Рамиприл 0,01 n30 табл (Рамиприл 0,01 n30 табл)

Дозування

незалежно від прийому їжі (тобто, таблетки можуть прийматися як до, так і під час або після їжі). Доза підбирається в залежності від терапевтичного ефекту та переносимості препарату хворим. Для забезпечення нижче-наступного режиму дозування (доза 1,25 мг) необхідно застосовувати препарат рамі-прила в іншій лікарській формі: таблетки 2,5 мг-з рискою. Лікування препаратом раміприл зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то при нормальної функції нирок і печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. При артеріальній гіпертензії Зазвичай початкова доза складає 2,5 мг 1 раз на добу вранці. Якщо при прийомі препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, доза може бути збільшена до 5 мг раміприлу на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути подвоєна до максимальної рекомендованої добової дози - 10 мг на добу (можливий прийом 1 таблетки 5 мг 2 рази на добу). В якості альтернативи до зб�� дози до 10 мг на добу при недостатньої гіпотензивної ефективності добової дози 5 мг, можливе додавання до лікування інших гіпотензивних засобів, зокрема, діуретиків або блокаторів «повільних» кальцієвих каналів. При хронічній серцевій недостатності Рекомендована початкова доза: на 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції на про-водимую терапію пацієнта, доза може збільшуватися. Рекомендується подвоювати дозу з інтервалом 1-2 тижні. Максимальна рекомендована добова доза становить 10 мг. При діабетичної або тижнівиабетической нефропатії Рекомендована початкова доза: на 1,25 мг 1 раз на добу. Доза може збільшуватися до 5 мг один раз на добу. Для зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком Рекомендована початкова доза: 2,5 мг 1 раз на добу. В залежності від переносимості препарату пацієнтом дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1 тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування - збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Застосування препарату у пацієнтів з КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. При серцевій недостатності, що виникла протягом перших декількох днів (з 2-х no 9-е добу) після гострого інфаркту міокарда Рекомендована початкова доза становить 5 мг на добу, розділена на дві разові дози по 2,5 мг, одна з яких приймається вранці, а друга - ввечері. Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (спостерігається надмірне зниження артеріального тиску), то йому рекомендується протягом двох днів давати по 1,25 мг 2 рази на добу. Потім, у залежністьзалежно від реакції пацієнта доза може бути збільшена. Рекомендується, щоб доза при її збільшенні подвоювалася з інтервалом 1-3 дні. Пізніше загальна добова доза, яка спочатку ділилася на дві дози, може надаватися одноразово. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг. В даний час досвід лікування пацієнтів з вираженою серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведен��іі лікування препаратом раміприл, рекомендується, щоб лікування починалося з найменшої можливої дози - 1,25 мг 1 раз на добу і особливу обережність слід дотримуватись при кожному збільшенні дози. Застосування препарату раміприл в окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При КК від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг. Максимально допустима добова доза - 5 мг. Пацієнти з неповністю скоригованої втратою рідини і електролітів, пацієнти з тяжкою артеріальною гіп��ртензией, а також пацієнти, для яких надмірне зниження артеріального тиску становить певний ризик (наприклад, при важкому атеросклеротичному ураженні коронарних і мозкових артерій) Початкова доза - 1,25 мг на добу. Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від зни-жительности дії діуретиків) перед початком лікування препаратом раміприл або, принаймні, скоротити дозу прийнятих діуретиків. Лікування таких хворих слід починати з найнижчої дози, равной 1,25 мг раміприлу, що приймається один раз на день, вранці. Після прийому першої дози, і кожного разу після збільшення дози раміприлу та (або) «петльових» діуретиків хворі повинні знаходитися під медичним спостереженням не менше 8 годин, щоб уникнути неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти літнього віку (старше 65 років) Початкова доза зменшується до 1,25 мг на добу. Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція артеріального тиску на прийом препарату раміприл може як збільшуватися (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і зменшуватися (за с��ет уповільнення перетворення малоактивного раміприлу в активний раміприлат). Тому на початку лікування потрібен ретельний медичний нагляд. Максимальна допустима добова доза - 2,5 мг.

Лікарська форма

Таблетки білого або білого з сіруватим відтінком кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою

Склад

1 таблетка містить:

діюча речовина: лрамиприл – 10 мг.

