Дозировка
Доза и кратность приема определяются индивидуально в зависимости от характера и степени выраженности симптомов. Как и при применении прочих антидепрессантов, для достижения терапевтического эффекта требуется не менее 2-4 недель (возможно 6-8 недель). Лечение должно начинаться с низких доз с постепенным их повышением для подбора наименьшей эффективной поддерживающей дозы. Титрация дозы до достижения эффективности требует особой осторожности у пожилых и у пациентов младше 18 лет. Депрессия Амбулаторные пациенты 18-60 лет: Стандартная доза составляет 25 мг 1-3 раза в сутки, доза может быть постепенно повышена до суточной дозы 150-200 мг к концу первой недели терапии. Стандартная поддерживающая доза составляет 50-100 мг в сутки. Пациенты стационаров 18-60 лет: В условиях стационара в особо тяжелых случаях начальная доза составляет 75 мг в сутки, доза может повышаться на 25 мг в сутки до суточной дозы 200 мг (в исключительных случаях суточная доза может достигать 300 мг). Пациенты старше 60 лет В этих возрастных группах может отмечаться выраженный ответ на указанные выше дозы, поэтому, лечение следует начинать с наименьших возможных доз. Начальная доза может постепенно повышаться до общей суточной дозы 50-75 мг. Рекомендуется достигать оптимальной дозы в течение 10 суток и поддерживать данную дозу в течение всего периода лечения. Панические расстройства Так как у данной группы пациентов отмечается повышенная частота побочных эффектов препарата, лечение должно начинаться с наименьшей возможной дозы. Преходящее усиление тревоги в начале лечения антидепрессантами может быть предотвращено или купировано бензодиазепинами, доза которых постепенно уменьшается по мере улучшения симптомов тревоги. Доза препарата Мелипрамин® может постепенно повышаться до 75-100 мг в сутки (в исключительных случаях до 200 мг). Минимальная длительность лечения составляет 6 месяцев. По завершению лечения рекомендуется отменять Мелипрамин® постепенно. Дети: Препарат должен назначаться только детям старше 6 лет исключительно в качестве временной адъювантной терапии ночного энуреза при исключении органической патологии. Рекомендуемые дозы составляют: 6-8 лет (при массе тела 20-25 кг): 25 мг/сут. 9-12 лет (при массе тела 25-35 кг): 25-50 мг/сут. Старше 12 лет и массе тела выше 35 кг: 50-75 мг/сут. Превышение рекомендуемых доз оправдано только в тех случаях, когда не наблюдается удовлетворительного ответа на терапию после 1 недели лечений препаратом в более низких дозах. Суточная доза у детей не должна превышать 2,5 мг/кг массы тела. Рекомендуется использовать наименьшую дозу из указанного выше диапазона доз. Суточную дозу рекомендуется принимать однократно после еды перед сном. Если ночной энурез отмечается в ранние вечерние часы, рекомендуется разделить суточную дозу на два приема: один днем и один на ночь. Длительность лечения не должна превышать 3 месяцев. В зависимости от изменений в клинической картине заболевания, поддерживающая доза может быть снижена. По завершению терапии Мелипрамин® следует отменять постепенно
Лекарственная форма
: красно-коричневые круглые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой, с матовой поверхностью, без или почти без запаха
Состав
: действующее вещество: 25 мг имипрамина гидрохлорида в каждой таблетке. Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат 110,5 мг, магния стеарат 1,5 мг, кросповидон 3 мг, тальк 3 мг, повидон К-25 7 мг; оболочка таблетки: гипромеллоза
2,61 мг, магния стеарат 0,24 мг, краситель косметический красно-коричневый (представляет собой смесь: краситель железа оксид красный, краситель железа оксид желтый, краситель железа оксид черный) 0,8 мг, диметикон Е-1049 39 % 0,35 мг.
Фармакологическое действие
Имипрамин, производное дибензоазепина, является трициклическим антидепрессантом. Имипрамин ингибирует синаптический обратный захват норадреналина и серотонина, выделяемых при стимуляции нейрона, за счет чего облегчает норадренергическую и серотонинергическую передачу импульса. Имипрамин также блокирует м-холино- и Н1-гистаминовые рецепторы, оказывая таким образом м-холиноблокирующее и умеренное седативное действие.
Эффекты антидепрессанта развиваются постепенно: оптимальный терапевтический эффект достигается через 2-4 (возможно 6-8) недель лечения.
Фармакокинетика
При приеме внутрь имипрамин хорошо абсорбируется из желудочно-кишечного тракта. Совместный прием пищи не оказывает влияния на абсорбцию имипрамина.
Соединение подвергается интенсивному метаболизму при «первом прохождении» через печень: его основной фармакологически активный метаболит дезипрамин (деметил-имипрамин) образуется путем деметилирования. Концентрация имипрамина и дезипрамина в плазме крови характеризуются высокой индивидуальной изменчивостью. После 10 суток приема имипрамина в дозе 50 мг 3 раза в сутки, концентрации в плазме крови имипрамина в равновесном состоянии составляют от 33 до 85 нг/мл, концентрация дезипрамина – от 43 до 109 нг/мл. По причине снижения метаболизма, концентрации в плазме крови обычно выше у пожилых пациентов по сравнению с более молодыми.
Кажущийся объем распределения имипрамина составляет 10-20 л/кг.
Оба активных соединения значительно связываются с белками плазмы (имипрамин на 60-96%, дезипрамин – на 73-92%).
Имипрамин выводится почками (около 80%) и с фекалиями (около 20%), преимущественно в виде неактивных метаболитов. Выведения с мочой и фекалиями неизмененного имипрамина и его активного метаболита дезипрамина составляет до 5-6% от принятой дозы. После приема одной дозы, период полувыведения имипрамина составляет около 19 часов и может варьировать от 9 до 28 часов, значительно повышаясь у пожилых и в случае передозировки.
Имипрамин проходит через плацентарный барьер и выводится с грудным молоком.
Побочные действия
Перечисленные ниже нежелательные эффекты не обязательно отмечаются у всех пациентов. Некоторые из побочных эффектов зависят от дозы, поэтому они проходят после снижения дозы или спонтанно по мере продолжения лечения. Ряд побочных эффектов сложно отличить от симптомов депрессии (например, утомляемость, расстройство сна, ажитация, тревога, сухость во рту).
Применение имипрамина следует временно прекратить при развитии тяжелых неврологических или психических реакций.
