Кларитромицин 0,25 n14 капс /вертекс/ (Кларитромицин 0,25 n14 капс /вертекс/)

Дозування

Внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Звичайна рекомендована доза кларитроміцину для дорослих і дітей старше 12 років та масою тіла понад 33 кг - 250 мг 2 рази на добу. У більш тяжких випадках дозу збільшують до 500 мг 2 рази на добу. Зазвичай тривалість лікування становить від 5 до 14 днів, при позалікарняної пневмонії і синуситу - від 6 до 14 днів. Для лікування мікобактеріальних інфекцій, крім туберкульозу, рекомендована доза кларитроміцину 500 мг 2 рази на добу. Лікування дисемінованих MAC інфекцій у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією слід п��одолжать до тих пір, поки є клінічна і мікробіологічна ефективність. Кларитроміцин слід застосовувати у комбінації з іншими антимікробними препаратами, активними щодо цих збудників. Тривалість лікування інших нетуберкульозних мікобактеріальних інфекцій встановлює лікар. Для профілактики інфекцій, спричинених MAC, рекомендована доза кларитроміцину для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Для лікування одонтогенних інфекцій доза кларитроміцину становить 250 мг 2 рази на добу протягом 5 днів. Для эрадикац��і Н. pylori у пацієнтів з виразковою хворобою, викликаною інфекцією Н. pylori, кларитроміцин можна призначати по 500 мг 2 рази на добу в комбінації з іншими антимікробними препаратами і інгібіторами протонного насоса протягом 7-14 днів, у відповідності з національними і міжнародними рекомендаціями щодо лікування інфекції Н. pylori. Пацієнти з нирковою недостатністю у Пацієнтів з КК менше 30 мл/хв призначають половину звичайної дози кларитроміцину, тобто 250 мг 1 раз на добу або, при більш тяжких інфекціях, по 250 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза сос��авляет 500 мг. Лікування таких пацієнтів продовжують не більше 14 днів.

Передозування

Симптоми Прийом великої дози кларитроміцину може спричинити симптоми порушень з боку шлунково-кишкового тракту. У одного пацієнта з біполярним розладом в анамнезі після прийому 8 г кларитроміцину були описані зміни психічного стану, параноїдна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксія. Лікування При передозуванні слід видалити неабсорбированный препарат з шлунково-кишкового гранту (промивання шлунка, прийом активованого вугілля і др.) і провести симптоматичну терапію. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають істотного впливу на концентрацію кларитроміцину в плазмі крові, що характерно і для інших препаратів групи макролідів.

Лікарська форма

Тверді желатинові капсули № 0 білого кольору.

Вміст капсул - порошок або ущільнена маса білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, розпадається при натисканні скляною паличкою.

Склад

1 капсула містить:

активна речовина: кларитроміцин 250,0 мг;

вспомогательны�� речовини: лактози моногідрат 27,4 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний) 14,5 мг, крохмаль кукурудзяний 10,5 мг, натрію кроскармелоза 6,4 мг, тальк 6,4 мг, кальцію стеарат 3,2 мг, полісорбат 80 1,6 мг, капсули тверді желатинові: титану діоксид 2,0%, желатин до 100%.

Фармакологічна дія

Кларитроміцин є напівсинтетичним антибіотиком групи макролідів і надає антибактеріальну дію, взаємодіючи з 50S рибосомальною субодиницею і пригнічуючи синтез білка бактерій, чутливих до нього.

Кларитроміцин високоефективнективен in vitro у відношенні як стандартних лабораторних штамів бактерій, так і виділених у пацієнтів в ході клінічної практики. Він виявляє високу активність відносно широкого спектру аеробних і анаеробних, грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Мінімальні пригнічувальні концентрації (МПК) кларитроміцину для більшості збудників менше, ніж МПК еритроміцину в середньому на одне log2 розведення.

Чинить бактерицидну дію відносно Helicobacter pylori, дана активність кларитроміцину вищою при нейтральному pH, ч��м при кислому.

Крім того, дані in vitro та in vivo вказують на те, що кларитроміцин діє на клінічно значущі види мікобактерій.

У дослідженнях in vitro показано, що кларитроміцин високоактивний відносно Legionella pneumophila і Mycoplasma pneumoniae. Однак Enterobacteriaceae, Pseudomonas spp. та інші неферментирующие лактозу грамнегативні мікроорганізми несприйнятливі до дії кларитроміцину.

Активність кларитроміцину відносно більшості штамів нижченаведених мікроорганізмів доведена як in vitro, так і в клінічній практиці при ��аболеваниях, перелічених у розділі "Показання до застосування":

- аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes;

- аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Legionella pneumophila, Neisseria gonorrhoeae;

- інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR);

- мікобактерій: Mycobacterium avium complex (MAC): Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare; Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum.

Продукція бета-лактамази не впливає на активність кларитроміцину. Більшість штамів стафілококів, резистентних до метициліну та оксациллину, володіють стійкістю до кларитроміцину.

Helicobacter pylori

Чутливість Н. pylori до кларитроміцину вивчалася на ізолятах Н. pylori, виділених від 104 пацієнтів до початку терапії препаратом. У 4-х пацієнтів були виділені резистентні до кларитроміцину штами Н. pylori, у 2-х - штами з помірною резистентністю, у решти 98 пацієнтів ізоляти Н. pylori були чутливі до кларитроміцину.

