Дозировка
Цефоперазон вводят в/в (капельно и струйно) и в/м. Взрослым: средняя суточная доза цефоперазона 2-4 г, вводить равными частями каждые 12 ч. При тяжелых инфекциях суточная доза может быть увеличена до 8 г, вводить также равными частями каждые 12 ч. Не было выявлено каких-либо осложнений при введении цефоперазона в суточной дозе 12 г и даже 16 г, разделенной на равные дозы через каждые 8 ч. Лечение может быть начато до получения результатов исследования чувствительности микроорганизмов. При неосложненном гонококковом уретрите рекомендуется одноразовое в/м введение 500 мг препарата. Для профилактики послеоперационных осложнений - по 1 г или 2 г в/в за 30-90 мин до начала операции. Дозу можно повторять, через каждые 12 ч, однако, в большинстве случаев в течение не более 24 ч. При операциях с повышенным риском инфицирования (например, операциях в колоректальной области), или если возникшее инфицирование особенно опасно (например, при операциях на открытом сердце или протезировании суставов), профилактическое применение может продолжаться в течение 72 ч после завершения операции. Больным с нарушением функции почек назначается обычная суточная доза (2-4 г). Пациентам, у которых скорость клубочковой фильтрации ниже 18 мл/мин или сывороточный уровень креатинина выше 3.5 мг/мл, суточная доза не должна превышать 4 г. У больных с тяжелым нарушением функции печени, выраженной обструкцией желчных протоков суточная доза препарата не должна превышать 2 г. У больных с почечно-печеночной недостаточностью следует контролировать концентрацию цефоперазона в крови и при необходимости корректировать дозу. Применение у детей У детей суточная доза цефоперазона составляет 50-200 мг/кг массы тела, вводится равными частями в два приема через каждые 12 ч или больше при необходимости. Максимальная суточная доза 12 г. При в/в струйном введении максимальная разовая доза для детей составляет 50 мг/кг, продолжительность введения - не менее 3-5 мин. Новорожденным (< 8 дней) вводят 50-200 мг/кг массы тела в сут равными частями через каждые 12 ч. Суточные дозы вплоть до 300 мг/кг применялись без осложнений у детей раннего возраста и детей, больных тяжелыми инфекциями, включая бактериальный менингит. В/в введение В качестве растворителя можно применять 5% раствор декстрозы, изотонический раствор натрия хлорида (0.9%), стерильную воду для инъекций. Для приготовления раствора для в/в струйного введения необходимо 1 г цефоперазона растворить в 10 мл стерильной воды для инъекций или другом совместимом растворе и вводить в течение минимум 3-5 мин. Для в/в струйного введения максимальная разовая доза цефоперазона для взрослых составляет 2 г, для детей - 50 мг/кг массы тела. При приготовлении раствора для в/в капельного введения 1 г цефоперазона растворяют в 5 мл стерильной воды для инъекций, полученный раствор добавляют к инфузионному раствору (раствор Рингера лактата, 5% раствор декстрозы, изотонический раствор натрия хлорида) до концентрации 20-1
Передозировка
Симптомы: эпилептический припадок. Лечение: седативная терапия с применением диазепама.
Лекарственная форма
Порошок для приготовления раствора для в/в и в/м введения
Фармакологическое действие
Цефалоспориновый антибиотик III поколения для парентерального введения. Действует бактерицидно, нарушая синтез клеточной стенки микроорганизмов. Обладает широким спектром действия.
Активен в отношении грамположительных микроорганизмов - Staphylococcus aureus и Staphylococcus epidermidis (штаммы, продуцирующие и не продуцирующие пенициллиназу), Streptococcus pneumonia, Streptococcus pyogenes (бета-гемолитический штамм группы A), Streptococcus agalactiae (бета-гемолитический штамм группы В), Enterococcus faecalis, многие др. штаммы бета-гемолитических Streptococcus spp.; грамотрицательных микроорганизмов - Escherichia coli, Klebsiella spp. (включая Klebsiella pneumoniae), Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae (штаммы, продуцирующие и не продуцирующие бета-лактамазы), Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri (ранее Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (в т.ч. Serratia marcescens), Salmonella spp., Shigella spp., многих штаммов Pseudomonas aeruginosa и Pseudomonas других видов, некоторые штаммы Acinetobacter spp., Neisseria gonorrhoeae(штаммы, продуцирующие и не продуцирующие бета- лактамазы), Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica; анаэробных микроорганизмов - грамположительные и грамотрицательные кокки (включая Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. и Veillonella spp.), грамположительные споро- и неспорообразующие анаэробы (Clostridium spp., Eubacter spp., Lactobacillus spp.) и грамотрицательные (включая Fusobacterium spp., многие штаммы Bacteroides fragilis spp., Prevotella spp. и другие представители штаммов Bacteroides spp.). Стабилен пo отношению к плазмидным бета-лактамазам широкого спектра (TEM-1-2, SHV-1), однако разрушается под влиянием ферментов расширенного спектра (ТЕМ-3-2, SHV-2-5). Вызывает тетурамоподобный эффект.
