Дозировка
Режим дозирования следует подбирать, основываясь на реакции пациента и месте введения. Препарат следует вводить в наименьшей концентрации и наименьшей дозе, дающей требуемый эффект. Максимальная доза для взрослых не должна превышать 300 мг. Объем раствора, подлежащий введению, зависит от размера анестезируемого участка. Если есть потребность во введении большого объема с низкой концентрацией, то стандартный раствор разводят солевым раствором (0,9 %-ный раствор натрия хлорида). Разведение осуществляют непосредственно перед введением. Детям, пожилым и ослабленным пациентам препарат вводят в меньших дозах, соответствующих их возрасту и физическому состоянию. У взрослых и детей 12-18 лет однократная доза лидокаина (за исключением спинальной анестезии) не должна превышать 5 мг/кг, при максимальной - 300 мг. Дети младше I года Опыт применения у детей младше 1 года ограничен. Максимальная доза у детей 1-12 лет составляет 5 mi/кг массы тела 1 %-ного раствора. Совместное применение с эпинефрином Для удлинения действия лидокаина и уменьшения его системного действия возможно добавление ex tempore 0,1 % раствора эпинефрина в соотношении от 1: 100000 до 1: 200000. Порядок работы с полимерной ампулой: 1. Взять ампулу и встряхнуть ее, удерживая за горлышко. 2. Сдавить ампулу рукой, при этом не должно происходить выделение препарата, и вращающими движениями повернуть и отделить клапан. 3. Через образовавшееся отверстие немедленно соединить шприц с ампулой. 4. Перевернуть ампулу и медленно набрать в шприц ее содержимое. 5. Надеть иглу на шприц.
Передозировка
См. Особые указания
Лекарственная форма
Прозрачная бесцветная или слегка желтоватого цвета жидкость.
Состав
1 мл препарата содержит:
Активное вещество:
Лидокаина гидрохлорида моногидрат (в пересчете на лидокаина гидрохлорид) - 20 мг
Вспомогательные вещества: Натрия хлорид - 6 мг, 1 М раствор натрия гидроксида - до рН 5,0-7,0
Вода для инъекций - до 1 мл
Фармакологическое действие
Лидокаин является короткодействующим местным анестетиком амидного типа. В основе его механизма действия лежит уменьшение проницаемости мембраны нейрона для ионов натрия. В результате этого снижается скорость деполяризации и повышается порог возбуждения, приводя к обратимому местному онемению. Лидокаин применяют в целях достижения проводниковой анестезии в различных участках тела и контроля аритмий. Обладает быстрым началом действия (около одной минуты после внутривенного введения и пятнадцати минут после внутримышечного), быстро распространяется в окружающие ткани. Действие продолжается 10-20 минут и около 60-90 минут после внутривенного и внутримышечного введения соответственно.
Фармакокинетика
Абсорбция
Лидокаин быстро абсорбируется из желудочно-кишечного тракта, однако вследствие эффекта "первичного прохождения" через печень лишь небольшое его количество достигает системного кровотока.
Системная абсорбция лидокаина определяется местом введения и дозой. Максимальная концентрация в крови достигается после межреберной блокады, далее (в порядке снижения концентрации), после введения в поясничное эпидуральное пространство, плечевое сплетение и подкожные ткани. Основным фактором, определяющим скорость абсорбции и концентрацию в крови, является общая введенная доза, независимо от участка введения. Имеется линейная зависимость между количеством введенного лидокаина и результирующей максимальной концентрацией анестетика в крови.
Распределение
Лидокаин связывается с белками плазмы, включая ai-кислый гликопротсин (АКТ) и альбумин. Степень связывания вариабельна, составляя приблизительно 66 %. Плазменная концентрация АКГ у новорожденных низкая, поэтому у них отмечается относительно высокое содержание свободной биологически активной фракции лидокаина. Лидокаин проникает через гематоэнцефалический и плацентарный барьеры, вероятно, посредством пассивной диффузии. Метаболизм
Лидокаин метаболизирустся в печени, около 90 % введенной дозы подвергается N- дезалкилированию с образованием моноэтилглицинксилидида (MEGX) и глицинксилидида (GX), оба вносят вклад в терапевтические и токсические эффекты лидокаина. Фармакологические и токсические эффекты MEGX и GX сопоставимы с таковыми лидокаина, но выражены слабее. GX обладает более длинным, чем лидокаин, периодом полувыведения (около 10 часов) и может кумулировать при многократном введении.
Метаболиты, образующиеся в результате последующего метаболизма, выводятся с мочой,
содержание неизмененного лидокаина в моче не превышает 10 %.
Выведение
Терминальный период полувыведения лидокаина после внутривенного болюсного введения здоровым взрослым добровольцам составляет 1-2 часа. Терминальный период полувыведения GX составляет около 10 часов. MEGX - 2 часа.
Особые группы пациентов
Вследствие быстрого метаболизма на фармакокинетику лидокаина могут оказывать влияние состояния, нарушающие функцию печени. У пациентов с печеночной дисфункцией период полувыведения лидокаина может повышаться в 2 и более раз. Нарушение функции почек не влияет на фармакокинетику лидокаина, но может приводить к кумуляции его метаболитов.
У новорожденных отмечается низкая концентрация АКТ, поэтому связь с белками плазмы может снижаться. Вследствие потенциально высокой концентрации свободной фракции применение лидокаина у новорожденных не рекомендуется.
Побочные действия
Нежелательные реакции описаны в соответствии с системно-органными классами MedDRA. Частота определена следующим образом:
Подобно другим местным анестетикам, нежелательные реакции на лидокаин редки и. как правило, обусловлены повышенной плазменной концентрацией вследствие случайного внутрисосудистого введения, превышения дозы или быстрой абсорбции из участков с обильным кровоснабжением, либо вследствие гиперчувствительности, идиосинкразии или сниженной переносимости пациента. Реакции системной токсичности, главным образом, проявляются со стороны центральной нервной и (или) сердечно-сосудистой системы (см. также раздел "Передозировка").
