Дозировка
Внутрь, независимо от приема пищи. Лористу Н можно сочетать с другими антигипертензивными средствами. Артериальная гипертензия Начальная и поддерживающая доза составляет 1 таблетка Лористы Н (50/12,5 мг) 1 раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект достигается в течение трех недель терапии. Для достижения более выраженного эффекта возможно увеличение дозы препарата до 2-х таблеток Лористы Н (50/12,5 мг) 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза - 2 таблетки препарата Лориста Н. У пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови (например, на фоне приема больших доз диуретиков) рекомендуемая начальная доза лозартана у пациентов с гиповолемией составляет 25 мг один раз в сутки. В связи с этим терапию Лористой Н необходимо начинать после отмены диуретиков и коррекции гиповолемии. У пожилых пациентов и пациентов с умеренной почечной недостаточностью, включая находящихся на диализе, не требуется коррекции начальной дозы. Снижение риска сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка Стандартная начальная доза лозартана составляет 50 мг 1 раз в сутки. Пациентам, у которых не удалось достичь целевых уровней АД на фоне приема лозартана 50 мг/сутки, требуется подбор терапии путем комбинации лозартана с низкими дозами гидрохлоротиазида (12,5 мг), и, в случае необходимости, нужно увеличить дозу лозартана до 100 мг в сочетании с гидрохлоротиазидом в дозе 12,5 мг/сутки, в дальнейшем - увеличить до 2-х таблеток Лористы Н 50/12,5 мг всего (100 мг лозартана и 25 мг гидрохлоротиазида в сутки однократно).
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой от желтого до желтого с зеленоватым оттенком цвета, овальные, слегка двояковыпуклые, с риской на одной стороне.
Состав
лозартан калия 50 мг
гидрохлоротиазид 12.5 мг
Вспомогательные вещества: крахмал прежелатинизированный, целлюлоза микрокристаллическая, лактозы моногидрат, магния стеарат.
Состав оболочки: гипромеллоза, макрогол 4000, краситель хинолиновый желтый (Е104), титана диоксид (Е171), тальк.
Фармакологическое действие
Лориста Н - комбинированный препарат; оказывает гипотензивное действие.
Лозартан является селективным антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа AT1) для приема внутрь, небелковой природы. In vivo и in vitro лозартан и его биологически активный карбоксильный метаболит (ЕХР-3174) блокируют все физиологически значимые эффекты ангиотензина II на AT1-рецепторы независимо от пути его синтеза: приводит к повышению активности ренина плазмы крови, снижает концентрацию альдостерона в плазме крови и др. Лозартан косвенно вызывает активацию АТ2-рецепторов за счет повышения уровня ангиотензина II.
Лозартан не подавляет активность кининазы II, фермента, который участвует в метаболизме брадикинина.
Снижает общее периферическое сосудистое сопротивление (ОПСС), давление в «малом» круге кровообращения; уменьшает постнагрузку, оказывает диуретический эффект.
Препятствует развитию гипертрофии миокарда, повышает толерантность к физической нагрузке у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН). Прием лозартана один раз в сутки приводит к статистически значимому снижению систолического и диастолического артериального давления (АД). Лозартан равномерно контролирует давление на протяжении суток, при этом антигипертензивный эффект соответствует естественному циркадному ритму. Снижение артериального давления (АД) в конце действия дозы препарата составляло примерно 70-80% от эффекта на пике действия препарата, через 5-6 часов после приема. Синдром «отмены» не наблюдается; так же лозартан не оказывает клинически значимого влияния на частоту сердечных сокращений (ЧСС). Лозартан эффективен у мужчин и женщин, а также у пожилых (> 65 лет) и более молодых пациентов (< 65 лет).
Гидрохлоротиазид. Тиазидный диуретик, диуретический эффект которого связан с нарушением реабсорбции ионов натрия, хлора, калия, магния, воды в дистальном отделе нефрона; задерживает выведение ионов кальция, мочевой кислоты. Обладает антигипертензивными свойствами; гипотензивное действие развивается за счет расширения артериол. Практически не оказывает влияния на нормальное артериальное давление (АД). Диуретический эффект наступает через 1-2 часа, достигает максимума через 4 часа и продолжается 6-12 часов. Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может потребоваться 3-4 недели.