Пожилые пациенты особенно чувствительны к м-холиноблокирующим, неврологическим, психическим или сердечно-сосудистым эффектам. Способность к метаболизму и элиминации препарата может быть снижена, приводя к риску повышения его концентраций в плазме.
Нежелательные эффекты, наблюдавшиеся при применении препарата Мелипрамин®, классифицированы по системам организма и перечислены ниже как очень часто (? 1/10), часто (? 1/100 и < 1/10); нечасто (? 1/1000 и < 1/100); редко (? 1/10000 и <1/1000); очень редко (< 1/10000), частота неизвестна (не может быть установлена по имеющимся данным).
В каждой из групп по частоте нежелательные эффекты приводятся в порядке снижения степени тяжести.
Лабораторные исследования: часто - повышение активности трансаминаз .
Со стороны сердечно-сосудистой системы: очень часто - синусовая тахикардия и изменения на ЭКГ, не имеющие клинического значения (изменения зубца Т и сегмента ST) у пациентов с нормальной деятельностью сердца, ортостатическая гипотензия, «приливы» жара; часто - аритмии, нарушения проводимости (расширение комплекса QRS и интервала PR, блокада пучка Гиса), ощущение сердцебиения; редко - декомпенсация сердечной деятельности, повышение артериального давления, периферические вазоспастические реакции.
Со стороны системы кроветворения: редко - агранулоцитоз, лейкопения, тромбоцитопения и пурпура, эозинофилия.
Со стороны ЦНС: очень часто - тремор; часто - парестезии, головная боль, головокружения, делириозная спутанность сознания (особенно у пожилых пациентов с болезнью Паркинсона), нарушения ориентации и галлюцинации, переход от депрессии к гипомании или мании, ажитация, беспокойство, повышение тревоги, утомляемость, бессонница, нарушения сна, нарушения либидо и потенции; нечасто - судороги, активация психотических симптомов; редко - экстрапирамидные симптомы, атаксия, агрессивность, миоклонус, расстройства речи.
Со стороны органов зрения и слуха: очень часто - нарушение аккомодации, нечеткость зрительного восприятия; редко - глаукома, мидриаз; неизвестно - звон в ушах.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: очень часто - запор, сухость во рту; часто - рвота, тошнота; редко - паралитический илеус, расстройства желудка, стоматит, поражение языка, гепатит, не сопровождающийся желтухой.
Со стороны мочевыделительной системы: часто - расстройства мочеиспускания.
Со стороны кожных покровов: очень часто - повышенное потоотделение; часто - аллергические кожные реакции (кожная сыпь, крапивница); редко - отеки (локальные или генерализованные), фоточувствительность, зуд, петехии, выпадение волос.
Со стороны эндокринной системы: редко - увеличение молочных желез, галакторрея, синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона, повышение или снижение концентрации глюкозы в плазме крови.
Расстройства метаболизма и питания: очень часто - повышение массы тела; часто - анорексия; редко - снижение массы тела.
Прочее: редко - гиперпирексия, слабость, системные анафилактические реакции, включая снижение артериального давления, аллергический альвеолит (пневмонит) с эозинофилией или без нее. У лиц старше 50 лет, принимающих антидепрессанты, повышается частота переломов костей.
При терапии имипрамином и на ранних стадиях после отмены препарата отмечались случаи суицидальных мыслей и суицидального поведения
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Суицид/суицидальные мысли или клиническое ухудшение
Депрессия связана с повышенным риском суицидальных идей, самоповреждения и суицида (суицидальные явления). Данный риск сохраняется до наступления выраженной ремиссии. Так как улучшения может не наступить в течение первых нескольких недель лечения или более, требуется тщательное наблюдение за пациентом до достижения подобного улучшения. По общему клиническому опыту, риск суицида может быть повышен на ранних этапах выздоровления. Частота суицидов повышается у детей и молодых лиц младше 24 лет.
Прочие психические состояния, при которых назначается Мелипрамин®, также могут быть связаны с повышенным риском суицидальных явлений. Кроме того, эти состояния могут сопровождать большое депрессивное расстройство. Поэтому при лечении пациентов с прочими психическими расстройствами требуется соблюдать те же меры предосторожности, что и при лечении пациентов с большим депрессивным расстройством.
Пациенты с суицидальными явлениями в анамнезе или пациенты со значительно выраженными суицидальными идеями до начала терапии характеризуются повышенным риском суицидальных помышлений или попыток суицида, поэтому требуют тщательного наблюдения во время терапии. Мета-анализ плацебо-контролируемых клинических исследований антидепрессантов у взрослых пациентов с психическими расстройствами выявил повышение риска суицидального поведения при применении антидепрессантов в сравнении с плацебо.
Лекарственная терапия должна сопровождаться тщательным наблюдением пациентов, в частности пациентов высокого риска, особенно на ранних этапах лечения и после изменения дозы. Пациенты (и лица, осуществляющие уход за ними) должны быть предупреждены о необходимости наблюдения любых клинических ухудшений, суицидального поведения или мыслей и необычных изменений в поведении и немедленного обращения за медицинской помощью при наличии данных симптомов.
Терапевтический эффект может ожидаться не ранее 2-4 недель лечения. Как и при применении прочих антидепрессантов, позднее наступление терапевтического эффекта означает, что суицидальные стремления пациента не будут устранены немедленно, поэтому пациент нуждается в тщательном медицинском наблюдении до достижения значимых улучшений.
Терапия поддерживающей дозой препарата должна продолжаться не менее 6 месяцев. Терапия имипрамином должна отменяться постепенно, так как резкое прекращение приема препарата может вызывать симптомы «отмены» (тошнота, головная боль, утомляемость, беспокойство, тревога, расстройства сна, аритмия, экстрапирамидные симптомы).
В случае биполярной депрессии, имипрамин может способствовать развитию маний. Препарат не следует применять во время маниакальных эпизодов.
Как и прочие трициклические антидепрессанты, имипрамин снижает порог судорожной готовности, поэтому у пациентов с эпилепсией и спазмофилией или эпилепсией в анамнезе требуется тщательное медицинское наблюдение и адекватная противосудорожная терапия.
