Дозировка
Внутрь, вне зависимости от приема пищи. Препарат можно принимать как в виде монотерапии, так и в комбинации с другими гипотензивными препаратами. Артериальная гипертензия Стандартная начальная и поддерживающая доза для большинства пациентов составляет 50 мг 1 раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 3-6 недель от начала терапии. У некоторых пациентов для достижения большего эффекта доза может быть увеличена до максимальной суточной дозы 100 мг 1 раз в сутки. У пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови (например, при приеме диуретиков в больших дозах) начальную дозу препарата следует снизить до 25 мг 1 раз в сутки (см. раздел «Особые указания»). Нет необходимости в подборе начальной дозы у пациентов пожилого возраста и у пациентов с почечной недостаточностью, включая пациентов на диализе. Пациентам с печеночной недостаточностью (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) при проведении процедуры гемодиализа, а также пациентам старше 75 лет рекомендуется назначать препарат в более низкой начальной дозе 25 мг 1 раз в сутки. Снижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка Стандартная начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется добавить гидрохлоротиазид или увеличить дозу Лозартана до 100 мг (с учетом степени снижения артериального давления (АД)) в один или в два приема. Защита почек у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и протеинурией Стандартная начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз в сутки. В дальнейшем рекомендуется увеличить дозу Лозартана до 100 мг 1 раз в сутки с учетом степени снижения АД. Лозартан может быть назначен совместно с другими гипотензивными препаратами (диуретиками, блокаторами «медленных» кальциевых каналов, альфа- и бета-адреноблокаторами, гипотензивными препаратами центрального действия), инсулином и другими гипогликемическими препаратами (производными сульфонилмочевины. глитазонами и ингибиторами глюкозидазы). Хроническая сердечная недостаточность Начальная доза препарата составляет 12,5 мг 1 раз в сутки. Как правило, доза титруется с недельным интервалом (т. е. 12,5 мг 1 раз в сутки, 25 мг 1 раз в сутки, 50 мг 1 раз в сутки) до обычной поддерживающей дозы 50 мг 1 раз в сутки в зависимости от индивидуальной переносимости.
Лекарственная форма
Круглые двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой белого или почти белого цвета (дозировки 12,5 мг и 50 мг) или желтого цвета (дозировки 25 мг и 100 мг). На поперечном разрезе ядро белого или почти белого цвета
Состав
активное вещество: лозартан калия — 50,000 мг;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат — 57,500 мг, целлюлоза микрокристаллическая — 20,000 мг, кроскармеллоза натрия — 5,600 мг, повидон (поливинилпирролидон низкомолекулярный) — 4,500 мг, кремния диоксид коллоидный — 1,000 мг, магния стеарат — 1,400 мг;
пленочная оболочка: [гипромеллоза — 2,400 мг, тальк — 0,800 мг. титана диоксид — 0,440 мг, макрогол 4000 (полиэтиленгликоль 4000) — 0,360 мг] или [сухая смесь для пленочного покрытия, содержащая гипромеллозу (60 %), тальк (20 %), титана диоксид (11 %), макрогол 4000 (полиэтиленгликоль 4000) (9 %)] — 4,000 мг.
Фармакологическое действие
Лозартан является специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа АТ1) для приема внутрь. Ангиотензин II избирательно связывается с АТ1-рецепторами, находящимися во многих тканях (в гладкомышечных тканях сосудов, в надпочечниках, почках и сердце) и выполняет несколько важных биологических функций, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует разрастание гладкомышечных клеток.
Лозартан и его фармакологически активный метаболит (Е 3174) как in vitro, так и in vivo блокируют все физиологические эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути синтеза. Лозартан избирательно связывается с АТ1-рецепторами; не связывается и не блокирует рецепторы других гормонов и ионных каналов, играющих важную роль в регуляции функции сердечно-сосудистой системы. Кроме того, лозартан не ингибирует ангиотензинпревращающий фермент (АПФ), который способствует деградации брадикинина, поэтому побочные эффекты, опосредованно связанные с брадикинином (например, ангионевротический отек) возникают достаточно редко.
При применении лозартана отсутствие влияния отрицательной обратной связи на секрецию ренина приводит к повышению активности ренина плазмы крови. Повышение активности ренина приводит к повышению концентрации ангиотензина II в плазме крови. Однако антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона плазмы крови сохраняются, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После отмены лозартана активность ренина плазмы крови и концентрация ангиотензина II в течение 3 суток снижались до исходных значений, наблюдавшихся до начала приема препарата.
