Дозировка
Внутрь, вне зависимости от времени приема пищи, не разжевывая, запивая небольшим количеством воды. Препарат Лозартан можно принимать как в монотерапии, так и в комбинации с другими гипотензивными препаратами. Артериальная гипертензия Стандартная начальная и поддерживающая доза для большинства пациентов составляет 50 мг один раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 3-6 недель после начала терапии. У некоторых пациентов для достижения большего эффекта доза может быть увеличена до максимальной суточной дозы 100 мг один раз в сутки. У пациентов со сниженным ОЦК (например, при приеме диуретиков в больших дозах) начальную дозу препарата следует снизить до 25 мг один раз в сутки (см. раздел «Особые указания»). Нет необходимости в подборе начальной дозы у пациентов пожилого возраста и у пациентов с почечной недостаточностью, включая пациентов, находящихся на гемодиализе. Пациентам с печеночной недостаточностью (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) рекомендуется назначать препарат Лозартан в более низкой начальной дозе – 25 мг один раз в сутки. Снижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка Стандартная начальная доза препарата Лозартан составляет 50 мг один раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется добавить гидрохлоротиазид в низкой дозе или увеличить дозу препарата Лозартан до 100 мг (с учетом степени снижения АД) в один или в два приема. Защита почек у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и протеинурией Стандартная начальная доза препарата составляет 50 мг один раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется увеличить дозу препарата Лозартан до 100 мг один раз в сутки с учетом степени снижения АД. Препарат Лозартан может быть назначен совместно с другими гипотензивными препаратами (диуретиками, блокаторами «медленных» кальциевых каналов, альфа- и бета-адреноблокаторами, гипотензивными препаратами центрального действия), инсулином и другими гипогликемическими препаратами (производными сульфонилмочевины, глитазонами и ингибиторами глюкозидазы). ХСН Начальная доза препарата составляет 12,5 мг один раз в сутки. Как правило, подбор дозы осуществляют с недельным интервалом (то есть, первую неделю – 12,5 мг один раз в сутки, вторую неделю 25 мг один раз в сутки, затем – 50 мг один раз в сутки) до обычной поддерживающей дозы 50 мг один раз в сутки в зависимости от индивидуальной переносимости. Максимальная суточная доза составляет 150 мг один раз в сутки (только для данного показания).
Передозировка
Сведения о передозировке препарата ограничены. Наиболее вероятные симптомы Выраженное снижение АД и тахикардия; брадикардия может возникнуть вследствие парасимпатической (вагусной) стимуляции. Лечение Форсированный диурез, симптоматическая терапия. Ни лозартан, ни его активный метаболит не выводятся из организма с помощью гемодиализа.
Лекарственная форма
Круглые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой белого или желтого цвета. На поперечном разрезе ядро белого или почти белого цвета.
Состав
активное вещество: лозартан калия — 100,000 мг;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат — 115,000 мг, целлюлоза микрокристаллическая — 40,000 мг; кроскармеллоза натрия — 11,200 мг, повидон (поливинилпирролидон низкомолекулярный) — 9,000 мг, кремния диоксид коллоидный — 2,000 мг, магния стеарат — 2,800 мг;
пленочная оболочка: [гипромеллоза — 4,800 мг, тальк — 1,600 мг, титана диоксид — 0,826 мг, макрогол 4000 (полиэтиленгликоль 4000) — 0,720 мг, железа оксид желтый (железа оксид) — 0,054 мг] или [сухая смесь для пленочного покрытия, содержащая гипромеллозу (60 %), тальк (20 %), титана диоксид (10.33 %), макрогол 4000 (полиэтиленгликоль 4000) (9 %), железа оксид желтый (железа оксид) (0,67 %)] — 8,000 мг.
Фармакологическое действие
Лозартан является специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа АТ1) для приема внутрь. Ангиотензин II избирательно связывается с AТ1-рецепторами, находящимися во многих тканях (в гладкомышечных тканях сосудов, в надпочечниках, почках и сердце) и выполняет несколько важных биологических функций, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует разрастание гладкомышечных клеток.
Лозартан и его фармакологически активный метаболит (Е 3174) как in vitro, так и in vivo блокируют все физиологические эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути синтеза. Лозартан избирательно связывается с AT1-рецепторами; не связывается и не блокирует рецепторы других гормонов и ионных каналов, играющих важную роль в регуляции функций сердечно-сосудистой системы. Кроме того, лозартан не ингибирует ангиотензинпревращающий фермент (АПФ), который способствует деградации брадикинина, поэтому побочные эффекты, опосредованно связанные с брадикинином (например, ангионевротический отек), возникают достаточно редко.
При применении лозартана отсутствие влияния отрицательной обратной связи на секрецию ренина приводит к повышению активности ренина плазмы крови. Повышение активности ренина приводит к повышению концентрации ангиотензина II в плазме крови.
Однако антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона плазмы крови сохраняются, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После отмены лозартана активность ренина плазмы крови и концентрация ангиотензина II в течение 3 суток снижались до исходных значений, наблюдавшихся до начала приема препарата.
Лозартан и его активный метаболит обладают большим сродством к рецепторам ангиотензина II (типа АТ1).
Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также антигипертензивный эффект лозартана возрастают с увеличением дозы препарата. Максимальный антигипертензивный эффект развивается через 3-6 недель после начала приема препарата.
У пациентов с артериальной гипертензией, протеинурией (более 2 г в сутки), без сахарного диабета, применение препарата достоверно снижает протеинурию, экскрецию альбумина и иммуноглобулина G (IgG).
У женщин в постменопаузальном периоде с артериальной гипертензией, принимавших лозартан в дозе 50 мг в сутки на протяжении 4 недель, не было выявлено влияния терапии на почечный и системный уровень простагландинов.
