Дозировка
Принимают внутрь, независимо от приема пищи. Рекомендуемая доза - 1 таблетка 1 раз/сут. Рекомендуется титрование дозы кандесартана перед переводом пациента на терапию препаратом Ордисс Н®. При необходимости пациентов переводят с ионотерапии кандесартаном на терапию препаратом Ордисс Н®. Основной гипотензивный эффект достигается, как правило, в первые 4 недели после начала лечения. У пациентов с нарушением функции почек предпочтительно применение "петлевых" диуретиков по сравнению с тиазидными. До начала терапии препаратом Ордисс Н® у пациентов с легким или умеренным нарушением функции почек (СКФ>30 мл/мин/1.73 м2), включая пациентов, находящихся на гемодиализе, рекомендуется титрование дозы кандесартана. начиная с 4 мг. Ордисс Н® противопоказан пациентам с почечной недостаточностью тяжелой степени (СКФ<30 мл/мин/1.73 м2). Для пациентов с риском артериальной гипотензии (например, с уменьшенным ОЦК), рекомендуется титрование дозы кандесартана, начиная с 4 мг в виде монотерапии. У пациентов с нарушением функции печени средней степени до начала терапии препаратом Ордисс Н® рекомендуется титрование дозы кандесартана, начиная с 2 мг. Пациентам с нарушением функции печени тяжелой степени применение препарата Ордисс Н® противопоказано. У пациентов пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Передозировка
Симптомы: анализ фармакологических свойств препарата позволяет предположить, что основным проявлением передозировки может быть клинически выраженное снижение АД, головокружение. Были описаны отдельные случаи передозировки препарата (до 672 мг кандесартана), закончившиеся выздоровлением пациентов без тяжелых последствий. Основным проявлением передозировки гидрохлоротиазида является острая потеря жидкости и электролитов. Также наблюдались такие симптомы, как головокружение, снижение АД. сухость во рту, тахикардия, желудочковая аритмия, потеря сознания и мышечные судороги. Лечение: при развитии клинически выраженного снижения АД необходимо проводить симптоматическое лечение и контролировать состояние пациента. Уложить пациента на спину и приподнять ноги. При необходимости следует увеличить ОЦК, например, путем в/в введения 0.9% раствора хлорида натрия. В случае необходимости могут быть назначены симпатомиметические средства. Выведение кандесартана и гидрохлоротиазида с помощью гемодиализа маловероятно.
Лекарственная форма
Таблетки двояковыпуклые, капсулообразные, светло-розового цвета, с риской на обеих сторонах; на одной стороне гравировка "C" и "16" по разные стороны риски.
Состав
1 таб.
Активные вещества:
кандесартана цилексетил 16 мг
гидрохлоротиазид 12.5 мг
Вспомогательные вещества:
крахмал прежелатинизированный - 15 мг, повидон К30 - 16 мг, кармеллоза кальция - 6.6 мг, полоксамер 188 - 1 мг, целлюлоза микрокристаллическая - 72 мг, лактозы моногидрат - 177.6 мг, краситель железа оксид красный (Е172) - 0.1 мг, магния стеарат - 3.2 мг.
Фармакологическое действие
Антигипертензивный комбинированный препарат. Ангиотензин II - основной гормон РААС, который играет важную роль в патогенезе артериальной гипертензии, сердечной недостаточности и других сердечно-сосудистых заболеваний. Основными физиологическими эффектами ангиотензина II являются вазоконстрикция, стимуляция продукции альдостерона, регуляция водно-электролитного состояния и стимуляция клеточного роста. Эффекты опосредованы взаимодействием ангиотензина II с ангиотензиновыми рецепторами типа 1 (AT1-рецепторы).
Кандесартан - селективный антагонист AT1-рецепторов ангиотензина II, не ингибирует АПФ, осуществляющий превращение ангиотензина I в ангиотензин II, разрушающий брадикинин, не приводит к накоплению брадикинина или субстанции Р. В результате блокирования AT1-рецепторов ангиотензина II происходит дозозависимое повышение содержания ренина, ангиотензина I, ангиотензина II и снижение концентрации альдостерона в плазме крови.
При сравнении кандесартана с ингибиторами АПФ развитие кашля встречалось реже у пациентов, получавших кандесартан.
Кандесартан не связывается с рецепторами других гормонов и не блокирует ионные каналы, участвующие в регуляции функций сердечно-сосудистой системы.
Гидрохлоротиазид - тиазидоподобный диуретик, угнетает активную реабсорбцию натрия, в основном в дистальных отделах почечных канальцев и усиливает выделение ионов натрия, хлора и воды. Выделение калия и магния почками усиливается в зависимости от дозы, в то время как кальций начинает реабсорбироваться в больших количествах, чем раньше.
Гидрохлоротиазид уменьшает объем плазмы крови и внеклеточной жидкости, уменьшает интенсивность транспорта крови сердцем, снижает АД. Во время долговременного лечения, гипотензивный эффект развивается за счет расширения артериол. При длительном применении гидрохлоротиазида уменьшается риск сердечнососудистых заболеваний и смертность.
Кандесартан и гидрохлоротиазид оказывают суммированное гипотензивное действие. У пациентов с артериальной гипертензией применение кандесартана/гидрохлоротиазида вызывает эффективное и продолжительное снижение АД без увеличения ЧСС. Ортостатической артериальной гипотензии при первом приеме препарата не наблюдается, после окончания лечения артериальная гипертензия не усиливается.
После однократного приема кандесартана/гидрохлоротиазида основной гипотензивный эффект развивается в течение 2 ч. Применение препарата 1 раз/сут эффективно и мягко снижает АД в течение 24 ч с незначительной разницей между максимальным и средним эффектом действия. При продолжительном лечении стабильное снижение АД наступает в течение 4 недель после начала приема препарата и может поддерживаться при длительном курсе лечения.
В клинических исследованиях частота развития побочных эффектов, особенно кашля, была реже при применении кандесартана/гидрохлоротиазида, чем при приеме комбинации ингибиторов АПФ с гидрохлоротиазидом.
В настоящее время отсутствуют данные о применении кандесартана/гидрохлоротиазида у пациентов с почечной недостаточностью, нефропатией, сниженной функцией левого желудочка, острой сердечной недостаточностью и перенесших инфаркт миокарда.
Эффективность кандесартана/гидрохлоротиазида не зависит от пола и возраста.