Кларитроміцин чинить дію in vitro та відносно большинства штамів наступних мікроорганізмів (однак безпека та ефективність застосування кларитроміцину в клінічній практиці не підтверджені клінічними дослідженнями і практичне значення залишається неясним):

- аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (груп С, F, G), Viridans group streptococci;

- аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida;

- анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes;

- анаеробні грамнегативні мікро��рганизмы: Bacteroides melaninogenicus;

- спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum;

- кампілобактерії: Campylobacter jejuni.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин. Мікробіологічна активність метаболіту така ж, як у кларитроміцину, або в 1-2 рази слабкіше відносно більшості мікроорганізмів. Виняток становить Н. influenzae, проти якого ефективність метаболіту в два рази вище.

Кларитроміцин та його метаболіт у поєднанні можуть надавати доак адитивна, так і синергічну дію на Н. influenzae in vitro та in vivo, в залежності від штаму бактерій.

Фармакокінетика

Всмоктування

Препарат швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсолютна біодоступність кларитроміцину становить близько 50%. Прийом їжі безпосередньо перед прийомом препарату збільшує біодоступність кларитроміцину в середньому на 25%. Кларитроміцин може застосовуватися до їжі або під час їжі.

Розподіл, метаболізм та виведення

Кларитроміцин метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP3A) печени. При прийомі повторних доз препарату кумуляції практично не виявлено, і характер метаболізму в організмі людини не змінювався.

Дослідження in vitro показали, що в середньому близько 70% кларитроміцину зв'язується з білками плазми крові людини при концентраціях препарату 0,45-4,5 мкг/мл При концентрації 45 мкг/мл зв'язування знижується до 41%, ймовірно, в результаті насичення центрів зв'язування. Це явище спостерігалося тільки при концентраціях препарату, що значно перевищують терапевтичні.

Дослідження in vivo на тваринах ��зробили, що кларитроміцин присутня у всіх тканинах, за винятком центральної нервової системи, в концентраціях, що в кілька разів перевищують плазмові. Найбільш високі концентрації (в 10-20 разів вище плазмових) виявлялися в печінці та легенях.

У здорових добровольців при застосуванні кларитроміцину в дозі 250 мг 2 рази на добу максимальні концентрації (Cmax) кларитроміцину і 14-гідроксикларитроміцину в плазмі крові досягалися через 2-3 дні і становили 1 мкг/мл і 0,6 мкг/мл відповідно. Періоди напіввиведення (Т1/2) вихідного препараата і його основного метаболіту становили 3-4 години і 5-6 годин, відповідно.

При застосуванні кларитроміцину в дозі 500 мг 2 рази на добу Смах кларитроміцину і 14-гідроксикларитроміцину в плазмі крові досягалися після прийому 5-ї дози і становили в середньому 2,7-2,9 мкг/мл і 0,83-0,88 мкг/мл відповідно. Т1/2 вихідного препарату і його основного метаболіту становили відповідно 4,5-4,8 годин і 6,9-8,7 годин. Смах 14-гідроксикларитроміцину не збільшувалася пропорційно дозі кларитроміцину, у той час як Т1/2 як кларитроміцину, так і його гідроксил��ваного метаболіту, мали тенденцію до збільшення з підвищенням дози. Така нелінійна фармакокінетика кларитроміцину в поєднанні із зменшенням утворення 14-гідроксикларитроміцину і N-деметилированного метаболіту при високих дозах вказує на нелінійний метаболізм кларитроміцину, який стає більш вираженою при вищих дозах.

Нирками виводиться близько 37,9% після прийому всередину кларитроміцину в дозі 250 мг і 46% після прийому кларитроміцину в дозі 1200 мг; кишечником виводиться близько 40,2% та 29,1% відповідно,

У пацієнтів кларитроміцин і 14-гидроксикларитромиции швидко проникають в тканини і рідини організму. Є обмежені дані, що свідчать про те, що концентрація кларитроміцину в спинномозковій рідині при прийомі всередину незначна (1-2% від концентрації в плазмі крові при нормальної проникності гематоенцефалічного бар'єру). Концентрація в тканинах зазвичай в кілька разів вище, ніж у плазмі крові.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів

Пацієнти з порушеннями функції печінки

У пацієнтів з середньою і тяжкою стьопі��ма порушення функції печінки, але зі збереженою функцією нирок, корекція дози кларитроміцину не потрібно. Рівноважна концентрація в плазмі крові та системний кліренс кларитроміцину не відрізняються у пацієнтів даної групи і здорових добровольців. Рівноважна концентрація 14-гідроксикларитроміцину у пацієнтів з порушеннями функції печінки нижчі, ніж у здорових.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

При порушенні функції нирок збільшуються мінімальна концентрація (Сміп) та Смах кларитроміцину у плазмі крові, Т1/2, площа під фармакокинетической кривою "концентрація-час" (AUC) кларитроміцину та його метаболіту 14-гідроксикларитроміцину. Константа елімінації і виведення нічками зменшуються. Ступінь змін цих параметрів залежить від ступеня порушення функції нирок.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку концентрація кларитроміцину та його метаболіту 14-гідроксикларитроміцину в крові була вище, а виведення повільніше, ніж у групи молодих люден. Однак після корекції з урахуванням ниркового кліренсу креатиніну (КК) не було відмі�� в обох групах. Таким чином, основний вплив на фармакокінетичні параметри кларитроміцину надає функція нирок, а не вік.

