Дозировка
Препарат принимают внутрь, независимо от приема пищи. Лористу Н можно сочетать с другими антигипертензивными средствами. При артериальной гипертензии начальная и поддерживающая доза - 1 таблетки 1 раз/ Максимальный антигипертензивный эффект достигается в течение 3 недель терапии. Для достижения более выраженного эффекта возможно увеличение дозы препарата до 2 таблетки 1 раз/ Максимальная суточная доза – 2 таблетки При сниженном ОЦК (например, на фоне приема диуретиков в высоких дозах) рекомендуемая начальная доза лозартана у пациентов с гиповолемией составляет 25 мг 1 раз/ В связи с этим терапию Лористой Н необходимо начинать после отмены диуретиков и коррекции гиповолемии. У пациентов пожилого возраста и пациентов с почечной недостаточностью средней степени тяжести (КК 30-50 мл/мин), включая пациентов, находящихся на диализе, не требуется коррекции начальной дозы препарата. Для снижения риска сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка стандартная начальная доза лозартана составляет 50 мг 1 раз/ Пациентам, у которых не удалось достичь целевого уровня АД на фоне приема лозартана 50 мг/, требуется подбор терапии путем комбинации лозартана с низкими дозами гидрохлоротиазида (12.5 мг), и, в случае необходимости, нужно увеличить дозу лозартана до 100 мг в сочетании с гидрохлоротиазидом в дозе 12.5 мг/, в дальнейшем - увеличить дозу Лористы Н до 2 таблетки 1 раз/
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
лозартан калия 100 мг
гидрохлоротиазид 12.5 мг
Вспомогательные вещества: крахмал прежелатинизированный, целлюлоза микрокристаллическая, лактозы моногидрат, магния стеарат.
Состав оболочки: гипромеллоза, макрогол 4000, краситель хинолиновый желтый (Е104), титана диоксид (Е171), тальк.
Фармакологическое действие
Комбинированный антигипертензивный препарат.
Лозартан - селективный антагонист рецепторов ангиотензина II типа АТ1 небелковой природы.
In vivo и in vitro лозартан и его биологически активный карбоксильный метаболит (ЕХР-3174) блокируют все физиологически значимые эффекты ангиотензина II на АT1-рецепторы независимо от пути его синтеза: приводит к повышению активности ренина плазмы крови, снижает концентрацию альдостерона в плазме крови.
Лозартан косвенно вызывает активацию АТ2-рецепторов за счет повышения уровня ангиотензина II. Лозартан не подавляет активность кининазы II, фермента, который участвует в метаболизме брадикинина.
Снижает ОПСС, давление в малом круге кровообращения; уменьшает постнагрузку, оказывает диуретический эффект.
Препятствует развитию гипертрофии миокарда, повышает толерантность к физической нагрузке у пациентов с хронической сердечной недостаточностью.
Прием лозартана 1 раз/ приводит к статистически значимому снижению систолического и диастолического АД. В течение суток лозартан равномерно контролирует АД, при этом антигипертензивный эффект соответствует естественному циркадному ритму. Снижение АД в конце действия дозы препарата составляло примерно 70-80% от эффекта на пике действия препарата, через 5-6 ч после приема. Синдром отмены не наблюдается; также лозартан не оказывает клинически значимого влияния на ЧСС.
Лозартан эффективен у мужчин и женщин, а также у пожилых (? 65 лет) и более молодых пациентов (? 65 лет).
Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик, диуретический эффект которого связан с нарушением реабсорбции ионов натрия, хлора, калия, магния, воды в дистальном отделе нефрона; задерживает выведение ионов кальция, мочевой кислоты. Обладает антигипертензивными свойствами; гипотензивное действие развивается за счет расширения артериол. Практически не оказывает влияния на нормальное АД. Диуретический эффект наступает через 1-2 ч, достигает максимума через 4 ч и продолжается 6-12 ч.
Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может потребоваться 3-4 недели.
Фармакокинетика
Фармакокинетика лозартана и гидрохлоротиазида при одновременном применении не отличается от таковой при их раздельном применении.
Лозартан
Всасывание
Хорошо всасывается из ЖКТ. Прием препарата с пищей не оказывает клинически значимого влияния на его сывороточные концентрации. Биодоступность составляет около 33%. Cmax лозартана в плазме крови достигается через 1 ч после приема внутрь, а Cmax ЕXP-3174 достигается через 3-4 ч.
Распределение
Более 99% лозартана и EXP-3174 связывается с белками плазмы крови, преимущественно с альбумином. Vd лозартана равен 34 л. Очень плохо проникает через ГЭБ.