Фармакокинетика
Цефоперазон связывается с белками плазмы на 82-93%. После в/м введения время достижения Cmax препарата составляет 1-2 ч, после в/в введения - в конце инфузии. Cmax после в/м введения 1 и 2 г составляет 65-75 и 97 мкг/мл соответственно; после однократного в/в введения 1, 2, 3 и 4 г (Cmax) - 153, 252, 340 и 506 мкг/мл соответственно.
Достигает терапевтических концентраций в таких тканях и жидкостях организма, как перитонеальная, асцитическая жидкость и спинномозговая жидкость (при менингите), моча, желчь, стенки желчного пузыря, легкие, мокрота, небные миндалины и слизистая оболочка синусов, предсердия, почки, мочеточники, предстательная железа, яички, матка, фаллопиевые трубы, кости, кровь пуповины и амниотическая жидкость. Секреция препарата в грудное молоко происходит в очень небольшом количестве. Препарат не вытесняет билирубин из соединения с белками плазмы.
Vd препарата составляет 0.14-2 л/кг. T1/2 независимо от способа введения - 1.6-2.4 ч; при гемодиализе - 2.8-4.2 ч; у новорожденных и детей от 2 мес. до 11 лет - 2.2 ч. Выводится цефоперазон в неизменном виде преимущественно с желчью (70-80%) и почками (20-30%). У пациентов с нарушенной функцией печени и обструкцией желчевыводящих путей T1/2 - 3-7 ч, выведение почками - 90% и более. Даже при тяжелых поражениях печени в желчи достигаются терапевтические концентрации, а T1/2 удлиняется только в 2-4 раза. У пациентов с почечно-печеночной недостаточностью может кумулировать.
Побочные действия
Аллергические реакции: крапивница, кожный зуд, макулопапулезная сыпь, лихорадка, эозинофилия, мультиформная экссудативная эритема (в т.ч. синдром Стивенса-Джонсона), редко - анафилактический шок.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, рвота, диарея, псевдомембранозный колит.
Со стороны органов кроветворения и системы гемостаза: кровотечения (дефицит витамина К), анемия, обратимая нейтропения (при длительном применении).
Лабораторные показатели: гипопротромбинемия, увеличение протромбинового времени, повышение активности "печеночных" трансаминаз и щелочной фосфатазы, гиперкреатининемия, положительная реакция Кумбса.
Местные реакции: при в/в введении - флебит; при в/м введении - болезненность в месте введения.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Может применяться при комбинированной терапии в сочетании с другими антибиотиками.
В случаях обтурации желчных протоков, тяжелого заболевания печени или сопутствующего нарушения функции почек может появиться необходимость в изменении режима дозирования. У пациентов с нарушенной функцией печени и с сопутствующим повреждением почек необходимо проводить наблюдение за концентрацией препарата в сыворотке крови. Если не проводится определение концентрации препарата в сыворотке, то в этих случаях доза не должна превышать 2 г/
Длительное применение может привести к развитию устойчивости возбудителя.
В период применения препарата может иметь место ложноположительная реакция на глюкозу в моче с раствором Бенедикта или Фелинга.
Во время лечения следует воздерживаться от приема этанола - возможны эффекты, сходные с действием дисульфирама (гиперемия кожи лица, спазм в животе и в области желудка, тошнота, рвота, головная боль, снижение АД, тахикардия, одышка).
