Дозировка
Препарат назначают внутрь, независимо от приема пищи, кратность приема - 1-2 раза/сут. Артериальная гипертензия Рекомендуемая начальная доза составляет 80 мг 1 раз/сут вне зависимости от расовой принадлежности, возраста и пола пациента. Гипотензивный эффект развивается в течение 2 недель и достигает своего максимума через 4 недели. Пациентам, у которых не удается достичь оптимального контроля АД, суточная доза препарата Вальсакор® может быть постепенно увеличена до максимальной суточной дозы 320 мг. Одновременное применение диуретиков, например гидрохлоротиазида, позволяет достичь значимого дополнительного снижения АД. Хроническая сердечная недостаточность (II-IV функциональный класс по классификации NYHA) Рекомендуемая начальная доза - 40 мг 2 раза/сут. Возможно постепенное (в течение как минимум 2 недель) увеличение дозы до 80 мг 2 раза/сут, при хорошей переносимости - до 160 мг 2 раза/сут. Максимальная суточная доза - 320 мг, разделенная на 2 приема. При одновременном приеме диуретиков дозу рекомендуется снизить. Возможно применение одновременно с другими препаратами, предназначенными для лечения ХСН. Однако комбинация ингибитора АПФ, бета-адреноблокатора и валсартана не рекомендуется. У пациентов с сердечной недостаточностью следует всегда оценивать функцию почек. Повышение выживаемости пациентов с острым инфарктом миокарда У пациентов со стабильной гемодинамикой лечение следует начинать уже через 12 ч после развития инфаркта миокарда. После назначения начальной дозы 20 мг 2 раза/сут, дозу препарата Вальсакор® следует увеличивать методом титрования до 40 мг, 80 мг 2 раза/сут в течение нескольких недель до достижения целевой дозы 160 мг 2 раза/сут. Максимальная суточная доза - 320 мг 2 раза/сут. Как правило, с учетом переносимости терапии рекомендуется увеличить дозу до 80 мг 2 раза/сут к концу 2-й недели лечения и до максимальной целевой дозы 160 мг 2 раза/сут - к концу 3-го месяца терапии. В случае развития симптоматической артериальной гипотензии или нарушения функции почек целесообразно рассмотреть вопрос о снижении дозы. Препарат Вальсакор® может применяться у пациентов после инфаркта миокарда на фоне терапии другими препаратами, включая тромболитики, ацетилсалициловую кислоту в качестве антиагрегантного средства, бета-адреноблокаторы, ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы (статины) и диуретики. Применять препарат Вальсакор® одновременно с ингибиторами АПФ не рекомендуется. У пациентов с инфарктом миокарда следует всегда оценивать функцию почек. Для пациентов пожилого возраста (старше 65 лет) коррекции дозы не требуется. У пациентов с нарушением функции почек коррекции дозы препарата не требуется. У пациентов с нарушениями функции печени легкой и средней степени тяжести небилиарного генеза без явлений холестаза максимальная суточная доза не должна превышать 80 мг.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит
Активное вещество: валсартан , 80 мг
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, повидон, кроскармеллоза натрия, кремния диоксид коллоидный, безводный, магния стеарат.
Фармакологическое действие
Валсартан является селективным антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа AT1) для приема внутрь, небелковой природы.
Оказывает избирательное антагонистическое действие на рецепторы подтипа АТ1. Следствием блокады AT1-рецепторов является повышение плазменной концентрации ангиотензина II, который может стимулировать незаблокированные рецепторы подтипа АТ2, что предположительно регулирует эффекты AT1-рецепторов. Валсартан не имеет агонистической активности в отношении AT1-рецепторов. Его сродство к рецепторам подтипа AT1 примерно в 20 000 раз выше, чем к рецепторам подтипа АТ2.
Валсартан не ингибирует АПФ, известный также под названием кининазы II, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. В связи с отсутствием влияния на АПФ, не потенцируются эффекты брадикинина и субстанции Р, поэтому при приеме антагонистов ангиотензина II маловероятно развитие сухого кашля. Валсартан не вступает во взаимодействие и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, участвующие в регуляции функций сердечно-сосудистой системы.
Артериальная гипертензия
При лечении артериальной гипертензии валсартан снижает АД, не влияя на ЧСС.
После приема внутрь разовой дозы препарата антигипертензивный эффект развивается в течение 2 ч, а максимальное снижение АД достигается в течение 4-6 ч. Антигипертензивный эффект препарата сохраняется в течение 24 ч после его приема. При повторных назначениях валсартана максимальное снижение АД, вне зависимости от доз, достигается через 2-4 недели и поддерживается на достигнутом уровне в ходе длительной терапии. Комбинация с гидрохлоротиазидом позволяет достичь значимого дополнительного снижения АД.
Внезапное прекращение приема валсартана не сопровождается резким подъемом АД или другими нежелательными явлениями.
У пациентов с артериальной гипертензией, сахарным диабетом 2 типа и нефропатией, принимающих валсартан в дозе 160-320 мг, отмечается клинически значимое снижение протеинурии (экскреции альбумина) (36-44%).
