Дозировка
Лечение Максипимом можно начинать еще до идентификации микроорганизма возбудителя. Дозу и путь введения устанавливают в зависимости от чувствительности возбудителя, тяжести инфекции, а также от состояния функции почек больного. В/в путь введения предпочтителен для больных с тяжелыми или угрожающими жизни инфекциями. Взрослым и детям с массой тела более 40 кг при нормальной функции почек препарат назначают в следующих дозах. Степень тяжести заболевания Разовая доза Интервал между введениями Инфекции мочевыводящих путей легкой и средней степени тяжести 0.5-1 г в/в или в/м каждые 12 Другие инфекции легкой и средней степени тяжести 1 г в/в или в/м каждые 12 Тяжелые инфекции 2 г в/в каждые 12 ч Очень тяжелые и угрожающие жизни инфекции 2 г в/в каждые 8 ч Для профилактики возможных инфекций при проведении хирургических операций за 60 мин до начала операции препарат вводят в дозе 2 г в/в в течение 30 мин. После окончания вливания дополнительно назначают метронидазол в/в в дозе 500 мг. Растворы метронидазола не следует вводить одновременно с препаратом Максипим. Инфузионную систему перед введением метронидазола следует промыть. Во время длительных (более 12 ч) хирургических операций через 12 ч после первой дозы рекомендуется повторное введение равной дозы препарата Максипим с последующим введением метронидазола. Для детей в возрасте от 2 мес максимальная доза не должна превышать рекомендуемую дозу для взрослых. Средняя доза для детей с массой тела до 40 кг при осложненных или неосложненных инфекциях мочевыводящих путей (включая пиелонефрит), неосложненных инфекциях кожи и мягких тканей, пневмонии, эмпирическом лечении нейтропенической лихорадки составляет 50 мг/кг каждые 12 ч. Пациентам с нейтропенической лихорадкой и бактериальным менингитом препарат назначают по 50 мг/кг каждые 8 ч. Средняя продолжительность терапии составляет 7-10 дней. При тяжелых инфекциях может потребоваться более продолжительное лечение. У больных с нарушениями функции почек (КК менее 30 мл/мин) необходима коррекция режима дозирования препарата. Исходная доза Максипима должна быть такой же, как и для больных с нормальной функцией почек. Поддерживающие дозы препарата определяют в зависимости от значений КК.
Лекарственная форма
Порошок для приготовления раствора для в/в и в/м введения белого или белого с желтоватым оттенком цвета.
Состав
цефепима дигидрохлорида моногидрат 1 г
Вспомогательные вещества: L-аргинин.
Фармакологическое действие
Цефипим обладает широким спектром действия в отношении различных грамположительных и грамотрицательных бактерий, в том числе штаммов, резистентных к аминогликозидам или цефалоспориновым антибиотикам третьего поколения, таким как цефтазидин. Цефепим высоко устойчив к гидролизу большинством бета-лактамаз, обладает малым сродством в отношении бета-лактамаз, кодируемых хромосомными генами, и быстро проникает в грамотрицательные бактериальные клетки.
МАКСИПИМ активен в отношении широкого спектра микроорганизмов. Соотношение МБК / МПК для цефепима более чем для 80% изолятов всех испытанных грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов составляло =<2. Было продемонстрировано наличие синергидного действия по отношению к аминогликозидам в испытаниях in vitro.
МАКСИПИМ активен в отношении следующих микроорганизмов:
Грамположительные аэробы:
Staphylococcus aureus (включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазу);
Staphylococcus epidermidis (включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазу);
другие штаммы стафилококков, включая S. hominis, S. saprophyticus; Streptococcus pyogenes (стрептококки группы А); Streptococcus agalactiae (стрептококки группы В); Streptococcus pneumoniae (включая штаммы со средней устойчивостью к пенициллину - МПК от 0,1 до 1 мкг/мл); другие бета-гемолитические стрептококки (группы C, G, F), S. bovis (группа D), стрептококки группы Viridans. (Большинство штаммов энтерококков, например Enterococcus faecalis, и стафилококки, резистентные к метициллину, резистентны к большинству цефалоспориновых антибиотиков, включая цефепим.)