Нарушения со стороны иммунной системы
Реакции гиперчувствительности (аллергические или анафилактоидные реакции, анафилактический шок) - см. также нарушения со стороны кожи и подкожных тканей. Кожная аллергическая проба на лидокаин считается ненадежной.
Нарушения со стороны нервной системы и психические расстройства
К неврологическим признакам системной токсичности относятся головокружение, нервозность, тремор, парестезия вокруг рта, онемение языка, сонливость, судороги, кома. Реакции со стороны нервной системы могут проявляться ее возбуждением или угнетением. Признаки стимуляции ЦНС могут быть непродолжительными или не возникать вовсе, вследствие чего первыми проявлениями токсичности могут служить признаки угнетения ЦНС - спутанность сознания и сонливость, сменяющиеся комой и дыхательной недостаточностью.
К неврологическим осложнениям спинальной анестезии относятся преходящие неврологические симптомы, такие как боль в пояснице, ягодицах и ногах. Эти симптомы развиваются, как правило, в течение 24 часов после анестезии и разрешаются в течение нескольких дней. После спинальной анестезии лидокаином и сходными средствами описаны отдельные случаи арахноидита и синдрома конского хвоста со стойкой парестезией, дисфункцией кишечника и мочевыводящих путей или параличом нижних конечностей. Большинство случаев обусловлено гипербарической концентрацией лидокаина или длительной спинальной инфузией.
Нарушения со стороны органа зрения
Признаками лидокаиновой токсичности могут быть затуманенное зрение, диплопия и преходящий амавроз.
Двусторонний амавроз также может быть следствием случайного введения в ложе зрительного нерва в ходе офтальмологических процедур. После ретро- и перибульбарной анестезии сообщалось о воспалении глаза и диплопии (см. раздел "Особые указания").
Нарушения со стороны органа слуха и лабиринта Шум в ушах, гиперакузия.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы
Сердечно-сосудистые реакции проявляются артериальной гипотензией, брадикардией, угнетением сократительной функции миокарда (отрицательный инотропный эффект), аритмиями, возможны, остановка сердца или недостаточность кровообращения.
Нарушения со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения Одышка, бронхоспазм, угнетение дыхания, остановка дыхания.
Нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта
Тошнота, рвота.
Нарушения со стороны колеи и подкожных тканей
Сыпь, крапивница, ангионевротический отек, отек лица.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Передозировка:
Симптомы
Токсичность со стороны центральной нервной системы проявляется симптомами, нарастающими по тяжести. Сначала может развиться парестезия вокруг рта, онемение языка, головокружение, гиперакузия и шум в ушах. Нарушение зрения и мышечный тремор или мышечные подергивания свидетельствуют о более серьезной токсичности и предшествуют генерализованным судорогам. Затем могут наступить потеря сознания и большие судорожные припадки продолжительностью от нескольких секунд до нескольких минут. Судороги приводят к быстрому нарастанию гипоксии и гиперкапнии, обусловленных повышенной мышечной активностью и нарушением дыхания. В тяжелых случаях может развиться апноэ. Ацидоз усиливает токсические эффекты местных анестетиков.
В тяжелых случаях возникают нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы. При высокой системной концентрации могут развиться артериальная гипотензия, брадикардия, аритмия и остановка сердца, которые могут оказаться летальными. Разрешение передозировки происходит вследствие перераспределения местного анестетика из центральной нервной системы и его метаболизма, оно может протекать достаточно быстро (если не была введена очень большая доза препарата).
Лечение
Мри возникновении признаков передозировки введение анестетика следует немедленно прекратить.
Судороги, угнетение ЦНС и кардиотоксичность требуют медицинского вмешательства. Главные цели терапии заключаются в поддержании оксигенации, прекращении судорог, поддержании адекватного кровообращения и купировании ацидоза (в случае его развития). В соответствующих случаях необходимо обеспечить проходимость дыхательных путей и назначить кислород, а также наладить вспомогательную вентиляцию легких (масочную или с помощью мешка Амбу). Поддержание кровообращения осуществляется посредством вливания плазмы или инфузионных растворов. При необходимости длительного поддержания кровообращения, следует рассмотреть возможность введения вазопрессоров, однако они повышают риск возбуждения ЦНС. Контроль судорог можно достичь посредством внутривенного введения диазепама (0,1 мг/кг) или тиопентала натрия (1-3 мг/кг), при этом следует учитывать, что прогивосудорожные средства могут также угнетать дыхание и кровообращение. Продолжительные судороги могут препятствовать вентиляции легких и оксигенации пациента, в связи с чем следует рассмотреть возможность ранней эндотрахеальной интубации. При остановке сердца приступают к стандартной сердечно-легочной реанимации.
Эффективность диализа при лечении острой передозировки лидокаином очень низкая.
Особые указания:
Введение лидокаина должны осуществлять специалисты, обладающие опытом проведения и оборудованием для реанимации. При введении местных анестетиков необходимо располагать оборудованием для проведения реанимации. Его следует с осторожностью применять у пациентов с миастенией gravis, эпилепсией, хронической сердечной недостаточностью, брадикардией и угнетением дыхания, а также в комбинации с препаратами, взаимодействующими с лидокаином и приводящими к повышению его биодоступности, потенцированию эффектов (например, фенитоином) или удлинению выведения (например, при печеночной или терминальной почечной недостаточности, при которой могут кумулировать метаболиты лидокаина). За пациентами, получающими антиаритмические препараты III класса (например, амиодарон) необходимо установить тщательное наблюдение и ЭКГ-мониторинг, поскольку влияние на сердце может потенцироваться.
