Дозировка
Назначают внутрь, по 1 таб. 1 раз/сут, предпочтительно утром, перед едой. Таблетку следует положить на язык и после того, как она распадется на поверхности языка, проглотить ее со слюной. При выборе дозы следует учитывать особенности клинической ситуации и степень снижения АД на фоне проводимой терапии. Артериальная гипертензия Престариум® А можно применять как в монотерапии, так и в составе комбинированной терапии. Рекомендуемая начальная доза составляет 5 мг 1 раз/сут. У пациентов с выраженной активацией РААС (особенно при реноваскулярной гипертензии, гиповолемии и/или снижении содержания электролитов плазмы крови, декомпенсации хронической сердечной недостаточности или тяжелой степени артериальной гипертензии) после приема первой дозы препарата может развиться выраженное снижение АД. В начале терапии такие пациенты должны находиться под тщательным медицинским наблюдением. Рекомендуемая начальная доза для таких пациентов составляет 2.5 мг 1 раз/сут. В случае необходимости через месяц после начала терапии можно увеличить дозу препарата до 10 мг 1 раз/сут. В начале терапии препаратом Престариум® А может возникать симптоматическая артериальная гипотензия. У пациентов, одновременно получающих диуретики, риск развития артериальной гипотензии выше в связи с возможной гиповолемией и снижением содержания электролитов плазмы крови. Следует соблюдать осторожность при применении препарата Престариум® А у данной группы пациентов. Рекомендуется, по возможности, прекратить прием диуретиков за 2-3 дня до предполагаемого начала терапии препаратом Престариум® А. При невозможности отменить диуретики, начальная доза препарата Престариум® А должна составлять 2,5 мг. При этом необходимо контролировать функцию почек и содержание калия в сыворотке крови. В дальнейшем, в случае необходимости, доза препарата может быть увеличена. При необходимости прием диуретиков можно возобновить. У пациентов пожилого возраста лечение следует начинать с дозы 2.5 мг/сут. При необходимости через месяц после начала терапии дозу можно увеличить до 5 мг/сут, а затем до максимальной дозы - 10 мг/сут с учетом состояния функции почек (табл.1). Сердечная недостаточность Лечение пациентов с хронической сердечной недостаточностью препаратом Престариум® А в комбинации с некалийсберегающими диуретиками и/или дигоксином и/или бета-адреноблокаторами, рекомендуется начинать под тщательным медицинским наблюдением, назначая препарат в начальной дозе 2.5 мг 1 раз/сут, утром. Через две недели лечения доза препарата может быть повышена до 5 мг 1 раз/сут при условии хорошей переносимости дозы 2.5 мг и удовлетворительного ответа на проводимую терапию. У пациентов с высоким риском развития симптоматической артериальной гипотензии, например, со сниженным содержанием электролитов при наличии или без гипонатриемии, гиповолемии или приеме диуретиков, перед началом приема препарата Престариум® А, по возможности, перечисленные состояния должны быть скорректированы. Такие показатели как величина АД, функция почек и содержание калия в плазме крови должны контролироваться как перед началом, так и в процессе терапии. Профилактика повторного инсульта У пациентов с цереброваскулярными заболеваниями в анамнезе, терапию препаратом Престариум® А следует начинать с дозы 2.5 мг в течение первых двух недель, затем, повышая дозу до 5 мг в течение последующих двух недель до применения индапамида. Терапию следует начинать в любое (от двух недель до нескольких лет) время после перенесенного инсульта. ИБС: снижение риска сердечно-сосудистых осложнений у пациентов, ранее перенесших инфаркт миокарда и/или коронарную реваскуляризацию У пациентов со стабильным течением ИБС терапию препаратом Престариум® А следует начинать с дозы 5 мг 1 раз/сут. Через 2 недели, при хорошей переносимости препарата и с учетом состояния функции почек, доза может быть увеличена до 10 мг 1 раз/сут. Пожилым пациентам следует начинать терапию с дозы 2.5 мг 1 раз/сут в течение одной недели, затем по 5 мг 1 раз/сут в течение следующей недели. Затем, с учетом состояния функции почек, дозу можно увеличить до 10 мг 1 раз/сут. Увеличивать дозу препарата можно только при его хорошей переносимости в ранее рекомендованной дозе. У пациентов с почечной недостаточностью дозу препарата следует подбирать с учетом КК. Таблица 1. Дозировка препарата Престариум® А при почечной недостаточности КК (мл/мин) Доза ? 60 5 мг/сут > 30 и < 60 2.5 мг/сут > 15 и < 30 2.5 мг через день Пациенты на гемодиализе* 2.5 мг в день диализа * диализный клиренс периндоприлата - 70 мл/мин. Препарат следует принимать после проведения процедуры диализа. Пациентам с нарушением функции печени коррекции дозы не требуется. Престариум® А не следует назначать детям и подросткам до 18 лет из-за отсутствия данных об эффективности и безопасности применения препарата у пациентов данной возрастной группы.
Лекарственная форма
Таблетки диспергируемые в полости рта белого цвета, круглые, двояковыпуклые
Состав
1 таб.
периндоприла аргинин 10 мг
?что соотв. содержанию периндоприла 6.79 мг
Вспомогательные вещества: ацесульфам калия - 0.4 мг, аспартам - 0.4 мг, магния стеарат - 0.8 мг, кремния диоксид коллоидный безводный - 0.8 мг, сухая смесь лактозы и крахмала (лактозы моногидрата 85%, крахмала кукурузного 15%) - 147.6 мг.
Фармакологическое действие
Периндоприл - ингибитор фермента, превращающего ангиотензин I в ангиотензин II (ингибитор АПФ)
АПФ, или кининаза II, является экзопептидазой, которая осуществляет как превращение ангиотензина I в сосудосуживающее вещество ангиотензин II, так и разрушение брадикинина, обладающего сосудорасширяющим действием, до неактивного гептапептида. В результате периндоприл снижает секрецию альдостерона.