Применение после острого инфаркта миокарда
Применение валсартана у пациентов спустя от 12 ч до 10 дней после развития инфаркта миокарда, осложненного хронической сердечной недостаточностью и/или систолической дисфункцией левого желудочка, в течение 2 лет позволяет снизить показатели общей смертности, сердечно-сосудистой смертности и удлиняет время до первой госпитализации по поводу обострения течения хронической сердечной недостаточности (ХСН), повторного инфаркта миокарда, внезапной остановки сердца и нефатального инсульта (без летального исхода).
Профиль безопасности валсартана у пациентов с острым инфарктом миокарда сходен с таковым при других состояниях.
Хроническая сердечная недостаточность
При применении валсартана на фоне стандартной терапии (ингибиторы АПФ и/или диуретики и/или дигоксин и/или бета-адреноблокаторы) в течение 2 лет у пациентов с ХСН II-IV функционального класса (ФК) по классификации NYHA с фракцией выброса левого желудочка (ФВЛЖ) менее 40% и внутренним диастолическим размером ЛЖ (КДР ЛЖ) более 2.9 см/м2 отмечается достоверное снижение риска первичной госпитализации по поводу обострения течения ХСН.
У пациентов, не получающих ингибиторы АПФ, при лечении валсартаном достоверно снижается общая смертность, сердечно-сосудистая смертность и заболеваемость, связанная с ХСН. При применении ингибиторов АПФ без бета-адреноблокатора, уменьшаются показатели сердечно-сосудистой смертности и заболеваемости, связанной с ХСН. Лечение валсартаном приводит к значительному уменьшению ФК по классификации NYHA и уменьшению выраженности симптомов сердечной недостаточности (включая одышку, повышенную утомляемость, отеки и влажные хрипы в легких), значительно улучшает качество жизни (Миннесотский опросник для оценки качества жизни пациентов с ХСН), увеличивает ФВЛЖ и значительно снижает КДР ЛЖ.
Фармакокинетика
Всасывание
Валсартан быстро всасывается после приема внутрь, Cmax достигается через 2-4 ч. Средняя величина абсолютной биодоступности валсартана составляет 23%.
При приеме валсартана с пищей AUC и Cmax уменьшаются на 40% и 50% соответственно. Уменьшение AUC, тем не менее, не сопровождается клинически значимым уменьшением терапевтического эффекта, поэтому валсартан можно принимать независимо от времени приема пищи.
Распределение
Связывание с белками сыворотки, преимущественно с сывороточным альбумином, составляет 94-97%. Vss - около 17 л.
Метаболизм
Валсартан не подвергается выраженному метаболизму, около 20% принятой дозы определяется в виде метаболитов. Гидроксильный метаболит определяется в плазме крови в низких концентрациях (менее 10% от AUC валсартана). Этот метаболит фармакологически неактивен.
Выведение
Валсартан выводится двухфазно: ?-фаза с T1/2 менее 1 ч и ?-фаза с T1/2 около 9 ч. Валсартан выводится в основном в неизмененном виде с желчью через кишечник (около 83%) и почками (около 13%). После в/в введения плазменный клиренс валсартана составляет около 2 л/ч, почечный клиренс - 0.62 л/ч (около 30 % общего клиренса). T1/2 валсартана составляет 6 ч.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
У пациентов пожилого возраста старше 65 лет системная биодоступность валсартана выше таковой, чем у пациентов молодого возраста, однако это не имеет клинического значения.
Корреляция между функцией почек и системной биодоступностью валсартана отсутствует. У пациентов с нарушением функции почек и КК более 10 мл/мин коррекция дозы препарата не требуется. В настоящее время нет данных о применении препарата у пациентов, находящихся на гемодиализе. Валсартан имеет высокую степень связывания с белками плазмы крови, поэтому его выведение при гемодиализе маловероятно.
У пациентов с легкими и умеренными нарушениями функции печени отмечается повышение биодоступности (по значению AUC) валсартана в 2 раза по сравнению со здоровыми добровольцами. Однако не наблюдается корреляции значений AUC валсартана со степенью нарушения функции печени. Применение валсартана у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени не изучалось.
Побочные действия
Частота развития нежелательных явлений сравнима с плацебо. Отсутствуют данные о зависимости частоты развития нежелательных явлений от дозы или продолжительности лечения, а также возраста, пола или расовой принадлежности пациентов.
Классификация частоты развития побочных эффектов ВОЗ: очень часто (>1/10), часто (от >1/100 до <1/10), нечасто от (>1/1000 до <1/100), редко (от >1/10 000 до <1/1000), очень редко (от <1 /10 000), частота неизвестна (не может быть оценена на основании имеющихся данных).
Все нежелательные явления при применении валсартана, выявленные в клинической практике и при анализе лабораторных показателей, которые невозможно отнести к какой-либо частоте возникновения, отнесены к группе "частота неизвестна".
Артериальная гипертензия
Со стороны системы кроветворения: частота неизвестна - снижение гемоглобина, гематокрита, нейтропения, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: частота неизвестна - реакции повышенной чувствительности, включая сывороточную болезнь.
