Дозировка
При акромегалии первоначально препарат вводят по 50-100 мкг п/к с интервалами 8 или 12 ч. Дальнейшая коррекция дозы должна быть основана на ежемесячных определениях концентрации ГР и ИФР-1 в крови (целевая концентрация: ГР<2.5 нг/мл; ИФР-1 в пределах нормальных значений), анализе клинических симптомов и переносимости препарата. У большинства больных оптимальная суточная доза составляет 300 мкг. Не следует превышать максимальную дозу, составляющую 1.5 мг/ У пациентов, получающих Сандостатин в стабильной дозе, определение концентрации ГР следует проводить каждые 6 месяцев. Если после 3 месяцев лечения Сандостатином не отмечается достаточного снижения уровня гормона роста и улучшения клинической картины заболевания, терапию следует прекратить. При эндокринных опухолях ЖКТ и поджелудочной железы препарат вводят п/к в начальной дозе по 50 мкг 1-2 В дальнейшем в зависимости от достигнутого клинического эффекта, влияния на уровни гормонов, продуцируемых опухолью (в случае карциноидных опухолей - влияния на выделение 5-гидроксииндолуксусной кислоты с мочой) и переносимости, дозу препарата можно постепенно увеличить до 100-200 мкг 3 В исключительных случаях могут потребоваться более высокие дозы. Поддерживающие дозы препарата следует подбирать индивидуально. При карциноидных опухолях в случае, если терапия Сандостатином в максимально переносимой дозе в течение 1 недели не была эффективной, лечение продолжать не следует. При рефрактерной диарее у больных СПИД препарат вводят п/к в начальной дозе по 100 мкг 3 Если после 1 недели лечения диарея не стихает, дозу препарата следует увеличить индивидуально, вплоть до 250 мкг 3 Коррекцию дозы проводят с учетом динамики стула и переносимости препарата. Если в течение недели лечения Сандостатином в дозе 250 мкг 3 улучшения не наступает, терапию следует прекратить. Для профилактики осложнений после операций на поджелудочной железе вводят п/к по 100 мкг 3 на протяжении 7 последовательных дней, начиная со дня операции (по крайней мере, за 1 ч до лапаротомии). При кровотечении из варикозно расширенных вен пищевода и желудка вводят препарат в дозе 25 мкг/ч путем непрерывной в/в инфузии в течение 5 дней. Сандостатин можно разводить изотоническим раствором хлорида натрия. У пациентов с циррозом печени с кровотечением из варикозно расширенных вен пищевода была отмечена хорошая переносимость Сандостатина, применявшегося в течение 5 дней до 50 мкг/ч в виде непрерывной в/в инфузии. В настоящее время нет данных, которые бы свидетельствовали о том, что у пациентов пожилого возраста снижена переносимость Сандостатина и для них требуется изменение режима дозирования. Опыт применения Сандостатина у детей очень ограничен. У пациентов с нарушением функции печени рекомендуется коррекция поддерживающей дозы, поскольку имеются данные об увеличении T1/2 октреотида у больных циррозом печени. У пациентов с нарушением функции почек коррекция режима дозирования Сандостатина не требуется.
Передозировка
отмечались уменьшение ЧСС, приливы крови к лицу, спастические боли в животе, диарея, ощущение пустоты в желудке и тошнота; все эти симптомы разрешились в течение 24 ч от момента введения препарата.
Лекарственная форма
Раствор для в/в и п/к введения прозрачный, бесцветный
Состав
октреотид (в форме свободного пептида) 100 мкг
Вспомогательные вещества: молочная кислота, маннитол, натрия гидрокарбонат, углерода диоксид, вода
Фармакологическое действие
Сандостатин - синтетический октапептид, являющийся производным естественного гормона соматостатина и обладающий сходными с ним фармакологическими эффектами, но значительно большей продолжительностью действия. Сандостатин подавляет секрецию гормона роста (ГР), как патологически повышенную, так и вызываемую аргинином, физической нагрузкой и инсулиновой гипогликемией. Препарат подавляет также секрецию инсулина, глюкагона, гастрина, серотонина, как патологически повышенную, так и вызываемую приемом пищи; также подавляет секрецию инсулина и глюкагона, стимулируемую аргинином. Сандостатин подавляет секрецию тиреотропина, вызываемую тиреолиберином.