Лозартан не оказывает влияния на вегетативные рефлексы и не обладает длительным эффектом в отношении уровня норадреналина в плазме крови.
У пациентов с артериальной гипертензией лозартан в дозах до 150 мг в сутки не вызывает клинически значимых изменений концентрации триглицеридов, общего холестерина и холестерина липопротеинов высокой плотности. В таких же дозах лозартан не оказывает влияния на концентрацию глюкозы в крови натощак. Лозартан вызывал уменьшение плазменной концентрации мочевой кислоты (как правило, менее 0,4 мг/дл), сохранявшееся в ходе длительной терапии. В контролируемых клинических исследованиях с участием пациентов с артериальной гипертензией случаев отмены препарата в связи с увеличением содержания креатинина или калия в плазме крови не отмечено.
Фармакокинетика
При приеме внутрь лозартан хорошо абсорбируется из желудочно-кишечного тракта. Системная биодоступность лозартана составляет примерно 33 %, прием пищи не влияет на биодоступность лозартана. Средние максимальные концентрации лозартана и его активного метаболита достигаются через 1 час и через 3-4 часа соответственно.
Распределение
Лозартан и его активный метаболит связываются с белками плазмы крови (в основном с альбумином) более чем на 99 %. Объем распределения лозартана составляет 34 л. Лозартан практически не проникает через гематоэнцефалический барьер.
Метаболизм
Лозартан подвергается эффекту «первичного прохождения» через печень, метаболизируется при участии изофермента CYP2С9 цитохрома P450. Примерно 14 % дозы лозартана, введенного внутривенно или внутрь, превращается в его активный метаболит (EXP3174) с карбоксиловой группой. Образуются также биологически неактивные метаболиты: два основных (в результате гидроксилирования боковой бутиловой цепи) и менее значимый ? N-2-тетразол-глюкуронид.
Выведение
Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет 600 мл/мин и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 мл/мин и 26 мл/мин соответственно.
При приеме лозартана внутрь около 4 % дозы выводится в неизмененном виде почками и в пределах 6 % дозы выводится почками в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при приеме внутрь лозартана в дозах до 200 мг. После приема внутрь плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально с конечными T1/2 (периодами полувыведения) примерно 2 часа и 6-9 часов соответственно.
Выведение лозартана и его метаболитов происходит с желчью и почками. После приема внутрь лозартана, меченного 14С, около 35 % радиоактивной метки обнаруживается в моче и 58 % ? в кале.
Фармакокинетика у особых групп пациентов
Пациенты пожилого возраста
Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови у пациентов мужского пола пожилого возраста с артериальной гипертензией значимо отличаются от данных показателей у более молодых пациентов мужского пола с артериальной гипертензией.
Пол
Концентрации лозартана в плазме крови были в 2 раза выше у женщин с артериальной гипертензией по сравнению с мужчинами с артериальной гипертензией. Концентрации активного метаболита у мужчин и женщин не различались. Это явное фармакокинетическое различие не имеет клинического значения.
Пациенты с нарушениями функции печени
При приеме лозартана внутрь у пациентов с циррозом печени алкогольного генеза легкой и умеренной степени тяжести концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови оказались выше в 5 и 1,7 раза соответственно, чем у молодых здоровых добровольцев мужского пола.
Пациенты с нарушениями функции почек
Концентрации лозартана в плазме крови у пациентов с клиренсом креатинина выше 10 мл/мин не отличались от таковых у пациентов с нормальной функцией почек. У пациентов, нуждающихся в гемодиализе, величина площади под кривой
«концентрация-время» (AUC) приблизительно в 2 раза больше, чем у пациентов с нормальной функцией почек. Плазменные концентрации активного метаболита не изменяются у пациентов с нарушением функции почек или у пациентов, находящихся на гемодиализе. Лозартан и его активный метаболит не удаляются из кровотока с помощью гемодиализа.
Побочные действия
В большинстве случаев лозартан хорошо переносится, побочные эффекты носят слабый и преходящий характер и не требуют отмены препарата.
Классификация частоты развития побочных эффектов согласно рекомендациям Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ):
очень часто > 1/10;
часто от > 1/100 до < 1/10;
нечасто от > 1/1000 до < 1/100;
редко от > 1/10000 до < 1/1000;
очень редко < 1/10000, включая отдельные сообщения;
частота неизвестна – по имеющимся данным установить частоту возникновения не представляется возможным.
Со стороны нервной системы:
часто – головокружение, потеря сознания;
нечасто – сонливость, головная боль, нарушения сна, парестезия, гипостезия, расстройство памяти, периферическая нейропатия, тремор, атаксия;
частота неизвестна – мигрень, депрессия.
Со стороны органов чувств:
часто – вертиго, звон в ушах;
нечасто – нарушение остроты зрения, конъюнктивит, нарушение вкусовых ощущений.
Со стороны сердечно-сосудистой системы:
часто – тахикардия, брадикардия;
нечасто – ортостатическая гипотензия (дозозависимая), ощущение сердцебиения, стенокардия;
редко – обморок, мерцательная аритмия, острое нарушение мозгового кровообращения.
Со стороны дыхательной системы:
часто – кашель, инфекции верхних отделов дыхательных путей (фарингит, ринит, синусит, бронхит), отек слизистой носа;
нечасто – диспноэ.
Со стороны пищеварительной системы:
часто – диарея, тошнота, диспепсические расстройства;
нечасто – боль в животе, запор, рвота, метеоризм, гастрит, анорексия;
редко – гепатит;
частота неизвестна – панкреатит, нарушения функции печени.
Со стороны мочеполовой системы:
часто – почечная недостаточность, нарушение функции почек;
нечасто – инфекции мочевыводящих путей, императивные позывы на мочеиспускание;
частота неизвестна – эректильная дисфункция.