Серотониновый синдром может возникнуть при применении препаратов, тормозящих обратный захват серотонина (трициклические и тетрациклические антидепрессанты, ингибиторы обратного захвата серотонина и др.), или блокирующих метаболизм серотонина (ингибиторы МАО). Серотониновый синдром может развиться при их комбинировании или при комбинации с другими препаратами, усиливающими действие серотонина (L-триптофаном, пентазоцином, меперидином, бромокриптином, декстрометорфаном и т.д.). Из-за риска развития серотонинового синдрома требуется соблюдение осторожности при комбинировании имипрамина с такими препаратами, а также при переводе пациента с антидепрессантов, являющихся селективными ингибиторами обратного захвата серотонина, на имипрамин (или наоборот), особенно в случаях с флуоксетином (учитывая длительный период полувыведения данного препарата). Серотониновый синдром, включающий три группы симптомов – двигательные, вегетативные и психические нарушения – развивается в течение нескольких часов или дней после начала лечения серотониномиметическим средством или увеличения его дозы. Лечение включает отмену сероонинергических средств и осуществление симптоматических мер.
Мелипрамин® повышает риск, связанный с проведением электросудорожной терапии, поэтому применение препарата при электросудорожной терапии не рекомендуется.
В виде парадоксальной реакции, у пациентов с паническими расстройствами может отмечаться усиление тревоги в первые несколько суток терапии. Повышение тревоги обычно проходит спонтанно в течение 1-2 недель, для его лечения при необходимости могут применяться производные бензодиазепина.
У пациентов с психозами в начале терапии трициклическими антидепрессантами может наблюдаться усиление беспокойства, тревоги и ажитации.
По причине м-холиноблокирующего эффекта, применение имипрамина требует тщательного медицинского наблюдения при глаукоме, гиперплазии предстательной железы и тяжелом запоре, так как лечение может приводить к усилению тяжести данных симптомов. У пациентов, пользующихся контактными линзами, снижение выработки слезной жидкости и накопление слизистого отделяемого может приводить к повреждению эпителия роговицы.
Имипрамин следует с осторожностью применять при ишемической болезни сердца, нарушении функции печени и почек и при сахарном диабете (изменениях концентрации глюкозы крови).
Лечение пациентов с опухолями надпочечников (феохромоцитома или нейробластома) требует особой осторожности, так как имипрамин может спровоцировать развитие гипертонического криза.
Терапия пациентов с гипертиреозом и пациентов, применяющих препараты тиреоидных гормонов, требует тщательного медицинского наблюдения с учетом повышенного риска сердечно-сосудистых нежелательных реакций у данных пациентов.
Учитывая повышение риска аритмии и снижения артериального давления при общей анестезии, анестезиолог перед операцией должен быть проинформирован о том, что пациент принимает имипрамин.
В ряде случаев при лечении имипрамином сообщалось о развитии эозинофилии, лейкопении, агранулоцитоза, тромбоцитопении и пурпуры, поэтому требуется регулярный контроль показателей анализа крови.
При длительной терапии антидепрессантами отмечается повышение частоты кариеса зубов, поэтому требуются регулярные стоматологические осмотры.
Побочные эффекты могут носить более тяжелый характер у пожилых и молодых пациентов, поэтому, особенно в начале лечения, требуется применять более низкие дозы.
Имипрамин вызывает фоточувствительность, поэтому при лечении требуется избегать воздействия интенсивного солнечного света.
У пациентов с предрасположенностью и/или пожилых пациентов, имипрамин может вызывать м-холиноблокирующий (делириозный) синдром, который купируется в течение нескольких суток после отмены препарата.
Мелипрамин® таблетки, покрытые пленочной оболочкой, содержат лактозы моногидрат.
При терапии имипрамином запрещено употреблять алкогольные напитки.
Перед началом лечения и регулярно в процессе лечения рекомендуется контроль следующих показателей:
•\0009Артериальное давление (особенно у пациентов с нестабильным кровообращением или артериальной гипотензией)
•\0009Функцию печени (особенно у пациентов с заболеваниями печени)
•\0009Показатели периферической крови (немедленно при повышении температуры или ларингите, так как они могут быть признаком лейкопении и агранулоцитоза, в других случаях перед началом терапии и регулярно в процессе терапии)
•\0009ЭКГ (у пожилых пациентов и пациентов с заболеваниями сердца)
Влияние на способность управления автомобилем и работы с механизмами
Применение препарата Мелипрамин® приводит к повышению риска несчастных случаев, поэтому в начале терапии управление автомобилем и работа с механизмами должны быть запрещены. Позже, степень и длительность данных ограничений определяются врачом индивидуально.
Передозировка
Симптомы:
Центральная нервная система: головокружение, вялость, ступор, кома, атаксия, беспокойство ажитация, повышение рефлексов, ригидность мускулатуры, атетоидные и хорееподобные движения, судороги.
Сердечно-сосудистая система: снижение артериального давления, тахикардия, аритмия, нарушения проводимости, шок, сердечная недостаточность, в крайне редких случаях – остановка сердца.
Прочее: депрессия дыхания, цианоз, рвота, повышение температуры, потоотделение, мидриаз, олигурия или анурия.
Симптомы передозировки могут возникать в течении 4-6 дней. Дети по сравнению со взрослыми более чувствительны к острой передозировке, которую следует считать опасной и потенциально летальной для них.
Лечение:
Пациенты с подозрением на передозировку имипрамина должны быть госпитализированы и наблюдаться в стационаре не менее 72 часов. Специфического антидота нет, лечение преимущественно заключается в симптоматической и поддерживающей терапии. Так как м-холиноблокирующий эффект препарата может приводить к задержке опорожнения желудка (на 12 и более часов), следует как можно скорее установить желудочный зонд или вызвать рвоту (если пациент в сознании) и ввести активированный уголь. Требуется непрерывный мониторинг сердечно-сосудистой деятельности, газового и электролитного состава крови. В качестве симптоматического лечения может применяться противосудорожная терапия (в/в диазепам, фенобарбитал, ингаляционные анестетики и миорелаксанты), искусственная вентиляция легких, установка временного водителя ритма, введение плазмозамещающих жидкостей, допамина или добутамина внутривенно капельно, в исключительных случаях может потребоваться сердечно-легочная реанимация. Гемодиализ или перитонеальный диализ неэффективны, учитывая низкие плазменные концентрации имипрамина. По причине высокого объема распределения форсированный диурез также неэффективен. Учитывая сообщения о том, что физостигмин может вызывать тяжелую брадикардию, асистолию и эпилептические судороги, его применение при передозировке имипрамина не рекомендуется
Показания
?\0009Все формы депрессии (с тревогой и без нее): большая депрессия, депрессивная фаза биполярного расстройства, атипичная депрессия, депрессивные состояния.