Поступали пострегистрационные сообщения о хондролизе у пациентов, которым осуществляли длительную внутрисуставную инфузию местных анестетиков после операции. В большинстве случаев хондролиз отмечался в плечевом суставе. Вследствие множества вносящих вклад факторов и противоречивости научной литературы относительно механизма реализации эффекта, причинно-следственная связь не выявлена. Длительная внутрисуставная инфузия не является разрешенным показанием к применению лидокаина.
Внутримышечное введение лидокаина может повышать активность креатинфосфокиназы, что может затруднить диагностику острого инфаркта миокарда.
Показано, что лидокаин может вызывать порфирию у животных, его применения у лиц с порфирией следует избегать.
При введении в воспаленные или инфицированные ткани эффект лидокаина может снижаться.
Перед началом внутривенного введения лидокаина необходимо устранить гипокалиемию, гипоксию и нарушение кислотно-основного состояния.
Некоторые процедуры местной анестезии могут приводить к серьезным нежелательным реакциям, независимо от применяемого местного анестетика.
Проводниковая анестезия спинномозговых нервов может приводить к угнетению сердечно-сосудистой системы, особенно на фоне гииоволемии, поэтому при проведении эпидуральной анестезии пациентам с сердечно-сосудистыми нарушениями следует соблюдать осторожность.
Эпидуральная анестезия может приводить к артериальной гипотензии и брадикардии. Риск можно снизить предварительным введением кристаллоидных или коллоидных растворов. Необходимо немедленно купировать артериальную гипотензию. В некоторых случаях парацервикальная блокада при беременности может приводить к брадикардии или тахикардии у плода, в связи с чем требуется тщательный мониторинг частоты сердцебиения у плода (см. раздел "Применение во время беременности и в период грудного вскармливания").
Введение в область головы и шеи может привести к непреднамеренному попаданию в артерию с развитием церебральной симптоматики даже в низких дозах. Ретробульбарное введение в редких случаях может приводить к попаданию в субарахноидальное пространство черепа, приводя к серьезным/тяжелым реакциям, включая сердечно-сосудистую недостаточность, апноэ, судороги и временную слепоту. Ретро- и перибульбарное введение местных анестетиков несет низкий риск стойкой глазодвигательной дисфункции. К основным причинам относят травму и (или) местное токсическое действие на мышцы и (или) нервы.
Тяжесть подобных реакций зависит от степени травмы, концентрации местного анестетика и продолжительности его экспозиции в тканях. В связи с этим любой местный анестетик необходимо применять в наименьшей эффективной концентрации и дозе. Раствор для инъекций лидокаина не рекомендуется применять у новорожденных. Оптимальная сывороточная концентрация лидокаина, позволяющая избежать такой токсичности как судороги и аритмии, у новорожденных не установлена. Следует избегать внутрисосудистого введения, если таковое напрямую не показано.
Применение с осторожностью:
- у пациентов с коагулопатией. Терапия антикоагулянтами (например, гепарином), НПВП или плазмозаменителями повышает склонность к кровотечениям. Случайное повреждение
сосудов может привести к тяжелым кровотечениям. При необходимости следует проверить время кровотечения, активированное частичное тромбопластиновое время (АЧТВ) и содержание тромбоцитов;
- пациенты с полной и неполной блокадой внутрисердечного проведения, поскольку местные анестетики могут угнетать AV-проведение;
- необходимо тщательно наблюдать за пациентами с судорожными расстройствами на предмет симптоматики со стороны ЦНС. Низкие дозы лидокаина также могут повышать судорожную готовность. У пациентов с синдромом Мелькерссона-Розенталя аллергические и токсические реакции со стороны нервной системы в ответ на введение местных анестетиков могут развиваться чаще;
- третий триместр беременности.
Лидокаин. раствор для инъекций, 10, 20 мг/мл не разрешен для интратекального введения (субарахноидальной анестезии).
Влияние на способность управлять трансп. ср. и мех.:
После введения местных анестетиков может отмечаться преходящее снижение чувствительности и (или) моторный блок. До разрешения этих эффектов пациентам не рекомендуется управлять транспортными средствами и работать с механизмами.
Показания
Местная и регионарная анестезия, проводниковая анестезия при больших и малых хирургических вмешательствах.
Противопоказания
Гиперчувствительность к компонентам препарата и к анестетикам амидного типа; атриовеитрикулярная (AV) блокада 3 степени; гиповолемия.
С осторожностью:
Введение лидокаина следует осуществлять с осторожностью пациентам с миастенией gravis, эпилепсией, хронической сердечной недостаточностью, брадикардией и угнетением дыхания, коагулопатией, полной и неполной блокадой внутрисердечного проведения, судорожными расстройствами, синдромом Мелькерссона-Розенталя, порфирией, а также в третий триместр беременности (см. раздел "Особые указания").
Беременность и лактация:
Фертильность
Данные о влиянии лидокаина на фертильность человека отсутствуют.
Беременность
Лидокаин разрешается применять во время беременности и грудного вскармливания. Необходимо строго придерживаться назначенного режима дозирования. При осложнениях или кровотечении в анамнезе проведение эгшдуральной анестезии лидокаином в акушерстве противопоказано.
Лидокаин применяли у большого числа беременных женщин и женщин детородного возраста. Какие-либо репродуктивные нарушения не зарегистрированы, т. е. повышения частоты пороков развития не отмечалось.
Вследствие потенциального достижения высокой концентрации местных анестетиков у плода после парацервикальной блокады у него могут развиться нежелательные реакции, такие как фетальная брадикардия. В связи с этим лидокаин в концентрации, превышающей 1 %, в акушерстве не применяют.
В исследованиях на животных вредное воздействие на плод не обнаружено.