Поскольку АПФ инактивирует брадикинин, подавление АПФ сопровождается повышением активности как циркулирующей, так и тканевой калликреин-кининовой системы, при этом также активируется система простагландинов. Возможно, что этот эффект является частью механизма антигипертензивного действия ингибиторов АПФ, а также механизма развития некоторых побочных эффектов препаратов данного класса (например, кашля).
Периндоприл оказывает терапевтическое действие благодаря активному метаболиту периндоприлату. Другие метаболиты не оказывают ингибирующего действия в отношении АПФ in vitro.
Артериальная гипертензия
Периндоприл эффективен в терапии артериальной гипертензии любой степени тяжести. На фоне применения препарата отмечается снижение как систолического, так и диастолического АД в положении "лежа" и "стоя". Периндоприл уменьшает ОПСС, что приводит к снижению АД, при этом периферический кровоток ускоряется без изменения ЧСС.
Как правило, периндоприл приводит к увеличению почечного кровотока, скорость клубочковой фильтрации при этом не изменяется.
Антигипертензивное действие препарата достигает максимума через 4-6 ч после однократного приема внутрь и сохраняется в течение 24 ч. Через 24 ч после приема внутрь наблюдается выраженное (порядка 80%) остаточное ингибирование АПФ.
Снижение АД достигается достаточно быстро. У пациентов с позитивным ответом на лечение нормализация АД наступает в течение месяца и сохраняется без развития тахикардии.
Прекращение лечения не сопровождается развитием синдрома отмены. Периндоприл оказывает сосудорасширяющее действие, способствует восстановлению эластичности крупных артерий и структуры сосудистой стенки мелких артерий, а также уменьшает гипертрофию левого желудочка.
Одновременное назначение тиазидных диуретиков усиливает выраженность антигипертензивного эффекта. Кроме того, комбинирование ингибитора АПФ и тиазидного диуретика также приводит к снижению риска развития гипокалиемии на фоне приема диуретиков.
Сердечная недостаточность
Периндоприл нормализует работу сердца, снижая преднагрузку и постнагрузку. У пациентов с хронической сердечной недостаточностью, получавших периндоприл, было выявлено: снижение давления наполнения в левом и правом желудочках сердца; снижение ОПСС; повышение сердечного выброса и увеличение сердечного индекса. Исследование препарата по сравнению с плацебо показало, что изменения АД после первого приема препарата Престариум® А 2.5 мг у пациентов с сердечной недостаточностью (II-III функциональный класс по классификации NYHA), статистически достоверно не отличались от изменений АД, наблюдавшихся после приема плацебо.
Цереброваскулярные заболевания
Результаты исследования ПРОГРЕСС, где оценивалось влияние активной терапии периндоприлом (монотерапия или в комбинации с индапамидом) в течение 4 лет на риск развития повторного инсульта у пациентов, имеющих цереброваскулярные заболевания в анамнезе. После вводного периода применения периндоприла третбутиламина по 2 мг (эквивалентно периндоприлу аргинину 2.5 мг) 1 раз/сут в течение двух недель и затем по 4 мг (эквивалентно периндоприлу аргинину 5 мг) 1 раз/сут в течение последующих двух недель, 6105 пациентов были рандомизированы на две группы: плацебо (n=3054) и периндоприл третбутиламин по 4 мг (соответствует 5 мг периндоприла аргинина) (монотерапия) или в комбинации с индапамидом (n=3051). Индапамид дополнительно назначался пациентам, не имеющим прямых показаний или противопоказаний для применения диуретиков. Данная терапия назначалась дополнительно к стандартной терапии инсульта и/или артериальной гипертензии или других патологических состояний. Все рандомизированные пациенты имели в анамнезе цереброваскулярные заболевания (инсульт или транзиторную ишемическую атаку) в течение последних 5 лет. Величина АД не являлась критерием включения: 2916 пациентов имели артериальную гипертензию и 3189 - нормальное АД.
После 3.9 лет терапии величина АД (систолическое/ диастолическое) снизилась в среднем на 9/4 мм рт.ст. Также было показано значительное снижение риска возникновения повторного инсульта (как ишемического, так и геморрагического) порядка 28% (95% CI (17; 38), р< 0.0001) по сравнению с плацебо (10.1% и 13.8%). Дополнительно было показано значительное снижение риска: фатальных или приводящих к инвалидизации инсультов; основных сердечно-сосудистых осложнений, включая инфаркт миокарда, в т.ч. с летальным исходом; деменции, связанной с инсультом; серьезных ухудшений когнитивных функций.
Это было отмечено как у пациентов с артериальной гипертензией, так и при нормальном АД, независимо от возраста, пола, наличия или отсутствия сахарного диабета и типа инсульта.
Стабильная ИБС
Показано, что на фоне приема периндоприла третбутиламина в дозе 8 мг/сут (эквивалентно 10 мг периндоприла аргинина) у пациентов со стабильной ИБС, отмечается существенное снижение абсолютного риска осложнений, предусмотренных основным критерием эффективности (смертность от сердечно-сосудистых заболеваний, частота нефатального инфаркта миокарда и/или остановки сердца с последующей успешной реанимацией) на 1.9%. У пациентов, ранее перенесших инфаркт миокарда или коронарную реваскуляризацию, снижение абсолютного риска составило 2.2 % по сравнению с группой плацебо.
Фармакокинетика
Всасывание
После приема внутрь периндоприл быстро всасывается из ЖКТ, Cmax в плазме крови достигается через 1 ч. Периндоприл не обладает фармакологической активностью. Приблизительно 27% общего количества абсорбированного периндоприла попадает в кровоток в виде активного метаболита периндоприлата. Кроме периндоприлата образуется еще 5 метаболитов, не обладающих фармакологической активностью.
Cmax периндоприлата в плазме крови достигается через 3-4 ч после приема внутрь.