Лозартан и его активный метаболит обладают большим сродством к рецепторам ангиотензина II (типа АТ1).
Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также антигипертензивный эффект лозартана возрастают с увеличением дозы препарата.
Максимальный антигипертензивный эффект развивается через 3-6 недель после начала приема препарата.
У пациентов с артериальной гипертензией, протеинурией (более 2 г в сутки), без сахарного диабета, применение препарата достоверно снижает протеинурию, экскрецию альбумина и иммуноглобулина G (IgG).
У женщин в постменопаузальном периоде с артериальной гипертензией, принимавших лозартан в дозе 50 мг/сут на протяжении 4 недель, не было выявлено влияния терапии на почечный и системный уровень простагландинов.
Лозартан не оказывает влияния на вегетативные рефлексы и не обладает длительным эффектом в отношении уровня норадреналина в плазме крови.
У пациентов с артериальной гипертензией лозартан в дозах до 150 мг в сутки не вызывает клинически значимых изменений концентрации триглицеридов, общего холестерина и холестерина липопротеинов высокой плотности. В таких же дозах лозартан не оказывает влияния на концентрацию глюкозы в крови натощак. Лозартан вызывал уменьшение сывороточной концентрации мочевой кислоты (как правило, менее 0,4 мг/дл), сохранявшееся в ходе длительной терапии. В контролируемых клинических исследованиях с участием пациентов с артериальной гипертензией случаев отмены препарата в связи с увеличением содержания креатинина или калия в сыворотке крови не отмечено.
Фармакокинетика
Всасывание
При приеме внутрь лозартан хорошо абсорбируется из желудочно-кишечного тракта. Системная биодоступность лозартана составляет примерно 33 %, прием пищи не влияет на биодоступность лозартана. Средние максимальные концентрации лозартана и его активного метаболита достигаются через 1 ч и через 3-4 ч соответственно.
Распределение
Лозартан и его активный метаболит связываются с белками плазмы крови (в основном с альбумином) более чем на 99 %. Объем распределения лозартана составляет 34 л. Лозартан практически не проникает через гематоэнцефалический барьер.
Метаболизм
Лозартан подвергается эффекту «первичного прохождения» через печень, метаболизируется при участии изофермента CYP2С9 цитохрома Р450. Примерно 14 % дозы лозартана, введенного внутривенно или внутрь, превращается в его активный метаболит (ЕХР3174) с карбоксиловой группой. Образуются также биологически неактивные метаболиты: два основных (в результате гидроксилирования боковой бутиловой цепи) и менее значимый — N-2-тетразол-глюкуронид.
Выведение
Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет 600 мл/мин и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 мл/мин и 26 мл/мин соответственно.
При приеме лозартана внутрь около 4 % дозы выводится в неизмененном виде почками и в пределах 6 % дозы выводится почками в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при приеме внутрь лозартана в дозах до 200 мг. После приема внутрь плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально с конечными периодами полувыведения Т1/2 примерно 2 и 6-9 ч соответственно.
Выведение лозартана и его метаболитов происходит с желчью и почками. После приема внутрь лозартана, меченного 14С, около 35 % радиоактивной метки обнаруживается в моче и 58% — в кале.
Фармакокинетика у особых групп пациентов
Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови у пациентов мужского пола пожилого возраста с артериальной гипертензией значимо не различаются от данных показателей у более молодых пациентов мужского пола с артериальной гипертензией.
Концентрации лозартана в плазме крови были в 2 раза выше у женщин с артериальной гипертензией, по сравнению с мужчинами с артериальной гипертензией. Концентрации активного метаболита у мужчин и женщин не различались. Это явное фармакокинетическое различие не имеет клинического значения.
При приеме лозартана внутрь у пациентов с циррозом печени алкогольного генеза легкой и умеренной степени тяжести концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови оказались в 5 и 1,7 раза (соответственно) больше, чем у молодых здоровых добровольцев мужского пола.
Концентрации лозартана в плазме крови у пациентов с клиренсом креатинина выше 10 мл/мин не отличались от таковых у пациентов с нормальной функцией почек. У пациентов, нуждающихся в гемодиализе, величина площади под кривой «концентрация-время»
Побочные действия
В большинстве случаев лозартан хорошо переносится, побочные эффекты носят слабый и преходящий характер и не требуют отмены препарата.