Грамотрицательные аэробы:
Pseudomonas sp., включая P. aeruginosa, P. putida, P. stutzeri; Escherichia coli
Klebsiella sp., включая K. pneumoniae, K. oxytoca, K. oxaenae; Enterobacter sp., включая E. cloacae, E. aerogenes, E. agglomerans, E. sakazakii; Proteus sp., включая P. mirabilis, P. vulgaris; Acinetobacter calcoaceticus (subsp. anitratus, lwoffi); Aeromonas hydrophila; Capnocytophaga sp.; Citrobacter sp., включая C. diversus, C. freundii; Campylobacter jejuni; Cardnerella vaginalis;Haemophilus ducreyi; Haemophilus influenzae (включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазу); Haemophilus parainfluenzae;
Hafnia alvei; Legionella sp.; Morganella morganii; Moraxella cacarrhalis (Branhamella catarrhalis) (включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазу); Neisseria gonorrhoeae (включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазу); Neisseria meningitidis; Providencia sp. (включая P. retigeri, P. stuartii); Salmonella sp.; Serratia (включая S. marcescens, S. liquefaciens); Shigella sp.; Yersinia enterocolitica.
(Цефепим неактивен в отношении некоторых штаммов Xanthmonas maltophilia [Pseudomonas maltophilia]).
Анаэробы:
Bacteroides sp., включая B. melaninogenicus и другие микроорганизмы ротовой полости, относящиеся к Bacteroides; Clostridium perfringens; Fusobacterium sp.;
Mobiluncus sp.; Peptostreptococcus sp.; Veillonella sp.
Фармакокинетика
В моче, желчи, перитональной жидкости, жидкости пузыря, слизистом секрете бронхов, мокроте, простате, аппендиксе и желчном пузыре также достигаются терапевтические концентрации цефепима.
В среднем период полувыведения цефепима из организма составляет около 2 часов. У здоровых людей, получавших дозы до 2 г внутривенно с интервалом 8 часов на протяжении 9 дней, не наблюдалось кумуляции препарата в организме.
Средний общий клиренс составляет 120 мл/мин. Цефепим выделяется почти исключительно за счёт почечных механизмов регуляции, главным образом путем гломерулярной фильтрации (средний почечный клиренс составляет 110 мл/мин). В моче обнаруживается приблизительно 85% введенной дозы в виде неизмененного цефепима. Связывание цефепима с плазменными белками составляет менее 19% и не зависит от концентрации препарата в сыворотке крови.
У больных старше 65 лет с нормальной функцией почек не требуется корректировки дозы препарата МАКСИПИМ, несмотря на меньшую величину почечного клиренса по сравнению с молодыми больными.
Исследования, проведённые на больных с различной степенью почечной недостаточности, продемонстрировали увеличение периода полувыведения из организма. В среднем период полувыведения у больных с тяжёлыми нарушениями функции почек, требующих лечения диализом, составляет 13 часов для гемодиализа и 19 часов для перитонального диализа.
У больных с аномальной функцией почек доза должна подбираться индивидуально (см. раздел СПОСОБ ПРИМЕНЕНИЯ И ДОЗЫ).
Фармакокинетика цефепима у больных с нарушенной функцией печени или муковисцидозом не изменена. Корректировки дозы для таких больных не требуется.
Дети. Оценку фармакокинетики цефепима проводили у детей в возрасте от 2 месяцев до 11 лет после однократного введения или введения нескольких доз препарата каждые 8 часов (n=29) и каждые 12 часов (n=13). После однократной внутривенной инъекции общий клиренс из организма и объем распределения в стационарном состоянии в среднем составляли 3,3 (± 1,0) мл/мин/кг и 0,3 (± 0,1) л/кг, соответственно. Выделение цефепима в неизменнном виде с мочой составляло 60,4 (± 30,4)% от введенной дозы, а средний почечный клиренс 2,0 (± 1,1) мл/мин/кг. Возраст и пол пациентов (25 мальчиков и 17 девочек) не оказывали существенного влияния на общий клиренс из организма и объем распределения с учетом поправки на массу тела каждого. При введении цефепима в дозе 50 мг/кг каждые 12 часов (n=13) кумуляции препарата не отмечалось, в то время как Cmax, площадь под кривой AUC и t1/2 увеличивались примерно на 15% в стационарном состоянии при введении по схеме 50 мг/кг каждые 8 часов. Экспозиция цефепима у детей после внутривенного введения в дозе 50 мг/кг сравнима с экспозицией у взрослых после внутривенной дозы 2 г. Абсолютная биодоступность цефепима у восьми пациентов после внутримышечной инъекции в дозе 50 мг/кг составляла 82,3 (± 15)%.