?\0009Панические расстройства.
?\0009Ночное недержание мочи у детей (в возрасте старше 6 лет; для кратковременной адъювантной терапии при возможности исключения органической причины).
Противопоказания
Повышенная чувствительность к любому компоненту препарата или другим трициклическим антидепрессантам из группы дибензоазепина.
Применение ингибиторов МАО (см. раздел "Взаимодействие с другими лекарственными препаратами").
Недавно перенесенный инфаркт миокарда. Нарушение внутрисердечной проводимости. Нарушение сердечного ритма.
Маниакальные эпизоды.
Тяжелое нарушение функций почек и/или печени.
Задержка мочи.
Закрытоугольная глаукома.
Возраст до 6 лет при лечении ночного недержания мочи и до 18 лет при лечении депрессии и панического расстройства (отсутствие достаточного клинического опыта).
Беременность и кормление грудью.
Непереносимость галактозы, врожденная лактазная недостаточность или синдром мальадсорбции глюкозы и галактозы (таблетки содержат лактозы моногидрат
Беременность и период лактации
Так как в определенных случаях была установлена возможность взаимосвязи между применением трициклических антидепрессантов и нарушениями развития плода, применение препарата при беременности противопоказано.
Имипрамин выделяется с грудным молоком, соответственно, применение препарата в течение периода лактации противопоказано
Лекарственное взаимодействие
Ингибиторы МАО: комбинации с ингибиторами МАО следует избегать, так как эти два типа препаратов обладают синергичным действием и их периферические норадренергические эффекты могут достигать токсических уровней (гипертонический криз, гиперпирексия, миоклонус, ажитация, судороги, делирий, кома).
По соображениям безопасности, терапию имипрамином не следует начинать ранее 3 недель после окончания терапии ингибиторами МАО (за исключением моклобемида, обратимого ингибитора МАО, при котором достаточно перерыва в 24 часа). Период без лекарственной терапии длительностью три недели также должен соблюдаться при переводе пациента с имипрамина на ингибиторы МАО. Лечение ингибиторами МАО или имипрамином следует начинать с небольших доз с постепенным их повышением при тщательном контроле клинических эффектов.
Ингибиторы микросомальных ферментов печени: при совместном применении с имипрамином, ингибиторы изофермента 2D6 цитохрома Р-450 могут приводить к снижению метаболизма препарата и, таким образом, приводить к повышению концентрации имипрамина в плазме крови. Ингибиторы данного типа включают препараты, не являющиеся субстратами изофермента 2D6 цитохрома Р-450 (циметидин, метилфенидат), а также препараты, которые метаболизируются данным изоферментом (то есть, многие прочие антидепрессанты, фенотиазины, антиаритмические препараты Iс класса (пропафенон, флекаинид)). Все антидепрессанты, относящиеся к селективным ингибиторам обратного захвата серотонина, являются ингибиторами изофермента 2D6 цитохрома Р-450 различной мощности. Соответственно, требуется соблюдение осторожности при комбинировании имипрамина с данными препаратами, а также при переводе пациента с антидепрессантов, являющихся селективными ингибиторами обратного захвата серотонина, на имипрамин (и наоборот), особенно в случаях с флуоксетином (учитывая длительный период полувыведения данного препарата). Трициклические антидепрессанты могут приводить к повышению концентрации в плазме крови антипсихотических препаратов (конкуренция на уровне печеночных ферментов).
Пероральные контрацептивы, эстрогены: снижение эффективности антидепрессантов и развитие токсических эффектов антидепрессантов спорадически отмечается у женщин, совместно принимающих оральные контрацептивы или препараты эстрогенов и трициклические антидепрессанты. Таким образом, совместное применение этих препаратов требует осторожности, и при развитии токсических эффектов доза одного из препаратов должна быть снижена.
Индукторы микросомальных ферментов печени (алкоголь, никотин, мепробамат, барбитураты, антиэпилептические препараты и т.д.) усиливают метаболизм имипрамина и снижают его концентрацию в плазме крови и антидепрессивные эффекты.
Препараты с м-холиноблокирующими свойствами (например, фенотиазины, препараты для лечения паркинсонизма, блокаторы Н1-гистаминовых рецепторов, атропин, бипередин) при совместном применении с имипрамином характеризуются повышением антимускаринных эффектов и побочных эффектов (например, паралитического илеуса). Комбинированная терапия данными препаратами требует тщательного наблюдения за пациентом и тщательного подбора доз.
Препараты угнетающие ЦНС: комбинация имипрамина с препаратами, вызывающими депрессию ЦНС (например, наркотические анальгетики, бензодиазепины, барбитураты, препараты для общей анестезии) и алкоголем приводит к выраженному усилению эффектов и побочных эффектов данных препаратов.
Антипсихотические препараты могут повышать концентрацию в плазме крови трициклических антидепрессантов, повышая, таким образом, побочные эффекты. Может потребоваться снижение дозы. Совместное применение с тиоридазином может вызывать тяжелую аритмию.
Препараты гормонов щитовидной железы могут повышать антидепрессивное действие имипрамина, а также его побочное действие на сердце, поэтому их совместное применение требует особой осторожности.
Симпатолитики: имипрамин может приводить к снижению антигипертензивного действия совместно применяемых блокаторов адренергических нейронов (гуанетидин, бетанидин, резерпин, клонидин, метилдопа). Таким образом, у пациентов, требующих совместного применения препаратов для лечения артериальной гипертензии, необходимо применение антигипертензивных препаратов другого типа (например, диуретиков, вазодилататоров или ?-адреноблокаторов).
Симпатомиметики: сердечно-сосудистые эффекты симпатомиметиков (преимущественно эпинефрин, норэпинефрин, изопреналина, эфедрина, фенилэфрина) повышаются под воздействием имипрамина.
Фенитоин: имипрамин приводит к снижению противосудорожного эффекта фенитоина.
Хинидин: во избежание риска нарушений проводимости и аритмии, трициклические антидепрессанты не должны применяться в комбинации с антиаритмическими средствами Iа класса.
Непрямые антикоагулянты: трициклические антидепрессанты ингибируют метаболизм непрямых антикоагулянтов и повышают их период полувыведения. Это приводит к повышению риска кровотечений, поэтому рекомендуется тщательное медицинское наблюдение и контроль содержания протромбина.
