Дозировка
Препарат принимают внутрь, 1 раз/сут, независимо от приема пищи. Вальсакор® Н80 можно сочетать с другими антигипертензивными препаратами. Пациентам, не достигшим целевого уровня АД на фоне монотерапии (валсартаном или гидрохлоротиазидом), рекомендуется фиксированная комбинация доз - Вальсакор® Н80 (80/12.5 мг) 1 раз/сут. При недостаточности гипотензивного эффекта можно увеличить дозу препарата до максимальной суточной - 2 таб./сут Вальсакор® Н80 или 1 таб./сут Вальсакор® НД160. Максимальный антигипертензивный эффект препарата Вальсакор® Н80 (80/12.5 мг) развивается в течение 2-4 недель. При необходимости (уровень диастолического АД выше 100 мм рт. ст. на фоне монотерапии валсартаном) для достижения более выраженного эффекта возможно увеличение (не ранее чем через 4-8 недель) дозы препарата до 160/25 мг 1 раз/сут (возможно применение препарата Вальсакор® НД160). Пациентам с нарушениями функции почек (КК >30 мл/мин (0.5 мл/сек)) не требуется коррекции дозы препарата. Максимально рекомендованная суточная доза препарата Вальсакор® Н80 у пациентов с нарушениями функции печени легкой и средней степени тяжести небилиарного происхождения -1 таб./сут. Пациентам пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой розового цвета, овальные, двояковыпуклые
Состав
1 таб.
валсартан 80 мг
гидрохлоротиазид 12.5 мг
Вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая - 41 мг, лактозы моногидрат - 17.125 мг, магния стеарат - 4.5 мг, кроскармеллоза натрия - 2.375, повидон - 1.5 мг, кремния диоксид коллоидный - 1 мг.
Фармакологическое действие
Комбинированный антигипертензивный препарат, состоящий из блокатора рецепторов ангиотензина II и тиазидного диуретика.
Валсартан - селективный антагонист рецепторов ангиотензина II небелковой природы. Оказывает избирательное антагонистическое действие на рецепторы подтипа АТ1. Следствием блокады AT1-рецепторов является повышение плазменной концентрации ангиотензина II, который может стимулировать незаблокированные рецепторы подтипа АТ2, что уравновешивает эффекты, связанные со стимуляцией AT1-рецепторов. Валсартан не обладает агонистической активностью в отношении AT1-рецепторов. Его сродство к рецепторам подтипа АТ1 примерно в 20 000 раз больше, чем к рецепторам подтипа АТ2. Валсартан не ингибирует АПФ, известный также под названием кининазы II, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. В связи с отсутствием влияния на АПФ эффекты брадикинина и субстанции Р не потенцируются, поэтому при приеме антагонистов рецепторов ангиотензина II маловероятно развитие сухого кашля. Валсартан не вступает во взаимодействие и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, участвующие в регуляции функции сердечно-сосудистой системы.
При лечении артериальной гипертензии валсартан снижает АД, не влияя на ЧСС.
После приема внутрь разовой дозы валсартана антигипертензивный эффект развивается в течение 2 ч, а максимальное снижение АД достигается в течение 4-6 ч. Антигипертензивный эффект валсартана сохраняется в течение 24 ч. При повторных назначениях валсартана максимальное снижение АД, вне зависимости от дозы, достигается через 2-4 недели и сохраняется на достигнутом уровне в ходе длительной терапии. Комбинация с гидрохлоротиазидом позволяет достичь значимого дополнительного снижения АД.
Внезапное прекращение приема валсартана не сопровождается синдромом отмены (резким подъемом АД или другими нежелательными клиническими последствиями).
Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик. Снижает реабсорбцию ионов натрия, хлора, калия, магния, воды в дистальном отделе нефрона; задерживает выведение ионов кальция, мочевой кислоты. Обладает гипотензивным действием, которое обусловлено расширением артериол. Практически не оказывает влияния на нормальные показатели АД. Диуретический эффект развивается через 1-2 ч после приема препарата внутрь, достигает максимума через 4 ч и сохраняется в течение 6-12 ч. Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может потребоваться 3-4 недели.
Фармакокинетика
Всасывание и распределение
Валсартан быстро всасывается после приема внутрь, однако степень абсорбции варьируется в широких пределах. Средняя величина абсолютной биодоступности валсартана составляет 23%. Время, необходимое для достижения Сmах - 2 ч. При приеме препарата внутрь 1 раз/сут накопление его незначительно. Плазменные концентрации валсартана одинаковы у мужчин и женщин.
Валсартан активно связывается с белками сыворотки крови (94-97%), преимущественно с сывороточным альбумином. Vd препарата небольшой, около 17 л. Плазменный клиренс относительно низкий (примерно 2 л/час) при сравнении с печеночным кровотоком (примерно 30 л/час).