Фармакокинетика
Фармакокинетика лозартана и гидрохлоротиазида при одновременном приеме не отличается от таковой при их раздельном назначении.
Лозартан.
Лозартан хорошо всасывается из желудочно-кишечного тракта. Подвергается значительному метаболизму при «первом прохождении» через печень, образуя активный метаболит (ЕХР- 3174) с карбоксиловой кислотой и другие неактивные метаболиты. Биодоступность составляет примерно 33%. Прием препарата с пищей не оказывает клинически значимого влияния на его сывороточные концентрации. ТСтах-1 час после приема внутрь, а его активного метаболита (ЕХР-3174) - 3-4 часа.
Более 99% лозартана и ЕХР-3174 связывается с белками плазмы крови, преимущественно, с альбумином. Объем распределения лозартана равен 34 л. Очень плохо проникает через гематоэнцефалический барьер.
Лозартан метаболизируется с образованием активного (ЕХР-3174) метаболита (14%) и неактивных, включая два основных метаболита, образующихся путем гидроксилирования бутильной группы цепи и менее значимый метаболит, N-2-тетразол глюкуронид.
Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет приблизительно 10 мл/сек. (600 мл/мин.) и 0,83 мл/сек. (50 мл/мин.) соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 1,23 мл/сек. (74 мл/мин.) и 0,43 мл/сек. (26 мл/мин.). Период полувыведения лозартана и активного метаболита составляет 2 часа и 6-9 часов, соответственно. Выводится преимущественно с желчью -58%, почками - 35%.
Гидрохлоротиазид
После приема внутрь всасывание гидрохлоротиазида составляет 60-80%. Максимальная концентрация гидрохлоротиазида в крови достигается через 1-5 часов после приема внутрь.
Связь с белками плазмы крови гидрохлоротиазида - 64%. Гидрохлоротиазид не метаболизируется и быстро выводится через почки. Период полувыведения составляет 5-15 часов.
Побочные действия
Со стороны крови и лимфатической системы: нечасто: анемия, пурпура Шенлейн-Геноха.
Со стороны иммунной системы:
редко: анафилактические реакции, ангионевротический отек (включая отек гортани и языка,
вызывающий обструкцию дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки).
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы:
часто: головная боль, системное и несистемное головокружение, бессонница, утомляемость;
нечасто: мигрень.
Со стороны сердечно-сосудистой системы:
часто: ортостатическая гипотензия (дозозависимая), сердцебиение, тахикардия;
редко: васкулиты.
Со стороны дыхательной системы:
часто: кашель, инфекции верхних отделов дыхательных путей, фарингиты, отек слизистой оболочки носа.
Со стороны желудочно-кишечного тракта:
часто: диарея, диспепсия, тошнота, рвота, боль в животе.
Со стороны гепатобилиарной системы:
редко: гепатит, нарушение функции печени.
Со стороны кожных покровов и подкожно-жировой клетчатки:
нечасто: крапивница, кожный зуд.
Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани:
часто: миалгия, боль в спине;
нечасто: артралгии.
Прочие:
часто: астения, слабость, периферические отеки, боль в груди.
Лабораторные показатели:
часто: гиперкалиемия, повышение концентрации гемоглобина и гематокрита (клинически не значимо);
нечасто: умеренное повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови;
очень редко: повышение активности ферментов печени и билирубина.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Можно назначать вместе с другими гипотензивными средствами.
Нет необходимости в специальном подборе начальной дозы больным пожилого возраста. Препарат может повышать концентрацию мочевины и креатинина в плазме крови у пациентов с двухсторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки.