гипогликемические препараты: концентрация глюкозы в плазме крови при лечении имипрамином может изменяться, поэтому, в начале лечения, при его окончании, а также при изменении дозы, рекомендуется контролировать концентрацию глюкозы в крови
(2963)
Дозування
Доза і кратність прийому визначаються індивідуально залежно від характеру і ступеня вираженості симптомів. Як і при застосуванні інших антидепресантів, для досягнення терапевтичного ефекту потрібно не менше 2-4 тижнів (можливо 6-8 тижнів). Лікування повинно починатися з низьких доз з поступовим їх підвищенням для підбору найменшої ефективної підтримуючої дози. Титрация дози до досягнення ефективності вимагає особливої обережності у літніх і у пацієнтів молодше 18 років. Депресія Амбулаторні пацієнти 18-60 років: Стандартна доза становить 25 мг 1-3 рази на добу, доза може бути поступово підвищена до добової дози 150-200 мг до кінця першого тижня терапії. Стандартна підтримуюча доза становить 50-100 мг на добу. Пацієнти стаціонарів 18-60 років: В умовах стаціонару в особливо важких випадках початкова доза становить 75 мг на добу, доза може підвищуватися на 25 мг на добу до добової дози 200 мг (у виняткових випадках добова доза може досягати 300 мг). Пацієнти старше 60 років У цих вікових групах може відзначатися виражений відповідь на зазначені вище до��s, тому лікування слід розпочинати з найменших можливих доз. Початкова доза може поступово підвищуватися до загальної добової дози 50-75 мг. Рекомендується досягати оптимальної дози впродовж 10 діб і підтримувати цю дозу протягом всього періоду лікування. Панічні розлади Так як у даної групи пацієнтів відзначається підвищена частота побічних ефектів препарату, лікування повинно починатися з найменшої можливої дози. Минуще посилення тривоги на початку лікування антидепресантами може бути припинено або купірувати бензодіазепінами, доза яких поступово зменшується у міру поліпшення симптомів тривоги. Доза препарату Меліпрамін® може поступово підвищуватися до 75-100 мг на добу (у виняткових випадках до 200 мг). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. По завершенню лікування рекомендується відміняти Меліпрамін® поступово. Діти: Препарат повинен призначатися лише дітям старше 6 років виключно в якості тимчасової ад'ювантної терапії нічного енурезу при виключення органічної патології. Рекомендовані дози становлять: 6-8 років (при масі тіла 20-25 кг): 25 мг/добу. 9-12 років (при масі тіла 25-35 кг): 25-50 мг/добу. Старше 12 років та масою тіла понад 35 кг: 50-75 мг/добу. Перевищення рекомендованих доз виправдано тільки в тих випадках, коли не спостерігається задовільної відповіді на терапію після 1 тижня лікування препаратом у більш низьких дозах. Добова доза у дітей не повинна перевищувати 2,5 мг/кг маси тіла. Рекомендується використовувати найменшу дозу із зазначеного вище діапазону доз. Добову дозу рекомендується приймати одноразово після їжі перед сном. Якщо нічний енурез відмічається �� ранні вечірні години, рекомендується розділити добову дозу на два прийоми: один вдень і один на ніч. Тривалість лікування не повинна перевищувати 3 місяців. У залежності від змін в клінічній картині захворювання, підтримуюча доза може бути знижена. По завершенню терапії Меліпрамін® слід відміняти поступово
Лікарська форма
: червоно-коричневі круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з матовою поверхнею, без або майже без запахуСклад
: діюча речовина: 25 мг іміпраміну гідрохлориду �� кожній таблетці. Допоміжні речовини: лактози моногідрат 110,5 мг, магнію стеарат 1,5 мг, кросповідон 3 мг, тальк 3 мг, повідон К-25 7 мг; оболонка таблетки: гіпромелоза
2,61 мг, магнію стеарат 0,24 мг, барвник косметичний червоно-коричневий (являє собою суміш: барвник заліза оксид червоний, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид чорний) 0,8 мг, диметикон Е-1049 39 % 0,35 мг.Фармакологічна дія
Іміпрамін, похідне дибензоазепина, є трициклічних антидепресантом. Іміпрамін інгібує синаптический зворотне захоплення норадреналіну і серотоніну, що виділяються при стимуляції нейрона, за рахунок чого полегшує норадренергічну і серотонінергічну передачу імпульсу. Іміпрамін також блокує м-холіно - і Н1-гістамінові рецептори, надаючи таким чином м-холиноблокирующее і помірну седативну дію.
Ефекти антидепресанту розвиваються поступово: оптимальний терапевтичний ефект досягається через 2-4 (можливо 6-8) тижнів лікування.Фармакокінетика
При прийомі всередину іміпрамін добре абсорбується з шлунково-кишковоюного тракту. Спільний прийом їжі не впливає на абсорбцію іміпраміну.
З'єднання піддається інтенсивному метаболізму при «першому проходженні» через печінку: його основний фармакологічно активний метаболіт дезипрамин (деметил-іміпрамін) утворюється шляхом деметилювання. Концентрація іміпраміну і дезипраміну в плазмі крові характеризуються високою індивідуальною мінливістю. Після 10 діб прийому іміпраміну в дозі 50 мг 3 рази на добу, концентрації іміпраміну в плазмі крові в рівноважному стані становить від 33 до 85 нг/мл, концентрація дезипраміну – від 43 до 109 нг/мл через зниження метаболізму, концентрації в плазмі крові зазвичай вище у літніх пацієнтів порівняно з молодими.
Уявний об'єм розподілу іміпраміну становить 10-20 л/кг.
Обидва активні сполуки значно зв'язуються з білками плазми (іміпрамін на 60-96%, дезипрамин – на 73-92%).
Іміпрамін виводиться нирками (близько 80%) і з фекаліями (близько 20%), переважно у вигляді неактивних метаболітів. Виведення з сечею та фекаліями незміненого іміпраміну і його активного метаболіту дезипраміну складає 5-6% від прийнятої дози. Після прийому однієї дози, період напіввиведення іміпраміну становить близько 19 годин і може варіювати від 9 до 28 годин, значно підвищуються у літніх і у разі передозування.
