Корзина Корзина пуста
Прием заказов через корзину сайта

Лидокаин буфус 0,02/мл 2мл n100 амп р-р (Лидокаин буфус 0,02/мл 2мл n100 амп р-р)

536 грн
0 грн
Рейтинг: 73 (4.1) 5
Артикул: 4460
+
Способы доставки
  • Новая Почта (отделение)
  • Курьером Новой Почты
Способы оплаты
  • Наличными при получении
  • Безналичный перевод
  • Приват 24
  • WebMoney
Рассказать друзьям:

Дозировка

• Для инфильтрационной анестезии: внутрикожно, подкожно, внутримышечно. Применяют раствор лидокаина 5 мг/мл (максимальная доза 400 мг). • Для блокады периферических нервов и нервных сплетений: периневрально, 10-20 мл раствора 10 мг/мл или 5-10 мл раствора 20 мг/мл (не более 400 мг). • Для проводниковой анестезии: периневрально применяют растворы 10 мг/мл и 20 мг/мл (не более 400 мг). • Для эпидуральной анестезии: эпидурально, растворы 10 мг/мл или 20 мг/мл (не более 300 мг). • Для спинальной анестезии: субарахноидально, З-4 мл раствора 20 мг/мл (60-80 мг). • В офтальмологии: раствор 20 мг/мл закапывают в конъюнктивальный мешок по 2 капли 2-З раза с интервалом 30-60 секунд непосредственно перед хирургическим вмешательством или исследованием. Для удлинения действия лидокаина возможно добавление ex tempore 0,1 % раствора эпинефрина (адреналина) (по 1 капле на 5-10 мл раствора лидокаина, но не более 5 капель на весь объем раствора). Рекомендуется снижение дозы лидокаина у пожилых пациентов и больных с заболеваниями печени (цирроз, гепатит) или со сниженным печеночным кровотоком (хроническая сердечная недостаточность) на 25-50 %. • В качестве антиаритмического средства: внутривенно. Раствор лидокаина 20 мг/мл используют для введения нагрузочной дозы. Введение начинается с нагрузочной дозы 1 мг/кг (в течение 2-4 минут со скоростью 25-50 мг/мин) с немедленным подключением постоянной инфузии со скоростью 1-4 мг/мин. Вследствие быстрого распределения (период полувыведения приблизительно 8 мин), через 10-20 мин после введения первой дозы происходит снижение концентрации препарата в плазме крови, что может потребовать повторного болюсного введения (на фоне постоянной инфузии) в дозе равной 1/2-1/3 нагрузочной дозы, с интервалом 8-10 мин. Максимальная доза в 1 час – 300 мг, в сутки – 2000 мг. Внутривенную инфузию обычно проводят в течение 12-24 часов с постоянным ЭКГ-мониторированием, после чего инфузию прекращают, чтобы оценить необходимость изменения антиаритмической терапии у пациента. Скорость выведения препарата снижена при сердечной недостаточности и нарушении функции печени (цирроз, гепатит) и у пожилых пациентов, что требует снижения дозы и скорости введения препарата на 25-50 %. При хронической почечной недостаточности коррекции дозы не требуется.

Передозировка

Симптомы: первые признаки интоксикации - головокружение, тошнота, рвота, эйфория; снижение артериального давления, астения; затем – судороги мимической мускулатуры с переходом в тонико-клонические судороги скелетной мускулатуры, психомоторное возбуждение, брадикардия, асистолия, коллапс; при использовании при родах, у новорожденного – брадикардия, угнетение дыхательного центра, апноэ. Лечение: прекращение введения препарата, ингаляция кислородом. Симптоматическая терапия. При судорогах внутривенно вводят 10 мг диазепама. При брадикардии – м-холиноблокаторы (атропин), вазоконстрикторы (норэпинефрин, фенилэфрин). Диализ неэффективен.

Лекарственная форма

Прозрачная бесцветная или слегка окрашенная жидкость.