В отличие от соматостатина, октреотид подавляет секрецию ГР в большей степени, чем секрецию инсулина, и его введение не сопровождается последующей гиперсекрецией гормонов (например, ГР у больных акромегалией).
У больных акромегалией Сандостатин снижает концентрацию ГР и инсулиноподобного фактора роста (ИФР-1) в плазме крови. Снижение концентрации ГР на 50% и более отмечается у 90% больных, при этом значение концентрации ГР менее 5 нг/мл достигается примерно у половины больных. У большинства больных акромегалией Сандостатин снижает выраженность головной боли, припухлости мягких тканей, гипергидроза, боли в суставах и парестезии. У больных с большими аденомами гипофиза лечение Сандостатином может привести к некоторому уменьшению размеров опухоли.
При секретирующих эндокринных опухолях ЖКТ и поджелудочной железы в случаях недостаточной эффективности проведенной терапии (хирургическое вмешательство, эмболия печеночной артерии, химиотерапия, в том числе стрептозотоцином и 5-фторурацилом) назначение Сандостатина может улучшать течение заболевания. Так, при карциноидных опухолях применение Сандостатина способствует уменьшению выраженности ощущения приливов крови к лицу, диареи, что во многих случаях сопровождается снижением концентрации серотонина в плазме и экскреции 5-гидроксииндолуксусной кислоты с мочой. При опухолях, характеризующихся гиперпродукцией вазоактивного интестинального пептида (ВИПомы), применение Сандостатина приводит у большинства больных к уменьшению тяжелой секреторной диареи, и, соответственно, к улучшению качества жизни больного. Одновременно происходит уменьшение сопутствующих нарушений электролитного баланса, например, гипокалиемии, что позволяет отменить энтеральное и парентеральное введение жидкости и электролитов. У некоторых больных замедляется или останавливается прогрессирование опухоли, происходит уменьшение ее размеров, а также размеров метастазов в печень. Клиническое улучшение обычно сопровождается уменьшением концентрации вазоактивного интестинального пептида (ВИП) в плазме или ее нормализацией.
При глюкагономах применение Сандостатина приводит к уменьшению мигрирующей эритемы. Сандостатин не оказывает существенного влияния на выраженность гипергликемии при сахарном диабете, при этом потребность в инсулине или пероральных гипогликемических препаратах обычно остается неизмененной. Препарат вызывает уменьшение диареи, что сопровождается повышением массы тела. Хотя снижение концентрации глюкагона в плазме крови под влиянием Сандостатина носит транзиторный характер, клиническое улучшение остается стабильным в течение всего периода применения препарата.
У больных с гастриномами/синдромом Золлингера-Эллисона при применении Сандостатина в виде монотерапии или в комбинации с ингибиторами протоновой помпы или блокаторами гистаминовых Н2-рецепторов возможно снижение гиперсекреции соляной кислоты в желудке, снижение концентрации гастрина в плазме крови, а также уменьшение выраженности диареи и приливов.
У больных с инсулиномами Сандостатин уменьшает уровень иммунореактивного инсулина в крови (этот эффект может быть кратковременным - около 2 ч). У больных с операбельными опухолями Сандостатин может обеспечить восстановление и поддержание нормогликемии в предоперационном периоде. У больных с неоперабельными доброкачественными и злокачественными опухолями контроль гликемии может улучшаться и без одновременного продолжительного снижения уровня инсулина в крови.
У больных с редко встречающимися опухолями, гиперпродуцирующими рилизинг-фактор гормона роста (соматолибериномами), Сандостатин уменьшает выраженность симптомов акромегалии. Это связано с подавлением секреции рилизинг-фактора гормона роста и самого гормона роста. В дальнейшем может уменьшиться гипертрофия гипофиза.