При приеме валсартана с пищей уменьшается AUC на 48%. Тем не менее, через 8 ч после приема плазменные концентрации валсартана, принятого натощак или с пищей, одинаковы. Уменьшение AUC не сопровождается клинически значимым снижением терапевтическою эффекта валсартана, поэтому препарат можно применять независимо от приема пищи.
Метаболизм и выведение
Метаболизируется с помощью изофермента CYP2C9.
Т1/2 составляет 9 ч. Выводится преимущественно в неизмененном виде через кишечник (70%) и почки (30%).
При приеме валсартана с пищей уменьшается AUC на 48%. Тем не менее, через 8 ч после приема плазменные концентрации валсартана, принятого натощак или с пищей, одинаковы. Уменьшение AUC не сопровождается клинически значимым снижением терапевтическою эффекта валсартана, поэтому препарат можно применять независимо от приема пищи.
Гидрохлоротиазид
Всасывание и распределение
После приема внутрь всасывание гидрохлоротиазида составляет 60-80%. Сmax гидрохлоротиазида в крови достигается через 2 ч после приема внутрь. Связывание с белками плазмы крови составляет 40-70%.
Метаболизм и выведение
Гидрохлоротиазид не метаболизируется и быстро выводится через почки (более 95%). Т1/2 составляет 6-15 ч.
Фармакокинетика у особых групп пациентов
Учитывая, что почечный клиренс составляет только 30% от величины общего клиренса, у пациентов с нарушением функции почек не требуется коррекции доз препарата. Т.к. степень связывания валсартана с белками плазмы крови высокая, выведение при гемодиализе маловероятно.
Около 83% валсартана выводится через кишечник, преимущественно в неизмененном виде. Валсартан не подвергается существенной биотрансформации, поэтому его системное действие не коррелирует со степенью нарушения функции печени. Поэтому у пациентов с печеночной недостаточностью небилиарного происхождения и при отсутствии холестаза не требуется изменения дозы валсартана. У больных с билиарным циррозом печени или обструкцией желчевыводящих путей AUC валсартана увеличивается примерно в 2 раза.
У некоторых пациентов пожилого возраста выявлено несколько большее системное воздействие валсартана по сравнению с молодыми добровольцами; однако не установлено, имеют ли эти различия клиническое значение. Системный клиренс гидрохлоротиазида снижается у пожилых пациентов, по сравнению с молодыми.
Побочные действия
Классификация частоты развития побочных эффектов (ВОЗ): очень часто (>1/10), часто (от >1/100 до <1/10), иногда (от >1/1000 до <1/100), редко (от >1/10 000 до <1/1000), очень редко (от <1/10 000, включая отдельные сообщения).
Нежелательные явления имели в целом слабовыраженный и преходящий характер.
Со стороны нервной системы: часто - общая слабость; иногда - повышенная утомляемость, астения, головокружение, в т.ч. постуральное, вертиго, бессонница; редко - головная боль, депрессия, парестезии, невралгия; очень редко - обморок (при применении после перенесенного инфаркта миокарда).
Со стороны дыхательной системы: часто - назофарингит; иногда - инфекции верхних отделов дыхательных путей, ринит, синусит, кашель; очень редко - респираторный дистресс-синдром с пневмонитом и отеком легких.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда - боль в груди; часто - выраженное снижение АД и ортостатическая гипотензия; очень редко - аритмии; потенциально возможно - периферические отеки.
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея; иногда - тошнота, диспепсия, боль в животе; редко - гастроэнтерит, снижение аппетита, запор; очень редко - панкреатит, внутрипеченочный холестаз, желтуха.
Со стороны кожи и подкожных тканей: редко - кожная сыпь, фоточувствительность; очень редко - алопеция.
Со стороны костно-мышечной системы: иногда - боль в спине, конечностях, растяжение и разрывы связок и мышц или мышечных сухожилий, артрит, артралгия; редко - миалгия, мышечная слабость, судороги мышц.
Со стороны мочевыделительной системы: иногда - инфекции мочевыводящего тракта, вирусные инфекции, увеличение частоты мочеиспускания; очень редко - нарушение функции почек.
Со стороны половой системы: иногда - снижение либидо, импотенция (менее 1%).
Со стороны органов чувств: иногда - нарушение зрения; редко - шум в ушах, конъюнктивит.
Аллергические реакции: очень редко - ангионевротический отек, крапивница, кожная сыпь, зуд, реакции повышенной чувствительности, включая сывороточную болезнь и некротизирующий васкулит, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), волчаночноподобные реакции, обострение течения СКВ.
Лабораторные показатели: часто - гиперкалиемия, гипокалиемия, гипонатриемия, гипомагниемия, гиперкальциемия; редко - анемия, в т.ч. гемолитическая, лейкопения, агранулоцитоз, угнетение костного мозга, снижение концентрации гемоглобина и гематокрита, нейтропения, тромбоцитопения (иногда с пурпурой), гиперкреатининемия, гипербилирубинемия, повышение активности печеночных трансаминаз, повышение концентрации сывороточного азота мочевины.