Прием пищи замедляет превращение периндоприла в периндоприлат, таким образом влияя на биодоступность препарата. Поэтому препарат следует принимать 1 раз/сут, утром, перед приемом пищи.
Распределение
Связывание периндоприлата с белками плазмы крови незначительное, главным образом с АПФ, и носит дозозависимый характер. Vd свободного периндоприлата составляет приблизительно 0.2 л/кг.
Выведение
T1/2 свободной фракции составляет 3-5 ч. Периндоприлат выводится почками и общий T1/2 несвязанной фракции составляет 17 ч, равновесное состояние достигается в течение 4 сут.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Выведение периндоприлата замедлено в пожилом возрасте, а также у пациентов с сердечной и почечной недостаточностью.
Диализный клиренс периндоприлата составляет 70 мл/мин.
У больных с циррозом печени печеночный клиренс периндоприла уменьшается в 2 раза. Тем не менее, количество образующегося периндоприлата не уменьшается и изменений дозы препарата не требуется.
Побочные действия
Частота побочных реакций, которые могут возникать во время терапии, приведена в виде следующей градации: очень часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1000, <1/100); редко (?1/10 000, <1/1000); очень редко (<1/10 000); неуточненной частоты (частота не может быть подсчитана по доступным данным).
Со стороны системы кроветворения и лимфатической системы: очень редко - снижение гемоглобина и гематокрита, тромбоцитопения, лейкопения/нейтропения, агранулоцитоз, панцитопения, гемолитическая анемия у пациентов с врожденным дефицитом глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы, тромбоцитопения; неуточненной частоты - эозинофилия.
Метаболические нарушения: неуточненной частоты - гипогликемия, гиперкалиемия, обратимая после отмены препарата, гипонатриемия.
Со стороны ЦНС: часто - парестезии, головная боль, головокружение, вертиго; нечасто - нарушение сна, лабильность настроения; очень редко - спутанность сознания; неуточненной частоты - сонливость, обморок.
Со стороны органа зрения: часто - нарушения зрения.
Со стороны органа слуха: часто - шум в ушах.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто - чрезмерное снижение АД, в т.ч. ортостатическая гипотензия; очень редко - нарушения сердечного ритма, стенокардия, инфаркт миокарда и инсульт, возможно, вследствие чрезмерного снижения АД у пациентов из группы высокого риска; неуточненной частоты - васкулит, тахикардия, ощущение сердцебиения.
Со стороны дыхательной системы: часто - кашель, одышка; нечасто - бронхоспазм; очень редко - эозинофильная пневмония, ринит.
Со стороны пищеварительной системы: часто - запор, тошнота, рвота, боль в животе, нарушение вкуса, диспепсия, диарея; нечасто - сухость слизистой оболочки полости рта; очень редко - панкреатит, ангионевротический отек кишечника.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: очень редко - гепатит (холестатический или цитолитический).
Со стороны кожных покровов и подкожно-жировой клетчатки: часто - кожная зуд, сыпь; нечасто - ангионевротический отек лица, губ, конечностей, слизистых оболочек, языка, голосовых складок и/или гортани, крапивница; очень редко - многоформная эритема; неуточненной частоты - фотосенсибилизация, экзема.
Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: часто - спазмы мышц; неуточненной частоты - артралгия, миалгия.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто - почечная недостаточность; очень редко - острая почечная недостаточность.
Со стороны репродуктивной системы: нечасто - импотенция.
Общие расстройства и симптомы: часто - астения; нечасто - повышенная потливость; неуточненной частоты - боль в грудной клетке, периферические отеки нижних конечностей, слабость, гипертермия, падения.
Лабораторные показатели: редко - повышение активности печеночных трансаминаз и билирубина в сыворотке крови; неуточненной частоты - повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови.
Побочные реакции, отмеченные в клинических исследованиях
В исследовании EUROPA проводилась регистрация только серьезных нежелательных явлений. Серьезные нежелательные явления были отмечены у 0.3% пациентов в группе периндоприла и 0.2% пациентов в группе плацебо. В группе периндоприла у 6 пациентов было отмечено выраженное снижение АД, у 3 пациентов - ангионевротический отек, у 1 пациента - внезапная остановка сердца. Частота отмены препарата из-за кашля, выраженного снижения АД или других случаев непереносимости была выше в группе периндоприла по сравнению с группой плацебо.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
ИБС: снижение риска сердечно-сосудистых осложнений у пациентов, ранее перенесших инфаркт миокарда и/или коронарную реваскуляризацию
При развитии нестабильной стенокардии в течение первого месяца терапии препаратом Престариум® А следует оценить преимущества и риск до продолжения терапии.
Артериальная гипотензия
Ингибиторы АПФ могут вызывать резкое снижение АД. Симптоматическая артериальная гипотензия редко развивается у пациентов без сопутствующих заболеваний. Риск чрезмерного снижения АД повышен у пациентов со сниженным ОЦК, что может отмечаться на фоне терапии диуретиками, при соблюдении строгой бессолевой диеты, гемодиализе, диарее и рвоте, а также у пациентов с тяжелой степенью артериальной гипертензии с высокой активностью ренина. У пациентов с повышенным риском развития симптоматической артериальной гипотензии необходимо тщательно контролировать АД, функцию почек и содержание калия в сыворотке крови во время терапии препаратом Престариум® А.
Подобный подход применяется и у пациентов со стенокардией и цереброваскулярными заболеваниями, у которых выраженная артериальная гипотензия может привести к инфаркту миокарда или нарушению мозгового кровообращения.
В случае развития артериальной гипотензии пациент должен быть переведен в положение "лежа" на спине с приподнятыми ногами. При необходимости следует восполнить объем циркулирующей крови при помощи внутривенного введения 0.9% раствора натрия хлорида. Преходящая артериальная гипотензия не является препятствием для дальнейшего приема препарата. После восстановления объема циркулирующей крови и АД лечение может быть продолжено.