Со стороны опорно-двигательного аппарата:
часто – судороги в мышцах нижних конечностей, боль в спине, грудной клетке, ногах;
нечасто – миалгия, артралгия, артрит, рабдомиолиз.
Со стороны кожных покровов:
нечасто – крапивница, кожная сыпь, зуд, сухость кожи, эритема, повышенное потоотделение, алопеция, фотосенсибилизация.
Аллергические реакции:
редко – анафилактические реакции, ангионевротический отек, в том числе лица, губ, глотки и/или языка, аллергический васкулит, включая пурпуру Шенлейн-Геноха.
Со стороны органов кроветворения:
часто – анемия, тромбоцитопения.
Лабораторные показатели:
часто – гиперкалиемия, повышение концентрации мочевины и креатинина в крови, гипогликемия;
редко – повышение активности «печеночных» трансаминаз;
очень редко – гипербилирубинемия;
частота неизвестна – гипонатриемия.
Прочие:
нечасто – астения, повышенная утомляемость, отеки, ощущение сердцебиения, ощущение общего дискомфорта.
Внимание! Если любые из указанных в инструкции побочных эффектов усугубляются или Вы заметили любые другие побочные эффекты, не указанные в инструкции, сообщите об этом врачу.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Аллергические реакции
У пациентов, принимавших лозартан, редко наблюдались анафилактические реакции, ангионевротический отек с вовлечением гортани и глотки, вызывающие обструкцию дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки и/или языка. У некоторых из этих пациентов в анамнезе имелись указания на перенесенный ангионевротический отек при приеме других лекарственных препаратов, включая ингибиторы АПФ. Поэтому при назначении препарата пациентам с ангионевротическим отеком в анамнезе следует соблюдать особую осторожность. Ангионевротический отек чаще возникает у пациентов негроидной расы.
Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса или снижение ОЦК
У пациентов со сниженным ОЦК (например, получающих лечение диуретиками в высоких дозах, при диете с ограничением поваренной соли, диареей, рвотой) может возникать симптоматическая артериальная гипотензия. Коррекцию таких состояний необходимо проводить до назначения лозартана или начинать лечение с применения препарата в более низкой дозе (см. раздел «Способ применения и дозы»).
Нарушение водно-электролитного баланса является характерным для пациентов с почечной недостаточностью с сахарным диабетом 2 типа или без сахарного диабета, поэтому при назначении препарата этой категории пациентов следует соблюдать особую осторожность в связи с риском развития гиперкалиемии (см. раздел «Побочное действие», подраздел «Со стороны лабораторных показателей»).
В период лечения следует регулярно контролировать содержание калия в плазме крови, особенно у пациентов пожилого возраста, при нарушениях функции почек. Во время лечения лозартаном пациенты не должны принимать препараты калия или заменители пищевой соли, содержащие калий, без предварительного согласования с врачом.
Аортальный или митральный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия
Как и все препараты, обладающие вазодилатирующим действием, антагонисты рецепторов к ангиотензину II должны назначаться с осторожностью пациентам с аортальным или митральным стенозом, или гипертрофической обструктивной кардиомиопатией.
Ишемическая болезнь сердца и цереброваскулярные заболевания
Как и все препараты, обладающие вазодилатирующим действием, антагонисты рецепторов к ангиотензину II должны назначаться с осторожностью пациентам с ишемической болезнью сердца или цереброваскулярными заболеваниями, поскольку чрезмерное снижение АД у данной группы пациентов может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
ХСН
Как и при применении других препаратов, оказывающих действие на РААС, у пациентов с ХСН и с нарушением или без нарушения функции почек существует риск развития тяжелой артериальной гипотензии или острой почечной недостаточности.
Отсутствует достаточный опыт применения лозартана у пациентов с сердечной недостаточностью и сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IV функционального класса по классификации NYHA), а также у пациентов с сердечной недостаточностью и симптоматическими угрожающими жизни аритмиями. Поэтому лозартан следует назначать с осторожностью пациентам данных групп.
Первичный гиперальдостеронизм
У пациентов с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, не наблюдается положительный ответ на терапию гипотензивными средствами, которые действуют путем ингибирования РААС, поэтому применение лозартана не рекомендуется у данной группы пациентов.
Нарушение функции печени
Данные фармакокинетических исследований указывают на то, что концентрация лозартана в плазме крови у пациентов с циррозом печени значительно увеличивается, поэтому пациентам с заболеваниями печени в анамнезе следует применять препарат в более низкой дозе (см. раздел «Способ применения и дозы»).
Нарушение функции почек
Вследствие ингибирования РААС у некоторых предрасположенных пациентов наблюдались изменения функции почек, включая развитие почечной недостаточности. Данные изменения могут проходить после прекращения лечения.
Некоторые препараты, оказывающие воздействие на РААС, могут увеличивать концентрацию мочевины в крови и сывороточного креатинина у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки. Изменения функции почек могут быть обратимы после терапии. В период лечения необходимо регулярно контролировать концентрацию креатинина в плазме крови через равные промежутки времени.
Пациенты пожилого возраста
Клинические исследования не выявили каких-либо различий в отношении безопасности и эффективности лозартана у пациентов пожилого возраста (старше 65 лет).
Раса
Подобно другим антагонистам рецепторов ангиотензина II, препарат Лозартан может быть недостаточно эффективным в снижении АД у пациентов с низкой активностью ренина плазмы крови (в частности, у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами других рас).
Дети и подростки
Эффективность и безопасность применения препарата Лозартан у детей и подростков до 18 лет не установлены.
Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами
В период лечения необходимо соблюдать осторожность при вождении автотранспорта и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций (возможно головокружение, особенно в начале терапии или при увеличении дозы, а также у пациентов, принимавших диуретические лекарственные средства и перешедших на терапию препаратом Лозартан).
Показания
артериальная гипертензия;
снижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка, проявляющееся снижением совокупной частоты сердечно-сосудистой смертности, частоты инсульта и инфаркта миокарда;
защита почек у пациентов с сахарным диабетом 2 типа с протеинурией – замедление прогрессирования почечной недостаточности, проявляющееся снижением частоты гиперкреатининемии, частоты развития терминальной стадии хронической почечной недостаточности (ХПН), требующей проведения гемодиализа или трансплантации почки, показателей смертности, а также снижение протеинурии;
хроническая сердечная недостаточность (ХСН) при неэффективности лечения ингибиторами АПФ или непереносимости ингибиторов АПФ.
Противопоказания
-повышенная чувствительность к любому из компонентов препарата;
-беременность;
-период грудного вскармливания;
-возраст до 18 лет;
-рефрактерная гиперкалиемия;
-непереносимость лактозы, дефицит лактазы, синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции;
-дегидратация;
-тяжелая печеночная недостаточность (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (отсутствует опыт применения);
-одновременное применение с алискиреном или алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом и/или с нарушением функции почек (скорость клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин/1,73м2).
С осторожностью
-ангионевротический отек в анамнезе;
-артериальная гипотензия;
-сниженный объем циркулирующей крови (ОЦК);
-нарушение водно-электролитного баланса;
-первичный гиперальдостеронизм;
-гиперкалиемия;
-печеночная недостаточность (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью);
-почечная недостаточность;
-состояния после трансплантации почки;
-двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки;
-аортальный и митральный стеноз;
-гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия;
-тяжелая сердечная недостаточность (IV функциональный класс по классификации NYHA);
-ишемическая болезнь сердца;
-сердечная недостаточность с угрожающими жизни аритмиями;
-сердечная недостаточность с сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью;
-цереброваскулярные заболевания.
Применение при беременности и в период грудного вскармливания
Беременность
Применение препарата Лозартан при беременности противопоказано.
Препараты, воздействующие непосредственно на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему (РААС), при применении во II и III триместрах беременности могут вызывать дефект развития или даже смерть развивающегося плода. Поэтому при диагностировании беременности прием препарата Лозартан должен быть сразу прекращен и, если необходимо, назначена альтернативная гипотензивная терапия препаратами, которые имеют установленный профиль безопасности при применении во время беременности.
В экспериментальных исследованиях показано, что препарат вызывает дефекты развития и приводит к смерти плода или новорожденного. Считается, что механизм такого воздействия состоит в фармакологически опосредованном влиянии на РААС.
Почечная перфузия плода человека, зависящая от развития РААС, начинается во II триместре. Риск для плода возрастает, если препарат Лозартан принимают во II или III триместре беременности. Применение антагонистов рецепторов ангиотензина II во II или III триместрах беременности оказывает токсическое действие на плод (снижение функции почек, развитие олигогидрамниона, замедление оссификации черепа) и новорожденного (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). Если препарат Лозартан применялся во II триместре беременности и позже, рекомендуется проведение ультразвукового исследования костей черепа и оценка функции почек.
В случае если невозможно подобрать альтернативную терапию взамен лекарственным средствам, воздействующим на РААС, необходимо проинформировать пациентку о возможном риске терапии для плода. Необходимо проведение периодических ультразвуковых исследований с целью оценки интраамниотического пространства. В зависимости от недели беременности необходимо проведение соответствующих тестов плода.
Если у новорожденных, чьи матери принимали препарат Лозартан во время беременности, наблюдается развитие олигурии или артериальной гипотензии, необходимо проведение симптоматической терапии, направленной на поддержание артериального давления (АД) и почечной перфузии. Может потребоваться переливание крови или проведение гемодиализа для предотвращения развития артериальной гипотензии и/или поддержания функции почек.
Период грудного вскармливания
Неизвестно, выделяется ли лозартан с грудным молоком. При применении препарата Лозартан в период грудного вскармливания следует принять решение или о прекращении грудного вскармливания, или о прекращении лечения препаратом, принимая во внимание важность его для матери.
Лекарственное взаимодействие
Может назначаться совместно с другими гипотензивными средствами.
Клинически значимого взаимодействия лозартана с такими лекарственными средствами, как гидрохлоротиазид, дигоксин, варфарин, циметидин, фенобарбитал, кетоконазол и эритромицин, не отмечено.
Как и при применении других средств, блокирующих образование ангиотензина II и его эффекты, одновременное применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактона, триамтерена, амилорида, эплеренона) или средств, повышающих содержание калия (например, гепарина), калиевых добавок и солей, содержащих калий, может привести к повышению содержания калия в плазме крови (см. раздел «Особые указания»).
Как и при применении других средств, влияющих на выведение натрия, лечение лозартаном может сопровождаться снижением экскреции натрия и повышением плазменной концентрации лития, поэтому при одновременном лечении с препаратами лития следует контролировать плазменную концентрацию лития.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2), могут снижать эффект диуретиков и других гипотензивных средств. Поэтому антигипертензивный эффект антагонистов рецепторов к ангиотензину II или ингибиторов АПФ может быть ослаблен при одновременном применении c НПВП, в том числе с селективными ингибиторами ЦОГ-2.
У некоторых пациентов с нарушением функции почек, которые получали лечение НПВП, одновременное назначение антагонистов ангиотензина II может вызвать дальнейшее ухудшение функции почек, острую почечную недостаточность, гипернатриемию, особенно у пациентов с исходным нарушением функции почек, у пациентов со сниженным ОЦК (или принимающих диуретики), у пациентов с возрастным снижением функции почек (старше 65 лет). Обычно данный эффект обратим.