допоміжні речовини: лудипресс (лактози моногідрат, повідон (колідон 30), кросповідон (колідон CL) 172 мг, натрію гідрокарбонат -10 мг, ціллюлоза мікрокристалічна – 6 мг, магнію стеарат – 2 мг.

Фармакологічна дія

Утворюється під впливом «печінкових» ферментів активний метаболіт раміприлу - раміприлат - є довготривалих інгібітором АПФ, що представляє собою пептидилдипептидазу. АПФ в плазмі крові і тканинах каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II та розпад брадикініну.

Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і про-виходить накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин і зниженнянію ар-териального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах обумовлює кардиопротективное і эндотелиопротективное дію раміприлу за рахунок активації простагландиновой системи і, відповідно, збільшення синтезу простагландинів, які стимулюють утворення оксиду азоту (NO) в эндотелио-цитах.

Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону і підвищення сироваткових концентрацій іо-нів калію.

При зниженні ��онцентрации ангіотензину II в крові усувається його гальмуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до по-вышению активності реніну плазми крові.

Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема «сухого кашлю) також пов'язане з підвищенням концентрації брадикініну.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Раміприл значнонижает загальний периферичний опір судин (ЗПОС), практично не викликають змін в нирковому кровотоці і швидкості клубочкової фільтрації. Гіпотензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-9 годин і зберігається протягом 24 годин. При курсовому прийомі гіпотензивний ефект може поступово збільшуватися, стабілізуючись зазвичай до 3-4 тижні регулярного прийому препарату і потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове пре-кращение приема препарату не призводить до швидкого і значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому «відміни»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда і судинної стінки.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшення післянавантаження на серце), збільшує ємність венозного русла і знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі рамі��ріла спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду і покращання переносимості фізичного навантаження.

При діабетичній та недиабетической нефропатії прийом раміприлу уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності і час настання термінальної стадії ниркової недостатності і, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу або трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної або недиабетической нефропатії раміприл зменшує ступінь вираженості альбумінурії.

�� пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок наявності судинних уражень (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (микроальбу-минурия, артеріальна гіпертензія, збільшення концентрацій загального холестерину (ОХ), зниження концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), паління) приєднання раміприлу до стандартної тера��іі значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту і смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потреба в процедурах реваскуляризації, і уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності.

У пацієнтів із серцевою недостатністю, що виникла в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі раміприлу, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується ризик показника смертності (на 27%), рис�� раптової смерті (на 30%), ризик прогресування хронічної серцевої недостатності до важкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/резистентної до терапії (на 27%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%).

У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом, як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ, раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії і виникнення мікроальбумінурії.

Фармакокінетика

Після прийому всередину ��амиприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту (50-60%). Прийом їжі сповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Раміприл піддається інтенсивному пресистемному метаболізму/активації (головним чином, у печінці шляхом гідролізу), в результаті якого утворюється його єдиний активний метаболіт - раміприлат, активність якого щодо інгібування АПФ приблизно в 6 разів перевищує активність раміприлу. Крім цього, в результаті метаболізму раміприлу утворюється не володіє фармакологічною активністю діке-топиперазин, який потім піддається кон'югації з глюкуроновою кислотою, рамі-прилат також глюкуронируется і метаболізується до дикетопіперазинової кислоти. Біодоступність раміприлу після прийому всередину коливається від 15% (для дози 2,5 мг) до 28% (для дози 5 мг). Біодоступність активного метаболіту - раміприлату після прийому внутрішньо 2,5 мг і 5 мг раміприлу становить приблизно 45% (у порівнянні з його біодоступністю після внутрішньовенного введення у тих же дозах).

Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу і раміприлату досягаються через 1 і 2 - 4 години, відповідно. Зниження плазмової концентрації раміприлату відбувається в кілька етапів: фаза розподілу та выве-дення з періодом напіввиведення (Т1/2) раміприлату, що становить приблизно 3 години, потім проміжна фаза з Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 15 годин, і кінцева фаза з дуже низькою концентрацією раміприлату в плазмі крові і Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 4-5 днів. Ця кінцева фаза зумовлено-лена повільним вивільненням раміприлату з про��ної зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо у дозі 2,5 мг і більше, рівноважна плазмова концентрація рамі-прилата досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату «ефективний» Т1/2 у залежності від дози, становить 13-17 годин.