При рефрактерной диарее у больных с СПИД применение Сандостатина приводит к полной или частичной нормализации стула примерно у 1/3 больных, страдающих диареей, не контролируемой адекватной терапией противомикробными и/или противодиарейными средствами.
У больных, которым планируется проведение операции на поджелудочной железе, применение Сандостатина во время операции и после нее снижает частоту типичных послеоперационных осложнений (например, панкреатических свищей, абсцессов, сепсиса, послеоперационного острого панкреатита).
При кровотечении из варикозно расширенных вен пищевода и желудка у больных циррозом печени применение Сандостатина в комбинации со специфическим лечением (например, склерозирующей терапией) приводит к более эффективной остановке кровотечения и раннего повторного кровотечения, уменьшению объема трансфузий и улучшению 5-дневной выживаемости. Считается, что механизм действия Сандостатина связан с уменьшением органного кровотока посредством подавления таких вазоактивных гормонов как ВИП и глюкагон.
Фармакокинетика
Всасывание
После п/к введения Сандостатин быстро и полностью всасывается. Cmax октреотида в плазме достигается в пределах 30 мин.
Распределение
Связывание с белками плазмы составляет 65%. Связывание Сандостатина с форменными элементами крови крайне незначительно. Vd составляет 0.27 л/кг.
Выведение
T1/2 после п/к инъекции препарата составляет 100 мин. После в/в введения выведение препарата осуществляется в 2 фазы, с T1/2 10 и 90 мин соответственно. Большая часть препарата выводится с калом, около 32% - в неизмененном виде с мочой. Общий клиренс составляет 160 мл/мин.
Побочные действия
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея, спастические боли в животе, запоры, метеоризм; иногда - холецистит; редко - стеаторея, тошнота, рвота, вздутие живота, образование камней в желчном пузыре; очень редко - острый панкреатит, анорексия, жидкий стул, острый гепатит без явлений холестаза, гипербилирубинемия, повышение уровня ЩФ, ГГТ и активности печеночных трансаминаз.
Дерматологические реакции: иногда - временное выпадение волос.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда - брадикардия, тахикардия.
Аллергические реакции: редко - гиперчувствительность, сыпь; очень редко - анафилаксия.
со стороны эндокринной системы: очень редко - гипогликемия, гипергликемия.
Со стороны дыхательной системы: очень редко - одышка.
Местные реакции: боль, ощущение зуда или жжения, краснота и припухлость в месте п/к инъекции (обычно проходят в течение 15 мин). Выраженность местных реакций можно уменьшить, если использовать раствор комнатной температуры, или если вводить меньший; объем более концентрированного раствора.
Прочие
Хотя выделение жира с калом может возрастать, до настоящего времени нет доказательств того, что длительное лечение октреотидом может приводить к развитию дефицита питания вследствие нарушений всасывания (мальабсорбция)
Частоту возникновения побочных эффектов со стороны ЖКТ можно уменьшить, увеличивая промежутки времени между приемами пищи и введением Сандостатина.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
При опухолях гипофиза, секретирующих ГР, необходимо тщательное наблюдение за больными, получающими Сандостатин, т.к. возможно увеличение размеров опухолей с развитием такого серьезного осложнения, как сужение полей зрения. В этих случаях следует рассмотреть необходимость применения других методов лечения.
В случае развития брадикардии на фоне применения Сандостатина, необходимо снизить дозы бета-адреноблокаторов, блокаторов кальциевых каналов или препаратов, влияющих на водно-электролитный баланс.
У некоторых пациентов октреотид может изменять абсорбцию жиров в кишечнике. На фоне применения октреотида отмечалось снижение содержания цианокобаламина (витамина В12) и отклонения от нормы показателей теста всасывания цианокобаламина (тест Шиллинга).
При применении Сандостатина у пациентов с дефицитом витамина В12 в анамнезе рекомендуется контролировать содержание цианокобаламина в организме.