Со стороны обмена веществ: частота неизвестна - повышение содержания калия в сыворотке крови, гипонатриемия.
Со стороны органов чувств: нечасто - вертиго.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: частота неизвестна - васкулит.
Со стороны дыхательной системы: нечасто - кашель.
Со стороны пищеварительной системы: нечасто - боль в животе; частота неизвестна - нарушение функции печени, включая повышение концентрации билирубина в плазме крови.
Со стороны кожи подкожных тканей: очень редко - ангионевротический отек, кожная сыпь, кожный зуд.
Со стороны костно-мышечной системы: частота неизвестна - миалгия.
Со стороны мочевыделительной системы: частота неизвестна - нарушение функции почек, повышение концентрации креатинина в сыворотке крови.
Прочие: нечасто - повышенная утомляемость.
Также в ходе клинических исследований у пациентов с артериальной гипертензией наблюдались следующие нежелательные явления (причинно-следственная связь с приемом препарата не установлена): артралгия, астения, боль в спине, диарея, головокружение, бессонница, снижение либидо, тошнота, периферические отеки, фарингит, ринит, синусит, инфекции верхних дыхательных путей, вирусные инфекции.
У взрослых пациентов с перенесенным инфарктом миокарда и/или сердечной недостаточностью профиль безопасности в клинических исследованиях несколько отличается от такового у пациентов с артериальной гипертензией. Это может быть связано с самим заболеванием.
Хроническая сердечная недостаточность (II-IV функциональный класс по классификации NYHA) и повышение выживаемости пациентов с острым инфарктом миокарда
Со стороны системы кроветворения: частота неизвестна - тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: частота неизвестна - реакции повышенной чувствительности, включая сывороточную болезнь.
Со стороны обмена веществ: нечасто - гиперкалиемия; частота неизвестна - повышение содержания калия в сыворотке крови, гипонатриемия.
Со стороны нервной системы: часто - головокружение, ортостатическое (постуральное) головокружение; нечасто - обморок, головная боль.
Со стороны органов чувств: нечасто - вертиго.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто - выраженное снижение АД, ортостатическая гипотензия; нечасто - усиление симптомов сердечной недостаточности; частота неизвестна - васкулит.
Со стороны дыхательной системы: нечасто - кашель.
Со стороны пищеварительной системы: нечасто - тошнота, диарея; частота неизвестна - нарушение функции печени.
Со стороны кожи и подкожных тканей: очень редко - ангионевротический отек; частота неизвестна - кожная сыпь, кожный зуд.
Со стороны костно-мышечной системы: очень редко - рабдомиолиз; частота неизвестна - миалгия.
Со стороны мочевыделительной системы: часто - нарушение функции почек; нечасто - острая почечная недостаточность, повышение концентрации креатинина в сыворотке крови; частота неизвестна - повышение концентрации остаточного азота мочевины в сыворотке крови.
Прочие: нечасто - астения, повышенная утомляемость.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
При применении препарата Вальсакор® у пациентов с артериальной гипертензией не требуется регулярного контроля лабораторных показателей.
Гипонатриемия и/или дегидратация
У пациентов с выраженной гипонатриемией и/или дегидратацией, например, вследствие приема больших доз диуретиков, в редких случаях в начале терапии препаратом Вальсакор® может развиться артериальная гипотензия с клиническими проявлениями. Перед началом лечения рекомендовано восстановить содержание натрия и/или восполнить ОЦК, в частности, путем уменьшения дозы диуретиков.
При развитии артериальной гипотензии с клиническими проявлениями пациенту необходимо придать горизонтальное положение и, при необходимости, в/в ввести 0.9% раствор натрия хлорида. Терапию препаратом Вальсакор® можно продолжить только после стабилизации показателей гемодинамики.
Гиперкалиемия
Одновременное применение калийсберегающих диуретиков, препаратов калия, калийсодержащих пищевых добавок или других препаратов, способных повышать содержание калия в сыворотке крови (например, гепарин) не рекомендуется. Необходимо контролировать содержание калия в плазме крови.
Стеноз почечной артерии
Непродолжительное применение валсартана у пациентов с реноваскулярной гипертензией развившейся вторично вследствие одностороннего стеноза артерии единственной почки, не сопровождалось значимыми изменениями показателей почечной гемодинамики, концентраций креатинина или азота мочевины в сыворотке крови. Поскольку другие препараты, воздействующие на РААС, способны повышать концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки, в качестве меры предосторожности рекомендуется постоянно контролировать эти показатели.
Состояние после перенесенной трансплантации почки
Безопасность препарата Вальсакор® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, не установлена.
Первичный гиперальдостеронизм
Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом резистентны к гипотензивным препаратам, влияющим на РААС, поэтому таким пациентам применение препарата Вальсакор® не рекомендуется.
Стеноз аортального и/или митрального клапанов, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия
Препарат Вальсакор® необходимо с осторожностью применять у пациентов с гемодинамически значимым стенозом аортального и/или митрального клапанов или с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией.