У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) и нормальным или сниженным АД Престариум® А может вызывать дополнительное снижение АД. Этот эффект предсказуем и обычно не требует прекращения терапии. При появлении симптомов выраженного снижения АД следует уменьшить дозу препарата или прекратить его прием.
Митральный стеноз/аортальный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия
Престариум® А, как и другие ингибиторы АПФ, должен с осторожностью назначаться пациентам с обструкцией выходного тракта левого желудочка (аортальный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия), а также пациентам с митральным стенозом.
Нарушение функции почек
Пациентам с почечной недостаточностью (КК менее 60 мл/мин) начальную дозу препарата Престариум® А выбирают в зависимости от значения КК и затем в зависимости от терапевтического эффекта. Для таких пациентов необходим регулярный контроль КК и содержания калия в плазме крови.
Артериальная гипотензия, которая иногда развивается в начале приема ингибиторов АПФ у пациентов с симптоматической ХСН, может привести к ухудшению функции почек. Возможно развитие острой почечной недостаточности, как правило, обратимой. У пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки (особенно при наличии почечной недостаточности) на фоне терапии ингибиторами АПФ возможно повышение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови, обычно проходящее при отмене терапии. Дополнительное наличие реноваскулярной гипертензии обуславливает повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у таких пациентов.
Лечение таких пациентов начинают под тщательным медицинским наблюдением с применением низких доз препарата и дальнейшим адекватным подбором доз. Следует временно прекратить лечение диуретиками и проводить регулярный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови на протяжении первых нескольких недель терапии.
У некоторых пациентов с артериальной гипертензией, при наличии ранее не выявленной почечной недостаточности, особенно при одновременном применении диуретических средств, может повышаться концентрация мочевины и креатинина в сыворотке крови. Данные изменения обычно выражены незначительно и носят обратимый характер. В таких случаях может потребоваться отмена или уменьшение дозы препарата Престариум® А и/или диуретика.
Гемодиализ
У пациентов, находящихся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®), было отмечено несколько случаев развития стойких, угрожающих жизни анафилактических реакций. Следует избегать назначения ингибиторов АПФ при использовании подобного типа мембран.
Трансплантация почки
Данные о применении препарата Престариум® А у пациентов после трансплантации почки отсутствуют.
Повышенная чувствительность/ангионевротический отек
При приеме ингибиторов АПФ, в т.ч. и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка, голосовых складок и/или гортани. При появлении симптомов прием препарата должен быть немедленно прекращен, а пациент должен наблюдаться до тех пор, пока признаки отека не исчезнут полностью. Если отек затрагивает только лицо и губы, то его проявления обычно проходят самостоятельно, хотя для лечения симптомов могут применяться антигистаминные средства.
Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно ввести эпинефрин (адреналин) подкожно и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Пациент должен находиться под медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптомов.
У пациентов с отеком Квинке в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы.
В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечается боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях, без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне С1-эстеразы. Диагноз устанавливается с помощью компьютерной томографии брюшной области, ультразвукового исследования или в момент хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с болью в области живота, получающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника.
Анафилактоидные реакции при проведении афереза липопротеинами низкой плотности (ЛПНП)
В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении процедуры афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата могут развиваться угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения анафилактоидной реакции следует временно прекратить терапию ингибитором АПФ перед каждой процедурой афереза.
Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации
Имеются отдельные сообщения о развитии длительных, угрожающих жизни анафилактоидных реакций у пациентов, получающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии, например ядом перепончатокрылых насекомых. Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов, предрасположенных к аллергическим реакциям, проходящих процедуры десенсибилизации. Следует избегать применения ингибиторов АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию пчелиным ядом. Тем не менее, данной реакции можно избежать путем временной отмены ингибитора АПФ до начала процедуры десенсибилизации.
Нарушение функции печени
В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При появлении желтухи или значительного повышения активности печеночных трансаминаз на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата.
Нейтропения/агранулоцитоз /тромбоцитопения/анемия
На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других отягощающих факторов нейтропения развивается редко. С особой осторожностью следуют применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани, на фоне приема иммунодепрессантов, аллопуринола или прокаинамида, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек.
У некоторых пациентов возникали тяжелые инфекции, в ряде случаев, устойчивые к интенсивной антибиотикотерапии. При назначении периндоприла таким пациентам рекомендуется периодически контролировать лейкоциты в крови. Пациенты должны сообщать врачу о любых признаках инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка).
Этнические различия
Следует учитывать, что у пациентов негроидной расы риск развития ангионевротического отека более высок. Как и другие ингибиторы АПФ, Престариум® А менее эффективен в отношении снижения АД у пациентов негроидной расы.
Данный эффект возможно связан с выраженным преобладанием низкоренинового статуса у пациентов негроидной расы с артериальной гипертензией.
Кашель
На фоне терапии ингибитором АПФ может возникать сухой кашель, который прекращается после отмены препарата.
Хирургическое вмешательство/общая анестезия
Применение ингибиторов АПФ у пациентов, которым предстоит хирургическое вмешательство с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении препаратов для общей анестезии, оказывающих антигипертензивное действие. Прием препарата Престариум® А нужно прекратить за сутки до хирургического вмешательства. При развитии артериальной гипотензии следует поддерживать АД путем восполнения ОЦК. Необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о том, что пациент принимает ингибиторы АПФ.
Гиперкалиемия
Гиперкалиемия может развиваться во время лечения ингибиторами АПФ, в т.ч. и периндоприлом. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, возраст старше 70 лет, сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация хронической сердечной недостаточности, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (таких как спиронолактон и его производное эплеренон, триамтерен, амилорид), а также препаратов калия или калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также применение других препаратов, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному повышению содержания калия в крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям сердечного ритма. Если необходим одновременный прием периндоприла и указанных выше препаратов, лечение должно проводиться с осторожностью на фоне регулярного контроля содержания калия в сыворотке крови.
