Дозировка
Таблетку следует проглатывать целиком, запивая достаточным количеством жидкости. Возможен прием независимо от приема пищи. Взрослые Рекомендуемая доза составляет 400 мг 1 раз в день (1 таблетка). Дополнительная информация по особым категориям пациентов Почечная/печеночная недостаточность Пациентам с нарушениями функции почек от легкой до тяжелой степени тяжести или пациентам, находящимся на хроническом диализе, т.е. гемодиализе и постоянном амбулаторном перитонеальном диализе, коррекция дозы не требуется. Недостаточно данных по применению препарата у пациентов с нарушением функции печени. Другие особые группы пациентов Пациентам пожилого возраста и пациентам с низкой массой тела коррекция дозы не требуется. Дети и подростки Эффективность и безопасность моксифлоксацина у детей и подростков младше 18 лет не установлена. Применение моксифлоксацина противопоказано для лечения детей и подростков (< 18 лет). Длительность терапии обострение хронического бронхита - 5-10 дней внебольничная пневмония - 10 дней острый бактериальный синусит - 7 дней воспалительные заболевания органов малого таза от легкой до умеренной степени тяжести - 14 дней. Последовательная терапия (внутривенное введение с последующим переходом на пероральный прием) В клинических исследованиях с последовательной терапией большинство пациентов переходили с внутривенного введения на пероральную терапию в течение 4 дней (внебольничная пневмония) или 6 дней (осложненные инфекции кожи и мягких тканей). Рекомендуемая общая продолжительность внутривенного и перорального лечения 7-14 дней для внебольничной пневмонии и 7-21 день для осложненных инфекций мягких тканей. Рекомендуемая доза (400 мг один раз в день) и продолжительность лечения не должна превышаться.
Передозировка
Имеются ограниченные сведения о передозировке. В случае передозировки следует ориентироваться на клиническую картину и проводить симптоматическую поддерживающую терапию с ЭКГ-мониторингом. Немедленный прием активированного угля помогает предотвратить излишнее увеличение системного воздействия моксифлоксацина.
Лекарственная форма
Продолговатые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой розового цвета, с риской на одной стороне.
На поперечном разрезе ядро от белого до светло-желтовато-зеленоватого цвета.
Состав
В 1 таблетке содержится:
Активное вещество: моксифлоксацина гидрохлорид 436,80 эквивалентно моксифлоксацину 400,00 мг.
Вспомогательные вещества: крахмал кукурузный 188,46 мг, натрия метилпарагидроксибензоат 0,015 мг, целлюлоза микрокристаллическая 55,00 мг, тальк 7,00 мг, кремния диоксид коллоидный 4,00 мг, магния стеарат 14,00 мг, карбоксиметилкрахмал натрия 24,00 мг.
Состав оболочки: Опагласс (шеллак 60,0%, воск карнаубский 25,0%, этанол 10,0%, воск пчелиный белый 5,0%) - 0,035 мг; Опадрай розовый (поливиниловый спирт 58,0%, тальк 3,0%, титана диоксид 30,0%, макрогол 6,3%, лецитин 1,7%, краситель железа оксид красный 1,0%)-0,70 мг.
Фармакологическое действие
Моксифлоксацин in vitro показал активность в отношении широкого спектра грамположительных и грамотрицательных патогенных микроорганизмов.
Бактерицидное действие моксифлоксацина обусловлено ингибированием топоизомеразы II (ДНК-гиразы) и топоизомеразы IV, необходимых для репликации, транскрипции и репарации бактериальной ДНК. Присутствие метокси-группы в положении 8 способствует повышению активности против грамположительных микроорганизмов и снижению возникновения резистентных мутантных штаммов грамположительных бактерий по сравнению с C8-H-группой. Присоединение дополнительного кольца в 7 положении предупреждает активный выброс (эффлюкс) фторхинолонов из клетки, связанный с генами NorA или pmrA, наблюдаемый у определенных грамположительных бактерий.
Бактерицидное действие моксифлоксацина зависит от его концентрации.
Минимальные бактерицидные концентрации препарата в целом близки к минимальным ингибирующим концентрациям.
Резистентность
Механизмы, приводящие к развитию устойчивости к пенициллинам, цефалоспоринам, аминогликозидам, макролидам и тетрациклинам не нарушают антибактериальную активность препарата. Перекрестной устойчивости между этими группами антибактериальных препаратов и моксифлоксацином не отмечается.
Резистентность к моксифлоксацину развивается медленно путем множественных мутаций. Отмечаются случаи перекрестной устойчивости к хинолонам. Тем не менее, некоторые устойчивые к другим хинолонам грамположительные и анаэробные микроорганизмы сохраняют чувствительность к моксифлоксацину.
Влияние на кишечную флору человека
Наблюдались следующие изменения в кишечной флоре были у добровольцев после перорального приема моксифлоксацина: уменьшение количества Escherichia coli, Bacillus spp., Enterococcus spp. и Klebsiella spp, а также анаэробов Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium spp., Peptostreptococcus spp. Отмечалось увеличение количества Bacteroides fragilis. В течение двух недель после окончания приема препарата состав микрофлоры нормализуется.
препарату обычно чувствительны:
Аэробные грамположительные микроорганизмы
Gardnerella vaginalis
Staphylococcus aureus* (чувствительные к метициллину)
Streptococcus agalactiae (Группа B)
Группа Streptococcus milleri * (S. anginosus, S. constellatus и S. intermedius)
Streptococcus pneumoniae*
Streptococcus pyogenes* (Группа A)
Аэробные грамотрицательные микроорганизмы
Haemophilus influenzae*
Haemophilus parainfluenzae*
Klebsiella pneumoniae*#
Moraxella (Branhamella) catarrhalis*
Анаэробные микроорганизмы
Fusobacterium spp.
Prevotella spp.
“Другие” микроорганизмы
Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*
Chlamydia trachomatis*
Coxiella burnetii
Mycoplasma genitalium
Mycoplasma hominis
Mycoplasma pneumoniae*
Штаммы, для которых приобретенная резистентность может быть проблемой:
Аэробные грамположительные микроорганизмы
Enterococcus faecalis*
Enterococcus faecium*
Staphylococcus aureus (резистентные к метициллину)+
Аэробные грамотрицательные микроорганизмы
Enterobacter cloacae*
Escherichia coli*
Klebsiella oxytoca
Neisseria gonorrhoeae*+
Proteus mirabilis*
Анаэробные микроорганизмы
Bacteroides fragilis*
Peptostreptococcus spp.*
Наследственно резистентные микроорганизмы:
Аэробные грамотрицательные микроорганизмы
Pseudomonas aeruginosa
* Активность была удовлетворительно продемонстрирована в чувствительных штаммах в клинических исследованиях по утвержденным клиническим показаниям.
# Штаммы, продуцирующие бета-лактамазы расширенного спектра, как правило, устойчивы к фторхинолонам
+Показатель резистентности > 50% в одной или более странах.
