Дозировка
Внутрь, независимо от приема пищи, запивая достаточным количеством жидкости. В большинстве случаев начальная доза Тензотрана составляет 0.2 мг/ за один прием, предпочтительнее в утренние часы. При недостаточности терапевтического эффекта дозу можно увеличить после 3-х недель терапии до 0.4 мг/ в 2 приема (утром и вечером) или однократно (утром). Максимальная суточная доза, которую следует разделить на 2 приема (утром и вечером), составляет 0.6 мг. Максимальная однократная доза составляет 0.4 мг. У пожилых пациентов с нормальной функцией почек рекомендации по дозировке такие же, как и для взрослых пациентов. У больных с почечной недостаточностью (КК от 30-60 мл/мин.) и пациентов, находящихся на гемодиализе, разовая доза не должна превышать 0.2 мг. Максимальная суточная доза - 0.4 мг.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
моксонидин 200 мкг
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат - 94.3 мг, повидон К25 - 2 мг, кросповидон - 3 мг, магния стеарат - 0.3 мг, опадрай Y-1-7000 - 3.465 мг (титана диоксид - 1.083 мг, гипромеллоза - 2.165 мг, макрогол 400 - 0.217 мг), краситель железа оксид красный - 0.035 мг.
Фармакологическое действие
Селективный агонист имидазолиновых рецепторов, отвечающих за рефлекторный контроль над симпатической нервной системой (локализованы в вентеро-латеральном отделе продолговатого мозга). Обладает низким сродством с центральными альфа2-адренорецепторами, за счет взаимодействия с которыми опосредованы седативный эффект и сухость слизистой оболочки полости рта. Моксонидин улучшает индекс чувствительности к инсулину на 21% по сравнению с плацебо у страдающих ожирением пациентов и инсулинрезистентных пациентов с умеренной степенью артериальной гипертензии.
Влияние на гемодинамику: снижение систолического и диастолического АД при однократном и продолжительном приеме моксонидина связано с уменьшением прессорного действия симпатической системы на периферические сосуды, снижением ОПСС, в то время как сердечный выброс и ЧСС существенно не изменяются.
Фармакокинетика
После приема внутрь моксонидин быстро и почти полностью абсорбируется из верхнего отдела ЖКТ. Тmax составляет приблизительно 1 ч. Абсолютная биодоступность составляет приблизительно 88%, метаболизм "первого прохождения" через печень незначительный. Приём пищи не оказывает влияние на фармакокинетику препарата. Связь с белками плазмы крови составляет 7.2%.
Основной метаболит: дегидрированный моксонидин. Фармакодинамическая активность дегидрированного моксонидина- около 1/10 по сравнению с моксонидином. T1/2 моксонидина и метаболитов составляет 2.5 и 5 ч, соответственно. В течение 24 ч более 90% моксонидина выводится почками, приблизительно 78% в неизмененном виде и 13 % в виде дегидрированного моксонидина. Другие метаболиты в моче составляют приблизительно 8% дозы. Менее 1 % дозы выводится через кишечник.
Фармакокинетика при почечной недостаточности
Выведение моксонидина в значительной степени коррелирует с клиренсом креатинина (КК). У больных с умеренной почечной недостаточностью (КК в интервале 30-60 мл/мин.) равновесные концентрации в плазме крови и конечный период полувыведения приблизительно в 2 и 1.5 раза выше, чем у больных артериальной гипертензией с нормальной функцией почек (КК более 90 мл/мин.). У больных с тяжелой почечной недостаточностью (КК менее 30 мл/мин.) равновесные концентрации в плазме крови и конечный период полувыведения в 3 раза выше, чем у больных с нормальной функцией почек. Назначение многократных доз моксонидина не приводит к кумуляции в организме больных с умеренной и тяжелой почечной недостаточностью. На поздних стадиях у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (КК менее 10 мл/мин.), находящихся на гемодиализе, равновесные концентрации в плазме крови и конечный период полувыведения соответственно в 6 и 4 раза выше, чем у больных с нормальной функцией почек. У пациентов с нарушениями функции почек дозировка должна подбираться индивидуально.
Моксонидин в незначительной степени выводится при проведении гемодиализа.
