Дозировка
Таблетки Кардосал® плюс принимают внутрь независимо от приема пищи. Перед назначением комбинированного препарата Кардосал® плюс рекомендуется предварительный подбор дозы каждого из действующих веществ в отдельности (т.е. олмесартана медоксомила и гидрохлоротиазида). Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Кардосал® плюс, содержащего 20 мг олмесартана медоксомила и 12,5 мг гидрохлоротиазида, при отсутствии адекватного контроля АД на фоне монотерапии олмесартаном медоксомилом в дозе 20 мг; При отсутствии адекватного контроля артериального давления на фоне приема препарата Кардосал® плюс, содержащего 20 мг олмесартана медоксомила и 12,5 мг гидрохлоротиазида, возможно применение препарата Кардосал® плюс, содержащего 20 мг олмесартана медоксомила и 25 мг гидрохлоротиазида ежедневно по 1 таблетке. Максимальная доза препарата Кардосал® плюс составляет 20 мг олмесартана медоксомила и 25 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки. Пожилым пациентам (старше 65 лет) с нормальной функцией почек (КК более 90 мл/мин) и пациентам с нарушением функции почек (КК = 30-60 мл/мин.) коррекции дозы препарата не требуется.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
1 таб.
гидрохлоротиазид 12.5 мг
олмесартана медоксомил 20 мг
Фармакологическое действие
Кардосал® плюс - это комбинированный препарат, в состав которого входят антагонист рецепторов ангиотензина II (олмесартана медоксомил) и тиазидный диуретик (гидрохлоротиазид). Сочетание двух действующих веществ обладает комбинированным антигипергензивным действием, вследствие чего АД снижается в большей степени, чем при приеме каждого из них в отдельности. При приеме препарата один раз в сутки достигается эффективное и равномерное снижение АД в течение 24 ч.
Олмесартана медоксомил является специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа AT1). Ангиотензин II является первичным вазоактивным компонентом ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) и играет значимую роль в патофизиологии артериальной гипертензии посредством влияния на AT1-рецепторы. Предполагается, что олмесартана медоксомил блокирует все эффекты ангиотензина П, опосредованные АТ1-рецепторами независимо от источника и пути синтеза ангиотензина II.
При артериальной гипертензии олмесартана медоксомил вызывает дозозависимое продолжительное снижение АД. Нет данных о развитии артериальной гипотензии после приема первой дозы препарата и о развитии синдрома «отмены» (резкое повышение АД после отмены препарата).
Прием олмесартана медоксомила один раз в сутки обеспечивает эффективное и мягкое снижение АД в течение 24 ч. Гипотензивное действие олмесартана медоксомила наступает, как правило, уже через 2 нед., а максимальный эффект развивается приблизительно через 8 нед. после начала терапии.
Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик - нарушает реабсорбцию ионов натрия, хлора и воды в почечных канальцах. Увеличивает выведение ионов калия, магния, гидрокарбонатов, задерживает в организме ионы кальция. Диуретический эффект наступает через 2 ч после приема гидрохлоротиазида внутрь, достигает максимума через 4 ч и продолжается до 12 ч. Способствует снижению повышенного АД. При сочетанном приеме олмесартана медоксомила и гидрохлоротиазида происходит уменьшение потерь ионов калия, вызванных действием диуретика. Результатом комбинированной терапии олмесартана медоксомилом и гидрохлоротиазидом является потенцирование гипотензивного эффекта, который зависит от дозы каждого компонента препарата. Комбинированная терапия хорошо переносится пациентами. При длительном лечении эффективность комбинированной терапии (олмесартана медоксомил/гидрохлоротиазид) сохраняется, развития синдрома «отмены» не наблюдается.
Фармакокинетика
Абсорбция и распределение
Олмесартана медоксомил является пролекарством. Он быстро превращается в фармакологически активный метаболит олмесартан под действием ферментов в слизистой оболочке кишечника и в периферической крови во время абсорбции из ЖКТ и циркулирует в крови в виде метаболита (олмесартан). Биодоступность олмесартана в среднем составляет 25.6 %.
Cmax олмесартана в плазме крови в среднем достигается через 2 ч после приема внутрь и возрастает приблизительно линейно с увеличением однократной дозы до 80 мг.
Прием пищи не оказывает значительного влияния на биодоступность олмесартана медоксомила, поэтому олмесартана медоксомил можно принимать независимо от приема пищи.
Клинически значимых различий в фармакокинетических показателях олмесаргана медоксомила в зависимости от пола не выявлено.
