Дозировка
При гастроэзофагеальной рефлюксной болезни взрослым и детям старше 12 лет Нексиум® назначают для лечения эрозивного рефлюкс-эзофагита в разовой дозе 40 мг 1 раз/ в течение 4 недель. Дополнительный 4-недельный курс терапии рекомендуют проводить в тех случаях, когда после первого курса не наступает излечение эзофагита или сохраняются симптомы заболевания. Для длительной поддерживающей терапии пациентов с излеченным эрозивным эзофагитом для предотвращения рецидива препарат назначают по 20 мг 1 раз/ Для симптоматической терапии гастроэзофагеальной рефлюксной болезни без эзофагита препарат назначают в дозе 20 мг 1 раз/ Если после 4 недель лечения симптомы не исчезают, следует провести дополнительное обследование пациента. После устранения симптомов можно перейти на режим приема препарата "по необходимости", т.е. принимать Нексиум® по 20 мг 1 раз/ при возникновении симптомов до их снятия. Для пациентов, принимающих НПВП и относящихся к группе риска развития язвы желудка или двенадцатиперстной кишки, не рекомендуется лечение в режиме "по необходимости". Взрослым при язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки в составе комбинированной терапии для эрадикации Helicobacter pylori, а также для лечения язвы двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori, и для профилактики рецидивов пептических язв, ассоциированных с Helicobacter pylori у пациентов с язвенной болезнью, Нексиум® назначают в разовой дозе 20 мг, амоксициллин - 1 г, кларитромицин - 500 мг. Все препараты принимаются 2 в течение 7 дней. С целью длительной кислотоподавляющей терапии у пациентов, перенесших кровотечение из пептической язвы (после в/в применения антисекреторных препаратов, для профилактики рецидива), Нексиум® назначают в дозе 40 мг 1 раз/ в течение 4 недель после окончания в/в терапии антисекреторными препаратами. Пациентам, длительно принимающим НПВП, для заживления язв желудка, связанных с приемом НПВП, Нексиум® назначают в дозе 20 мг или 40 мг 1 раз/ Длительность лечения составляет 4-8 недель. Для профилактики язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, связанных с приемом НПВП, Нексиум® назначают в дозе 20 мг или 40 мг 1 раз/ При состояниях, характеризующихся патологической гиперсекрецией, в т.ч. синдроме Золлингера-Эллисона и идиопатической гиперсекреции, рекомендуемая начальная доза препарата Нексиум® составляет 40 мг 2 В дальнейшем доза подбирается индивидуально, длительность лечения определяется клинической картиной заболевания. Имеется опыт применения препарата в дозах до 120 мг 2 При назначении препарата пациентам с нарушениями функции почек коррекция дозы не требуется. С осторожностью применяют препарат у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени из-за ограниченного клинического опыта его применения у этой категории пациентов. При назначении препарата Нексиум® пациентам с печеночной недостаточностью легкой или средней степени тяжести коррекция дозы не требуется.
Передозировка
описанные при пероральном приеме эзомепразола в дозе 280 мг, сопровождались общей слабостью и проявлениями со стороны ЖКТ. Разовый прием 80 мг эзомепразола внутрь и в/в введение 308 мг в течение 24 ч не вызывали каких-либо отри
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые оболочкой розового цвета, продолговатые, двояковыпуклые, с гравировкой "40 mG" на одной стороне и "А/ЕI" в виде дроби - на другой; на изломе - белого цвета с желтыми вкраплениями (типа крупа).
Состав
эзомепразола магния тригидрат44.5 мг, что соответствует содержанию эзомепразола40 мг
Вспомогательные вещества: глицерил моностеарат 40-55, гипролоза, гипромеллоза, краситель железа оксид красный (E172), магния стеарат, сополимер метакриловой и этакриловой кислоты (1:1), целлюлоза микрокристаллическая, парафин, макрогол, полисорбат 80, кросповидон, натрия стеарилфумарат, сахароза сферические гранулы, титана диоксид (E171), тальк, триэтилцитрат.
Фармакологическое действие
Ингибитор Н+-К+-АТФ-азы. Эзомепразол является S-изомером омепразола, снижает секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического ингибирования протонового насоса в париетальных клетках. S- и R-изомер омепразола обладают сходной фармакодинамической активностью.