Побочные действия
Со стороны пищеварительной системы: 1.2% - диарея; >0.1-1% - тошнота, рвота, колиты (включая псевдомембранозный колит); 0.05-0.1% - боли в животе, запор, изменение вкуса.
Аллергические реакции: 1.8% - сыпь; >0.1-1% - зуд, крапивница; менее 0.05% - анафилактические реакции.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: >0.1-1% - головные боли; 0.05-0.1% - головокружение, парестезии; менее 0.05% - судороги.
Дерматологические реакции: 0.05-0.1% - покраснение кожи. Наиболее часто у детей - сыпь.
Со стороны системы кроветворения: 2% - анемия.
Со стороны показателей лабораторных исследований: 3.2% - повышение АЛТ, 2.7% - повышение АСТ; ?2% - повышение ЩФ, повышение общего билирубина, эозинофилия, увеличение протромбинового времени или частичного тромбопластинового времени; <0.5% - временное повышение азота мочевины крови и/или креатинина сыворотки, транзиторная тромбоцитопения, транзиторная лейкопения и нейтропения; 18.3% - положительный результат теста Кумбса без гемолиза.
Местные реакции: 5.2% - при в/в введении (2.9% - флебиты, 0.1% - воспаление); 2.6% - воспаление или боль при в/м инъекциях.
Прочие: >0.1-1% - повышение температуры тела, вагинит, эритема; 0.05-0.1% - одышка, озноб, генитальный зуд, кандидоз.
Максипим обычно хорошо переносится. В клинических испытаниях частота побочных эффектов, связанных с применением препарата, была низкой.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Для идентификации микроорганизма-возбудителя и определения чувствительности к цефепиму следует провести соответствующие тесты.
При риске смешанной аэробно/анаэробной (включая Bacterioides fragilis) инфекции лечение препаратом Максипим в комбинации с препаратом, действующим на анаэробы, можно начинать до идентификации возбудителя.
При развитии тяжелой аллергической реакции во время введения Максипима может потребоваться неотложное в/в введение ГКС, антигистаминных, вазопрессорных препаратов, в/в вливание физиологических растворов и проведение мер, направленных на поддержание функции дыхания.
При появлении диареи на фоне лечения Максипимом следует учитывать возможность развития псевдомембранозного колита. Легкие формы колита могут пройти самостоятельно после прекращения приема препарата; умеренные или тяжелые случаи могут потребовать специального лечения.
При применении Максипима (как и других антибиотиков) возможно развитие суперинфекции, что требует отмены препарата и назначения соответствующего лечения.
При одновременном введении раствора Максипима (как и большинства других бета-лактамных антибиотиков) с растворами метронидазола, ванкомицина, гентамицина, тобрамицина сульфата и нетилмицина сульфата возможно фармацевтическое взаимодействие. При назначении Максипима с перечисленными препаратами следует вводить каждый антибиотик отдельно.
Использование в педиатрии
Профиль безопасности применения препарата у детей и у взрослых одинаков.
Безопасность и эффективность применения препарата у детей в возрасте до 2 мес не установлена.
Препарат рекомендуется применять у детей с 2 месяцев.
Показания
Лечение инфекционно-воспалительных заболеваний, вызванных чувствительными к препарату микроорганизмами:
— инфекции нижних отделов дыхательных путей (включая пневмонию и бронхит);
— инфекции мочевыводящих путей (как осложненные, в т.ч. пиелонефрит, так и неосложненные);
— инфекции кожи и мягких тканей;
— интраабдоминальные инфекции (включая перитонит и инфекции желчных путей);
— гинекологические инфекции;
— септицемия;
— нейтропеническая лихорадка (в качестве эмпирической терапии);
— бактериальный менингит у детей.
Профилактика инфекций при проведении полостных хирургических операций.
Противопоказания
— повышенная чувствительность к цефепиму или L-аргинину, а также к цефалоспориновым антибиотикам, пенициллинам или другим бета-лактамным антибиотикам.
Лекарственное взаимодействие
В исследованиях in vitro был показан синергизм действия Максипим по отношению к аминогликозидам.
При одновременном применении препаратов риск развития нефротоксичности и ототоксичности аминогликозидных антибиотиков возрастает.