Зв'язок з білками плазми крові приблизно становить для раміприлу 73%, а для ра-миприлата - 56%.

Після внутрішньовенного введення об'єм розподілу раміприлу і раміприлату складу становить приприблизно 90 л і приблизно 500 л, відповідно.

Після прийому всередину міченого радіоактивним ізотопом раміприлу (10 мг) 39% радіоактивності виводиться через кишечник і близько 60% - нирками. Після внутрішньовенного введення раміприлу 50-60% дози виявляється в сечі у вигляді рамі-прила і його метаболітів. Після внутрішньовенного введення раміприлату близько 70% дози виявляється в сечі у вигляді раміприлату і його метаболітів, інакше кажучи, при внут-ривенном введення раміприлу і раміприлату значна частина дози виводиться через кишечник з жовчю, ��инуя нирки (50% та 30%, відповідно). Після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу у пацієнтів з дренуванням жовчних проток практично однакові кількості раміприлу та його метаболітів виділяються нирками і через кишечник протягом перших 24 годин після прийому.

Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі були ідентифіковані як раміприлат і метаболіти раміприлату. Глюкуронід раміприлу і раміприлу дикетопиперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст у сечі неметаболизированного раміприлу становить приприблизно 2%.

У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється у материнське молоко.

При порушеннях функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) менше 60 мл/хв виведення раміприлату і його метаболітів нирками сповільнюється. Це призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, яка знижується повільніше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.

При прийомі раміприлу у високих дозах (10 мг) порушення функції печінки призводить до уповільнення пресистемного метаболізму раміприлу до активного рамі��рилата і більш повільного виведення раміприлату.

У здорових добровольців і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг не спостерігається клінічно значущого накопичення раміприлу та раміприлату.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг відзначається 1,5-1,8 кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату і площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC).

У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу і раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців.

Побічні дії

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) зазначені нижче нежелатель-ві ефекти класифіковані згідно з частотою їх розвитку наступним чином: дуже часто (?10 %); часто (?1% - <10%); нечасто (?0,1% - <1%); рідко (0,01% - 0,1%); дуже рідко (<0,01%, включаючи окремі повідомлення); частота невідома: за наявними даними встановити частоту виникнення не представляється можливостіожным.

З боку серцево-судинної системи:

часто: виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія, синкопе стану;

нечасто: ортостатичний колапс, ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, порушення мозкового кровообігу, тахікардія, аритмії, периферичні набряки, пальпітація, «припливи» крові до шкіри обличчя;

рідко: виникнення або посилення порушень кровообігу на тлі стенозуючих судинних уражень, васкуліт;

частота невідома: синдр��м Рейно.

З боку органів кровотворення:

нечасто: еозинофілія; рідко: лейкопенія (у т. ч. нейтропенія і агранулоцитоз), анемія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія;

частота невідома: пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи:

часто: головний біль, запаморочення, слабкість (астенія);

нечасто: лабільність настрою, тривожність, неспокій, нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну (включаючи сонливість), рухове бе��покойство, агевзія (втрата смакової чутливості), дизгевзія (порушення смакової чутливості);

рідко: тремор, порушення рівноваги, сплутаність свідомості; частота невідома: ішемія головного мозку, включаючи інсульт, минуще порушення мозкового кровообігу, паросмія (порушення сприйняття запахів), порушення психомоторних реакцій, відчуття печіння.

З боку органів чуття:

нечасто: зорові розлади, включаючи розпливчастість зображення;

рідко: кон'юнктивіт, порушення слуху, шуму у вухах (ощ��щення дзвону, шуму у вухах).

З боку дихальної системи:

часто: «сухий» кашель (посилюється ночами і у положенні лежачи), бронхіт, синусит, задишка;

нечасто: бронхоспазм, включаючи погіршення перебігу бронхіальної астми, закладеність носа.

З боку шлунково-кишкового тракту:

часто: запальні реакції в шлунку і кишечнику, розлади травлення, відчуття дискомфорту в області живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання;

нечасто: панкреатит (летальний результат спостерігався вкрай рідко), вище��ие активності ферментів підшлункової залози, интестинальный ангіоневротичний набряк, біль у ділянці живота, гастрит, запор, сухість слизової оболонки рота;

рідко: глосит;

частота невідома: афтозний стоматит (запальна реакція слизової оболонки порожнини рота).