Механизм действия
Эзомепразол является слабым основанием, накапливается и переходит в активную форму в кислой среде секреторных канальцев париетальных клеток слизистой оболочки желудка, где ингибирует протоновый насос - фермент H+-K+-АТФ-азу. Эзомепразол ингибирует как базальную, так и стимулированную желудочную секрецию.
Влияние на секрецию кислоты в желудке
Действие препарата развивается в течение 1 ч после его приема внутрь в дозе 20 мг или 40 мг. При ежедневном приеме препарата в течение 5 дней по 20 мг 1 раз/ средняя максимальная концентрация кислоты в желудочном содержимом после стимуляции пентагастрином снижается на 90% (при измерении концентрации кислоты через 6-7 часов после приема дозы на 5-й день терапии).
У пациентов с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ) и наличием клинических симптомов через 5 дней ежедневного приема Нексиума внутрь в дозе 20 мг или 40 мг pH в желудке был выше 4 в течение в среднем 13 и 17 ч из 24 ч. На фоне приема препарата в дозе 20 мг/ значение внутрижелудочного pH выше 4 поддерживалось в течение 8, 12 и 16 ч у 76%, 54% и 24% пациентов соответственно. Для 40 мг эзомепразола это соотношение составляет 97%, 92% и 56% соответственно.
Выявлена корреляция между секрецией кислоты и концентрацией препарата в плазме (для оценки концентрации использовали параметр AUC).
Терапевтический эффект, достигаемый в результате ингибирования секреции кислоты
При приеме Нексиума в дозе 40 мг/ излечение рефлюкс-эзофагита наступает приблизительно у 78% пациентов через 4 недели терапии и у 93% - через 8 недель терапии.
Лечение Нексиумом в дозе 20 мг 2 в комбинации с соответствующими антибиотиками в течение одной недели приводит к успешной эрадикации Helicobacter pylori приблизительно у 90% пациентов.
Пациентам с неосложненной язвенной болезнью после недельного эрадикационного курса не требуется последующей монотерапии антисекреторными препаратами для заживления язвы и устранения симптомов.
Эффективность препарата Нексиум® при кровотечении из пептической язвы была показана в исследовании пациентов с кровотечением из пептической язвы, подтвержденным эндоскопически.
Другие эффекты, связанные с ингибированием секреции кислоты
Во время лечения антисекреторными препаратами уровень гастрина в плазме повышается в результате снижения секреции кислоты.
У пациентов, длительное время получавших эзомепразол, отмечается увеличение количества энтерохромаффиноподобных клеток, вероятно, связанное с повышением уровня гастрина в плазме.
У пациентов, применявших антисекреторные препараты в течение длительного времени, чаще отмечается образование железистых кист в желудке. Это явление обусловлено физиологическими изменениями в результате ингибирования секреции кислоты. Кисты доброкачественные и подвергаются обратному развитию.
Применение антисекреторных препаратов, в т.ч. ингибиторов протонового насоса, сопровождается увеличением содержания в желудке микробной флоры, в норме присутствующей в ЖКТ. Применение ингибиторов протонового насоса может приводить к незначительному увеличению риска инфекционных заболеваний ЖКТ, вызванного бактериями рода Salmonella spp. и Campylobacter spp.
В ходе двух проведенных сравнительных исследований с ранитидином Нексиум® показал лучшую эффективность в отношении заживления пептических язв у пациентов, получавших нестероидную противовоспалительную терапию, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2.
В ходе двух исследований по оценке эффективности Нексиум® показал высокую эффективность в отношении профилактики пептических язв у пациентов (возрастная группа старше 60 лет и/или с пептической язвой в анамнезе), получавших НПВП, включая прием селективных ингибиторов ЦОГ-2.
Фармакокинетика
Абсорбция и распределение
Кажущийся Vd при равновесном состоянии у здоровых людей составляет приблизительно 0.22 л/кг массы тела. Связывание с белками плазмы - 97%.
Метаболизм и выведение
Эзомепразол подвергается полному метаболизму с участием изоферментов системы цитохрома Р450. Основная часть метаболизируется при участии специфического полиморфного изофермента CYP2C19, при этом образуются гидрокси- и десметилированные метаболиты эзомепразола. Метаболизм оставшейся части осуществляется изоферментом CYP3A4; при этом образуется сульфопроизводное эзомепразола - основной метаболит, определяемый в плазме.