Пацієнти з микобактериальными інфекціями

Рівноважні концентрації кларитроміцину і 14-гідроксикларитроміцину у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували кларитроміцин у звичайних дозах (500 мг 2 рази на добу), були схожими з такими у здорових людей. Однак при застосуванні кларитроміцину в більш високих дозах, які можуть знадобитися для лікування мікобактеріальних інфекцій, концентрації ан��ибиотика можуть значно перевищувати звичайні, У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які приймали кларитроміцин у дозі 1000 мг в день і 2000 мг на день у 2 прийоми, рівноважні значення Смах зазвичай складали 2-4 мкг/мл і 5-10 мкг/мл відповідно. При застосуванні препарату в більш високих дозах відзначалося подовження Т1/2 у порівнянні з таким у здорових людей, які отримували кларитроміцин у звичайних дозах. Підвищення концентрацій у плазмі і подовження Т1/2 при застосуванні кларитроміцину у більш високих дозах узгоджується з відомою нелінійною фармакокінетикою препарата.

Комбіноване лікування з омепразолом

Кларитроміцин по 500 мг 3 рази на добу в комбінації з омепразолом у дозі 40 мг/добу сприяє збільшення Т1/2 і AUC омепразолу. У всіх пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, у порівнянні з пацієнтами, що одержували один омепразол, спостерігалося збільшення на 89% AUC і на 34% Т1/2 омепразолу. У Смах кларитроміцину, Сміп та AUC збільшувались відповідно на 10%, 27% і 15% у порівнянні з даними, коли застосовувався лише кларитроміцин без омепразолу. У рівноважному стані концентрації кларитроміцин�� у слизовій шлунка через 6 год після прийому в групі, що одержувала комбінацію, в 25 разів перевершували такі показники в групі пацієнтів, які отримували один кларитроміцин. Концентрації кларитроміцину в тканинах шлунка через 6 год після прийому 2 препаратів в 2 рази перевищували дані, отримані в групі пацієнтів, які отримували тільки кларитроміцин.

Побічні дії

Класифікація частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто > 1/10; часто-від > 1/100 до < 1/10; нечасто від > 1/1000 до < 1/100; рідко-від> 1/10000 до < 1/1000; дуже рідко < 1/10000, включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення не представляється можливим.

Алергічні реакції: часто - висип; нечасто - анафилактоидная реакция1, гіперчутливість, дерматит буллезный1, свербіж, кропив'янка, макулопапульозний сыпь3; частота невідома - анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна висипка з еозинофілією і системної симптоматикою (DRESS-синдром).

З боку нервової системи: часто - головний біль, безсоння; нечасто - втрата сознания1, дискинезия1, запаморочення, сонливість, тремор, неспокій, підвищена возбудимость3; частота невідома - судоми, психотичні розлади, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, порушення сновидінь ("кошмарні" сновидіння), парестезія, манія.

З боку шкірних покривів: часто - інтенсивне потовиділення; нечасто - акне, геморагії.

З боку сечовидільної зпистемы: частота невідома - ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку обміну речовин і харчування: нечасто - анорексія, зниження апетиту.

З боку опорно-рухового апарату: нечасто - м'язовий спазм3, кістково-м'язова скованность1, миалгия2; частота невідома - рабдомиолиз2*, міопатія.

З боку травної системи: часто - діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасто - эзофагит1, гастроезофагеальна рефлюксна болезнь2, гастрит, прокталгия2, стоматит, глосит, здуття живота4, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм, холестаз4, гепатит, у тому числі холестатичний і гепатоцелюлярний; частота невідома - гострий панкреатит, зміна кольору язика і зубів, печінкова недостатність, холестатична жовтяниця.

З боку дихальної системи: нечасто - астма1, носова кровотечение2, тромбоемболія легеневої артерии1.

З боку органів чуття: часто - дисгевзія, спотворення смаку; нечасто - вертиго, порушення слуху, дзвін у вухах; частота невідома - глухота, агевзія (втрата смакових відчуттів), паросмія, аносмію.

З боку серцево-судинної системи: часто - вазодилатация1; нечасто - тріпотіння передсердь, подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, фібриляція передсердь , экстрасистолия1, зупинка серця ; частота невідома - шлуночкова тахікардія, у тому числі типу "пірует".

Лабораторні показники: часто - відхилення в печінковій пробі; нечасто - підвищення концентрації креатинина1, підвищення концентрації мочевины1, зміна відношення альбумін-глобулин1, лейкопенія, пейтропения4, эозинофилия4, тромбоцитемия3, пов��шення активності в крові: аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), гаммаглутамилтрансферазы (ГГТ)4, лужної фосфатази (ЛФ)4, лактатдегідрогенази (ЛДГ)1; частота невідома - агранулоцитоз, тромбоцитопенія, збільшення значення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ), подовження протромбінового часу, зміна кольору сечі, гіпербілірубінемія.

Загальні розлади: нечасто - недомогание4, гипертермия3, астенія, біль у грудній клетке4, озноб4, утомляемость4.

