Дозировка
Торэпимат принимают внутрь, независимо от приема пищи. В качестве монотерапии у взрослых, включая пожилых пациентов с нормальной функцией почек, начинают с низких доз - 25-50 мг 1 раз в сутки на ночь. Через 1 неделю суточную дозу постепенно увеличивают на 25-50 мг. Дальнейшее постепенное наращивание суточной дозы (на 25-50 мг) проводят с интервалами в 1-2 недели, до эффективной дозы. В случае признаков непереносимости предложенного режима титрования, увеличение суточной дозы проводится более маленькими порциями и/или через большие интервалы. Рекомендуемая суточная доза составляет 100 мг. Максимальная суточная доза - 500 мг. В случаях рефрактерной эпилепсии суточная доза может быть увеличена до 1000 мг. Индивидуальный подбор дозы в указанном здесь диапазоне осуществляет врач на основе клинического эффекта. Режим приема препарата: 2 раза в день, в равных дозах. При применении препарата Торэпимат в качестве монотерапии, необходимо учитывать возможное влияние отмены сопутствующей противосудорожной терапии (других противоэпилептических препаратов) на частоту припадков. В тех. случаях, когда нежелательно резко отменять другие противоэпилептические препараты, их дозы уменьшают постепенно, снижая суточную дозу на 1/3 каждые 2 недели. При отмене противоэпилептических препаратов, являющихся индукторами микросомальных ферментов печени, концентрация топирамата в плазме будут возрастать. В таких ситуациях, при наличии клинических показаний, дозу можно уменьшить. В составе комбинированной терапии (с другими противосудорожными препаратами) у взрослых, включая пожилых пациентов с нормальной функцией почек, начинают с низких доз - 25-50 мг 1 раз в сутки на ночь. Через 1 неделю суточную дозу постепенно увеличивают на 25-50 мг. Дальнейшее постепенное наращивание суточной дозировки (на 25-50 мг) проводят с интервалами в 1-2 недели, до эффективной дозы. Средняя эффективная суточная доза составляет 200-400 мг. При необходимости суточную дозу наращивают далее, но, не превышая максимальную суточную дозу в 1600 мг. Подбор индивидуальной эффективной дозы в диапазоне 200-1600 мг проводится на основе клинического эффекта. Режим приема препарата: 2 раза в день, в равных дозировках. В ряде случаев требуемый клинический эффект достигается при приеме 1 раз в сутки. При монотерапии у детей старше 3 лет с массой тела менее 25 кг, в первую неделю лечения Торэпимат назначают в дозе 0.5-1 мг/кг массы тела перед сном. Затем дозу повышают с интервалом в 1-2 недели на 0.5-1 мг/кг в сутки, суточную дозу делят на 2 приема. При непереносимости такого режима дозу можно повышать на меньшую величину и/или с большими интервалами. Величина дозы и скорость ее повышения определяются клинической эффективностью терапии. Рекомендуемый диапазон доз при монотерапии топираматом у детей старше 3 лет составляет 3-6 мг/кг в сутки. При недавно диагностированных парциальных припадках доза может быть доведена до 500 мг в сутки. В составе комбинированной терапии с другими противосудорожными препаратами у детей старше 3 лет с массой тела менее 25 кг рекомендуемая суммарная суточная доза составляет от 5 до 9 мг/кг. Принимается в 2 приема, равными долями. Подбор дозы начинают с 25 мг в сутки (или менее, из расчета 1-3 мг на 1 кг массы тела ребенка в сутки), при этом препарат принимают однократно на ночь в течение 1 недели. В дальнейшем, с недельными или двухнедельными интервалами суточную дозу можно увеличивать на 1-3 мг/кг, принимать препарат в 2 приема. При подборе дозы следует руководствоваться клиническим эффектом. Суточная доза до 30 мг/кг массы тела, как правило, хорошо переносится. В дни проведения гемодиализа Торэпимат следует назначать дополнительно в дозе, равной 1/2 суточной дозы, в 2 приема (до и после процедуры). Отменять препарат следует постепенно, чтобы свести к минимуму, возможность повышения частоты припадков (на 100 мг/нед). Профилактика приступов мигрени Рекомендуемая общая суточная доза топирамата для профилактики приступов мигрени составляет 100 мг и принимается в 2 приема. В начале лечения назначают по 25 мг перед сном в течение 1 недели. Затем дозу увеличивают на 25 мг/сут с интервалом в 1 неделю. Если пациент не переносит такого режима повышения дозы, то можно увеличить интервалы между повышениями дозы, либо повышать дозу на меньшую величину. При подборе дозы необходимо руководствоваться клиническим эффектом. У некоторых пациентов положительный результат достигается при суточной дозе топирамата 50 мг. В клинических исследованиях пациенты получали различные суточные дозы топирамата, но не более 200 мг в сутки.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
1 таб.
топирамат 25 мг
Фармакологическое действие
Топирамат является сульфамат-замещенным моносахаридом, применяется как противоэпилептическое средство. Механизм действия связывают, со снижением эпилептиформных разрядов и потенциалов действия за счет блокады потенциалзависимых натриевых каналов; усилением активности ГАМК в отношений ГАМК-рецепторов; а также антагонизмом с глутаматергическими рецепторами каинатного подтипа. Препарат не влияет на активность К-метил-В-аспартата (NMDA) в отношении NMDA-рецепторов. Данные эффекты топирамата линейно зависимы от концентрации в плазме в диапазоне 1-200 мкмоль/л. Также топирамат угаетает активность некоторых изоферментов карбоангидразы (II и IV), однако этот эффект более слабый, чем у ацетазоламида, и, вероятно, не является основным в противосудорожной активности препарата.
Фармакокинетика
Топирамат быстро и полно всасывается из ЖКТ. Биодоступность - 80%. ТCmax - 2 ч после приема внутрь в дозе 400 мг. Cmax после многократного приема внутрь 100 мг 2 раза в сутки - 6.76 мкг/мл.