Параметры, приведенные ниже, отражают, в основном, характер фармакокинетики у пациентов с повышенной активностью изофермента CYP2C19.
Общий плазменный клиренс составляет примерно 17 л/ч после однократного приема препарата и 9 л/ч - после многократного приема. T1/2 составляет 1.3 ч после повторных приемов препарата с интервалом в одни сутки. AUC увеличивается при повторном введении. Это увеличение является дозо- и времязависимым, что является следствием снижения метаболизма при "первом прохождении" через печень, а также снижения системного клиренса, вероятно, вызванного тем, что эзомепразол и/или его сульфосодержащий метаболит ингибируют изофермент CYP2C19.
При ежедневном приеме 1 раз/ эзомепразол полностью выводится из плазмы в перерыве между приемами. Тенденции к кумуляции не отмечено.
При повторном в/в введении эзомепразола в дозе 40 мг, средняя Cmax в плазме составляет приблизительно 13.6 мкмоль/л. При приеме внутрь в аналогичных дозах Cmax в плазме в среднем составляет 4.6 мкмоль/л. Несколько меньше увеличивается общая экспозиция (приблизительно на 30%) при в/в введении эзомепразола, по сравнению с приемом внутрь.
При в/в введении эзомепразола в дозах 40 мг, 80 мг и 120 мг в течение 30 мин с последующим в/в введением в дозе 4 мг/ч или 8 мг/ч в течение 23.5 ч была показана линейная зависимость AUC от вводимой дозы.
Основные метаболитов эзомепразола не влияют на секрецию соляной кислоты в желудке. При приеме внутрь до 80% дозы препарата выводится в виде метаболитов с мочой, остальная часть - с калом. В моче обнаруживается менее 1% неизмененного эзомепразола.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Приблизительно у 2.9±1.5% населения снижена активность изофермента CYP2C19 (пациенты с медленным метаболизмом). У таких пациентов метаболизм эзомепразола в основном осуществляется в результате действия CYP3A4 и при повторном приеме внутрь 40 мг эзомепразола 1 раз/ средняя AUC на 100% выше, чем у пациентов с активным ферментом CYP2C19 (пациенты с быстрым метаболизмом). Средние значения Cmax в плазме у пациентов с медленным метаболизмом повышены приблизительно на 60%. Сходные различия выявлены при в/в введении эзомепразола. Отмеченные особенности не влияют на дозу и способ применения эзомерпазола.
У пациентов пожилого возраста (71-80 лет) метаболизм эзомепразола значительно не изменяется.
Побочные действия
Ниже приведены побочные эффекты, отмеченные при в/в и пероральном применении Нексиума в ходе проведения клинических исследований. Ни один из перечисленных эффектов не зависел от дозы препарата.
Часто (>1/100, <1/10): головная боль, боль в животе, диарея, метеоризм, тошнота, рвота, запор, реакции в месте введения препарата.*
Иногда (>1/1000, <1/100): дерматит, зуд, сыпь, крапивница, сонливость, бессонница, головокружение, парестезии, сухость во рту, нечеткость зрения, периферические отеки, повышение активности печеночных ферментов.
Редко (>1/10 000, <1/1000): реакции гиперчувствительности (например, лихорадка, ангионевротический отек, анафилактическая реакция/анафилактический шок), бронхоспазм, гепатит (с желтухой или без), артралгия, миалгия, лейкопения, тромбоцитопения, депрессия, гипонатриемия, возбуждение, замешательство, нарушение вкуса, стоматит, кандидоз ЖКТ, алопеция, фотосенсибилизация, недомогание, потливость.
Очень редко (<1/10 000): агранулоцитоз, панцитопения, галлюцинации, агрессивное поведение, печеночная недостаточность, энцефалопатия у пациентов с заболеваниями печени, мышечная слабость, интерстициальный нефрит, гинекомастия, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, многоформная эритема.