Грудное вскармливание
Лидокаин в небольшом количестве проникает в грудное молоко, его пероральная биодоступность очень низкая. Таким образом, ожидаемое количество, поступающее с грудным молоком, очень небольшое, следовательно, потенциальный вред для ребенка очень низкий. Решение о возможности применения лидокаина в период грудного вскармливания принимает врач.
Лекарственное взаимодействие
Токсичность лидокаина увеличивается при его одновременном применении с циметидином и пропранололом вследствие повышения концентрации лидокаина, это требует снижения дозы лидокаина. Оба препарата снижают печеночный кровоток. Кроме того, циметидин ингибирует микросомальную активность. Ранитидин незначительно снижает клиренс лидокаина, что приводит к повышению его концентрации. Повышение сывороточной концентрации лидокаина также могут вызывать противовирусные средства (например, ампренавир, атазанавир, дарунавир, лопинавир).
Гипокалиемия, вызываемая диуретиками, может снижать действие лидокаина при их одновременном применении (см. раздел "Особые указания").
Лидокаин следует с осторожностью применять у пациентов, получающих другие местные анестетики или средства, структурно сходные с местными анестетиками амидного типа (например, антиаритмиками, такими как мексилетин, токаинид), поскольку системные токсические эффекты носят аддитивный характер. Отдельные исследования лекарственного взаимодействия между лидокаином и антиаритмиками III класса (например, амиодароном) не проводились, однако рекомендуется соблюдать осторожность.
У пациентов, одновременно получающих антипсихотические средства, удлиняющие или способные удлинять интервал QT (например, пимозид, сертиндол, оланзапин, кветиапин, зотепин), прениламин, эпинефрин (при случайном внутривенном введении) или антогонисты 5-НТз-серотониновых рецепторов (например, трописетрон, доласетрон), может повышаться риск желудочковых аритмий.
Одновременное применение хинупристина/дальфонристина может увеличивать концентрацию лидокаина и повышать, таким образом, риск желудочковых аритмий; их одновременного применения следует избегать.
У пациентов, одновременно получающих миорелаксанты (например, суксаметоний), может повышаться риск усиленной и пролонгированной нервно-мышечной блокады. После применения бупивакаина у пациентов, получавших верапамил и тимолол, сообщалось о развитии сердечно-сосудистой недостаточности; лидокаин близок по структуре к бупивакаину.
Допамин и 5-гидрокситриптамин снижают порог судорожной готовности к лидокаину.
Опиоиды, вероятно, обладают просудорожным действием, что подтверждается данными, что лидокаин снижает судорожный порог к фентанилу у человека.
Комбинация опиоидов и противорвотных средств, иногда применяемая в целях седации у детей, может снизить судорожный порог к лидокаину и повысить его угнетающее действие на ЦНС.
Применение эпинефрина вместе с лидокаином может снизить системную абсорбцию, но при случайном внутривенном введении резко возрастает риск желудочковой тахикардии и фибрилляции желудочков.
Одновременное применение прочих антиаритмиков, ?-адреноблокаторов и блокаторов "медленных" кальциевых каналов может дополнительно снижать AV-проведение, проведение по желудочкам и сократимость.
Одновременное применение сосудосуживающих средств увеличивает длительность действия лидокаина.
Одновременное применение лидокаина и алкалоидов спорыньи (например, эрготамина) может вызвать тяжелую артериальную гипотензию.
Необходимо соблюдать осторожность при применении седативных средств, поскольку они могут повлиять на действие местных анестетиков на ЦНС.
Следует соблюдать осторожность при длительном применении противоэпилептических средств (фенитоин), барбитуратов и других ингибиторов микросомальных ферментов печени, поскольку это может привести к снижению эффективности и, как следствие, повышенной потребности в лидокаине. С другой стороны, внутривенное введение фенитоина может усилить угнетающее действие лидокаина на сердце. Анальгезирующий эффект местных анестетиков может усиливаться опиоидами и клонидином.
Этиловый спирт, особенно при длительном злоупотреблении, может снижать действие местных анестетиков.
Лидокаии не совместим с амфотерицином В, метогекситоном и нитроглицерином. При одновременном применении лидокаина с наркотическими анальгетиками развивается аддитивный эффект, что используется при проведении эпидуральной анестезии, однако усиливает угнетение центральной нервной системы и дыхания.
Вазоконстрикторы (эпинефрин, метоксамин, фенилэфрин) удлиняют местноанестезирующее действие лидокаина и могут вызывать повышение артериального давления и тахикардию.
Использование с ингибиторами моноаминооксидазы (фуразолидон, прокарбазин, селегинин) вероятно усиливает местноанестезирующее действие лидокаина и повышает риск снижения артериального давления.
Гуанадрел, гуанетидин, мекамиламин, триметафана камзилат повышают риск выраженного снижения артериального давления и брадикардии.
Антикоагулянты (в т. ч. ардепарин натрия, далтепарин натрия, данапароид натрия, эпоксапарин натрия, гепарин, варфарин и др.) увеличивают риск развития кровотечений. Лидокаин снижает кардиотонический эффект дигитоксина.
Лидокаин снижает эффект антимиастенических лекарственных средств, усиливает и удлиняет действие миорелаксирующих лекарственных средств.
При обработке места инъекции дезинфицирующими растворами, содержащими тяжелые металлы, повышается риск развития местной реакции в виде болезненности и отека. Смешивать лидокаин с другими лекарственными препаратами не рекомендуется.