Побочные эффекты, наблюдаемые при приеме препарата, классифицированы на категории в зависимости от частоты их возникновения: очень часто ? 1/10 (10 %); часто > 1/100
(1 %) ? 1/10 (10 %); иногда ? 1/1000 (0,1 %), ? 1/100 (1 %); редко ?1/10000 (0,01 %), ?1/1000 (0,1 %); очень редко ? 1/10000 (0,01 %), включая отдельные события.
Побочные эффекты, встречающиеся с частотой более 1 %
Общие нарушения: астения, слабость, повышенная утомляемость, боль в области грудной клетки, периферические отеки.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, тахикардия.
Со стороны пищеварительной системы: боль в животе, диарея, диспепсия, тошнота.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: боль в спине, ногах, мышечные судороги.
Со стороны центральной нервной системы (ЦНС): головокружение, головная боль, бессонница.
Со стороны дыхательной системы: кашель, бронхит, отек слизистой оболочки носа, фарингит, синусит, инфекции верхних отделов дыхательных путей.
Побочные эффекты, встречающиеся с частотой менее 1 %
Со стороны сердечно-сосудистой системы: стенокардия, симптоматическая артериальная гипотензия (особенно у пациентов с внутрисосудистой дегидратацией, например, пациенты с тяжелой сердечной недостаточностью или при приеме диуретиков в высоких дозах), дозозависимая ортостатическая гипотензия, брадикардия, аритмии, инфаркт миокарда.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Аллергические реакции. У пациентов, принимавших лозартан, редко наблюдались анафилактические реакции, ангионевротический отек с вовлечением гортани и глотки, вызывающие обструкцию дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки и/или языка. У некоторых из этих пациентов в анамнезе имелись указания на перенесенный ангионевротический отек при приеме других лекарственных препаратов, включая ингибиторы АПФ. Поэтому при назначении препарата пациентам с ангионевротическим отеком в анамнезе следует соблюдать особую осторожность.
Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса или снижение ОЦК. У пациентов со сниженным ОЦК (например, получающих лечение диуретиками в высоких дозах) может возникать симптоматическая артериальная гипотензия. Коррекцию таких состояний необходимо проводить до назначения лозартана или начинать лечение с применения препарата в более низкой дозе (см. раздел «Способ применения и дозы»).
Нарушение водно-электролитного баланса является характерным для пациентов с почечной недостаточностью с сахарным диабетом 2 типа или без сахарного диабета, поэтому при назначении препарата этой категории пациентов следует соблюдать особую осторожность в связи с риском развития гиперкалиемии (см. раздел «Побочное действие», подраздел «Со стороны лабораторных показателей»).
В период лечения следует регулярно контролировать содержание калия в крови, особенно у пациентов пожилого возраста, при нарушениях функции почек. Во время лечения лозартаном пациенты не должны принимать препараты калия или заменители соли, содержащие калий, без предварительного согласования с врачом.
Аортальный или митральный стенозы, обструктивная кардиомиопатия. Как и все препараты, обладающие вазодилатирующим действием, антагонисты рецепторов к ангиотензину II должны назначаться с осторожностью пациентам с аортальным или митральным стенозами, или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Ишемическая болезнь сердца и цереброваскулярные заболевания. Как и все препараты, обладающие вазодилатирующим действием, антагонисты рецепторов к ангиотензину II должны назначаться с осторожностью пациентам с ишемической болезнью сердца или цереброваскулярными заболеваниями, поскольку чрезмерное снижение артериального давления у данной группы пациентов может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
Хроническая сердечная недостаточность (ХСН). Как и при применении других препаратов, оказывающих действие на РААС, у пациентов с ХСН и с или без нарушения функции почек, существует риск развития тяжелой артериальной гипотензии или острой почечной недостаточности.
Отсутствует достаточный опыт примен. лозартана у пациентов с сердечной недостаточностью и сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IV функционального класса по классификации NYНА), а также у пациентов с сердечной недостат. и симптоматическими угрожающими жизни аритмиями. В период лечения необходимо соблюдать осторожность при вождении автотрансп.