Фармакокинетика
После приема внутрь моксифлоксацин всасывается быстро и почти полностью. Абсолютная биодоступность составляет около 91%.
После однократного приема 400 мг моксифлоксацина максимальная концентрация (Сmax) в крови достигается в течение 0.5-4 часов и составляет 3.1 мг/л.
Пиковая и минимальная концентрации в плазме в стабильном состоянии (400 мг однократно ежедневно) были 3,2 и 0,6 мг/л, соответственно. В стабильном состоянии экспозиция препарата в течение интервала между приемами лекарственного средства примерно на 30% выше, чем после приема первой дозы.
Распределение
Моксифлоксацин быстро распределяется во внесосудистом пространстве, после приема 400 мг препарата площадь под фармакокинетической кривой (AUC) составляет 35 мг/ч/л. Равновесный объем распределения (Vss) составляет около 2 л/кг. В исследованиях in vitro и in vivo связывание моксифлоксацина с белками плазмы составило 40-42%, независимо от концентрации препарата. Моксифлоксацин, в основном, связывается с сывороточным альбумином.
Метаболизм
Моксифлоксацин подвергается биотрансформации II-го этапа и выводится из организма через почки и желудочно-кишечный тракт в неизмененном виде, а также в виде сульфо-соединения (M1) и глюкуронида (M2). Данные метаболиты применимы только по отношению к организму людей и не обладают антимикробной активностью. Изучение метаболических фармакокинетических взаимодействий с другими препаратами показало, что моксифлоксацин не подвергается биотрансформации микросомальной системой цитохрома Р450. Показатели окислительного метаболизма отсутствуют.
Выведение
Период полувыведения препарата из плазмы составляет примерно 12 часов. Средний общий клиренс после приема в дозе 400 мг составляет от 179 до 246 мл/мин. Почечный клиренс, составляющий примерно 24-53 мл/мин, происходит путем частичной канальцевой реабсорбции препарата в почках.
Сочетанное применение ранитидина и пробенецида не влияет на почечный клиренс препарата.
Независимо от пути введения исходное вещество моксифлоксацин почти полностью 96-98 % метаболизируется до метаболитов II стадии метаболизма без признаков оксидативного метаболизма.
Фармакокинетика у различных групп пациентов
У здоровых добровольцев с низкой массой тела (например, женщин) и у пожилых добровольцев наблюдались более высокие концентрации препарата в плазме.
Фармакокинетические свойства моксифлоксацина существенно не отличаются у пациентов с почечной недостаточностью (в том числе с клиренсом креатинина > 20 мл/мин/1.73 м2). При снижении почечной функции, концентрация метаболита М2 (глюкуронида) увеличивается на коэффициент 2,5 (с клиренсом креатинина <30 мл/мин/1.73 м2).
На основании фармакокинетических исследований, проведенных у больных с печеночной недостаточностью (класс A, B по классификации Child Pugh), не представляется возможным определить, существуют ли какие-либо различия по сравнению со здоровыми добровольцами. Нарушения функции печени были связаны с более высокой экспозицией М1 в плазме крови, в то время как экспозиция исходного препарата у пациентов с нарушенной функцией печени была сопоставимой с экспозицией у здоровых добровольцев. Существует недостаточный опыт клинического использования моксифлоксацина у пациентов с нарушенной функцией печени.
Побочные действия
Аллергические реакции: крапивница, сыпь, зуд, анафилактические/анафилактоидные реакции, ангионевротический отек, включая отек лица, гортани (потенциально угрожающий жизни), синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный, некролиз, анафилактический шок.
Со стороны пищеварительной системы: боль в животе, тошнота, .рвота, диарея, повышение активности "печеночных" трансаминаз, метеоризм, запор, отсутствие аппетита, стоматит, глоссит, транзиторное нарушение функции печени, изменение цвета языка, желтуха, гастроэнтерит, псевдомембранозный колит, гепатит (преимущественно холестатический), фульминантный гепатит.
Со стороны нервной системы: головная, боль, головокружение, бессонница или сонливость, патологические сновидения; галлюцинации, чувство тревоги, повышение мышечного тонуса, нарушение координации движений, ажитация; амнезия, парестезии, гипестезии, гиперстезии, дизестезии, тремор, дезориентация, психомоторная гиперактивность, эмоциональная лабильность, расстройства речи, нарушение внимания, судороги, спутанность сознания, депрессия, деперсонализация, психотические реакции с нарушениями поведения с причинением себе вреда.
Со стороны органов чувств: расстройство зрения, (нечеткость, снижение остроты зрения), нарушение вкусовой чувствительности, потеря вкусовой чувствительности, шум в ушах, нарушение обоняния, аносмия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: удлинение интервала Q-T (часто у больных с сопутствующей гипокалиемией), ощущение сердцебиения, неспецифические аритмии, тахикардия, повышение и снижение артериального давления, боль в (груди, , обморок, вазодилатация/("приливы" крови’к лицу), желудочковые тахиаритмии, полиморфная желудочковая тахикардия, остановка сердца (преимущественно у лиц с предрасполагающими к аритмии состояниями, такими как клинически значимая брадикардия, острая ишемия миокарда).
Со стороны дыхательной системы: одышка, астматическое состояние.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия, миалгия, тендинит, боль в спине, боли в ногах, артрит, разрывы сухожилий, усиление симптомов миастении gravis.
Со стороны мочеполовой системы: вагинальный кандидоз, вагинит, боли внизу живота, отек лица, периферические отеки, нарушение функции почек, почечная недостаточность.
Лабораторные показатели: анемия, лейкопения, нейтропения, тромбоцитопения, лейкоцитоз, увеличение протромбинового времени, увеличение/уменыпение международного нормализованного отношения, эозинофилия, тромбоцитоз, изменение концентрации тромбопластина и протромбина, повышение активности гамма-глутаминтрансферазы, лактатдегидрогеназы, щелочной фосфатазы, амилазы, повышение концентрации билирубина, уменьшение протромбинового времени, гипергликемия, гиперлипидемия, гиперурикемия.
Прочие: кандидоз, общий дискомфорт, астения, потливость.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Преимущество лечения моксифлоксацином, особенно инфекций легкой и умеренной степени тяжести, должно быть сбалансированно с информацией, содержащейся в данном разделе.
Удлинение интервала QTс и клинические состояния, потенциально связанные с удлинением интервала QTс
Установлено, что моксифлоксацин у некоторых пациентов удлиняет интервал QTc на электрокардиограмме. При анализе ЭКГ, полученных в программе клинического исследования, установлено удлинение QTc при приеме моксифлоксацина на 1.4% по сравнению с исходным значением. Поскольку женщины, как правило, имеют тенденцию к удлинению интервала QTc по сравнению с мужчинами, они могут быть более чувствительными к препаратам, удлиняющим интервал QTc. Пациенты пожилого возраста также могут быть более чувствительными к воздействиям препаратов, удлиняющих интервал QT.
Лекарственные препараты, которые могут уменьшить уровень калия, следует применять с осторожностью у пациентов, получающих моксифлоксацин.