Інфекційні та паразитарні захворювання: засьсто - целлюлит1, кандидоз, гастроэнтерит2, вторинні инфекции3 (у тому числі вагінальні); частота невідома - псевдомембранозний коліт, рожа.

Пацієнти з пригніченим імунітетом

У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією та іншими імунодефіцитами, які отримують кларитроміцин у більш високих дозах протягом тривалого часу для лікування мікобактеріальних інфекцій, часто важко відрізнити небажані ефекти препарату від симптомів ВІЛ-інфекції або супутнього захворювання.

Найбільш частими небажаними явищами у пацієнтів, ��ринимавших добову дозу кларитроміцину, рівну 1000 мг, були: нудота, блювання, спотворення смаку, біль у ділянці живота, діарея, висип, метеоризм, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення активності ACT і АЛТ в крові. Також відзначалися випадки небажаних явищ з низькою частотою виникнення, такі як задишка, безсоння та сухість слизової оболонки порожнини рота.

У пацієнтів з пригніченим імунітетом проводили оцінку лабораторних показників, аналізуючи їх значні відхилення від норми (різке підвищення або зниження). На осн��вання даного критерію у 2-3 % пацієнтів, які отримували кларитроміцин у дозі 1000 мг щодня, було зареєстровано значне підвищення активності ACT і АЛТ в крові, а також зниження числа лейкоцитів і тромбоцитів. У невеликого числа пацієнтів також було зареєстровано підвищення концентрації залишкового азоту сечовини.

* У деяких повідомленнях про рабдоміолізі кларитроміцин приймався спільно з іншими лікарськими засобами, з прийомом яких, як відомо, пов'язано розвиток рабдоміолізу (статини, фібрати, або колхіцин аллопуринол).

Повідомлення про дані побічні реакції були отримані тільки при застосуванні кларитроміцину у лікарській формі порошок для приготування розчину для інфузій.

2 Повідомлення про дані побічні реакції були отримані тільки при застосуванні кларитроміцину у лікарській формі таблетки пролонгованої дії, вкриті плівковою оболонкою.

3 Повідомлення про дані побічні реакції були отримані тільки при застосуванні кларитроміцину у лікарській формі порошок для приготування суспензії для прийому всередину.<br />
4 Повідомлення про дані побічні реакції були отримані тільки при застосуванні кларитроміцину у лікарській формі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Особливості продажу

рецептурні

Особливі умови

Тривалий прийом антибіотиків може призводити до утворення колоній з збільшеною кількістю нечутливих бактерій і грибів. При суперінфекції необхідно призначити відповідну терапію.

При застосуванні кларитроміцину повідомлялося про випадки печінкової дисфункції (підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без). Печінкова дисфункція може бути важкою, але звичайно є оборотною. Є випадки печінкової недостатності з летальним результатом, головним чином пов'язані з наявністю серйозних супутніх захворювань та/або одночасним застосуванням інших лікарських засобів. При появі ознак та симптомів гепатиту, таких як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж, болючість живота при пальпації, необхідно негайно припинити терапію кларитромицином. При наявності хронічних захворювань печінки необхідно проводити регулярний контроль активності ферментів плазми крові.

При лікуванні практично всіма антибактеріальними засобами, в тому числі кларитроміцином, описані випадки псевдомембранозного коліту, вага якого може варіюватися від легкої до загрозливою життя. Антибактеріальні препарати можуть змінювати нормальну мікрофлору кишечника, що може привести до росту С. difficile. Псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile, необхідно підозрювати у всіх пацієнтів, зазнають поява діареї після застосування антибактеріальних засобів. Після проведення курсу антибіотикотерапії необхідно ретельне медичне спостереження за пацієнтом. Описувалися випадки розвитку псевдомембранозного коліту через 2 місяці після прийому антибіотиків.

Кларитроміцин слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з ІХС, тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, брадикардією (менше 50 уд/хв), а також при одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами 1А класу (хінідин, пуття��намид) і III класу (дофетилід, аміодарон, соталол). При даних станах і при одночасному прийомі кларитроміцину з цими препаратами слід регулярно проводити контроль електрокардіограми на предмет збільшення інтервалу QT. Можливий розвиток перехресної резистентності до кларитроміцину та інших антибіотиків групи макролідів, а також лінкоміцину і кліндаміцину.

Враховуючи зростаючу резистентність Streptococcus pneumoniae до антибіотиків групи макролідів, важливо проводити тестування чутливості при призначенні кларитроміцину пац��клієнтам з позалікарняної пневмонією. При госпітальній пневмонії кларитроміцин слід застосовувати у комбінації з відповідними антибіотиками. Інфекції шкіри і м'яких тканин легкого та середнього ступеня тяжкості найчастіше викликані Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes. При цьому обидва збудника можуть бути стійкі до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість.

Макроліди можна застосовувати при інфекціях, викликаних Corynebacterium minutissimum (еритразма), захворюваннях acne vulgaris і рожа, а також у тих ситуаціях, коли не можна застосовувати пеніцилін.
> У випадку появи гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілактична реакція, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна висипка з еозинофілією і системної симптоматикою (DRESS-синдром), необхідно відразу ж припинити прийом кларитроміцину і почати відповідну терапію,

У разі спільного застосування з варфарином або іншими непрямими антикоагулянтами необхідно контролювати МНО і протромбіновий час (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").