(427)
Дозування
Лікування Максипимом можна починати ще до ідентифікації мікроорганізму збудника. Дозу і шлях введення встановлюють залежно від чутливості збудника, тяжкості інфекції, а також від стану функції нирок хворого. В/в шлях введення кращий для хворих з тяжкими або загрозливими для життя інфекціями. Дорослим і дітям з масою тіла більше 40 кг при нормальній функції нирок препарат призначають у наступних дозах. Ступінь тяжкості захворювання Разова доза Інтервал між введеннями Інфекції сечовивідних ��утей легкого та середнього ступеня тяжкості 0.5-1 г в/в або в/м кожні 12 Інші інфекції легкої та середньої ступені важкості 1 г в/в або в/м кожні 12 Тяжкі інфекції 2 г в/в кожні 12 год Дуже тяжкі та загрозливі для життя інфекції 2 г в/в кожні 8 год Для профілактики можливих інфекцій при проведенні хірургічних операцій за 60 хв до початку операції препарат вводять у дозі 2 г в/в впродовж 30 хв. Після закінчення вливання додатково призначають метронідазол у/в в дозі 500 мг. Розчини метронідазолу не слід вводити одночасно з препаратом Максип��м. Інфузійну систему перед введенням метронідазолу слід промити. Під час тривалих (понад 12 год) хірургічних операцій через 12 годин після першої дози рекомендується повторне введення рівної дози препарату Максипим з наступним введенням метронідазолу. Для дітей віком від 2 міс максимальна доза не повинна перевищувати рекомендовану дозу для дорослих. Середня доза для дітей з масою тіла до 40 кг при ускладнених або неускладнених інфекціях сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит), неускладнених інфекціях шкіри та м'яких тканин, пневмонді, емпіричному лікуванні нейтропенічній гарячки складає 50 мг/кг кожні 12 год. Пацієнтам з нейтропенічній лихоманкою і бактеріальним менінгітом препарат призначають по 50 мг/кг кожні 8 ч. Середня тривалість терапії становить 7-10 днів. При тяжких інфекціях може знадобитися більш тривале лікування. У хворих з порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) необхідна корекція режиму дозування препарату. Вихідна доза Максипима повинна бути такою ж, як і для хворих з нормальною функцією нирок. Підтримуючі д��зи препарату визначають залежно від значень КК.
Лікарська форма
Порошок для приготування розчину для в/в і в/м введення білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.Склад
цефепіма дигідрохлориду моногідрат 1 г
Допоміжні речовини: L-аргінін.Фармакологічна дія
Цефипим має широкий спектр дії щодо різних грампозитивних і грамнегативних бактерій, у тому числі штамів, резистентних до аміноглікозидів або цефалоспоринових антибіотиків третього покоління, таким ка�� цефтазидин. Цефепім високо стійкий до гідролізу більшістю бета-лактамаз, має малу спорідненість відносно бета-лактамаз, що кодуються хромосомними генами, і швидко проникає в грамнегативні бактеріальні клітини.
МАКСИПИМ активний відносно широкого спектра мікроорганізмів. Співвідношення МБК / МПК для цефепіма більше ніж 80% ізолятів усіх випробуваних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів становило =<2. Було продемонстровано наявність синергидного дії по відношенню до аміноглікозидів у випробування�� in vitro.
МАКСИПИМ активний відносно таких мікроорганізмів:
Грампозитивні аероби:
Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу);
Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу);
інші штами стафілококів, включаючи S. hominis, S. saprophyticus; Streptococcus pyogenes (стрептококи групи А); Streptococcus agalactiae (стрептококи групи В); Streptococcus pneumoniae (включаючи штами з середньою стійкістю до пеніциліну - МПК від 0,1 до 1 мкг/мл); інші бета-гемолітичні стрептококи (групи C, G, F), S. bovis (група D), стріптококки групи Viridans. (Більшість штамів ентерококів, наприклад, Enterococcus faecalis, і стафілококи, резистентні до метициліну, резистентні до більшості цефалоспоринових антибіотиків, включаючи цефепім.)