Моксифлоксацин следует принимать с осторожностью пациентам с постоянными проаритмогенными состояниями (в особенности женщинам и пациентам пожилого возраста), такими как острая ишемия миокарда или удлинение интервала QT, потому что это может привести к повышенному риску возникновения желудочковой аритмии (включая пируэтную тахикардию) и остановке сердца. Степень удлинения интервала QT может нарастать при увеличении концентрации препарата. Поэтому нельзя превышать рекомендованную дозу
При появлении признаков сердечной аритмии во время лечения необходимо прекратить прием препарата и сделать ЭКГ.
Гиперчувствительность и аллергические реакции были зарегистрированы уже после первого приема фторхинолонов, включая моксифлоксацин.
Очень редко анафилактические реакции могут прогрессировать до угрожающего жизни анафилактического шока, в некоторых случаях после первого применения препарата. В этих случаях прием моксифлоксацина следует отменить и провести необходимые лечебные мероприятия (в том числе противошоковые).
Применение препаратов хинолонового ряда сопряжено с возможным риском развития судорожного припадка. С осторожностью следует применять препарат пациентам с нарушениями ЦНС, или в присутствии других факторов риска, которые могут предрасполагать к припадкам или снизить судорожный порог. В случае развития судорог, прием моксифлоксацина следует отменить и назначить соответствующие меры лечения.
Сообщалось о случаях сенсорной или сенсомоторной полинейропатии, приводящих к парестезии, гипестезии, дизестезии или слабости у пациентов, получавших хинолоны, в том числе моксифлоксацин. В случае появления симптомов нейропатии, таких как боль, жжение, покалывание, онемение или слабость, пациентам, принимающим моксифлоксацин, следует обратиться к врачу, прежде чем продолжить лечение.
Психические реакции могут возникать даже после первого применения хинолонов, в том числе моксифлоксацина. В очень редких случаях, депрессии или психотические реакции прогрессировали до суицидальных мыслей и поведения с тенденцией к самоповреждению, таких как попытки самоубийства. В случае если у пациента развиваются такие реакции, моксифлоксацин следует отменить и принять соответствующие меры. Рекомендуется соблюдать особую осторожность при назначении моксифлоксацина психотическим пациентам или пациентам с психическими заболеваниями в анамнезе.
При применении моксифлоксацина сообщалось о случаях развития молниеносного гепатита, потенциально приводящего к жизнеугрожающей печеночной недостаточности, в том числе с летальным исходом. Пациентам следует незамедлительно обратиться к врачу, прежде чем продолжить лечение, если есть признаки и симптомы развития молниеносного гепатита, такие как быстро развивающаяся астения, ассоциированная с желтухой, темный цвет мочи, тенденция к кровотечениям или печеночная энцефалопатия. В случае появления признаков дисфункции печени, необходимо провести исследование функции печени.
Сообщалось о случаях развития буллезных кожных реакций, например, синдрома Стивенса-Джонсона или токсического эпидермального некролиза (потенциально опасных для жизни). При появлении реакций со стороны кожи и/или слизистых оболочек следует незамедлительно обратиться к врачу, прежде чем продолжить лечение.
Антибиотик-ассоциированная диарея (ААД) и антибиотик-ассоциированной колит (AAК), включая псевдомембранозный колит и Clostridium difficile-ассоциированную диарею, были зарегистрированы в связи с использованием антибактериальных препаратов широкого спектра действия, включая моксифлоксацин, и могут варьировать по тяжести от легкой диареи до фатального колита. Поэтому важно иметь в виду этот диагноз у пациентов, у которых появляется серьезная диарея во время или после приема моксифлоксацина. Если AAД или AAК являются подозреваемыми или подтвержденными, необходимо прекратить прием антибактериального препарата, в том числе моксифлоксацина, и назначить соответствующие лечебные мероприятия. Кроме того, соответствующие меры контроля инфекции должны быть предприняты для снижения риска передачи инфекции. Пациентам, у которых развивается тяжелая диарея, противопоказаны лекарственные препараты, ингибирующие перистальтику кишечника.
Моксифлоксацин следует использовать с осторожностью у больных с миастенией гравис, поскольку препарат может обострять симптомы данного заболевания.
Воспаление и разрыв сухожилий (особенно ахиллова сухожилия), иногда двусторонний, может произойти при терапии хинолонами, включая моксифлоксацин, даже в течение 48 часов после начала лечения, а также были зарегистрированы случаи в течение нескольких месяцев после прекращения терапии. Риск тендинита и разрыва сухожилия повышается у пожилых пациентов и у пациентов, получавших одновременно кортикостероиды. При первых признаках боли или воспаления, пациенты должны прекратить прием моксифлоксацина, разгрузить пораженную(ые) конечность(ти) и немедленно проконсультироваться с врачом для получения соответствующего лечения (например, иммобилизации).
При применении хинолонов отмечались реакции фоточувствительности. Однако исследования показали, что моксифлоксацин имеет более низкий риск развития фоточувствительности. Тем не менее, пациентам следует избегать воздействия УФ-излучения или прямых солнечных лучей во время лечения моксифлоксацином.
Для пациенток с осложненными воспалительными заболеваниями органов малого таза (например, связанными с тубоовариальными или тазовыми абсцессами), для которых показано внутривенное лечение, прием моксифлоксацина в таблетках по 400 мг не рекомендуется.
Воспалительные заболевания органов малого таза могут быть вызваны устойчивой к фторхинолонам Neisseria gonorrhoeae. Поэтому в таких случаях эмпирическую терапию моксифлоксацином следует назначать совместно с другими соответствующими антибиотиками (например, цефалоспорином), кроме тех случаев, когда наличие штаммов Neisseria gonorrhoeae, устойчивых к моксифлоксацину, может быть исключено. Если клиническое улучшение не будет достигнуто через 3 дня лечения, необходимо пересмотреть лечение.
Моксифлоксацин не рекомендуется для лечения инфекций, вызванных штаммами Staphylococcus aureus, резистентными к метициллину (MRSA). В случае появления подозреваемой или подтвержденной инфекции, вызванной метициллин-резистентным стафилококком, необходимо назначить лечение соответствующим антибактериальным препаратом.
Способность моксифлоксацина подавлять рост микобактерий может повлиять на результаты теста на Mycobacterium spp., приводящего к ложно-отрицательным результатам при анализе образцов пациента, которым в этот период проводят лечение моксифлоксацином.
Как и в случае с другими фторхинолонами, при применении моксифлоксацина отмечалось изменение концентрации глюкозы в крови, включая гипо- и гипергликемию. На фоне терапии моксифлоксацином дисгликемия возникала преимущественно у пожилых пациентов с сахарным диабетом, получающих сопутствующую терапию пероральными гипогликемическими препаратами (например, препаратами сульфонилмочевины) или инсулином. При проведении лечения у пациентов с сахарным диабетом рекомендуется тщательный мониторинг концентрации глюкозы в крови.