Фармакокинетика
Всасывание и распределение
Кандесартан. При всасывании из ЖКТ кандесартана цилекситил посредством эфирного гидролиза быстро превращается в активное вещество - кандесартан, прочно связывается с AT1-рецепторами и медленно диссоциирует, не имеет свойств агониста. Абсолютная биодоступность кандесартана после приема внутрь составляет около 40%. Относительная биодоступность таблетированной формы по сравнению с раствором для приема внутрь составляет приблизительно 34%. Таким образом, расчетная абсолютная биодоступность таблетированной формы препарата составляет 14%. Прием пищи не оказывает значимого влияния на AUC, т.е. пища существенно не влияет на биодоступность препарата.
Cmax в плазме крови достигается через 3-4 ч после приема таблетированной формы препарата. При увеличении дозы в рекомендуемых пределах концентрация кандесартана повышается линейно. Связывание кандесартана с белками плазмы крови - более 99%. Плазменный Vd кандесартана составляет 0.1 л/кг.
Гидрохлоротиазид.Гидрохлоротиазид быстро всасывается из ЖКТ. Биодоступность составляет примерно 70%. Сопутствующий прием пищи увеличивает всасывание приблизительно на 15%. Биодоступность может быть снижена у пациентов с сердечной недостаточностью и выраженными отеками.
Связывание с белками плазмы крови составляет примерно 60%. Видимый Vd составляет примерно 0,8 л/кг.
Метаболизм и выведение
Кандесартан. Кандесартан в основном выводится из организма с мочой и желчью в неизмененном виде и лишь в незначительной степени метаболизируется в печени. T1/2 составляет приблизительно 9 ч. Кумуляции кандесартана в организме не наблюдается.
Общий клиренс кандесартана составляет около 0.37 мл/мин/кг, при этом почечный клиренс - около 0.19 мл/мин/кг. Почечная экскреция кандесартана осуществляется путем клубочковой фильтрации и активной канальцевой секреции.
При приеме внутрь радиоактивно-меченого кандесартана около 26% от введенного количества выводится с мочой в виде кандесартана и 7% в виде неактивного метаболита, тогда как в кале обнаруживается 56% от введенного количества в виде кандесартана и 10% в виде неактивного метаболита.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид не метаболизируется и выделяется практически полностью в виде активной формы препарата путем клубочковой фильтрации и активной канальцевой секреции в проксимальном отделе нефрона. T1/2 составляет около 8 ч и не меняется при совместном приеме с кандесартаном. Примерно 70% дозы, принятой внутрь, выводится почками в течение 48 ч. При применении комбинации препаратов не выявлено дополнительного накопления гидрохлоротиазида в сравнении с монотерапией.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Кандесартан. Фармакокинетические параметры кандесартана не зависят от пола пациента.
У пациентов старше 65 лет Cmax и AUC кандесартана увеличиваются на 50% и 80%, соответственно, по сравнению с молодыми пациентами. Однако гипотензивный эффект и частота развития побочных эффектов при применении кандесартана/гидрохлоротиазида не зависят от возраста пациентов.
У пациентов с легким и умеренным нарушением функции почек Cmax и AUC кандесартана увеличивались на 50% и 70% соответственно, тогда как T1/2 не изменяется по сравнению с пациентами с нормальной функцией почек.
У пациентов с тяжелым нарушением функции почек и/или находящихся на гемодиализе Cmax и AUC кандесартана увеличивались на 50% и 110% соответственно, а Т1/2 увеличивался в 2 раза.
У пациентов с легким и умеренным нарушением функции печени отмечалось повышение AUC кандесартана на 23%.
Гидрохлоротиазид. Т1/2 более продолжителен у пациентов с почечной недостаточностью.
Побочные действия
Определение частоты развития побочных эффектов согласно рекомендациям ВОЗ: очень часто - не менее 10%; часто - не менее 1%, но менее 10%; нечасто - не менее 0.1%, но менее 1%; редко - не менее 0.01%, но менее 0.1%; очень редко (включая единичные случаи) - менее 0.01%.
Кандесартан
Со стороны системы кроветворения: очень редко - лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз.
Со стороны обмена веществ: очень редко - гиперкалиемия, гипонатриемия.
Со стороны нервной системы: часто - головокружение; очень редко - головная боль.
Со стороны пищеварительной системы: очень редко - тошнота.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: очень редко - повышение активности печеночных трансаминаз, нарушение функции печени, гепатит.
Со стороны дыхательной системы: очень редко - кашель.
Со стороны кооюи и подкожных тканей: очень редко - кожная сыпь, кожный зуд, крапивница, ангионевротический отек.
Со стороны костно-мышечной системы: очень редко - боль в спине, артралгия, миалгия.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: очень редко - почечная недостаточность.
Гидрохлоротиазид
Со стороны системы крови: редко - лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, угнетение функции костного мозга, гемолитическая анемия, снижение гемоглобина.
Со стороны иммунной системы: редко - анафилактическая реакция.
Со стороны обмена веществ и питания: часто - гипергликемия, гиперурикемия , гипонатриемия, гипокалиемия.
Со стороны нервной системы: часто - головокружение, вергиго; редко - нарушения сна, тревожность, депрессия, парестезия.
Со стороны органа зрения: редко - снижение четкости зрения, острая миопия, острая закрытоугольная глаукома.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - постуральная гипотензия; редко - аритмия, васкулит.
Со стороны дыхательной системы: редко - респираторный дистресс-синдром, пневмонит, отек легких.
Со стороны пищеварительной системы: нечасто - анорексия, потеря аппетита, запор, диарея, раздражение слизистой оболочки желудка; редко - панкреатит.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко - внутрипеченочная холестатическая желтуха.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто - сыпь, крапивница, реакция фотосенсибилизации; редко - токсический эпидермальный некролиз, эритематозоподобные реакции, рецидив кожного эритематоза.
Со стороны костно-мышечной системы: редко - мышечный спазм.
Со стороны мочевыделительной системы: часто - глюкозурия; редко - нарушение функции почек, интерстициальный нефрит.
Прочие: часто - слабость, повышение концентрации холестерина, триглицеридов в плазме крови; редко - лихорадка, повышение концентрации креатинина, мочевины в плазме крови.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышаетриск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушения функции почек (в т.ч. острой почечной недостаточности). Двойная блокада РААС при применении ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена не рекомендуется.
Если двойная блокада РААС считается абсолютно необходимой, то лечение следует проводить только под контролем врача и при регулярном контроле функции почек, содержания электролитов и АД. Ингибиторы АПФ и АРА II не следует применяться одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.
У пациентов с почечной недостаточностью применение "петлевых" диуретиков предпочтительнее тиазидных. Для пациентов с почечной недостаточностью при терапии препаратом Ордисс Н® рекомендуется постоянно контролировать содержание калия, креатинина и мочевой кислоты.
Данные о применении препарата Ордисс Н® у пациентов, недавно перенесших пересадку почки, отсутствуют.