Нарушение функции почек
У пациентов с нарушениями функции почек не требуется изменения доз препарата. Т.к. отсутствуют данные о применении препарата при почечной недостаточности тяжелой степени (КК <10 мл/мин или 0.167 мл/с) и у пациентов, находящихся на гемодиализе, в таких случаях препарат рекомендуется применять с осторожностью.
Одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина II, включая валсартан, или ингибиторов АПФ с алискиреном противопоказано у пациентов с нарушением функции почек (КК <60 мл/мин).
Нарушение функции печени
Пациентам с нарушениями функции печени легкой и средней степени тяжести небилиарного генеза без явлений холестаза препарат Вальсакор® в дозировке 320 мг противопоказан, т.к. максимальная суточная доза не должна превышать 80 мг.
Ангионевротический отек в анамнезе
Среди пациентов с ангионевротическим отеком (отек гортани и голосовых связок, вызывающий обструкцию дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки и/или языка) на фоне терапии препаратом Вальсакор®, наблюдались случаи развития ангионевротического отека в анамнезе, в т.ч. и на ингибиторы АПФ. При развитии ангионевротического отека следует немедленно отменить препарат и исключить возможность повторного применения.
Артериальная гипертензия
При артериальной гипертензии препарат Вальсакор® может применяться в качестве монотерапии или одновременно с другими гипотензивными средствами, в частности с диуретиками.
ХСН/повышение выживаемости пациентов с острым инфарктом миокарда
Возможно применение препарата Вальсакор® в комбинации с другими лекарственными препаратами, применяемыми при остром инфаркте миокарда (тромболитики, ацетилсалициловая кислота в качестве антиагрегантного средства, бета-адреноблокаторы и ингибиторы ГМК-КоА-редуктазы (статины)). Одновременное применение препарата Вальсакор® и ингибиторов АПФ у данной категории пациентов не рекомендуется, т.к. данная комбинированная терапия не приводит к дополнительному клиническому эффекту и сопровождается увеличением риска развития нежелательных явлений по сравнению с терапией двумя препаратами по отдельности.
У пациентов с ХСН тройная комбинированная терапия: препаратом Вальсакор®, ингибитором АПФ и бета-адреноблокатором не рекомендуется, т.к. не приводит к дополнительному клиническому эффекту и сопровождается увеличением риска развития нежелательных явлений.
Применение препарата Вальсакор® у пациентов с ХСН или инфарктом миокарда часто приводит к небольшому снижению АД, как правило, без отмены препарата при выполнении инструкции по дозированию.
У пациентов, функция почек которых может зависеть от активности РААС (например, при тяжелой хронической сердечной недостаточности), терапия ингибиторами АПФ сопровождается олигурией и/или нарастанием азотемии, а в редких случаях - острой почечной недостаточностью и/или летальным исходом. Поскольку валсартан является антагонистом рецепторов ангиотензина II, нельзя исключить возможность ухудшения функции почек при его применении. Начинать терапию у пациентов с ХСН или инфарктом миокарда следует осторожно. При обследовании пациентов следует всегда оценивать функцию почек.
Специальная информация по вспомогательным веществам
Препарат Вальсакор® содержит лактозу, поэтому препарат противопоказан пациентам с дефицитом лактазы, непереносимостью лактозы, синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и занятиями потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций, т.к. возможно развитие головокружения или слабости на фоне артериальной гипотензии.
Передозировка
Симптомы: выраженное снижение АД, которое может привести к нарушению сознания, коллапсу и/или шоку.
Лечение: симптоматическое, характер которого зависит от времени, прошедшего с момента приема препарата, и от степени тяжести симптомов. При случайной передозировке следует вызвать рвоту (если препарат был принят недавно) или провести промывание желудка. При выраженном снижении АД необходимо перевести больного в горизонтальное положение с низким изголовьем, далее следует провести мероприятия, направленные на поддержание функций сердечно-сосудистой и дыхательной систем, ОЦК (введение 0.9% раствора натрия хлорида в/в) и контроль суточного диуреза. Гемодиализ неэффективен.
Показания
— артериальная гипертензия;
— хроническая сердечная недостаточность (II-IV функциональный класс по классификации NYHA) у пациентов, получающих стандартную терапию одним или несколькими препаратами из следующих групп: диуретики, сердечные гликозиды, а также ингибиторы АПФ или бета-адреноблокаторы (применение каждого из перечисленных препаратов не является обязательным);
— повышение выживаемости пациентов с острым инфарктом миокарда (12 ч-10 дней), осложненным левожелудочковой недостаточностью и/или систолической дисфункцией левого желудочка, при наличии стабильных показателей гемодинамики.
