Дозировка
Внутрь, независимо от приема пищи. Таблетки проглатывают, не разжевывая, запивая водой. Кратность приема – 1 раз/сутки, желательно в одно и то же время, утром. Артериальная гипертензия Начальная и поддерживающая доза составляет 50 мг/сутки. При необходимости суточная доза может быть увеличена до максимальной 100 мг. Если однократный прием препарата не обеспечивает целевого значения уровня АД, суточную дозу следует разделить на 2 приема: по 25 мг (возможно применение лозартана в таблетках 25 мг или в таблетках 50 мг с риской) 2 раза в сутки или по 50 мг 2 раза в сутки. Снижение риска развития сердечно-сосудистых заболеваний и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка Начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз/сутки. В дальнейшем может быть добавлен гидрохлоротиазид в низких дозах или увеличена доза препарата Лозартан Канон до максимальной 100 мг в один или два приема с учетом снижения АД. Хроническая сердечная недостаточность Начальная доза для пациентов с хронической сердечной недостаточностью составляет 12,5 мг (возможно применение лозартана в таблетках по 25 мг с риской) 1 раз/сутки. Доза титруется 2 раза, в зависимости от переносимости препарата пациентом, с недельным интервалом, т.е. 12,5 мг/сут, 25 мг/сут, 50 мг/сут до средней поддерживающей дозы 50 мг/сут. У пациентов пожилого возраста с почечной недостаточностью коррекция дозы не требуется. У пациентов с сахарным диабетом 2 типа с протеинурией для замедления прогрессирования почечной недостаточности Начальная доза составляет 50 мг 1 раз/сутки с дальнейшим повышением дозы до максимальной 100 мг/сутки (с учетом степени снижения АД) в один или в два приема. Особые группы пациентов У пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови (ОЦК) (например, при приеме диуретиков в высоких дозах) рекомендуемая начальная доза препарата Лозартан Канон составляет 25 мг (возможно применение лозартана в таблетках 25 мг или в таблетках 50 мг с риской). Пациентам с печеночной недостаточностью (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью), при проведении процедуры гемодиализа, а также пациентам старше 75 лет рекомендуется более низкая начальная доза препарата 25 мг (возможно применение лозартана в таблетках 25 мг или в таблетках 50 мг с риской) 1 раз в сутки. Недостаточно опыта применения препарата у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью, поэтому препарат не рекомендован у данной категории пациентов (см. раздел «Противопоказания»). У пациентов с умеренным нарушением функции почек (КК 20-30 мл/мин) коррекция дозы не требуется.
Лекарственная форма
таблетки круглые, двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой белого или почти белого цвета. На поперечном разрезе – почти белого цвета.
Состав
1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, 50 мг содержит:
активное вещество: лозартан калия 50 мг;
вспомогательные вещества: крахмал кукурузный 25,4 мг, кроскармеллоза натрия 5,5 мг, маннитол 30 мг, магния стеарат 1 мг, повидон 3,1 мг, целлюлоза микрокристаллическая 25 мг;
пленочная оболочка: Опадрай белый 4 мг, в том числе: гипромеллоза (гидроксипропилметилцеллюлоза) 1,35 мг, гипролоза (гидроксипропил-целлюлоза) 1,35 мг, тальк 0,8 мг, титана диоксид 0,5 мг.
Фармакологическое действие
Ангиотензин II является мощным вазоконстриктором, главным активным гормоном ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), а также решающим патофизиологическим звеном развития артериальной гипертензии. Лозартан высокоэффективный при приеме внутрь селективный антагонист рецепторов ангиотензина II (тип АТ1). Ангиотензин II избирательно связывается с АТ1-рецепторами, находящимися во многих тканях (в гладкомышечных тканях сосудов, в надпочечниках, почках и сердце) и выполняет несколько важных биологических функций, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Кроме этого, ангиотензин II стимулирует разрастание гладкомышечных клеток. Лозартан и его фармакологически активный метаболит (Е-3174), как in vitro так и in vivo, блокируют все физиологические эффекты ангиотензина II, независимо от источника или пути синтеза. В отличие от некоторых пептидных антагонистов ангиотензина II, лозартан не обладает эффектами агониста.
Лозартан избирательно связывается с АТ1-рецепторами и не связывается и не блокирует рецепторы других гормонов и ионных каналов, играющих важную роль в регуляции функции сердечно-сосудистой системы (ССС). Кроме того, лозартан не ингибирует ангиотензинпревращающий фермент (АПФ), отвечающий за разрушение брадикинина. Следовательно, эффекты, напрямую не связанные с блокадой АТ1-рецепторов, включая брадикинин-опосредованные эффекты и развитие периферических отеков (лозартан –
1,7 %, плацебо – 1,9 %), не имеют отношения к действию лозартана.