Показания
Акромегалия:
— для контроля основных проявлений заболевания и снижения уровней ГР и ИФР-1 в плазме в тех случаях, когда отсутствует достаточный эффект от хирургического лечения или лучевой терапии;
— лечение больных акромегалией, отказавшихся от операции или имеющих противопоказания к ней, а также для краткосрочного лечения в промежутках между курсами лучевой терапии до тех пор,
пока полностью не разовьется ее эффект.
Секретирующие эндокринные опухоли ЖКТ и поджелудочной железы - для контроля симптомов:
— карциноидные опухоли с наличием карциноидного синдрома;
— ВИПомы;
— глюкагономы;
— гастриномы/синдром Золлингера-Эллисона - обычно в комбинации с ингибиторами протоновой помпы и блокаторами гистаминовых Н2-рецепторов;
— инсулиномы (для контроля гипогликемии в предоперационном периоде, а также для поддерживающей терапии);
— соматолибериномы (опухоли, характеризующиеся гиперпродукцией рилизинг-фактора гормона роста).
Противопоказания
— повышенная чувствительность к компонентам препарата.
С осторожностью следует применять препарат при холелитиазе, сахарном диабете.
Лекарственное взаимодействие
Сандостатин уменьшает всасывание циклоспорина и замедляет всасывание циметидина.
Сочетанное применение октреотида и бромокриптина увеличивает биодоступность бромокриптина.
Имеются данные о том, что аналоги соматостатина могут уменьшать метаболический клиренс веществ, метаболизирующихся с участием изоферментов системы цитохрома Р450, что может быть обусловлено подавлением ГР. Поскольку нельзя исключить, что октреотид может также обладать этим эффектом, следует соблюдать осторожность при назначении препаратов, метаболизирующихся изоферментом CYP3A4 и имеющих узкий диапазон терапевтических концентраций (например, хинидин, терфенадин).
(925)
Дозування
При акромегалії спочатку препарат вводять по 50-100 мкг п/к з інтервалами 8 або 12 год. Подальша корекція дози повинна бути заснована на щомісячних визначеннях концентрації ГР і ІФР-1 в крові (цільова концентрація: ГР<2.5 нг/мл; ІФР-1 у межах нормальних значень), аналізі клінічних симптомів і переносимості препарату. У більшості хворих оптимальна добова доза становить 300 мкг. Не слід перевищувати максимальну дозу, що становить 1.5 мг/ У пацієнтів, які отримують Сандостатин в стабільній дозі, визначення концентрації ГР слід проводити кожні 6 місяців. Якщо після 3 місяців лікування Сандостатином не відмічається достатнього зниження рівня гормону росту і поліпшення клінічної картини захворювання, терапію слід припинити. При ендокринних пухлинах ШКТ і підшлункової залози препарат вводять п/ш у початковій дозі по 50 мкг 1-2 В подальшому, залежно від досягнутого клінічного ефекту, впливу на рівні гормонів, що продукуються пухлиною (у випадку карціноідних пухлин - впливу на виділення 5-гидроксииндолуксусной кислоти з сечею), і переносимості, ��озп препарату можна поступово збільшити до 100-200 мкг 3 У виняткових випадках можуть знадобитися більш високі дози. Підтримуючі дози препарату слід підбирати індивідуально. При карціноідних пухлинах у разі, якщо терапія Сандостатином у максимально переносимої дози протягом 1 тижня не була ефективною, лікування продовжувати не варто. При рефрактерній діареї у хворих на СНІД препарат вводять п/ш у початковій дозі по 100 мкг 3 Якщо після 1 тижня лікування діарея не припиняється, дозу препарату слід збільшити індивідуально, навіть до 250 мкг 3 Корекцію дози проводять з урахуванням динаміки випорожнень і переносимості препарату. Якщо протягом тижня лікування Сандостатином у дозі 250 мкг 3 поліпшення не настає, терапію слід припинити. Для профілактики ускладнень після операцій на підшлунковій залозі вводять п/к по 100 мкг 3 протягом 7 послідовних днів, починаючи з дня операції (принаймні, за 1 год до лапаротомії). При кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу і шлунка вводять препарат у дозі 25 мкг/год шляхом безперервної в/в інфузії протягом 5 днів. Сандостатин можнпро розводити ізотонічним розчином хлориду натрію. У пацієнтів з цирозом печінки з кровотечею із варикозно розширених вен стравоходу була відзначена добра переносимість Сандостатина, застосовувався протягом 5 днів до 50 мкг/год у вигляді безперервної в/в інфузії. В даний час немає даних, які б свідчили про те, що у пацієнтів похилого віку знижена переносимість Сандостатина і для них потрібна зміна режиму дозування. Досвід застосування Сандостатина у дітей дуже обмежений. У пацієнтів з порушенням функції печеноі рекомендується корекція підтримуючої дози, оскільки є дані про збільшення T1/2 октреотиду у хворих на цироз печінки. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція режиму дозування Сандостатина не потрібно.Передозування
відзначалися зменшення ЧСС, припливи крові до обличчя, спастичний біль у животі, діарея, відчуття порожнечі в шлунку і нудота; всі ці симптоми розв'язалися протягом 24 год від моменту введення препарату.