Связывание с белками плазмы составляет 13-17%. После однократного приема в дозе до 1200 мг объем распределения составляет 0.55-0.8 л/кг и зависит от пола: у женщин он составляет примерно 50% от величин, наблюдаемых у мужчин. Равновесная концентрация у пациентов с нормальной функций почек достигается примерно через 4-8 дней, при почечной недостаточности -10-15 дней. Проникает в грудное молоко.
Метаболизируется в печени путем гидроксилирования, гидролиза и глюкуронирования с образованием 6 фармакологически неактивных метаболитов. Фармакокинетика после однократного приема внутрь носит линейный характер, плазменный клиренс остается постоянным - 20-30 мл/мин; площадь под кривой «концентрация-время» (AUC) в диапазоне доз 100-400 мг возрастает пропорционально дозе. T1/2 после многократного приема 50 и 100 мг 2 раза в сутки -21ч.
При тяжелой печеночной и почечной (КК менее 60 мл/мин) недостаточности плазменный и почечный клиренс снижаются. Выводится преимущественно почками в неизмененном виде (70%) и в виде метаболитов. Удаляется из плазмы с помощью гемодиализа.
Следует учитывать, что T1/2 топирамата у детей примерно в два раза короче, чем у взрослых. Соответственно, при приеме такой же дозы препарата (в мг/кг) как у взрослых, у детей концентрация в плазме может быть ниже, чем у взрослых. Необходимо отметить, что и у взрослых, и у детей, одновременный с топираматом прием противоэпилептических препаратов, индуцирующих ферменты печени, снижает равновесную концентрацию топирамата в плазме.
Побочные действия
Частота развития побочных эффектов, развивающихся при применении топирамата, классифицирована согласно рекомендациям ВОЗ: очень часто - не менее 10%; часто - не менее 1%, но менее 10%; нечасто - не менее 0.1%, но менее 1%; редко - не менее 0.01%, но менее 0.1%; очень редко - менее 0.01%, включая отдельные сообщения.
Инфекции: очень редко - назофарингит.
Нарушения со стороны крови и лимфатической системы: часто - анемия; нечасто - лейкопения, лимфаденопатия, тромбоцитопения, у детей - эозинофилия; очень редко - нейтропения.
Нарушения со стороны ЦНС: очень часто -сонливость, головокружение, парестезии, у детей - апатия, нарушение внимания; часто - нарушение координации движений, нистагм, вялость, нарушение памяти (в т.ч. анемия), нарушение концентрации внимания, тремор, амнезия, нарушение походки, гипестезия, извращение вкусовых ощущений, нарушение мышления, снижение умственной деятельности, психомоторные нарушения, седативное действие, нарушение речи, дизартрия, когнитивные расстройства, апатичность, психическая ущербность; нечасто - утрата вкусовой чувствительности, гипокинезия, акинезия, снижение обоняния, афазия, апраксия, появление эпилептической ауры, ощущение жжения в конечностях или на лице, мозжечковый синдром, нарушение циркадного ритма сна, сложные парциальные припадки, судороги, постуральное головокружение, дизестезия, усиленное слюноотделение, дисграфия, дискинезия, дисфазия, дистопия, ощущение «мурашек» по телу, тонико-клонические припадки по типу «grand mal», гиперестезия, гипогевзия, гипокинезия, гипосмия, периферическая нейропания, паросмия, предобморочные состояния, повторяющаяся речь, нарушение осязания, ступор, обморок, отсутствие реакций на стимулы, у детей - психомоторная гиперактивность.
Психические нарушения: часто - замедленное мышление, выраженные нарушения речи, спутанность сознания, депрессия, бессонница, агрессивные реакции, возбуждение, раздражительность, дезориентация, эмоциональная лабильность, эректильная дисфункция, у детей - изменение поведения, необучаемость (трудности с чтением, письмом, счетом); нечасто - аноргазмия, сексуальная дисфункция, плаксивость, ранние пробуждения по уграм, эйфорическое настроение, апатия, слуховые и зрительные галлюцинации, гипоманиакальные состояния, уменьшение либидо, мании, состояние паники, параноидальные состояния, персеверация мышления, нарушение навыков чтения, дисфемия, повышенная отвлекаемость, нарушения сна, суицидальные идеи или попытки, слезливость; очень редко - чувство отчаяния.
Нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта и гепатобилиарной системы: очень часто - уменьшение аппетита, анорексия; часто - тошнота, диарея; нечасто - боль в животе, запор, дискомфорт в желудке, диспепсические явления, сухость во рту, гастрит, гастроэзофагеальный рефлюкс, кровоточивость десен, тяжесть в желудке, у детей - рвота, неприятный запах изо рта, метеоризм, глоссодиния, боль во рту, нарушение чувствительности в ротовой полости; нечасто - дискомфорт в эпигастральной области, гиперсекреция слюнных желез, жажда.
Нарушения со стороны скелетно-мышечной системы и соединительной ткани: часто -миалгия, в том числе в грудной клетке, мышечные спазмы, мышечные судороги, артралгия; нечасто - боли в боку, мышечное утомление, мышечная слабость, скованность мышц; очень редко - припухлость суставов, дискомфорт в конечностях.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - брадикардия, ощущение сердцебиения, «приливы» крови, ортостатическая гипотензия, синдром Рейно.
Общие нарушения: очень часто - усталость, раздражительность, уменьшение массы тела; часто - астения, беспокойство; у детей - повышенная температура; нечасто отек лица, аллергические реакции, гиперхлоремический ацидоз, гипокалиемия, повышение аппетита, метаболический ацидоз, полидипсия, похолодание конечностей; очень- редко - генерализованный отек, гриппоподобный синдром, аллергический отек, конъюнктивальный отек, увеличение массы тела.