Противопоказания
— повышенная чувствительность к валсартану или к другим компонентам препарата;
— нарушения функции печени, билиарный цирроз и холестаз;
— нарушения функции печени легкой и умеренной степени тяжести (для дозы 320 мг);
— одновременное применение с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом или нарушением функции почек (КК <60 мл/мин);
— дефицит лактазы, непереносимость лактозы, синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции;
— беременность;
— период лактации (грудного вскармливания);
— детский и подростковый возраст до 18 лет (эффективность и безопасность применения валсартана у детей не доказана);
С осторожностью: тяжелые нарушения функции почек (КК <10 мл/мин); стеноз аортального и/или митрального клапана; гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия (ГОКМП); хроническая сердечная недостаточность (III-IV функциональный класс по классификации NYHA); состояние после трансплантации почки; гемодиализ; гипонатриемия; диета с ограничением потребления поваренной соли; двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки; гиперкалиемия; первичный гиперальдостеронизм; состояния, сопровождающиеся снижением ОЦК (в т.ч. диарея, рвота); наследственный ангионевротический отек, либо отек на фоне предшествующей терапии антагонистами рецепторов ангиотензина II или ингибиторами АПФ.
Лекарственное взаимодействие
Одновременное применение противопоказано
Одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина II, включая валсартан, или ингибиторов АПФ с алискиреном противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и нарушением функции почек (КК <60 мл/мин).
Одновременное применение не рекомендуется
Одновременное применение с препаратами лития не рекомендуется, т.к. возможно обратимое увеличение концентрации лития в плазме крови и развитие интоксикации. Одновременное применение валсартана с диуретиками и препаратами лития может способствовать дополнительному повышению концентрации лития и возрастанию риска развития интоксикации. При необходимости одновременного применения с препаратами лития следует тщательно контролировать концентрацию лития в плазме крови.
При одновременном применении с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, калийсодержащими пищевыми добавками и другими лекарственными средствами и веществами, которые могут увеличить содержание калия в сыворотке крови (например, гепарин) рекомендуется контролировать содержание калия в плазме крови.
Одновременное применение с осторожностью
У некоторых пациентов двойная блокада РААС сопровождалась развитием артериальной гипотензии, обморока, гиперкалиемии и нарушением функции почек (включая острую почечную недостаточность). Требуется соблюдать осторожность при одновременном применении антагонистов рецепторов ангиотензина II, включая валсартан, с лекарственными средствами, оказывающими влияние на РААС, такими как, ингибиторы АПФ или алискирен.
При одновременном применении с НПВС, в т.ч. селективными ингибиторами ЦОГ-2, ацетилсалициловой кислотой в дозе более 3 г/сут и неселективными НПВС возможно ослабление гипотензивного эффекта, увеличение риска развития нарушений функции почек и повышение содержания калия в плазме крови. В начале терапии рекомендуется оценить функцию почек, а также скорректировать нарушения водно-электролитного баланса.
По результатам исследования in vitro валсартан является субстратом для печеночных белков-транспортеров ОАТР1В1/ОАТР1ВЗ и эффлюксного транспортера MRP2. Клиническое значение данного факта неизвестно. Одновременное применение ингибиторов белков-транспортеров ОАТР1В1/ОАТР1ВЗ (например, рифампицин, циклоспорин) и эффлюксного транспортера MRP2 (например, ритонавир) может увеличить системную экспозицию валсартана (Сmах и AUC). Это следует учитывать в начале и при окончании одновременной терапии.
Отсутствие лекарственного взаимодействия
Не выявлено клинически значимого взаимодействия со следующими лекарственными средствами: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин и глибенкламид.
(5990)
Дозування
Препарат призначають внутрішньо, незалежно від прийому їжі, кратність прийому - 1-2 рази/добу. Артеріальна гіпертензія Рекомендована початкова доза становить 80 мг 1 раз/добу незалежно від расової приналежності, віку і статі пацієнта. Гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдається досягти оптимального контролю АТ, добова доза препарату Вальсакор® може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. Одночасне застосування диуретиков, наприклад гідрохлоротіазиду, дозволяє досягти значного додаткового зниження АТ. Хронічна серцева недостатність (ІІ-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) Рекомендована початкова доза - 40 мг 2 рази/добу. Можливо поступове (протягом як мінімум 2 тижнів) збільшення дози до 80 мг 2 рази/добу, при добрій переносимості - до 160 мг 2 рази/добу. Максимальна добова доза - 320 мг, розподілена на 2 прийоми. При одночасному прийомі діуретиків дозу рекомендується зменшити. Можливе застосування одночасно з іншими препаратами��, призначеними для лікування ХСН. Однак комбінація інгібітора АПФ, бета-адреноблокатора і валсартану не рекомендується. У пацієнтів із серцевою недостатністю завжди слід оцінювати функцію нирок. Підвищення виживаності пацієнтів з гострим інфарктом міокарда У пацієнтів зі стабільною гемодинамікою лікування слід починати вже через 12 год після розвитку інфаркту міокарда. Після призначення початкової дози 20 мг 2 рази/добу, дозу препарату Вальсакор® слід збільшувати методом титрування до 40 мг, 80 мг 2 рази/добу протягом декількох тижнівялина до досягнення цільової дози 160 мг 2 рази/добу. Максимальна добова доза - 320 мг 2 рази/добу. Як правило, з урахуванням переносимості терапії рекомендується збільшити дозу до 80 мг 2 рази/добу до кінця 2-го тижня лікування і до максимальної цільової дози 160 мг 2 рази/добу - до кінця 3-го місяця терапії. У разі розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії або порушення функції нирок доцільно розглянути питання про зниження дози. Препарат Вальсакор® може застосовуватися у пацієнтів після інфаркту міокарда на фоні терапії іншими препаратами, включаючи ��ромболитики, ацетилсаліцилову кислоту в якості антиагрегантної кошти, бета-адреноблокатори, інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) та діуретики. Застосовувати препарат Вальсакор® одночасно з інгібіторами АПФ не рекомендується. У пацієнтів з інфарктом міокарда слід завжди оцінювати функцію нирок. Для пацієнтів літнього віку (старше 65 років) коригування дози не потрібно. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози препарату не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості неб��лиарного генезу без явищ холестазу максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить
Активна речовина: валсартан , 80 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний, безводний, магнію стеарат.Фармакологічна дія
Валсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (��іпа AT1) для прийому всередину, небілкової природи.