Метаболизм
Подвергается значительному метаболизму при "первом прохождении" через печень, образуя активный метаболит ЕXP-3174 (14%) и ряд неактивных метаболитов.
Выведение
Плазменный клиренс лозартана и EXP-3174 составляет приблизительно 10 мл/с (600 мл/мин) и 0.83 мл/с (50 мл/мин) соответственно. Почечный клиренс лозартана и EXP-3174 составляет около 1.23 мл/с (74 мл/мин) и 0.43 мл/с (26 мл/мин), соответственно. T1/2 лозартана и EXP-3174 составляет 2 ч и 6-9 ч соответственно. Около 58% препарата выводится с желчью, 35% – почками.
Гидрохлоротиазид
Всасывание и распределение
После приема внутрь абсорбция гидрохлоротиазида составляет 60-80%. Cmax в крови достигается через 1-5 ч после приема внутрь. Связывание гидрохлоротиазида с белками плазмы крови - 64%.
Метаболизм и выведение
Гидрохлоротиазид не метаболизируется и быстро выводится почками. T1/2 составляет 5-15 ч.
Побочные действия
Со стороны ЦНС: часто - головная боль, системное и несистемное головокружение, бессонница, утомляемость; иногда - мигрень.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто - ортостатическая гипотензия (дозозависимая), сердцебиение, тахикардия; редко - васкулиты.
Со стороны дыхательной системы: часто - кашель, инфекции верхних отделов дыхательных путей, фарингиты, отек слизистой оболочки носа.
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея, диспепсия, тошнота, рвота, боль в животе; редко - гепатит, нарушение функции печени; очень редко - повышение активности ферментов печени и билирубина.
Со стороны костно-мышечной системы: часто - миалгия, боль в спине; иногда - артралгии.
Со стороны системы кроветворения: нечасто - анемия, пурпура Шенлейна-Геноха.
Со стороны лабораторных показателей: часто - гиперкалиемия, повышение концентрации гемоглобина и гематокрита (клинически незначимо); иногда - умеренное повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови.
Аллергические реакции: иногда - крапивница, кожный зуд; редко - анафилактические реакции, ангионевротический отек (включая отек гортани и языка, вызывающий обструкцию дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки).
Прочие: часто - астения, слабость, периферические отеки, боль в груди.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Можно назначать вместе с другими гипотензивными средствами.
Нет необходимости в специальном подборе начальной дозы у пациентов пожилого возраста. Препарат может повышать концентрацию мочевины и креатинина в плазме крови у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки.
Гидрохлоротиазид может усилить артериальную гипотензию и нарушения водно-электролитного баланса (уменьшение ОЦК, гипонатриемию, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемию, гипокалиемию), нарушать толерантность к глюкозе, снизить выведение кальция с мочой и вызывать преходящее, незначительное повышение концентрации кальция в плазме крови, повышать концентрацию холестерина и ТГ, провоцировать возникновение гиперурикемии и/или подагры.
Лориста® Н содержит лактозу, поэтому препарат не назначают пациентам с дефицитом лактазы, галактоземией или синдромом мальабсорбции глюкозы/галактозы.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Практически все пациенты во время терапии препаратом Лориста® Н могут выполнять действия, требующие повышенного внимания (например, управление автомобилем или опасными техническими средствами). У отдельных лиц в начале терапии препарат может вызвать артериальную гипотензию и головокружение и, таким образом, косвенно повлиять на их психофизическое состояние. В целях безопасности перед началом деятельности, требующей повышенного внимания, пациенты должны сначала оценить свою реакцию на проводимое лечение.
Показания
— артериальная гипертензия (пациентам, которым показана комбинированная терапия);
— снижение риска сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка.
Противопоказания
— анурия;
— выраженные нарушения функции почек (КК<30 мл/мин);
— гиперкалиемия;
— дегидратация (в т.ч. на фоне приема диуретиков в высоких дозах);
— выраженные нарушения функции печени;
— рефрактерная гипокалиемия;
— артериальная гипотензия;
— дефицит лактазы;
— галактоземия или синдром мальабсорбции глюкозы/галактозы;
— беременность;
— период лактации;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
— повышенная чувствительность к лозартану и другим компонентам препарата;
— повышенная чувствительность к производным сульфонамидов.
С осторожностью следует применять при нарушениях водно-электролитного баланса крови (гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия, гипокалиемия), двустороннем стенозе почечных артерий или стенозе артерии единственной почки, сахарном диабете, гиперкальциемии, гиперурикемии и/или подагре, при отягощенном аллергологическом анамнезе
Лекарственное взаимодействие
Лозартан
В клинических исследованиях не выявлено клинически значимого фармакокинетического взаимодействия лозартана с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином.
Рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита (клинически данное взаимодействие не изучено).
Сочетание лозартана с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид), калийсодержащими добавками или солями калия может приводить к гиперкалиемии.
НПВС, в т.ч. селективные ингибиторы ЦОГ-2, могут уменьшать эффективность диуретиков и других гипотензивных средств, включая лозартан.
У пациентов с нарушенной функцией почек, получавших терапию НПВС (включая ингибиторы ЦОГ-2), терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II может приводить к дальнейшему ухудшению функции почек, включая острую почечную недостаточность, которая обычно обратима.
(6385)
Дозування
Препарат приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Лористу Н можна поєднувати з іншими антигіпертензивними засобами. При артеріальній гіпертензії початкова і підтримуюча доза - 1 таблетки 1 раз/ Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів терапії. Для досягнення більш вираженого ефекту можливо збільшення дози препарату до 2 таблетки 1 раз/ Максимальна добова доза – 2 таблетки При зниженому ОЦК (наприклад, на тлі прийому діуретиків у високих дозах) рекомендована початкова доза лозартана у пацієнтів з гіповолемією становить 25 мг 1 раз/ У зв'язку з цим терапію Лористой Н необхідно починати після відміни діуретиків і корекції гіповолемії. У пацієнтів літнього віку і пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-50 мл/хв), включаючи пацієнтів, які перебувають на діалізі, не вимагається корекції початкової дози препарату. Для зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка стандартна початкова доза лозартану упорядавляет 50 мг 1 раз/ Пацієнтам, у яких не вдалося досягти цільового рівня АТ на тлі прийому лозартану 50 мг/, потрібний підбір терапії шляхом комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг), і, у разі необхідності, потрібно збільшити дозу лозартану до 100 мг у поєднанні з гідрохлоротіазидом у дозі 12,5 мг/, надалі - збільшити дозу Лористы Н до 2 таблетки 1 раз/
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
лозартан калію 100 мг
гідрохлоротіазид 12.5 мг
Допоміжні речовини: крахм��л прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат.
Склад оболонки: гіпромелоза, макрогол 4000, барвник хіноліновий жовтий (Е104), титану діоксид (Е171), тальк.Фармакологічна дія
Комбінований антигіпертензивний препарат.
Лозартан - селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II типу АТ1 небілкової природи.
In vivo та in vitro лозартан та його біологічно активний карбоксильний метаболіт (ЕХР-3174) блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II на АТ1-рец��пторы незалежно від шляху його синтезу: призводить до підвищення активності реніну плазми крові, знижує концентрацію альдостерону в плазмі крові.
Лозартан побічно викликає активацію АТ2-рецепторів за рахунок підвищення рівня ангіотензину II. Лозартан не пригнічує активність кининазы II, ферменту, який бере участь у метаболізмі брадикініну.
Знижує ОПСС, тиск в малому колі кровообігу; зменшує постнавантаження, надає діуретичний ефект.
Перешкоджає розвитку гіпертрофії міокарда, підвищує толерантність до фізичногочеський навантаженні у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю.
Прийом лозартану 1 раз/ призводить до статистично значимого зниження систолічного і діастолічного АТ. Протягом доби лозартан рівномірно контролює АТ, при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ в кінці дії дози препарату становило приблизно 70-80% від ефекту на піку дії препарату, через 5-6 год після прийому. Синдром відміни не спостерігається; також лозартан не чинить клінічно значущого впливу на Ч��С.
Лозартан ефективний у чоловіків і жінок, а також у літніх (? 65 років) і більш молодих пацієнтів (? 65 років).
Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Володіє антигіпертензивними властивостями; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріол. Практично не впливає на нормальний артеріальний тиск. Діуретичний ефект настає через 1-2 год, д��стигает максимуму через 4 год і триває 6-12 год.
Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.Фармакокінетика
Фармакокінетика лозартану та гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні не відрізняється від такої при їх роздільному застосуванні.
Лозартан
Всмоктування
Добре всмоктується з ШКТ. Прийом препарату з їжею не чинить клінічно значущого впливу на його сироваткові концентрації. Біодоступність складаєяет близько 33%. Cmax лозартану в плазмі крові досягається через 1 год після прийому всередину, а Cmax ЕХР-3174 досягається через 3-4 ч.
Розподіл
Більше 99% лозартану та EXP-3174 зв'язується з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Vd лозартану дорівнює 34 л. Дуже погано проникає через ГЕБ.