(3453)
Дозування
Режим дозування слід підбирати, грунтуючись на реакції пацієнта і місці введення. Препарат слід вводити у найменшій концентрації і найменшій дозі, що дає потрібний ефект. Максимальна доза для дорослих не повинна перевищувати 300 мг. Об'єм розчину, що підлягає введенню, залежить від розміру анестезируемого ділянки. Якщо є потреба у введенні великого об'єму з низькою концентрацією, то стандартний розчин розводять сольовим розчином (0,9 %-ний розчин натрію хлориду). Розведення здійснюють безпосередньо перед��едением. Дітям, літнім і ослабленим пацієнтам препарат вводять у менших дозах, що відповідають їх віку і фізичного стану. У дорослих і дітей 12-18 років разова доза лідокаїну (за винятком спінальної анестезії) не повинна перевищувати 5 мг/кг, при максимальної - 300 мг. Діти молодше I роки Досвід застосування у дітей молодше 1 року обмежений. Максимальна доза у дітей 1-12 років становить 5 mi/кг маси тіла 1 %-ного розчину. Спільне застосування з епінефрином Для подовження дії лідокаїну і зменшення його системної дії можли��про додавання ex tempore 0,1 % розчину епінефрину в співвідношенні від 1: 100000, 1: 200000. Порядок роботи з полімерної ампулою: 1. Взяти ампулу і струснути її, утримуючи за горлечко. 2. Стиснути ампулу рукою, при цьому не повинно відбуватися виділення препарату, і обертаючими рухами звернути і відокремити клапан. 3. Через отвір, що утворився, негайно з'єднати шприц з ампулою. 4. Перевернути ампулу і повільно набрати в шприц її вміст. 5. Надіти голку на шприц.Передозування
См. Особливі вказівки
Лікарська форма
Прозора бесцвет��а або злегка жовтуватого кольору рідина.Склад
1 мл препарату містить:
Активна речовина:
Лідокаїну гідрохлориду моногідрат (в перерахунку на лідокаїну гідрохлорид) - 20 мг
Допоміжні речовини: Натрію хлорид - 6 мг, 1 М розчин натрію гідроксиду до рН 5,0-7,0
Вода для ін'єкцій - до 1 млФармакологічна дія
Лідокаїн є короткодействующим місцевим анестетиком амідного типу. В основі механізму дії лежить зменшення проникності мембрани клітини для іонів натрію. В результаті цього з��ижается швидкість деполяризації та підвищується поріг збудження, приводячи до оборотного місцевим оніміння. Лідокаїн застосовують у цілях досягнення провідникової анестезії в різних ділянках тіла і контролю аритмій. Володіє швидким початком дії (близько однієї хвилини після внутрішньовенного введення і п'ятнадцяти хвилин після внутрішньом'язового), швидко поширюється в навколишні тканини. Дія триває 10-20 хвилин і близько 60-90 хвилин після внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення відповідно.Фармакокінетика
Абсорбція
Лидокаїн швидко абсорбується з шлунково-кишкового тракту, проте внаслідок ефекту "першого проходження" через печінку лише невелика його кількість досягає системного кровотоку.
Системна абсорбція лідокаїну визначається місцем введення та дозою. Максимальна концентрація в крові досягається після міжреберної блокади, далі (в порядку зниження концентрації), після введення в поперекове епідуральний простір, плечове сплетіння і підшкірні тканини. Основним чинником, що визначає швидкість абсорбції і концентрацію в крові, є загальна введена доза, незалежно від ділянки введення. Є лінійна залежність між кількістю введеного лідокаїну і результуючої максимальною концентрацією анестетика в крові.
Розподіл
Лідокаїн зв'язується з білками плазми, включаючи ai-кислий гликопротсин (АКТ) і альбумін. Ступінь зв'язування варіабельна, складаючи приблизно 66 %. Плазмова концентрація АКГ у новонароджених низька, тому у них відзначається відносно високий вміст вільної біологічно активної фракції лидокаи��а. Лідокаїн проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар'єри, ймовірно, за допомогою пасивної дифузії. Метаболізм
Лідокаїн метаболизирустся в печінці, близько 90 % введеної дози піддається N - дезалкилированию з утворенням моноэтилглицинксилидида (MEGX) і глицинксилидида (GX), обидва вносять вклад в терапевтичні та токсичні ефекти лідокаїну. Фармакологічні та токсичні ефекти MEGX і GX порівнянні з такими лідокаїну, але виражені слабше. GX має більш довгим, ніж лідокаїн, періодом напіввиведення (близько 10 годин) �� може кумуляції при багаторазовому введенні.
Метаболіти, що утворюються в результаті подальшого метаболізму виводяться з сечею,
вміст незміненого лідокаїну в сечі не перевищує 10 %.
Виведення
Термінальний період напіввиведення лідокаїну після внутрішньовенного болюсного введення здоровим дорослим добровольцям становить 1-2 години. Термінальний період напіввиведення GX становить близько 10 годин. MEGX - 2 години.
Особливі групи пацієнтів
Внаслідок швидкого метаболізму на фармакокінетику лідокаїну можуть чинити вплив стану, що порушують функцію печінки. У пацієнтів з печінковою дисфункцією період напіввиведення лідокаїну може підвищуватися в 2 і більше разів. Порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику лідокаїну, але може призводити до кумуляції його метаболітів.
У новонароджених відзначається низька концентрація АКТ, тому зв'язок з білками плазми може знижуватися. Внаслідок потенційно високої концентрації вільної фракції застосування лідокаїну у новонароджених не рекомендується.Побічні дії
Небажані реакції описуються відповідно до системно-органними класами MedDRA. Частота визначена наступним чином:
Подібно до інших місцевих анестетиків, небажані реакції на лідокаїн рідкісні і. як правило, зумовлені підвищеною плазмовою концентрацією внаслідок випадкового внутрішньосудинного введення, перевищення дози або швидкій абсорбції з ділянок з рясним кровопостачанням, або внаслідок гіперчутливості, ідіосинкразії або зниженої переносимості пацієнта. Реакції системної токсичності, головним чином, проявляються з з��ороны центральної нервової та (або) серцево-судинної системи (див. розділ "Передозування").