Моксифлоксацин следует применять с осторожностью пожилым пациентам с заболеваниями почек, если они не в состоянии поддерживать адекватное потребление жидкости, поскольку обезвоживание может увеличить риск развития почечной недостаточности.
При развитии нарушений зрения или других симптомов со стороны глаз, следует немедленно обратиться к окулисту.
Пациенты с семейным анамнезом или фактическим дефицитом глюкозо-6-фосфат-дегидрогеназы склонны к гемолитическим реакциям при лечении хинолонами. Моксифлоксацин следует назначать с осторожностью этим пациентам.
Пациенты с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, лактазной недостаточностью или нарушением всасывания глюкозы-галактозы не должны принимать это лекарство.
Беременность и период лактации
Беременность
Безопасность приема моксифлоксацина во время беременности у женщин не была оценена. Исследования на животных показали репродуктивную токсичность. Потенциальный риск для человека неизвестен. В связи с доклиническими данными о повреждении фторхинолонами хрящей крупных суставов у недоношенных животных и обратимыми травмами суставов, описанными у детей, получавших некоторые фторхинолоны, моксифлоксацин не должен назначаться беременным женщинам.
Кормление грудью
Данные о применении препарата у женщин в период кормления грудью отсутствуют. В доклинических исследованиях установлено, что небольшое количество моксифлоксацина секретируются в грудное молоко. Назначение моксифлоксацина в период кормления грудью противопоказано.
Особенности влияния лекарственного средства на способность управлять автотранспортом и потенциально опасными механизмами.
Препарат может нарушать способность пациентов управлять транспортом и заниматься другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенного внимания и быстрой психомоторной реакции, вследствие влияния на ЦНС и нарушения зрения.
Показания
Моксифлоксацин показан для лечения следующих бактериальных инфекций, вызванных чувствительными к препарату микроорганизмами у пациентов в возрасте 18 лет и старше. Моксифлоксацин следует назначать только, когда нецелесообразно использовать антибактериальные препараты, рекомендованные для начальной терапии этих инфекций или когда они неэффективны:
- обострение хронического бронхита (адекватно диагностированного)
- внебольничная пневмония, кроме тяжелых случаев
- острый бактериальный синусит
- воспалительные заболевания органов малого таза от легкой до умеренной степени тяжести (инфекции верхних отделов женских половых путей, включая сальпингит и эндометрит), не связанные с тубоовариальным или тазовым абсцессом.
Не рекомендуется для использования в монотерапии воспалительных заболеваний малого таза легкой и умеренной степени, но должен использоваться в комбинации с другим подходящим антибактериальным средством (например, цефалоспорином), если резистентность к Neisseria gonorrhoeae не может быть исключена.
Противопоказания
- гиперчувствительность к моксифлоксацину или другим хинолонам, а также к любому из вспомогательных компонентов препарата
- детский и подростковый возраст до 18 лет
- беременность и период лактации
- эпилепсия
пациенты с заболеваниями/повреждениями сухожилий, связанными с лечением хинолонами (в анамнезе)
В доклинических исследованиях и исследованиях у людей были обнаружены изменения в электрофизиологии сердца при использовании моксифлоксацина, представляющие собой удлинение интервала QT. Поэтому, по соображениям безопасности, моксифлоксацин противопоказан при:
врожденном или приобретенном (документально подтвержденном) удлинении интервала QT
нарушении электролитного баланса, в частности, некорректированная гипокалиемия
клинически значимой брадикардии
клинически значимой сердечной недостаточности со снижением фракции выброса левого желудочка
симптоматической аритмии в анамнезе
Моксифлоксацин не должен применяться одновременно с другими препаратами, которые удлиняют интервал QT. Из-за ограниченных клинических данных, моксифлоксацин также противопоказан пациентам с нарушенной функцией печени (класс С по классификации Child Pugh) и пациентам с увеличенным уровнем трансаминаз > 5 раз верхнего предела нормы.
Лекарственное взаимодействие
Следует учитывать возможный аддитивный эффект удлинения интервала QT при приеме моксифлоксацина и других лекарственных препаратов, которые могут продлить QTc интервал. Вследствие совместного применения моксифлоксацина и препаратов, влияющих на интервал QT, увеличивается риск развития желудочковой аритмии, включая полиморфную желудочковую тахикардию (torsade de pointes).
Одновременный прием моксифлоксацина с любым из следующих препаратов противопоказан:
- антиаритмические препараты класса IА (например, хинидин, гидрохинидин, дизопирамид)
- антиаритмические препараты класса III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид)
- нейролептики (например, фенотиазины, пимозид, сертиндол, галоперидол, султоприд)
- трициклические антидепрессанты
- некоторые противомикробные средства (саквинавир, спарфлоксацин, эритромицин в/в, пентамидин, противомалярийные средства, в частности галофантрин)
- некоторые антигистаминные средства (терфенадин, астемизол, мизоластин)
- другие (цизаприд, винкамин в/в, бепридил, дифеманил).
Моксифлоксацин следует применять с осторожностью пациентам, которые принимают препараты, снижающие уровень калия (например, петлевые и тиазидные диуретики, слабительные, клизмы (в высоких дозах), кортикостероиды, амфотерицин В) или препараты, ассоциированные с клинически значимой брадикардией. Интервал между приемом препаратов, содержащих двухвалентные или трехвалентные катионы (например, антациды, содержащие магний или алюминий, таблетки диданозина, сукральфат и препараты, содержащие железо или цинк) и моксифлоксацина должен быть около 6 ч.
Активированный уголь
Одновременное применение активированного угля при пероральном приеме моксифлоксацина в дозе 400 мг приводило к выраженному уменьшению всасывания и снижению системной биодоступности препарата более чем на 80%. Одновременный прием этих двух препаратов не рекомендуется (за исключением случаев передозировки).
Дигоксин
При назначении повторных доз моксифлоксацина здоровым добровольцам максимальная концентрация (Cmax) дигоксина увеличивалась приблизительно на 30%, при этом площадь под кривой «концентрация–время» (AUC) и минимальная концентрация (Cmin) дигоксина не изменялись.
Результаты исследований, проведенных на добровольцах с сахарным диабетом показали, что при одновременном пероральном применении моксифлоксацина и глибенкламида концентрация глибенкламида в плазме крови уменьшалась приблизительно на 21%, что теоретически может привести к развитию легкой формы транзиторной гипергликемии. Тем не менее, наблюдаемые фармакокинетические изменения не приводили к изменениям фармакодинамических параметров (глюкоза в крови, инсулин).
Изменение значения МНО (международное нормализованное отношение)
У пациентов, получавших антикоагулянты в сочетании с антибактериальными средствами (особенно фторхинолоны, макролиды, тетрациклины, котримоксазол и некоторые цефалоспорины), отмечаются случаи повышения антикоагуляционной активности противосвертывающих препаратов. Факторами риска являются наличие инфекционного заболевания (и сопутствующий воспалительный процесс), возраст и общее состояние пациента. В связи с этим, трудно оценить, вызывает ли инфекция или лечение нарушение МНО. Необходимо проводить частое мониторирование МНО и при необходимости корректировать дозу пероральных противосвертывающих препаратов.