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

нечасто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ і концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові;

рідко: холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження;

частота невідома: гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичним гепатит (летальний результат спостерігався вкрай рідко).

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

рідко: порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення виділення кількості сечі, посилення раніше існуючої протеїнурії, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз:

нечасто: тимчасова імпотенція за рахунок еректильної дисфункції, зниженняження лібідо; частота невідома: гінекомастія.

З боку шкірних покривів і слизових оболонок:

часто: шкірний висип, зокрема макулезно-папульозний;

нечасто: ангіоневротичний набряк, у тому числі з летальним результатом (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що приводить до летального результату), шкірний свербіж, гіпергідроз (підвищена пітливість);

рідко: ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізисом (відшарування нігтя від м'яких тканин пальця);

дуже рідко: реакції фотосенсибілізації;

годастота невідома: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус (міхурово висип), погіршення перебігу псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфигоидная або лихеноидная екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату:

часто: м'язові судоми, міалгія;

нечасто: артралгія.

З боку обміну речовин:

часто: підвищення вмісту калію в крові;

нечасто: анорексія, зниження апетиту;

частота невідома: зниження сод��іржання натрію в крові.

З боку імунної системи:

частота невідома: анафілактичні або анафілактоїдні реакції, підвищення титру антинуклеарних антитіл.

З боку ендокринної системи:

частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ).

Особливості продажу

рецептурні

Особливі умови

Перед початком лікування препаратом раміприл необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, що раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або зменшити їх дозза 2 - 3 дні до початку прийому препарату раміприл. В цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації на тлі збільшення об'єму циркулюючої крові.

Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування діуретика та/або препарату раміприл пацієнти повинні знаходитися протягом 8 год під медичним наглядом через можливість розвитку ортостатичної гіпотензії. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є проти��опоказанием для продовження лікування препаратом раміприл, так як при відновленні об'єму циркулюючої крові та нормалізації рівня АТ приймання наступних доз препарату зазвичай не викликає симптоматичної артеріальної гіпотензії. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат. Пацієнти зі злоякісною артеріальною гіпертензією або супутньою серцевою недостатністю, особливо в гострій стадії інфаркту міокарда, повинні починати лікування тільки в умовах стац��онара. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату раміприл може призвести до розвитку вираженого зниження АТ, яке в ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією і зрідка-розвитком гострої ниркової недостатності.

Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів літнього віку, так як вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ.

Слід дотримуватися обережності при фізичному навантаженні і/або спекотну погоду, через ризик підвищеного потовиділення і дегідратації з розвитокм артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові і зниження концентрації натрію в крові.

До і під час лікування препаратом раміприл необхідно регулярно контролювати функцію нирок (креатинін, сечовина), вміст калію в плазмі крові, формулу крові, гемоглобін, функціональні проби печінки.

При розвитку холестатичної жовтяниці або вираженому підвищенні активності «печінкових» трансаміназ слід припинити прийом інгібіторів АПФ.

Групу ризику щодо гіперкаліємії складають пациенты з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, а також приймають калійзберігаючі діуретики, препарати калію або калийсодержащие замінники харчової солі і препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).

У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку нейтропенії (при порушенні функції чек, системних захворюваннях сполучної тканини) при призначенні препарату раміприл необхідний контроль загального аналізу крові 1 раз на місяць протягом перших 3-6 місяців терапії, а також при перших приз��аках інфекції. При виявленні нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2000/мкл) терапію інгібіторами АПФ слід припинити. У поодиноких випадках при лікуванні інгібіторами АПФ, у тому числі раміприлом, відзначаються ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, гортані і/або глотки. При появі набряку, який може розвинутися раптово, у будь-який період лікування слід негайно припинити прийом препарату, прийняти екстрені заходи медичної допомоги і забезпечити ретельне спостереження за пацієнтом аж до повного і стійкого зникнення зимптоматики.

Слід уникати застосування деяких високоміцних мембран з негативно зоря-женной поверхнею (наприклад, полиакрилнитрильных мембран), для термінового гемодіалізу або гемофільтрації у поєднанні з інгібіторами АПФ (через можливість розвитку у пацієнтів анафілактоїдних реакцій). У рідкісних випадках при аферезе ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом та одночасному прийомі інгібіторів АПФ можливий розвиток анафілактоїдних реакцій. Тому даний метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримующих інгібітори АПФ.