Пациенты с сахарным диабетом
При назначении препарата пациентам с сахарным диабетом, получающим гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца терапии необходимо регулярно контролировать концентрацию глюкозы в крови.
Препараты лития
Одновременное применение препарата Престариум® А и препаратов лития не рекомендуется.
Калийсберегающие диуретики, препараты калия, калийсодержащие заменители пищевой соли и пищевые добавки
Не рекомендуется одновременное назначение препарата Престариум® А и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Престариум® А следует с осторожностью применять пациентам, управляющим автотранспортом и занимающимся видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстрой реакции, в связи с опасностью развития артериальной гипотензии и головокружения.
Показания
— артериальная гипертензия;
— хроническая сердечная недостаточность;
— профилактика повторного инсульта (комбинированная терапия с индапамидом) у пациентов, перенесших инсульт или транзиторное нарушение мозгового кровообращения по ишемическому типу;
— стабильная ИБС: снижение риска сердечно-сосудистых осложнений у больных со стабильной ИБС.
Противопоказания
— ангионевротический отек (отек Квинке) в анамнезе, связанный с приемом ингибитора АПФ;
— наследственный/идиопатический ангионевротический отек;
— беременность;
— период грудного вскармливания;
— дефицит лактазы, непереносимость лактозы, синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
— повышенная чувствительность к периндоприлу, другим ингибиторам АПФ и вспомогательным веществам, входящим в состав препарата.
С осторожностью
Двусторонний стеноз почечных артерий или наличие только одной функционирующей почки, почечная недостаточность, системные заболевания соединительной ткани (системная красная волчанка, склеродермия и другие), терапия иммуносупрессантами, аллопуринолом, прокаинамидом (риск развития нейтропении, агранулоцитоза), сниженный ОЦК (прием диуретиков, бессолевая диета, рвота, диарея), стенокардия, цереброваскулярные заболевания, реноваскулярная гипертензия, сахарный диабет, хроническая сердечная недостаточность IV функцион
Лекарственное взаимодействие
У пациентов, получающих диуретики, особенно при избыточном выведении жидкости и/или электролитов, в начале терапии периндоприлом может наблюдаться чрезмерное снижение АД, риск развития которого можно уменьшить путем отмены диуретического средства, восполнением потери жидкости (внутривенная инфузия 0.9% раствора натрия хлорида), а также применяя периндоприл в более низких дозах.
Калийсберегающие диуретики, препараты калия, калийсодержащие продукты и пищевые добавки
Несмотря на то, что содержание калия в сыворотке крови остается в пределах нормы, у некоторых пациентов при применении периндоприла может наблюдаться гиперкалиемия. Калийсберегающие диуретики (например, спиронолактон, триамтерен, амилорид, эплеренон), препараты калия и калийсодержащие заменители пищевой соли могут приводить к существенному повышению содержания калия в сыворотке крови.
В связи с чем одновременное применение периндоприла и указанных выше препаратов не рекомендуется. Если необходимо одновременное применение (в случае подтвержденной
(6564)
Дозування
Призначають внутрішньо, по 1 таб. 1 раз/добу, бажано вранці, перед їжею. Таблетку слід покласти на язик і після того, як вона розпадеться на поверхні мови, проковтнути зі слиною. При виборі дози слід враховувати особливості клінічної ситуації та ступінь зниження АТ на тлі проведеної терапії. Артеріальна гіпертензія Престариум® можна застосовувати як у монотерапії, так і в складі комбінованої терапії. Рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз/добу. У пацієнтів з вираженою активацією РААС (особливо ��ри реноваскулярной гіпертензії, гіповолемії та/або зниженні вмісту електролітів плазми крові, декомпенсації хронічної серцевої недостатності або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) після прийому першої дози препарату може розвинутися виражене зниження АТ. На початку терапії такі пацієнти повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Рекомендована початкова доза для таких пацієнтів становить 2,5 мг 1 раз/добу. У разі необхідності через місяць після початку терапії можна збільшити дозу препарату до 10 мг 1 раз/сут. На початку терапії препаратом Престариум® може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. У пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, ризик розвитку артеріальної гіпотензії вищий у зв'язку з можливою гіповолемією і зниженням вмісту електролітів плазми крові. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Престариум® у цієї групи пацієнтів. Рекомендується, по можливості, припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до передбачуваного початку терапії препаратом Престариум® А. При неможливості скасувати діуретики, початкова доза препарату Престариум® повинна становити 2,5 мг. При цьому необхідно контролювати функцію нирок і вміст калію в сироватці крові. Надалі, у разі необхідності, доза препарату може бути збільшена. При необхідності прийом діуретиків можна відновити. У пацієнтів літнього віку лікування слід починати з дози 2.5 мг/сут. При необхідності через місяць після початку терапії дозу можна збільшити до 5 мг/добу, а потім до максимальної дози - 10 мг/добу з урахуванням стану функції нирок (табл.1). Серцева недостаточность Лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю препаратом Престариум® у комбінації з некалийсберегающими діуретиками і/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат у початковій дозі 2.5 мг 1 раз/добу, вранці. Через два тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 5 мг 1 раз/добу за умови гарної переносимості дози 2.5 мг і задовільної відповіді на проведену терапію. У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артериальной гіпотензії, наприклад, зі зниженим вмістом електролітів при наявності або без гіпонатріємії, гіповолемії або прийомі діуретиків, перед початком прийому препарату Престариум® А, по можливості, перераховані стани повинні бути скориговані. Такі показники як величина артеріального тиску, функції нирок і вміст калію в плазмі крові повинні контролюватися як перед початком, так і в процесі терапії. Профілактика повторного інсульту У пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі, терапію препаратом Престариум® А слід��ет починати з дози 2.5 мг протягом перших двох тижнів, потім, підвищуючи дозу до 5 мг протягом наступних двох тижнів до застосування індапаміду. Терапію слід починати у будь-яку (від двох тижнів до кількох років) час після перенесеного інсульту. ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або коронарну реваскуляризацію У пацієнтів зі стабільним перебігом ІХС терапію препаратом Престариум® слід розпочинати з дози 5 мг 1 раз/добу. Через 2 тижні, при добрій переносимості препарату �� з урахуванням стану функції нирок, доза може бути збільшена до 10 мг 1 раз/добу. Літнім пацієнтам слід розпочати терапію з дози 2.5 мг 1 раз/добу протягом одного тижня, потім по 5 мг 1 раз/добу протягом наступного тижня. Потім, з урахуванням стану функції нирок, дозу можна збільшити до 10 мг 1 раз/добу. Збільшувати дозу препарату можна тільки при його гарній переносимості раніше в рекомендованій дозі. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу препарату слід підбирати з урахуванням КК. Таблиця 1. Дозування препарату Престариум® А при нирковій тижнів��статочности КК (мл/хв) Доза ? 60 5 мг/добу > 30 та < 60 2.5 мг/сут > 15 < 30 2.5 мг через день Пацієнти на гемодіалізі* 2.5 мг в день діалізу * діалізний кліренс периндоприлата - 70 мл/хв. Препарат слід приймати після проведення процедури діалізу. Пацієнтам з порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Престариум® не слід призначати дітям і підліткам до 18 років через відсутність даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у пацієнтів цієї вікової групи.