Препараты, влияющие на РААС (например, ингибиторы АПФ), могут привести к повышению содержания мочевины в крови и содержания креатинина в сыворотке пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки. Аналогичного эффекта следует ожидать и от антагонистов рецепторов ангиотензина II.
У пациентов с дефицитом ОЦК и/или натрия возможно развитие симптоматической артериальной гипотензии, поэтому не рекомендуется применять препарат Ордисс Н® до исчезновения данных симптомов.
У пациентов, получающих антагонисты ангиотензина II, во время анестезии и при хирургических вмешательствах может развиться артериальная гипотензия в результате блокады РААС. Очень редко могут отмечаться случаи тяжелой артериальной гипотензии, требующей в/в введения жидкости и/или сосудосуживающих средств.
Пациентам с нарушениям функции печени или прогрессирующей болезнью печени следует применять тиазидные диуретики с осторожностью, т.к. незначительные колебания объема жидкости и электролитного состава могут вызвать печеночную кому. Данные о применении препарата Ордисс Н® у пациентов с печеночной недостаточностью отсутствуют.
При назначении препарата Ордисс Н® пациентам с обструктивной гипертрофической кардиомиопатией или гемодинамически значимым стенозом аортального или митрального клапана следует соблюдать осторожность.
Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно резистентны к терапии антигипертензивными средствами, влияющими на РААС, поэтому у таких пациентов применять Ордисс Н® не рекомендуется.
Как и во всех случаях приема препаратов, обладающих диуретическим действием, следует контролировать показатели электролитов в плазме крови.
Препараты на основе тиазидов, обладающие диуретическим действием, способны уменьшить выделение ионов кальция с мочой и могут вызвать скачкообразные изменения и незначительное увеличение концентрации ионов кальция в плазме крови.
Тиазиды, в т.ч. и гидрохлоротиазид, могут вызывать нарушения водно-солевого баланса (гиперкальциемия, гипокалиемия, гипонатриемия, гипомагниемия и гипохлоремический алкалоз).
Выявленная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гипертиреоза.
Применение тиазидных диуретиков следует прекратить до получения результатов анализов исследования паращитовидной железы.
Гидрохлоротиазид дозозависимо увеличивает выделение калия, что может стать причиной гипокалиемии. Подобное действие гидрохлоротиазида проявляется меньше, если применять его одновременно с кандесартаном. Риск гипокалиемии оказывается повышенным у пациентов с циррозом печени, повышенным диурезом, принимающих жидкость с пониженным содержанием солей, проходящих параллельно курс лечения ГКС или АКТГ.
На основании опыта применения препаратов, влияющих на РААС, параллельное применение препарата Ордисс Н® и диуретических препаратов, увеличивающих выделение калия, можно компенсировать применением пищевых добавок, содержащих калий или других препаратов, способных повысить содержание калия в плазме крови.
Применение препарата Ордисс Н® может вызвать гипокалиемию, особенно у пациентов с сердечной или почечной недостаточностью (подобные случаи документально не зарегистрированы).
Тиазидные диуретики увеличивают выделение магния, что может вызвать гипомагниемию.
Применение тиазидных диуретиков способно изменить концентрацию глюкозы в крови вплоть до проявления латентно протекающего сахарного диабета. Может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств, в т. ч. инсулина.
С применением тиазидных диуретиков связывают увеличение содержание холестерина и триглицерида в плазме крови. Однако при применении препарата Ордисс Н® наблюдалось минимальное количество либо отсутствие подобных эффектов.
Тиазидные диуретики увеличивают концентрацию мочевой кислоты в плазме крови и могут способствовать возникновению подагры у предрасположенных пациентов.
Пациенты, у которых сосудистый тонус и функция почек преимущественно зависят от активности РААС (например, пациенты с тяжелой хронической сердечной недостаточностью, заболеваниями почек, включая стеноз почечной артерии), особенно чувствительны к препаратам, действующим на РААС. Назначение подобных препаратов сопровождается у этих пациентов резкой артериальной гипотензией, азотемией, олигурией и реже - острой почечной недостаточностью. Возможность развития перечисленных эффектов не исключена и при применении антагонистов рецепторов ангиотензина II. Резкое снижение АД у пациентов с ишемической кардиопатией, цереброваскулярными заболеваниями ишемического генеза при использовании любых антитипертензивмых средств, может приводить к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
Проявление реакций повышенной чувствительности к гидрохлоротиазиду наиболее вероятно у пациентов с бронхиальной астмой, аллергическими реакциями в анамнезе, что не исключает появления аллергической симптоматики у прочих пациентов.
При использовании тиазидных диуретиков отмечены случаи обострения или появления симптомов застойной себореи.
При использовании тиазидных диуретиков отмечались случаи ухудшения течения системной красной волчанки.
Гидрохлоротиазид может вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой миопии и вторичной закрытоугольной глаукомы. Симптомы включают: внезапное снижение зрения или боль в глазах, которые проявляются, как правило, в течение нескольких часов или недель от начала терапии гидрохлоротиазидом. При отсутствии лечения острая закрытоугольная глаукома может привести к стойкой потере зрения. Лечение – как можно скорее прекратить прием гидрохлоротиазида. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, может потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острой закрытоугольной глаукомы являются аллергическая реакция на сульфонамиды или бензилпенициллины в анамнезе
Препарат содержит лактозу, поэтому его не следует принимать пациентам с редкими наследственными заболеваниями, проявляющимися в отсутствии толерантности к лактозе, дефиците лактозы или нарушении всасывания глюкозы и лактозы.
Использование в педиатрии
Безопасность и эффективность применения препарата Ордисс Н® у детей и подростков в возрасте до 18 лет не установлены.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
При возникновении нежелательных эффектов со стороны ЦНС при терапии препаратом Ордисс Н® следует соблюдать осторожность при выполнении действий, требующих повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Показания
— лечение артериальной гипертензии у пациентов, которым показана комбинированная терапия.
Противопоказания
— повышенная чувствительность к кандесартану, гидрохлоротиазиду и другим компонентам препарата;
— повышенная чувствительность к другим производным сульфонамида;
— первичный гиперальдостеронизм;
— подагра;
— тяжелое нарушение функции почек (СКФ<30 мл/мин/1.73 м2);
— тяжелое нарушение функции печени;
— холестаз;
— рефрактерная гипокалиемия;
— гиперкальциемия;
— состояние после трансплантации почки;
— беременность;
— период грудного вскармливания;
— детский и подростковый возраст до 18 лет;
— одновременное применение с алискиреном алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом и/или нарушением функции почек (СКФ<60 мл/мин/1.73 м2);
— непереносимость лактозы;
— дефицит лактазы;
— синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции.