Гидрохлоротиазид может усилить артериальную гипотензию и нарушения водно-электролитного баланса (уменьшение объема циркулирующей крови, гипонатриемию, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемию, гипокалиемию), нарушать толерантность к глюкозе, снизить выведение кальция с мочой и вызывать преходящее, незначительное повышение концентрации кальция в плазме крови, повышать концентрацию холестерина и триглицеридов, провоцировать возникновение гиперурикемии и/или подагры. Прием лекарственных средств, непосредственно действующих на систему ренин-ангиотензин, во время II и III триместров беременности может привести к гибели плода. При возникновении беременности показана отмена препарата.
Беременным женщинам использование диуретиков обычно не рекомендуется в связи с риском возникновения желтухи у плода и новорожденного, тромбоцитопении у матери. Терапия диуретиками не предупреждает развитие токсикоза беременности.
Особые предупреждения, касающиеся вспомогательных веществ:
Лориста Н содержит лактозу, поэтому не может быть назначена при следующих состояниях: дефицит лактазы, галактоземия или синдром мальабсорбции глюкозы/галактозы.
Показания
* Артериальная гипертензия (пациентам, которым показана комбинированная терапия).
* Снижение риска сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка.
Противопоказания
Повышенная чувствительность к лозартану, к средствам, являющимися производными сульфонамидов и другим компонентам препарата, анурия, выраженные нарушения функции почек (клиренс креатинина (КК) менее 30 мл/мин.), гиперкалиемия, дегидратация (в том числе на фоне приема высоких доз диуретиков), выраженные нарушения функции печени, рефрактерная гипокалиемия, беременность, период лактации, артериальная гипотензия, возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены), дефицит лактазы, галактоземия или синдром мальабсорбции глюкозы/галактозы.
С осторожностью: нарушения водно-электролитного баланса крови (гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия, гипокалиемия), двухсторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, сахарный диабет, гиперкальциемия, гиперурикемия и/или подагра, отягощенный аллергологический анамнез (у некоторых пациентов ангионевротический отек развивался ранее при приеме других лекарственных веществ, в том числе ингибиторов АП
Лекарственное взаимодействие
Лозартан
В клинических исследованиях взаимодействий фармакокинетики не выявлено клинически значимых взаимодействий препарата с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином. Рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита (клинически данное взаимодействие не изучено).
Сочетание лозартана с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид), калийсберегающими добавками или солями калия может приводить к гиперкалиемии.
НПВП, в том числе селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 могут снижать эффект диуретиков и других гипотензивных средств, включая лозартан. У пациентов с нарушенной функцией почек, получавших терапию НПВП (включая ингибиторы циклооксигеназы-2), терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II может приводить к дальнейшему ухудшению функции почек, включая острую почечную недостаточность, которая обычно обратима.
(6382)
Дозування
Внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Лористу Н можна поєднувати з іншими антигіпертензивними засобами. Артеріальна гіпертензія: Початкова та підтримуюча доза становить 1 таблетка Лористы Н (50/12,5 мг) 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом трьох тижнів терапії. Для досягнення більш вираженого ефекту можливо збільшення дози препарату до 2-х таблеток Лористы Н (50/12,5 мг) 1 раз на добу. Максимальна добова доза - 2 таблетки препарату Лориста Н. У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулирующїй крові (наприклад, на тлі прийому великих доз діуретиків) рекомендована початкова доза лозартану у пацієнтів з гіповолемією становить 25 мг один раз на добу. У зв'язку з цим терапію Лористой Н необхідно починати після відміни діуретиків і корекції гіповолемії. У літніх пацієнтів і пацієнтів з помірною нирковою недостатністю, включаючи перебувають на діалізі, не вимагається корекції початкової дози. Зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка Стандартна початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти цільових рівнів АТ на тлі прийому лозартану 50 мг/добу, потрібний підбір терапії шляхом комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг), і, у разі необхідності, потрібно збільшити дозу лозартану до 100 мг у поєднанні з гідрохлоротіазидом у дозі 12,5 мг/добу, надалі - збільшити до 2-х таблеток Лористы Н 50/12,5 мг (100 мг лозартану та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу одноразово).