Лікарська форма
Таблетки диспергиру��вміщувані в порожнині рота білого кольору, круглі, двоопукліСклад
1 таб.
периндоприлу аргініну 10 мг
?що соотв. змістом периндоприлу 6.79 мг
Допоміжні речовини: ацесульфам калію - 0.4 мг, аспартам - 0.4 мг, магнію стеарат - 0.8 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 0.8 мг, суха суміш лактози і крохмалю (лактози моногідрату 85%, крохмалю кукурудзяного 15%) - 147.6 мг.Фармакологічна дія
Периндоприл - інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II (інгібітор АПФ)
АПФ, або кініназа II, єя экзопептидазой, яка здійснює перетворення ангіотензину I в судинозвужувальна речовина, ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що володіє судинорозширювальною дією, до неактивного гептапептида. В результаті периндоприл знижує секрецію альдостерону.
Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Можливо, що цей ефект є частиною механізму антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ, а також механізму розвитку деяких побічних ефектів препаратів даного класу (наприклад, кашлю).
Периндоприл виявляє терапевтичну дію завдяки активній метаболиту периндоприлату. Інші метаболіти не чинить інгібуючої дії щодо АПФ in vitro.
Артеріальна гіпертензія
Периндоприл є ефективним у терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі застосування препарату відзначається зниження як систолічного, так і диастолическо��про АТ в положенні "лежачи" і "стоячи". Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску, при цьому периферичний кровотік прискорюється без зміни ЧСС.
Як правило, периндоприл призводить до збільшення ниркового кровотоку, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється.
Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 год після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 год. Через 24 год після прийому внутрішньо спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ.
Зниження�� АТ досягається досить швидко. У пацієнтів з позитивною відповіддю на лікування нормалізація АТ настає протягом місяця і зберігається без розвитку тахікардії.
Припинення лікування не супроводжується розвитком синдрому відміни. Периндоприл виявляє судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій і структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Одночасне призначення тіазидних діуретиків посилює вираженість антигіпертензивного е��фекта. Крім того, комбінування інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також призводить до зниження ризику розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків.
Серцева недостатність
Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи переднавантаження і постнавантаження. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які отримували периндоприл, було виявлено: зниження тиску наповнення в лівому та правому шлуночках серця; зниження ЗПОС; підвищення серцевого викиду і збільшення серцевого індексу. Дослідження препарату порівняння��ію з плацебо показало, що зміни ПЕКЛО після першого прийому препарату Престариум® 2.5 мг у пацієнтів з серцевою недостатністю (ІІ-ІІІ функціональний клас за класифікацією NYHA), статистично достовірно не відрізнялися від змін АТ, що спостерігалися після прийому плацебо.
Цереброваскулярні захворювання
Результати дослідження ПРОГРЕС, де оцінювався вплив активної терапії периндоприлом (монотерапія або у комбінації з индапамидом) протягом 4 років на ризик розвитку повторного інсульту у пацієнтів, що мають цереброваскул��мініатюрні захворювання в анамнезі. Після вступного періоду застосування периндоприлу третбутиламина по 2 мг (еквівалентно периндоприлу аргинину 2.5 мг) 1 раз/добу протягом двох тижнів і потім по 4 мг (еквівалентно периндоприлу аргинину 5 мг) 1 раз/добу протягом наступних двох тижнів, 6105 пацієнтів були рандомізовані на дві групи: плацебо (n=3054) і периндоприл третбутиламин по 4 мг (що відповідає 5 мг периндоприлу аргініну) (монотерапії або в комбінації з индапамидом (n=3051). Індапамід додатково призначався пацієнтам, які не мають прямих показань або пр��тивопоказаний для застосування діуретиків. Дана терапія призначалася додатково до стандартної терапії інсульту і/або артеріальної гіпертензії або інших патологічних станів. Всі рандомізовані пацієнти мали в анамнезі цереброваскулярні захворювання (інсульт або транзиторну ішемічну атаку) протягом останніх 5 років. Величина АТ не була критерієм включення: 2916 пацієнтів мали артеріальну гіпертензію та 3189 - нормальний АТ.
Після 3.9 років терапії величина АТ (систолічний/ діастолічний) знизилася в середньому на 9/4 мм рт.ст. Також було показано значне зниження ризику виникнення повторного інсульту (як ішемічного, так і геморагічного) близько 28% (95% CI (17; 38), р< 0.0001) порівняно з плацебо (10.1% та 13.8%). Додатково було показано значне зниження ризику фатальних або призводять до інвалідизації інсультів; основних серцево-судинних ускладнень, включаючи інфаркт міокарда, в т. ч. з летальним результатом; деменції, пов'язаної з інсультом; серйозних погіршень когнітивних функцій.