Офтальмологические нарушения: часто - диплопия, нарушение зрения, сухость глаз; нечасто - нарушение аккомодации, амблиопия, блефароспазм, преходящая слепота, односторонняя слепота, повышенное слезотечение, мидриаз, ночная, слепота, фотопсия, пресбиопия, скотома, в том числе мерцательная, уменьшение остроты зрения; очень редко - неприятные ощущения в глазах, закрыто угольная глаукома, непроизвольные движения глазных яблок, отек век, миопия, макулопатия, конъюктивальный отек.
Нарушения со стороны органа уха: часто - боли в ушах, звон в ушах, у детей - вертиго; нечасто - глухота, в том числе нейросенсорная и односторонняя, дискомфорт в ушах, нарушение слуха.
Нарушения со стороны дыхательной системы: часто - затрудненное дыхание, носовое кровотечение; нечасто - хрипота, хрипота, одышка при физической нагрузке; заложенность носа, гиперсекреция в околоносовых пазухах, у детей - ринорея.
Нарушения со стороны кожи и подкожных тканей: часто - сыпь, алопеция, зуд, уменьшение чувствительности лица; нечасто - отсутствие потоотделения, аллергический дерматит, покраснение кожи, нарушение пигментации кожи, макулезная сыпь, отек лица, неприятный запах кожи, крапивница; очень редко - полиморфная эритема, параорбитальный отек, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Нарушения со стороны почек и мочевыводяших путей: часто - нефролитиаз, дизурия, поллакиурия; нечасто - мочекаменная болезнь, гематурия, недержание мочи, частые позывы к мочеиспусканию, почечная колика, боли в почках; очень редко -
почечноканальцевый ацидоз.
Изменение лабораторных показателей: нечасто - уменьшение содержания гидрокарбонатов в крови, кристаллурия, лейкопения, гипокалиемия (снижение концентрации калия в сыворотке ниже 3.5 ммоль/л).
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Противоэпилептические препараты, в том числе топирамат, следует отменять постепенно, чтобы свести к минимуму возможность повышения частоты припадков. В клинических исследованиях дозы уменьшали на 50-100 мг с недельными интервалами: для взрослых при терапии эпилепсии и на 25-50 мг у взрослых, получающих 100 мг топирамата в сутки для профилактики мигрени. У детей в клинических исследованиях топирамат постепенно отменяли в течение 2-8 недель. Если по медицинским показаниям необходима быстрая отмена топирамата, то рекомендуется осуществлять соответствующий контроль состояния пациента.
Скорость выведения через почки зависит от функций почек и не зависит от возраста. У больных с умеренным или выраженным нарушением функции почек для достижения устойчивых концентраций в плазме может понадобиться от 10 до 15 дней, в отличие от 4-8: дней у больных с нормальной функцией почек.
Как и при любом заболевании, схема подбора дозы должна ориентироваться на клинический эффект (т.е. степень контролирования припадков, отсутствие побочных эффектов) и учитывать то, что у больных с нарушением функции почек для установления равновесной концентрации в плазме для каждой дозы может понадобиться более продолжительное время.
При терапии топираматом очень важно адекватное повышение объема. потребляемой жидкости, способное снизить риск развития нефролитиаза, а также побочных эффектов, которые могут возникнуть под воздействием физических нагрузок или повышенных температур.
Расстройства настроения/депрессия
При лечении топираматом наблюдается повышенная частота возникновения расстройств настроения и депрессии.
Суицидальные попытки
При применении противоэпилептический препаратов, в том числе содержащих топирамат, увеличивается риск появления суицидальньгх мыслей и суицидального-поведения у пациентов, получающих эти препараты по любым из показаний. Механизм увеличения этого риска неизвестен. В этой связи необходимо котролировать состояние пациентов с целью выявления признаков суицидальных мыслей и назначать соответствующее лечение. Необходимо рекомендовать пациентам (и при необходимости ухаживающим за ними лицам) незамедлительно обращаться за медицинской помощью в случае появления признаков суицидальных мыслей и суицидального поведения.
Нефролитиаз
У некоторых больных, в особенности с предрасположенностью к нефролитиазу, может повыситься риск образования конкрементов в почках и появления связанных с ним симптомов, таких как почечная колика. Чтобы уменьшить этот риск, необходимо адекватное повышение объема потребляемой жидкости. Факторами риска развития нефролитиаза являются нефролитиаз в анамнезе (в т.ч. в семейном), гиперкальциурия, сопутствующая терапия препаратами, которые способствуют развитию нефролитиаза.
Нарушение функции печени
У пациентов с нарушениями функции печени топирамат следует применять с осторожностью из-за возможного снижения клиренса топирамата.
Миопия и вторичная закрытоугольная глаукома
При применении топирамата описан синдром, включающий оструюмиопию с сопутствующей вторичной закрытоугольной глаукомой. Симптомы включают острое снижение остроты зрения и/или боль в глазу. При офтальмологическом обследовании может обнаруживаться миопия, уплощение - передней камеры глаза, гиперемия (покраснение) глазного яблока, повышение внутриглазного давления. Может наблюдаться мидриаз. Этот синдром может сопровождаться секрецией жидкости, приводящей к смещению хрусталика и радужной оболочки вперед с развитием вторичной закрытоугольной глаукомы. Симптомы обычно появляются через 1 месяц после начала применения топирамата. В отличие от первичной открытоугольной глаукомы, которая редко наблюдается у больных до 40 лет, вторичная закрытоугольная глаукома наблюдается при применении топирамата как у взрослых, так и у детей. При возникновении синдрома, включающего миопию, связанную с закрытоугольной глаукомой лечение включает прекращение приема топирамата, как только лечащий врач сочтет это возможным, и соответствующие меры, направленные на понижение внутриглазного давления. Обычно эти меры приводят к нормализации внутриглазного давления. Повышенное внутриглазное давление любой этиологии при отсутствии адекватного лечения может привести к серьезным осложнениям, вплоть до потери зрения.