Прочие: редко - повышенное потоотделение; очень редко - носовое кровотечение.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Пациенты с тяжелой хронической сердечной недостаточностью в стадии декомпенсации или другими состояниями, сопровождающимися стимуляцией РААС
Применение препарата Вальсакор® Н80 у этой группы пациентов обычно сопровождается более выраженным снижением АД, однако при соблюдении рекомендаций по подбору доз лечение редко требует отмены из-за артериальной гипотензии. Терапию препаратом Вальсакор® Н80 следует проводить с осторожностью. Вследствие подавления активности РААС у некоторых пациентов возможно развитие нарушения функции почек. При тяжелой хронической сердечной недостаточности возможно развитие олигурии и/или прогрессирующей азотемии вплоть до (в редких случаях) острой почечной недостаточности и/или смерти.
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью необходим регулярный контроль функции почек, при одновременном назначении комбинации трех классов препаратов - ингибиторов АПФ, бета-адреноблокаторов и антагонистов рецепторов ангиотензина II (AT1). Возможно назначение в комбинации с другими лекарственными средствами, назначаемыми после перенесенного инфаркта миокарда: тромболитики, ацетилсалициловая кислота, бета-адреноблокаторы и статины.
Пациенты с гипонатриемией и/или сниженным ОЦК
У пациентов с выраженной гипонатриемией и/или сниженным ОЦК, например, вследствие приема больших доз диуретиков, в редких случаях в начале терапии препаратом Вальсакор® Н80 может развиться выраженная артериальная гипотензия. Перед началом лечения рекомендовано скорректировать нарушения водно-электролитного баланса, в частности, путем уменьшения доз диуретиков. При развитии артериальной гипотензии с клиническими проявлениями необходимо придать пациенту горизонтальное положение с приподнятыми ногами, восполнить ОЦК и провести коррекцию нарушений водно-электролитного баланса. Терапию препаратом Вальсакор® Н80 можно продолжить только после стабилизации показателей АД.
Стеноз почечной артерии
Безопасность применения препарата Вальсакор® Н80 у пациентов с двусторонним или односторонним стенозом почечных артерий, а также стенозом артерии единственной почки не установлена (возможно повышение сывороточных концентраций мочевины и креатинина).
Нарушение функции почек
У пациентов с нарушениями функции почек (КК >30 мл/мин (более 0.5 мл/сек)) не требуется изменения доз препарата. Рекомендуется периодически контролировать содержание ионов калия, концентрацию креатинина и мочевой кислоты в сыворотке крови. Опыт применения препарата Вальсакор® Н80 у пациентов с недавно перенесенной трансплантацией почек отсутствует.
Нарушение функции печени
Пациентам с нарушением функции печени рекомендуется принимать не более 80 мг валсартана в сутки. Валсартан выводится преимущественно через кишечник с желчью. У пациентов с обструктивными заболеваниями желчевыводящих путей наблюдалось уменьшение клиренса валсартана, поэтому в таких случаях препарат Вальсакор® Н80 следует назначать с осторожностью.
Первичный гиперальдостеронизм
Вальсакор® Н80 не рекомендован пациентам с первичным гиперальдостеронизмом.
СКВ
Имеются сообщения об обострении течения СКВ при применении тиазидных диуретиков.
Другие метаболические нарушения
Тиазидные диуретики могут изменять толерантность к глюкозе и повышать сывороточные концентрации холестерина, триглицеридов и мочевой кислоты.
Вальсакор® Н80 содержит лактозу, поэтому препарат не следует назначать пациентам с наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы lapp или синдромом нарушенного всасывания глюкозы-галактозы.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Пациентам необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортом и работе с другими сложными механизмами, требующей повышенного внимания, т.к. возможно развитие головокружения или слабости на фоне артериальной гипотензии.
Передозировка
Валсартан
Симптомы: выраженное снижение АД, которое может привести к головокружению, коллапсу и/или шоку со смертельным исходом.
Лечение: проведение симптоматической терапии; искусственная рвота и промывание желудка, прием активированного угля. При развитии артериальной гипотензии следует придать пациенту горизонтальное положение с низким изголовьем; провести мероприятия по восполнению ОЦК и коррекции нарушений водно-электролитного баланса. Гемодиализ неэффективен.
Гидрохлоротиазид
Симптомы: наиболее частые симптомы являются следствием дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратации вследствие чрезмерного диуреза (тошнота, сонливость, аритмия, спазм мышц). При одновременном применении сердечных гликозидов гипокалиемия может усугублять течение аритмии.
Лечение: проведение симптоматической терапии.
Показания
— артериальная гипертензия (пациентам, которым показана комбинированная терапия).