Клинические исследования показали отсутствие взаимодействия при одновременном применении моксифлоксацина и следующих препаратов: ранитидина, пробеницида, пероральных контрацептивных средств, кальций-содержащих добавок, морфина для парентерального применения, теофиллина, циклоспорина или итраконазола.
Исследования in vitro с человеческими ферментами цитохрома Р450 подтверждают эти выводы. Принимая во внимание эти результаты, можно сделать вывод, что метаболическое взаимодействие с участием ферментов цитохрома Р450 маловероятно.
Взаимодействие с пищей
Моксифлоксацин не имеет клинически значимого взаимодействия с пищей, включая молочные продукты.
(256)
Дозування
Таблетку слід ковтати цілком, запиваючи достатньою кількістю рідини. Можливий прийом незалежно від прийому їжі. Дорослі Рекомендована доза становить 400 мг 1 раз на день (1 таблетка). Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів Ниркова/печінкова недостатність Пацієнтам з порушеннями функції нирок від легкого до тяжкого ступеня тяжкості або пацієнтам, які перебувають на хронічному діалізі, тобто гемодіалізі та постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна. Недостаточ��про даних щодо застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки. Інші особливі групи пацієнтів Пацієнтам літнього віку та пацієнтам з низькою масою тіла корекція дози не потрібна. Діти і підлітки Ефективність та безпека моксифлоксацину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлена. Застосування моксифлоксацину протипоказане для лікування дітей і підлітків (< 18 років). Тривалість терапії загострення хронічного бронхіту - 5-10 днів позалікарняна пневмонія - 10 днів гострий бактеріальний синусит - 7 днів восп��лительные захворювання органів малого тазу від легкого до помірного ступеня тяжкості - 14 днів. Послідовна терапія (внутрішньовенне введення з наступним переходом на пероральний прийом) В клінічних дослідженнях з послідовною терапією більшість пацієнтів переходили з внутрішньовенного введення на пероральну терапію протягом 4 днів (позалікарняна пневмонія) або 6 днів (ускладнені інфекції шкіри і м'яких тканин). Рекомендована загальна тривалість внутрішньовенного і перорального лікування 7-14 днів для позалікарняної пневмонії і 7-21 день для ускладнених інфекцій м'яких тканин. Рекомендована доза (400 мг один раз на день) і тривалість лікування не повинна перевищуватися.Передозування
Є обмежені дані про передозування. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Негайний прийом активованого вугілля допомагає запобігти надмірне збільшення системного впливу моксифлоксацину.
Лікарська форма
Довгасті, двоопуклі таблетк��, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору, з рискою на одній стороні.
На поперечному розрізі ядро від білого до світло-жовтувато-зеленуватого кольору.Склад
В 1 таблетці міститься:
Активна речовина: моксифлоксацину гідрохлориду 436,80 еквівалентно моксифлоксацину 400,00 мг.
Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний 188,46 мг, натрію метилпарагідроксибензоат 0,015 мг, целюлоза мікрокристалічна 55,00 мг, тальк 7,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 4,00 мг, магнію стеарат 14,00 мг, карбоксиметилкрахмал натрію 24,00 мг.
З��ставши оболонки: Опагласс (шелак 60,0%, віск карнаубський 25,0%, етанол 10,0%, віск бджолиний білий 5,0%) - 0,035 мг; Опадрай рожевий (полівініловий спирт 58,0%, тальк 3,0%, титану діоксид 30,0%, макрогол 6,3%, лецитин 1,7%, барвник заліза оксид червоний 1,0%)-0,70 мг.Фармакологічна дія
Моксифлоксацин in vitro показав активність відносно широкого спектру грампозитивних і грамнегативних патогенних мікроорганізмів.
Бактерицидна дія моксифлоксацину обумовлено інгібуванням топоізомеразу II (ДНК-гірази) та топоізомеразу IV, необхідних для ��епликации, транскрипції і репарації бактеріальної ДНК. Присутність метокси-групи в положенні 8 сприяє підвищенню активності проти грампозитивних мікроорганізмів і зниження виникнення резистентних мутантних штамів грампозитивних бактерій порівняно з C8-H-групою. Приєднання додаткового кільця в 7 положенні запобігає активний викид (эффлюкс) фторхінолонів з клітки, пов'язаний з генами NorA або pmrA, що спостерігається у деяких грампозитивних бактерій.
Бактерицидна дія моксифлоксацину завис��т від його концентрації.
Мінімальні бактерицидні концентрації препарату в цілому близькі до мінімальних інгібуючим концентраціям.
Резистентність
Механізми, що призводять до розвитку стійкості до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів, не порушують антибактеріальну активність препарату. Перехресної стійкості між цими групами антибактеріальних препаратів і моксифлоксацином не відзначається.
Резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно шляхом чисельні�� мутацій. Відмічаються випадки перехресної стійкості до хінолонів. Тим не менш, деякі стійкі до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми зберігають чутливість до моксифлоксацину.
Вплив на кишкову флору людини
Спостерігалися наступні зміни в кишковій флорі були у добровольців після перорального прийому моксифлоксацину: зменшення кількості Escherichia coli, Bacillus spp., Enterococcus spp. і Klebsiella spp., а також анаеробів Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium spp., Peptostreptococcus spp. Відзначалося збільшення кількості Bacteroides fragilis. Протягом двох тижнів після закінчення прийому препарату склад мікрофлори нормалізується.
препарату зазвичай чутливі:
Аеробні грампозитивні мікроорганізми
Gardnerella vaginalis
Staphylococcus aureus* (чутливі до метициліну)
Streptococcus agalactiae (Група B)
Група Streptococcus milleri * (S. anginosus, S. constellatus і S. intermedius)
Streptococcus pneumoniae*
Streptococcus pyogenes* (Група A)
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Haemophilus influenzae*
Haemophilus parainfluenzae*
Klebsiella pneumoniae*#
Moraxella (Branhamella) catarrhalis* />
Анаеробні мікроорганізми
Fusobacterium spp.
Prevotella spp.
"Інші" мікроорганізми
Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*
Chlamydia trachomatis*
Coxiella burnetii
Mycoplasma genitalium
Mycoplasma hominis
Mycoplasma pneumoniae*
Штами, для яких набута резистентність може бути проблемою:
Аеробні грампозитивні мікроорганізми
Enterococcus faecalis*
Enterococcus faecium*
Staphylococcus aureus (резистентні до метициліну)+
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Enterobacter cloacae*
Escherichia coli*
Klebsiella oxytoca
Neisseria gonorrhoeae*+
Proteus mirabilis*
Анаеробні мікроорганізми
Bacteroides fragilis*
Peptostreptococcus spp.*
Спадково резистентні мікроорганізми:
Аеробні грамнегативні мікроорганізми
Pseudomonas aeruginosa
* Активність була задовільно продемонстрована в чутливих штамах у клінічних дослідженнях за затвердженими клінічними показаннями.