Олмесарган обладает высокой степенью связывания с белками плазмы крови (99.7%). При одновременном применении олмесартана медоксомила с другими лекарственными средствами, характеризующимися высокой степенью связывания с белками плазмы крови, не происходит значительных изменений указанной величины (подтверждением тому служит отсутствие клинически значимого взаимодействия между олмесартаном медоксомилом и варфарином). Связь олмесартана с клетками крови незначительна.
После приема внутрь олмесартана медоксомила в комбинации с гидрохлороти азидом среднее время достижения Cmax гидрохлоротиазида составляет 1.5-2 ч.
Гидрохлоротиазид связывается с белками плазмы крови на 68%. Системная биодоступность гидрохлоротиазида при одновременном применении с олмесартаном медоксомилом уменьшается примерно на 20%, но это небольшое уменьшение в клиническом отношении не является значимым. Одновременное назначение гидрохлоротиазида, со своей стороны, не оказывает существенного влияния на кинетику олмесартана медоксомила. В контролируемых клинических исследованиях был выявлен выраженный антигилертензивный эффект данной комбинации, который превышал эффект каждого из компонентов в отдельности, а также эффект плацебо.
Метаболизм и выведение
Общий плазменный клиренс олмесартана обычно составляет 1.3 л/ч (коэффициент вариации - 19 %) и является относительно низким по сравнению с печеночным кровотоком (примерно 90 л/ч). Почечное выведение олмесартана составляет приблизительно 40 %, с желчью через кишечник — около 60%; внепеченочная циркуляция — минимальна. Поскольку большая часть олмесартана медоксомила метаболизируется в печени, то его применение у пациентов с обструкцией желчевыводящих путей противопоказано.
Период полувыведения олмесартана составляет 10-15 ч. Устойчивый эффект от терапии достигается в течение первых 14 дней ежедневного приема олмесартана медоксомила. Почечный клиренс составляет приблизительно 0.5-0.7 л/ч и не является дозозависимым.
Гидрохлоротиазид в организме не метаболизируется и почти полностью в неизмененном виде выводится почками. После приема внутрь около 60 % принятой дозы гидрохлоротиазида в неизмененном виде выводится в течение 48 ч. Почечный клиренс гидрохлоротиазида составляет около 250-300 мл/мин.; T1/2 конечной фазы составляет 10-15 ч.
Фармакокннетнка у различных категории пациентов
У пациентов в возрасте 65-75 лет с артериальной шпертензией площадь под кривой «концентрация-время» (AUC) для олмесартана в стадии насыщения увеличивается по сравнению с группой пациентов моложе 65 лет приблизительно на 35%, у пациентов старше 75 лет - примерно на 44%. Имеющиеся данные позволяют сделать вывод о том, что системный клиренс гидрохлоротиазида как у здоровых пожилых добровольцев, так и у пожилых пациентов с артериальной гипертензией снижен по сравнению с добровольцами более молодого возраста. У пациентов с нарушением функции почек (КК = 30-60 мл/мин.) AUC для олмесартана в стадии насыщения увеличивается приблизительно на 62, 82 и 179% в случае легкого, умеренного и тяжелого нарушения функции почек, соответственно, по сравнению со здоровыми добровольцами. Для данной категории пациентов возможно увеличение T1/2 гидрохлоротиазида.
У пациентов с нарушением функции печени легкой и средней степеней тяжести после однократного приема внутрь значения AUC для олмесартана были на 6 и 65% выше, соответственно в сравнении со здоровыми добровольцами. Несвязанная фракция олмесартана через 2 ч после приема дозы препарата у здоровых добровольцев, у пациентов с легкой и умеренной степенями нарушения функции печени составляла 0.26; 0.34 и 0.41 % соответственно. Влияние нарушений функции печени на фармакокинетику гидрохлоротиазида незначительно.
В отношении пациентов с тяжелым нарушением функции печени (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) данные по фармакокинетике олмесартана медоксомила отсутствуют.
Побочные действия
Возможные побочные эффекты приведены ниже по нисходящей частоте возникновения: часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), редко (> 1/10000, < 1/1000), очень редко (< 1/10000), включая отдельные сообщения.
Комбинация олмесартана медоксомила и гидрохлоротиазида
Со стороны ЦНС
Часто: головокружение.
Нечасто: синкопе.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Нечасто: сердцебиение, выраженное снижение АД, ортостатическая гипотензия.
Со стороны кожных покровов
Нечасто: кожная сыпь, экзема.
Со стороны обмена веществ
Нечасто: гипер- или гипокалиемия, гиперкальциемия, гипертриглицеридемия, гиперурикемия, повышение концентрации липидов в крови.
Со стороны лабораторных показателей
Очень редко: незначительное повышение концентрации креатинина, мочевой кислоты и азота мочевины в сыворотке крови, незначительное снижение концентрации гемоглобина и гематокрита.