Снижает общее периферическое сопротивление сосудов (ОПСС), концентрацию в крови норэпинефрина и альдостерона, артериальное давление (АД), давление в «малом» кругу кровообращения; уменьшает постнагрузку, оказывает диуретический эффект. Препятствует развитию гипертрофии миокарда, повышает толерантность к физической нагрузке у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН). При приеме лозартана внутрь увеличивается плазменная активность ренина (ПАР), что приводит к увеличению содержания ангиотензина II в плазме крови. После однократного приема антигипертензивное действие (уменьшается систолическое и диастолическое АД) достигает максимума через 6 часов, затем в течение 24 часов постепенно снижается. В процессе лечения антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона плазмы крови проявлялись через 2 и 6 недель терапии, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. Однако после замены лозартана активность ренина плазмы крови и уровень ангиотензина II через
3 суток снижались до исходных значений, наблюдавшихся до начала приема препарата.
И лозартан, и его активный метаболит имеют более высокий аффинитет к рецепторам типа АТ1, чем к рецепторам типа АТ2. Активный метаболит является в 10-40 раз более активным, чем лозартан.
Фармакокинетика
Всасывание
При приеме внутрь лозартан хорошо всасывается из желудочно-кишечного тракта (ЖКТ) и при этом подвергается метаболизму при «первичном прохождении» через печень путем карбоксилирования при участии изофермента CYP2С9 с образованием активного метаболита.
Системная биодоступность лозартана составляет приблизительно 33 %. Максимальная концентрация лозартана и его активного метаболита достигаются в сыворотке крови приблизительно через 1 час и через 3-4 часа после приема внутрь, соответственно. Прием пищи не влияет на биодоступность лозартана.
Распределение
Лозартан и его активный метаболит связываются с белками плазмы крови (в основном с альбуминами) более чем на 99 %. Объем распределения лозартана составляет 34 л. Лозартан практически не проникает через гематоэнцефалический барьер (ГЭБ).
Метаболизм
Примерно 14 % дозы лозартана, введенного внутривенно или внутрь, превращается в его активный метаболит. После приема внутрь или внутривенного введения меченного радиоактивным углеродом 14С лозартана, радиоактивность циркулирующей плазмы крови обусловлена наличием лозартана и его активного метаболита. Помимо активного метаболита образуются биологически неактивные метаболиты, в том числе два основных, образующихся в результате гидроксилирования боковой бутиловой цепи, и один второстепенный – N-2-тетразол-глюкуронид.
Выведение
Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 мл/мин и 50 мл/мин, соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 мл/мин и 26 мл/мин, соответственно. При приеме лозартана внутрь около 4 % дозы выводится в неизмененном виде почками и около 6 % дозы выводится почками в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит демонстрируют линейную фармакокинетику при приеме внутрь в дозах до 200 мг.
После приема внутрь плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально с конечным периодом полувыведения приблизительно 2 и 6-9 ч, соответственно. При режиме дозирования препарата по 100 мг один раз в сутки не происходит значимой кумуляции в плазме крови ни лозартана, ни его активного метаболита.
Выведение лозартана и его метаболитов происходит через кишечник с желчью и почками. После приема внутрь меченного радиоактивным углеродом 14С лозартана около 35 % радиоактивности обнаруживается в моче и 58 % в кале. После внутривенного введения меченного радиоактивным углеродом 14С лозартана примерно 43 % радиоактивности выявляется в моче и 50 % в кале.
Фармакокинетика у особых групп пациентов
Пожилые пациенты: концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови у пожилых пациентов мужского пола с артериальной гипертензией не различаются существенно от значений этих параметров у пациентов мужского пола более молодого возраста с артериальной гипертензией.
Пол: значения плазменных концентраций лозартана у женщин с артериальной гипертензией в 2 раза превышали соответствующие значения у мужчин с артериальной гипертензией. Концентрации активного метаболита у мужчин и женщин не различались. Это явное фармакокинетическое различие, тем не менее, не имеет клинической значимости.
Пациенты с нарушением функции печени: при приеме лозартана внутрь пациентами с легким и умеренным алкогольным циррозом печени, концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови оказались в 5 и 1,7 раза, соответственно, выше, чем у молодых здоровых добровольцев мужского пола.
Пациенты с нарушением функции почек: плазменные концентрации лозартана у пациентов с клиренсом креатинина (КК) выше 10 мл/мин не отличались от таковых у лиц с неизменной функцией почек. При сравнении площади под кривой «концентрация-время» (AUC) у пациентов с нормальной почечной функцией, AUC лозартана у пациентов, находящихся на гемодиализе, оказалось примерно в 2 раза больше. Плазменные концентрации активного метаболита не изменялись у пациентов с нарушением функции почек или находящихся на гемодиализе. Лозартан и его активный метаболит не выводятся с помощью гемодиализа.
Побочные действия
Классификация ВОЗ частоты развития побочных эффектов:
очень часто \0009-\0009?1/10 назначений (>10 %)
часто\0009 \0009\0009-\0009от ?1/100 до < 1/10 назначений (>1 % и <10 %)
нечасто\0009\0009-\0009от ?1/1000 до <1/100 назначений (>0.1 % и <1 %)
редко\0009\0009\0009-\0009от ?1/10000 до <1/1000 назначений (>0.01 % и <0.1 %)
очень редко\0009-\0009<1/10000 назначений (<0.01 %)
частота неизвестна\0009-\0009по имеющимся данным установить частоту возникновения не представляется возможным.