Іміпрамін проходить через плацентарний бар'єр і виводиться з грудним молоком.Побічні дії
Перелічені нижче небажані ефекти не обов'язково зазначаються у всіх пацієнтів. Деякі з побічних ефектів залежать від дози, тому вони минають після зниження дози або спонтанно по ��ере продовження лікування. Ряд побічних ефектів складно відрізнити від симптомів депресії (наприклад, стомлюваність, розлади сну, ажитація, тривога, сухість у роті).
Застосування іміпраміну слід тимчасово припинити при розвитку важких неврологічних або психічних реакцій.
Літні пацієнти особливо чутливі до м-холіноблокуючою, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів. Здатність до метаболізму та елімінації препарату може бути знижена, призводячи до підвищення ризику його концентрацій у плазме.
Небажані ефекти, що спостерігалися при застосуванні препарату Меліпрамін®, класифіковані за системами організму і перераховані нижче як дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 і < 1/10); нечасто (? 1/1000 і < 1/100); рідко (? 1/10000 та <1/1000); дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути встановлена за наявними даними).
В кожній з груп за частотою небажані ефекти наведено у порядку зменшення ступеня тяжкості.
Лабораторні дослідження: часто - підвищення активності трансаміназ .
З боку серцево-судинно�� системи: дуже часто - синусова тахікардія і зміни на ЕКГ, що не мають клінічного значення (зміни зубця Т і сегмента ST) у пацієнтів з нормальною діяльністю серця, ортостатична гіпотензія, «припливи» жару; часто - аритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS і інтервалу PR, блокада пучка Гіса), відчуття серцебиття; рідко - декомпенсація серцевої діяльності, підвищення артеріального тиску, периферичні вазоспастична реакції.
З боку системи кровотворення: рідко - агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопения і пурпура, еозинофілія.
З боку ЦНС: дуже часто - тремор; часто - парестезії, головний біль, запаморочення, делириозная сплутаність свідомості (особливо у літніх пацієнтів з хворобою Паркінсона), порушення орієнтації та галюцинації, перехід від депресії до гипомании або манії, ажитація, занепокоєння, підвищення тривоги, стомлюваність, безсоння, порушення сну, порушення лібідо і потенції; нечасто - судоми, активація психотичних симптомів; рідко - екстрапірамідні симптоми, атаксія, агресивність, міоклонус, расстройства мови.
З боку органів зору і слуху: дуже часто - порушення акомодації, нечіткість зорового сприйняття; рідко - глаукома, мідріаз; невідомо - дзвін у вухах.
З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто - запор, сухість у роті; часто - блювання, нудота; рідко - паралітичний ілеус, розлади шлунку, стоматит, поразка мови, гепатит, не супроводжується жовтяницею.
З боку сечовидільної системи: часто - розлади сечовипускання.
З боку шкірних покривів: дуже часто - вище��ве потовиділення; часто - алергічні шкірні реакції (шкірний висип, кропив'янка); рідко - набряки (локальні або генералізовані), фоточутливість, свербіж, петехії, випадання волосся.
З боку ендокринної системи: рідко - збільшення молочних залоз, галакторрея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, підвищення або зниження концентрації глюкози в плазмі крові.
Розлади метаболізму і харчування: дуже часто - збільшення маси тіла; часто - анорексія; рідко - зниження маси тіла.
Інше: рідко - гіпер��ирексия, слабкість, системні анафілактичні реакції, включаючи зниження артеріального тиску, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї. У осіб старше 50 років, що приймають антидепресанти, підвищується частота переломів кісток.
При терапії имипрамином і на ранніх стадіях після відміни препарату відзначалися випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінкиОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення
Депресія пов'язана з підвищеним ризиком суїцидальних ідей, самоушкодження та суїциду (суїцидальні явища). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки покращання може не настати протягом перших кількох тижнів лікування або більше, потрібне ретельне спостереження за пацієнтом до досягнення такого поліпшення. За загальним клінічним досвідом, ризик суїциду може бути підвищений на ранніх етапах одужання. Частота суїцидів підвищується у дітей і молодих осіб віком до 24 років.
Інші психічні стани, при яких призначається Меліпрамін®, також ��ожуть бути пов'язані з підвищеним ризиком суїцидальних явищ. Крім того, ці стани можуть супроводжувати велике депресивний розлад. Тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами потрібно дотримуватись тих же заходів безпеки, що і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.
Пацієнти із суїцидальними явищами в анамнезі, або пацієнти зі значно вираженими суїцидальними ідеями до початку терапії характеризуються підвищеним ризиком суїцидальних думок або спроб суїциду��, тому вимагають ретельного спостереження під час терапії. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами виявив підвищення ризику суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівняно з плацебо.
Лікарська терапія повинна супроводжуватися ретельним наглядом пацієнтів, зокрема пацієнтів високого ризику, особливо на ранніх етапах лікування та після зміни дози. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за ними) повинні бути передбаченопреждены про необхідність спостереження за будь-яких клінічних погіршень, суїцидальної поведінки або думок та незвичних змін у поведінці та негайного звернення за медичною допомогою при наявності даних симптомів.
Терапевтичний ефект може очікуватись не раніше 2-4 тижнів лікування. Як і при застосуванні інших антидепресантів, пізніше настання терапевтичного ефекту означає, що суїцидальні прагнення пацієнта не будуть усунуті негайно, тому пацієнт потребує ретельного медичного спостереження до досягнення дт��чимых поліпшень.
Терапія підтримуючою дозою препарату має тривати не менше 6 місяців. Терапія имипрамином повинна відмінятися поступово, так як різке припинення прийому препарату може викликати симптоми «відміни» (нудота, головний біль, стомлюваність, занепокоєння, тривога, розлади сну, аритмія, екстрапірамідні симптоми).
У разі біполярної депресії, іміпрамін може сприяти розвитку маній. Препарат не слід застосовувати під час маніакальних епізодів.
Як і інші трициклічні антид��прессанты, іміпрамін знижує поріг судомної готовності, тому у пацієнтів з епілепсією і спазмофілією або епілепсією в анамнезі потрібно ретельне медичне спостереження і адекватна протисудомна терапія.