Показания
— артериальная гипертензия;
— снижение риска ассоциированной сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка, проявляющееся снижением совокупной частоты сердечно-сосудистой смертности, частоты инсульта и инфаркта миокарда;
— защита почек у пациентов с сахарным диабетом 2 типа с протеинурией — замедление прогрессирования почечной недостаточности, проявляющееся снижением частоты гиперкреатининемии, частоты развития терминальной стадии хронической почечной недостаточности (ХПН), требующей проведения гемодиализа или трансплантации почки, показателей смертности, а также снижение протеинурии.
— хроническая сердечная недостаточность при неэффективности лечения ингибиторами АПФ.
Противопоказания
— повышенная чувствительность к любому из компонентов препарата;
— беременность и период грудного вскармливания;
— возраст до 18 лет;
— рефрактерная гиперкалиемия;
— непереносимость лактозы, дефицит лактазы и синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции;
— дегидратация;
— тяжелая печеночная недостаточность (отсутствует опыт применения);
— одновременное применение с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом и/или с нарушением функции почек (скорость клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин).
Лекарственное взаимодействие
Может назначаться с другими гипотензивными средствами.
Клинически значимого взаимодействия лозартана с таким лекарственными средствами, как гидрохлоротиазид, дигоксин, варфарин, циметидин и фенобарбитал, кетоконазол и эритромицин не отмечено.
Рифампицин и флуконазол уменьшают уровень активного метаболита. Клиническое значение данных взаимодействий не установлено.
Как и при применении других средств, блокирующих образование ангиотензина II и его эффекты, одновременное применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактона, триамтерена, амилорида, эплеренона) или средств, повышающих содержание калия (например, гепарина), калиевых добавок и солей, содержащих калий, может привести к повышению содержания калия в сыворотке крови.
Как и при применении других средств, влияющих на выведение натрия, лечение лозартаном может сопровождаться снижением экскреции натрия и повышением сывороточной концентрации лития.
(6351)
Дозування
Внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Препарат можна приймати як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними препаратами. Артеріальна гіпертензія Стандартна початкова і підтримуюча доза для більшості пацієнтів становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів від початку терапії. У деяких пацієнтів для досягнення більшого ефекту доза може бути збільшена до максимальної добової дози 100 мг 1 раз на добу. У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулирующей крові (наприклад, при прийомі діуретиків у великих дозах) початкову дозу препарату слід знизити до 25 мг 1 раз на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Немає необхідності у підборі початкової дози у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з нирковою недостатністю, включаючи пацієнтів на діалізі. Пацієнтам з печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при проведенні процедури гемодіалізу, а також пацієнтам старше 75 років рекомендується призначати препарат у більш низькій початковій дозі 25 мг 1 раз на добу. Зниженняе ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка Стандартна початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомендується додати гідрохлоротіазид або збільшити дозу Лозартану до 100 мг (з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску (АТ)) в один або в два прийоми. Захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та протеїнурією Стандартна початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомен��уется збільшити дозу Лозартану до 100 мг 1 раз на добу, з урахуванням ступеня зниження АТ. Лозартан може бути призначений спільно з іншими гіпотензивними засобами (діуретиками, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, альфа - і бета-адреноблокаторами, гіпотензивними препаратами центральної дії), інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами (похідними сульфонілсечовини. глітазонами та інгібіторами глюкозидази). Хронічна серцева недостатність: Початкова доза препарату становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (тобто 12,5 мг 1 раз на добу, 25 мг 1 раз на добу, 50 мг 1 раз на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу залежно від індивідуальної переносимості.
Лікарська форма
Круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору (дозування 12,5 мг і 50 мг) або жовтого кольору (дозування 25 мг і 100 мг). На поперечному розрізі ядро білого або майже білого кольоруСклад
активна речовина: лозартан калію — 50,000 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат — 57500 мг, целюлоза мікрокристалічна — 20,000 мг, натрію кроскармелоза — 5,600 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний) — 4,500 мг, кремнію діоксид колоїдний — 1,000 мг, магнію стеарат — 1,400 мг;
плівкова оболонка: [гіпромелоза — 2,400 мг, тальк — 0,800 мг. титану діоксид — 0,440 мг, макрогол 4000 (поліетиленгліколь 4000) — 0,360 мг] або [суха суміш для плівкового покриття, що містить гипромеллозу (60 %), тальк (20 %), титану діоксид (11 %), макрогол 4000 (поліетиленгліколь 4000) (9 %)] — 4,000 мг.Фармакологічна дія
Лозартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для прийому всередину. Ангіотензин II вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами, розташованими в багатьох тканинах (у гладком'язових тканинах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і виконує кілька важливих біологічних функцій, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює розростання гладком'язових клітин.