У пациентов, придерживающихся неполноценной диеты или имеющих нарушение всасывания пищи (например, страдающих муковисцидозом), а также пациентов,находящихся в течение продолжительного времени на парентеральном питании, может возникнуть дефицит витамина К. У таких больных должен осуществляться контроль протромбинового времени, и при необходимости им показано назначение витамина К. При применении цефоперазона (как и других антибиотиков) возможно развитие суперинфекции, что требует отмены препарата и назначения соответствующего лечения.
Показания
— Инфекционно-воспалительные заболевания, вызванные чувствительными к препарату микроорганизмами:
> бактериальные инфекции верхних и нижних дыхательных путей (в т.ч. бронхит, пневмония, эмпиема плевры и абсцесс легких);
> инфекции почек и мочевыводящих путей (в т.ч. пиелонефрит и цистит);
> инфекции органов брюшной полости (в т.ч. перитонит, холецистит, холангит);
> сепсис, менингит;
> инфекции кожи и мягких тканей;
> инфекции костей и суставов;
> инфекционно-воспалительные заболевания органов малого таза (в т.ч. эндометрит, гонорея и другие инфекции половых путей).
- Профилактика инфекционных осложнений после абдоминальных, гинекологических и ортопедических операций, а также в сердечно-сосудистой хирургии.
Противопоказания
— гиперчувствительность к цефалоспориновым и другим бета-лактамным антибиотикам.
С осторожностью: почечно-печеночная недостаточность, колит в анамнезе.
Лекарственное взаимодействие
Фармацевтически несовместим с аминогликозидами (при необходимости проведения комбинированной терапии цефоперазоном и аминогликозидом препараты назначают в виде последовательного дробного в/в введения лекарственных средств с использованием 2 отдельных в/в катетеров).
Непрямые антикоагулянты, гепарин, тромболитики, антиагреганты, нестероидные противовоспалительные средства увеличивают риск возникновения гипопротромбинемии, кровотечения.
Аминогликозиды и "петлевые" диуретики повышают риск развития нефротоксичности, особенно у лиц с почечной недостаточностью.
Лекарственные средства, снижающие канальцевую секрецию, повышают концентрацию препарата в крови и замедляют его выведение.
Не совместим с этанолом, возможно развитие дисульфирамоподобных реакций в виде гиперемии, тошноты, рвоты, головной боли, одышки, тахикардии, снижении АД, спазмов в животе.
(356)
Дозування
Цефоперазон вводять в/в (краплинно та струменево) і в/м Дорослим: середня добова доза цефоперазону 2-4 г, вводити рівними частинами кожні 12 год. При тяжких інфекціях добова доза може бути збільшена до 8 г, також вводити рівними частинами кожні 12 год. Не було виявлено жодних ускладнень при введенні цефоперазону у добовій дозі 12 г і навіть 16 г, розподіленій на три рівні дози через кожні 8 ч. Лікування може бути розпочате до одержання результатів дослідження чутливості мікроорганізмів. При неускладненому гонококковом уретриті рекомендметься одноразове в/м введення 500 мг препарату. Для профілактики післяопераційних ускладнень - по 1 г або 2 г в/в за 30-90 хв до початку операції. Дозу можна повторювати через кожні 12 год, однак, у більшості випадків протягом не більше 24 год. При операціях з підвищеним ризиком інфікування (наприклад, операції у колоректальної області), або якщо виникло інфікування особливо небезпечно (наприклад, при операціях на відкритому серці або протезуванні суглобів), профілактичне застосування може тривати протягом 72 годин після завершення операції. Хворим з порушенням функції нирок призначається звичайна добова доза (2-4 м). Пацієнтам, у яких швидкість клубочкової фільтрації нижча 18 мл/хв або сироватковий рівень креатиніну вище 3.5 мг/мл, добова доза не повинна перевищувати 4 р. У хворих з тяжким порушенням функції печінки, вираженою обструкцією жовчних проток добова доза препарату не повинна перевищувати 2 р. У хворих з нирково-печінковою недостатністю слід контролювати концентрацію цефоперазону у крові та при необхідності коригувати дозу. Застосування у дітей У д��тей добова доза цефоперазону становить 50-200 мг/кг маси тіла, вводиться рівними частинами у два прийоми через кожні 12 год або більше при необхідності. Максимальна добова доза 12 р. При внутрішньовенному струминному введенні максимальна разова доза для дітей становить 50 мг/кг, тривалість введення - не менше 3-5 хв. Новонародженим (< 8 днів) вводять 50-200 мг/кг маси тіла на добу рівними частинами через кожні 12 год. Добові дози до 300 мг/кг застосовувалися без ускладнень у дітей раннього віку та дітей, хворих важкими інфекціями, включаючи бактеріальний монингит. В/В введення, В якості розчинника можна застосовувати 5% розчин декстрози, ізотонічний розчин натрію хлориду (0.9%), стерильну воду для ін'єкцій. Для приготування розчину для в/в струминного введення необхідно 1 г цефоперазону розчинити в 10 мл стерильної води для ін'єкцій або іншому сумісному розчині і вводити протягом мінімум 3-5 хв. Для в/в струминного введення максимальна разова доза цефоперазону для дорослих становить 2 г, для дітей - 50 мг/кг маси тіла. При приготуванні розчину для в/в краплинного введення 1 г цефоп��разгін розчиняють в 5 мл стерильної води для ін'єкцій, одержаний розчин додають до інфузійного розчину (розчин Рінгера лактату, 5% розчин декстрози, ізотонічний розчин натрію хлориду до концентрації 20-1Передозування
Симптоми: епілептичний припадок. Лікування: седативна терапія із застосуванням діазепаму.