Нарушения со стороны системы крови и лимфатической системы:
Редко: анемия, тромбоцитопения.
Нарушения со стороны иммунной системы:
Редко: кожная сыпь, крапивница, зуд, ангионевротический отек (включая отек гортани и языка), отек Квинке, аллергический васкулит, пурпура Шенляйна-Геноха.
Нарушения со стороны нервной системы:
Часто: головокружение, головная боль, нарушение сна, бессонница.
Нечасто: беспокойство, сонливость, расстройство памяти, периферическая нейропатия, парестезии, гипестезии, мигрень, тремор, атаксия, депрессия, синкопе, острое нарушение мозгового кровообращения.
Нарушения со стороны органа зрения:
Нечасто: нарушение остроты зрения, конъюнктивит.
Нарушения со стороны органа слуха и лабиринтные нарушения:
Нечасто: звон в ушах.
Нарушения со стороны органа вкуса:
Нечасто: нарушение вкуса.
Нарушения со стороны сердца:
Часто: ощущение сердцебиения, тахикардия, брадикардия, аритмия.
Нечасто: стенокардия.
Нарушения со стороны сосудов:
Нечасто: ортостатическая гипотензия (дозозависимая).
Нарушения со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения:
Часто: кашель, инфекции верхних отделов дыхательных путей (фарингит, ринит, синусит, бронхит), отек слизистой носа.
Нечасто: диспноэ.
Нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта:
Часто: тошнота, диарея, боль в животе, диспепсические расстройства.
Нечасто: анорексия, сухость во рту, рвота, метеоризм, запор, гастрит.
Нарушения со стороны печени и желчевыводящих путей:
Нечасто: нарушение функции печени.
Редко: гепатит.
Нарушения со стороны кожи и подкожных тканей:
Нечасто: сухость кожи, эритема, гиперемия кожи, фотосенсибилизация, повышенное потоотделение, алопеция.
Нарушения со стороны скелетно-мышечной и соединительной ткани:
Часто: судороги в мышцах нижних конечностей, миалгии, боль в спине, грудной клетке, ногах.
Нечасто: артрит, артралгии, фибромиалгия, рабдомиолиз.
Нарушения со стороны почек и мочевыводящих путей:
Нечасто: инфекции мочевыводящих путей, нарушение функции почек, императивные позывы на мочеиспускание, острая почечная недостаточность.
Нарушения со стороны половых органов и молочной железы:
Нечасто: снижение либидо, импотенция.
Общие нарушения:
Часто: астения, повышенная утомляемость.
Лабораторные и инструментальные данные:
Часто: гиперкалиемия.
Нечасто: умеренное повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови, гипогликемия, гипонатриемия, гиперурикемия.
Очень редко: повышение активности «печеночных» ферментов, гипербилирубинемия.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
У пациентов со сниженным ОЦК (например, получающих высокие дозы диуретиков) может возникнуть симптоматическая артериальная гипотензия, поэтому до начала лечения необходимо восполнить ОЦК или начать лечение препаратом Лозартан Канон в более низкой дозе.
У пациентов с циррозом печени концентрация лозартана в плазме крови значительно увеличивается, в связи с чем при наличии заболеваний печени в анамнезе его следует назначать в более низких дозах.
В период лечения следует регулярно контролировать содержание калия в плазме крови и клиренс креатинина, особенно у пожилых пациентов, пациентов с нарушением функции почек, пациентов с сахарным диабетом
2 типа, осложненным нефропатией; и особенно тщательно следует контролировать указанные показатели у больных с сердечной недостаточностью с сопутствующим нарушением функции почек.
Препараты, оказывающие воздействие на РААС, могут увеличивать концентрацию мочевины в крови и сывороточного креатинина у пациентов с двухсторонним почечным стенозом или стенозом артерии единственной почки.
Опыта применения лозартана у пациентов после трансплантации почки нет.
У пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью препараты, оказывающие воздействие на РААС, может привести к серьезной артериальной гипотензии и острой почечной недостаточности. Имеются отдельные сообщения о развитии олигурии и/или нарастающей азотемии и острой почечной недостаточности, в том числе с летальным исходом.
Нет достаточного опыта применения лозартана у пациентов с сердечной недостаточностью с сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью
(IV функциональный класс по классификации NYHA), у пациентов с сердечной недостаточностью с угрожающими жизни аритмиями. В указанных группах с осторожностью следует применять препарат Лозартан Канон с бета-адреноблокаторами.
Как и все препараты, обладающие вазодилатирующим действием, препарат Лозартан Канон должен назначаться с осторожностью пациентам с аортальным или митральным стенозами, или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
У больных с цереброваскулярными заболеваниями ишемического характера чрезмерное снижение АД может привести к инсульту. Рекомендуется врачебный контроль при титровании дозы.
Следует соблюдать осторожность при назначении препарата Лозартан Канон пациентам, в анамнезе которых имелись указания на перенесенный ангионевротический отек, в том числе при приеме других лекарственных препаратов, включая ингибиторы АПФ.
Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные средства, действующие через ингибирование ренин-ангиотензиновой системы. Поэтому не рекомендуется применять препарат Лозартан Канон для лечения таких пациентов.
Влияние на способность управления транспортными средствами и механизмами
Не проводилось исследований для оценки влияния препарата на управление транспортными средствами и механизмами.
Следует иметь в виду возможность появления сонливости и головокружения, поэтому необходимо соблюдать осторожность при выполнении работ, требующих повышенного внимания, особенно в начале лечения, при повышении дозы препарата и при управлении транспортными средствами.
Передозировка
Симптомы: выраженное снижение артериального давления (АД), тахикардия. Брадикардия может возникнуть вследствие парасимпатической (вагусной) стимуляции.
Лечение: форсированный диурез, симптоматическая терапия. Гемодиализ не эффективен.
Показания
•\0009Артериальная гипертензия.
•\0009Снижение риска развития сердечно-сосудистых заболеваний и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка.
•\0009Хроническая сердечная недостаточность (в составе комбинированной терапии, при непереносимости или неэффективности терапии ингибиторами АПФ).
•\0009У пациентов с сахарным диабетом 2 типа с протеинурией для замедления прогрессирования почечной недостаточности, проявляющейся снижением частоты гиперкреатининемии, частоты развития терминальной стадии хронической почечной недостаточности, требующей проведения диализа или трансплантации почки, показателей смертности, а также снижение протеинурии.
Противопоказания
•\0009Повышенная чувствительность к активному веществу или к другим компонентам препарата.
•\0009Артериальная гипотензия.
•\0009Тяжелая печеночная недостаточность (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью).
•\0009Первичный гиперальдостеронизм.
•\0009Одновременное применение с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом и пациентов с почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 60 мл/мин).
•\0009Беременность, период грудного вскармливания.
•\0009Возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены).
С осторожностью
•\0009Нарушение водно-электролитного баланса крови (гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия, гипокалиемия, гиперкалиемия).
•\0009Снижение объема циркулирующей крови (ОЦК).
•\0009Двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, почечная недостаточность.
•\0009Состояние после трансплантации почки (отсутствует опыт применения).
•\0009Аортальный и митральный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия, сердечная недостаточность с сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, тяжелая хроническая сердечная недостаточность (IV функциональный класс по классификации NYHA), сердечная недостаточность с угрожающими жизни аритмиями, ишемическая болезнь сердца.
•\0009Цереброваскулярные заболевания.
•\0009Печеночная недостаточность (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью).
•\0009Ангионевротический отек в анамнезе.
Применение при беременности и период грудного вскармливания
Препарат Лозартан Канон противопоказан при беременности. При этом степень риска для плода в I триместре ниже по сравнению со II-III триместрами, поскольку почечная перфузия у плода, зависящая от ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), появляется во II триместре.
В I триместре препарат Лозартан Канон не рекомендуется назначать. Однако, в тех исключительно редких случаях (менее чем у одной женщины из тысячи), когда применение всех прочих гипотензивных средств невозможно, допускается назначение препарата под тщательным наблюдением врача, включая еженедельное ультразвуковое обследование плода. В случае обнаружения признаков олигогидрамниона лечение антагонистом рецепторов ангиотензина II следует прекратить.
Применение антагонистов рецепторов ангиотензина II во II или III триместрах беременности оказывает токсическое действие на плод (снижение функции почек, развитие олигогидрамниона, замедление оссификации костей черепа) и новорожденного (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Поскольку лекарственные средства, действующие на РААС, во II-III триместрах беременности могут привести к нарушению развития и/или гибели плода, при установлении факта беременности прием препарата Лозартан Канон следует немедленно прекратить.
За новорожденными и грудными детьми, которые внутриутробно подверглись воздействию антагониста рецепторов ангиотензина II, рекомендуется вести тщательное наблюдение для своевременного выявления выраженного снижения АД, олигурии, гиперкалиемии.
Неизвестно, выделяется ли лозартан с грудным молоком, поэтому препарат Лозартан Канон противопоказан в период кормления грудью. При необходимости приема препарата грудное вскармливание следует прекратить.
Лекарственное взаимодействие
Может применяться одновременно с другими гипотензивными средствами.
Не отмечено каких-либо клинически значимых лекарственных взаимодействий лозартана с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином. По сообщениям рифампицин и флуконазол снижают концентрацию активного метаболита в плазме крови. Клиническое значение этих взаимодействий пока неизвестно.
Как и при применении других средств, блокирующих образование ангиотензина II и его эффекты, сопутствующее назначение калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, триамтерен, амилорид), калиевых добавок и солей, содержащих калий, может привести к увеличению содержания ионов калия в сыворотке крови.
Гипотензивные средства могут увеличивать антигипертензивное действие лозартана.
Также усиливать антигипертензивное действие лозартана могут трициклические антидепрессанты, нейролептики, баклофен, амифостин, которые снижают артериальное давление в качестве основного или побочного эффекта и могут увеличивать риск развития артериальной гипотензии.