Лікарська форма
Таблетки, покритий��е плівковою оболонкою від жовтого до жовтого з зеленуватим відтінком кольору, овальні, злегка двоопуклі, з рискою на одній стороні.Склад
лозартан калію 50 мг
гідрохлоротіазид 12.5 мг
Допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат.
Склад оболонки: гіпромелоза, макрогол 4000, барвник хіноліновий жовтий (Е104), титану діоксид (Е171), тальк.Фармакологічна дія
Лориста Н - комбінований препарат; чинить гіпотензивну дії��вії.
Лозартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (типу AT1) для прийому всередину, небілкової природи. In vivo та in vitro лозартан та його біологічно активний карбоксильний метаболіт (ЕХР-3174) блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II на AT1-рецептори незалежно від шляху його синтезу: призводить до підвищення активності реніну плазми крові, знижує концентрацію альдостерону в плазмі крові та ін. Лозартан побічно викликає активацію АТ2-рецепторів за рахунок підвищення рівня ангіотензину II.
Лозартан не п��давляет активність кининазы II, ферменту, який бере участь у метаболізмі брадикініну.
Знижує загальний периферичний судинний опір (ЗПСО), тиск в «малому» колі кровообігу; зменшує постнавантаження, надає діуретичний ефект.
Перешкоджає розвитку гіпертрофії міокарда, підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Прийом лозартану один раз на добу призводить до статистично значимого зниження систолічного і діастолічного артеріального так��лення (АД). Лозартан рівномірно контролює тиск протягом доби, при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження артеріального тиску (АТ) в кінці дії дози препарату становило приблизно 70-80% від ефекту на піку дії препарату, через 5-6 годин після прийому. Синдром «відміни» не спостерігається; так само лозартан не чинить клінічно значущого впливу на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан ефективний у чоловіків і жінок, а також у літніх людей (> 65 років) і більш молодих пацієнтів (< 65 років).
Гідрохлоротіазид. Тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Володіє антигіпертензивними властивостями; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріол. Практично не впливає на нормальний артеріальний тиск (АТ). Діуретичний ефект настає через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години і триває 6-12 годин. Антигіпертензивна ��ействие настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.Фармакокінетика
Фармакокінетика лозартану та гідрохлоротіазиду при одночасному прийомі не відрізняється від такої при їх роздільному призначення.
Лозартан.
Лозартан добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Піддається значному метаболізму при «першому проходженні» через печінку, утворюючи активний метаболіт (ЕХР - 3174) з карбоксилової кислоти та інші неактивні метаболіти. Біодоступність ззалишає приблизно 33%. Прийом препарату з їжею не чинить клінічно значущого впливу на його сироваткові концентрації. ТСтах-1 годину після прийому всередину, а його активного метаболіту (ЕХР-3174) - 3-4 години.
Більше 99% лозартану та ЕХР-3174 зв'язується з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану дорівнює 34 л. Дуже погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Лозартан метаболізується з утворенням активного (ЕХР-3174) метаболіту (14%) і неактивних, включаючи два основних метаболіти, що утворюються путим гідроксилювання бутільной групи ланцюга і менш значущий метаболіт, N-2-тетразол глюкуронід.
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 10 мл/сек. (600 мл/хв.) і 0,83 мл/сек. (50 мл/хв.) відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 1,23 мл/с. (74 мл/хв) і 0,43 мл/с. (26 мл/хв). Період напіввиведення лозартану та активного метаболіту становить 2 години та 6-9 годин відповідно. Виводиться переважно з жовчю -58%, нирками - 35%.
Гідрохлоротіазид
П��після прийому всередину всмоктування гідрохлоротіазиду становить 60-80%. Максимальна концентрація гідрохлортіазиду в плазмі крові досягається через 1-5 годин після прийому внутрішньо.
Зв'язок з білками плазми крові гідрохлоротіазиду - 64%. Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться через нирки. Період напіввиведення становить 5-15 годин.Побічні дії
З боку крові та лімфатичної системи: нечасто: анемія, пурпури Шенлейн-Геноха.