Це було відзначено у пацієнтів з артеріальною гипертенз��їй, так і при нормальному АТ, незалежно від віку, статі, наявності або відсутності цукрового діабету і типу інсульту.
Стабільна ІБС
Показано, що на тлі прийому периндоприлу третбутиламина в дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) у пацієнтів зі стабільною ІХС, відзначається істотне зниження абсолютного ризику ускладнень, передбачених основним критерієм ефективності (смертність від серцево-судинних захворювань, частота нефатального інфаркту міокарда та/або зупинки серця з подальшою успішною реанимацией) на 1.9%. У пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або коронарну реваскуляризацію, зниження абсолютного ризику склало 2.2 % порівняно з групою плацебо.Фармакокінетика
Всмоктування
Після прийому всередину периндоприл швидко всмоктується з ШКТ, Cmax в плазмі крові досягається через 1 ч. Периндоприл не володіє фармакологічною активністю. Приблизно 27% від загальної кількості абсорбованого периндоприлу потрапляє у кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлата. Крім периндоприлата утворюється ще 5 метаболитов, не володіють фармакологічною активністю.
Cmax периндоприлата в плазмі крові досягається через 3-4 год після прийому всередину.
Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу у периндоприлат, таким чином впливаючи на біодоступність препарату. Тому препарат слід приймати 1 раз/добу, вранці, перед прийомом їжі.
Розподіл
Зв'язування периндоприлата з білками плазми крові незначне, головним чином з АПФ, і носить дозозалежний характер. Vd вільного периндоприлата становить приблизно 0.2 л/кг.
Виведення
T1/2 вільної фракції становить 3-5 ч. Периндоприлат виводиться нирками і загальний T1/2 незв'язаної фракції становить 17 год, рівноважний стан досягається протягом 4 діб.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Виведення периндоприлата сповільнене в літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю.
Діалізний кліренс периндоприлата становить 70 мл/хв.
У хворих з цирозом печінки печінковий кліренс периндоприлу зменшується в 2 рази. Тим не менше, кількість утворюється периндоприлата не зменшується і змін дози препарату не потрібно.Побічні дії
Частота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1000, <1/100); рідко (?1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); неуточненої частоти (частота не може бути підрахована за наявними даними).
З боку системи кровотворення і лімфатичної системи: дуже рідко - зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, тромбоцитопенія; неуточненої частоти - еозинофілія.
Метаболічні порушення: неуточненої частоти - гіпоглікемія, гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату, гіпонатріємія.
З боку ЦНС: часто - парестезії, головний біль, запаморочення, вертиго; нечасто - порушення сну, лабільність настрою; дуже рідко - сплутаність свідомості; неуточненої частоти - сонливість, непритомність.
З боку органу зр��ня: часто - порушення зору.
З боку органа слуху: часто - шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: часто - надмірне зниження АТ, у т. ч. ортостатична гіпотензія; дуже рідко - порушення серцевого ритму, стенокардія, інфаркт міокарда та інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів з групи високого ризику; неуточненої частоти - васкуліт, тахікардія, відчуття серцебиття.
З боку дихальної системи: часто - кашель, задишка; нечасто - бронхоспазм; дуже рідко - еозинофільна пневмонія, риніт.
З боку травної системи: часто - запор, нудота, блювання, біль у животі, порушення смаку, диспепсія, діарея; нечасто - сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко - панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - гепатит (холестатичний або цитолітичним).
З боку шкірних покривів і підшкірно-жирової клітковини: часто - шкірний свербіж, висип; нечасто - ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизових оболонок, язика, голосових скл�� та/або гортані, кропив'янка; дуже рідко - багатоформна еритема; неуточненої частоти - фотосенсибілізація, екзема.
З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто - спазми м'язів; неуточненої частоти - артралгія, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто - ниркова недостатність; дуже рідко - гостра ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи: нечасто - імпотенція.
Загальні розлади та симптоми: часто - астенія; нечасто - підвищена пітливість; неуточненої частоти - біль у грудній клітці, периферичні набряки нижніх кінцівок, слабкість, гіпертермія, падіння.
Лабораторні показники: рідко - підвищення активності печінкових трансаміназ і білірубіну в сироватці крові; неуточненої частоти - підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові.
Побічні реакції, зазначені в клінічних дослідженнях
У дослідженні EUROPA проводилася реєстрація тільки серйозних небажаних явищ. Серйозні небажані явища були відмічені у 0.3% пацієнтів у групі периндоприлу та 0.2% пацієнтів у групі плацебо. У групі периндоприлу у 6 пацієнтів було відзначено виражене зниження АТ, у 3 пацієнтів - ангіоневротичний набряк, у 1 пацієнта - раптова зупинка серця. Частота відміни препарату через кашлю, вираженого зниження артеріального тиску або інших випадків непереносимості була вище в групі периндоприлу у порівнянні з групою плацебо.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або коронарну реваскуляризацію
При розвитку нестабільної стенокардії протягом першого місяця терапії препаратом Престариум® А слід оцінити переваги і ризик продовження терапії.
Артеріальна гіпотензія
Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може зазначатися на тлі терапії діуретиками, при дотриманні суворої безсольової дієти, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні, а т��кже у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії слід ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і вміст калію в сироватці крові під час терапії препаратом Престариум® А.
Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.
> У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0.9% розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску лікування може бути продовжено.
У деяких пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і нормальним або зниженим А�� Престариум® може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і звичайно не вимагає припинення терапії. При появі симптомів вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу препарату або припинити його прийом.
Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія
Престариум®, як і інші інгібітори АПФ, повинен з обережністю призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а также пацієнтам з мітральним стенозом.