Противопоказания
— выраженные нарушения функции печени, билиарный цирроз печени и непроходимость желчных путей (холестаз);
— анурия;
— выраженные нарушения функции почек (КК <30 мл/мин (0.5 мл/сек));
— гемодиализ;
— гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия или гиперурикемия с клиническими проявлениями, рефрактерные к адекватной терапии;
— беременность;
— период лактации;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность валсартана у детей не установлена);
— непереносимость галактозы, дефицит лактазы lapp или синдром нарушенного всасывания глюкозы/галактозы;
— повышенная чувствительность к валсартану, гидрохлоротиазиду, производным сульфонамида и к другим компонентам препарата.
С осторожностью: одновременное применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли и других средств, способных повышать уровень калия в крови (например, гепарин); хроническая сердечная недостаточность (IV функциональный класс по классификации NYHA); почечная недостаточность (КК >30 мл/мин (0.5 мл/сек)); умеренные нарушения функции печени; двусторонний или односторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки; состояние после трансплантации почек; состояния, сопровождающиеся снижением ОЦК и/или ионов натрия (в т.ч. диарея, рвота); первичный гиперальдостеронизм; стеноз аортального и митрального клапанов; гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия; системная красная волчанка (СКВ), повышенная чувствительность к другим антагонистам рецепторов ангиотензина II; аллергические реакции и бронхиальная астма.
Применение при беременности и кормлении грудью
Использование антагонистов рецепторов ангиотензина II не рекомендуется в I триместре беременности. Препарат противопоказан во II и III триместрах беременности, поскольку может вызвать фетотоксические эффекты (снижение функции почек, маловодие, замедление окостенения костей черепа плода) и неонатальные токсические эффекты (почечную недостаточность, артериальную гипотензию, гиперкалиемию). Если препарат применялся во II и III триместрах беременности необходимо провести УЗИ почек и костей черепа плода.
При планировании беременности рекомендуется перевести пациентку на альтернативную антигипертензивную терапию с учетом профиля безопасности. При установлении беременности препарат Вальсакор® Н80 необходимо отменить как можно раньше.
Нет данных о выделении валсартана с грудным молоком. Однако известно, что валсартан проникает в молоко лактирующих крыс. Гидрохлоротиазид выделяется с грудным молоком. Поэтому при необходимости терапии препаратом Вальсакор® Н80 в период лактации следует отменить грудное вскармливание.
Лекарственное взаимодействие
Валсартан
Не выявлено клинически значимого фармакокинетического взаимодействия с циметидином, варфарином, дигоксином, атенололом, индометацином, гидрохлоротиазидом, амлодипином и глибенкламидом.
Поскольку валсартан не подвергается существенному метаболизму, то не следует ожидать и значимого лекарственного взаимодействия, связанного с индукцией или ингибированием системы цитохрома Р450.
Одновременное применение калийсберегающих диуретиков (спиронолактона, триамтерена, амилорида), калийсодержащих пищевых добавок, препаратов, повышающих уровень калия в сыворотке крови (ингибиторы АПФ, гепарин, циклоспорин), может привести к гиперкалиемии, в связи с чем требуется соблюдать осторожность.
Одновременный прием с другими антигипертензивными средствами, в т.ч. диуретиками приводит к усилению антигипертензивного эффекта.
При одновременном применении препаратов лития и антагонистов рецепторов ангиотензина II зарегистрированы случаи обратимого повышения содержания лития в сыворотке крови и повышение его токсичности. Рекомендуется регулярный контроль содержания лития в крови.
Гидрохлоротиазид
При одновременном применении с тиазидными диуретиками этанол, барбитураты и средства для наркоза могут потенцировать риск развития ортостатической гипотензии.
При одновременном применении с гипогликемическими препаратами (для приема внутрь и инсулин) может потребоваться коррекция дозы последних.
В комбинации с другими антигипертензивными препаратами - аддитивный эффект.
Холинолитики (например, атропин, бипериден) увеличивают биодоступность тиазидных диуретиков.
В присутствии анионных обменных смол (колестирамин и колестипол) всасывание гидрохлоротиазида уменьшается.
Кортикостероиды, АКТГ, слабительные препараты, амфотерицин В, карбеноксолон, бензатина бензилпенициллин, салициловая кислота и салицилаты могут снижать содержание электролитов, приводя, в частности, к гипокалиемии. Рекомендуется регулярно контролировать содержание калия в крови.
Антиаритмические препараты класса Iа (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид), антиаритмические средства III класса (амиодарон, дофетилид, ибутилид), соталол, некоторые нейролептики (тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифтороперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол), другие препараты (бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин и винкамин для в/в введения, галофантрин, кетансерин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, терфенадин) при одновременном применении с гидрохлоротиазидом повышают риск развития аритмии типа "пируэт" на фоне возможной гипокалиемии и гипомагниемии. Следует регулярно контролировать содержание калия в крови.