Олмесартана Медоксомил (монотерапия)
Со стороны системы кроветворения
Очень редко: тромбоцитопения.
Со стороны ЦНС
Очень редко: головокружение, головная боль.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Редко: выраженное снижение АД.
Нечасто: стенокардия.
Со стороны дыхательной системы
Часто: бронхит, фарингит, ринит.
Очень редко: кашель.
Со стороны пищеварительного тракта
Часто: диарея, диспепсия, гастроэнтерит.
Очень редко: боль в животе, тошнота, рвота.
Со стороны мочевыделительной системы
Часто: гематурия, инфекция мочевых путей.
Очень редко: острая почечная недостаточность.
Со стороны опорно-двигательного аппарата
Часто: артрит, боль в спине.
Очень редко: судороги мышц, миалгия.
Со стороны кожных покровов
Очень редко: кожный зуд, экзантема, ангионевротический отек, аллергический дерматит, крапивница.
Со стороны обмена веществ
Часто: повышение активности креатинфосфокиназы, гипертриглицеридемия, гиперурикемия.
Редко: гиперкалиемия.
Со стороны лабораторных показателей
Очень редко: повышение концентрации креатинина и мочевины в сыворотке крови.
Часто: повышение активности «печеночных» трансаминаз.
Прочие нарушения
Часто: боль в грудной клетке, гриппоподобные симптомы, периферические отеки.
Очень редко: слабость, повышенная утомляемость, сонливость, недомогание.
Гидрохлоротиазид (монотерапия)
Со стороны системы кроветворения
Редко: лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, тромбоцитопения, а пластическая анемия, гемолитическая анемия, угнетение костномозгового кроветворения.
Со стороны центральной и периферической нервной системы
Часто: головокружение, слабость, головная боль, повышенная утомляемость.
Редко: беспокойство, нарушение сна, спутанность сознания, апатия, депрессия, обнубиляция, парестезии, судороги.
Со стороны органа зрения
Редко: ксантопсия, преходящее нарушение аккомодации, уменьшение образования слезной жидкости.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Нечасто: ортостатическая гипотензия.
Редко: аритмии, тромбоз, эмболия.
Со стороны дыхательной системы
Редко: диспноэ (включая интерстициальную пневмонию и отек легких).
Со стороны пищеварительного тракта
Нечасто: анорексия, боль в животе, тошнота, рвота, диарея, запор, метеоризм, воспаление слюнных желез.
Редко: панкреатит, острый холецистит, внутрипеченочная холестатическая желтуха.
Очень редко: паралитическая кишечная непроходимость.
Со стороны мочеполовой системы
Редко: нарушение функции почек, интерстициальный нефрит, острая почечная недостаточность, нарушение потенции.
Со стороны опорно-двигательного аппарата
Редко: судорога мышц, мышечная слабость, парезы.
Со стороны кожных покровов
Нечасто: фотосенсибилизация, кожная сыпь, крапивница.
Редко: развитие волчаночноподобного синдрома (лихорадка, артралгия, миалгия, серозит, васкулит, повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), лейкоцитоз, эозинофилия), активация кожной формы системной красной волчанки, анафилактические реакции, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны лабораторных показателей
Часто: гипергликемия, глюкозурия, гиперурикемия, повышение концентрации креатинина в сыворотке крови, нарушение водно-электролитного баланса (включая гипонатриемию, гипомагниемию, гипохлоремию, гипокалиемию и гиперкальциемию), повышение концентрации холестерина и триглицеридов в крови.
Прочие нарушения
Редко: лихорадка.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным ОЦК и/или сниженной концентрацией натрия вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Соответствующие факторы следует устранить до начала применения препарата Кардосал® плюс.
Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут явиться причиной нарушения ОЦК или водно-электролитного баланса сыворотки крови (включая гипокалиемию, гипонатриемию и гипохлоремический алкалоз). Симптомами-предвестниками являются: сухость слизистой оболочки полости рта, жажда, слабость, сонливость, беспокойство, миалгия или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия, тошнота и рвота (см. раздел Побочное действие).
Самая высокая степень риска развития гипокалиемии существует у пациентов с циррозом печени, у пациентов при проведении форсированного диуреза и у тех пациентов, которые одновременно принимают глюкокортикостероиды или АКТТ (см. раздел Взаимодействие с другими лекарственными средствами). И, наоборот, по причине антагонизма содержащегося в препарате Кардосал® плюс олмесартана медоксомила, проявляемого в отношении рецепторов ангиотензина II (AT1), может иметь место гиперкалиемия - прежде всего, у пациентов со снижением функции почек и/или хронической сердечной недостаточностью, а также пациентов с сахарным диабетом. У пациентов с факторами риска рекомендуется регулярный контроль концентрации калия в сыворотке крови. Данных о том, может ли олмесартана медоксомил уменьшать гипонатриемию, вызванную диуретиками или препятствовать ее развитию, нет. При жаркой погоде у пациентов склонных к отекам может иметь место дилюционная гипонатриемия. Снижение концентрации хлоридов в целом выражено незначительно и лечения обычно не требует.