Проникает через гематоэнцефалический барьер.
Побочные действия
Особенно в начале терапии наиболее частыми побочными реакции были: сухость во рту, головная боль, астения и сонливость. Интенсивность их проявления и частота уменьшаются при повторном приеме. Частота развития: очень часто (более 1/10), часто (более 1/100, менее 1/10), иногда (более 1/1000 и менее 1/100), очень редко (менее 1/1000, включая отдельные сообщения).
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто - вазодилатация; иногда - выраженное снижение АД, ортостатическая гипотензия, парестезии, синдром Рейно, нарушения периферической циркуляции;
Со стороны центральной нервной системы: часто - повышенная утомляемость, сонливость, головная боль, головокружение; иногда - бессонница, астения;
Со стороны пищеварительного тракта: сухость слизистой оболочки полости рта; часто - тошнота, запор и другие нарушения функции ЖКТ; очень редко — гепатит, холестаз;
Со стороны кожи и кожных покровов: иногда - аллергические реакции;
Со стороны мочеполовой системы: иногда - задержка мочи или недержание, импотенция, снижение либидо;
Со стороны органа зрения: иногда - сухость глаз, вызывающая зуд или ощущение жжения;
Прочие: иногда - отеки различной локализации, слабость в ногах, ангионевротический отек, обморок, задержка жидкости, анорексия, боль в области околоушных желез, гинекомастия;
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
При необходимости отмены одновременно принимаемых бета-адреноблокаторов и Тензотрана, сначала отменяют бета-адреноблокаторы и только через несколько дней Тензотран.
Не рекомендуется назначать трициклические антидепрессанты одновременно с Тензотраном.
Во время лечения необходим регулярный контроль АД, ЧСС и ЭКГ.
Моксонидин можно назначать с тиазидными диуретиками, ингибиторами АПФ и блокаторами медленных кальциевых каналов.
Прекращать прием Тензотрана следует постепенно.
Пациентам с редкой наследственной патологией непереносимости галактозы, дефицитом лактазы или мальабсорбцией глюкозы-галактозы не следует принимать этот препарат.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Данные о неблагоприятном влиянии моксонидина на способность к вождению автотранспорта и к управлению машинами и механизмами отсутствуют. Имеются сообщения о сонливости и головокружении в период лечения моксонидином. Это следует учитывать при назначении препарата пациентам, которые занимаются потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и скорости психомоторных реакций.
Показания
— артериальная гипертензия.
Противопоказания
— синдром слабости синусового узла;
— синоатриальная и атриовентрикулярная блокада II и III степени;
— выраженная брадикардия (ЧСС менее 50 уд/мин,);
— хроническая сердечная недостаточность III и IV функционального класса по классификации NYHA;
— ангионевротический отек в анамнезе;
— нестабильная стенокардия;
— выраженная печеночная недостаточность (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью);
— хроническая почечная недостаточность (КК менее 30 мл/мин., креатинин более 160 мкмоль/л);
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
— период лактации;
— непереносимость галактозы, дефицит лактазы или синдром мальабсорбции глюкозы-галактозы;
— повышенная чувствительность к моксонидину и другим компонентам препарата.
С осторожностью: болезнь Паркинсона (тяжелая форма), эпилепсия, глаукома, депрессия, "перемежающаяся" хромота, болезнь Рейно, атриовентрикулярная блокада I степени, хроническая почечная недостаточность (КК более 30, но менее 60 мл
Лекарственное взаимодействие
Моксонидин можно назначать с тиазидными диуретиками, блокаторами медленных кальциевых каналов и другими гипотензивными средствами.
Совместное применение моксонидина с этими и другими антигипертензивными средствами приводит к аддитивному эффекту и усилению гипотензивного эффекта.
При назначении моксонидина с гидрохлоротиазидом, глибенкламидом (глибуридом) или дигоксином фармакокинетическое взаимодействие отсутствует.
Трициклические антидепрессанты могут снизить эффективность антигипертензивных средств центрального действия, поэтому не рекомендуется назначать трициклические антидепрессанты одновременно с моксонидином.
Моксонидин умеренно усиливает сниженную когнитивную способность у пациентов, принимающих лоразепам.