Сердечные гликозиды увеличивают риск развития аритмии на фоне гипокалиемии и гипомагниемии.
Гидрохлоротиазид усиливает гипогликемический эффект бета-адреноблокаторов и диазоксида.
При одновременном применении с урикозурическими препаратами (пробенецид, сульфинпиразон, аллопуринол) возможно увеличение концентрации мочевой кислоты в крови, а также увеличение частоты развития реакций повышенной чувствительности к аллопуринолу; может потребоваться коррекция дозы урикозурических средств.
Гидрохлоротиазид может снижать эффект прессорных аминов (например, эпинефрина, норэпинефрина).
При одновременном применении с гидрохлоротиазидом увеличивается риск побочных эффектов амантадина.
При одновременном применении с цитотоксическими препаратами (например, циклофосфамид, метотрексат) уменьшается выведение последних и возможно потенцирование миелосупрессивного действия.
Гидрохлоротиазид может усилить эффект миорелаксантов недеполяризующего типа действия (например, тубокурарина).
При одновременном применении с циклоспорином увеличивается риск гиперурикемии и подагроподобных осложнений.
При одновременном применении с тетрациклинами (кроме доксициклина) возможно увеличение концентрации мочевины в сыворотке крови.
При одновременном применении метилдопы и гидрохлоротиазида описаны случаи гемолитической анемии.
Диуретики снижают почечный клиренс лития и повышают риск развития токсического действия лития; рекомендуется контроль содержания лития в крови.
НПВС, включая ингибиторы ЦОГ-2, (например, салициловая кислота, производные индолуксусной кислоты) могут снижать диуретический, натрийуретический и гипотензивный эффект диуретиков; возможно развитие острой почечной недостаточности.
Одновременное применение с препаратами кальция, витамином D может привести к повышению содержания кальция в крови, что может искажать результаты исследования функции паращитовидных желез.
(5997)
Дозування
Препарат приймають внутрішньо, 1 раз/добу, незалежно від прийому їжі. Вальсакор® Н80 можна поєднувати з іншими антигіпертензивними препаратами. Пацієнтам, які не досягли цільового рівня АТ на фоні монотерапії (валсартаном або гідрохлоротіазидом), рекомендується фіксована комбінація доз - Вальсакор® Н80 (80/12.5 мг) 1 раз/добу. При недостатності гіпотензивного ефекту можна збільшити дозу препарату до максимальної добової - 2 таб./сут Вальсакор® Н80 або 1 таб./сут Вальсакор® НД160. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Вальсакор® Н80 (80/12.5 мг) розвивається протягом 2-4 тижнів. При необхідності (рівень діастолічного АТ вище 100 мм рт. ст. на тлі монотерапії валсартаном) для досягнення більш вираженого ефекту можливо збільшення (не раніше ніж через 4-8 тижнів) дози препарату до 160/25 мг 1 раз/добу (можливе застосування препарату Вальсакор® НД160). Пацієнтам з порушеннями функції нирок (КК >30 мл/хв (0.5 мл/сек)) не потребують корекції дози препарату. Максимально рекомендована добова доза препарату Вальсакор® Н80 у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого і ср��днів ступеня тяжкості небіліарного походження -1 таб./сут. Пацієнтам літнього віку корекції дози не потрібно.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору, овальні, двоопукліСклад
1 таб.
валсартан 80 мг
гідрохлоротіазид 12.5 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 41 мг, лактози моногідрат - 17.125 мг, магнію стеарат - 4.5 мг, натрію кроскармелоза - 2.375, повідон - 1.5 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1 мг.Фармакологічна дія
Комбинированныї антигіпертензивний препарат, що складається з блокатора рецепторів ангіотензину II та тіазидного діуретика.
Валсартан - селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II небілкової природи. Надає виборче антагоністичну дію на рецептори підтипу АТ1. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення плазмової концентрації ангіотензину II, який може стимулювати заблоковані рецептори підтипу АТ2, що врівноважує ефекти, пов'язані зі стимуляцією AT1-рецепторів. Валсартан не має агонистической ��ктивностью щодо AT1-рецепторів. Його спорідненість до рецепторів підтипу АТ1 приблизно у 20 000 разів більше, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кининазы ІІ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ ефекти брадикініну і субстанції Р не потенціюється, тому при прийомі антагоністів рецепторів ангіотензину II малоймовірно розвиток сухого кашлю. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів ілі іонні канали, які беруть участь у регуляції функції серцево-судинної системи.
При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС.
Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 год, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 ч. Антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 год. При повторних призначеннях препарату максимальне зниження АТ, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і зберігається на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження АТ.
Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підйомом АТ або іншими небажаними клінічними наслідками).
Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик. Знижує реабсорбцію іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має гіпотензивну дію, що обумовлено розширенням артеріол. Пр��фактично не впливає на нормальні показники АТ. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год після прийому препарату внутрішньо, досягає максимуму через 4 год і зберігається протягом 6-12 год. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.Фармакокінетика
Всмоктування і розподіл
Валсартан швидко всмоктується після прийому внутрішньо, однак ступінь абсорбції варіюється в широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності в��лсартана становить 23%. Час, необхідний для досягнення Смах - 2 ч. При прийомі препарату внутрішньо 1 раз/добу накопичення його незначно. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків і жінок.
Валсартан активно зв'язується з білками сироватки крові (94-97%), здебільшого з сироватковим альбуміном. Vd препарату невеликий, близько 17 л. Плазмовий кліренс відносно низький (близько 2 л/год) порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год).
При прийомі препарату з їжею зменшується AUC-на 48%. Тим не менш, через 8 год посл�� прийому плазмові концентрації валсартану, прийнятого натщесерце або з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтическою ефекту препарату, тому препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Метаболізм і виведення
Метаболізується з допомогою ізоферменту CYP2C9.
Т1/2 становить 9 год. Виводиться переважно в незміненому вигляді через кишечник (70%) і нирки (30%).
При прийомі препарату з їжею зменшується AUC-на 48%. Тим не менш, через 8 год після прийому плазмові концентричні��рації валсартану, прийнятого натщесерце або з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтическою ефекту препарату, тому препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування і розподіл
Після прийому всередину всмоктування гідрохлоротіазиду становить 60-80%. Смах гідрохлоротіазиду в плазмі крові досягається через 2 год після прийому всередину. Зв'язування з білками плазми крові становить 40-70%.
Метаболізм і виведення
Гідрохлоротіазид не метаболизируется і швидко виводиться через нирки (понад 95%). Т1/2 становить 6-15 ч.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Враховуючи, що нирковий кліренс становить лише 30% від величини загального кліренсу у пацієнтів з порушенням функції нирок не потребують корекції доз препарату. Т. к. ступінь зв'язування валсартану з білками плазми крові високий, виведення при гемодіалізі малоймовірне.
Близько 83% валсартану виводиться через кишечник, переважно у незміненому вигляді. Валсартан не піддається істотній біотрансформації, п��цього його системна дія не корелює зі ступенем порушення функції печінки. Тому у пацієнтів з печінковою недостатністю небіліарного походження і при відсутності холестазу не потребує зміни дози валсартану. У хворих з біліарним цирозом печінки або обструкцією жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно в 2 рази.
У деяких пацієнтів літнього віку виявлено дещо більша системний вплив валсартану порівняно з молодими добровольцями; однак не встановлено, чи мають ці различ��я клінічне значення. Системний кліренс гідрохлортіазиду знижується у пацієнтів літнього віку, порівняно з молодими.Побічні дії
Класифікація частоти розвитку побічних ефектів (ВООЗ): дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), іноді (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000, включаючи окремі повідомлення).
Небажані явища мали в цілому слабовиражений і минущий характер.
З боку нервової системи: часто - загальна слабкість; інколи - підвищена стомлюваність, астенія, запаморочення, т. ч. постуральне, вертиго, безсоння; рідко - головний біль, депресія, парестезії, невралгія; дуже рідко - непритомність (при застосуванні після перенесеного інфаркту міокарда).
З боку дихальної системи: часто - назофарингіт; іноді - інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, риніт, синусит, кашель; дуже рідко - респіраторний дистрес-синдром з пневмонітом і набряком легенів.
З боку серцево-судинної системи: іноді - біль у грудях; часто - виражене зниження АТ та ортостатична гіпотензія; дуже рідко - аритмії; потен��льно можливо - периферичні набряки.
З боку травної системи: часто - діарея; іноді - нудота, диспепсія, біль у животі; рідко - гастроентерит, зниження апетиту, запор; дуже рідко - панкреатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко - шкірний висип, фоточутливість; дуже рідко - алопеція.
З боку кістково-м'язової системи: іноді - біль в спині, кінцівках, розтягнення і розриви зв'язок і м'язів або м'язових сухожиль, артрит, артралгія; рідко - міалгія, м'язова слабость, судоми м'язів.
З боку сечовидільної системи: іноді - інфекції сечовивідного тракту, вірусні інфекції, збільшення частоти сечовипускання; дуже рідко - порушення функції нирок.
З боку статевої системи: іноді - зниження лібідо, імпотенція (менше 1%).
З боку органів чуття: іноді - порушення зору; рідко - шум у вухах, кон'юнктивіт.
Алергічні реакції: дуже рідко - ангіоневротичний набряк, кропив'янка, шкірний висип, свербіж, реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу і некротизирующий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), волчаночноподобные реакції, загострення перебігу СЧВ.
Лабораторні показники: часто - гіперкаліємія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія; рідко - анемія, у т. ч. гемолітична, лейкопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), гіперкреатинемія, гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, підвищення концентраціі сироваткового азоту сечовини.