Вплив на здатність керувати transpose. пор. і хутро.:

Слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, враховуючи потенційну можливість запаморочення, вертиго, сплутаність свідомості і дезорієнтації, які можуть виникнути при застосуванні даного препарату.

При появі небажаних явищ з боку центральної нервової системи слід утримуватися від виконання зазначених видів діяльності.

Свідчення

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими�� до кларитроміцину мікроорганізмами:

- інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія);

- інфекції верхніх дихальних шляхів і ЛОР-органів (фарингіт, синусит);

- інфекції шкіри та м'яких тканин (фолікуліт, запалення підшкірної клітковини, бешиха);

- дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium і Mycobacterium intracellulare;

- локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum і Mycobacterium kansasii;

- профілактика поширення инфек��іі, зумовленої комплексом Mycobacterium avium (MAC), у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з вмістом лімфоцитів CD4 (Т-хелперних лімфоцитів) не більше 100 в 1 мм3;

- ерадикація Н. pylori і зниження частоти рецидивів виразки дванадцятипалої кишки;

- одонтогенні інфекції.

Протипоказання

- Підвищена чутливість до кларитроміцину, інших компонентів препарату та до інших макролідів;

- подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія або шлуночкова тахікардія типу "пірует" і анамнезі;

- гіпокаліємія (ризик подовження интервала QT);

- одночасний прийом кларитроміцину з тикагрелором або ранолазином;

- одночасний прийом кларитроміцину з астемізолом, цизапридом, пімозидом, терфенадином (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину з алкалоїдами ріжків, наприклад, ерготаміном, дигидроэрготамином (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину з мідазоламом для перорального застосування (див. розділ "Взаємо��ействие з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), які значною мірою метаболізуються ізоферментом CYP3A4 (ловастатин, симвастатин), у зв'язку з підвищенням ризику міопатії, включаючи рабдоміоліз (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину з колхіцином (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- тяжка печінкова недостатність, протек��має одночасно з нирковою недостатністю;

- холестатична жовтяниця/гепатит в анамнезі, що розвилися при застосуванні кларитроміцину (див. розділ "Особливі вказівки");

- період годування груддю;

- дитячий вік до 12 років (ефективність і безпека не встановлені);

- порфірія;

- непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.

З обережністю:

- Ниркова недостатність середнього та тяжкого ступеня;

- печінкова недостатність середній і важкийой ступеня;

- одночасний прийом кларитроміцину з бензодіазепінами, такими як алпразолам, тріазолам, мідазолам для внутрішньовенного застосування (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину з іншими ототоксичних препаратами, особливо з аміноглікозидами (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом з препаратами, які метаболізуються ізоферментом CYP3A, наприклад, карбамазепін, цилостазол, циклоспорин, дізопірамід, метилпреднізолон, омепразол, непрямі антикоагулянти (наприклад, варфарин), хінідин, рифабутин, силденафіл, такролімус, вінбластин (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом з препаратами, що індукують ізофермент CYP3A4, наприклад, рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, звіробій продірявлений (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом кларитроміцину зі статинами, що не залежать від метаболізму ізоферменту CYP3A (наприклад, флувастатин) (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами");

- одночасний прийом з блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4 (наприклад, верапаміл, амлодипін, дилтіазем);

- пацієнти з ішемічною хворобою серця (ІХС), тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, брадикардією (менше 50 уд/хв), а також пацієнти, які одночасно приймають анти аритмические препарати IA класу (хінідин, прокаїнамід) і III класу (дофетилід, амиодарвін, соталол);

- вагітність.

Вагітність та лактація:

Безпека застосування кларитроміцину у період вагітності та годування груддю не встановлена.

Застосування препарату при вагітності (особливо в I триместрі) можливо тільки в тих випадках, коли відсутня альтернативна терапія, а передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Якщо вагітність настає під час застосування препарату, пацієнтку слід попередити про можливі ризики для плода.

Кларитромиц��н виводиться з грудним молоком. При необхідності прийому кларитроміцину грудне вигодовування необхідно припинити.

Лікарська взаємодія

Застосування таких препаратів разом із кларитроміцином протипоказане у зв'язку з можливістю розвитку серйозних побічних ефектів:

Цизаприд, пімозид, терфенадин і астемізол

При одночасному прийомі кларитроміцину з цизапридом, пімозидом, терфенадином або астемізолом повідомлялося про підвищення концентрації їх у плазмі крові, що може призвести до подовження інтер��а QT і появи серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків і шлуночкову тахікардію типу "пірует" (див. розділ "Протипоказання").

Алкалоїди ріжків

Постмаркетингові дослідження показують, що при сумісному застосуванні кларитроміцину з ерготаміном або дигидроэрготамином можливі наступні ефекти, пов'язані з гострим отруєнням препаратами групи эрготаминов: судинний спазм, ішемією кінцівок і інших тканин, включаючи центральну нервову систему. Одночасний прийом до��аритромицина з алкалоїдами ріжків протипоказаний (див. розділ "Протипоказання").

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)

Одночасний прийом кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. розділ "Протипоказання") у зв'язку з тим, що дані статини значною мірою метаболізуються ізоферментом CYP3A4, і спільне застосування з кларитроміцином підвищує їх плазмові концентрації, що призводить до підвищення ризику розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз. Повідомлялося про випадки рабдоміолізу у пацієнтів, які приймали кларитроміцин спільно з цими препаратами. У разі необхідності застосування кларитроміцину слід припинити прийом ловастатину або симвастатину на час терапії.