Другие гипотензивные средства могут увеличивать выраженность антигипертензивного действия лозартана. Одновременное применение препаратов (например, трициклических антидепрессантов, нейролептиков, баклофена, амифостина), которые снижают АД в качестве основного или побочного эффекта, может повышать риск развития артериальной гипотензии.
Двойная блокада РААС с применением антагонистов рецепторов к ангиотензину II, ингибиторов АПФ или алискирена ассоциирована с повышенным риском развития артериальной гипотензии, синкопе, гиперкалиемии и нарушения функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с монотерапией. Необходимо тщательно контролировать АД, функцию почек и водно-электролитный баланс у пациентов, принимающих лозартан и другие лекарственные препараты, влияющие на РААС. Лозартан не рекомендуется применять одновременно с алискиреном или алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом. Следует избегать одновременного применения препарата Лозартан и алискирена у пациентов с почечной недостаточностью (скорость клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин/1,73м2).
Поскольку лозартан преимущественно метаболизируется при участии изофермента CYP2C9, потенциальные взаимодействия возможны с индукторами и ингибиторами изофермента CYP2C9. Так, в присутствии ингибитора изофермента CYP2C9 флуконазола AUC лозартана возрастает на 70 %, при этом AUC его активного метаболита уменьшается на 40-50 %. При одновременном приеме с фенобарбиталом AUC лозартана, как и его активного метаболита, возрастает на 20 % (не является клинически значимым). Рифампицин приводит к уменьшению AUC лозаратана на 30 %, активного метаболита – на 40 %.
Флувастатин, слабый ингибитор изофермента CYP2C9, не меняет фармакокинетические параметры лозартана или его метаболита.
Циметидин приводит к увеличению AUC лозартана на 18 % и не влияет на AUC активного метаболита.
Кетоконазол, ингибитор изофермента CYP3A4, не влияет на биотрансформацию лозартана. Однако эритромицин, который также ингибирует изофермент CYP3A4, способствует увеличению AUC лозартана на 30 % (не является клинически значимым).
В случае если Вам назначен лозартан, а Вы принимаете другие препараты, проконсультируйтесь об этом с врачом.
(6360)
Дозування
Внутрішньо, незалежно від часу прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Препарат Лозартан можна приймати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними препаратами. Артеріальна гіпертензія Стандартна початкова і підтримуюча доза для більшості пацієнтів становить 50 мг один раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку терапії. У деяких пацієнтів для досягнення більшого ефекту доза може бути збільшена до максимальної добової дози 100 мг один раз на добу. У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, при прийомі діуретиків у великих дозах) початкову дозу препарату слід знизити до 25 мг один раз на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Немає необхідності у підборі початкової дози у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з нирковою недостатністю, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується призначати препарат Лозартан в низькій початковій дозі – 25 мг один раз в добу. Зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка Стандартна початкова доза препарату Лозартан становить 50 мг один раз на добу. Надалі рекомендується додати гідрохлоротіазид у низькій дозі або збільшити дозу препарату Лозартан до 100 мг (з урахуванням ступеня зниження АТ) в один або в два прийоми. Захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та протеїнурією Стандартна початкова доза препарату становить 50 мг один раз на добу. Надалі рекомендується збільшити дозу препарату Лозартан до 100 мг один раз на добу з урахуванням ступеня зниження АТ. Препарат Лозартан може бути призначений спільно з іншими гіпотензивними засобами (діуретиками, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, альфа - і бета-адреноблокаторами, гіпотензивними препаратами центральної дії), інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами (похідними сульфонілсечовини, глітазонами та інгібіторами глюкозидази). ХСН Початкова доза препарату становить 12,5 мг один раз на зкачки. Як правило, підбір дози здійснюють з тижневим інтервалом (тобто, перший тиждень – 12,5 мг один раз на добу, другий тиждень 25 мг один раз на добу, потім – 50 мг один раз на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг один раз на добу залежно від індивідуальної переносимості. Максимальна добова доза становить 150 мг один раз на добу (тільки для даного показання).Передозування
Відомості про передозування препарату обмежені. Найбільш ймовірні симптоми Виражене зниження артеріального тиску і тахікардія; брадикардія може виникнути вследств��е парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Лікування Форсований діурез, симптоматична терапія. Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.
Лікарська форма
Круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро білого або майже білого кольору.Склад
активна речовина: лозартан калію — 100,000 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат — 115,000 мг, целюлоза мікрокристалічна — 40,000 мг; кроскармелоза натрія — 11,200 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний) — 9,000 мг, кремнію діоксид колоїдний — 2,000 мг, магнію стеарат — 2,800 мг;
плівкова оболонка: [гіпромелоза — 4,800 мг, тальк — 1,600 мг, титану діоксид — 0,826 мг, макрогол 4000 (поліетиленгліколь 4000) — 0,720 мг, заліза оксид жовтий (заліза оксид) — 0,054 мг] або [суха суміш для плівкового покриття, що містить гипромеллозу (60 %), тальк (20 %), титану діоксид (10.33 %), макрогол 4000 (поліетиленгліколь 4000) (9 %), заліза оксид жовтий (оксид заліза) (0,67 %)] — 8,000 мг.Фармакологічна дія
Лозартан є��ться специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для прийому всередину. Ангіотензин II вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами, розташованими в багатьох тканинах (у гладком'язових тканинах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і виконує кілька важливих біологічних функцій, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює розростання гладком'язових клітин.
Лозартан та його фармакологічно активний метаболіт (Е 3174) як in vitro, так і in vivo блокує всі фізіологічні ефекти а��гиотензина II, незалежно від джерела або шляху синтезу. Лозартан вибірково зв'язується з AT1-рецепторами; не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який сприяє деградації брадикініну, тому побічні ефекти, опосередковано пов'язані з брадикініном (наприклад, ангіоневротичний набряк), виникають досить рідко.