С осторожностью: одновременное применение с другими гипотензивными препаратами, калийнесберегающими диуретиками, амфотерицином, карбеноксолоном, препаратами пенициллина G натрия, производными салициловой кислоты, сердечными гликозидами, антиаритмическими препаратами, препаратами лития, НПВП, колестиполом, колестирамином, тубокурарином, бета-адреноблокаторами, антихолинергическими препаратами, амантадином, цитотоксическими препаратами, ГКС, АКТГ, барбитуратами, общими анестетиками, эпинефрином, йодсодержащими препаратами, алкоголем; нарушение функции почек (КК>30 мл/мин), недостаточность функции печени; тяжелая хроническая недостаточность; двусторонниц стеноз почечных артерий; стеноз артерии единственной почки; гемодинамически значимый стеноз аортального и/или митрального клапана; ИБС; гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия; уменьшение ОЦК; сахарный диабет; цереброваскулярные заболевания; острая миопия; закрытоугольная глаукома; системная красная волчанка.
алкоголем;
недостаточность функции печени и почек средней степени.
Применение при беременности и кормлении грудью
Препарат Ордисс Н® противопоказан к применению при беременности и в период грудного вскармливания.
Пациентки, принимающие препарат, должны быть предупреждены об этом до планирования беременности, чтобы они смогли перейти на альтернативную терапию с доказанным профилем безопасности для применения при беременности. В случае диагностирования беременности терапия препаратом должна быть немедленно прекращена. Средства, оказывающие влияние на РААС, могут вызывать нарушения развития плода и/или оказывать негативное влияние на новорожденного вплоть до смертельного исхода при применении препарата при беременности. Известно, что терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II может вызывать нарушения развития плода (нарушение функции почек, олигогидрамнион, замедление оссификации костей черепа) и развитие осложнений у новорожденного (нарушение функции почек, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Опыт применения гидрохлоротиазида при ограничен. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер. Учитывая механизм действия гидрохлоротиазида, его применение при беременности может вызывать нарушения фетоплацентарного кровообращения и нежелательные эффекты у плода и новорожденного в виде желтухи, нарушений водно-электролитного баланса и тромбоцитопении.
Неизвестно, выделяется ли кандесартан с грудным молоком у человека. Кандесартан выделяется с молоком лактирующих крыс. Гидрохлоротиазид выделяется с грудным молоком.
Применение при нарушениях функции печени
Препарат Ордисс Н противопоказан пациентам с печеночной недостаточностью тяжелой степени. Применяется с осторожностью при недостаточности функции почек средней степени.
Применение при нарушениях функции почек
Препарат Ордисс Н противопоказан пациентам с почечной недостаточностью тяжелой степени (КК менее 30 мл/мин). Применяется с осторожностью при недостаточности функции почек средней степени.
Применение у детей
Противопоказано.
Применение у пожилых пациентов
У пациентов пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Лекарственное взаимодействие
В фармакокинетических исследованиях было изучено одновременное применение кандесартана/гидрохлоротиазида с гидрохлоротиазидом, варфарином, дигоксином, пероральными контрацептивами (этинилэстрадиол/левоноргестрел), глибенкламидом, нифедипином и эналаприлом. Клинически значимого лекарственного взаимодействия выявлено не было.
Кандесартан метаболизируется в печени в незначительной степени при участии изофермента CYP2C9. Проведенные исследования по взаимодействию не выявили влияния препарата на CYP2C9 и CYP3A4, действие на другие изоферменты системы цитохрома Р450 не изучено.
При одновременном применении антагонистов рецепторов ангиотензина II и НПВП, включая ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, например, ацетилсалициловая кислота более 3 г/сут, возможно уменьшение гипотензивного действия кандесартана.
Одновременное применение кандесартана/гидрохлоротиазида с другими антигипертензивными средствами усиливает гипотензивный эффект.
Двойная блокада РААС с применением антагонистов рецепторов ангиотензина II (АРА II), ингибиторов АПФ или алискирена (ингибитор ренина) может сопровождаться повышенным риском развития артериальной гипотензии, обморока, гиперкалиемии и нарушения функции почек (в т.ч. острой почечной недостаточности) по сравнению с монотерапией. Необходим регулярный контроль АД, функции почек и содержания электролитов в крови у пациентов, принимающих одновременно кандесартан/гидрохлоротиазид и другие лекарственные средства, влияющие на РААС.
Кандесартан/гидрохлоротиазид не следует применять одновременно с алискиреном или алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом и/или с нарушением функции почек (СКФ<60 мл/мин/1.73 м2).
При одновременном применении ингибиторов АПФ и ингибиторов дипептидилпептидазы 4 типа (например, вилдаглиптин) возможно повышение риска развития отека Квинке.
Действие гидрохлоротиазида, приводящее к потере калия, может усиливаться другими средствами, приводящими к потере калия и гипокалиемии (например, диуретики, слабительные, амфотерицин, карбеноксолон, пенициллин G натрий, производные салициловой кислоты).
Опыт применения других лекарственных средств, действующих на РААС, показывает, что сопутствующая терапия калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями соли, содержащими калий, и другими средствами, повышающими содержание калия в сыворотке крови (например, гепарин), может приводить к развитию гиперкалиемии.
Гипокалиемия и гипомагниемия, вызванные приемом диуретических препаратов, предрасполагают к развитию кардиотоксического эффекта сердечных гликозидов и антиаритмических препаратов. При приеме кандесартана/гидрохлоротиазида параллельно с такими препаратами требуется контроль содержания калия в плазме крови.
При одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ возникает обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и развитие токсических реакций. Подобные реакции могут встречаться и при использовании антагонистов рецепторов ангиотензина II, в связи с чем рекомендуется контролировать содержание лития в сыворотке крови.
Диуретический, натрийуретический и гипотензивнай эффекты гидрохлоротиазида ослабляются при одновременном применении НПВП.
Всасывание гидрохлоротиазида уменьшается при применении колестипола, колестирамина.
Действие недеполяризующих миорелаксантов (например, тубокурарина) может быть усилено гидрохлоротиазидом.
Тиазидные диуретики могут вызывать повышение содержания кальция в плазме крови в связи с уменьшением его экскреции. При необходимости применения кальцийсодержащих пищевых добавок или витамина D следует контролировать содержание кальция в плазме крови и при необходимости корректировать дозу.
Тиазидоподобные диуретики усиливают гипергликемическое действие бета-адреноблокаторов и диазоксида.
Антихолинергические средства (например, атропин, биперидин) могут увеличивать биодоступность тиазидных диуретиков вследствие снижения моторики ЖКТ. Тиазидоподобные диуретики могут увеличить риск неблагоприятного действия амантадина.