В отдельных случаях: необратимое нарушение зрения при в/в введении омепразола пациентам в критическом состоянии, особенно при введении в высоких дозах, причинной связи с приемом препарата не установлено.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
При наличии любых тревожных симптомов (например, таких как значительная спонтанная потеря массы тела, частая рвота, дисфагия, рвота с кровью или мелена), а также при наличии язвы желудка (или при подозрении на язву желудка), следует исключить наличие злокачественного новообразования, поскольку лечение Нексиумом может привести к сглаживанию симптоматики и отсрочить постановку диагноза.
В редких случаях у пациентов, длительное время принимавших омепразол, при гистологическом исследовании биоптатов слизистой оболочки тела желудка выявлялся атрофический гастрит.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
В связи с тем, что во время терапии препаратом Нексиум® могут наблюдаться головокружение, нечеткость зрения и сонливость, следует соблюдать осторожность при управлении автотранспортом и другими механизмами.
Показания
В качестве альтернативы пероральной терапии при невозможности ее проведения:
— при гастроэзофагеальной рефлюксной болезни у пациентов с эзофагитом и/или выраженными симптомами рефлюксной болезни;
— для заживления пептических язв, связанных с приемом НПВП;
— для профилактики пептических язв, связанных с приемом НПВП, у пациентов, относящихся к группе риска.
Для профилактики рецидива кровотечения из пептической язвы после эндоскопического гемостаза.
Противопоказания
— детский возраст (в связи с отсутствием данных о применении препарата у данной группы пациентов);
— одновременное применение с атазанавиром и нелфинавиром;
— повышенная чувствительность к компонентам препарата;
— повышенная чувствительность замещенным бензимидазолам.
С осторожностью следует назначать препарат пациентам с почечной недостаточностью тяжелой степени
Лекарственное взаимодействие
Пониженная кислотность в желудке при лечении эзомепразолом может привести к снижению или повышению всасывания других препаратов, механизм всасывания которых зависит от кислотности среды. Так же как и при использовании других препаратов, подавляющих секрецию кислоты или антацидных средств, лечение эзомепразолом может привести к снижению всасывания кетоконазола или итраконазола.
Было показано, что омепразол взаимодействует с некоторыми антиретровирусными препаратами. Механизмы и клиническое значение этого взаимодействия не всегда известны. Увеличение значения рН на фоне терапии омепразолом может влиять на всасывание антиретровирусных препаратов. Также возможно взаимодействие на уровне изофермента CYP2C19. При совместном назначении омепразола и некоторых антиретровирусных препаратов, таких как атазанавир и нелфинавир, на фоне терапии омерпазолом отмечается снижение их концентрации в сыворотке. Поэтому их одновременное применение не рекомендуется.
(4028)
Дозування
При гастроезофагеальної рефлюксної хвороби дорослим і дітям старше 12 років Нексиум® призначають для лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту у разовій дозі 40 мг 1 раз/ протягом 4 тижнів. Додатковий 4-тижневий курс терапії рекомендують проводити в тих випадках, коли після першого курсу не настає одужання езофагіту або зберігаються симптоми захворювання. Для тривалої підтримуючої терапії пацієнтів із вилікуваним ерозивним езофагітом для запобігання рецидиву препарат призначають по 20 мг 1 раз/ Для симптоматичної терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби без езофагіту препарат призначають в дозі 20 мг 1 раз/ Якщо після 4 тижнів лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Після усунення симптомів можна перейти на режим прийому препарату "за потребою", тобто приймати Нексиум® по 20 мг 1 раз/ при виникненні симптомів до їх зняття. Для пацієнтів, які приймають НПЗП і належать до групи ризику розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, не рекомендується лікування в режимі "за потребою". Дор��слым при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки у складі комбінованої терапії для ерадикації Helicobacter pylori, а також для лікування виразки дванадцятипалої кишки, асоційованої з Helicobacter pylori, та для профілактики рецидивів пептичних виразок, асоційованих з Helicobacter pylori у пацієнтів з виразковою хворобою, Нексиум® призначають у разовій дозі 20 мг, амоксицилін - 1 г, кларитроміцин - 500 мг. Всі препарати приймаються 2 