При одновременном применении антагонистов рецепторов ангиотензина II и нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП) (в том числе селективных ингибиторов циклооксигеназы-2, ацетилсалициловой кислоты в качестве противовоспалительного средства), может снижаться антигипертензивное действие лозартана. У пациентов с нарушением функции почек одновременное применение антагонистов ангиотензина II или диуретических средств и НПВП может вызвать дальнейшее ухудшение функции почек, в том числе острую почечную недостаточность и увеличение содержания калия в сыворотке крови. Данную комбинацию следует применять с осторожностью, особенно у пациентов пожилого возраста.
При одновременном применении лития с ингибиторами АПФ было зарегистрировано обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и развитие токсичности; в очень редких случаях такое наблюдалось при применении антагонистов рецепторов ангиотензина II. При одновременном применении лития с лозартаном следует соблюдать осторожность. Если данная комбинация необходима, рекомендуется контролировать концентрацию лития в сыворотке крови.
Взаимно усиливает эффект бета-адреноблокаторов и симпатолитиков; совместное применение лозартана с диуретиками вызывает аддитивный эффект.
Двойная блокада РААС (например, путем комбинирования антагониста рецепторов ангиотензина II с ингибиторами АПФ или алискиреном) у пациентов с установленным диагнозом атеросклероза, сердечной недостаточностью, или сахарным диабетом с поражением органов мишеней ассоциирована с более высокой частотой развития артериальной гипотензии, обморока, гиперкалиемии и нарушением функции почек (в том числе развитием острой почечной недостаточности) по сравнению с применением однокомпонентной блокады РААС. Вопрос о применении двойной блокады РААС должен решаться в каждом случае индивидуально и при тщательном контроле артериального давления, водно-электролитного баланса крови и функции почек.
(6361)
Дозування
Внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтають, не розжовуючи, запиваючи водою. Кратність прийому – 1 раз/добу, бажано в один і той же час, вранці. Артеріальна гіпертензія: Початкова та підтримуюча доза становить 50 мг/добу. При необхідності добова доза може бути збільшена до максимальної 100 мг. Якщо одноразовий прийом препарату не забезпечує цільового значення рівня АТ, добову дозу слід розділити на 2 прийоми: по 25 мг (можливе застосування лозартану в таблетках 25 мг або 50 мг в таблетках з рискою) 2 рази у добу або по 50 мг 2 рази на добу. Зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка Початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз/добу. В подальшому може бути доданий гідрохлоротіазид у низьких дозах або збільшена доза препарату Лозартан Канон до максимальної-100 мг в один або два прийоми з урахуванням зниження АТ. Хронічна серцева недостатність: Початкова доза для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг (можлиале застосування лозартану в таблетках по 25 мг з рискою) 1 раз/добу. Доза титрується 2 рази, в залежності від переносимості препарату пацієнтом, з тижневим інтервалом, тобто 12,5 мг/добу, 25 мг/добу, 50 мг/добу до середньої підтримуючої дози 50 мг/добу. У пацієнтів літнього віку з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією, для сповільнення прогресування ниркової недостатності Початкова доза становить 50 мг 1 раз/добу з подальшим підвищенням дози до максимальної-100 мг/добу (з урахувантому ступеню зниження АТ) в один або в два прийоми. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах) рекомендована початкова доза препарату Лозартан Канон становить 25 мг (можливе застосування лозартану в таблетках 25 мг або 50 мг в таблетках з рискою). Пацієнтам з печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), при проведенні процедури гемодіалізу, а також пацієнтам старше 75 років рекомендується нижча початкова доза препарату 25 мг (можли��про застосування лозартану в таблетках 25 мг або 50 мг в таблетках з рискою) 1 раз на добу. Недостатньо досвіду застосування препарату у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, тому препарат не рекомендований у даної категорії пацієнтів (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (КК 20-30 мл/хв) корекція дози не потрібна.
Лікарська форма
таблетки круглі, двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі – майже білого кольору.Склад
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, 50 мг містить:
активна речовина: лозартан калію 50 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний 25,4 мг, кроскармелоза натрію 5,5 мг, манітол 30 мг, магнію стеарат 1 мг, повідон 3,1 мг, целюлоза мікрокристалічна 25 мг;
плівкова оболонка: Опадрай білий 4 мг, у тому числі: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) 1,35 мг, гипролоза (гидроксипропил-целюлоза) 1,35 мг, тальк 0,8 мг, титану діоксид 0,5 мг.Фармакологічна дія
Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, гл��вным активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також вирішальним патофизиологическим ланкою розвитку артеріальної гіпертензії. Лозартан високоефективний при прийомі всередину селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). Ангіотензин II вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами, розташованими в багатьох тканинах (у гладком'язових тканинах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і виконує кілька важливих біологічних функцій, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Крім цього, ангиот��нзин II стимулює розростання гладком'язових клітин. Лозартан та його фармакологічно активний метаболіт (Е-3174) як in vitro, так і in vivo блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II, лозартан не має ефектами агоніста.