Лікарська форма
Розчин для в/в та п/ш введення прозорий, безбарвнийСклад
октреотид (ф��рме вільного пептиду) 100 мкг
Допоміжні речовини: молочна кислота, манітол, натрію гідрокарбонат, вуглецю діоксид, водаФармакологічна дія
Сандостатин - синтетичний октапептид, який є похідним природного гормону соматостатину і володіє схожими з ним фармакологічні ефекти, але значно більшою тривалістю дії. Сандостатин пригнічує секрецію гормону росту (ГР), як патологічно підвищену, так і спричинюється аргініном, фізичним навантаженням та інсуліновою гіпоглікемією. ��репарат пригнічує також секрецію інсуліну, глюкагону, гастрину, серотоніну, як патологічно підвищену, так і спричинюється прийомом їжі; також пригнічує секрецію інсуліну і глюкагону, стимулируемую аргініном. Сандостатин пригнічує секрецію тиреотропіну, що спричинюється тиреолиберином.
На відміну від соматостатину, октреотид пригнічує секрецію ГР більшою мірою, ніж на секрецію інсуліну, і його введення не супроводжується подальшою гіперсекрецією гормонів (наприклад, ГР у хворих на акромегалію).
У хворих на акромегалію Сандостатин знижує концентрацію ГР і інсуліноподібний фактор росту (IGF-1) в плазмі крові. Зниження концентрації ГР на 50% і більше спостерігається у 90% хворих, при цьому значення концентрації ГР менше 5 нг/мл досягається приблизно у половини хворих. У більшості хворих на акромегалію Сандостатин зменшує вираженість головного болю, припухлості м'яких тканин, гіпергідрозу, болі в суглобах і парестезії. У хворих з великими аденоми гіпофіза лікування Сандостатином може привести до деякого зменшення розмірів пухлини.
При секретують эндокрин��их пухлинах ШКТ і підшлункової залози у випадках недостатньої ефективності проведеної терапії (хірургічне втручання, емболія печінкової артерії, хіміотерапія, в тому числі стрептозотоцином і 5-фторурацилом) призначення Сандостатина може покращувати перебіг захворювання. Так, при карціноідних пухлинах застосування Сандостатина сприяє зменшенню вираженості відчуття припливів крові до обличчя, діареї, що в багатьох випадках супроводжується зниженням концентрації серотоніну в плазмі і екскреції 5-гидроксииндолуксусной кислоти з мочой. При пухлинах, що характеризуються гіперпродукцією вазоактивних кишкових интестинального пептиду (ВИПомы), застосування Сандостатина приводить у більшості хворих до зменшення тяжкої секреторної діареї, і, відповідно, до поліпшення якості життя хворого. Одночасно відбувається зменшення супутніх порушень електролітного балансу, наприклад гіпокаліємії, що дозволяє відмінити ентеральне і парентеральне введення рідини і електролітів. У деяких хворих сповільнюється або зупиняється прогресування пухлини, відбувається зменшення її розмірів, а також розмірів метастазів у печінку. Клінічне покращання звичайно супроводжується зменшенням концентрації вазоактивних кишкових интестинального пептиду (ВІП) у плазмі або її нормалізацією.