протягом 7 днів. З метою тривалої кислотоподавляющей терапії у пацієнтів, які перенесли кровотечу з пептичної виразки (п��після в/в застосування антисекреторних препаратів, для профілактики рецидиву), Нексиум® призначають у дозі 40 мг 1 раз/ протягом 4 тижнів після закінчення в/в терапію антисекреторними препаратами. Пацієнтам, які тривалий час приймають НПЗП, для загоєння виразок шлунка, пов'язаних з прийомом НПЗЗ, Нексиум® призначають у дозі 20 мг або 40 мг 1 раз/ Тривалість лікування становить 4-8 тижнів. Для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язані з прийомом НПЗП, Нексиум® призначають у дозі 20 мг або 40 мг 1 раз/ При станах, що характеризуються патологической гіперсекрецією, у т. ч. синдром Золлингераэллисона та ідіопатичною гіперсекреції, рекомендована початкова доза препарату Нексиум® становить 40 мг 2 надалі доза підбирається індивідуально, тривалість лікування визначається клінічною картиною захворювання. Є досвід застосування препарату у дозах до 120 мг 2 При призначенні препарату пацієнтам з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна. З обережністю застосовують препарат у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня з-за обмеженого клінічного досвіду його застосування у цієї категорії пацієнтів. При призначенні препарату Нексиум® пацієнтам із печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна.Передозування
описані при пероральному прийомі езомепразолу у дозі 280 мг, супроводжувалися загальною слабкістю і проявами з боку травного ТРАКТУ. Разовий прийом 80 мг езомепразолу всередину і в/в введення 308 мг протягом 24 год не викликали будь-яких отрі
Лікарська форма
Таблетки, вкриті оболонкою рожевого кольору, довгасті, двоопуклі, з гравиро��кою "40 mG" на одному боці і "А/ЕІ" у вигляді дробу - на іншій; на зламі - білого кольору з жовтими вкрапленнями (типу крупа).Склад
езомепразолу магнію тригидрат44.5 міліграм, що відповідає змісту эзомепразола40 мг
Допоміжні речовини: глицерил моностеарат 40-55, гипролоза, гіпромелоза, барвник заліза оксид червоний (E172), магнію стеарат, сополімер метакрилової і этакриловой кислоти (1:1), целюлоза мікрокристалічна, парафін, макрогол, полісорбат 80, кросповідон, натрію стеарилфумарат, сахароза сферичні гранули, тит��на діоксид (E171), тальк, триэтилцитрат.Фармакологічна дія
Інгібітор Н+-К+-АТФ-ази. Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного інгібування протонового насоса в парієтальних клітинах. S - і R-ізомер омепразолу володіють подібною фармакодинамической активністю.
Механізм дії
Езомепразол є слабкою основою, накопичується і переходить в активну форму у кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин слизової оболонки шлунка, де інгибирует протоновый насос - фермент H+-K+-АТФ-азу. Езомепразол інгібує як базальну, так і стимульовану шлункову секрецію.
Вплив на секрецію кислоти в шлунку
Дія препарату розвивається протягом 1 год після його прийому внутрішньо в дозі 20 мг або 40 мг. При щоденному прийомі препарату протягом 5 днів по 20 мг 1 раз/ середня максимальна концентрація кислоти в шлунковому вмісті після стимуляції пентагастрином знижується на 90% (при вимірюванні концентрації кислоти через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день терапії).
> У пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) і наявністю клінічних симптомів через 5 днів щоденного прийому Нексиума всередину в дозі 20 мг або 40 мг рн у шлунку був вище 4 протягом в середньому 13 і 17 год з 24 год. На фоні прийому препарату у дозі 20 мг/ значення внутрішньошлункового pH вище 4 підтримувалося протягом 8, 12 і 16 год у 76%, 54% та 24% пацієнтів відповідно. Для 40 мг езомепразолу це співвідношення становить 97%, 92% та 56% відповідно.
Виявлена кореляція між секрецією кислоти та концентрацією препарату в плазмі (для оцінки концентруції використовували параметр AUC).
Терапевтичний ефект, що досягається в результаті інгібування секреції кислоти
При прийомі Нексиума в дозі 40 мг/ лікування рефлюкс-езофагіту настає приблизно у 78% пацієнтів через 4 тижні терапії та у 93% - після 8 тижнів терапії.
Лікування Нексиумом у дозі 20 мг 2 в комбінації з відповідними антибіотиками протягом одного тижня приводить до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% пацієнтів.
Пацієнтам з неускладненою виразковою хворобою після тижневого эрадикационного курсу не потрібно подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для загоєння виразки та усунення симптомів.