При застосуванні лозартану відсутн��вії впливу негативного зворотного зв'язку на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну плазми крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові.
Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну плазми крові і концентрація ангіотензину ІІ протягом 3 діб знижувалися до вихідних значень, що спостерігалися до початку приема препарату.
Лозартан і його активний метаболіт мають великим спорідненістю до рецепторів ангіотензину II (типу АТ1).
Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають зі збільшенням дози препарату. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-6 тижнів після початку прийому препарату.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (більше 2 г на добу), без цукрового діабету, застосування препарату достовірно знижує протеїнурію, е��скрецию альбуміну та імуноглобуліну G (IgG).
У жінок в постменопаузальному періоді з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан у дозі 50 мг на добу протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий і системний рівень простагландинів.
Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси й не володіє тривалим ефектом щодо рівня норадреналіну в плазмі крові.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг на добу не спричиняє клінічно значущих змін концентруції тригліцеридів, загального холестерину і холестерину ліпопротеїнів високої щільності. В таких же дозах лозартан не чинить впливу на концентрацію глюкози в крові натщесерце. Лозартан викликав зменшення плазмової концентрації сечової кислоти (як правило, менше 0,4 мг/дл), що зберігалася в ході тривалої терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією, випадків відміни препарату у зв'язку із збільшенням вмісту креатиніну або калію у плазмі крові не відзначено.Фармакокінетика
При пріемо внутрішньо лозартан добре абсорбується з шлунково-кишкового тракту. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %, прийом їжі не впливає на біодоступність лозартану. Середні максимальні концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються через 1 годину і через 3-4 години відповідно.
Розподіл
Лозартан і його активний метаболіт зв'язуються з білками плазми крові (в основному з альбуміном) більше ніж на 99 %. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л Лозартан практично не проникає через гемато��нцефалический бар'єр.
Метаболізм
Лозартан піддається ефекту «першого проходження» через печінку, метаболізується за участі ізоферменту цитохрому Р450 СУР2С9. Приблизно 14 % дози лозартану, введеного внутрішньовенно або всередину, перетворюється на його активний метаболіт (EXP3174) з карбоксилової групою. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти: два основних (в результаті гідроксилювання бічній бутиловою ланцюга) і менш значимий ? N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та його акти��ного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно.
При прийомі лозартану внутрішньо майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді нирками та у межах 6 % дози виводиться нирками у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при прийомі внутрішньо лозартану в дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються полиэкспоненціально з кінцевим T1/2 (період напіввиведення) приблизно 2 години і 6-9 годин відповідно.
Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та нирками. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі і 58 % ? в кале.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Пацієнти літнього віку
Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові у пацієнтів чоловічої статі літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо відрізняються від даних показу��ялин у більш молодих пацієнтів чоловічої статі з артеріальною гіпертензією.
Підлога
Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися. Це явне фармакокінетична розходження не має клінічного значення.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
При прийомі лозартану внутрішньо у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого та помірного ступеня тяжести концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові виявилися вище в 5 і 1,7 рази відповідно, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів, які потребують гемодіалізу, величина площі під кривою
«концентрація-час» (AUC) приблизно в 2 рази більше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією почків. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не видаляються з кровотоку за допомогою гемодіалізу.Побічні дії
У більшості випадків лозартан добре переноситься, побічні ефекти носять легкий і минущий характер і не потребують відміни препарату.
Класифікація частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ):
дуже часто > 1/10;r />
часто-від > 1/100 до < 1/10;
нечасто від > 1/1000 до < 1/100;
рідко-від > 1/10000 до < 1/1000;
дуже рідко < 1/10000, включаючи окремі повідомлення;
частота невідома – за наявними даними встановити частоту виникнення не представляється можливим.
З боку нервової системи:
часто – запаморочення, втрата свідомості;
нечасто – сонливість, головний біль, порушення сну, парестезія, гіпостезія, розлади пам'яті, периферична нейропатія, тремор, атаксія;
частота невідома – мігрень, депрессия.
З боку органів чуття:
часто – вертиго, дзвін у вухах;
нечасто – порушення гостроти зору, кон'юнктивіт, порушення смакових відчуттів.
З боку серцево-судинної системи:
часто – тахікардія, брадикардія;
нечасто – ортостатична гіпотензія (дозозалежна), відчуття серцебиття, стенокардія;
рідко – непритомність, миготлива аритмія, гостре порушення мозкового кровообігу.
З боку дихальної системи:
часто – кашель, інфекції верхніх відділів дихальних ��утей (фарингіт, риніт, синусит, бронхіт), набряк слизової носа;
нечасто – диспное.
З боку травної системи:
часто – діарея, нудота, диспептичні розлади;
нечасто – біль у животі, запор, блювання, метеоризм, гастрит, анорексія;
рідко – гепатит;
частота невідома – панкреатит, порушення функції печінки.
З боку сечостатевої системи:
часто – ниркова недостатність, порушення функції нирок;
нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, імперативні позиви на може��випущення;
частота невідома – еректильна дисфункція.
З боку опорно-рухового апарату:
часто – судоми в м'язах нижніх кінцівок, біль у спині, грудній клітці, ногах;
нечасто – міалгія, артралгія, артрит, рабдоміоліз.
З боку шкірних покривів:
нечасто – кропив'янка, шкірний висип, свербіж, сухість шкіри, еритема, підвищене потовиділення, алопеція, фотосенсибілізація.
Алергічні реакції:
рідко – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі особи, гу��, глотки і/або язика, алергічний васкуліт, включаючи пурпуру Шенлейн-Геноха.