Метаболізм
Піддається значному метаболізму при "першому проходженні" через печінку, утворюючи активний метаболіт ЕХР-3174 (14%) і ряд неактивних метаболітів.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та EXP-3174 становить пр��приблизно 10 мл/с (600 мл/хв) і 0.83 мл/с (50 мл/хв) відповідно. Нирковий кліренс лозартану і EXP-3174 становить близько 1.23 мл/с (74 мл/хв) і 0.43 мл/с (26 мл/хв), відповідно. T1/2 лозартану і EXP-3174 становить 2 години та 6-9 год відповідно. Близько 58% препарату виводиться з жовчю, 35% – нирками.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування і розподіл
Після прийому внутрішньо абсорбція гідрохлоротіазиду становить 60-80%. Cmax в плазмі крові досягається через 1-5 год після прийому всередину. Зв'язування гідрохлоротіазиду з білками плазми - 64%.
Метаболізм і выведеня
Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться нирками. T1/2 складає 5-15 ч.Побічні дії
З боку ЦНС: часто - головний біль, системне і несистемне запаморочення, безсоння, стомлюваність; іноді - мігрень.
З боку серцево-судинної системи: часто - ортостатична гіпотензія (дозозалежна), серцебиття, тахікардія; рідко - васкуліти.
З боку дихальної системи: часто - кашель, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, фарингіти, набряк слизової оболонки носа.
З боку піщеварительной системи: часто - діарея, диспепсія, нудота, блювання, біль у животі; рідко - гепатит, порушення функції печінки; дуже рідко - підвищення активності ферментів печінки та білірубіну.
З боку кістково-м'язової системи: часто - міалгія, біль у спині; іноді - артралгія.
З боку системи кровотворення: рідко - анемія, пурпура Шенлейна-Геноха.
З боку лабораторних показників: часто - гіперкаліємія, підвищення концентрації гемоглобіну і гематокриту (клінічно незначуще); іноді - помірне підвищення рівня мочевіни і креатиніну в сироватці крові.
Алергічні реакції: іноді - кропив'янка, шкірний свербіж; рідко - анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані та язика, викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки).
Інші: часто - астенія, слабкість, периферичні набряки, біль у грудях.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Можна призначати разом з іншими гіпотензивними засобами.
Немає необхідності у спеціальному підборі початкової дози у пацієнтів літнього віку. Препарат може підвищувати концентрацію сечовини та креатиніну в плазмі крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.
Гідрохлоротіазид може посилити артеріальну гіпотензію і порушення водно-електролітного балансу (зменшення ОЦК, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію, гіпокаліємію), порушувати толерантність до глюкози, знизити виведення кальцію з сечею та спричиняти минуще, незначне підвищення концентрації кальцію в плазмі крові, підвищувати конц��нтрацию холестерину і ТГ, провокувати виникнення гіперурикемії і/або подагри.
Лориста® Н містить лактозу, тому препарат не призначають пацієнтам з дефіцитом лактази, галактоземією або синдромом мальабсорбції глюкози/галактози.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Практично всі пацієнти під час терапії препаратом Лориста® Н можуть виконувати дії, що вимагають підвищеної уваги (наприклад, керування автомобілем або небезпечними технічними засобами). У окремих осіб на початку терапії препарат може викликати артеріальну гіпотензію та запаморочення і, таким чином, побічно вплинути на їх психофізичний стан. В цілях безпеки перед початком діяльності, що вимагає підвищеної уваги, пацієнти повинні спочатку оцінити власну реакцію на лікування, що проводиться.Свідчення
— артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія);
— зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого желвудка.Протипоказання
— анурія;
— виражені порушення функції нирок (КК<30 мл/хв);
— гіперкаліємія;
— дегідратація (в т. ч. на тлі прийому діуретиків у високих дозах);
— виражені порушення функції печінки;
— рефрактерна гіпокаліємія;
— артеріальна гіпотензія;
— дефіцит лактази;
— галактоземія або синдром мальабсорбції глюкози/галактози;
— вагітність;
— період лактації;
— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
��� підвищена чутливість до лосартану та інших компонентів препарату;
— підвищена чутливість до похідних сульфонамидов.
З обережністю слід застосовувати при порушеннях водно-електролітного балансу крові (гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, цукровому діабеті, гіперкальціємії, гіперурикемії і/або подагри, при обтяженому алергологічному анамнезіЛікарська взаємодія
Лозартан/>
У клінічних дослідженнях не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.
Рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту (клінічно дана взаємодія не вивчений).
Поєднання лозартану з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, амілорид), калійвмісними добавками або солями калію може призводити до гіперкаліємії.
НПЗЗ, у т.��. селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшувати ефективність діуретиків та інших гіпотензивних засобів, включаючи лозартан.
У пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримували терапію НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2), терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, яка зазвичай оборотна.