Лозартан вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами і не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи (ССС). Крім того, лозартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який відповідає за руйнування брадикініну. Отже, ефекти, прямо не пов'язані з блокадою АТ1-рецепторів, включаючи брадикінін-опосередковані ефекти і розвиток периферичних набряків (лозартан –
1,7 %, плацебо – 1,9 %), не мають відношення до дії лозартану.
Знижує загальний периферичний опір судин (ЗПОС), концентрацію в крові норадреналіну і альдостерону, артеріальний тиск (АТ), тиск в «малому» колі кровообігу; зменшує пос��навантаження, надає діуретичний ефект. Перешкоджає розвитку гіпертрофії міокарда, підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При прийомі лозартану внутрішньо збільшується плазмова активність реніну (ПАР), що призводить до збільшення вмісту ангіотензину II в плазмі крові. Після одноразового прийому антигіпертензивну дію (зменшується систолічний і діастолічний АТ) досягає максимуму через 6 годин, потім протягом 24 годин поступово знижується. В процесі лікування антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові проявлялися через 2 і 6 тижнів терапії, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Проте після заміни лозартану активність реніну плазми крові та рівень ангіотензину II через
3 доби знижувалися до вихідних значень, що спостерігалися до початку прийому препарату.
І лозартан і його активний метаболіт мають більш високий аффинитет до рецепторів типу АТ1, ніж до АТ2 рецепторів типу. Активний метаболіт є у 10-40 разів активніший, ніж лозартан.Фармакокінетика
Всмоктування
При прийманні внутрішньо лозартан добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і при цьому піддається метаболізму при «першому проходженні» крізь печінку шляхом карбоксилювання за участю ізоферменту СУР2С9 з утворенням активного метаболіту.
Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %. Максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту досягаються у сироватці крові приблизно через 1 годину і через 3-4 години після прийому всередину, відповідно��ного. Прийом їжі не впливає на біодоступність лозартану.
Розподіл
Лозартан і його активний метаболіт зв'язуються з білками плазми крові (в основному з альбумінами) більш ніж на 99 %. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л Лозартан практично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ).
Метаболізм
Приблизно 14 % дози лозартану, введеного внутрішньовенно або всередину, перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення міченого радіоактивним вуглецем 14С лозартана, радіоактивність циркулюючої плазми крові обумовлена наявністю лозартану та його активного метаболіту. Крім активного метаболіту, утворюються біологічно неактивні метаболіти, у тому числі два основних, що утворюються внаслідок гідроксилювання бічній бутиловою ланцюга, і один другорядний – N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв, відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв, відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді нирками і близько 6 % дози виводиться нирками у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт демонструють лінійну фармакокінетику при прийомі внутрішньо в дозах до 200 мг.
Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 і 6-9 год, відповідно. При режимі дозування препарату по 100 мг один раз на добу не відбуваєтьсяодіт значущої кумуляції в плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту.
Виведення лозартану і його метаболітів відбувається через кишечник з жовчю та нирками. Після прийому всередину міченого радіоактивним вуглецем 14С лозартану приблизно 35 % радіоактивності виявляється в сечі та 58 % у калі. Після внутрішньовенного введення міченого радіоактивним вуглецем 14С лозартану приблизно 43 % радіоактивності виявляється в сечі та 50 % у калі.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Літні пацієнти: концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові у літніх пацієнтів чоловічої статі з артеріальною гіпертензією не відрізняються істотно від значень цих параметрів у пацієнтів чоловічої статі молодого віку з артеріальною гіпертензією.
Стать: значення плазмових концентрацій лозартану у жінок з артеріальною гіпертензією в 2 рази перевищували відповідні значення у чоловіків з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися. Це явне фармакокінетична різниця, тим не менш, не має клинической значущості.
Пацієнти з порушенням функції печінки: при прийомі лозартану внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові опинилися у 5 та 1,7 рази, відповідно, вище, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі.
Пацієнти з порушенням функції нирок: плазмові концентрації лозартану у пацієнтів з кліренсом креатиніну (КК) вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою ��концентрація-час» (AUC) у пацієнтів з нормальною нирковою функцією, AUC лозартану у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, виявилася приблизно в 2 рази більше. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не виводяться за допомогою гемодіалізу.Побічні дії
Класифікація ВООЗ частоти розвитку побічних ефектів:
дуже часто \0009-\0009?1/10 призначень (>10 %)
часто\0009 \0009\0009-\0009от ?1/100 до < 1/10 призначень (>1 % та <10 %)
нечасто\0009\0009-\0009от ?1/1000 до <1/100 призначень (>0.1 % та <1 %)
рідко\0009\0009\0009-\0009от ?1/10000 до <1/1000 призначень (>0.01 % та <0.1 %)
дуже рідко\0009-\0009<1/10000 призначень (<0.01 %)
частота невідома\0009-\0009по наявними даними встановити частоту виникнення не представляється можливим.
Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи:
Рідко: анемія, тромбоцитопенія.
Порушення з боку імунної системи:
Рідко: шкірні висипання, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані і язика), набряк Квінке, алергічний васкуліт, пурпура Шенляйна-Геноха.