Состав

1 мл раствора содержит:

активное вещество:

лидокаина гидрохлорид

(в пересчете на безводное вещество) – 20 мг

вспомогательные вещества:

натрия хлорид– 6 мг

натрия гидроксид

(0,1 М раствор натра едкого)– до рН 5,0-7,0

вода для инъекций– до 1 мл

Фармакологическое действие

Лидокаин по химической структуре относится к производным ацетанилида. Обладает выраженным местноанестезирующим действием и антиаритмическим (Ib класс) действием. Местноанестезирующее действие обусловлено угнетением нервной проводимости за счет блокады натриевых каналов в нервных окончаниях и нервных волокнах. По своему анестезирующему действию лидокаин значительно (в 2-6 раз) превосходит прокаин; действие лидокаина развивается быстрее и дольше – до 75 мин, а при одновременном применении с эпинефрином – более 2 часов. При местном применении расширяет сосуды, не оказывает местнораздражающего действия.

Антиаритмические свойства лидокаина обусловлены его способностью стабилизировать клеточную мембрану, блокировать натриевые каналы, увеличивать проницаемость мембран для ионов калия. Практически не влияя на электрофизиологическое состояние предсердий, лидокаин ускоряет реполяризацию в желудочках, угнетает IV фазу деполяризации в волокнах Пуркинье (фаза диастолической деполяризации), уменьшая их автоматизм и продолжительность потенциала действия, увеличивает минимальную разность потенциалов, при которой миофибриллы реагируют на преждевременную стимуляцию. На скорость быстрой деполяризации (фаза 0) не влияет или незначительно снижает. Не оказывает существенного влияния на проводимость и сократимость миокарда (угнетает проводимость только в больших, близких к токсическим дозах). Интервалы PQ, QRS и QT под его влиянием на ЭКГ не изменяются. Отрицательный инотропный эффект также выражен незначительно и проявляется кратковременно лишь при быстром введении препарата в больших дозах.

Фармакокинетика

Время достижения максимальной концентрации в плазме крови после внутримышечного введения – 5-15 минут, при медленной внутривенной инфузии без начальной насыщающей дозы – через 5-6 часов (у больных с острым инфарктом миокарда – 10 ч). Связь с белками плазмы – 50-80 %. Быстро распределяется (Т1/2 фазы распределения – 6-9 минут) в органах и тканях с хорошей перфузией, в том числе в сердце, легких, печени, почках, затем в мышечной и жировой ткани. Проникает через гематоэнцефалический и плацентарный барьер, секретируется с материнским молоком (40 % от концентрации в плазме матери). Метаболизируется главным образом в печени (на 90-95 % дозы) при участии микросомальных ферментов с образованием активных метаболитов – моноэтилглицинксилидида и глицинксилидида, имеющих период полувыведения 2 ч и 10 ч соответственно. Интенсивность метаболизма снижается при заболеваниях печени (может составлять от 50 до 10 % от нормальной величины); при нарушении перфузии печени у пациентов после инфаркта миокарда и/или с застойной сердечной недостаточностью. Период полувыведения при непрерывной инфузии в течение 24-48 часов – около З ч; при нарушении функции почек – может увеличиваться в 2 и более раз. Выводится с желчью и мочой (до 10 % дозы в неизмененном виде). Подкисление мочи способствует увеличению выведения лидокаина.

Побочные действия

Со стороны нервной системы, органов чувств и психики: эйфория, головная боль, головокружение, сонливость, общая слабость, невротические реакции, спутанность или потеря сознания, дезориентация, судороги, шум в ушах, парестезии, диплопия, нистагм, светобоязнь, тремор, тризм мимических мышц, тревога.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: снижение артериального давления, брадикардия, периферическая вазодилатация, коллапс, боль в груди, остановка сердца, тахикардия – при введении с вазоконстриктором, аритмия.

Аллергические реакции: кожная сыпь, крапивница, зуд, ангионевротический отек, анафилактический шок.

Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота.

Прочие: ощущение «жара» или «холода», стойкая анестезия, эректильная дисфункция, гипотермия, метгемоглобинемия, мелькание «мушек» перед глазами.

Особенности продажи

рецептурные

Особые условия

Необходимо отменить ингибиторы моноаминооксидазы не менее чем за 10 дней, в случае запланированного использования лидокаина.

Следует проявлять осторожность при проведении местной анестезии тканей с высокой васкуляризацией, во избежание внутрисосудистой инъекции рекомендуется проводить аспирационную пробу.

В период лечения необходимо соблюдать осторожность при вождении автотранспорта и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.

Показания

• Инфильтрационная, проводниковая, спинальная и эпидуральная анестезия.

• Терминальная анестезия в офтальмологии.

• Профилактика повторной фибрилляции желудочков при остром коронарном синдроме и повторных пароксизмов желудочковой тахикардии (обычно в течение 12-24 час).