Кларитроміцин слід застосовувати з обережністю при комбінованій терапії з іншими статинами. Рекомендується застосовувати статини, які не залежать від метаболізму ізоферменту CYP3A (наприклад, флувастатин). У разі необхідності спільного прийому рекомендується приймати найменшу дозу статину. Слід контролювати розвиток ознак і зимптомов міопатії.

Вплив інших лікарських препаратів на кларитроміцин

Препарати, що є індукторами ізоферменту CYP3A (наприклад, рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, звіробій продірявлений), можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерепевтичної концентрації кларитроміцину, що призводить до зниження його ефективності. Крім того, необхідно спостерігати за концентрацією індуктори ізоферменту CYP3A у плазмі крові, яка може підвищитися через інгібування изофермента CYP3A кларитроміцином. При спільному застосуванні рифабутину і кларитроміцину спостерігалося підвищення плазмової концентрації рифабутину та зниження плазмової концентрації кларитроміцину з підвищеним ризиком розвитку увеїту.

Такі препарати мають доведеним або удаваним впливом на концентрацію кларитроміцину в плазмі крові; у разі їх спільного застосування з кларитроміцином може знадобитися корекція доз або перехід на альтернативне лікування

Ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифап��нтин

Сильні індуктори системи цитохрому Р450, такі як ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину і, таким чином, знижувати концентрацію кларитроміцину в плазмі і послаблювати терапевтичний ефект, і разом з тим підвищувати концентрацію 14-гідроксикларитроміцину - метаболіту, який також є мікробіологічно активними. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-гідроксикларитроміцину відрізняється відносно різних бактерій, терапевтичний ефект мож��т знижуватися при сумісному застосуванні кларитроміцину та індукторів ферментів.

Етравірин

Концентрація кларитроміцину знижується при використанні этравирина, але підвищується концентрація активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину. Оскільки 14-гідроксикларитроміцин володіє низькою активністю по відношенню до інфекцій Mycobacterium avium complex (MAC), може змінюватися загальна активність щодо цих збудників, тому для лікування MAC слід розглядати альтернативне лікування.

Флуконазол

Спільний прийом флуконазола в дозі 200 мг щодня і кларитроміцину в дозі 500 мг два рази на день у 21 здорового добровольця привів до збільшення середнього значення Сміп і AUC на 33% і 18% відповідно. При цьому спільний прийом значно не впливав на середню рівноважну концентрацію активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину. Корекція дози кларитроміцину у разі супутнього прийому флуконазолу не потрібно.

Ритонавір

Фармакокінетична дослідження показало, що спільний прийом ритонавіру в дозі 200 мг кожні вісім годин та кларитроміцину в д��зе 500 мг кожні 12 годин призвело до помітного пригнічення метаболізму кларитроміцину. При спільному прийомі ритонавіру Смах кларитроміцину підвищилась на 31%, Сміп збільшилася на 182% і AUC збільшилась на 77%. Було відзначено повне пригнічення утворення 14-гідроксикларитроміцину. Завдяки широкому діапазону кларитроміцину зменшення його дози у пацієнтів з нормальною нирковою функцією не потрібно. У пацієнтів з нирковою недостатністю доцільно розглянути наступні варіанти корекції дози: при КК 30-60 мл/хв доза кларитроміцину повинна бути зменшена на 50%; при КК менше 30 мл/хв доза кларитроміцину повинна бути зменшена на 75%. Ритонавір не слід спільно приймати з кларитроміцином у дозах, що перевищують 1 г/день.

Дія кларитроміцину на інші препарати

Антиаритмічні засоби (хінідин та дизопірамід)

Можливе виникнення шлуночкової тахікардії типу "пірует" при сумісному застосуванні кларитроміцину і хінідину або дизопіраміду. При одночасному прийомі кларитроміцину з цими препаратами слід регулярно проводити контроль электрокардиограммы на предмет подовження інтервалу QT, а також слід контролювати плазмові концентрації цих препаратів.

При постмаркетинговому застосуванні повідомлялося про випадки розвитку гіпоглікемії при спільному прийомі кларитроміцину і дизопіраміду. Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові при одночасному застосуванні кларитроміцину і дизопіраміду.

Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін

При сумісному застосуванні кларитроміцину і пероральних гіпоглікемічних засобів (наприклад, похідні сульфанілсечовини) і/або інсуліну може спостерігатися виражена гіпоглікемія. Одночасне застосування кларитроміцину з деякими гіпоглікемічними препаратами (наприклад, натеглінід, піоглітазон, репаглінід та росиглитазон) може призвести до пригнічення ізоферменту CYP3A кларитроміцином, внаслідок чого може розвинутися гіпоглікемія. Рекомендується ретельний контроль концентрації глюкози.