Грамнегативні аероби:
Pseudomonas sp., включаючи P. aeruginosa, P. putіda, P. stutzeri; Escherichia coli
Klebsiella sp., включаючи K. pneumoniae, K. oxytoca, K. oxaenae; Enterobacter sp., включаючи E. cloacae, E. aerogenes, E. agglomerans, E. sakazakii; Proteus sp., включаючи P. mirabilis, P. vulgaris; Acinetobacter calcoaceticus (subsp. anitratus, lwoffi); Aeromonas hydrophila; Capnocytophaga sp.; Citrobacter sp., включаючи C. diversus, C. freundii; Campylobacter jejuni; Cardnerella vaginalis;Haemophilus ducreyi; Haemophilus influenzae (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Haemophilus parainfluenzae;
Hafnia alvei; Legionella sp.; Morganella morganii; Moraxella cacarrhalis (Branhamella catarrhalis) (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Neisseria meningitidis; Providencia sp. (включаючи P. retigeri, P. stuartii); Salmonella sp.; Serratia (включаючи S. marcescens, S. lіquefacіens); Shigella sp.; Yersinia enterocolitica.
(Цефепім неактивний відносно деяких штамів Xanthmonas maltophilia [Pseudomonas maltophilia]).
Анаероби:
Bacteroides sp., включаючи B. melaninogenicus та інші мікроорганізми ротової порожнини, що належать до Bacteroides; Clostridium perfringens; Fusobacterium sp.;
Mobiluncus sp.; Peptostreptococcus sp.; Veillonella sp.Фармакокінетика
В сечі, жовчі, перитональной рідини, рідини міхура, слизовому секреті бронхів, мокротинні, простаті, апендиксі і жовчному міхурі також досягаються терапевтичні концентрації цефепіма.
У середньому період напіввиведення цефепіма з організму становить близько 2 годин. У здорових людей, що одержували дози до 2 г внутрішньовенно з інтервалом 8 годин протягом 9 днів, не спостерігалося кумуляції препарату в організмі.
Середній загальний кліренс становить 120 мл/��ін. Цефепім виділяється майже виключно за рахунок ниркових механізмів регуляції, головним чином шляхом гломерулярної фільтрації (середній нирковий кліренс становить 110 мл/хв). У сечі виявляється приблизно 85% введеної дози у вигляді незміненого цефепіма. Зв'язування цефепіма з білками становить менше 19% і не залежить від концентрації препарату в сироватці крові.
У хворих старше 65 років з нормальною функцією нирок не потрібне коригування дози препарату МАКСИПИМ, незважаючи на меншу величину ниркового кліренсуа в порівнянні з молодими хворими.
Дослідження, проведені на хворих з різним ступенем ниркової недостатності, продемонстрували збільшення періоду напіввиведення з організму. У середньому період напіввиведення у хворих з тяжкими порушеннями функції нирок, що потребують лікування діалізом, становить 13 годин для гемодіалізу та 19 годин для перитонального діалізу.
У хворих з аномальною функцією нирок доза повинна підбиратися індивідуально (див. розділ СПОСІБ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ДОЗИ).
Фармакокінетика цефепіма у хворих �� порушеною функцією печінки або муковісцидозом не змінена. Коригування дози для таких хворих не потрібно.
Діти. Оцінку фармакокінетики цефепіма проводили у дітей у віці від 2 місяців до 11 років після одноразового введення або введення декількох доз препарату кожні 8 годин (n=29) і кожні 12 годин (n=13). Після одноразової внутрішньовенної ін'єкції загальний кліренс із організму та об'єм розподілу в стаціонарному стані в середньому становили 3,3 (± 1,0) мл/хв/кг і 0,3 (± 0,1) л/кг, відповідно. Виділення цефепіма в неизменнном вигляді з сечею становило 60,4 (± 30,4)% від введеної дози, а середній нирковий кліренс 2,0 (± 1,1) мл/хв/кг Вік і стать пацієнтів (25 хлопчиків і 17 дівчаток) не чинили істотного впливу на загальний кліренс із організму та об'єм розподілу з урахуванням поправки на масу тіла кожного. При введенні цефепіма в дозі 50 мг/кг кожні 12 годин (n=13) кумуляції препарату не відмічалося, тоді як Cmax, площа під кривою AUC і t1/2 збільшувалися приблизно на 15% у стаціонарному стані при введенні за схемою 50 мг/кг кожні 8 годин. Експозиція цефепіма у дітей після внутрішньовенного введ��ня в дозі 50 мг/кг порівнянна з експозицією у дорослих після внутрішньовенної дози 2 р. Абсолютна біодоступність цефепіма у восьми пацієнтів після внутрішньом'язової ін'єкції в дозі 50 мг/кг становила 82,3 (± 15)%.Побічні дії
З боку травної системи: 1.2% - діарея; >0.1-1% - нудота, блювання, коліт (включаючи псевдомембранозний коліт); 0.05-0.1% - болі в животі, запор, зміна смаку.