Порушення з боку нервової системи:
Часто: запаморочення, головний біль, порушення сну, безсоння.
Нечасто: неспокій, сонливість, розлади пам'яті, периферична нейропатія, парестезії, гіпестезії, мігрень, тремор, атаксія, депресія, синкопе, гостре порушення мозкового кровообігу.
Порушення з боку органа зору:
Нечасто: порушення гостроти зору, кон'юнктивіт.
Порушення з боку органу слуху та лабиринтнті порушення:
Нечасто: дзвін у вухах.
Порушення з боку органа смаку:
Нечасто: порушення смаку.
Порушення з боку серця:
Часто: відчуття серцебиття, тахікардія, брадикардія, аритмія.
Нечасто: стенокардія.
Порушення з боку судин:
Нечасто: ортостатична гіпотензія (дозозалежна).
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:
Часто: кашель, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів (фарингіт, риніт, синусит, бронхит), набряк слизової носа.
Нечасто: диспное.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:
Часто: нудота, діарея, біль у животі, диспепсичні розлади.
Нечасто: анорексія, сухість у роті, блювання, метеоризм, запор, гастрит.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів:
Нечасто: порушення функції печінки.
Рідко: гепатит.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин:
Нечасто: сухість шкіри, еритема, гіперемія шкіри, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, алоп��ція.
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини:
Часто: судоми в м'язах нижніх кінцівок, міалгії, біль у спині, грудній клітці, ногах.
Нечасто: артрит, артралгія, фіброміалгія, рабдоміоліз.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:
Нечасто: інфекції сечовивідних шляхів, порушення функції нирок, імперативні позиви на сечовипускання, гостра ниркова недостатність.
Порушення з боку статевих органів та молочної залози:
Нечасто: зниження лібідо, импотенц��я.
Загальні порушення:
Часто: астенія, підвищена втомлюваність.
Лабораторні та інструментальні дані:
Часто: гіперкаліємія.
Нечасто: помірне підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові, гіпоглікемія, гіпонатріємія, гіперурикемія.
Дуже рідко: підвищення активності «печінкових» ферментів, гіпербілірубінемія.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, які отримують високі дози діуретиків) може виникати симптоматична артериальна гіпотензія, тому до початку лікування необхідно заповнити ОЦК або почати лікування препаратом Лозартан Канон в нижчій дозі.
У пацієнтів з цирозом печінки концентрація лозартану в плазмі крові значно збільшується, у зв'язку з чим при наявності захворювань печінки в анамнезі слід призначати в більш низьких дозах.
В період лікування слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові та кліренс креатиніну, особливо у літніх пацієнтів, пацієнтів з порушенням функції нирок, пацієнтів з цукровим диабетом
2 типу, ускладнений нефропатією; і особливо ретельно слід контролювати зазначені показники у хворих з серцевою недостатністю з супутнім порушенням функції нирок.
Препарати, що впливають на РААС, можуть збільшувати концентрацію сечовини в крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двостороннім нирковим стенозом або стенозом артерії єдиної нирки.
Досвіду застосування лозартану у пацієнтів після трансплантації нирки немає.
У пацієнтів з тяжкою хронічною сердечн��ї недостатністю препарати, що впливають на РААС, може призвести до значної артеріальної гіпотензії і гострої ниркової недостатності. Є окремі повідомлення про розвиток олігурії і/або наростання азотемії і гострої ниркової недостатності, у тому числі з летальним результатом.
Немає достатнього досвіду застосування лозартану у пацієнтів із серцевою недостатністю з супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю
(IV функціональний клас за классификации NYHA), у пацієнтів із серцевою недостатністю з загрозливими для життя аритміями. У зазначених групах з обережністю слід застосовувати препарат Лозартан Канон з бета-адреноблокаторами.
Як і всі препарати, що володіють вазодилатирующим дію, препарат Лозартан Канон повинен призначатися з обережністю пацієнтам з аортальним чи мітральним стенозами, або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
У хворих з цереброваскулярними захворюваннями ішемічного характеру надмірне зниження артеріального тиску може призвести до ��нсульту. Рекомендується лікарський контроль при титруванні дози.
Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Лозартан Канон пацієнтам, в анамнезі яких були вказівки на перенесений ангіоневротичний набряк, у тому числі при прийомі інших лікарських препаратів, включаючи інгібітори АПФ.
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні засоби, що діють через інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому не рекомендується застосовувати препарат Лозартан Канон для л��чення таких пацієнтів.
Вплив на здатність керування транспортними засобами і механізмами
Не проводилося досліджень для оцінки впливу препарату на керування транспортними засобами і механізмами.
Слід мати на увазі можливість появи сонливості і запаморочення, тому слід дотримуватися обережності при виконанні робіт, що вимагають підвищеної уваги, особливо на початку лікування, при підвищенні дози препарату та при управлінні транспортними засобами.
Передозування
Зимптомы: виражене зниження артеріального тиску (АТ), тахікардія. Брадикардія може виникнути внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції.