Назначение моксонидина совместно с бензодиазепинами может сопровождаться усилением седативного эффекта последних.
Моксонидин способен потенцировать эффект этанола при совместном применении.
При назначении моксонидина совместно с моклобемидом фармакодинами
(6697)
Дозування
Внутрішньо, незалежно від прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. У більшості випадків початкова доза Тензотрана становить 0.2 мг/ за один прийом, краще в ранкові години. При недостатності терапевтичного ефекту дозу можна збільшити після 3-х тижнів терапії до 0.4 мг/ у 2 прийоми (вранці і ввечері) або одноразово (вранці). Максимальна добова доза, яку слід розділити на 2 прийоми (вранці і ввечері), становить 0.6 мг. Максимальна одноразова доза становить 0.4 мг. У літніх пацієнтів з нормальною функфункцією нирок рекомендації з дозування такі ж, як і для дорослих пацієнтів. У хворих з нирковою недостатністю (КК від 30-60 мл/хв) і пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, разова доза не повинна перевищувати 0.2 мг. Максимальна добова доза - 0.4 мг.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
моксонідин 200 мкг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 94.3 мг, повідон К25 - 2 мг, кросповідон - 3 мг, магнію стеарат - 0.3 мг, опадрай Y-1-7000 - 3.465 мг (титану діоксид - 1.083 мг, гіпромелоза - 2.165 мг, макрогол 400 - 0.217 мг), барвник заліза оксид червоний - 0.035 мг.Фармакологічна дія
Селективний агоніст имидазолиновых рецепторів, що відповідають за рефлекторний контроль над симпатичної нервової системою (локалізовані в вентеро-латеральному відділі довгастого мозку). Володіє низькою спорідненістю з центральними альфа2-адренорецепторами, за рахунок взаємодії з якими опосередковані седативний ефект і сухість слизової оболонки порожнини рота. Моксонідин покращує індекс чутливості до інсуліну на 21% порівняно з плацебо у страждаючих ожирінням пацієнтів і инсулинрезистентных пацієнтів з помірним ступенем артеріальної гіпертензії.
Вплив на гемодинаміку: зниження систолічного і діастолічного артеріального тиску при одноразовому та тривалому прийомі моксонидина пов'язано з зменшенням пресорного дії симпатичної системи на периферичні судини, зниженням ОПСС, в той час як серцевий викид і ЧСС істотно не змінюються.Фармакокінетика
Після прийому всередину моксонідин швидко і майже повністю абсорбується з верхнього відділу ШКТ. Тмах становить приблизно 1 ч. Абсолютна біодоступність становить приблизно 88%, метаболізму "першого проходження" через печінку незначний. Прийом їжі не впливає на фармакокінетику препарату. Зв'язок з білками плазми крові становить 7.2%.
Основний метаболіт: дегидрированный моксонідин. Фармакодинамічна активність дегидрированного моксонидина - близько 1/10 порівняно з моксонидином. T1/2 моксонидина і метаболітів становить 2,5 і 5 год відповідно. Протягом 24 год більше 90% моксонидина виводиться нирками, приблизно 78% у незміненому віде і 13 % у вигляді дегидрированного моксонидина. Інші метаболіти в сечі становлять приблизно 8% дози. Менше 1 % дози виводиться через кишечник.
Фармакокінетика при нирковій недостатності
Виведення моксонидина в значній мірі корелює з кліренсом креатиніну (КК). У хворих з помірною нирковою недостатністю (КК в інтервалі 30-60 мл/хв.) рівноважні концентрації в плазмі крові і кінцевий період напіввиведення приблизно в 2 і 1,5 рази вище, ніж у хворих артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок (До�� більше 90 мл/хв). У хворих з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) рівноважні концентрації в плазмі крові і кінцевий період напіввиведення у 3 рази вище, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. Призначення багаторазових доз моксонидина не призводить до кумуляції в організмі хворих з помірною і тяжкою нирковою недостатністю. На пізніх стадіях у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю (КК менше 10 мл/хв), які знаходяться на гемодіалізі, рівноважні концентрації в плазмі крові і кінцевий період напіввиведення соо��ветственно в 6 і 4 рази вище, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок доза повинна підбиратися індивідуально.