Алергічні реакції: 1.8% - висип; >0.1-1% - свербіж, кропив'янка; менш 0.05% - анафілактичні реакції.
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: >0.1-1% - ��оловные болю; 0.05-0.1% - запаморочення, парестезії, менш 0.05% - судоми.
Дерматологічні реакції: 0.05-0.1% - почервоніння шкіри. Найбільш часто у дітей - висип.
З боку системи кровотворення: 2% - анемія.
З боку показників лабораторних досліджень: 3.2% - підвищення АЛТ, 2.7% - підвищення АСТ; ?2% - підвищення ЛФ, підвищення загального білірубіну, еозинофілія, збільшення протромбінового часу або часткового тромбопластинового часу; <0.5% - тимчасове збільшення азоту сечовини крові та/або креатиніну сироватки, транзиторна тромбоц��топения, транзиторна лейкопенія і нейтропенія; 18.3% - позитивний результат тесту Кумбса без гемолізу.
Місцеві реакції: 5.2% - при в/в введенні (2.9% - флебіти, 0.1% - запалення); 2.6% - запалення або біль при в/м ін'єкції.
Інші: >0.1-1% - підвищення температури тіла, вагініт, еритема; 0.05-0.1% - задишка, озноб, генітальний свербіж, кандидоз.
Максипим зазвичай добре переноситься. У клінічних випробуваннях частота побічних ефектів, пов'язаних із застосуванням препарату, була низькою.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Для ідінтификации мікроорганізму-збудника і визначення чутливості до цефепиму слід провести відповідні тести.
Із ризиком змішаної аеробно/анаеробної (включаючи Bacterioides fragilis) інфекції лікування препаратом Максипим у комбінації з препаратом, що діє на анаероби, можна починати до ідентифікації збудника.
При розвитку важкої алергічної реакції під час введення Максипима може знадобитися невідкладна в/в введення ГКС, антигістамінних, вазопрессорных препаратів, в/в вливання фізіологічних розчинів і проведение заходів, спрямованих на підтримання функції дихання.
При появі діареї на фоні лікування Максипимом слід враховувати можливість розвитку псевдомембранозного коліту. Легкі форми коліту можуть пройти самостійно після припинення прийому препарату; помірні або тяжкі випадки можуть потребувати спеціального лікування.
При застосуванні Максипима (як і інших антибіотиків) можливий розвиток суперінфекції, що потребує відміни препарату і призначення відповідного лікування.
При одночасному введенні растзлодія Максипима (як і більшості інших бета-лактамних антибіотиків) з розчинами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилмицина сульфату можливо фармацевтичне взаємодія. При призначенні Максипима з перерахованими препаратами слід вводити кожен антибіотик окремо.
Використання в педіатрії
Профіль безпеки застосування препарату у дітей і у дорослих однаковий.
Безпека та ефективність застосування препарату у дітей віком до 2 міс не встановлена.
Препараат рекомендується застосовувати у дітей до 2 місяців.Свідчення
Лікування інфекційно-запальних захворювань, викликаних чутливими до препарату мікроорганізмами:
— інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (включаючи пневмонію і бронхіт);
— інфекції сечовивідних шляхів (як ускладнені, у т.ч. пієлонефрит, так і неускладнені);
— інфекції шкіри та м'яких тканин;
— інтраабдомінальні інфекції (включаючи перитоніт та інфекції жовчних шляхів);
— гінекологічні інфекції;
— септицемія;
— не��тропеническая лихоманка (в якості емпіричної терапії);
— бактеріальний менінгіт у дітей.
Профілактика інфекцій при проведенні порожнинних хірургічних операцій.Протипоказання
— підвищена чутливість до цефепиму або L-аргинину, а також до цефалоспоринових антибіотиків, пеніцилінів або інших бета-лактамних антибіотиків.Лікарська взаємодія
У дослідженнях in vitro було продемонстровано синергізм дії Максипим по відношенню до аміноглікозидів.
При одночасному застосуванні препаратів ризик розвирозвитку нефротоксичності і ототоксичності аміноглікозидних антибіотиків зростає.
