової недостатності.
Одночасний прийом з препаратами кальцію, вітамін D може призвести до підвищення вмісту іонів кальцію в крові, що може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.