Тиазидоподобные диуретики способны замедлить выведение цитостатических препаратов (таких как циклофосфамид, метотрексат) из организма и усилить их миелоподавляющее действие.
Риск гипокалиемии может увеличиться при одновременном приеме ГКС или АКТГ.
На фоне применения препарата Ордисс Н® возможно увеличение частоты развития ортостатической артериальной гипотензии при употреблении алкоголя, применения барбитуратов или общих анестетиков.
При лечении тиазидными диуретиками возможно снижение толерантности к глюкозе, в связи с чем может потребоваться подбор дозы гипогликемических препаратов (в т. ч. инсулина).
Гидрохлоротиазид может уменьшить влияние сосудосуживающих аминов (например, эпинефрина).
Гидрохлоротиазид может увеличить риск развития острой почечной недостаточности, особенно в совокупности с большими дозами йодированного наполнителя.
Значительного взаимодействия гидрохлоротиазида с пищей не обнаружено.
(6516)
Дозування
Приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Рекомендована доза - 1 таблетка 1 раз/добу. Рекомендується титрування дози кандесартана перед переведенням пацієнта на терапію препаратом Ордисс Н®. При необхідності пацієнтів переводять з іонотерапії кандесартаном на терапію препаратом Ордисс Н®. Основний гіпотензивний ефект досягається, як правило, в перші 4 тижні після початку лікування. У пацієнтів з порушенням функції нирок переважно застосування "петльових" діуретиків порівняно з тіазидними. До початку терапії викларатом Ордисс Н® у пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок (СКФ>30 мл/хв/1.73 м2), включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується титрування дози кандесартана. починаючи з 4 мг. Ордисс Н® протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (СКФ<30 мл/хв/1.73 м2). Для пацієнтів з ризиком артеріальної гіпотензії (наприклад, із зменшеним ОЦК), рекомендується титрування дози кандесартана, починаючи з 4 мг у вигляді монотерапії. У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня до початку терапії препараатом Ордисс Н® рекомендується титрування дози кандесартана, починаючи з 2 мг. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня застосування препарату Ордисс Н® протипоказано. У пацієнтів літнього віку корекції дози не потрібно.Передозування
Симптоми: аналіз фармакологічних властивостей препарату дозволяє припустити, що основним проявом передозування може бути клінічно виражене зниження артеріального тиску, запаморочення. Були описані окремі випадки передозування препарату (до 672 мг кандесартана), що закінчилися вилікуваний��єм пацієнтів без тяжких наслідків. Основним проявом передозування гідрохлоротіазиду є гостра втрата рідини та електролітів. Також спостерігалися такі симптоми, як запаморочення, зниження артеріального тиску. сухість у роті, тахікардія, шлуночкова аритмія, втрата свідомості та м'язові судоми. Лікування: при розвитку клінічно вираженого зниження АТ необхідно проводити симптоматичне лікування і контролювати стан пацієнта. Укласти пацієнта на спину і підняти ноги. При необхідності потрібно збільшити ОЦК, наприклад, шляхом в/�� введення 0.9% розчину хлориду натрію. У разі необхідності можуть бути призначені симпатоміметичні засоби. Виведення кандесартана і гідрохлоротіазиду з допомогою гемодіалізу малоймовірна.
Лікарська форма
Таблетки двоопуклі, капсулообразные, світло-рожевого кольору, з рискою з обох боків; на одному боці гравірування "C" і "16" по різні сторони ризики.Склад
1 таб.
Активні речовини:
кандесартана цилексетил 16 мг
гідрохлоротіазид 12.5 мг
Допоміжні речовини:
крахмал прежелатинізований - 15 мг, повідон К30 - 16 мг, кармеллоза кальцію - 6.6 мг, полоксамер 188 - 1 мг, целюлоза мікрокристалічна - 72 мг, лактози моногідрат - 177.6 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0.1 мг, магнію стеарат - 3.2 мг.Фармакологічна дія
Комбінований антигіпертензивний препарат. Ангіотензин II - основний гормон РААС, який відіграє важливу роль у патогенезі артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності та інших серцево-судинних захворювань. Основними фізіологічними ефектами ангіотензину II є вазоконстрикція, стимуляція продукції альдостерону, регуляція водно-електролітного стану і стимуляція клітинного росту. Ефекти опосередковані взаємодії ангіотензину II з ангиотензиновыми рецепторами типу 1 (AT1-рецептори).
Кандесартан - селективний антагоніст AT1-рецепторів ангіотензину II, не інгібує АПФ, який здійснює перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що руйнує брадикінін, не призводить до накопичення брадикініну або субстанції Р. В результаті блокування AT1-рецепторів ангіотензину II відбувається за дозозалежнепідвищення вмісту реніну, ангіотензину I ангіотензину II, зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.
При порівнянні кандесартана з інгібіторами АПФ розвиток кашлю зустрічалося рідше у пацієнтів, які отримували кандесартан.
Кандесартан не зв'язується з рецепторами інших гормонів і не блокує іонні канали, які беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи.
Гідрохлоротіазид - тиазидоподобный діуретик, пригнічує активну реабсорбцію натрію, в основному в дистальних відділах ниркових канальців і посилившиповідомляє виділення іонів натрію, хлору і води. Виділення калію і магнію нирками посилюється в залежності від дози, у той час як кальцій починає реабсорбироваться у великих кількостях, ніж раніше.
Гідрохлоротіазид зменшує обсяг плазми крові та позаклітинної рідини, зменшує інтенсивність транспорту крові серцем, знижує АТ. Під час довготривалого лікування, гіпотензивний ефект розвивається за рахунок розширення артеріол. При тривалому застосуванні гідрохлоротіазиду зменшується ризик серцево-судинних захворювань і смертність. />
Кандесартан та гідрохлоротіазид надають підсумований гіпотензивну дію. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування кандесартана/гідрохлоротіазиду викликає ефективне і тривале зниження артеріального тиску без збільшення ЧСС. Ортостатичної артеріальної гіпотензії при першому прийомі препарату не спостерігається, після закінчення лікування артеріальна гіпертензія не посилюється.
Після одноразового прийому кандесартана/гідрохлоротіазиду основний гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 ч. Застосування препарату 1 ��аз/добу ефективно і м'яко знижує артеріальний тиск протягом 24 год з незначною різницею між максимальним і середнім ефектом дії. При тривалому лікуванні стабільне зниження артеріального тиску настає протягом 4 тижнів після початку прийому препарату і може підтримуватися при тривалому курсі лікування.
В клінічних дослідженнях частота розвитку побічних ефектів, особливо кашлю, була рідше при застосуванні кандесартана/гідрохлоротіазиду, ніж при прийомі комбінації інгібіторів АПФ з гідрохлоротіазидом.