# Штами, що продукують бета-лактамази розширеного спектру, як правило, стійкі до фторхінолонів
+Показник резистентн��сти > 50% в одній або більше країнах.Фармакокінетика
Після прийому всередину моксифлоксацин швидко всмоктується і майже повністю. Абсолютна біодоступність становить приблизно 91%.
Після одноразового прийому 400 мг моксифлоксацину максимальна концентрація (Смах) в крові досягається протягом 0.5-4 годин і становить 3.1 мг/л.
Пікова та мінімальна концентрації у плазмі у стабільному стані (400 мг одноразово щодня) були 3,2 і 0,6 мг/л, відповідно. У стабільному стані експозиція препарату протягом інтервалу між прийомами лек��кошти державного приблизно на 30% вище, ніж після прийому першої дози.
Розподіл
Моксифлоксацин швидко розподіляється у позасудинним просторі, після прийому 400 мг препарату площа під фармакокінетичною кривою (AUC) становить 35 мг/год/л. Рівноважний об'єм розподілу (Vss) становить близько 2 л/кг. В дослідженнях in vitro та in vivo зв'язування моксифлоксацину з білками плазми становить 40-42%, незалежно від концентрації препарату. Моксифлоксацин, в основному, зв'язується з сироватковим альбуміном.
Метаболізм
Мо��сифлоксацин піддається біотрансформації II-го етапу і виводиться з організму через нирки і шлунково-кишковий тракт у незміненому вигляді, а також у вигляді сульфо-з'єднання (M1) і глюкуроніду (M2). Дані метаболіти застосовуються тільки по відношенню до організму людей і не володіють антимікробною активністю. Вивчення метаболічних фармакокінетичних взаємодій з іншими препаратами показало, що моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальної системою цитохрому Р450. Показники окисного метаболізму відсутні.
Виведення
Період напіввиведення препарату з плазми становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому в дозі 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв., Нирковий кліренс становить приблизно 24-53 мл/хв, відбувається шляхом часткової канальцевої реабсорбції препарату в нирках.
Сумісне застосування ранітидину та пробенециду не впливає на нирковий кліренс препарату.
Незалежно від шляху введення вихідна речовина моксифлоксацин майже повністю 96-98 % метаболізується до метаболітів II стадії метаболізму без признаков оксидативного метаболізму.
Фармакокінетика у різних груп пацієнтів
У здорових добровольців з низькою масою тіла (наприклад, жінок) і у літніх добровольців спостерігалися більш високі концентрації препарату в плазмі.
Фармакокінетичні властивості моксифлоксацину суттєво не відрізняються у пацієнтів з нирковою недостатністю (у тому числі з кліренсом креатиніну > 20 мл/хв/1.73 м2). При зниженні ниркової функції, концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) збільшується на коефіцієнт 2,5 (з кліренсом креатиніну <;30 мл/хв/1.73 м2).
На підставі фармакокінетичних досліджень, проведених у хворих з печінковою недостатністю (клас A, B за класифікацією Child-Pugh), не представляється можливим визначити, чи існують які-небудь відмінності порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки були пов'язані з більш високою експозицією М1 в плазмі крові, в той час як експозиція вихідного препарату у пацієнтів з порушеною функцією печінки була порівнянною з експозицією у здорових добровольців. Існує недостатній досвід клиничес��ого використання моксифлоксацину у пацієнтів з порушеною функцією печінки.Побічні дії
Алергічні реакції: кропив'янка, висип, свербіж, анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк обличчя, гортані (що потенційно загрожує життю), синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний, некроліз, анафілактичний шок.
З боку травної системи: біль у животі, нудота, .блювання, діарея, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, метеоризм, запор, відсутність апетиту, стоматит, ��лоссит, транзиторне порушення функції печінки, зміна кольору язика, жовтяниця, гастроентерит, псевдомембранозний коліт, гепатит (переважно холестатичний), фульмінантний гепатит.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, безсоння або сонливість, патологічні сновидіння, галюцинації, відчуття тривоги, підвищення м'язового тонусу, порушення координації рухів, ажитація; амнезія, парестезії, гіпестезії, гиперстезии, дизестезии, тремор, дезорієнтація, психомоторна гіперактивність, емоційна лаби��вимогливість, розлади мовлення, порушення уваги, судоми, сплутаність свідомості, депресія, деперсоналізація, психотичні реакції з порушеннями поведінки з заподіянням собі шкоди.
З боку органів чуття: розлади зору (нечіткість, зниження гостроти зору), порушення смакової чутливості, втрата смакової чутливості, дзвін у вухах, порушення нюху, аносмія.
З боку серцево-судинної системи: подовження інтервалу Q-T (часто у хворих із супутньою гіпокаліємією), відчуття серцебиття, неспецифичес��ие аритмії, тахікардія, підвищення і зниження артеріального тиску, біль в грудях , непритомність, вазодилатація/("припливи" крови'до обличчя), шлуночкові тахіаритмії, поліморфна шлуночкова тахікардія, зупинка серця, переважно в осіб з сприятливими до аритмії станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда).
З боку дихальної системи: задишка, астматичні стан.
З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, тендиніт, біль у спині, біль у ногах, артрит, р��зрывы сухожиль, посилення симптомів міастенії gravis.
З боку сечостатевої системи: вагінальний кандидоз, вагініт, біль внизу живота, набряк обличчя, периферичні набряки, порушення функції нирок, ниркова недостатність.
Лабораторні показники: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, збільшення протромбінового часу, збільшення/уменыпение міжнародного нормалізованого відношення, еозинофілія, тромбоцитоз, зміна концентрації тромбопластину і протромбіну, підвищення активності гама-глутаминт��ансферазы, лактатдегідрогенази, лужної фосфатази, амілази, підвищення концентрації білірубіну, зменшення протромбінового часу, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперурикемія.
Інші: кандидоз, загальний дискомфорт, астенія, пітливість.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Перевага лікування моксифлоксацином, особливо інфекцій легкого та помірного ступеня тяжкості, повинно бути збалансовано з інформацією, що міститься в даному розділі.
Подовження інтервалу QTс та клінічні стани, потенційно связанные з подовженням інтервалу QTс
Встановлено, що моксифлоксацин у деяких пацієнтів подовжує інтервал QTc на електрокардіограмі. При аналізі ЕКГ, отриманих у програмі клінічного дослідження, встановлено подовження QTc при прийомі моксифлоксацину на 1.4% у порівнянні з вихідним значенням. Оскільки жінки, як правило, мають тенденцію до подовження інтервалу QTc, порівняно з чоловіками, вони можуть бути більш чутливими до препаратів, що подовжують інтервал QTc. Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими дооздействиям препаратів, що подовжують інтервал QT.
Лікарські препарати, які можуть зменшити рівень калію, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують моксифлоксацин.