• Желудочковые аритмии, обусловленные гликозидной интоксикацией.

Противопоказания

• синдром слабости синусового узла; выраженная брадикардия; атриовентрикулярная блокада II и III степени (за исключением случаев, когда введен зонд для стимуляции желудочков); синоатриальная блокада, синдром WPW, острая и хроническая сердечная недостаточность (III-IV Ф. К.); кардиогенный шок; синдром Адамса-Стокса; нарушение внутрижелудочковой проводимости;

• гиперчувствительность к любому из компонентов препарата;

• ретробульбарное введение больным с глаукомой;

• беременность, грудное вскармливание (проникает через плацентарный барьер, выделяется с грудным молоком).

С осторожностью – хроническая сердечная недостаточность II-III степени, артериальная гипотензия, гиповолемия, атриовентрикулярная блокада I степени, синусовая брадикардия, тяжелая печеночная и/или почечная недостаточность, тяжелая миастения, эпилептиформные судороги (в т.ч. в анамнезе), сниженный печеночный кровоток, ослабленные или пожилые больные (старше 65 лет), дети до 18 лет (вследствие замедленного метаболизма возможно накопление препарата), гиперчувствительность к другим амидным местноанестезирующим средствам в анамнезе.

Также необходимо учитывать общие противопоказания к проведению того или иного вида анестезии.

Лекарственное взаимодействие

Бета-адреноблокаторы и циметидин повышают риск развития токсических эффектов. Усиливает мышечную релаксацию курареподобных препаратов. Совместное назначение с бета-адреноблокаторами увеличивает риск развития брадикардии.

Аймалин, амиодарон, верапамил и хинидин усиливают отрицательный инотропный эффект.

Индукторы микросомальных ферментов печени (барбитураты, фенитоин, рифампицин) снижают эффективность лидокаина.

Вазоконстрикторы (эпинефрин, метоксамин, фенилэфрин) удлиняют местноанестезирующее действие лидокаина и могут вызывать повышение артериального давления и тахикардию.

Лидокаин снижает эффект антимиастенических средств.

Совместное применение с прокаинамидом может вызвать возбуждение центральной нервной системы, галлюцинации.

Гуанадрел, гуанетидин, мекамиламин, триметафана камзилат повышают риск выраженного снижения артериального давления и брадикардии.

Усиливает и удлиняет действие миорелаксантов.

Сочетанное применение лидокаина и фенитоина следует использовать с осторожностью, так как возможно уменьшение резорбтивного действия лидокаина, а также развитие нежелательного кардиодепрессивного эффекта.

Под влиянием ингибиторов моноаминооксидазы вероятно усиление местноанестезирующего действия лидокаина и снижение артериального давления. Больным, принимающим ингибиторы моноаминооксидазы, не следует назначать лидокаин парентерально.

При одновременном назначении лидокаина и полимиксина В необходимо следить за функцией дыхания больного.

При сочетанном применении лидокаина со снотворными или седативными средствами, наркотическими анальгетиками, гексеналом или тиопентал натрием возможно усиление угнетающего действия на центральную нервную систему и дыхание.

При внутривенном введении лидокаина больным, принимающим циметидин, возможны такие нежелательные эффекты как состояние оглушенности, сонливость, брадикардия, парестезии. Это связано с повышением уровня лидокаина в плазме крови, что объясняется высвобождением лидокаина из связи с белками крови, а также замедлением его инактивации в печени. В случае необходимости проведения комбинированной терапии этими препаратами следует уменьшать дозу лидокаина.

При обработке места инъекции дезинфицирующими растворами, содержащими тяжелые металлы, повышается риск развития местной реакции в виде болезненности и отека.
(3460)