Надає виборче антагоністичну дію на рецептори підтипу АТ1. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення плазмової концентрації ангіотензину II, який може стимулювати заблоковані рецептори підтипу АТ2, що імовірно регулює ефекти AT1-рецепторів. Валсартан не має агонистической активності відносно AT1-рецепторів. Його спорідненість до рецепторів підтипу AT1 приблизно у 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2.
Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кининазы ІІ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ, не потенціюється ефекти брадикініну і субстанції Р, тому при прийомі антагоністів ангіотензину II малоймовірно розвиток сухого кашлю. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи.
Артеріальна гіпертензія
При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС.
Після прийому внутрішньо разової дози препарату антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 год, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 ч. Антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 год після його прийому. При повторних призначеннях препарату максимальне зниження АТ, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження АТ.
Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підйомом АТ або іншими небажаними явищами.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та нефропатією, що приймали валсартан у дозі 160-320 мг, відзначається клінічно значуще зниження протеїнурії (екскреції альбуміну) (36-44%).
Застосування після гострого інфаркту міокарда
Застосування валсартану у пацієнтів через 12 год до 10 днів після розвитку інфаркту міокарда, ускладненого хронічною серцевою недостатністю та/або сист��лической дисфункцією лівого шлуночка, протягом 2 років дозволяє знизити показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжує час до першої госпіталізації з приводу загострення перебігу хронічної серцевої недостатності (ХСН), повторного інфаркту міокарда, раптової зупинки серця і нефатального інсульту (без летального результату).
Профіль безпеки препарату у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда схожий з таким при інших станах.
Хронічна серцева недостатність
При примі��нні препарату на тлі стандартної терапії (інгібітори АПФ і/або діуретики і/або дигоксин і/або бета-адреноблокатори) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу (ФК) за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛЖ) менше 40% і внутрішнім діастолічним розміром ЛШ (КДР ЛШ) більш 2.9 см/м2 відзначається достовірне зниження ризику первинної госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН.
У пацієнтів, які не отримують інгібітори АПФ, при лікуванні валсартаном достовірно знижується загальна смертність, серцево-сосуди��тая смертність і захворюваність, пов'язана з ХСН. При застосуванні інгібіторів АПФ без бета-адреноблокатора, зменшуються показники серцево-судинної смертності і захворюваності, пов'язаної з ХСН. Лікування валсартаном призводить до значного зменшення ФК за класифікацією NYHA та зменшення вираженості симптомів серцевої недостатності (включаючи задишку, підвищену втомлюваність, набряки і вологі хрипи в легенях), значно покращує якість життя (Міннесотський опитувальник для оцінки якості життя пацієнтів з ХСН), збільшує ФВЛЖ і значительно знижує КДР ЛШ.Фармакокінетика
Всмоктування
Валсартан швидко всмоктується після прийому внутрішньо, Cmax досягається через 2-4 ч. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23%.
При прийомі препарату з їжею AUC і Cmax зменшуються на 40% і 50% відповідно. Зменшення AUC, проте, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу прийому їжі.
Розподіл
Зв'язування з білками сироватки, переважно з сироватковим альбуміном, становить 94-97%. Vss - близько 17 л.
Метаболізм
Валсартан не піддається вираженого метаболізму, близько 20% прийнятої дози визначається у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі крові у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт фармакологічно неактивний.
Виведення
Валсартан виводиться двофазне: ?-фаза з T1/2 менше 1 год і ?-фаза з T1/2 близько 9 год. Валсартан виводиться в основному у незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). После в/в введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс - 0.62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 ч.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У пацієнтів літнього віку старше 65 років системна біодоступність препарату вищі такий, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не має клінічного значення.
Кореляція між функцією нирок і системною біодоступністю валсартану відсутня. У пацієнтів з порушенням функції нирок і КК більше 10 мл/хв корекція д��зи препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування препарату у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв'язування з білками плазми крові, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне.
У пацієнтів з легкими і помірними порушеннями функції печінки відзначається підвищення біодоступності (за значеннями AUC) препарату в 2 рази порівняно зі здоровими добровольцями. Однак не спостерігається кореляції значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пациентов з тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалась.Побічні дії
Частота розвитку небажаних явищ порівнювана з плацебо. Відсутні дані про залежність частоти розвитку небажаних явищ від дози або тривалості лікування, а також віку, статі або расової приналежності пацієнтів.