Лікарська форма
Порошок для приготування розчину для в/в і в/м введенняФармакологічна дія
Цефалоспориновий антибіотик III покоління для парентерального введення. Діє бактерицидно, порушуючи синтез клітинної стінки мікроорганізмів. Володіє широким спектром дії.
Активний відносно грампозитивних мікроорганізмів - Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (штами, що продукують та не продукують пеніциліназу), Streptococcus pneumonia, Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний штам групи A), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний штам групи В), Enterococcus faecalis, багато інших штамів бета-гемолітичних Streptococcus spp.; грамнегативних мікроорганізмів - Escherichia coli, Klebsiella spp. (включаючи Klebsiella pneumoniae), Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae (штами, що продукують та не продуцирующие бета-лактамази), Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri (раніше Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (в т. ч. Serratia marcescens), Salmonella spp., Shigella spp., багатьох штамів Pseudomonas aeruginosa і Pseudomonas інших видів, деякі штами Acinetobacter spp., Neisseria gonorrhoeae(штами, що продукують та не продукують бета - лактамази), Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica; анаеробних мікроорганізмів - грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та Veillonella spp.), грампозитивні споро - і неспороутворюючі анаероби (Clostridium spp., Eubacter spp., Lactobacillus spp.) і грамотрицательные (включаючи Fusobacterium spp., багато штамів Bacteroides fragilis spp., Prevotella spp. і інші представники штамів Bacteroides spp.). Стабільний по відношенню до плазмидным бета-лактамаз широкого спектра (TEM-1-2, SHV-1), проте руйнується під впливом ферментів розширеного спектра (ТЕМ-3-2, SHV-2-5). Викликає тетурамоподобный ефект.Фармакокінетика
Цефоперазон зв'язується з білками плазми на 82-93%. Після в/м введення час досягнення Cmax препарату становить 1-2 год, після в/в введення - в кінці інфузії. Cmax після в/м введення 1 і 2 г становить 65-75 і 97 мкг/мл відповідно; після одн��кратного в/в введення 1, 2, 3 і 4 г (Cmax) - 153, 252, 340 і 506 мкг/мл відповідно.
Досягає терапевтичних концентрацій у таких тканинах і рідинах організму, як перитонеальна, асцитичної рідина і спинномозкова рідина (при менінгіті), сеча, жовч, стінки жовчного міхура, легені, мокротиння, піднебінні мигдалини та слизова оболонка синусів, передсердя, нирки, сечоводи, передміхурова залоза, яєчка, матка, фалопієва труби, кістки, кров пуповини та амніотична рідина. Секреція препарату в грудне молоко відбувається в дуже невеликому докількості. Препарат не витісняє білірубін зі сполуки з білками плазми.