Ефективність препарату Нексиум® при кровотечі з пептичної виразки була показана в дослідженні пацієнтів з кровотечею з пептичної виразки, підтверджений ендоскопічно.
Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти
Під час лікування антисекреторними препаратами рівень гастрину в плазмі підвищується внаслідок зниження секреції кислоти.
У пацієнтів, які тривалий ��ремя отримували езомепразол, відзначається збільшення кількості энтерохромаффиноподобных клітин, ймовірно, пов'язане з підвищенням рівня гастрину в плазмі.
У пацієнтів, які застосовували антисекреторні препарати протягом тривалого часу, частіше відзначається утворення залізистих кіст у шлунку. Це явище обумовлено фізіологічними змінами в результаті інгібування секреції кислоти. Доброякісні кісти і піддаються зворотному розвитку.
Застосування антисекреторних препаратів, у т. ч. інгібіторів протонового насоса, супроводжується збільшенням вмісту в шлунку мікробної флори, в нормі присутній в ШКТ. Застосування інгібіторів протонового насоса може призводити до незначного збільшення ризику інфекційних захворювань ШКТ, викликаної бактеріями роду Salmonella spp. та Campylobacter spp.
В ході двох проведених порівняльних досліджень з ранітидином Нексиум® показав кращу ефективність відносно загоєння пептичних виразок у пацієнтів, які отримували нестероидную протизапальну терапію, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
В ході двох досліджень по оцінці ефективності Нексиум® показав високу ефективність стосовно профілактики пептичних виразок у пацієнтів (вікова група старше 60 років та/або з пептичною виразкою в анамнезі), які отримували НПЗП, включаючи прийом селективних інгібіторів ЦОГ-2.Фармакокінетика
Абсорбція та розподіл
Здається Vd при рівноважному стані у здорових людей становить приблизно 0.22 л/кг маси тіла. Зв'язування з білками плазми - 97%.
Метаболізм і виведення
Езомепразол піддається повному метабол��зму з участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Основна частина метаболізується за участю специфічного поліморфного ізоферменту CYP2C19, при цьому утворюються гідрокси - і десметилированные метаболіти езомепразолу. Метаболізм решти здійснюється ізоферментом CYP3A4; при цьому утворюється сульфопроизводное езомепразолу - основний метаболіт, який визначається у плазмі.
Параметри, наведені нижче, відображають, в основному, характер фармакокінетики у пацієнтів з підвищеною активністю ізоферменту CYP2C19.
Загальний плазмовий до��иренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату і 9 л/год - після багаторазового прийому. T1/2 складає 1.3 год після повторних прийомів препарату з інтервалом в одну добу. AUC збільшується при повторному введенні. Це збільшення є дозо - та времязависимым, що є наслідком зниження метаболізму при "першому проходженні" через печінку, а також зниження системного кліренсу, ймовірно, викликаного тим, що езомепразол та/або його сульфосодержащий метаболіт інгібують ізофермент CYP2C19.
При щоденному прийомі 1 раз/ е��омепразол повністю виводиться з плазми в перерві між прийомами. Тенденції до кумуляції не відзначено.
При повторному в/в введенні езомепразолу у дозі 40 мг, середня Cmax в плазмі становить приблизно 13.6 мкмоль/л При прийомі внутрішньо в аналогічних дозах Cmax в плазмі в середньому становить 4.6 мкмоль/л. Дещо менше збільшується загальна експозиція (приблизно на 30%) при в/в введенні езомепразолу, порівняно з прийомом всередину.
При в/в введенні езомепразолу у дозах 40 мг, 80 мг і 120 мг протягом 30 хв з подальшим в/в введенням дозе 4 мг/год або 8 мг/год протягом 23.5 год була показана лінійна залежність AUC від введеної дози.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію соляної кислоти в шлунку. При прийомі всередину до 80% дози препарату виводиться у вигляді метаболітів з сечею, інша частина - з калом. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Приблизно у 2.9±1.5% населення знижена активність ізоферменту CYP2C19 (пацієнти з повільним метаболізмом). У таких пацієнтів метаболізм эзомепразола в основному здійснюється в результаті дії CYP3A4 і при повторному прийомі всередину 40 мг езомепразолу 1 раз/ середня AUC на 100% вище, ніж у пацієнтів з активним ферментом CYP2C19 (пацієнти зі швидким метаболізмом). Середні значення Cmax в плазмі у пацієнтів з повільним метаболізмом підвищені приблизно на 60%. Подібні відмінності виявлені при в/в введенні езомепразолу. Зазначені особливості не впливають на дозу і спосіб застосування эзомерпазола.