Класифікація частоти розвитку побічних ефектів ВООЗ: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від>1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1 /10 000), частота невідома (не може бути оцінена на ��підставі наявних даних).
Всі небажані явища при застосуванні валсартану, виявлені в клінічній практиці і при аналізі лабораторних показників, які неможливо віднести до якої-небудь частоті виникнення, віднесені до групи "частота невідома".
Артеріальна гіпертензія
З боку системи кровотворення: частота невідома - зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: частота невідома - реакції підвищеної чутливості, включаючи сывороточную хвороба.
З боку обміну речовин: частота невідома - підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія.
З боку органів чуття: нечасто - вертиго.
З боку серцево-судинної системи: частота невідома - васкуліт.
З боку дихальної системи: нечасто - кашель.
З боку травної системи: нечасто - біль у животі; частота невідома - порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові.
З боку шкіри підшкірних тканин: дуже редко - ангіоневротичний набряк, шкірний висип, шкірний свербіж.
З боку кістково-м'язової системи: частота невідома - міалгія.
З боку сечовидільної системи: частота невідома - порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові.
Інші: нечасто - підвищена стомлюваність.
Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалися такі небажані явища (причинно-наслідковий зв'язок з прийомом препарату не встановлений): артралгія, астенія, біль�� у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.
У дорослих пацієнтів з перенесеним інфарктом міокарда та/або серцевою недостатністю профіль безпеки у клінічних дослідженнях дещо відрізняється від такого у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Це може бути пов'язано з самим захворюванням.
Хронічна серцева недостатність (ІІ-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) і підвищеноие виживаності пацієнтів з гострим інфарктом міокарда
З боку системи кровотворення: частота невідома - тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: частота невідома - реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу.
З боку обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; частота невідома - підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, ортостатичне (постуральний) запаморочення; нечасто - запаморочення, головний біль.
З боку органів чуття: нечасто - вертиго.
З боку серцево-судинної системи: часто - виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія; нечасто - посилення симптомів серцевої недостатності; частота невідома - васкуліт.
З боку дихальної системи: нечасто - кашель.
З боку травної системи: нечасто - нудота, діарея; частота невідома - порушення функції печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко - ангіоневротичний набряк; частота невідома - шкірний висип, шкірний свербіж. />
З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - рабдоміоліз; частота невідома - міалгія.
З боку сечовидільної системи: часто - порушення функції нирок; нечасто - гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові; частота невідома - підвищення концентрації залишкового азоту сечовини в сироватці крові.
Інші: нечасто - астенія, підвищена втомлюваність.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
При застосуванні препарату Вальсакор® у пацієнтів з артеріальною рипертензией не потребує регулярного контролю лабораторних показників.
Гіпонатріємія та/або дегідратація
У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад, внаслідок прийому великих доз діуретиків, в окремих випадках на початку терапії препаратом Вальсакор® може розвинутися артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію і/або відновити ОЦК, зокрема, шляхом зменшення дози діуретиків.
При розвитку артеріальної гипотензії з клінічними проявами пацієнту необхідно надати горизонтальне положення та, при необхідності, в/в ввести 0.9% розчин натрію хлориду. Терапію препаратом Вальсакор® можна продовжити тільки після стабілізації показників гемодинаміки.
Гіперкаліємія
Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) не рекомендується. Необхідно контролювати вміст калію в плазмі крові.
Стеноз ниркової артерії
Нетривале застосування валсартану у пацієнтів з реноваскулярной гіпертензією розвилася вдруге внаслідок однобічного стенозу артерії єдиної нирки, не супроводжувалося суттєвими змінами показників ниркової гемодинаміки, концентрацій креатиніну або азоту сечовини в сироватці крові. Оскільки інші препарати, що впливають на РААС, здатні підвищувати концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій ��чи стенозом артерії єдиної нирки, в якості запобіжного заходу рекомендується постійно контролювати ці показники.
Стан після перенесеної трансплантації нирки
Безпека препарату Вальсакор® у пацієнтів, що недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом резистентні до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується.
Стеноз ��ортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія
Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією.
Порушення функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок не потребує зміни доз препарату. Оскільки відсутні дані про застосування препарату при нирковій недостатності тяжкого ступеня (КК <10 мл/хв або 0.167 мл/с) та у пацієнтів й індустріальнтов, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю.
Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з алискиреном протипоказано у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК <60 мл/хв).
Порушення функції печінки
Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості небіліарного ґенезу без явищ холестазу препарат Вальсакор® у дозі 320 мг протипоказаний, оскільки максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі
Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряк гортані і голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т. ч. і на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат і виключити можливість повторного застосування.
Артеріальна гіпертензія
При артериа��ьной гіпертензії препарат Вальсакор® може застосовуватися в якості монотерапії або з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з діуретиками.