Антигіпертензивні засоби, які інгібують ренін-ангіотензин-альдостероновую систему, зазвичай виявляються не ефективними при лікуванні пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, тому призначення раміприлу у таких випадках не рекомендується. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, не рекомендується спільне застосування раміприлу і алискирена у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатньо-стю (КК менше 60 мл/хв).

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з тихнікою

Даних про негативний вплив препарату раміприл у рекомендованих дозах на здатність до керування транспортними засобами або роботу з механізмами немає. Однак через імовірність прояву побічних ефектів, таких як зниження артеріального тиску, сонливість, рекомендується утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, включаючи керування транспортним засобом, особливо після прийому початкової дози, переходу на інший препарат, одночасне пресу��еменном прийомі діуретиків і алкоголю.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

Симптоми: надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, шок, гостра ниркова недостатність, ступор.

Лікування: у легких випадках передозування: промивання шлунка, введення адсорбентів, натрію сульфату (бажано протягом перших 30 хв після прийому). Слід контролювати функцію життєво важливих органів. У більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабилизаци�� АТ: внутрішньовенне введення 0,9 % розчину хлориду натрію, плазмозамінників, установка тимчасового штучного водія ритму при устойчи-вої до медикаментозної терапії брадикардії, гемодіаліз. При вираженому зниженні АТ до терапії щодо заповнення об'єму циркулюючої крові і відновлення водно-електролітного балансу може бути додано введення альфа-адренергічних агони-стов (норепінефріну, допамін). У разі брадикардії рекомендується призначення атропіну або встановлення тимчасового штучного водія ритму. Необхідно тщатель��про контролювати артеріальний тиск, функцію нирок та вміст електролітів у сироватці крові.

Досвіду застосування форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискореного виведення раміприлу з організму немає. Гемодіаліз показаний у випадках розвитку ниркової недостатності.

Свідчення

Есенціальна гіпертензія.

Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема, в комбінації з діуретиками).

Діабетична або недиабетическая нефропатія доклінічні та клінічно виражені стадії, в тому числі з вираженою протеїнурією особливо при поєднанні з артеріальною гіпертензією.

Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком:

у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюминальную коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування;

у пацієнтів з інсультом в анамнезі;

у пациентов з оклюзійними ураженнями периферичних артерій;

у пацієнтів з цукровим діабетом з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПВЩ, куріння).

Серцева недо

Протипоказання

Підвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до лю-бому з компонентів препарату (див. розділ «Склад»).

Ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після п��иема інгібіторів АПФ) в анамнезі - ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»).

Гемодинамічно значимий стеноз ниркових артерій (двобічний або однобічний у разі єдиної нирки).

Артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт. ст.) або стану з нестабільними показниками гемодинаміки.

Гемодинамічно значимий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП).

Первинний гіперальдостеронізм.

Тяжка ниркова недостатність (КК менше 20 мл/хв при 1,73 м2 поверхні тіла) (досвід клінічного застосування недостатній). Гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній).

Вагітність.

Період лактації.

Нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними засобами (досвід клінічного застосування недостатній, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Хроні��еская серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній).

Вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній).

Гемодіаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як высокопроточные мембрани з полиакрилнитрила (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості) (див. розділи «взаємодія з іншими лікарськими засобами», «Особливі вказівки»).

Аферез ліпопротеїнів низької щільності з викорис��ованием сульфату декстрану (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості) (див. розділ «Особливі вказівки»).

Гипосенсибилизирующая терапія при реакціях підвищеної чутливості до отрути комах, таких як бджоли, оси (див. розділ «Особливі вказівки»).

Кардіогенний шок.

Тяжка печінкова недостатність (немає досвіду клінічного застосування).

Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, не рекомендується спільне застосування раміприлу і алискирена у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатньо��ма (КК менше 60 мл/хв).

Додаткові протипоказання при застосуванні препарату раміприл в гострій стадії інфаркту міокарда:

тяжка серцева недостатність (функціональний клас IV за класифікацією NYHA);

нестабільна стенокардія;

небезпечні для життя шлуночкові порушення ритму серця;

«легеневе» серце.

З обережністю

Стани, при яких надмірне зниження артеріального тиску є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних і мозкових артерій).