Метаболический ацидоз
При применении топирамата может возникать гиперхлоремический, не связанный с дефицитом анионов, метаболический ацидоз (например, снижение концентрации бикарбонатов в плазме ниже нормального значения при отсутствии респираторного алкалоза). Подобное снижение концентрации бикарбонатов сыворотки крови является следствием ингибирующего эффекта топирамата на почечную карбоангидразу. В большинстве случаев, снижение концентрации бикарбонатов происходит в начале приема препарата, хотя данный эффект может проявиться в любом периоде лечения топираматом. Степень снижения концентрации обычно слабый или умеренный (среднее значение составляет 4 ммоль/л при применении у. взрослых пациентов в дозе выше 100 мг в день и около 6 мг в день на кг массы тела при применении у детей). В редких случаях у пациентов отмечалось снижение концентрации бикарбонатов ниже 10 ммоль/л. Некоторые заболевания или способы лечения, предрасполагающие к развитию ацидоза (например, заболевания почек, тяжелые респираторные заболевания, эпилептический статус, диарея, хирургические вмешательства, кетогенная диета, прием некоторых лекарственных препаратов) могут быть дополнительными факторами, усиливающими бикарбонат-снижающий эффект топирамата.
У детей хронический метаболический ацидоз может, приводить к замедлению роста. Эффект топирамата на рост и возможные осложнения, связанные с костной системой, у детей и у взрослых не изучались систематически.
В связи с вышеизложенным при лечении топираматом рекомендуется проводить необходимые исследования, включая определение концентрации бикарбонатов в сыворотке. При возникновении метаболического ацидоза и его персистировании, рекомендуется снизить дозу или прекратить прием топирамата.
Лабораторные показатели
Гипокалиемия, определяемая как снижение концентрации калия в сыворотке крови ниже 3,5 ммоль/л, наблюдалась у 0,4% больных, получавших топирамат.
Усиленное питание
Если у пациента снижается масса тела при лечении топираматом, то необходимо рассмотреть вопрос о целесообразности усиленного питания.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
В период лечения необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Показания
Эпилепсия
— в качестве средства монотерапии: у взрослых и детей старше 3-х лет (включая пациентов с впервые выявленной эпилепсией);
— в составе комплексной терапии: у взрослых и детей старше 3-х лет при парциальных или генерализованных тонико-клонических припадках, а также припадках на фоне синдрома Леннокса-Гасто.
Мигрень
— профилактика приступов мигрени у взрослых (применение топирамата для лечения острых приступов мигрени не изучено).
Противопоказания
— детский возраст до 3 лет;
— дефицит лактазы;
— непереносимость лактозы;
— глюкозо-галактозная мальабсорбция;
— повышенная чувствительность к топирамату или другим компонентам препарата.
С осторожностью: печеночная или почечная недостаточность, нефролитиаз в анамнезе (в том числе семейный), гиперкальциурия.
Применение при беременности и кормлении грудью
Специальных исследований, в которых топирамат применялся бы для лечения беременных женщин, не проводилось. Тем не менее, нельзя исключить возможную связь между применением топирамата во время беременности и врожденными пороками развития (например, черепно-лицевыми дефектами, гипоспадией и аномалиями различных систем организма). Указанные пороки развития были зафиксированы как при монотерапии топираматом, так и при его применения в рамках комплексной терапии. Кроме того, результаты исследований с данными учета беременностей свидетельствуют, что риск развития тератогенных эффектов при комбинированном лечении противоэпилептическими препаратами может быть выше, чем при монотерапии. Торэпимат не следует применять во время беременности, кроме случаев крайней необходимости, если потенциальная польза для матери оправдывает риск для плода. Ограниченное число наблюдений позволяет предположить, что топирамат выделяется с грудным молоком. При необходимости применения препарата Торэпимат в период лактации следует прекратить грудное вскармливание или отменить препарат
Лекарственное взаимодействие
Влияние топирамата на концентрацию других противоэпилептических препаратов (ПЭП):
Одновременный прием топирамата с другими ПЭП (фенитоин, карбамазепин, вальпроевая кислота, фенобарбитал, примидон) не оказывает влияния на значения их равновесных концентраций в плазме, за исключением отдельных больных, у, которых добавление топирамата к фенитоину может вызвать повышение концентрации фенитоина в плазме. Это может быть связано - с угнетением специфической полиморфной изоформы фермента системы цитохрома Р450 (СYР2Сmeph)- Поэтому у каждого больного, который принимает фенитоин и у которого развиваются клинические признаки или симптомы токсичности, необходимо следить за концентрацией фенитоина в плазме. В исследовании фармакокинетики у больных эпилепсией добавление топирамата к ламотриджину не влияло на равновесную концентрацию последнего при дозах топирамата 100-400 мг в сутки. В процессе и после отмены ламотриджина (средняя доза 327. мг, в сутки) равновесная концентрация топирамата не изменялась.
Воздействие других ПЭП на концентрацию топирамата
Фенитоин и карбамазепин снижают концентраций топирамата в плазме. Добавление или отмена фенитоина или карбамазепина на фоне лечения топираматом может потребовать изменения дозы последнего. Дозу следует подбирать, ориентируясь на достижение необходимого клинического эффекта. Добавление или отмена вальпроевой кислоты не вызывает клинически значимых изменений концентрации топирамата в плазме и, следовательно, не требует изменения дозы. Результаты этих взаимодействий суммированы в следующей таблице:
Добавляемый ПЭП Концентрация ПЭП Концентрация топирамата
Фенитоин NC или увеличение 25%* Снижение 48 %
Карбамазепин NC Снижение40%
Вальпроевая кислота Снижение 11% Снижение 14 %
Фенобарбитал NC НИ
Примидон NC НИ
*= повышение концентрации в плазме на 25% у отдельных пациентов, обычно принимающих фенитоин 2 раза в день
NC = изменение концентрации в плазме менее чем на 10%
НИ= не исследовано
Другие лекарственные взаимодействия
Дигоксин: в исследовании с применением однократной дозы дигоксина площадь под кривой «концентрация-время» (AUC) дигоксина при одновременном приеме топирамата уменьшается на 12%. Клиническая значимость этого наблюдения не ясна. При назначении или отмене топирамата больным, принимающим дигоксин, особое внимание необходимо уделить мониторингу концентрации дигоксина в сыворотке.