Моксифлоксацин слід приймати з обережністю пацієнтам з постійними проаритмогенными станами (особливо жінкам і пацієнтам літнього віку), такими як гостра ішемія міокарда або подовження інтервалу QT, тому що це може призвести до підвищеного ризику виникнення шлуночкової аритмії (включаючи пируэтную тахікардію) і ��становке серця. Ступінь подовження інтервалу QT може зростати при збільшенні концентрації препарату. Тому не можна перевищувати рекомендовану дозу
При появі ознак серцевої аритмії під час лікування необхідно припинити прийом препарату та зробити ЕКГ.
Гіперчутливість та алергічні реакції були зареєстровані вже після першого прийому фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин.
Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку, в деяких сл��чаях після першого застосування препарату. У цих випадках прийом моксифлоксацину слід відмінити і провести необхідні лікувальні заходи (в тому числі протишокові).
Застосування препаратів хінолонового ряду пов'язане з можливим ризиком розвитку судомного нападу. З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам з порушеннями ЦНС, або в присутності інших факторів ризику, які можуть привертати до припадків або знизити судомний поріг. У разі розвитку судом, прийом моксифлоксацину слід відмінити і назначи��ь відповідні заходи лікування.
Повідомлялося про випадки сенсорної чи сенсомоторної полінейропатії, що призводять до парестезії, гіпестезії, дизестезии або слабкості у пацієнтів, які отримували хінолони, в тому числі моксифлоксацин. У разі появи симптомів нейропатії, таких як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам, які приймають моксифлоксацин, слід звернутися до лікаря, перш ніж продовжити лікування.
Психічні реакції можуть виникати навіть після першого застосування хінолонів, в тому числі моксифлоксацину. В дуже рідкісних випадках, депресії або психотичні реакції прогресували до суїцидальних думок та поведінки з тенденцією до самоушкодження, таких як спроби самогубства. У випадку, якщо у пацієнта розвиваються такі реакції, моксифлоксацин потрібно відмінити і вжити відповідних заходів. Рекомендується дотримуватися особливої обережності при призначенні моксифлоксацину психотическим пацієнтам або пацієнтам із психічними захворюваннями в анамнезі.
При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки розвитку блискавичної гепатит��, потенційно призводить до жізнеугрожающих печінкової недостатності, у тому числі з летальним результатом. Пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря, перш ніж продовжити лікування, якщо є ознаки та симптоми розвитку блискавичного гепатиту, такі як швидко розвивається астенія, асоційована з жовтяницею, темний колір сечі, тенденція до кровотеч або печінкова енцефалопатія. У разі появи ознак дисфункції печінки, необхідно провести дослідження функції печінки.
Повідомлялося про випадки розвитку буллезних шкірних реакцій-наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу (потенційно небезпечних для життя). При появі реакцій з боку шкіри та/або слизових оболонок слід негайно звернутися до лікаря, перш ніж продовжити лікування.
Антибіотик-асоційована діарея (ПЕКЛА) і антибіотик-асоційованої коліт (ААК), включаючи псевдомембранозний коліт і Clostridium difficile-асоційовану діарею, були зареєстровані в зв'язку з використанням антибактеріальних препаратів широкого спектру дії, включая моксифлоксацин, і можуть варіювати по тяжкості від легкої діареї до фатального коліту. Тому важливо мати на увазі цей діагноз у пацієнтів, у яких з'являється серйозна діарея під час або після прийому моксифлоксацину. Якщо ПЕКЛО або ААК є підозрюваними або підтвердженими, необхідно припинити прийом антибактеріального препарату, в тому числі моксифлоксацину, і призначити відповідні лікувальні заходи. Крім того, відповідні заходи контролю інфекції повинні бути зроблені для зниження ризику передачі інфекції. Пацієнт��м, у яких розвивається тяжка діарея, протипоказані лікарські препарати, що інгібують перистальтику кишечника.
Моксифлоксацин слід використовувати з обережністю у хворих з міастенією гравіс, оскільки препарат може посилити симптоми даного захворювання.
Запалення і розрив сухожилля (особливо ахілового сухожилля), іноді двосторонній, може статися під час терапії хінолонами, включаючи моксифлоксацин, навіть протягом 48 годин після початку лікування, а також були зареєстровані випадки протягом декількох місяць��після припинення терапії. Ризик тендиніту та розриву сухожилля підвищується у літніх пацієнтів та у пацієнтів, які отримували одночасно кортикостероїди. За перших ознак болю або запалення, пацієнти повинні припинити прийом моксифлоксацину, розвантажити уражену(і) кінцівку(ти) та негайно проконсультуватися з лікарем для отримання відповідного лікування (наприклад, іммобілізацію).
При застосуванні хінолонів відмічались реакції фоточутливості. Однак дослідження показали, що моксифлоксацин має більш низький ріск розвитку фоточутливості. Тим не менше, пацієнтам слід уникати УФ-випромінювання або прямих сонячних променів під час лікування моксифлоксацином.
Для пацієнток з ускладненими запальними захворюваннями органів малого тазу (наприклад, пов'язаними з тубоовариальными або тазовим абсцесами), для яких показане внутрішньовенне лікування, прийом моксифлоксацину в таблетках по 400 мг не рекомендується.
Запальні захворювання органів малого таза можуть бути викликані стійкими до фторхінолонів Neisseria gonorrhoeae. Томуму в таких випадках емпіричну терапію моксифлоксацином слід призначати разом з іншими відповідними антибіотиками (наприклад, цефалоспорином), крім тих випадків, коли наявність штамів Neisseria gonorrhoeae, стійких до моксифлоксацину, може бути виключено. Якщо клінічне поліпшення не буде досягнуто через 3 дні лікування, слід переглянути лікування.
Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, викликаних штамами Staphylococcus aureus, резистентними до метициліну (MRSA). У разі появи підозрюваної або підтвердженої інфекції, викликаної метицилін-резистентним стафілококом, необхідно призначити лікування відповідним антибактеріальним препаратом.
Здатність моксифлоксацину пригнічувати ріст мікобактерій може вплинути на результати тесту на Mycobacterium spp., приводить до хибно-негативних результатів при аналізі зразків пацієнта, яким у цей період проводять лікування моксифлоксацином.
Як і у випадку з іншими фторхінолонами, при застосуванні моксифлоксацину зазначалося зміна концентрації глюкози у крові, включаючи гіпо - і гипергликемию. На тлі терапії моксифлоксацином дисгликемия виникала переважно у літніх пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують супутню терапію пероральними гіпоглікемічними препаратами (наприклад, препаратами сульфонілсечовини) або інсуліном. При проведенні лікування у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові.
Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам літнього віку із захворюваннями нирок, якщо вони не в змозі підтримувати адекватне споживання жрідині, оскільки зневоднення може збільшити ризик розвитку ниркової недостатності.
При розвитку порушень зору або інших симптомів з боку очей, слід негайно звернутися до окуліста.
Пацієнти з сімейним анамнезом або фактичним дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази схильні до гемолітичних реакцій при лікуванні хінолонами. Моксифлоксацин слід призначати з обережністю цим пацієнтам.
Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, лактазною недостатністю або порушенням всмоктування глюкози-галактози не повинні приймати ці ліки.
Вагітність і період лактації
Вагітність
Безпека прийому моксифлоксацину під час вагітності у жінок не була оцінена. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. У зв'язку з доклінічними даними про пошкодження фторхінолонами хрящів великих суглобів у недоношених тварин і оборотними травмами суглобів, описаними у дітей, які отримували деякі фторхінолони, моксифлоксацин не повинен призначатися вагітним жінкам.
Годування грудьми
Дані про застосування препарату у жінок в період годування груддю відсутні. У доклінічних дослідженнях встановлено, що невелика кількість моксифлоксацину секретуються в грудне молоко. Призначення моксифлоксацину у період годування груддю протипоказане.
Особливості впливу лікарського засобу на здатність керувати автотранспортом та потенційно небезпечними механізмами.
Препарат може порушувати здатність пацієнтів у��управляти транспортом і займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкої психомоторної реакції, внаслідок впливу на ЦНС і порушення зору.Свідчення
Моксифлоксацин показаний для лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами у пацієнтів у віці 18 років і старше. Моксифлоксацин слід призначати тільки тоді, коли недоцільно використовувати антибактеріальні препарати, рекомендовані для початкової терапії цих інфекцій або ��коли вони неефективні:
- загострення хронічного бронхіту (адекватно діагностованого)
- позалікарняна пневмонія, крім важких випадків
- гострий бактеріальний синусит
- запальні захворювання органів малого тазу від легкого до помірного ступеня тяжкості (інфекції верхніх відділів жіночих статевих шляхів, включаючи сальпінгіт та ендометрит), не пов'язані з тубоовариальным або тазовим абсцесом.
Не рекомендується для використання в монотерапії запальних захворювань малого тазу легкої та помірної ��тепени, але має використовуватися в комбінації з іншим відповідним антибактеріальним засобом (наприклад, цефалоспорином), якщо резистентність до Neisseria gonorrhoeae не може бути виключена.Протипоказання
- гіперчутливість до моксифлоксацину або інших хінолонів, а також до будь-якого з допоміжних компонентів препарату
- дитячий та підлітковий вік до 18 років
- вагітність і період лактації
- епілепсія
пацієнти із захворюваннями/ушкодженнями сухожиль, пов'язані з лікуванням похідними хінолону (в анамнезі)
<br /> У доклінічних дослідженнях і дослідженнях у людей були виявлені зміни в електрофізіології серця при використанні моксифлоксацину, що представляють собою подовження інтервалу QT. Тому, з міркувань безпеки, моксифлоксацин протипоказаний при:
природженому або придбаному (документально підтвердженому) подовженні інтервалу QT
порушення електролітного балансу, зокрема, некорегована гіпокаліємія
клінічно значущої брадикардії
клінічно значущої серцевої недостатності зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка
симптоматичної аритмії в анамнезі
Моксифлоксацин не повинен застосовуватися одночасно з іншими препаратами, які подовжують інтервал QT. З-за обмежених клінічних даних, моксифлоксацин також протипоказаний пацієнтам з порушеною функцією печінки (клас С за класифікацією Child-Pugh) та пацієнтам з підвищеним рівнем трансаміназ > 5 разів від верхньої межі норми.Лікарська взаємодія
Слід враховувати можливий адитивний ефект подовження інтервалу QT при прийомі моксифлоксацину та інших лікарських препаратів, які можуть подовжити інтервал QTc. Внаслідок сумісного застосування моксифлоксацину і препаратів, що впливають на інтервал QT, збільшується ризик розвитку шлуночкової аритмії, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію (torsade de pointes).
Одночасний прийом моксифлоксацину з будь-яким з наступних препаратів протипоказаний:
- антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
- антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)
- нейролептики (наприклад, фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, султоприд)
- трициклічні антидепресанти
- деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин в/в, пентамідин, протималярійні засоби, зокрема галофантрин)
- деякі антигістамінні засоби (терфенадин, астемізол, мізоластин)
- інші (цизаприд, вінкамін в/в, бепридил, дифеманіл).
Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають пре��аратти, що знижують рівень калію (наприклад, петльові та тіазидні діуретики, проносні, клізми (у високих дозах), кортикостероїди, амфотерицин В) або препарати, асоційовані з клінічно значущою брадикардією. Інтервал між прийомом препаратів, що містять двовалентні чи тривалентні катіони (наприклад, антациди, що містять магній або алюміній, таблетки диданозину, сукральфат і препарати, що містять залізо або цинк) і моксифлоксацину повинен бути близько 6 ч.
Активоване вугілля
Одночасне застосування активированногпро вугілля при пероральному прийомі моксифлоксацину у дозі 400 мг призводило до вираженого зменшення всмоктування і зниження системної біодоступності препарату більш ніж на 80%. Одночасний прийом цих двох препаратів не рекомендується (за винятком випадків передозування).
Дигоксин
При призначенні повторних доз моксифлоксацину здоровим добровольцям максимальна концентрація (Cmax) дигоксину збільшувалася приблизно на 30%, при цьому площа під кривою «концентрація–час» (AUC) і мінімальна концентрація (Cmin) дигоксину не зраджувавись.
Результати досліджень, проведені на добровольцях з цукровим діабетом показали, що при одночасному пероральному застосуванні моксифлоксацину та глібенкламіду концентрацію глібенкламіду в плазмі крові зменшувалася приблизно на 21%, що теоретично може призвести до розвитку легкої форми транзиторної гіперглікемії. Тим не менш, спостережувані фармакокінетичні зміни не приводили до змін фармакодинамічних параметрів (глюкоза в крові, інсулін).
Зміна значення МНВ (міжнародне нормалізоване протношение)
У пацієнтів, які одержували антикоагулянти в поєднанні з антибактеріальними засобами (особливо фторхінолони, макроліди, тетрацикліни, котримоксазол і деякі цефалоспорини), відмічаються випадки підвищення антикоагуляционной активності противосвертиваючих препаратів. Факторами ризику є наявність інфекційного захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта. У зв'язку з цим, важко оцінити, викликає інфекція або лікування порушення МНО. Необхідно проводити часте мониторировання МНО і при необхідності корегувати дозу пероральних противосвертиваючих препаратів.
Клінічні дослідження показали відсутність взаємодії при одночасному застосуванні моксифлоксацину та наступних препаратів: ранітидину, пробеніциду, пероральних контрацептивних засобів, кальцієвмісних добавок, морфіну для парентерального застосування, теофіліну, циклоспорину або ітраконазолу.
Дослідження in vitro з людськими ферментами цитохрому Р450 підтверджують ці висновки. Беручи до уваги ці результати, м��потрібно зробити висновок, що метаболічна взаємодія з участю ферментів цитохрому Р450 малоймовірно.
Взаємодія з їжею
Моксифлоксацин не має клінічно значущої взаємодії з їжею, включаючи молочні продукти.