Порушення з боку імунної системи
Реакції гіперчутливості (алергічні або анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок) - див. також порушення з боку шкіри та підшкірних тканин. Шкірна алергічна проба на лідокаїн вважається ненадійною.
Порушення з боку нервової системи та психічні розлади
До неврологічних ознак системної токсичності відносяться запаморочення, нервозність, тремор, парестезія навколо рота, оніміння язика, сонливість, судоми, кома. Реакції з боку нервової системи можуть проявлятися її порушенням або пригніченням. Ознаки стимуляції ЦНС можуть бути нетривалими або не виникати взагалі, внаслідок чого першими проявами токсичності можуть служити ознаки пригнічення ЦНС - сплутаність свідомості та сонливість, змінюються комою і дихальною недостатністю.
До неврологічних ускладнень спінальної анестезії належать минущі неврологічні симптоми, такі як біль у пояс��іце, сідницях і ногах. Ці симптоми розвиваються, як правило, протягом 24 годин після анестезії та вирішуються протягом декількох днів. Після спінальної анестезії лідокаїном і подібними засобами описані окремі випадки арахноїдиту та синдрому кінського хвоста зі стійкою парестезією, дисфункцією кишечника і сечовивідних шляхів або паралічем нижніх кінцівок. Більшість випадків обумовлено гіпербаричної концентрацією лідокаїну або тривалої спінальної інфузією.
Порушення з боку органа зору
Ознаками лідо��аиновой токсичності можуть бути затуманений зір, диплопія і минущий амавроз.
Двосторонній амавроз також може бути наслідком випадкового введення в ложі зорового нерва в ході офтальмологічних процедур. Після ретро - і перибульбарной анестезії повідомлялося про запалення ока та диплопії (див. розділ "Особливі вказівки").
Порушення з боку органа слуху та лабіринту Шум у вухах, гіперакузія.
Порушення з боку серцево-судинної системи
Серцево-судинні реакції проявляються артеріальної гипотензией, брадикардією, пригніченням скорочувальної функції міокарда (негативний інотропний ефект), аритмії, можливі зупинка серця або недостатність кровообігу.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Задишка, бронхоспазм, пригнічення дихання, зупинка дихання.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту
Нудота, блювання.
Порушення з боку колії та підшкірних тканин
Висип, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя.Особливості продажу
ре��ептурныеОсобливі умови
Передозування:
Симптоми
Токсичність з боку центральної нервової системи проявляється симптомами, що наростають по складності. Спочатку може розвинутися парестезія навколо рота, оніміння язика, запаморочення, гіперакузія і шум у вухах. Порушення зору і м'язовий тремор або м'язові посмикування свідчать про більш серйозної токсичності і передують генералізованих судом. Потім можуть настати втрата свідомості і великі судомні напади тривалістю від декількох секунд до не��кілька хвилин. Судоми призводять до швидкого наростання гіпоксії та гіперкапнії, обумовлених підвищеної м'язової активністю і порушенням дихання. У важких випадках може розвинутися апное. Ацидоз посилює токсичні ефекти місцевих анестетиків.
У важких випадках виникають порушення з боку серцево-судинної системи. При високої системної концентрації можуть розвинутися артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмії і зупинка серця, які можуть виявитися летальними. Дозвіл передозування відбувається внаслідок пер��розподілу місцевого анестетика з центральної нервової системи та його метаболізму, воно може протікати досить швидко (якщо не була введена дуже велика доза препарату).
Лікування
Мрі виникненні ознак передозування введення анестетика слід негайно припинити.
Судоми, пригнічення ЦНС і кардіотоксичність вимагають медичного втручання. Головні цілі терапії полягають у підтриманні оксигенації, припинення судом, підтриманні адекватного кровообігу і купіруванні ацидозу (у разі його розвиток). У відповідних випадках необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів і призначити кисень, а також налагодити допоміжну вентиляцію легенів (масочную або за допомогою мішка Амбу). Підтримання кровообігу здійснюється за допомогою вливання плазми або інфузійних розчинів. При необхідності тривалого підтримання кровообігу, слід розглянути можливість введення вазопресорів, однак вони підвищують ризик порушення ЦНС. Контроль судом можна досягти за допомогою внутрішньовенного введення діазепаму (0,1 мг/��р) або тіопенталу натрію (1-3 мг/кг), при цьому слід враховувати, що прогивосудорожные засоби можуть пригнічувати дихання і кровообіг. Тривалі судоми можуть перешкоджати вентиляції легень і оксигенації пацієнта, у зв'язку з чим слід розглянути можливість ранньої ендотрахеальної інтубації. При зупинці серця приступають до стандартної серцево-легеневої реанімації.
Ефективність діалізу при лікуванні гострого передозування лідокаїном дуже низька.
Особливі вказівки:
Введення лідокаїну повинні прова��здійснювати фахівці, що володіють досвідом проведення та устаткуванням для реанімації. При введення місцевих анестетиків необхідно розташовувати обладнанням для проведення реанімації. Його слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з міастенією gravis, епілепсією, хронічною серцевою недостатністю, брадикардією і пригніченням дихання, а також в комбінації з препаратами, взаємодіючими з лідокаїном і приводять до підвищення його біодоступності, потенціювання ефектів (наприклад, фенітоїн) або подовження виведення (наприклад, при печінічний або термінальної ниркової недостатності, при якій можуть кумуляції метаболіти лідокаїну). За пацієнтами, які одержують антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон) необхідно встановити ретельне спостереження та ЕКГ-моніторинг, оскільки вплив на серце може потенціюватися.