Средства, угнетающие ЦНС: совместное применение топирамата с лекарственными средствами, оказывающими угнетающее влияние на ЦНС, а также с алкоголем не рекомендуется.
Пероральные контрацептивы: в исследовании лекарственного взаимодействия с пероральными контрацептивами, в котором применялся комбинированный препарат, содержащий норэтистерон (1 мг) и этинилэстрадиол (35 мкг), топирамат в дозах 50-800 мг в день не оказывал существенного влияния на эффективность норэтистерона и в дозах 50-200 мг в день - на эффективность этинилэстрадиола. Существенное дозозависимое снижение эффективности этинилэстрадиола наблюдалось при дозах топирамата 200-800 мг в день. Клиническая значимость описанных изменений не ясна. Риск снижения эффективности контрацептивов и усиления прорывных кровотечений должен учитываться у больных, принимающих пероральные контрацептивы в сочетании с топираматом. Больным, принимающим эстрогенсодержащие контрацептивы, необходимо сообщать о любых изменениях в сроках и характере менструаций. Эффективность контрацептивов может быть снижена даже при отсутствии «прорывных» кровотечений.
Литий: у здоровых добровольцев наблюдалось снижение AUC лития на 18% при одновременном приеме топирамата в дозе 200 мг в сутки. У больных биполярным расстройством применение топирамата в дозах до 200 мг в сутки не влияло на
фармакокинетику лития, однако при более высоких дозах 0до 600 мг в сутки) AUC лития была повышена на 26%. При одновременном применении топирамата и лития следует контролировать концентрацию последнего в плазме крови.
Гидрохлоротиазид: назначение гидрохлороти азида пациентам, принимающим топирамат, может потребовать коррекции дозы топирамата.
Метформин, пиоглитазон, глибенкламид: при совместном назначении с топираматом следует тщательно контролировать состояние больного для оценки течения сахарного диабета.
Другие препараты
Одновременное применение топирамата с препаратами, предрасполагающими к нефролитиазу, может повышать риск образования конкрементов в почках. Во время лечения топираматом следует избегать применения препаратов, предрасполагающих к нефролитиазу, поскольку они могут вызвать изменения, способствующие нефролитиазу.
Вальпроевая кислота
Комбинированное применение топирамата и вальпроевой кислоты у больных, хорошо переносящих каждый препарат в отдельности, сопровождается гипераммониемией с энцефалопатией или без нее. В большинстве случаев симптомы и признаки исчезают после отмены одного из препаратов. Это неблагоприятное явление не вызвано фармакокинетическим взаимодействием. Связь между гипераммониемией и применением топирамата изолированно или в комбинации с другими препаратами не установлена
(3380)
Дозування
Торэпимат приймають всередину, незалежно від прийому їжі. У якості монотерапії у дорослих, включаючи пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок, починають з низьких доз - 25-50 мг 1 раз на добу на ніч. Через 1 тиждень добову дозу поступово збільшують на 25-50 мг. Подальше поступове нарощування добової дози на 25-50 мг) проводять з інтервалами в 1-2 тижні, до ефективної дози. У випадку ознак непереносимості запропонованого режиму титрування, збільшення добової дози проводиться більш маленькими порціями і/або через великі і��тервалы. Рекомендована добова доза становить 100 мг. Максимальна добова доза - 500 мг. У випадках рефрактерної епілепсії добова доза може бути збільшена до 1000 мг. Індивідуальний підбір дози в зазначеному тут діапазоні здійснює лікар на основі клінічного ефекту. Режим прийому препарату: 2 рази в день, в рівних дозах. При застосуванні препарату Торэпимат в якості монотерапії, необхідно враховувати можливий вплив скасування супутньої протисудомної терапії (інших протиепілептичних препаратів) на частоту припадків. В тех. випадках, коли небажано різко відміняти інші протиепілептичні препарати, їх дози зменшують поступово, зменшуючи добову дозу на 1/3 кожні 2 тижні. При відміні протиепілептичних препаратів, які є індукторами мікросомальних ферментів печінки, концентрація топірамату в плазмі будуть зростати. В таких ситуаціях, при наявності клінічних показань, дозу можна зменшити. У складі комбінованої терапії (з іншими протисудомними препаратами) у дорослих, включаючи пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок, починают з низьких доз - 25-50 мг 1 раз на добу на ніч. Через 1 тиждень добову дозу поступово збільшують на 25-50 мг. Подальше поступове нарощування добової дози (на 25-50 мг) проводять з інтервалами в 1-2 тижні, до ефективної дози. Середня ефективна добова доза становить 200-400 мг. При необхідності добову дозу збільшують далі, але, не перевищуючи максимальну добову дозу в 1600 мг. Підбір індивідуальної ефективної дози в діапазоні 200-1600 мг проводиться на основі клінічного ефекту. Режим прийому препарату: 2 рази в день, в рівних дозах. У ряді випадків необхідний клінічний ефект досягається при прийомі 1 раз на добу. При монотерапії у дітей старше 3 років з масою тіла менше 25 кг, в перший тиждень лікування Торэпимат призначають в дозі 0.5-1 мг/кг маси тіла перед сном. Потім дозу підвищують кожні 1-2 тижні на 0.5-1 мг/кг на добу, добову дозу ділять на 2 прийоми. При непереносимості такого режиму дозу можна підвищувати на меншу величину та/або з великими інтервалами. Величина дози та швидкість її підвищення визначаються клінічною ефективністю терапії. Рекомендований діапазон доз ��ри монотерапії топіраматом у дітей старше 3 років становить 3-6 мг/кг на добу. При недавно діагностованих парціальних нападах доза може бути доведена до 500 мг на добу. У складі комбінованої терапії з іншими протисудомними препаратами у дітей старше 3 років з масою тіла менше 25 кг рекомендована сумарна добова доза становить від 5 до 9 мг/кг. Приймається в 2 прийоми, рівними частками. Підбір починають з дози 25 мг на добу (або менше, із розрахунку 1-3 мг на 1 кг маси тіла дитини на добу), при цьому препарат приймають одноразово на ніч в течок в ток 1 тижня. В подальшому, з тижневими чи двотижневими інтервалами добову дозу можна збільшувати на 1-3 мг/кг, приймати препарат в 2 прийоми. При підборі дози слід керуватися клінічним ефектом. Добова доза до 30 мг/кг маси тіла, як правило, добре переноситься. В дні проведення гемодіалізу Торэпимат слід призначати додатково в дозі, що дорівнює 1/2 добової дози, за 2 прийоми (до та після процедури). Відміняти препарат слід поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів (на 100 мг/тиж). Профилактика нападів мігрені Рекомендована загальна добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг і приймається за 2 прийоми. На початку лікування призначають по 25 мг перед сном протягом 1 тижня. Потім дозу збільшують на 25 мг/добу з інтервалом в 1 тиждень. Якщо пацієнт не переносить такого режиму підвищення дози, то можна збільшити інтервали між підвищеннями дози, або підвищувати дозу на меншу величину. При підборі дози необхідно керуватися клінічним ефектом. У деяких пацієнтів позитивний результат ��остигается при добовій дозі топірамату 50 мг. У клінічних дослідженнях пацієнти отримували різні добові дози топірамату, але не більше 200 мг на добу.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
1 таб.