У пацієнтів літнього віку (71-80 років) метаболізм езомепразолу значно не змінюється.Побочные дії
Нижче наведені побічні ефекти, зазначені при внутрішньовенному та пероральному застосуванні Нексиума в ході проведення клінічних досліджень. Ні один з перерахованих ефектів не залежала від дози препарату.
Часто (>1/100, <1/10): головний біль, біль у животі, діарея, метеоризм, нудота, блювання, запор, реакції у місці введення препарату.*
Іноді (>1/1000, <1/100): дерматит, свербіж, висип, кропив'янка, сонливість, безсоння, запаморочення, парестезії, сухість у роті, нечіткість зору, периферичні набряки, підвищення активності печінкових фе��ментів.
Рідко (>1/10 000, <1/1000): реакції гіперчутливості (наприклад, лихоманка, ангіоневротичний набряк, анафілактична реакція/анафілактичний шок), бронхоспазм, гепатит (з жовтяницею або без), артралгія, міалгія, лейкопенія, тромбоцитопенія, депресія, гіпонатріємія, збудження, занепокоєння, порушення смаку, стоматит, кандидоз ШКТ, алопеція, фотосенсибілізація, нездужання, пітливість.
Дуже рідко (<1/10 000): агранулоцитоз, панцитопенія, галюцинації, агресивна поведінка, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки, м'язова слабкість, інтерстиціальний нефрит, гінекомастія, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема.
В окремих випадках: необоротне порушення зору при в/в введенні омепразолу пацієнтів у критичному стані, особливо при введенні у високих дозах, причинного зв'язку з прийомом препарату не встановлено.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
При наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як значна спонтанна втрата масси тіла, часте блювання, дисфагія, блювання з кров'ю або мелена), а також при наявності виразки шлунка (або підозри на виразку шлунка), слід виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування Нексиумом може привести до згладжування симптоматики і відстрочити постановку діагнозу.
У рідкісних випадках у пацієнтів, які тривалий час приймали омепразол, при гістологічному дослідженні біоптатів слизової оболонки тіла шлунка виявлявся атрофічний гастрит.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і уп��авлению механізмами
У зв'язку з тим, що під час терапії препаратом Нексиум® можуть спостерігатися запаморочення, нечіткість зору, сонливість, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та іншими механізмами.Свідчення
В якості альтернативи пероральної терапії при неможливості її проведення:
— при гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у пацієнтів з езофагітом і/або вираженими симптомами рефлюксної хвороби;
— для загоєння пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗЗ;
— для про��илактики пептичних виразок, пов'язаних з прийомом НПЗЗ, у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Для профілактики рецидиву кровотечі з пептичної виразки після ендоскопічного гемостазу.Протипоказання
— дитячий вік (у зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату у даної групи пацієнтів);
— одночасне застосування з атазанавіром і нелфінавіром;
— підвищена чутливість до компонентів препарату;
— підвищена чутливість заміщених бензімідазолів.
З обережністю следует призначати препарат пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеняЛікарська взаємодія
Знижена кислотність у шлунку при лікуванні эзомепразолом може призвести до зниження або підвищення всмоктування інших препаратів, механізм всмоктування яких залежить від кислотності середовища. Так само як і при використанні інших препаратів, що пригнічують секрецію кислоти або антацидних засобів, лікування эзомепразолом може призвести до зниження всмоктування кетоконазолу або ітраконазолу.
Було показано, що омепразол взаимодейс��яття з деякими антиретровірусними препаратами. Механізми та клінічне значення цієї взаємодії не завжди відомі. Збільшення значення рН на тлі терапії омепразолом може впливати на всмоктування антиретровірусних препаратів. Також можлива взаємодія на рівні ізоферменту CYP2C19. При спільному призначенні омепразолу та деяких антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, на тлі терапії омерпазолом відзначається зниження їх концентрації в сироватці. Тому їх одночасне застосування не рекомендується.