Лікування: форсований діурез, симптоматична терапія. Гемодіаліз не ефективний.Свідчення
•\0009Артериальная гіпертензія.
•\0009Снижение ризику розвитку серцево-судинних захворювань та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка.
•\0009Хроническая серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, при непере��осимости або неефективності терапії інгібіторами АПФ).
•\0009У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією, для сповільнення прогресування ниркової недостатності, що проявляється зниженням частоти гиперкреатининемии, частоти розвитку термінальної стадії хронічної ниркової недостатності, що вимагає проведення діалізу або трансплантації нирки, показників смертності, а також зниження протеїнурії.Протипоказання
•\0009Повышенная чутливість до активної речовини або до інших компонентів препарату.
•\0009Артериальная гіпотензія.
•\0009Тяжелая печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю).
•\0009Первичный гіперальдостеронізм.
•\0009Одновременное застосування з алискиреном у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв).
•\0009Беременность, період грудного вигодовування.
•\0009Возраст до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).
З обережністю
•\0009Нарушение водно-електролітного балансу до��ові (гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія, гіперкаліємія).
•\0009Снижение об'єму циркулюючої крові (ОЦК).
•\0009Двусторонний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, ниркова недостатність.
•\0009Состояние після трансплантації нирки (відсутній досвід застосування).
•\0009Аортальный та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, серцева недостатність із супутньою тяжкою нирковою недостатністю, важка хронічна серцево��а недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), серцева недостатність з загрозливими для життя аритмії, ішемічна хвороба серця.
•\0009Цереброваскулярные захворювання.
•\0009Печеночная недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю).
•\0009Ангионевротический набряк в анамнезі.
Застосування при вагітності і період грудного вигодовування
Препарат Лозартан Канон протипоказаний при вагітності. При цьому ступінь ризику для плоду в I триместрі нижче в порівнянні з II-III триместрами, поско��ьку ниркова перфузія у плода, яка залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), з'являється у II триместрі.
В I триместрі препарат Лозартан Канон не рекомендується призначати. Однак, у тих надзвичайно рідкісних випадках (менше ніж у однієї жінки з тисячі), коли застосування всіх інших гіпотензивних засобів неможливо, допускається призначення препарату під ретельним наглядом лікаря, включаючи щотижневе ультразвукове обстеження плоду. У разі виявлення ознак олігогідрамніону лікування антагоністом рецепторів ангіотензину II слід припинити.
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності надає токсичну дію на плід (зниження функції нирок, розвиток олігогідрамніону, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Оскільки лікарські засоби, що діють на РААС, у II-III триместрах вагітності можуть призвести до порушення розвитку і/або загибелі плоду, при встановленні факту вагітності прийом препарату Лозартан Канон слід негайно припинити.
За новонародженими і грудними дітьми, які внутрішньоутробно зазнали дії антагоніста рецепторів ангіотензину II, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії.
Невідомо, чи виділяється лозартан з грудним молоком, тому препарат Лозартан Канон протипоказаний у період годування груддю. При необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити.Лікарськое взаємодія
Може застосовуватися одночасно з іншими гіпотензивними засобами.
Не відмічено жодних клінічно значущих лікарських взаємодій лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. За повідомленнями рифампіцин і флуконазол знижують концентрацію активного метаболіту в плазмі крові. Клінічне значення цих взаємодій поки невідомо.
Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II і його ефекти, ��опутствующее призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієвих добавок і солей, що містять калій, може призвести до збільшення вмісту іонів калію в сироватці крові.
Гіпотензивні засоби можуть збільшувати антигіпертензивну дію лозартану.
Також підсилювати антигіпертензивну дію лозартану можуть трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин, які знижують артеріальний тиск у якості основного чи побічного ефекту і можуть збільшувати ризик ррозвитку артеріальної гіпотензії.
При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ) (у тому числі селективних інгібіторів циклооксигенази-2, ацетилсаліцилової кислоти в якості протизапального засобу), може зменшити антигіпертензивну дію лозартану. У пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретичних засобів і НПЗЗ може спричиняти подальше погіршення функції нирок, у тому числі прострумінь ниркову недостатність і збільшення вмісту калію в сироватці крові. Цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку.
При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ було зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та розвиток токсичності; у дуже рідких випадках таке спостерігалося при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. При одночасному застосуванні літію з лозартаном слід дотримуватися обережності. Якщо дана комбинаци�� необхідна, рекомендується контролювати концентрацію літію у сироватці крові.
Взаємно підсилює ефект бета-адреноблокаторів і симпатолітики; спільне застосування лозартану з діуретиками спричиняє адитивний ефект.
Подвійна блокада РААС (наприклад, шляхом комбінування антагоніста рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ або алискиреном) у пацієнтів з встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю, або цукровий діабет з ураженням органів мішеней асоційована з більш високою частотою развития артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції нирок (в тому числі розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням однокомпонентної блокади РААС. Питання про застосування подвійної блокади РААС має вирішуватися в кожному випадку індивідуально і при ретельному контролі артеріального тиску, водно-електролітного балансу крові та функції нирок.