Vd препарату становить 0.14-2 л/кг T1/2 незалежно від способу введення - 1.6-2.4 г; при гемодіалізі - 2.8-4.2 год; у новонароджених і дітей від 2 міс. до 11 років - 2.2 ч. цефоперазон, Виводиться в незміненому вигляді переважно з жовчю (70-80%) і нирками (20-30%). У пацієнтів з порушеною функцією печінки та обструкцією жовчовивідних шляхів T1/2 - 3-7 год, виведення нирками - 90% і більше. Навіть при важких ураженнях печінки в жовчі досягаються терапевтичні концентрації, а T1/2 подовжується тільки в 2-4 разу��. У пацієнтів з нирково-печінковою недостатністю може кумуляції.Побічні дії
Алергічні реакції: кропив'янка, шкірний свербіж, макулопапульозний висип, лихоманка, еозинофілія, мультиформна ексудативна еритема (у т. ч. синдром Стівенса-Джонсона), рідко - анафілактичний шок.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, псевдомембранозний коліт.
З боку органів кровотворення й системи гемостазу: кровотечі (дефіцит вітаміну К), анемія, оборотна нейтропенія (при тривалому застосуванні).
Лабораторні показники: гіпопротромбінемія, збільшення протромбінового часу, підвищення активності "печінкових" трансаміназ і лужної фосфатази, гіперкреатинемія, позитивна реакція Кумбса.
Місцеві реакції: при в/в введенні - флебіт; при в/м введенні - болючість у місці введення.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Може застосовуватися при комбінованій терапії у поєднанні з іншими антибіотиками.
У випадках обтурації жовчних протоків, тяжкого захворювання печінки або сопу��ного порушення функції нирок може з'явитися необхідність у зміні режиму дозування. У пацієнтів з порушеною функцією печінки і з супутнім ураженням нирок необхідно проводити спостереження за концентрацією препарату у сироватці крові. Якщо не проводиться визначення концентрації препарату в сироватці, то в цих випадках доза не повинна перевищувати 2 г/
Тривале застосування може призвести до розвитку стійкості збудника.
У період застосування препарату може мати місце псевдопозитивна реакція на глюкозу в сечі з розчином Бенедикта або Фелінга.
Під час лікування слід утримуватися від прийому етанолу - можливі ефекти, схожі з дією дисульфіраму (гіперемія обличчя, спазм в животі та в області шлунка, нудота, блювання, головний біль, зниження артеріального тиску, тахікардія, задишка).
У пацієнтів, які дотримуються неповноцінною дієти або мають порушення всмоктування їжі (наприклад, що страждають на муковісцидоз), а також пацієнтів,що знаходяться протягом тривалого часу на парентеральному харчуванні, може виникнути дефіцит віта��їна К. У таких хворих повинен здійснюватися контроль протромбінового часу, і при необхідності їм показано призначення вітаміну К. При застосуванні цефоперазону (як і інших антибіотиків) можливий розвиток суперінфекції, що потребує відміни препарату і призначення відповідного лікування.Свідчення
— Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:
> бактеріальні інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів (у т.ч. бронхіт, пневмонія, емпієма плеври і абсцес легенів);
> > інфекції нирок і сечовивідних шляхів (у т. ч. пієлонефрит і цистит);
> інфекції органів черевної порожнини (у т. ч. перитоніт, холецистит, холангіт);
> сепсис, менінгіт;
> інфекції шкіри і м'яких тканин;
> інфекції кісток і суглобів;
> інфекційно-запальні захворювання органів малого таза (у т.ч. ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих шляхів).
- Профілактика інфекційних ускладнень після абдомінальних, гінекологічних та ортопедичних операцій, а також серцево-судинної хірургії.3>Протипоказання— гіперчутливість до цефалоспоринових та інших бета-лактамних антибіотиків.
З обережністю: нирково-печінкова недостатність, коліт в анамнезі.Лікарська взаємодія
Фармацевтично несумісний з аміноглікозидами (при необхідності проведення комбінованої терапії цефоперазоном та аміноглікозидом препарати призначають у вигляді послідовного дробового в/в введення лікарських засобів з використанням 2 окремих в/в катетерів).
Непрямі антикоагулянти, гепарин, тромболітик��, антиагреганти, нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик виникнення гіпопротромбінемії, кровотечі.
Аміноглікозиди і "петльові" діуретики підвищують ризик розвитку нефротоксичності, особливо у осіб з нирковою недостатністю.
Лікарські засоби, що знижують канальцеву секрецію, підвищують концентрацію препарату в крові і уповільнюють його виведення.
Не сумісний з етанолом, можливо розвиток дисульфирамоподобных реакцій у вигляді гіперемії, нудоти, блювання, головного болю, задишки, тахикардії, зниження ПЕКЛО, спазмів у животі.