Лозартан та його фармакологічно активний метаболіт (Е 3174) як in vitro, так і in vivo блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II неза��исимо від джерела або шляху синтезу. Лозартан вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами; не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який сприяє деградації брадикініну, тому побічні ефекти, опосередковано пов'язані з брадикініном (наприклад, ангіоневротичний набряк) виникають досить рідко.
При застосуванні лозартану відсутність впливу отрицательной зворотного зв'язку на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну плазми крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну плазми крові і концентрація ангіотензину ІІ протягом 3 діб знижувалися до вихідних значень, що спостерігалися до початку прийому препарату.
Лозартан і його активний метаболіт мають великим спорідненістю до рецепторів ангіотензину II (типу АТ1).
Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають зі збільшенням дози препарату.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-6 тижнів після початку прийому препарату.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (більше 2 г на добу), без цукрового діабету, застосування препарату достовірно знижує протеїнурію, екскрецію альбумін�� та імуноглобуліну G (IgG).
У жінок в постменопаузальному періоді з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан у дозі 50 мг/добу протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий і системний рівень простагландинів.
Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси й не володіє тривалим ефектом щодо рівня норадреналіну в плазмі крові.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг на добу не спричиняє клінічно значущих змін концентрації тригліцеридів, про��його холестерину і холестерину ліпопротеїнів високої щільності. В таких же дозах лозартан не чинить впливу на концентрацію глюкози в крові натщесерце. Лозартан викликав зменшення сироваткової концентрації сечової кислоти (як правило, менше 0,4 мг/дл), що зберігалася в ході тривалої терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією, випадків відміни препарату у зв'язку із збільшенням вмісту креатиніну або калію у сироватці крові не відзначено.Фармакокінетика
Всмоктування
При ��риеме внутрішньо лозартан добре абсорбується з шлунково-кишкового тракту. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %, прийом їжі не впливає на біодоступність лозартану. Середні максимальні концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються через 1 годину і через 3-4 год відповідно.
Розподіл
Лозартан і його активний метаболіт зв'язуються з білками плазми крові (в основному з альбуміном) більше ніж на 99 %. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л Лозартан практично не проникає через гематоэнцефалический бар'єр.
Метаболізм
Лозартан піддається ефекту «першого проходження» через печінку, метаболізується за участі ізоферменту цитохрому Р450 СУР2С9. Приблизно 14 % дози лозартану, введеного внутрішньовенно або всередину, перетворюється на його активний метаболіт (ЕХР3174) з карбоксилової групою. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти: два основних (в результаті гідроксилювання бічній бутиловою ланцюга) і менш значущий — N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно.
При прийомі лозартану внутрішньо майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді нирками та у межах 6 % дози виводиться нирками у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при прийомі внутрішньо лозартану в дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються полиэксп��ненциально з кінцевими періодами напіввиведення Т1/2 приблизно 2 і 6-9 год відповідно.
Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та нирками. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі та 58% — у калі.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові у пацієнтів чоловічої статі літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів мужс��ого підлоги з артеріальною гіпертензією.
Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися. Це явне фармакокінетична розходження не має клінічного значення.
При прийомі лозартану внутрішньо у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого та помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові опинилися у 5 та 1,7 разів�� (відповідно) більше, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі.
Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів, які потребують гемодіалізу, величина площі під кривою «концентрація-час»Побічні дії
У більшості випадків лозартан добре переноситься, побічні ефекти носять легкий і минущий характер і не потребують відміни препарату.
Побічні ефекти, що спостерігаються при прийомі препарату, класифіковані на категорії в залежності від частоти їх виникнення: дуже часто ? 1/10 (10 %); часто > 1/100
(1 %) ? 1/10 (10 %); іноді ? 1/1000 (0,1 %), ? 1/100 (1 %); рідко ?1/10000 (0,01 %), ?1/1000 (0,1 %); дуже рідко ? 1/10000 (0,01 %), включаючи окремі події.