В даний час відсутні данн��е про застосування кандесартана/гідрохлоротіазиду у пацієнтів з нирковою недостатністю, нефропатією, зниженою функцією лівого шлуночка, гострою серцевою недостатністю і перенесли інфаркт міокарда.
Ефективність кандесартана/гідрохлоротіазиду не залежить від статі і віку.Фармакокінетика
Всмоктування і розподіл
Кандесартан. При всмоктуванні з ШКТ кандесартана цилекситил шляхом ефірного гідролізу швидко перетворюється в активну речовину - кандесартан, міцно зв'язується з AT1-рецепторами і повільно диссоциирует, не має властивостей агоніста. Абсолютна біодоступність кандесартана після прийому внутрішньо становить близько 40%. Відносна біодоступність таблетованої форми у порівнянні з розчином для прийому всередину складає приблизно 34%. Таким чином, розрахункова абсолютна біодоступність таблетованої форми препарату становить 14%. Прийом їжі не чинить значного впливу на AUC, тобто їжа істотно не впливає на біодоступність препарату.
Cmax в плазмі крові досягається через 3-4 год після прийому таблетованої форми препара��а. При збільшенні дози в рекомендованих межах концентрація кандесартана підвищується лінійно. Зв'язування кандесартана з білками плазми крові - понад 99%. Плазмовий Vd кандесартана становить 0.1 л/кг.
Гідрохлоротіазид.Гідрохлоротіазид швидко всмоктується з ШКТ. Біодоступність становить приблизно 70%. Супутній прийом їжі збільшує всмоктування приблизно на 15%. Біодоступність може бути знижена у пацієнтів з серцевою недостатністю і вираженими набряками.
Зв'язування з білками плазми крові становить приблизно 60%. ��идимый Vd складає приблизно 0,8 л/кг.
Метаболізм і виведення
Кандесартан. Кандесартан в основному виводиться з організму з сечею і жовчю у незміненому вигляді і лише незначною мірою метаболізується в печінці. T1/2 складає приблизно 9 год Кумуляції кандесартана в організмі не спостерігається.
Загальний кліренс кандесартана становить близько 0.37 мл/хв/кг, при цьому нирковий кліренс - близько 0.19 мл/хв/кг Ниркова екскреція кандесартана здійснюється шляхом клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції.
r /> При прийомі всередину радіоактивно-міченого кандесартана близько 26% від введеної кількості виводиться з сечею у вигляді кандесартана і 7% - у вигляді неактивного метаболіту, тоді як в калі виявляється 56% від введеної кількості у вигляді кандесартана і 10% - у вигляді неактивного метаболіту.
Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид не метаболізується та виділяється майже повністю у вигляді активної форми препарату шляхом клубочкової фільтрації і активної канальцевої секреції у проксимальному відділі нефрона. T1/2 складає близько 8 год і не змінюється прі спільному прийомі з кандесартаном. Приблизно 70% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться нирками протягом 48 год. При застосуванні комбінації препаратів не виявлено додаткового накопичення гідрохлоротіазиду в порівнянні з монотерапією.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Кандесартан. Фармакокінетичні параметри кандесартана не залежать від статі пацієнта.
У пацієнтів старше 65 років Cmax і AUC кандесартана збільшуються на 50% та 80% відповідно порівняно з молодими пацієнтами. Однак гіпотензивний ефект і частоту ррозвитку побічних ефектів при застосуванні кандесартана/гідрохлоротіазиду не залежать від віку пацієнтів.
У пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок Cmax і AUC кандесартана збільшувалися на 50% та 70% відповідно, тоді як T1/2 не змінюється порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.
У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок та/або перебувають на гемодіалізі Cmax і AUC кандесартана збільшувалися на 50% та 110% відповідно, а Т1/2 збільшується в 2 рази.
У пацієнтів з легким і помірним порушенням ф��нкции печінки відмічалося підвищення AUC кандесартана на 23%.
Гідрохлоротіазид. Т1/2 більш тривалий у пацієнтів з нирковою недостатністю.Побічні дії
Визначення частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто - не менше 10%; часто - не менше 1%, але менше 10%; нечасто - не менше 0.1%, але менш 1%; рідко - не менше 0.01%, але менше 0.1%; дуже рідко (включаючи поодинокі випадки) - менше 0.01%.
Кандесартан
З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.
Зі сторони обміну речовин: дуже рідко - гіперкаліємія, гіпонатріємія.
З боку нервової системи: часто - запаморочення; дуже рідко - головний біль.
З боку травної системи: дуже рідко - нудота.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - підвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки, гепатит.
З боку дихальної системи: дуже рідко - кашель.
З боку кооюи та підшкірних тканин: дуже рідко - шкірний висип, шкірний свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк.
/> З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - біль у спині, артралгія, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко - ниркова недостатність.
Гідрохлоротіазид
З боку системи крові: рідко - лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, гемолітична анемія, зниження гемоглобіну.
З боку імунної системи: рідко - анафілактична реакція.
З боку обміну речовин і харчування: часто - гіперглікемія, гиперурике��ія , гіпонатріємія, гіпокаліємія.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, вергиго; рідко - порушення сну, тривожність, депресія, парестезія.
З боку органу зору: рідко - зниження чіткості зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.
З боку серцево-судинної системи: часто - постуральна гіпотензія; рідко - аритмія, васкуліт.
З боку дихальної системи: рідко - респіраторний дистрес-синдром, пневмоніт, набряк легенів.
З боку травної системи: нечасто - аноре��ся, втрата апетиту, запор, діарея, подразнення слизової оболонки шлунка; рідко - панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - внутрипеченочная холестатична жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - висипання, кропив'янка, реакція фотосенсибілізації; рідко - токсичний епідермальний некроліз, эритематозоподобные реакції, рецидив шкірного эритематоза.
З боку кістково-м'язової системи: рідко - м'язовий спазм.
З боку сечовидільної системи: часто - глюкозурія; рідко - порушенийие функції нирок, інтерстиціальний нефрит.
Інші: часто - слабкість, підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів в плазмі крові; рідко - лихоманка, підвищення концентрації креатиніну, сечовини в плазмі крові.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або алискирена повышаетриск розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (у т. ч. гострої ниркової недостатності). Подвійна блокада РААС при застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або алискирена ��е рекомендується.
Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, то лікування слід проводити тільки під контролем лікаря і при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів і ПЕКЛО. Інгібітори АПФ і АРА II не слід застосовуватися одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
У пацієнтів з нирковою недостатністю застосування "петльових" діуретиків переважно тіазидних. Для пацієнтів з нирковою недостатністю при терапії препаратом Ордисс Н® рекомендується постійно контролюватиь вміст калію, креатиніну та сечової кислоти.