При глюкагономах застосування Сандостатина призводить до зменшення мігруючої еритеми. Сандостатин не робить істотного впливу на виразність гіперглікемії при цукровому діабеті, при цьому потреба в інсуліні або пероральних гіпоглікемічних препаратах зазвичай залишається незміненою. Препарат викликає зменшення диареи, що супроводжується підвищенням маси тіла. Хоча зниження концентрації глюкагону в плазмі крові під впливом Сандостатина носить транзиторний характер, клінічне поліпшення залишається стабільним протягом усього періоду застосування препарату.
У хворих з гастриномами/синдромом Золлингераэллисона при застосуванні Сандостатина у вигляді монотерапії або в комбінації з інгібіторами протоновой помпи або блокаторами гістамінових Н2-рецепторів можливе зниження гіперсекреції соляної кислоти в шлунку, зниження концентрації гастрину в плазмі крові, а також зменшення вираженості діареї і припливів.
У хворих з инсулиномами Сандостатин зменшує рівень иммунореактивного інсуліну в крові (цей ефект може бути короткочасним - близько 2 год). У хворих з операбельними пухлинами Сандостатин може забезпечити відновлення і підтримання нормогликемии в передопераційному періоді. У хворих з неоперабельними доброякісними і злоякісними пухлинами контроль глікемії може поліпшуватися і без одночасного тривалого зниження рівня інсуліну в крові.<br />
У хворих з рідко зустрічаються пухлинами, гиперпродуцирующими рилізинг-фактор гормону росту (соматолибериномами), Сандостатин зменшує вираженість симптомів акромегалії. Це пов'язано з пригніченням секреції рилізинг-фактора гормону росту і самого гормону росту. У подальшому може зменшитися гіпертрофія гіпофіза.
При рефрактерній діареї у хворих на СНІД застосування Сандостатина призводить до повної або часткової нормалізації випорожнень приблизно в 1/3 хворих, що страждають діареєю, не контролюється адекватною терапією противомикробными та/або противодиарейными засобами.
У хворих, яким планується проведення операції на підшлунковій залозі, застосування Сандостатина під час операції і після неї знижує частоту типових післяопераційних ускладнень (наприклад панкреатичних свищів, абсцесів, сепсису, післяопераційного гострого панкреатиту).
При кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу і шлунка у хворих на цироз печінки застосування Сандостатина у комбінації зі специфічним лікуванням (наприклад, склерозирующей терапією) приво��іт до більш ефективної зупинки кровотечі і ранньої повторної кровотечі, зменшення об'єму трансфузій і поліпшення 5-денного виживання. Вважається, що механізм дії Сандостатина пов'язаний із зменшенням органного кровотоку шляхом пригнічення таких вазоактивних гормонів, як ВІП і глюкагон.Фармакокінетика
Всмоктування
Після п/к введення Сандостатин швидко і повністю всмоктується. Cmax октреотиду в плазмі досягається в межах 30 хв.
Розподіл
Зв'язування з білками плазми становить 65%. Пов'язує��ие Сандостатина з форменими елементами крові вкрай незначно. Vd складає 0.27 л/кг.
Виведення
T1/2 після п/к ін'єкції препарату становить 100 хв Після в/в введення виведення препарату здійснюється в 2 фази, з T1/2, 10 і 90 хв відповідно. Більша частина препарату виводиться з калом, близько 32% - в незміненому вигляді з сечею. Загальний кліренс становить 160 мл/хв.Побічні дії
З боку травної системи: часто - діарея, спастичні болі в животі, запори, метеоризм; іноді - холецистит; рідко - стеаторея, нудота, блювотиа, здуття живота, утворення каменів у жовчному міхурі; дуже рідко - гострий панкреатит, анорексія, рідкий стілець, гострий гепатит без явищ холестазу, гіпербілірубінемія, підвищення рівня ЛФ, ГГТ і активності печінкових трансаміназ.