Інші: рідко - підвищене потовиділення; дуже рідко - носова кровотеча.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю в стадії декомпенсації або іншими станами, що супроводжуються стимуляцією РААС
Застосування препарату Вальсакор® Н80 у цієї групи пацієнтів зазвичай супроводжується більш вираженим зниженням артеріального тиску, однак при дотриманні рекомендацій по підбору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальної гипотензии. Терапію препаратом Вальсакор® Н80 слід проводити з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів можливий розвиток порушення функції нирок. При тяжкій хронічній серцевій недостатності можливий розвиток олігурії і/або прогресуючої азотемії аж до (в окремих випадках) гострої ниркової недостатності та/або смерті.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю потрібен регулярний контроль функції нирок, при одночасному призначенні комбінації трьох класів препаратів - інг��биторов АПФ, бета-адреноблокаторів та антагоністів рецепторів ангіотензину II (AT1). Можливе призначення в комбінації з іншими лікарськими засобами, що призначаються після перенесеного інфаркту міокарда: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори і статини.
Пацієнти з гіпонатріємією і/або зниженим ОЦК
У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією і/або зниженим ОЦК, наприклад, внаслідок прийому великих доз діуретиків, в окремих випадках на початку терапії препаратом Вальсакор® Н80 може розвинутися виражена артериальная гіпотензія. Перед початком лікування рекомендовано скорегувати порушення водно-електролітного балансу, зокрема, шляхом зменшення доз діуретиків. При розвитку артеріальної гіпотензії з клінічними проявами необхідно надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами, заповнити ОЦК і провести корекцію порушень водно-електролітного балансу. Терапію препаратом Вальсакор® Н80 можна продовжити тільки після стабілізації показників артеріального тиску.
Стеноз ниркової артерії
Безпека застосування препарату Вальсакор® Н80 у пацієнтів з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій, а також стенозом артерії єдиної нирки не встановлена (можливе підвищення сироваткових концентрацій сечовини і креатиніну).
Порушення функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК >30 мл/хв (не більш 0.5 мл/сек)) не потребує зміни доз препарату. Рекомендується періодично контролювати вміст іонів калію, концентрацію креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Досвід застосування препарату Вальсакор® ��80 у пацієнтів з нещодавно перенесеною трансплантацією нирок відсутня.
Порушення функції печінки
Пацієнтам з порушенням функції печінки рекомендується приймати не більше 80 мг препарату на добу. Валсартан виводиться переважно через кишечник з жовчю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями жовчовивідних шляхів спостерігалося зменшення кліренсу препарату, тому у таких випадках препарат Вальсакор® Н80 слід призначати з обережністю.
Первинний гіперальдостеронізм
Вальсакор® Н80 не рекомендований ��ациентам з первинним гіперальдостеронізмом.
ВКВ
Є повідомлення про загострення перебігу СЧВ при застосуванні тіазидних діуретиків.
Інші метаболічні порушення
Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати сироваткові концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти.
Вальсакор® Н80 містить лактозу, тому препарат не слід призначати пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом lapp лактази або синдромом порушеного всмоктування глюкози-р��лактози.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Пацієнтам необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортом і роботі з іншими складними механізмами, що потребує підвищеної уваги, оскільки можливий розвиток запаморочення або слабкості на тлі артеріальної гіпотензії.
Передозування
Валсартан
Симптоми: виражене зниження АТ, яке може привести до запаморочення, колапсу і/або шоку зі смертельним результатом.
Лікування: проведення симптоматичної ��ерапии; штучна блювання та промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При розвитку артеріальної гіпотензії слід надати пацієнту горизонтальне положення з низьким узголів'ям; провести заходи щодо поповнення ОЦК і корекції порушень водно-електролітного балансу. Гемодіаліз неефективний.
Гідрохлоротіазид
Симптоми: найбільш часті симптоми є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного діурезу (нудота, сонливість, аритмія, спазм м'язів). При одночасному застосуванні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилювати протягом аритмії.
Лікування: проведення симптоматичної терапії.Свідчення
— артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія).Протипоказання
— виражені порушення функції печінки, біліарний цироз печінки, непрохідність жовчних шляхів (холестаз);
— анурія;
— виражені порушення функції нирок (КК <30 мл/хв (0.5 мл/с));
— гемодіаліз;
— гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпер��альциемия або гіперурикемія з клінічними проявами, рефрактерные до адекватної терапії;
— вагітність;
— період лактації;
— вік до 18 років (ефективність і безпека препарату у дітей не встановлена);
— непереносимість галактози, дефіцит lapp лактази або синдром порушеного всмоктування глюкози/галактози;
— підвищена чутливість до валсартану, гідрохлоротіазиду, похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.