ХСН/підвищення виживаності пацієнтів з гострим інфарктом міокарда
Можливе застосування препарату Вальсакор® в комбінації з іншими лікарськими препаратами, застосовуваними при гострому інфаркті міокарда (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота в якості антиагрегантної кошти, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)). Одночасне прим��поширення препарату Вальсакор® та інгібіторів АПФ у даної категорії пацієнтів не рекомендується, оскільки дана комбінована терапія не призводить до додаткового клінічного ефекту та супроводжується збільшенням ризику розвитку небажаних явищ порівняно з терапією двома препаратами окремо.
У пацієнтів з ХСН потрійна комбінована терапія: препаратом Вальсакор®, інгібітором АПФ і бета-адреноблокатором не рекомендується, оскільки не призводить до додаткового клінічного ефекту та супроводжується збільшенням ризику разіврозвитку небажаних явищ.
Застосування препарату Вальсакор® у пацієнтів з ХСН або інфарктом міокарда часто призводить до невеликого зниження АТ, як правило, без відміни препарату при виконанні інструкції щодо дозування.
У пацієнтів, функція нирок яких залежить від активності РААС (наприклад, при тяжкій хронічній серцевій недостатності), терапія інгібіторами АПФ супроводжується олігурією і/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках - гострою нирковою недостатністю та/або летальним результатом. Оскільки валсарт��н є антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключити можливість погіршення функції нирок при його застосуванні. Починати терапію у пацієнтів з ХСН або інфарктом міокарда слід обережно. При обстеженні пацієнтів слід завжди оцінювати функцію нирок.
Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин
Препарат Вальсакор® містить лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Вплив на здатне��ть до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливий розвиток запаморочення або слабкості на тлі артеріальної гіпотензії.
Передозування
Симптоми: виражене зниження АТ, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу і/або шоку.
Лікування: симптоматичне, характер якого з��висить від часу, що пройшов з моменту прийому препарату, і від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат був прийнятий недавно) або провести промивання шлунка. При вираженому зниженні артеріального тиску необхідно перевести хворого у горизонтальне положення з низьким узголів'ям, далі слід провести заходи, спрямовані на підтримання функцій серцево-судинної і дихальної систем, ОЦК (введення 0.9% розчину натрію хлориду в/в) і контроль добового діурезу. Гемодіаліз неефективний.Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— хронічна серцева недостатність (ІІ-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у пацієнтів, які отримують стандартну терапію одним або кількома препаратами з наступних груп: діуретики, серцеві глікозиди, а також інгібітори АПФ або бета-адреноблокатори (застосування кожного з перерахованих препаратів не є обов'язковим);
— підвищення виживаності пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (12 год-10 днів), ускладнений лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, при наявності стабільних показників гемодинаміки.Протипоказання
— підвищена чутливість до валсартану або до інших компонентів препарату;
— порушення функції печінки, біліарний цироз і холестаз;
— порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (для дози 320 мг);
— одночасне застосування з алискиреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (КК <60 мл/хв);
— дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції;<br />
— вагітність;
— період лактації (грудного вигодовування);
— дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність і безпека застосування валсартану у дітей не доведена);
З обережністю: тяжкі порушення функції нирок (КК <10 мл/хв); стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA); стан після трансплантації нирки; гемодіаліз; гіпонатріємія; дієта з обмеженим��єм споживання кухонної солі; двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; гіперкаліємія; первинний гіперальдостеронізм; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювота); спадковий ангіоневротичний набряк або набряк на фоні попередньої терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II або інгібіторами АПФ.Лікарська взаємодія
Одночасне застосування протипоказане
Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи валсартан, або ін��ибиторов АПФ з алискиреном протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом і порушенням функції нирок (КК <60 мл/хв).
Одночасне застосування не рекомендується
Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендовано, оскільки можливо оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові і розвиток інтоксикації. Одночасне застосування препарату з діуретиками і препаратами літію може сприяти додатковому підвищення концентрації літію і зростанням ризику розвитку інтоксикації. При необхідності одночасне пресу��еменного застосування з препаратами літію необхідно ретельно контролювати концентрацію літію в плазмі крові.
При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними харчовими добавками та іншими лікарськими засобами та речовинами, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) рекомендується контролювати вміст калію у плазмі крові.
Одночасне застосування з обережністю
У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувавась розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Потрібно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що чинять вплив на РААС, такими як інгібітори АПФ або алискирен.
При одночасному застосуванні з НПЗЗ, у т. ч. селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою в дозі більше 3 г/добу і неселективними НПЗП можливе послаблення гипотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок і підвищення вмісту калію в плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скорегувати порушення водно-електролітного балансу.
За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для печінкових білків-транспортерів ОАТР1В1/ОАТР1ВЗ і эффлюксного транспортера MRP2. Клінічне значення цього факту невідомо. Одночасне застосування інгібіторів білків-транспортерів ОАТР1В1/ОАТР1ВЗ (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) і еффлюксного транспортера MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшувати системну експозицію валсартану (Смах і AUC). Це слід враховувати на початку та при закінченні одночасній терапії.
Відсутність лікарського взаємодії
Не виявлено клінічно значущої взаємодії з наступними лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін і глібенкламід.