Взаємодії, обумовлені ізоферментом CYP3A

Спільний прийом кларитроміцину, який, як відомо, інгібує ізофермент CYP3A і препаратів, що первинно метаболізуються ізоферментом CYP3A, може асоціюватися зі взаємним підвищенням їх концентрацій, що може підсилити або подовжити як терапевтичні, так і побічні ефекти. Кларитроміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують препарати, що є субстратами ізоферменту CYP3A, особливо якщо ці препарати мають вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін), та/або інтенсивно метаболізуються цим ферментом. У разі необхідності повинна проводитися корекція дози препарату, приймаємоого разом з кларитроміцином, а спільний прийом деяких препаратів протипоказаний (див. розділ "Протипоказання"). Також, по можливості, повинен проводитися моніторинг плазмових концентрацій препаратів, що первинно метаболізуються ізоферментом CYP3A.

Метаболізм наступних препаратів/класів здійснюється тим же ізоферментом CYP3A, що і метаболізм кларитроміцину, наприклад, алпразолам, карбамазепін, цилостазол, циклоспорин, дизопірамід, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, непрямі антикоагулянти (наприклад, варфарин), хінидин, рифабутин, силденафіл, такролімус, тріазолам і вінбластин. Також до агоністів ізоферменту CYP3A відносяться такі препарати, протипоказані до спільного застосування з кларитроміцином: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин, ловастатин, симвастатин та алкалоїди ріжків (див. розділ "Протипоказання"). До препаратів, взаємодіючим подібним чином через інші ізоферменти в рамках системи цитохрому Р450, належать фенітоїн, теофілін та вальпроєва кислота.

Непрямі антикоагулянти

При спільному прийомі вар��аріна і кларитроміцину можливо кровотеча, виражене збільшення МНВ і протромбінового часу. У разі спільного застосування з варфарином або іншими непрямими антикоагулянтами необхідно контролювати МНО і протромбіновий час.

Омепразол

Кларитроміцин (500 мг кожні 8 годин) досліджувався у здорових дорослих добровольців в комбінації з омепразолом (40 мг щодня). При сумісному застосуванні кларитроміцину та омепразолу рівноважні концентрації омепразолу були збільшені (Cmax, AUC і T1/2 збільшилися на 30%, 89% та 34% ��оответственно). Середнє значення рн у шлунку протягом 24 годин становило 5,2, при прийомі тільки омепразолу і 5,7 при прийомі омепразолу спільно з кларитроміцином.

Силденафіл, тадалафіл та варденафіл

Кожен з цих інгібіторів фосфодіестерази метаболізується, принаймні, частково, за участю ізоферменту CYP3A. У той же час ізофермент CYP3A може ингибироваться в присутності кларитроміцину. Спільне застосування кларитроміцину з силденафілом, тадалафілом або варденафилом може призвести до збільшення інгібуючого впливу на фосфодіестеразу. При застосуванні цих препаратів разом із кларитроміцином слід розглянути можливість зменшення дози силденафілу, тадалафілу і варденафілу.

Теофілін, карбамазепін

При сумісному застосуванні кларитроміцину і теофіліну або карбамазепіну можливе підвищення концентрації цих препаратів у системному кровотоці.

Толтеродин

Первинний метаболізм толтеродину здійснюється через 2D6 изоформу цитохрому Р450 (CYP2D6). Однак у частини популяції, позбавленої ізоферменту CYP2D6, метаболізм відбувається через ізофермент CYP3A. В цій групі населення пригнічення ізоферменту CYP3A призводить до значно більш високим концентраціям толтеродину в плазмі крові. У популяції з низьким рівнем метаболізму через ізофермент CYP2D6 може знадобитися зниження дози толтеродину в присутності інгібіторів ізоферменту CYP3A, такі як кларитроміцин.

Бензодіазепіни (наприклад, алпразолам, мідазолам, триазолам)

При спільному застосуванні мідазоламу і кларитроміцину (500 мг два рази в день) відмічалося збільшення AUC мідазоламу: в 2,7 рази після внутривен��ого введення мідазоламу і в 7 разів після перорального прийому. Необхідно уникати спільного перорального прийому мідазоламу і кларитроміцину. Якщо разом з кларитроміцином застосовується внутрішньовенна форма мідазоламу, слід ретельно контролювати стан пацієнта для можливої корекції дози. Такі ж заходи обережності слід застосовувати і до інших бензодіазепінів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A, включаючи тріазолам і алпразолам. Для бензодіазепінів, виведення яких не залежить від ізоферменту CYP3A (темазепам, нитразе��ам, лоразепам), малоймовірно клінічно значуща взаємодія з кларитроміцином.

При сумісному застосуванні кларитроміцину і тріазоламу можливий вплив на центральну нервову систему (ЦНС), наприклад, сонливість і сплутаність свідомості. У зв'язку з цим, у випадку спільного застосування, рекомендується стежити за симптомами порушення ЦНС.

Взаємодія з іншими препаратами

Аміноглікозиди

При одночасному прийомі кларитроміцину з іншими ототоксичних препаратами, особливо з аміноглікозидами, необхіднообхідно дотримуватись обережності і контролювати функції вестибулярного і слухового апаратів як під час терапії, так і після її закінчення.

Колхіцин

Колхіцин є субстратом як ізоферменту CYP3A, так і білка-переносника Р-глікопротеїду (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди інгібують ізофермент CYP3A і Pgp. При спільному прийомі кларитроміцину і колхіцину, пригнічення Pgp і/або CYP3A, може призвести до посилення дії колхіцину. Слід контролювати розвиток клінічних симптомів отруєння колхіцином. Зареєстровано��зареєстровані постмаркетингові повідомлення про випадки отруєння колхіцином при його одночасному прийомі з кларитроміцином, частіше у літніх пацієнтів. Деякі з описаних випадків відбувалися з пацієнтами з нирковою недостатністю. Як повідомлялося, деякі випадки закінчувалися смертельним результатом. Одночасне застосування кларитроміцину і колхіцину протипоказане (див. розділ "Протипоказання").