Дані про застосування препарату Ордисс Н® у пацієнтів, які недавно перенесли пересадку нирки, відсутні.
Препарати, що впливають на РААС (наприклад, інгібітори АПФ), можуть призвести до підвищення вмісту сечовини у крові та вмісту креатиніну в сироватці пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки. Аналогічного ефекту слід очікувати і від антагоністів рецепторів ангіотензину II.
У пацієнтів з дефіцитом ОЦК та/або натрію можливо��але розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, тому не рекомендується застосовувати препарат Ордисс Н® до зникнення даних симптомів.
У пацієнтів, які отримували антагоністи ангіотензину ІІ, під час анестезії і при хірургічних втручаннях може розвинутися артеріальна гіпотензія внаслідок блокади РААС. Дуже рідко можуть спостерігатися випадки тяжкої артеріальної гіпотензії, що вимагає в/в введення рідини і/або судинозвужувальних засобів.
Пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючою хворобою печеноі тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю, оскільки незначні коливання об'єму рідини і електролітного складу можуть викликати печінкову кому. Дані про застосування препарату Ордисс Н® у пацієнтів з печінковою недостатністю відсутні.
При призначенні препарату Ордисс Н® пацієнтам з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією або гемодинамічно значущим стенозом аортального або мітрального клапана слід дотримуватися обережності.
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай резистентні до ��ерапии антигіпертензивними засобами, що впливають на РААС, тому у таких пацієнтів застосовувати Ордисс Н® не рекомендується.
Як і у всіх випадках прийому препаратів, що володіють діуретичною дією, слід контролювати показники електролітів у плазмі крові.
Препарати на основі тіазидів, що володіють діуретичною дією, здатні зменшити виділення іонів кальцію з сечею і можуть викликати стрибкоподібні зміни і незначне збільшення концентрації іонів кальцію в плазмі крові.
Тіазиди, в т. ч. і гидрохл��ротиазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіперкальціємія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія та гіпохлоремічний алкалоз).
Виявлена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіпертиреозу.
Застосування тіазидів слід припинити до отримання результатів аналізів дослідження паращитовидної залози.
Гідрохлоротіазид дозозалежно збільшує виділення калію, що може стати причиною гіпокаліємії. Подібна дія гідрохлоротіазиду проявляється менше, якщо застосовувати його одночасно з кандесартаном. Ризик гіпокаліємії виявляється підвищеним у пацієнтів з цирозом печінки, підвищеним діурезом, що приймають рідина з пониженим вмістом солей, що проходять паралельно курс лікування ГКС або АКТГ.
На підставі досвіду застосування препаратів, що впливають на РААС, паралельне застосування препарату Ордисс Н® та діуретичних препаратів, збільшують виділення калію, можна компенсувати застосуванням харчових добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищити вміст калію в плазмі до��ові.
Застосування препарату Ордисс Н® може викликати гіпокаліємію, особливо у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю (подібні випадки документально не зареєстровані).
Тіазидні діуретики збільшують виділення магнію, що може викликати гіпомагніємію.
Застосування тіазидних діуретиків здатне змінити концентрацію глюкози в крові аж до прояву латентно протікає цукрового діабету. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів, у т. ч. інсуліну.
З застосуванням тиазидны�� діуретиків пов'язують збільшення вміст холестерину і тригліцеридів у плазмі крові. Однак при застосуванні препарату Ордисс Н® спостерігалося мінімальну кількість або відсутність подібних ефектів.
Тіазидні діуретики збільшують концентрацію сечової кислоти в плазмі крові і можуть сприяти виникненню подагри у схильних пацієнтів.
Пацієнти, у яких судинний тонус і функція нирок переважно залежать від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, за��олеваниями нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), особливо чутливі до препаратів, що діють на РААС. Призначення подібних препаратів супроводжується у цих пацієнтів різкої артеріальної гіпотензією, азотемією, олігурією та іноді гострою нирковою недостатністю. Можливість розвитку перелічених ефектів не виключена і при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Різке зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатію, цереброваскулярними захворюваннями ішемічного генезу при використанні будь-яких антитипертенз��вмых коштів, може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Прояв реакцій підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду найбільш імовірно у пацієнтів з бронхіальною астмою, алергічними реакціями в анамнезі, що не виключає появи алергічної симптоматики у інших пацієнтів.
При використанні тіазидних діуретиків відзначені випадки загострення або появи симптомів застійної себореї.
При використанні тіазидних діуретиків відзначалися випадки погіршення перебігу системного червоного волч��мкі.
Гідрохлоротіазид може викликати идиосинкразическую реакцію, що приводить до розвитку гострої міопії і вторинної закритокутової глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлоротіазидом. При відсутності лікування гостра закритокутова глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Лікування – якомога швидше припинити прийом гідрохлоротіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, может знадобитися невідкладна медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострій закритокутовій глаукоми є алергічна реакція на сульфонамиды або бензилпенициллины в анамнезі
Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, що проявляються у відсутності толерантності до лактози, дефіцитом лактози або порушення всмоктування глюкози і лактози.
Використання в педіатрії
Безпека та ефективність застосування��ія препарату Ордисс Н® у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
При виникненні небажаних ефектів з боку ЦНС при терапії препаратом Ордисс Н® слід дотримуватися обережності при виконанні дій, які вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.Свідчення
— лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.Протипоказання
— підвищена почуттівительность до кандесартану, гідрохлоротіазиду та інших компонентів препарату;
— підвищена чутливість до інших похідних сульфонаміду;
— первинний гіперальдостеронізм;
— подагра;
— тяжке порушення функції нирок (СКФ<30 мл/хв/1.73 м2);
— тяжке порушення функції печінки;
— холестаз;
— рефрактерна гіпокаліємія;
— гіперкальціємія;
— стан після трансплантації нирки;
— вагітність;
— період годування груддю;
— дитячий і підрістковый вік до 18 років;
— одночасне застосування з алискиреном алискиренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або порушенням функції нирок (СКФ<60 мл/хв/1.73 м2);
— непереносимість лактози;
— дефіцит лактази;
— синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.