Дерматологічні реакції: іноді - тимчасове випадання волосся.
З боку серцево-судинної системи: іноді - брадикардія, тахікардія.
Алергічні реакції: рідко - гіперчутливість, висип; дуже рідко - анафілаксія.
з боку ендокринної системи: дуже рідко - гіпоглікемія, ��ипергликемия.
З боку дихальної системи: дуже рідко - задишка.
Місцеві реакції: біль, відчуття свербежу або печіння, почервоніння і припухлість у місці п/к ін'єкції (звичайно минають протягом 15 хв). Вираженість місцевих реакцій можна зменшити, якщо використовувати розчин кімнатної температури, або якщо вводити менший об'єм більш концентрованого розчину.
Інші
Хоча виділення жиру з калом може зростати, до теперішнього часу немає доказів того, що тривале лікування октреотидом може призводити до развитию дефіциту харчування внаслідок порушень всмоктування (мальабсорбція)
Частоту виникнення побічних ефектів з боку ШКТ можна зменшити, збільшуючи проміжки часу між прийомами їжі та введенням Сандостатина.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
При пухлинах гіпофіза, що секретують ГР, необхідно ретельне спостереження за хворими, які отримують Сандостатин, оскільки можливе збільшення розмірів пухлин з розвитком такого серйозного ускладнення, як звуження полів зору. У цих випадках слід рассмотрет�� необхідність застосування інших методів лікування.
У разі розвитку брадикардії на фоні застосування Сандостатина, необхідно знизити дози бета-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів або препаратів, що впливають на водно-електролітний баланс.
У деяких пацієнтів октреотид може змінювати абсорбцію жирів у кишечнику. На тлі застосування октреотиду відзначалося зниження вмісту ціанокобаламіну (вітаміну В12) і відхилення від норми показників тесту всмоктування ціанокобаламіну (тест Шилінга).
При застосуванні Са��достатина у пацієнтів з дефіцитом вітаміну В12 в анамнезі рекомендується контролювати вміст ціанокобаламіну в організмі.Свідчення
Акромегалія:
— для контролю основних проявів захворювання і зниження рівнів ГР і ІФР-1 у плазмі у тих випадках, коли відсутній достатній ефект від хірургічного лікування або променевої терапії;
— лікування хворих на акромегалію, які відмовилися від операції або мають протипоказання до неї, а також для короткочасного лікування у проміжках між курсами променевої терапії до тих пір,
доки повністю не розвинеться її ефект.
Секретуючі ендокринні пухлини ШЛУНКОВО-кишкового тракту і підшлункової залози - для контролю симптомів:
— карціноідні пухлини з наявністю карціноідного синдрому;
— ВИПомы;
— глюкагономы;
— гастриноми/синдром Золлингераэллисона - зазвичай у комбінації з інгібіторами протоновой помпи і блокаторами гістамінових Н2-рецепторів;
— інсуліноми (для контролю гіпоглікемії у передопераційному періоді, а також для підтримуючої терапії);
— соматолибериномы (пухлини, характеризующиеся гіперпродукцією рилізинг-фактора гормону росту).Протипоказання
— підвищена чутливість до компонентів препарату.
З обережністю слід застосовувати препарат при холелітіазі, цукровому діабеті.Лікарська взаємодія
Сандостатин зменшує всмоктування циклоспорину і уповільнює всмоктування циметидину.
Поєднане застосування октреотиду і бромокриптину збільшує біодоступність бромокриптину.
Є дані про те, що аналоги соматостатину можуть знижувати метаболічний кліренс речовин, які метаболізуються за участю ізоферментів системи цитохрому P450, що може бути обумовлено пригніченням ГР. Оскільки не можна виключити, що октреотид може також володіти цим ефектом, слід дотримуватися обережності при призначенні препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4 і мають вузький діапазон терапевтичних концентрацій (наприклад, хінідин, терфенадин).