З обережністю: одночасне застосування препаратів до��лія, калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних замінників харчової солі та інших засобів, здатних підвищувати рівень калію в крові (наприклад, гепарин); хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA); ниркова недостатність (КК >30 мл/хв (0.5 мл/с)); помірні порушення функції печінки; двобічний або однобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирок; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК та/або іонів натрію (в т.ч. діарея, блювота); первинний гіперальдостеронізм; стеноз аортального та мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; системна червона волчанка (ВКВ), підвищена чутливість до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II; алергічні реакції і бронхіальна астма.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Використання антагоністів рецепторів ангіотензину II не рекомендується в I триместрі вагітності. Препарат протипоказаний у II і III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксические ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, затримка окостеніння кісток черепа плода) і неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіпокаліємію). Якщо препарат застосовувався у II і III триместрах вагітності необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода.
При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну антигипертензивную терапію з урахуванням профілю безпеки. При встановленні вагітності препарат Вальсакор® Н80 необхідно відмінити якомога ранр.
Немає даних про виділення препарату з грудним молоком. Однак відомо, що валсартан проникає в молоко лактуючих щурів. Гідрохлоротіазид виділяється з грудним молоком. Тому при необхідності терапії препаратом Вальсакор® Н80 в період лактації слід відмінити грудне вигодовування.Лікарська взаємодія
Валсартан
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії з циметидином, варфарином, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлоротіазидом, амлодипіном і глібенкламідом.
Оскільки валсартан не зазнає істотного метаболізму, то не слід очікувати і значущої лікарської взаємодії, пов'язаного з індукцією або інгібуванням системи цитохрому Р450.
Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену, амилорида), калійвмісних харчових добавок, препаратів, що підвищують рівень калію в сироватці крові (інгібітори АПФ, гепарин, циклоспорин), може призвести до гіперкаліємії, у зв'язку з ніж потрібно дотримуватися обережності.
Одночасний прийом з д��угими антигіпертензивними засобами, в т. ч. діуретиками призводить до посилення антигіпертензивного ефекту.
При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у сироватці крові та підвищення його токсичності. Рекомендується регулярний контроль вмісту літію в крові.
Гідрохлоротіазид
При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками етанол, барбітурати і засоби для наркозу можуть потенціювати ризик розвитку прортостатической гіпотензії.
При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними препаратами (для прийому всередину та інсулін) - може знадобитися корекція дози останніх.
В комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами - адитивний ефект.
Холінолітики (наприклад, атропін, бипериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків.
В присутності аніонних обмінних смол (колестирамін та колестипол) всмоктування гідрохлоротіазиду зменшується.
Кортикостероїди, АКТГ, проносні препарати, амфотерици�� В, карбеноксолон, бензатину бензилпеніцилін, саліцилова кислота і саліцилати можуть знижувати вміст електролітів, наводячи, зокрема, до гіпокаліємії. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію в крові.
Антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби III класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід), соталол, деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифтороперазин, циамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тиаприд, пімозид, галоперид��л, дроперидол), інші препарати (бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин та вінкамін для внутрішньовенного введення, галофантрин, кетансерін, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин) при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом підвищують ризик розвитку аритмії типу "пірует" на тлі можливої гіпокаліємії та гіпомагніємії. Слід регулярно контролювати вміст калію в крові.
Серцеві глікозиди збільшують ризик розвитку аритмії на фоні гіпокаліємії та гіпомагніємії.
Гідрохлоротіазид посилює гипогликемическ��ї ефект бета-адреноблокаторів та діазоксиду.
При одночасному застосуванні з урикозуричними препаратами (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) можливо збільшення концентрації сечової кислоти в крові, а також збільшення частоти розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу; може знадобитися корекція дози урикозуричних засобів.
Гідрохлоротіазид може знижувати ефект пресорних амінів (наприклад, епінефрину, норепінефрину).
При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом збільшується ризик побічних ефектів амантадину.
При одночасному застосуванні з цитотоксичними препаратами (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) зменшується виведення останніх і можливо потенціювання мієлосупресивної дії.
Гідрохлоротіазид може посилити ефект міорелаксантів недеполяризующего типу дії (наприклад, тубокурарину).
При одночасному застосуванні з циклоспорином зростає ризик гіперурикемії і подагроподобных ускладнень.
При одночасному застосуванні з тетрациклінами (крім доксицик��їна) можливо збільшення концентрації сечовини в сироватці крові.
При одночасному застосуванні метилдопи і гідрохлоротіазиду описані випадки гемолітичної анемії.
Діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку токсичної дії літію; рекомендується контроль вмісту літію в крові.
НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, (наприклад, саліцилова кислота, похідні індолуксусной кислоти) можуть знижувати діуретичний, натрийуретический і гіпотензивний ефект діуретиків; можливий розвиток гострої п��чечной недостатності.
Одночасне застосування з препаратами кальцію, вітамін D може призвести до підвищення вмісту кальцію в крові, що може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.