Моксонідин незначною мірою виводиться при проведенні гемодіалізу.
Проникає через гематоенцефалічний бар'єр.Побічні дії
Особливо на початку терапії найбільш частими побічними реакції: сухість у роті, головний біль, астенія, сонливість. Інтенсивність їх прояви і частота зменшуються при повторному прийомі. Частота розвитку: дуже часто (більше 1/10), часто (більше 1/100, менше 1/10), іноді (більше 1/1000 і менш 1/100), дуже рідко (менше 1/1000, включаючи окремі повідомлення).
З боку серцево-судинної системи: часто - вазодилатація; іноді - виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія, парестезії, синдром Рейно, порушення периферичної циркуляції;
З боку центральної нервової системи: часто - підвищена втомлюваність, сонливість, головний біль, запаморочення; іноді - безсоння, астенія;
З боку травного тракту: сухість слизової оболонки порожнини рота; часто - нудота, запор та інші порушення функції ШКТ; дуже рідко — гепатит, холестаз;
З боку шкіри і шкірних покривів: іноді - алергічні реакції;
З боку сечостатевої системи: іноді - затримка або нетримання сечі, імпотенція, зниження лібідо;
З боку органу зору: іноді - сухість очей, викликає свербіж або відчуття печіння;
Інші: іноді - набряки різної локалізації, слабкість в ногах, ангіоневротичний набряк, непритомність, затримка рідини, анорексія, біль в ділянці привушних залоз, гінекомастія;Осібенности продажу
рецептурніОсобливі умови
При необхідності відміни одночасно прийнятих бета-адреноблокаторів і Тензотрана, спочатку скасовують бета-адреноблокатори і тільки через кілька днів Тензотран.
Не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з Тензотраном.
Під час лікування необхідний регулярний контроль АТ, ЧСС і ЕКГ.
Моксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, інгібіторами АПФ і блокаторами повільних кальцієвих каналів.
Припиняти прийом Тензотрана зслід поступово.
Пацієнтам з рідкісною спадковою патологією непереносимості галактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Дані про несприятливий вплив моксонидина на здатність до водіння автотранспорту і до управління машинами і механізмами відсутні. Є повідомлення про сонливості і запаморочення у період лікування моксонидином. Це слід враховувати при призначенні препрепарату пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.Свідчення
— артеріальна гіпертензія.Протипоказання
— синдром слабкості синусового вузла;
— синоатріальна та атріовентрикулярна блокада II і III ступеня;
— виражена брадикардія (ЧСС менше 50 уд/хв);
— хронічна серцева недостатність III і IV функціонального класу по класифікації NYHA;
— ангіоневротичний набряк в анамнезі;
— ��естабильная стенокардія;
— виражена печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю);
— хронічна ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв., креатинін більше 160 мкмоль/л);
— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
— період лактації;
— непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози;
— підвищена чутливість до моксонидину та інших компонентів препарату.
З обережністю: хвороба Паркінсона (важка форма), епілепсія, глаукома, депресія, "переміжна" кульгавість, хвороба Рейно, атріовентрикулярна блокада I ступеня, хронічна ниркова недостатність (КК більше 30, але менше 60 млЛікарська взаємодія
Моксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, блокаторами повільних кальцієвих каналів та іншими гіпотензивними засобами.
Спільне застосування моксонидина з цими та іншими антигіпертензивними засобами призводить до аддитивному ефекту й посилення гіпотензивного ефекту.
При призначенні моксонидіна з гідрохлоротіазидом, глібенкламідом (глибуридом) або дигоксином фармакокінетична взаємодія відсутня.
Трициклічні антидепресанти можуть зменшити ефективність антигіпертензивних засобів центральної дії, тому не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з моксонидином.
Моксонідин помірно посилює знижену когнітивну здатність у пацієнтів, які приймають лоразепам.
Призначення моксонидина спільно з бензодіазепінами може супроводжуватися посиленням зедативного ефекту останніх.
Моксонідин здатний потенціювати ефект етанолу при сумісному застосуванні.
При призначенні моксонидина спільно з моклобемідом фармакодинами