Серотоніновий синдром може виникнути при застосуванні препаратів, що гальмують зворотне захоплення серотоніну (трициклічні і тетрациклічні антидепресанти, інгібітори зворотного захоплення серотоніну та ін), або блокуючих метаболізм серотоніну (інгібітори МАО). Серотоніновий синдром може розвинутися при їх комбинировании або при комбінації з іншими препаратами, що підсилюють дію серотоніну (L-триптофаном, пентазоцином, меперидином, бромокриптином, декстрометорфаном тощо). Із-за ризику розвитку серотонінового синдрому необхідно дотримуватися обережності при комбінуванні іміпраміну з такими препаратами, а також при переведенні пацієнта з антидепресантів, які є селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, на іміпрамін (або навпаки), особливо у випадках з флуоксетином (враховуючи тривалий період напіввиведення цього препа��ата). Серотоніновий синдром, що включає три групи симптомів – рухові, вегетативні та психічні порушення – розвивається протягом кількох годин або днів після початку лікування серотониномиметическим засобом або збільшення його дози. Лікування включає скасування сероонинергических коштів і здійснення симптоматичних заходів.
Меліпрамін® підвищує ризик, пов'язаний з проведенням електросудомної терапії, тому застосування препарату при електросудомної терапії не рекомендується.
У вигляді парадоксальної реакції, у пацієнтів з панічними розладами може відзначатися посилення тривоги в перші кілька діб терапії. Підвищення тривоги зазвичай проходить спонтанно протягом 1-2 тижнів, для його лікування при необхідності можуть застосовуватися похідні бензодіазепіну.
У пацієнтів з психозами на початку терапії трициклічними антидепресантами може спостерігатися посилення занепокоєння, тривоги та ажитації.
Через м-холіноблокуючої ефекту, застосування іміпраміну вимагає ретельного медичного спостереження при глаукомі, гиперплазії передміхурової залози і важкому запорі, оскільки лікування може призводити до посилення тяжкості цих симптомів. У пацієнтів, які користуються контактними лінзами, зниження вироблення слізної рідини і накопичення слизового відокремлюваного може призводити до пошкодження епітелію рогівки.
Іміпрамін слід з обережністю застосовувати при ішемічній хворобі серця, порушенні функції печінки і нирок та при цукровому діабеті (зміни концентрації глюкози крові).
Лікування пацієнтів з пухлинами надниркових залоз (феохромоцитома або нейробластома) потребує особливої обережності, так як іміпрамін може спровокувати розвиток гіпертонічного кризу.
Терапія пацієнтів з гіпертиреозом і пацієнтів, які застосовують препарати тиреоїдних гормонів, вимагає ретельного медичного спостереження з урахуванням підвищеного ризику серцево-судинних небажаних реакцій у даних пацієнтів.
Враховуючи підвищення ризику аритмії, зниження артеріального тиску під час загальної анестезії, перед операцією анестезіолог повинен бути проінформований про те, що пацієнт приймає іміпрамін.
У ряді випадків при лікуванні имипрамином повідомлялося про розвиток еозинофілії, лейкопенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії і пурпуру, тому потрібен регулярний контроль показників аналізу крові.
При тривалій терапії антидепресантами відзначається підвищення частоти карієсу зубів, тому потрібні регулярні стоматологічні огляди.
Побічні ефекти можуть мати більш тяжкий характер у літніх і молодих пацієнтів, тому, особливо на початку лікування потрібно застосовувати більш низькі дози.
Іміпрамін ��ызывает фоточутливість, тому при лікуванні потрібно уникати впливу інтенсивного сонячного світла.
У пацієнтів зі схильністю та/або літніх пацієнтів, іміпрамін може викликати м-холиноблокирующий (деліріозних) синдром, який купірується протягом декількох діб після відміни препарату.
Меліпрамін® таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містять лактози моногідрат.
При терапії имипрамином заборонено вживати алкогольні напої.
Перед початком лікування і регулярно в процесі ��ечения рекомендується контроль таких показників:
•\0009Артериальное тиск (особливо у пацієнтів з нестабільним кровообігом або артеріальною гіпотензією)
•\0009Функцию печінки (особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки)
•\0009Показатели периферичної крові (негайно при підвищенні температури або ларингіті, так як вони можуть бути ознакою лейкопенії і агранулоцитозу, в інших випадках перед початком терапії і регулярно в процесі терапії)
•\0009ЭКГ (у літніх пацієнтів і пацієнтів із захворюваннями ��ердца)
Вплив на здатність керування автомобілем та роботи з механізмами
Застосування препарату Меліпрамін® призводить до підвищення ризику нещасних випадків, тому до початку терапії керування автомобілем і робота з механізмами, повинні бути заборонені. Пізніше, ступінь і тривалість обмежень визначаються лікарем індивідуально.
Передозування
Симптоми:
Центральна нервова система: запаморочення, млявість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння ажитація, підвищення рефлексів, клунь��дность мускулатури, атетоидные і хорееподобные руху, судоми.
Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність, у вкрай поодиноких випадках – зупинка серця.
Інше: депресія дихання, ціаноз, блювання, підвищення температури, потовиділення, мідріаз, олігурія або анурія.
Симптоми передозування можуть виникати протягом 4-6 днів. Діти порівняно з дорослими більш чутливі до гострому передозуванні, яку слід считат�� небезпечною і потенційно летальною для них.
Лікування:
Пацієнти з підозрою на передозування іміпраміну повинні бути госпіталізовані і спостерігатися в стаціонарі не менше 72 годин. Специфічного антидоту немає, лікування переважно полягає у симптоматичної та підтримуючої терапії. Так як м-холиноблокирующий ефект препарату може призводити до затримки випорожнення шлунка (на 12 і більше годин), слід якомога швидше встановити шлунковий зонд або викликати блювоту (якщо пацієнт у свідомості) та ввести активоване у��оль. Потрібно безперервний моніторинг серцево-судинної діяльності, газового та електролітного складу крові. В якості симптоматичного лікування може застосовуватися протисудомна терапія (в/в діазепам, фенобарбітал, інгаляційні анестетики і міорелаксанти), штучна вентиляція легенів, установка тимчасового водія ритму, введення плазмозамінних рідин, допаміну або добутаміну внутрішньовенно крапельно, у виняткових випадках може знадобитися серцево-легенева реанімація. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз неэффективны, враховуючи низькі плазмові концентрації іміпраміну. Унаслідок високого об'єму розподілу форсований діурез також неефективний. Враховуючи повідомлення про те, що фізостигмін може викликати важку брадикардію, асистолию та епілептичні судоми, його застосування при передозуванні іміпраміну не рекомендуєтьсяСвідчення
?\0009Все форми депресії (з тривогою і без неї): велика депресія, депресивна фаза біполярного розладу, атипова депресія, депресивні стани.