топірамат 25 мгФармакологічна дія
Топірамат є сульфамат-заміщених моносахаридом, застосовується як протиепілептичний засіб. Механізм дії пов'язують зі зниженням епілептиформних розрядів і потенціалів дії за рахунок блокади потенциалзависимых натрієвих канало��; посиленням активності ГАМК у відносин ГАМК-рецепторів; а також антагонізмом з глутаматергическими рецепторами каинатного підтипу. Препарат не впливає на активність К-метил-аспартату (NMDA) відносно NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату лінійно залежні від концентрації в плазмі в діапазоні 1-200 мкмоль/л. Також топірамат угаетает активність деяких ізоферментів карбоангідрази (ІІ та IV), але цей ефект слабший, ніж ацетазоламіду, і, вірогідно, не є основним у протисудомної активності препарату.Фармакокінетика
Топірамат швидко і повно всмоктується з ШКТ. Біодоступність - 80%. ТСмах - 2 год після прийому всередину в дозі 400 мг. Cmax після багаторазового прийому внутрішньо 100 мг 2 рази на добу - 6.76 мкг/мл
Зв'язування з білками плазми становить 13-17%. Після одноразового прийому в дозі до 1200 мг об'єм розподілу становить 0.55-0.8 л/кг і залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків. Рівноважна концентрація у пацієнтів з нормальною функцій нирок досягається приблизно через 4-8 днів, при нирковій недостатності -10-15 днів. Проникає в р��удное молоко.
Метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, гідролізу і глюкуронирования з утворенням 6 фармакологічно неактивних метаболітів. Фармакокінетика після одноразового приймання внутрішньо носить лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним - 20-30 мл/хв; площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у діапазоні доз 100-400 мг зростає пропорційно дозі. T1/2 після багаторазового приймання 50 і 100 мг 2 рази на добу -21ч.
При тяжкій печінковій і нирковій (КК менше 60 мл/хв) недостатності плазмовий і почечн��ї кліренс знижуються. Виводиться переважно нирками в незміненому вигляді (70%) і у вигляді метаболітів. Видаляється з плазми за допомогою гемодіалізу.
Слід враховувати, що T1/2 топірамату у дітей приблизно в два рази коротше, ніж у дорослих. Відповідно, при прийомі такої ж дози препарату (мг/кг) як у дорослих, у дітей концентрація в плазмі може бути нижче, ніж у дорослих. Необхідно відзначити, що і у дорослих, і у дітей, одночасно з топіраматом прийом протиепілептичних препаратів, які індукують ферменти печінки, знижує рівноважну концентрацію топірамату в плазмі.Побічні дії
Частота розвитку побічних ефектів, що розвиваються при застосуванні топірамату, класифікована згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто - не менше 10%; часто - не менше 1%, але менше 10%; нечасто - не менше 0.1%, але менш 1%; рідко - не менше 0.01%, але менше 0.1%; дуже рідко - менше 0.01%, включаючи окремі повідомлення.
Інфекції: дуже рідко - назофарингіт.
Порушення з боку крові і лімфатичної системи: часто - анемія; нечасто - лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, у дітей - эозинофилія; дуже рідко - нейтропенія.
Порушення з боку ЦНС: дуже часто -сонливість, запаморочення, парестезії, у дітей - апатія, порушення уваги; часто - порушення координації рухів, ністагм, млявість, порушення пам'яті (у т. ч. анемія), порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, порушення ходи, гіпестезія, збочення смакових відчуттів, порушення мислення, зниження розумової діяльності, психомоторні порушення, седативну дію, порушення мови, дизартрія, когнітивні розлади, апатичність, психічна неповноцінність; нечасто - втрата смакової чутливості, гіпокінезія, акінезія, зниження нюху, афазія, апраксія, поява епілептичної аури, відчуття жару у кінцівках або на обличчі, мозочковою синдром, порушення циркадного ритму сну, складні парціальні напади, судоми, постуральне запаморочення, дизестезия, посилене слиновиділення, дисграфія, дискінезія, дисфазия, дистонія, відчуття «мурашок» по тілу, тоніко-клонічні напади за типом «grand mal», гіперестезія, гипогевзия, гіпокінезія, гипосмия, периферична нейропания, паросмія, пр��добморочные стану, повторювана мова, порушення дотику, ступор, запаморочення, відсутність реакцій на стимули, у дітей - психомоторна гіперактивність.