Дозування

• Для інфільтраційної анестезії: внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом'язово. Застосовують розчин лідокаїну гідрохлориду 5 мг/мл (максимальна доза 400 мг). • Для блокади периферичних нервів та нервових сплетень: периневрально, 10-20 мл розчину 10 мг/мл або 5-10 мл розчину 20 мг/мл (не більше 400 мг). • Для провідникової анестезії: периневрально застосовують розчини 10 мг/мл і 20 мг/мл (не більше 400 мг). • Для епідуральної анестезії: епідурально, розчини 10 мг/мл або 20 мг/мл (не більше 300 мг). • Для спінальної анестезії: субарахноїдальний, З-4 мл розчину 20 мг/мл (60-80 ��р). • В офтальмології: розчин 20 мг/мл закапують у кон'юнктивальний мішок по 2 краплі 2-З рази з інтервалом 30-60 секунд безпосередньо перед хірургічним втручанням або дослідженням. Для подовження дії лідокаїну можливе додавання ex tempore 0,1 % розчину епінефрину (адреналіну) (по 1 краплі на 5-10 мл розчину лідокаїну, але не більше 5 крапель на весь об'єм розчину). Рекомендується зниження дози лідокаїну у пацієнтів літнього віку та хворих із захворюваннями печінки (цироз, гепатит) або зі зниженим печінковим кровотоком (хронічна серцева н��достатність) на 25-50 %. • Як антиаритмічного засобу: внутрішньовенно. Розчин лідокаїну 20 мг/мл використовують для введення навантажувальної дози. Вступ починається з навантажувальної дози 1 мг/кг (протягом 2-4 хвилин зі швидкістю 25-50 мг/хв) з негайним підключенням постійної інфузії зі швидкістю 1-4 мг/хв. Внаслідок швидкого розподілу (період напіввиведення приблизно 8 хв), через 10-20 хв після введення першої дози відбувається зниження концентрації препарату в плазмі крові, що може зажадати повторного болюсного введення (на фо��е постійної інфузії) у дозі рівної 1/2-1/3 навантажувальної дози, з інтервалом 8-10 хв. Максимальна доза в 1 годину – 300 мг, на добу – 2000 мг. Внутрішньовенну інфузію зазвичай проводять протягом 12-24 годин з постійним ЕКГ-моніторуванням, після чого інфузію припиняють, щоб оцінити необхідність зміни антиаритмічної терапії у пацієнта. Швидкість виведення препарату знижена при серцевій недостатності та порушення функції печінки (цироз, гепатит) та у літніх пацієнтів, що потребує зниження дози та швидкості введення препарату на 25-50 %. При хронічес��ой ниркової недостатності корекції дози не потрібно.

Передозування

Симптоми: перші ознаки інтоксикації - запаморочення, нудота, блювання, ейфорія; зниження артеріального тиску, астенія; потім – судоми мімічної мускулатури з переходом у тоніко-клонічні судоми скелетної мускулатури, психомоторне збудження, брадикардія, асистолія, колапс; при використанні під час пологів, у новонародженого – брадикардія, пригнічення дихального центру, апное. Лікування: припинення введення препарату, інгаляція киснем. Симптоматическая терапія. При судомах внутрішньовенно вводять 10 мг діазепаму. При брадикардії – м-холіноблокатори (атропін), вазоконстриктори (норепінефріну, фенілефрин). Діаліз неефективний.

Лікарська форма

Прозора безбарвна або злегка забарвлена рідина.

Склад

1 мл розчину містить:

активна речовина:

лідокаїну гідрохлорид

(у перерахунку на безводну речовину) – 20 мг

допоміжні речовини:

натрію хлорид– 6 мг

натрію гідроксид

(0,1 М розчин їдкого натру до рН 5,0-7,0

вода для ін'єкцій– до 1 мл

Фармакологічна дія

Лідокаїн за хімічною структурою відноситься до похідних ацетанилида. Володіє вираженим місцевоанестезуючу дію та антиаритмічну (Ib клас) дією. Місцевоанестезуюча дія зумовлена пригніченням нервової провідності за рахунок блокади натрієвих каналів у нервових закінченнях і нервових волокнах. За своїм анестезирующему дії лідокаїн значно (у 2-6 разів) перевершує прокаїн; дію лідокаїну розвивається швидше і довше – до 75 хв, а при одночасному застосув��нді з епінефрином – більше 2 годин. При місцевому застосуванні розширює судини, не чинить місцевоподразнювальної дії.