Стану, сопровождающиеся підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок:

виражена артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія;

хронічна серцева недостатність, особливо важка, чи з приводу якої приймаються інші лікарські засоби з гіпотензивну дію;

гемодинамічно значимий однобічний стеноз ниркової артерії (при наявності обох нирок);

предшествующий прийом діуретиків;

порушення водно-електролітного балансу в результаті недостатнього споживання рідини й повареної солі, діареї, блювоти, рясного потовиділення.

Порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливо як посилення, так і ослаблення ефектів раміприлу; при наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище «Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС»).

Порушення функції нирок (КК більше 20 мл/хв при поверхнсті тіла 1,73 м2) із-за ризику розвитку гіперкаліємії та лейкопенії.

Стан після трансплантації нирок.

Системні захворювання сполучної тканини, в тому числі системний червоний вовчак, склеродермія, супутня терапія препаратами, здатними спричиняти зміни в картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії).

Пожило�� вік (старше 65 років) (підвищений ризик супутніх порушень функцій печінки і/або нирок і серцевої недостатності).

Гіперкаліємія.

Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Одночасне застосування препаратів літію імунодепресантів і салуретиків.

Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування

Раміприл протипоказаний при вагітності, так як він може чинити несприятливий вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода і новонароджених, порушенн�� функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олигогид-рамнион, контрактури кінцівок, деформація кісток черепа, гіпоплазія легень.

Тому перед початком прийому препарату жінок дітородного віку слід виключити вагітність.

Якщо жінка планує вагітність, лікування інгібіторами АПФ повинно бути припинено.

У разі настання вагітності під час лікування препаратом раміприл, слід якомога швидше припинити його прийом і перевести пацієнтку на прийом інших препаратів, що застосовувалися при��нді яких ризик для дитини буде найменшим.

Якщо лікування препаратом раміприл необхідно в період годування груддю, грудне вигодовування має бути припинено.

Лікарська взаємодія

Протипоказані комбінації

Застосування деяких високоміцних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, полиакрилнитрильных мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації, застосування декстрану сульфату при аферезе ліпопротеїнів низької щільності може спричинити ризик розвитку важких анафилакт��чних реакцій. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, не рекомендується спільне застосування раміприлу і алискирена у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв).

Не рекомендовані комбінації

Одночасне призначення з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амилоридом, триамтереном, спіронолактоном) може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові (потрібно ретельний контроль вмісту калію в сироватці крові). Комбіноване застосування раміприлу і телмисартана не рекомендується т. к. не забезпечує кращого ефекту в порівнянні з роздільним застосуванням. Крім того, зафіксована більш висока частота виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочення при комбінованому лікуванні.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

Гіпотензивні засоби (алфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин), баклофен, діуретики,антидепресанти, нейролептики, седативні, наркотичні анальгетики, засоби для загально�� анестезії підсилюють гіпотензивну дію раміприлу. Вазопресорні симпатоміметики та інші препарати, що викликають гіпотензивну дію (наприклад, изопретеренол, добутамін, допамін, епінефрин) зменшують гіпотензивну дію раміприлу, при цьому потрібен ретельний контроль АТ. Одночасне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, системними глюкокортикостероїдами та іншими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники, збільшує ризик розвитку лейкопенії. Зчи літію призводять до підвищення концентрації літію в сироватці крові і посилення кардіо - та нейротоксичної дії літію. Раміприл підсилює ефект гіпоглікемічних засобів (похідних сульфанілсечовини, інсуліну) аж до розвитку гіпоглікемії.

Комбінації, які слід брати до уваги

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (наприклад, ацетилсаліцилова кислота (більше 3 г/добу), інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ2)) можуть послаблювати гіпотензивну дію раміприлу, а також викликати порушення опціїії нирок, іноді приводить до розвитку ниркової недостатності. Хлорид натрію може послаблювати ефект раміприлу. Одночасне застосування з іншими інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку ниркової недостатності (у тому числі гострої ниркової недостатності), гіперкаліємії. Не рекомендується одночасне призначення раміприлу з кортикостероїдами. Не слід вживати алкоголь під час лікування раміприлом (посилюється пригнічувальну дію етанолу на ЦНС). Естрогени послаблюють гіпотензивний ефект (затримка рідини). Інгібітори АПФ, включаючи��чаю раміприл, збільшують вірогідність розвитку тяжких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отруту комах.