Порушення функції нирок
Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) початкову дозу препарату Престариум® А вибирають залежно від значень КК і потім, залежно від терапевтичного ефекту. Для таких пацієнтів необхідний регулярний контроль КК та змісту калію в плазмі крові.
Артеріальна гіпотензія, яка іноді розвивається на початку прийому інгібіторів АПФ у пацієнтів з симптоматичною ХСН, може призвести до погіршення функції нирок. Можливо розвиток ост��ой ниркової недостатності, як правило, оборотні. У пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки (особливо при наявності ниркової недостатності на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові, зазвичай минають при відміні терапії. Додаткова наявність реноваскулярной гіпертензії обумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів.
Лікування таких пацієнтів починають під ретельним медичним спостереженням з застосуванням низьких доз препарату з подальшим адекватним підбором доз. Слід тимчасово припинити лікування діуретиками і проводити регулярний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі крові протягом перших декількох тижнів терапії.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, при наявності раніше не виявленої ниркової недостатності, особливо при одночасному застосуванні діуретичних засобів, може підвищуватися концентрація сечовини та креатиніну в сыворо��ке крові. Ці зміни зазвичай виражені незначно та носять оборотний характер. У таких випадках може знадобитися відміна або зменшення дози препарату Престариум® та/або діуретика.
Гемодіаліз
У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), було відзначено кілька випадків розвитку стійких, загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій. Слід уникати призначення інгібіторів АПФ при використанні подібного типу мембран.
Трансплантація нирки
Дані про ��рименении препарату Престариум® у пацієнтів після трансплантації нирки відсутні.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк
При прийомі інгібіторів АПФ, у т. ч. і периндоприлу, у рідкісних випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок і/або гортані. При появі симптомів прийом препарату повинен бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися до тих пір, поки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає те��ько обличчя і губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть бути застосовані антигістамінні засоби.
Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до летального результату. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести епінефрин (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного і стійко��про зникнення симптомів.
У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, що не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при прийомі препаратів цієї групи.
В окремих випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечнику. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або в поєднанні з нудотою і блювотою, в деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя і при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою ��омпьютерной томографії черевної області, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення прийому інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем в області живота, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику.
Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ліпопротеїнами низької щільності (ЛПНЩ)
У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведении процедури аферезу ЛПНЩ з використанням декстран сульфату можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання анафилактоидной реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації
Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії, наприклад отрутою перетинчастокрилих насекомих. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, схильних до алергічних реакцій, що проходять процедури десенсибілізації. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Тим не менш, цієї реакції можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітора АПФ до початку процедури десенсибілізації.
Порушення функції печінки
У рідкісних випадках на тлі прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвиваюється фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм розвитку цього синдрому неясний. При появі жовтяниці або значного підвищення активності печінкових трансаміназ на тлі прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату.
Нейтропенія/агранулоцитоз /тромбоцитопенія/анемія
На тлі прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших обтяжуючих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів з системними захворюваннями сполучної тканини, на тлі прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаінаміда, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок.
У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекції, в ряді випадків, стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад��, біль у горлі, лихоманка).
Етнічні відмінності
Слід враховувати, що у пацієнтів негроїдної раси ризик розвитку ангіоневротичного набряку більш високий. Як і інші інгібітори АПФ, Престариум® менш ефективний щодо зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси.
Цей ефект, можливо, пов'язаний з вираженим переважанням низкоренинового статусу у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.
Кашель
На тлі терапії інгібітором АПФ може виникнути сухий кашель, який припиняється після отмгени препарату.
Хірургічне втручання/загальна анестезія
Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, яким належить хірургічне втручання із застосуванням загальної анестезії, що може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні препаратів для загальної анестезії, що надають антигіпертензивну дію. Прийом препарату Престариум® потрібно припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії слід підтримувати АТ шляхом заповнення ОЦК. Необхідно попередити хірург��/анестезіолога про те, що пацієнт приймає інгібітори АПФ.
Гіперкаліємія
Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ, у т. ч. і периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стану (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон і його похідне эплеренон, триамтерен, амилорід), а також препаратів калію або калійвмісних замінників харчової солі, а також застосування інших препаратів, які сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідний одночасний прийом периндо��ріла і зазначених вище препаратів, лікування повинно проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові.
Пацієнти з цукровим діабетом
При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому всередину або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові.
Препарати літію
Одночасне застосування препарату Престариум® та препаратів літію не рекомендується.
До��лийсберегающие діуретики, препарати калію, калийсодержащие замінники харчової солі і харчові добавки
Не рекомендується одночасне призначення препарату Престариум® і калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію і калійвмісних замінників харчової солі.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Престариум® слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які керують автотранспортом і займаються видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкої реакції, в зв'язку з небезпекою розвитку артеріальної гіпотензії та запаморочення.Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— хронічна серцева недостатність;
— профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з индапамидом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом;
— стабільна ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у хворих зі стабільною ІХС.Протипоказання
— ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в а намнезе, пов'язаний із прийомом інгібітору АПФ;
— спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
— вагітність;
— період годування груддю;
— дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції;
— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
— підвищена чутливість до периндоприлу, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату.
З обережністю
��вусторонний стеноз ниркових артерій або наявність тільки однієї функціонуючої нирки, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та інші), терапія імуносупресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), стенокардія, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність IV функционЛікарська вза��сприяння
У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надлишковому виведенні рідини й/або електролітів, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом скасування діуретичного засобу, заповненням втрати рідини (внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину натрію хлориду), а також застосовуючи периндоприл у більш низьких дозах.
Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, калийсодержащие продукти та харчові добавки
Незважаючи на те, що вміст калію в сыворотке крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен, амілорид, эплеренон), препарати калію і калийсодержащие замінники харчової солі можуть приводити до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові.
У зв'язку з чим одночасне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів не рекомендується. Якщо необхідне одночасне застосування (у разі підтвердженої