Психічні порушення: часто - уповільнене мислення, виражені порушення мови, сплутаність свідомості, депресія, безсоння, агресивні реакції, збудження, дратівливість, дезорієнтація, емоційна лабільність, еректильна дисфункція, у дітей - зміна поведінки, необучаемость (труднощі з читанням, письмом, рахунком); нечасто - аноргазмія, сексуальна дисфункція, плаксиво��ть, ранні пробудження уграм, ейфоричний настрій, апатія, слухові і зорові галюцинації, гипоманіакальні стану, зменшення лібідо, манії, стан паніки, параноїдальні стани, персеверация мислення, порушення навичок читання, дисфемия, підвищена отвлекаемость, порушення сну, суїцидальні ідеї та спроби, сльозливість; дуже рідко - відчуття відчаю.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту та гепатобіліарної системи: дуже часто - зменшення апетиту, анорексія; часто - нудота, діарея; нечасто - біль �� животі, запор, дискомфорт у шлунку, диспептичні явища, сухість у роті, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс, кровоточивість ясен, тяжкість у шлунку, у дітей - блювання, неприємний запах з рота, метеоризм, глоссодиния, біль у роті, порушення чутливості у ротовій порожнині; нечасто - дискомфорт в епігастральній області, гіперсекреція слинних залоз, спрага.
Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто -міалгія, у тому числі в грудній клітці, м'язові спазми, м'язові судоми, артралгія; нечасто - бов боці, м'язова втома, м'язова слабкість, скутість м'язів; дуже рідко - припухлість суглобів, дискомфорт в кінцівках.
Порушення з боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, відчуття серцебиття, «припливи» крові, ортостатична гіпотензія, синдром Рейно.
Загальні порушення: дуже часто - втома, дратівливість, зменшення маси тіла; часто - астенія, занепокоєння; у дітей - підвищена температура; нечасто набряк обличчя, алергічні реакції, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення аппетита, метаболічний ацидоз, полідипсія, похолодання кінцівок; дуже рідко - генералізований набряк, грипоподібний синдром, алергічний набряк, кон'юнктивальний набряк, збільшення маси тіла.
Офтальмологічні порушення: часто - диплопія, порушення зору, сухість очей; нечасто - порушення акомодації, амбліопія, блефароспазм, минуща сліпота, одностороння сліпота, підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна, сліпота, фотопсія, пресбіопія, скотома, в тому числі миготлива, зменшення гостроти зору; дуже рідко - неприємні про��ущения в очах, закрито вугільна глаукома, мимовільні рухи очних яблук, набряк повік, міопія, макулопатия, конъюктивальный набряк.
Порушення з боку органу вуха: часто - біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей - вертиго; нечасто - глухота, в тому числі нейросенсорна і одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху.
Порушення з боку дихальної системи: часто - утруднене дихання, носова кровотеча; нечасто - хрипота, хрипота, задишка при фізичному навантаженні; закладеність носа, гіперсекреція в навколоносових пазухах, у д��тей - ринорея.
Порушення з боку шкіри і підшкірних тканин: часто - висип, алопеція, свербіж, зменшення чутливості особи; нечасто - відсутність потовиділення, алергічний дерматит, почервоніння шкіри, порушення пігментації шкіри, макулезна висип, набряк обличчя, неприємний запах шкіри, кропив'янка; дуже рідко - поліморфна еритема, параорбитальный набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто - нефролітіаз, дизурія, полакіурія; нечасто - сечокам'яна бо��езнь, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова коліка, біль у нирках; дуже рідко -
почечноканальцевый ацидоз.
Зміна лабораторних показників: нечасто - зменшення вмісту гідрокарбонатів в крові, кристалурія, лейкопенія, гіпокаліємія (зниження концентрації калію в сироватці нижче 3.5 ммоль/л).Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Протиепілептичні препарати, в тому числі топірамат, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти пр��падков. У клінічних дослідженнях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами: для дорослих при терапії епілепсії і на 25-50 мг у дорослих, які одержують 100 мг топірамату на добу для профілактики мігрені. У дітей в клінічних дослідженнях топірамат поступово відміняли протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідна швидка відміна топірамату, то рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта.
Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з розум��ренным або вираженим порушенням функції нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8: днів у хворих з нормальною функцією нирок.
Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватись на клінічний ефект (тобто ступінь контролювання нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення рівноважної концентрації в плазмі для кожної дози може знадобитись більш тривалий час.
Прі терапії топіраматом дуже важливе адекватне підвищення об'єму. споживаної рідини, здатне знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищених температур.
Розлади настрою/депресія
При лікуванні топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.
Суїцидальні спроби
При застосуванні протиепілептичний препаратів, в тому числі що містять топірамат, увеличиваеться ризик появи суицидальньгх думок і суїцидальної-поведінки у пацієнтів, які отримують ці препарати з будь-яких показань. Механізм збільшення цього ризику невідомий. У зв'язку з цим необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальних думок і призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності доглядають за ними особам) негайно звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальних думок і суїцидальної поведінки.
Нефролітіаз
У деяких хворих, особливо з схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення конкрементів у нирках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення об'єму рідини. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (у т.ч. в сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу.
Порушення функції печінки
У пацієнтів �� порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зменшення кліренсу топірамату.
Міопія та вторинна закритокутова глаукома
При застосуванні топірамату описаний синдром, що включає оструюмиопию з супутньою вторинною закритокутовою глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль в оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятися міопія, сплощення - передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного давшилення. Може спостерігатися мідріаз. Цей синдром може супроводжуватися секрецією рідини, що приводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної закритокутової глаукоми. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування топірамату. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна закритокутова глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей. При виникненні синдрому, що включає міопію, пов'язану з закрытоугольной глаукомою лікування включає припинення прийому топірамату, як тільки лікуючий лікар вважатиме це можливим, і відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай ці заходи призводять до нормалізації внутрішньоочного тиску. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.