Надходили післяреєстраційні повідомлення про хондролизе у пацієнтів, яким здійснювали тривалу внутрішньосуглобову інфузію місцевих анестетиків після операції. У більшості випадків хондролиз відзначався в плечовому суглобі. Слідомвнаслідок безлічі вносять внесок факторів і суперечливість наукової літератури щодо механізму реалізації ефекту, причинно-наслідковий зв'язок не виявлено. Тривала внутрисуставная інфузія не є дозволеним показанням до застосування лідокаїну.
Внутрішньом'язове введення лідокаїну може підвищувати активність креатинфосфокінази, що може утруднити діагностику гострого інфаркту міокарда.
Показано, що лідокаїн може викликати порфірію у тварин, його застосування в осіб з порфірією слід уникати.
При вв��затвердження в запалені або інфіковані тканини ефект лідокаїну може знижуватися.
Перед початком внутрішньовенного введення лідокаїну необхідно усунути гіпокаліємію, гіпоксію і порушення кислотно-основного стану.
Деякі процедури місцевої анестезії можуть призводити до серйозних небажаних реакцій, незалежно від застосованого місцевого анестетика.
Провідникова анестезія спинномозкових нервів може призводити до пригнічення серцево-судинної системи, особливо на тлі гииоволемии, тому при проведенні епід��ральной анестезії пацієнтам з серцево-судинними порушеннями слід дотримуватися обережності.
Епідуральна анестезія може призводити до артеріальної гіпотензії і брадикардії. Ризик можна знизити попереднім введенням кристалоїдних або колоїдних розчинів. Необхідно негайно лікувати артеріальну гіпотензію. У деяких випадках парацервікальної блокада при вагітності може призводити до брадикардії чи тахікардії у плода, у зв'язку з чим потрібен ретельний моніторинг частоти серцебиття у плода (див. розділ "П��именение під час вагітності і в період грудного вигодовування").
Введення в область голови та шиї може призвести до випадкового попадання в артерію з розвитком церебральної симптоматики навіть у низьких дозах. Ретробульбарне введення в рідкісних випадках може призводити до потрапляння в субарахноїдальний простір черепа, приводячи до серйозних/важких реакцій, включаючи серцево-судинну недостатність, апное, судоми і тимчасову сліпоту. Ретро - і перибульбарное введення місцевих анестетиків несе низький ризик стійкою очей��рухової дисфункції. До основних причин відносять травму і (або) місцеве токсичну дію на м'язи і (або) нерви.
Тяжкість подібних реакцій залежить від ступеня травми, концентрації місцевого анестетика і тривалості його експозиції в тканинах. У зв'язку з цим будь-місцевий анестетик необхідно застосовувати у найменшій ефективній концентрації та дози. Розчин для ін'єкцій лідокаїну не рекомендується застосовувати у новонароджених. Оптимальна сироваткова концентрація лідокаїну, що дозволяє уникнути такої токсичності як судомта й аритмії, у новонароджених не встановлена. Слід уникати внутрішньосудинного введення, якщо це прямо не показано.
Застосування з обережністю:
- у пацієнтів з коагулопатією. Терапія антикоагулянтами (наприклад, гепарином), НПЗП або плазмозамінниками підвищує схильність до кровотеч. Випадкове пошкодження
судин може призвести до тяжких кровотеч. При необхідності слід перевірити час кровотечі, активований частковий тромбопластиновий час (АЧТЧ) і вміст тромбоцитів;
- пациенты з повною та неповною блокадою внутрішньосерцевого проведення, оскільки місцеві анестетики можуть пригнічувати АV-проведення;
- необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами з судомними розладами на предмет симптоматики з боку ЦНС. Низькі дози лідокаїну також можуть підвищувати судомну готовність. У пацієнтів з синдромом Мелькерссона-Розенталя алергічні і токсичні реакції з боку нервової системи у відповідь на введення місцевих анестетиків можуть розвиватися частіше;
- третій триместр вагітності.
Лидок��ін. розчин для ін'єкцій, 10, 20 мг/мл не дозволений для інтратекального введення (субарахноїдальній анестезії).
Вплив на здатність керувати transpose. пор. і хутро.:
Після введення місцевих анестетиків може спостерігатися минуще зниження чутливості і (або) моторний блок. До вирішення цих ефектів, пацієнтам не рекомендується керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Свідчення
Місцева і регіонарна анестезія, провідникова анестезія при великих і малих хірургічних втручаннях.Противопоказаня
Гіперчутливість до компонентів препарату та до анестетиків амідного типу; атриовеитрикулярная (AV) блокада 3 ступеня; гіповолемія.
З обережністю:
Введення лідокаїну слід здійснювати з обережністю пацієнтам з міастенією gravis, епілепсією, хронічною серцевою недостатністю, брадикардією і пригніченням дихання, коагулопатією, повною і неповною блокадою внутрішньосерцевого проведення, судомними розладами, синдромом Мелькерссона-Розенталя, порфірією, а також у третій триместр вагітності (див. розділ "Особливі вказівки").
Вагітність та лактація:
Фертильність
Дані про вплив лідокаїну на фертильність людини немає.
Вагітність
Лідокаїн дозволяється застосовувати під час вагітності та грудного вигодовування. Необхідно суворо дотримуватися призначеного режиму дозування. При ускладненнях або кровотечі в анамнезі проведення эгшдуральной анестезія лідокаїном в акушерстві протипоказано.
Лідокаїн застосовували у великої кількості вагітних жінок і жінок дітородного віку. До��кі-небудь репродуктивні порушення не зареєстровані, тобто підвищення частоти вад розвитку не виявлено.
Внаслідок потенційного досягнення високої концентрації місцевих анестетиків у плода після парацервикальной блокади у нього можуть розвинутися небажані реакції, такі як фетальна брадикардія. У зв'язку з цим лідокаїн у концентрації, що перевищує 1 %, в акушерстві не застосовують.