Антиаритмічні властивості лідокаїну обумовлені його здатністю стабілізувати клітинну мембрану, блокувати натрієві канали, збільшувати проникність мембран для іонів калію. Практично не впливаючи на електрофізіологічне стан передсердь, лідокаїн прискорює реполяризації в шлуночках, пригнічує IV фазу деполяризації у волокнах Пуркіньє (фаза діастолічної деполяризації), зменшуючи їх автоматизм і тривалість потенціалу дії, збільшує мінімальну різницю потенціалів, при якій міофібрили реагують на передчасну стимуляцію. На швидкість швидкої деполяризації (фаза 0) не впливає або незначно знижує. Не робить істотного впливу на провідність і скоротливість міокарда (пригнічує провідність тільки у великих, близьких до токсичних дозах). Інтервали PQ, QRS і QT під його впливом на ЕКГ не змінюються. Негативний інотропний ефект також виражений незначно і проявляється лише короткочасно при швидкому введення препарату у великих дозах.

Фармакокінетика

Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові після внутрішньом'язового введення – 5-15 хвилин, при повільної внутрішньовенної інфузії без початкової насичуючої дози – через 5-6 годин (у хворих з гострим інфарктом міокарда – 10 год). Зв'язок з білками плазми – 50-80 %. Швидко розподіляється (Т1/2 фази розподілу – 6-9 хвилин) в органах і тканинах з доброю перфузією, у тому числі в серці, легенях, печінці, нирках, потім в м'язової і жирової тканини. Проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар'єр, секретується з материнським молоком (40 % від концентрації у плазмі матері). Метаболізується головним чином у печінці (на 90-95 % дози) за участю мікросомальних ферментів з утворенням активних метаболітів – моноэтилглицинксилидида і глицинксилидида, які мають період напіввиведення 2 години і 10 год відповідно. Інтенсивність метаболізму знижується при захворюваннях печінки (може складати від 50 до 10 % від нормальної величини); при порушенні перфузії печінки у пацієнтів після інфаркту міокарда і/або з застійною серцевою недостатністю. Період напіввиведення при безперервній інфузії протягом 24-48 годин – близько ч; при порушенні функції нирок може збільшуватися в 2 і більше разів. Виводиться з жовчю і сечею (до 10 % дози в незмінному вигляді). Підкислення сечі сприяє збільшенню виведення лідокаїну.

Побічні дії

З боку нервової системи, органів почуттів і психіки: ейфорія, головний біль, запаморочення, сонливість, загальна слабкість, невротичні реакції, сплутаність або втрата свідомості, дезорієнтація, судоми, шум у вухах, парестезії, диплопія, ністагм, світлобоязнь, тр��мор, тризм мімічних м'язів, тривога.

З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, брадикардія, периферична вазодилатація, колапс, біль у грудях, зупинка серця, тахікардія – при введенні з вазоконстриктором, аритмія.

Алергічні реакції: шкірний висип, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.

З боку травної системи: нудота, блювання.

Інші: відчуття «жару» або «холоду», стійка анестезія, еректильна дисфункція, гіпотермія, метгемоглобинеми��, миготіння «мушок» перед очима.

Особливості продажу

рецептурні

Особливі умови

Необхідно відмінити інгібітори моноамінооксидази не менш ніж за 10 днів, у разі запланованого використання лідокаїну.

Слід проявляти обережність при проведенні місцевої анестезії тканин з високою васкуляризацією, щоб уникнути внутрішньосудинної ін'єкції рекомендується проводити аспіраційну пробу.

У період лікування необхідно дотримуватися обережності при водінні автотранспорту і занятті іншими потенційно небезпечними вид��мі діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Свідчення

• Інфільтраційна, провідникова, спінальна і епідуральна анестезія.

• Термінальна анестезія в офтальмології.

• Профілактика повторної фібриляції шлуночків при гострому коронарному синдромі та повторних пароксизмів шлуночкової тахікардії (зазвичай протягом 12-24 год).

• Шлуночкові аритмії, обумовлені глікозидного інтоксикацією.

Протипоказання

• синдром слабкості синусового вузла; виражена брадикардія; атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком випадків, коли введено зонд для стимуляції шлуночків); синоатріальна блокада, синдром WPW, гостра і хронічна серцева недостатність (III-IV Ф. К.); кардіогенний шок; синдром Адамса-Стокса; порушення внутрішньошлуночкової провідності;

• гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату;

• ретробульбарне введення хворим на глаукому;

• вагітність, грудне вигодовування (проникає через плацентарний бар'єр, виділяється з грудним молоком).