Метаболічний ацидоз
При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний із дефіцитом аніонів, ��етаболический ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче нормального значення при відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангидразу. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування топіраматом. Ступінь зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення упоряд��здійснює 4 ммоль/л при застосуванні у. дорослих пацієнтів в дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при застосуванні у дітей). У рідкісних випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації бікарбонатів нижче 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюютьі бікарбонат-знижуючий ефект топірамату.
У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, у дітей і у дорослих систематично не вивчалися.
У зв'язку з цим при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні, рекомендується знизити дозу або припинити прийом ��опирамата.
Лабораторні показники
Гіпокаліємія, обумовлена як зниження концентрації калію в сироватці крові нижче 3,5 ммоль/л, спостерігалася в 0,4% хворих, які отримували топірамат.
Посилене харчування
Якщо у пацієнта зменшується маса тіла при лікуванні топіраматом, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними коштівами і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.Свідчення
Епілепсія
— як засоби монотерапії: у дорослих і дітей старше 3-х років (включаючи пацієнтів з вперше виявленою епілепсію);
— у складі комплексної терапії: у дорослих і дітей старше 3-х років при парціальних або генералізованих тоніко-клонічних напади, а також напади на тлі синдрому Леннокса-Гасто.
Мігрень
— профілактика нападів мить��ені у дорослих (застосування топірамату для лікування гострих нападів мігрені не вивчено).Протипоказання
— дитячий вік до 3 років;
— дефіцит лактази;
— непереносимість лактози;
— глюкозо-галактозна мальабсорбція;
— підвищена чутливість до топирамату або інших компонентів препарату.
З обережністю: печінкова або ниркова недостатність, нефролітіаз в анамнезі (у тому числі сімейний), гіперкальціурія.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Спеціальних дослі��компаній, в яких топірамат застосовувався для лікування вагітних жінок, не проводилось. Тим не менше, не можна виключити можливий зв'язок між застосуванням топірамату під час вагітності та вродженими вадами розвитку (наприклад, черепно-лицьовими дефектами, гипоспадією і аномаліями різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комплексної терапії. Крім того, результати досліджень з даними обліку вагітностей свідчать, що ризик розвирозвитку тератогенних ефектів при комбінованому лікуванні протиепілептичними препаратами може бути вище, ніж при монотерапії. Торэпимат не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків крайньої необхідності, якщо потенційна користь для матері виправдовує ризик для плода. Обмежене число спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється з грудним молоком. При необхідності застосування препарату Торэпимат в період лактації слід припинити годування груддю або відмінити препаратЛікарська взаимод��йствие
Вплив топірамату на концентрацію інших протиепілептичних препаратів (ПЕП):
Одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх рівноважних концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може викликати підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (СУР2Смерһ)- Поетому кожного хворого, який приймає фенітоїн і в якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно слідкувати за концентрацією фенітоїну в плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливала на рівноважну концентрацію останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі і після відміни ламотриджину (середня доза 327. мг, на добу) рівноважна концентрація топірамату не змінювалася.
Вплив інших ПЕП на концентрацію топірамату
Фенитоин і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на тлі лікування топіраматом може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє клінічно значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, отже, не вимагає зміни дози. Результати цих взаємодій підсумовані в наступній таблиці:
Доданий ПЕП Концентрації�� ПЕП Концентрація топірамату
Фенітоїн NC або збільшення 25%* Зниження 48 %
Карбамазепін NC Снижение40%
Вальпроєва кислота Зниження 11% Зниження 14 %
Фенобарбітал NC НІ
Примідон NC НІ
*= підвищення концентрації у плазмі на 25% у окремих пацієнтів, зазвичай приймають фенітоїн 2 рази на день
NC = зміна концентрації в плазмі менше ніж на 10%
НІ= не досліджено
Інші лікарські взаємодії
Дигоксин: у дослідженні із застосуванням одноразової дози дигоксину площа під кривиття «концентрація-час» (AUC) дигоксину при одночасному прийомі топірамату зменшується на 12%. Клінічна значущість цього спостереження не з'ясована. При призначенні або відміні топірамату хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторингу концентрації дигоксину у сироватці.
Засоби, що пригнічують ЦНС: спільне застосування топірамату разом з лікарськими засобами, що виявляють пригнічувальний вплив на ЦНС, а також з алкоголем не рекомендується.
Пероральні контрацептиви: у дослідженні лікарської взаєодействия з пероральними контрацептивами, в якому застосовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозах 50-800 мг в день не чинив істотного впливу на ефективність норэтистерона і у дозах 50-200 мг на день - на ефективність етинілестрадіолу. Суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах топірамату 200-800 мг на день. Клінічна значущість наведених змін не ясна. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кро��отечений повинен враховуватись у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у комбінації з топіраматом. Хворим, які приймають естрогенвмісні контрацептиви, необхідно повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть при відсутності «проривних» кровотеч.
Літій: у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У хворих біполярним розладом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на
фармакокінетику літію, однак при більш високих дозах 0до 600 мг на добу) AUC літію була підвищена на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію необхідно контролювати концентрацію останнього в плазмі крові.
Гідрохлоротіазид: призначення гидрохлороти азиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату.
Метформін, піоглітазон, глібенкламід: при спільному призначенні з топіраматом слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового диабета.
Інші препарати
Одночасне застосування топірамату разом з препаратами, що призводять до нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування топіраматом слід уникати застосування препаратів, що привертають до нефролітіазу, оскільки вони можуть викликати зміни, що сприяють нефролітіазу.
Вальпроєва кислота
Комбіноване застосування топірамату і вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гипераммониемией з енцефалопатією або без неї. В більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликано фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гипераммониемией і застосуванням топірамату ізольовано або в комбінації з іншими препаратами не встановлена