У дослідженнях на тваринах шкідливий вплив на плід не виявлено.
Грудне вигодовування
Лідокаїн в невеликому кількісестве проникає в грудне молоко, його пероральна біодоступність дуже низька. Таким чином, очікувана кількість, що надходить з грудним молоком, дуже невелика, отже, потенційний шкоду для дитини дуже низький. Рішення про можливість застосування лідокаїну в період грудного вигодовування приймає лікар.Лікарська взаємодія
Токсичність лідокаїну збільшується при його одночасному застосуванні з циметидином та пропранололом внаслідок підвищення концентрації лідокаїну, це вимагає зниження дози лідокаїну. Обидва пре��арата знижує печінковий кровотік. Крім того, циметидин інгібує мікрососмальну активність. Ранітидин незначно знижує кліренс лідокаїну, що призводить до підвищення його концентрації. Підвищення сироваткової концентрації лідокаїну також можуть викликати противірусні засоби (наприклад, ампренавір, атазанавір, дарунавір, лопінавір).
Гіпокаліємія, спричинена діуретиками, може знижувати дію лідокаїну при їх одночасному застосуванні (див. розділ "Особливі вказівки").
Лідокаїн слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які одержують інші місцеві анестетики або засоби, структурно схожі з місцевими анестетиками амідного типу (наприклад, антиаритмиками, такими як мексилетин, токаинид), оскільки системні токсичні ефекти носять адитивний характер. Окремі дослідження лікарської взаємодії між лідокаїном і антиаритмиками III класу (наприклад, аміодароном) не проводилися, однак рекомендується дотримуватися обережності.
У пацієнтів, які одночасно отримують антипсихотичні засоби, що подовжують або здатні подовжувати ��нтервал QT (наприклад, пімозид, сертиндол, оланзапін, кветіапін, зотепин), преніламін, епінефрин (при випадковому внутрішньовенному введенні) або антогоністи 5-НТз-серотонінових рецепторів (наприклад, тропісетрон, доласетрон), може підвищуватися ризик шлуночкових аритмій.
Одночасне застосування хинупристина/дальфонристина може збільшувати концентрацію лідокаїну і підвищувати, таким чином, ризик шлуночкових аритмій; їх одночасного застосування слід уникати.
У пацієнтів, які одночасно отримують міорелаксанти (наприклад, суксамеантоній), може підвищуватися ризик посиленої і пролонгованої нервово-м'язової блокади. Після застосування бупівакаїну у пацієнтів, які отримували верапаміл і тимолол, повідомлялося про розвиток серцево-судинної недостатності; лідокаїн близький за структурою до бупивакаину.
Допамін і 5-гидрокситриптамин знижують поріг судомної готовності до лидокаину.
Опіоїди, ймовірно, володіють просудорожным дією, що підтверджується даними, що лідокаїн знижує судомний поріг до фентанилу у людини.
Комбінація опіоїдів і противорвот��их засобів, іноді застосовується в цілях седації у дітей, може знизити судомний поріг до лидокаину і підвищити його пригнічуючу дію на ЦНС.
Застосування епінефрину разом з лідокаїном може зменшити системну абсорбцію, але при випадковому внутрішньовенному введенні різко зростає ризик шлуночкової тахікардії та фібриляції шлуночків.
Одночасне застосування інших антіарітміков, ?-адреноблокаторів і блокаторів "повільних" кальцієвих каналів може додатково знижувати AV-проведення, проведення у шлуночках і скоротимо��сть.
Одночасне застосування судинозвужувальних засобів збільшує тривалість дії лідокаїну.
Одночасне застосування лідокаїну і алкалоїдів ріжків (наприклад, ерготаміну) може спричинити тяжку артеріальну гіпотензію.
Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні седативних засобів, оскільки вони можуть вплинути на дію місцевих анестетиків на ЦНС.
Слід дотримуватися обережності при тривалому застосуванні протиепілептичних засобів (фенітоїн), барбітуратів та інших інгібіторів мікросомальных ферментів печінки, оскільки це може призвести до зниження ефективності і, як наслідок, підвищеної потреби в лідокаїн. З іншого боку, внутрішньовенне введення фенітоїну може посилити пригнічувальну дію лідокаїну на серце. Аналгезуючий ефект місцевих анестетиків може посилюватися опіоідами і клонідином.
Етиловий спирт, особливо при тривалому зловживанні, може знижувати дію місцевих анестетиків.
Лидокаии несумісний з амфотерицином В, метогексітоном і нітрогліцерином. При одночасному пр��зміні лідокаїну з наркотичними анальгетиками розвивається адитивний ефект, що використовується при проведенні епідуральної анестезії, однак посилює пригнічення центральної нервової системи та дихання.
Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) подовжують місцевоанестезуючу дію лідокаїну і можуть викликати підвищення артеріального тиску та тахікардію.
Використання з інгібіторами моноамінооксидази (фуразолідон, прокарбазин, селегинин) ймовірно посилює місцевоанестезуючу дію лідокаїну і повышает ризик зниження артеріального тиску.
Гуанадрел, гуанетидин, мекамиламин, триметафана камзилат підвищують ризик вираженого зниження артеріального тиску і брадикардії.
Антикоагулянти (у т. ч. ардепарин натрію, далтепарин натрію, данапароид натрію, эпоксапарин натрію, гепарин, варфарин та ін) збільшують ризик розвитку кровотеч. Лідокаїн знижує кардіотонічний ефект дигітоксину.
Лідокаїн знижує ефект антимиастенических лікарських засобів, посилює та подовжує дію миорелаксирующих лікисований коштів.
При обробці місця ін'єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болючості і набряку. Змішувати лідокаїн з іншими лікарськими препаратами не рекомендується.