З обережністю – хронічна серцева недостатність II-III ступеня, артеріальна гіпотензія, гіповолемія, атріовентрикулярна блокада I ступеня, синусова брадикардія, тяжка печінкова і/або ниркова недостатність, тяжка міастенія, епілептиформні судоми (у т. ч. в анамнезі), знижений печінковий кровотік, ослаблені або літні хворі (старше 65 років), діти до 18 років (внаслідок уповільненого метаболізму можливе накопичення препарату), гіперчутливість до інших амідних місцевоанестезуючих засобів в анамнезі.>
Також необхідно враховувати загальні протипоказання до проведення того чи іншого виду анестезії.

Лікарська взаємодія

Бета-адреноблокатори і циметидин підвищують ризик розвитку токсичних ефектів. Підсилює м'язову релаксацію курареподібних препаратів. Спільне призначення з бета-адреноблокаторами збільшує ризик розвитку брадикардії.

Аймалін, аміодарон, верапаміл і хінідин посилюють негативний інотропний ефект.

Індуктори мікросомальних ферментів печінки (барбітурати, фенітоїн, рифампіцин) сниж��ють ефективність лідокаїну.

Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) подовжують місцевоанестезуючу дію лідокаїну і можуть викликати підвищення артеріального тиску та тахікардію.

Лідокаїн знижує ефект антимиастенических коштів.

Спільне застосування з прокаїнамідом може спричинити збудження центральної нервової системи, галюцинації.

Гуанадрел, гуанетидин, мекамиламин, триметафана камзилат підвищують ризик вираженого зниження артеріального тиску і брадикардії.

Підсилює і удлиняет дію міорелаксантів.

Поєднане застосування лідокаїну і фенітоїну слід використовувати з обережністю, оскільки можливе зменшення резорбтивної дії лідокаїну, а також розвиток небажаного кардіодепресивного ефекту.

Під впливом інгібіторів моноамінооксидази ймовірно посилення місцевоанестезуючої дії лідокаїну і зниження артеріального тиску. Хворим, які приймають інгібітори моноамінооксидази, не слід застосовувати лідокаїн парентерально.

При одночасному призначенні лідокаїна і поліміксину необхідно стежити за функцією дихання хворого.

При одночасному застосуванні лідокаїну зі снодійними або седативними засобами, наркотичними анальгетиками, гексеналом або тіопентал натрій можливе посилення пригнічувальної дії на центральну нервову систему і дихання.

При внутрішньовенному введенні лідокаїну хворим, які приймають циметидин, можливі такі небажані ефекти як стан оглушення, сонливість, брадикардія, парестезії. Це пов'язано з підвищенням рівня лідокаїну в плазмі крові, що ��бъясняется вивільненням лідокаїну зі зв'язку з білками крові, а також уповільненням його інактивації в печінці. У разі необхідності проведення комбінованої терапії цими препаратами слід зменшувати дозу лідокаїну.

При обробці місця ін'єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болючості і набряку.
Страна происхождения: Россия
Форма выпуска: раствор для инъекций 20 мг/мл по 2 мл - 100 полимерных ампул в упаковке
Беречь от детей: Да
Производитель: ОБНОВЛЕНИЕ
Общее описание: местноанестезирующее средство.
Хранить при комнатной температуре 15-25 градусов: Да
Хранить в защищенном от света месте: Да
Действующие вещества: Лидокаин
Пока нет комментариев
Написать комментарий
captcha
Рекомендуемые товары
Цефтриаксон 1,0 n20 флак пор в/в в/м
0 грн
878 грн
Цефтриаксон 1,0 n50 флак в/в в/м/биохимик
0 грн
1 580 грн
Хлоргексидин 0,05% 100мл флак р-р д/мест/нар прим
0 грн
368 грн
Вода для инъекций буфус 5мл n100 амп р-ль  д/приг лек форм д/ин
0 грн
530 грн
Натрия хлорид буфус 0,9% 5мл n100 амп р-ль
0 грн
544 грн
Аскорбиновая к-та 0,05/мл 2мл n10 амп р-р д/в/в в/м введ/армавир/
0 грн
394 грн
Шприц 10мл 2-х комп с иглой 21g n100/импорт/sfm
0 грн
1 040 грн
Шприц 2мл 3-х комп n100 /импорт/sfm/
0 грн
746 грн
Шприц 3мл 3-х комп. n100 /импорт/sfm/
0 грн
754 грн
Шприц инсулиновый 1мл 3-х комп с игл 30g омникан n100/ u100
0 грн
1 278 грн
© 2024. Интернет-аптека Apo.com.ua
Заказ обратного звонка