Дигоксин

Передбачається, що дигоксин є субстратом Pgp. Відомо, що кларитроміцин пригнічує Pgp. При спільному п��иеме кларитроміцину і дигоксину пригнічення Pgp кларитроміцином може призвести до посилення дії дигоксину. Спільний прийом дигоксину та кларитроміцину також може призвести до підвищення плазмової концентрації дигоксину. У деяких пацієнтів відзначалися клінічні симптоми отруєння дигоксином, включаючи потенційно летальні аритмії. При одночасному прийомі кларитроміцину та дигоксину слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі крові.

Зидовудин

Одночасний пероральний прийом таблеток кларітромицина звичайного вивільнення і зидовудину дорослими ВІЛ-інфікованими пацієнтами може призвести до зниження рівноважної концентрації зидовудину. Оскільки кларитроміцин впливає на всмоктування зидовудину при пероральному прийомі, взаємодії можна значною мірою уникнути, приймаючи кларитроміцин і зидовудин з інтервалом у 4 ч. Подібного взаємодії не спостерігали у ВІЛ-інфікованих дітей, які брали дитячу суспензію кларитроміцину з зидовудином або дидезоксиинозином. Оскільки кларитроміцин може перешкоджати��асыванию зидовудину при одночасному прийомі внутрішньо у дорослих пацієнтів, подібна взаємодія навряд чи можливо при використанні кларитроміцину внутрішньовенно.

Фенітоїн і вальпроєва кислота

Є дані про взаємодію інгібіторів ізоферменту CYP3A (включаючи кларитроміцин) з препаратами, які метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3A (фенітоїном та вальпроєвою кислотою). Для даних препаратів при сумісному застосуванні з кларитроміцином рекомендується визначення їх плазмових концентрацій, т. к. є повіщення про їх підвищення.

Двостороннє взаємодія препаратів

Атазанавір

Кларитроміцин і атазанавір є субстратами, так і інгібіторами ізоферменту CYP3A. Існує свідоцтво двонаправленого взаємодії цих препаратів. Спільне застосування кларитроміцину (500 мг двічі на день) та атазанавіру (400 мг раз на день) може призвести до дворазового збільшення впливу кларитроміцину і зменшення впливу 14-гідроксикларитроміцину на 70%, із збільшенням AUC атазанавіру на 28%. Завдяки широкому терапе��тическому діапазону кларитроміцину зменшення його дози у пацієнтів з нормальною нирковою функцією не потрібно. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (КК 30-60 мл/хв) доза кларитроміцину повинна бути зменшена на 50%; у пацієнтів з КК менше 30 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75%, використовуючи для цього відповідну лікарську форму кларитроміцину. Кларитроміцин у дозах, що перевищують 1000 мг на добу, не можна застосовувати разом з інгібіторами протеаз.

Блокатори "повільних" кальцієвих каналів

При одновременном застосуванні кларитроміцину і блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, які метаболізується ізоферментом CYP3A4 (наприклад, верапаміл, амлодипін, дилтіазем), слід дотримуватися обережності, оскільки існує ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Плазмові концентрації кларитроміцину, так само як і блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, можуть підвищуватися при одночасному застосуванні. Артеріальна гіпотензія, брадиаритмия і лактоацидоз можливі при одночасному прийомі кларитроміцину та верапамілу./>
Ітраконазол

Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами ізоферменту CYP3A, що визначає двостороннє взаємодія препаратів. Кларитроміцин може підвищити концентрацію ітраконазолу в плазмі, в той час як ітраконазол може підвищити плазмову концентрацію кларитроміцину. Пацієнтів, які одночасно приймають ітраконазол і кларитроміцин, слід ретельно обстежити на наявність симптомів підсилення або збільшення тривалості фармакологічних ефектів цих препаратів.

Саквінавір
/> Кларитроміцин і саквінавір є субстратами та інгібіторами ізоферменту CYP3A, що визначає двостороннє взаємодія препаратів. Одночасне застосування кларитроміцину (500 мг двічі на день) та саквінавіру (у м'яких желатинових капсулах, 1200 мг три рази на день) у 12 здорових добровольців викликало збільшення AUC і Cmax саквінавіру на 177% і 187% відповідно у порівнянні з прийомом саквінавіру окремо. Значення AUC і Смах кларитроміцину були приблизно на 40% вище, ніж при монотерапії кларитроміцином. При спільному застосуванні ��тих двох препаратів протягом обмеженого часу в дозах/складах, зазначених вище, корекція дози не потрібна. Результати дослідження лікарських взаємодій з використанням саквінавіру в м'яких желатинових капсулах можуть не відповідати ефектів, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру в твердих желатинових капсулах. Результати дослідження лікарських взаємодій при монотерапії саквінавіром можуть не відповідати ефектів, які спостерігаються при терапії саквінавіром/ритонавіром. При прийомі саквінавіру спільно з ритонавіром слід враховувати потенційний вплив ритонавіру на кларитроміцин.