З боку імунної системи:
рідко: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані та язика,
викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки).
З боку ЦНС і периферичної нервової системи:
часто: головний біль, системне і несистемне запаморочення, безсоння, стомлюваність;
нечасто: мігрень.
З боку серцево-судинної системи:
часто: ортостатична гіпотензія (дозозалежна), серцебиття, тахікардія;
рідко: васкуліти.
З боку дихальної системи:
часто: кашель, інфекції верхніх відділів дихальних п��тей, фарингіти, набряк слизової оболонки носа.
З боку шлунково-кишкового тракту:
часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання, біль у животі.
З боку гепатобіліарної системи:
рідко: гепатит, порушення функції печінки.
З боку шкірних покривів і підшкірно-жирової клітковини:
нечасто: кропив'янка, шкірний свербіж.
З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини:
часто: міалгія, біль у спині;
нечасто: артралгія.
Інші:
часто: астенія, слабкість, периферические набряки, біль у грудях.
Лабораторні показники:
часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації гемоглобіну і гематокриту (клінічно не значуще);
нечасто: помірне підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові;
дуже рідко: підвищення активності ферментів печінки та білірубіну.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Можна призначати разом з іншими гіпотензивними засобами.
Немає необхідності у спеціальному підборі початкової дози хворим літнього віку. Препарат може підви��ать концентрацію сечовини та креатиніну в плазмі крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.
Гідрохлоротіазид може посилити артеріальну гіпотензію і порушення водно-електролітного балансу (зменшення об'єму циркулюючої крові, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію, гіпокаліємію), порушувати толерантність до глюкози, знизити виведення кальцію з сечею та спричиняти минуще, незначне підвищення концентрації кальцію в плазмі крові, підвищувати концентрацію холестерину і тригліцеридів, провокувати виникнення гіперурикемії і/або подагри. Прийом лікарських засобів, що безпосередньо діють на систему ренін-ангіотензин, під час II і III триместрів вагітності може призвести до загибелі плоду. При виникненні вагітності показана відміна препарату.
Вагітним жінкам використання діуретиків зазвичай не рекомендується у зв'язку з ризиком виникнення жовтяниці у плода та новонародженого, тромбоцитопенію у матері. Терапія діуретиками не попереджає розвиток токсико��а вагітності.
Особливі застереження щодо допоміжних речовин:
Лориста Н містить лактозу, тому не може бути призначена при наступних станах: дефіцит лактази, галактоземія або синдром мальабсорбції глюкози/галактози.Свідчення
* Артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія).
* Зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка.Протипоказання
Підвищена чувствите��вимогливість до лосартану, до засобів, які є похідними сульфонамидов та інших компонентів препарату, анурія, виражені порушення функції нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв), гіперкаліємія, дегідратація (в тому числі на тлі прийому високих доз діуретиків), виражені порушення функції печінки, рефрактерна гіпокаліємія, вагітність, період лактації, артеріальна гіпотензія, дитячий вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені), дефіцит лактази, галактоземія або синдром мальабсорбції глюкози/галактози.
З осто��ожностью: порушення водно-електролітного балансу крові (гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, цукровий діабет, гіперкальціємія, гіперурикемія та/або подагра, обтяжений алергологічний анамнез (у деяких пацієнтів ангіоневротичний набряк розвивався раніше при прийомі інших лікарських речовин, у тому числі інгібіторів АПЛікарська взаємодія
Лозартан
У клінічних дослідженнях взаємодій фар��акокинетики не виявлено клінічно значущих взаємодій препарату з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту (клінічно дана взаємодія не вивчений).
Поєднання лозартану з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, амілорид), калійзберігаючими добавками або солями калію може призводити до гіперкаліємії.
НПЗП, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 можуть снижать ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів, включаючи лозартан. У пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримували терапію НПЗП (включаючи інгібітори циклооксигенази-2), терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, яка зазвичай оборотна.