?\0009Панические розлади.
?\0009Ночное нетримання сечі у дітей (віком старше 6 років; для короткочасної ад'ювантної терапії при можливості виключення органічної причини).Протипоказання
Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату або до інших трициклічних антидепресантів з групи дибензоазепина.
Застосування інгібіторів МАО (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").
Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Порушення внутрішньосерцевої провідності. Порушення серцевого ритму.
Маниака��ьные епізоди.
Важке порушення функцій нирок і/або печінки.
Затримка сечі.
Закритокутова глаукома.
Вік до 6 років при лікуванні нічного нетримання сечі і до 18 років при лікуванні депресії і панічного розладу (відсутність достатнього клінічного досвіду).
Вагітність та годування груддю.
Непереносимість галактози, вроджена лактазна недостатність або синдром мальадсорбции глюкози і галактози (таблетки містять лактози моногідрат
Вагітність і період лактації
Так ка�� у певних випадках була встановлена можливість взаємозв'язку між застосуванням трициклічних антидепресантів і порушеннями розвитку плода, застосування препарату при вагітності протипоказане.
Іміпрамін виділяється з грудним молоком, відповідно, застосування препарату протягом періоду лактації протипоказаноЛікарська взаємодія
Інгібітори МАО: комбінації з інгібіторами МАО слід уникати, так як ці два типи препаратів мають синергічна дією і їх периферичні норадренергічну ефекти можуть досягати токсичних рівнів (гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонус, ажитація, судоми, делірій, кома).
З міркувань безпеки, терапію имипрамином не слід починати раніше 3 тижнів після закінчення терапії інгібіторами МАО (за винятком моклобемида, оборотного інгібітора МАО, при якому досить перерви 24 години). Період без лікарської терапії тривалістю три тижні також повинен дотримуватися при переведенні пацієнта з іміпраміну на інгібітори МАО. Лікування інгібіторами МАО або имипрамином сліду��т починати з невеликих доз з поступовим їх підвищенням при ретельному контролі клінічних ефектів.
Інгібітори мікросомальних ферментів печінки: при спільному застосуванні з имипрамином, інгібітори ізоферменту 2D6 цитохрому Р-450 можуть призводити до зниження метаболізму препарату і, таким чином, призводити до підвищення концентрації іміпраміну в плазмі крові. Інгібітори цього типу включають препарати, що не є субстратами ізоферменту 2D6 цитохрому Р-450 (циметидин, метилфенідат), а також препарати, які метаболізуються данихм ізоферментом (тобто, багато інші антидепресанти, фенотіазини, антиаритмічні препарати Іс класу (пропафенон, флекаїнід)). Всі антидепресанти, що відносяться до селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну, які є інгібіторами ізоферменту 2D6 цитохрому Р-450 різної потужності. Відповідно, необхідно дотримуватися обережності при комбінуванні іміпраміну з даними препаратами, а також при переведенні пацієнта з антидепресантів, які є селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, на іміпрамін (і навпаки), особливо у випадках з флуоксетином (враховуючи тривалий період напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть призводити до підвищення концентрації в плазмі крові антипсихотичних препаратів (конкуренція на рівні печінкових ферментів).
Пероральні контрацептиви, естрогени: зниження ефективності антидепресантів і розвиток токсичних ефектів антидепресантів спорадично відзначається у жінок, спільно приймають оральні контрацептиви або препарати естрогенів та трициклічні антидепресанти. Таким чином, сумісне застосування цих препаратів вимагає обережності, і при розвитку токсичних ефектів доза одного з препаратів повинна бути знижена.
Індуктори мікросомальних ферментів печінки (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні препарати і т. д.) посилюють метаболізм іміпраміну та знижують його концентрацію в плазмі крові і антидепрессивные ефекти.
Препарати з м-холиноблокирующими властивостями (наприклад, фенотіазини, препарати для лікування паркінсонізму, блокатори Н1-гістамінових рецепторів, атропін, бипередин) при сумісному застосуванні з имипрамином характеризуються підвищенням антимускаринных ефектів і побічних ефектів (наприклад, паралітичного ілеусу). Комбінована терапія даними препаратами вимагає ретельного спостереження за пацієнтом і ретельного підбору доз.
Препарати пригнічують ЦНС: комбінація іміпраміну з препаратами, що викликають депресію ЦНС (наприклад, наркотичні анальгетики, бензодіазепіни, барбітурати, препарати для загальної анестезії) і алкоголем призводить до вираженого посилення ефектів �� побічних ефектів цих препаратів.
Антипсихотичні препарати можуть підвищувати концентрацію в плазмі крові трициклічних антидепресантів, підвищуючи, таким чином, побічні ефекти. Може знадобитися зниження дози. Спільне застосування з тиоридазином може викликати тяжку аритмію.
Препарати гормонів щитовидної залози можуть підвищувати антидепресивну дію іміпраміну, а також його побічну дію на серце, тому їх сумісне застосування вимагає особливої обережності.
Симпатолітики: іміпрамін может призводити до зниження антигіпертензивної дії спільно застосовуваних блокаторів адренергічних нейронів (гуанетидин, бетанидин, резерпін, клонідин, метилдопа). Таким чином, у пацієнтів, що потребують спільного застосування препаратів для лікування артеріальної гіпертензії, необхідно застосування антигіпертензивних препаратів іншого типу (наприклад, діуретиків, вазодилататорів або ?-адреноблокаторів).
Симпатоміметики: серцево-судинні ефекти симпатоміметиків (переважно епінефрин, норепінефріну, ізопреналіну, ефедрина, фенілефрину) підвищуються під впливом іміпраміну.
Фенітоїн: іміпрамін призводить до зниження протисудомного ефекту фенітоїну.
Хінідин: щоб уникнути ризику порушень провідності і аритмії, трициклічні антидепресанти не повинні застосовуватися у комбінації з антиаритмічними засобами Іа класу.
Непрямі антикоагулянти: трициклічні антидепресанти інгібують метаболізм непрямих антикоагулянтів і підвищують їх період напіввиведення. Це призводить до підвищення ризику кровотеч, тому рекомен��уется ретельне медичне спостереження і контроль вмісту протромбіну.
гіпоглікемічні препарати: концентрація глюкози в плазмі крові при лікуванні имипрамином може змінюватися, тому на початку лікування, при його закінченні, а також при зміні дози, рекомендується контролювати концентрацію глюкози в крові