З боку органів кровотворення:
часто – анемія, тромбоцитопенія.
Лабораторні показники:
часто – гіперкаліємія, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові, гіпоглікемія;
рідко – підвищення активності «печінкових» трансаміназ;
дуже рідко – гіпербілірубінемія;
частота невідома – гіпонатріємія.
Інші:
нечасто – астенія, підвищена втомлюваність, набряки, відчуття серцебиття, ощ��щення загального дискомфорту.
Увага! Якщо будь-які із зазначених в інструкції побічних ефектів посилюються або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Алергічні реакції
У пацієнтів, що приймали лозартан, рідко спостерігалися анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк із залученням гортані і глотки, що викликають обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика. У деяких з цих пацієнтів �� анамнезі були вказівки на перенесений ангіоневротичний набряк при застосуванні інших лікарських препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Тому при призначенні препарату пацієнтам з ангіоневротичним набряком в анамнезі слід дотримуватися особливої обережності. Ангіоневротичний набряк частіше виникає у пацієнтів негроїдної раси.
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу або зниження ОЦК
У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, які отримують лікування діуретиками у високих дозах, при дієті з обмеженням повареної солі, діареєю, блювотою) може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. Корекцію таких станів необхідно проводити до призначення лозартану або починати лікування із застосування препарату в низькій дозі (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Порушення водно-електролітного балансу є характерним для пацієнтів з нирковою недостатністю, з цукровим діабетом 2 типу або без цукрового діабету, тому при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід дотримуватись особливої обережності у зв'язку з рис��му розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Побічна дія», підрозділ «З боку лабораторних показників»).
В період лікування слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів похилого віку, при порушеннях функції нирок. Під час лікування лозартаном пацієнти не повинні приймати препарати калію або замінники харчової солі, що містять калій, без попереднього узгодження з лікарем.
Аортальний або мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія
Як і всі препарати, що володіють вазодилатирующим дією, антагоністи рецепторів до ангіотензину II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією.
Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання
Як і всі препарати, що володіють вазодилатирующим дією, антагоністи рецепторів до ангіотензину II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки над мірно��е зниження АТ у даної групи пацієнтів може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
ХСН
Як і при застосуванні інших препаратів, що надають дію на РААС, у пацієнтів з ХСН та з порушенням або без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії або гострої ниркової недостатності.
Відсутній достатній досвід застосування лозартану у пацієнтів з серцевою недостатністю та супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостаточностью (IV функціонального класу за класифікацією NYHA), а також у пацієнтів із серцевою недостатністю і симптоматичними загрозливими для життя аритміями. Тому лозартан слід призначати з обережністю пацієнтам даних груп.
Первинний гіперальдостеронізм
У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається позитивна відповідь на терапію гіпотензивними засобами, які діють шляхом інгібування РААС, тому застосування лозартану не рекомендується у даної групи пацієнтів.
Нару��ок в ток функції печінки
Дані фармакокінетичних досліджень вказують на те, що концентрація лозартану в плазмі крові у пацієнтів з цирозом печінки значно збільшується, тому пацієнтам із захворюваннями печінки в анамнезі слід застосовувати препарат у більш низьких дозах (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Порушення функції нирок
Внаслідок інгібування РААС у деяких схильних пацієнтів спостерігалися зміни функції нирок, включаючи розвиток ниркової недостатності. Дані зміни можуть ��роходить після припинення лікування.
Деякі препарати, що впливають на РААС, можуть збільшувати концентрацію сечовини в крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Зміни функції нирок можуть бути оборотними після терапії. У період лікування необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну в плазмі крові через рівні проміжки часу.
Пацієнти літнього віку
Клінічні дослідження не виявили будь-��бо відмінностей стосовно безпеки та ефективності лозартану у пацієнтів літнього віку (старше 65 років).
Раса
Подібно до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, препарат Лозартан може бути недостатньо ефективним у зниженні артеріального тиску у пацієнтів з низькою активністю реніну плазми крові (зокрема, у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас).
Діти і підлітки
Ефективність і безпека застосування препарату Лозартан у дітей та підлітків до 18 років не встановлені.
Влияние на здатність до керування транспортними засобами і механізмами
У період лікування необхідно дотримуватися обережності при водінні автотранспорту і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (можливо запаморочення, особливо на початку терапії або при збільшенні дози, а також у пацієнтів, що приймали діуретичні лікарські засоби і перейшли на терапію препаратом Лозартан).Свідчення
артеріальна гіпертензія;
r /> зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється зниженням сукупної частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда;
захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією – уповільнення прогресування ниркової недостатності, що проявляється зниженням частоти гиперкреатининемии, частоти розвитку термінальної стадії хронічної ниркової недостатності (ХНН), требующей проведення гемодіалізу або трансплантації нирки, показників смертності, а також зниження протеїнурії;
хронічна серцева недостатність (ХСН) при неефективності лікування інгібіторами АПФ або непереносимості інгібіторів АПФ.Протипоказання
-підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату;
-вагітність;
-період годування груддю;
-вік до 18 років;
-рефрактерна гіперкаліємія;
-непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбции;
-дегідратація;
-тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (відсутній досвід застосування);
-одночасне застосування з алискиреном або алискиренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73м2).
З обережністю
-ангіоневротичний набряк в анамнезі;
-артеріальна гіпотензія;
-знижений об'єм циркулюючої крові (ОЦК);
-порушення водно-електролітного бала��са;
-первинний гіперальдостеронізм;
-гіперкаліємія;
-печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю);
-ниркова недостатність;
-стани після трансплантації нирки;
-двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки;
-аортальний та мітральний стеноз;
-гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
-тяжка серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA);
-ішемічна хвороба серця;
-сердечн��я недостатність з загрозливими для життя аритміями;
-серцева недостатність із супутньою тяжкою нирковою недостатністю;
-цереброваскулярні захворювання.
Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування
Вагітність
Застосування препарату Лозартан при вагітності протипоказане.
Препарати, що впливають безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостероновую систему (РААС), при застосуванні в II і III триместрах вагітності можуть викликати дефект розвитку або даж�� смерть плода. Тому при діагностуванні вагітності прийом препарату Лозартан має бути одразу припинено, якщо необхідно, призначена альтернативна гіпотензивна терапія препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності.
В експериментальних дослідженнях показано, що препарат спричиняє дефекти розвитку і призводить до смерті плоду або новонародженого. Вважається, що механізм такого впливу полягає в фармакологічно опосередкованому впливі на РААС.
r /> Ниркова перфузія плоду людини, залежить від розвитку РААС, починається у ІІ триместрі. Ризик для плода зростає, якщо препарат Лозартан приймають у II або III триместрі вагітності. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності надає токсичну дію на плід (зниження функції нирок, розвиток олігогідрамніону, затримка осифікації черепа) і новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо препарат Лозартан застосовувався у II триместрі беременности і пізніше, рекомендується проведення ультразвукового дослідження кісток черепа і оцінка функції нирок.
У разі якщо неможливо підібрати альтернативну терапію натомість лікарських засобів, що впливає на РААС, необхідно проінформувати пацієнтку про можливий ризик терапії для плода. Необхідно проведення періодичних ультразвукових досліджень з метою оцінки интраамниотического простору. Залежно від тижня вагітності необхідно проведення відповідних тестів плода.
Якщо у новонароджених, чьі матері приймали препарат Лозартан під час вагітності, спостерігається розвиток олігурії або артеріальної гіпотензії, необхідне проведення симптоматичної терапії, спрямованої на підтримку артеріального тиску (АТ) і ниркової перфузії. Може знадобитися переливання крові або проведення гемодіалізу для запобігання розвитку артеріальної гіпотензії і/або підтримання функції нирок.
Період грудного вигодовування
Невідомо, чи виділяється лозартан з грудним молоком. При застосуванні препарату Лозартан в період грудного вигодовування слід прийняти рішення або про припинення грудного годування, або про припинення лікування препаратом, беручи до уваги важливість його для матері.Лікарська взаємодія
Може призначатися разом з іншими гіпотензивними засобами.
Клінічно значущої взаємодії лозартану з такими лікарськими засобами, як гідрохлоротіазид, дигоксин, варфарин, циметидин, фенобарбітал, кетоконазол і еритроміцин, не відзначено.
Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ��нгиотензина II і його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амилорида, эплеренона) або засобів, що підвищують вміст калію (наприклад, гепарин), калієвих добавок і солей, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі крові (див. розділ «Особливі вказівки»).
Як і при застосуванні інших засобів, що впливають на виведення натрію, лікування лозартаном може супроводжуватися зниженням екскреції натрію і підвищення плазмової концентрації літію, тому при одновременном лікуванні з препаратами літію слід контролювати плазмову концентрацію літію.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Тому антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів до ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений при одночасному застосуванні c НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2.
У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок, які отримували лікування НПЗЗ, одночасне призначення антагоністів ангіотензину II може спричиняти подальше погіршення функції нирок, гостра ниркова недостатність, гипернатриемию, особливо у пацієнтів із вихідним порушенням функції нирок, у пацієнтів зі зниженим ОЦК (або які приймають діуретики), у пацієнтів з віковим зниженням функції нирок (старше 65 років). Зазвичай даний ефект оборотний.
Інші гіпотензивні засоби можуть збільшувати вираженість антигіпертензивного дії лозартану. Одночасне застосування препаратів (наприклад��єр, трициклічних антидепресантів, нейролептиків, баклофену, амифостина), які знижують артеріальний тиск у якості основного чи побічного ефекту, може підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.
Подвійна блокада РААС з застосуванням антагоністів рецепторів до ангіотензину II, інгібіторів АПФ або алискирена асоційована з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Необхідно ретельно контролювати АТ, функцию нирок і водно-електролітний баланс у пацієнтів, які приймали лозартан та інші лікарські препарати, що впливають на РААС. Лозартан не рекомендується застосовувати одночасно з алискиреном або алискиренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом. Слід уникати одночасного застосування препарату Лозартан і алискирена у пацієнтів з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73м2).
Оскільки лозартан переважно метаболізується за участі ізоферменту CYP2C9, потенційні вз��взаємодії можливі з індукторами та інгібіторами ізоферменту CYP2C9. Так, у присутності інгібітора ізоферменту CYP2C9 флуконазолу AUC лозартану зростає на 70 %, при цьому AUC активного метаболіту зменшується на 40-50 %. При одночасному прийомі з фенобарбіталом AUC лозартану, як і його активного метаболіту зростає на 20 % (не є клінічно значущим). Рифампіцин призводить до зменшення AUC лозаратана на 30 %, активного метаболіту – на 40 %.
Флувастатин, слабкий інгібітор ізоферменту CYP2C9, не змінює фармакокінетичні параметри лозартану і��і його метаболіту.
Циметидин призводить до збільшення AUC лозартану на 18 % і не впливає на AUC активного метаболіту.
Кетоконазол, інгібітор ізоферменту CYP3A4, не впливає на біотрансформацію лозартану. Однак еритроміцин, який також інгібує ізофермент CYP3A4, сприяє збільшення AUC лозартану на 30 % (не є клінічно значущим).
У разі якщо Вам призначено лозартан, а Ви приймаєте інші препарати, проконсультуйтеся з лікарем.