Побічні ефекти, що зустрічаються з частотою понад 1 %
Загальні порушення: астенія, слабкість, підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, периферичні набряки.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія.
З боку травної системи: біль у живийоте, діарея, диспепсія, нудота.
З боку опорно-рухового апарату: біль у спині, ногах, м'язові судоми.
З боку центральної нервової системи (ЦНС): запаморочення, головний біль, безсоння.
З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, набряк слизової оболонки носа, фарингіт, синусит, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів.
Побічні ефекти, що зустрічаються з частотою менше 1 %
З боку серцево-судинної системи: стенокардія, симптоматична артеріальна гіпотензія (особливо у пацінтів з внутрішньосудинної дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при прийомі діуретиків у високих дозах), дозозалежний ортостатична гіпотензія, брадикардія, аритмії, інфаркт міокарда.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Алергічні реакції. У пацієнтів, що приймали лозартан, рідко спостерігалися анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк із залученням гортані і глотки, що викликають обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика. У деяких з цих пац��нтів в анамнезі були вказівки на перенесений ангіоневротичний набряк при застосуванні інших лікарських препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Тому при призначенні препарату пацієнтам з ангіоневротичним набряком в анамнезі слід дотримуватися особливої обережності.
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу або зниження ОЦК. У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, які отримують лікування діуретиками у високих дозах) може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. Корекцію таких станів необхіднийпро проводити до призначення лозартану або починати лікування із застосування препарату в низькій дозі (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Порушення водно-електролітного балансу є характерним для пацієнтів з нирковою недостатністю, з цукровим діабетом 2 типу або без цукрового діабету, тому при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід дотримуватись особливої обережності у зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Побічна дія», підрозділ «З боку лабораторних показників»).
У період лечения слід регулярно контролювати вміст калію в крові, особливо у пацієнтів похилого віку, при порушеннях функції нирок. Під час лікування лозартаном пацієнти не повинні приймати препарати калію або замінники солі, що містять калій, без попереднього узгодження з лікарем.
Аортальний або мітральний стенози, обструктивна кардіоміопатія. Як і всі препарати, що володіють вазодилатирующим дією, антагоністи рецепторів до ангіотензину II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з аортальним або мітральним стенозами, або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання. Як і всі препарати, що володіють вазодилатирующим дією, антагоністи рецепторів до ангіотензину II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску у даної групи пацієнтів може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Хронічна серцева недостатність (ХСН). Як і при застосуванні інших препаратів, що надають дію на РААС, у пацієнтів з ХСН і з або без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії або гострої ниркової недостатності.
Відсутній достатній досвід застосув. лозартану у пацієнтів з серцевою недостатністю та супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (IV функціонального класу по класифікації NYНА), а також у пацієнтів із серцевою недолі. і симптоматичними загрозливими жжиття аритміями. У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотрансп.Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється зниженням сукупної частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда;
— захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією — уповільнення прогресування ниркової недостато��ності, що проявляється зниженням частоти гиперкреатининемии, частоти розвитку термінальної стадії хронічної ниркової недостатності (ХНН), що вимагає проведення гемодіалізу або трансплантації нирки, показників смертності, а також зниження протеїнурії.
— хронічна серцева недостатність при неефективності лікування інгібіторами АПФ.Протипоказання
— підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату;
— вагітність і період грудного вигодовування;
— вік до 18 років;
— рефрактерная гіперкаліємія;
— непереносимість лактози, дефіцит лактази і синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції;
— дегідратація;
— тяжка печінкова недостатність (відсутній досвід застосування);
— одночасне застосування з алискиреном у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв).Лікарська взаємодія
Може призначатися з іншими гіпотензивними засобами.
Клінічно значущої взаємодії лозартану з таким ліківенными засобами, як гідрохлоротіазид, дигоксин, варфарин, циметидин і фенобарбітал, кетоконазол і еритроміцин не відзначено.
Рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічне значення даних взаємодій не встановлено.
Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II і його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амилорида, эплеренона) або засобів, що підвищують вміст калію (наприклад, гепарин), калій��их добавок і солей, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові.
Як і при застосуванні інших засобів, що впливають на виведення натрію, лікування лозартаном може супроводжуватися зниженням екскреції натрію і підвищенням сироваткової концентрації літію.