З обережністю: одночасне застосування з іншими гіпотензивними препаратами, калийнесберегающими діуретиками, амфотерицином, карбеноксолоном, препаратами пеніциліну G натрію, похідними саліцилової кислоти, серцевими глікозидами, антиаритмічними препаратами, препаратами літію, НПЗП, колестиполом, колестираміном, тубокурарину, бета-адреноблокаторами, антихолінергічними засобами, амантадином, цитотоксичними препаратами, ГКС, АКТГ, барбітуратами, загальними анестетиками, епінефрином, йодовмісними препаратами, алкоголем; порушення функції нирок (КК>30 мл/хв), недостатність функції печінки; тяжка хронічна недостатність; двусторонниц стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; гемодинамічно значущий стеноз аортальн��го та/або мітрального клапана; ІХС; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; зменшення ОЦК; цукровий діабет; цереброваскулярні захворювання; гостра міопія; закритокутова глаукома; системний червоний вовчак.
алкоголем;
недостатність функції печінки і нирок середнього ступеня.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Препарат Ордисс Н® протипоказаний до застосування при вагітності і в період грудного вигодовування.
Пацієнтки, які приймають препарат, повинні бути попереджені про це до п��анирования вагітності, щоб вони змогли перейти на альтернативну терапію з доведеним профіль безпеки для застосування під час вагітності. У разі діагностування вагітності терапія препаратом повинна бути негайно припинена. Засоби, що впливають на РААС, можуть викликати порушення розвитку плоду і/або чинити негативний вплив на новонародженого аж до смертельного результату при застосуванні препарату при вагітності. Відомо, що терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II може спричиняти порушення роз��ія плода (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і розвиток ускладнень у новонародженого (порушення функції нирок, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Досвід застосування гідрохлоротіазиду при обмежений. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування при вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровообігу і небажані ефекти у плода та новонародженого у вигляді жовтяниці, порушень водно-электролитного балансу і тромбоцитопенії.
Невідомо, кандесартан виділяється з грудним молоком у людини. Кандесартан виділяється з молоком лактуючих щурів. Гідрохлоротіазид виділяється з грудним молоком.
Застосування при порушеннях функції печінки
Препарат Ордисс Н протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня. Застосовується з обережністю при недостатності функції нирок середнього ступеня.
Застосування при порушеннях функції нирок
Препарат Ордисс Н протипоказаний пацієнтам з почечной недостатністю важкого ступеня (КК менше 30 мл/хв). Застосовується з обережністю при недостатності функції нирок середнього ступеня.
Застосування у дітей
Протипоказано.
Застосування у літніх пацієнтів
У пацієнтів літнього віку корекції дози не потрібно.Лікарська взаємодія
У фармакокінетичних дослідженнях було вивчено одночасне застосування кандесартана/гідрохлоротіазиду з гідрохлоротіазидом, варфарином, дигоксином, пероральними контрацептивами (етинілестрадіол/левоноргест��їв), глібенкламідом, ніфедипіном та еналаприлом. Клінічно значущої лікарської взаємодії виявлено не було.
Кандесартан метаболізується в печінці в незначній мірі за участю ізоферменту CYP2C9. Проведені дослідження щодо взаємодії не виявили впливу препарату на CYP2C9 та CYP3A4, дія на інші ізоферменти системи цитохрому Р450 не вивчено.
При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II та НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ, наприклад, ацетилсаліцилова кислота більш�� 3 р/добу, можливе зменшення гіпотензивної дії кандесартана.
Одночасне застосування кандесартана/гідрохлоротіазиду з іншими антигіпертензивними засобами підсилює гіпотензивний ефект.
Подвійна блокада РААС з застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II), інгібіторів АПФ або алискирена (інгібітор реніну) може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушення функції нирок (у т. ч. гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією. Необхідний регулярний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів в крові у пацієнтів, які одночасно приймають кандесартан/гідрохлоротіазид та інші лікарські засоби, що впливають на РААС.
Кандесартан/гідрохлоротіазид не слід застосовувати одночасно з алискиреном або алискиренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з порушенням функції нирок (СКФ<60 мл/хв/1.73 м2).
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів дипептидилпептидазы 4 типу (наприклад, вилдаглиптин) можливо зпідвищення ризику розвитку набряку Квінке.
Дію гідрохлоротіазиду призводить до втрати калію, може посилюватися іншими засобами, що призводять до втрати калію та гіпокаліємії (наприклад, діуретики, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, похідні саліцилової кислоти).
Досвід застосування інших лікарських засобів, що діють на РААС, показує, що супутня терапія калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, та іншими засобами, що підвищують вмістня калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), може призводити до розвитку гіперкаліємії.
Гіпокаліємія та гіпомагніємія, викликані прийомом діуретичних препаратів, що призводять до розвитку кардіотоксичного ефекту серцевих глікозидів та антиаритмічних препаратів. При прийомі кандесартана/гідрохлоротіазиду паралельно з такими препаратами потрібен контроль вмісту калію в плазмі крові.
При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ виникає оборотне підвищення концентрації літію в сывор��тке крові і розвиток токсичних реакцій. Подібні реакції можуть зустрічатися і при використанні антагоністів рецепторів ангіотензину II, у зв'язку з чим рекомендується контролювати вміст літію у сироватці крові.
Діуретичний, натрийуретический і гипотензивнай ефекти гідрохлоротіазиду послаблюються при одночасному застосуванні НПЗП.
Всмоктування гідрохлоротіазиду зменшується при застосуванні колестиполу, колестираміну.
Дія недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, тубокурарину) може бути посилена гід��охлоротиазидом.
Тіазидні діуретики можуть викликати підвищення вмісту кальцію в плазмі крові у зв'язку з зменшенням його екскреції. При необхідності застосування кальцій вмісних харчових добавок або вітаміну D слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові та при необхідності коригувати дозу.
Тиазидоподобные діуретики підсилюють гіперглікемічну дію бета-адреноблокаторів та діазоксиду.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, биперидин) можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики ШКТ. Тиазидоподобные діуретики можуть збільшити ризик несприятливої дії амантадину.
Тиазидоподобные діуретики здатні уповільнити виведення цитостатичних препаратів (таких як циклофосфамід, метотрексат) з організму і посилити їх миелоподавляющее дію.
Ризик гіпокаліємії може збільшитися при одночасному прийомі ГКС або АКТГ.
На тлі застосування препарату Ордисс Н® можливе збільшення частоти розвитку ортостатичної артеріальної гіпотензії при вживанняі алкоголю, застосування барбітуратів або загальних анестетиків.
При лікуванні тіазидними діуретиками можливе зниження толерантності до глюкози, у зв'язку з чим може знадобитися підбір дози гіпоглікемічних препаратів (у т. ч. інсуліну).
Гідрохлоротіазид може зменшити вплив судинозвужувальних амінів (наприклад, епінефрину).
Гідрохлоротіазид може збільшити ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо в сукупності з великими дозами йодованого наповнювача.
Значного взаємодії гидрохлоротиазида з їжею не виявлено.