Тиазиды могут уменьшать выведение почками ионов кальция и также приводить к преходящему незначительному повышению концентрации кальция в сыворотке крови при отсутствии в анамнезе нарушений его обмена. Гиперкалыгиемия может указывать на скрытый гиперпаратиреоз. Перед исследованием функции паращитовидных желез тиазиды следует отменить.
Доказано, что тиазидные диуретики повышают выведение почками ионов магния, что может приводить к гипомагниемии.
У пациентов, у которых сосудистый тонус и функция почек зависят в большой степени от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или нарушением функции почек, включая стеноз почечной артерии), лечение другими средствами, влияющими на РААС, связано с возможностью развития острой артериальной гипотензии, азотемии, олигурии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности. Возможность сходного действия не может быть исключена при применении антагонистов рецепторов ангиотензина П.
Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности в том случае, если пациент с двухсторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки получает терапию лекарственными средствами, влияющими на РААС. При применении препарата Кардосал® плюс у пациентов с нарушением функции почек рекомендуется проводить периодический контроль концентрации ионов калия, креатинина и мочевой кислоты в сыворотке крови. Опыт применения олмесартана медоксомила у пациентов с недавно проведенной трансплантацией почки или у патентов с последней стадией нарушения функции почек отсутствует.
У пациентов с ограничением функции почек прием тиазидных диуретиков может сопровождаться азотемией. При очевидном прогрессировании почечной недостаточности необходимо пересмотреть терапию и решить вопрос об отмене диуретиков.
Как в случае любого антигипертензивного препарата, чрезмерное снижение АД у пациентов с ИБС или с цереброваскулярной недостаточностью может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
Тиазидные диуретики могут вызывать нарушение толерантности к глюкозе, а также повышение концентрации холестерина, триглицеридов и мочевой кислоты в сыворотке крови. У пациентов с сахарным диабетом может возникнуть необходимость коррекции дозы инсулина или гипогликемического средства для приема внутрь (см. раздел Взаимодействие с другими лекарственными средствами). При лечении тиазидными диуретиками латентно протекающий сахарный диабет может манифестировать.
Имеются сообщения о том, что тиазидные диуретики могут способствовать развитию приступа подагры и вызывать обострение системной красной волчанки. Реакции повышенной чувствительности к гидрохлоротиазиду могут иметь место с большей вероятностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или бронхиальной астмой (в анамнезе).
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Влияние препарата Кардосал® плюс на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами специально не изучалось, поэтому в период лечения препаратом Кардосал® плюс следует соблюдать осторожность при вождении автотранспорта и занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Передозировка
Симптомы: при передозировке олмесартана медоксомила наиболее вероятно выраженное снижение АД, а также тахикардия, брадикардия, тошнота, сонливость; при передозировке гидрохлоротиазида - симптомы дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратации вследствие чрезмерного диуреза.
Лечение: рекомендовано промывание желудка и/или прием активированного угля; терапия, направленная на коррекцию дегидратации и нарушений водно-электролитного баланса. При выраженном снижении АД рекомендуется уложить пациента в горизонтальное положение, приподняв ноги, и провести терапию, направленную на восполнение ОЦК. Гемодиализ не эффективен.
Показания
— эссенциальная артериальная гипертензия (при неэффективности монотерапии олмесартаном медоксомилом).
Противопоказания
— наследственная непереносимость лактозы, недостаток в организме лактазы или синдром мальабсорбции глюкозы и лактозы;
— тяжелые нарушения функции печени (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (риск развития печеночной комы), обструкция желчевыводящих путей и холестаз;
— выраженные нарушения функции почек (КК менее 30 мл/мин.);
— рефрактерные гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия и симптоматическая гиперурикемия;
— беременность;
— период лактации;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность препарата не изучены);
— повышенная чувствительность к олмесартану медоксомилу, гидрохлоротиазиду или другим производным сульфонамидов или к любому из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата (см. раздел Состав).
С осторожностью:
— бронхиальная астма;
— ишемическая болезнь сердца (ИБС);
— хроническая сердечная недостаточность в стадии декомпенсации;
— тяжелые цереброваскулярные нарушения;
— стеноз аортального или митрального клапана;
— гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия;
— нарушение функции печени легкой и средней степени (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью);
— нарушение функции почек (КК более 30 мл/мин, но менее 60 мл/мин.);
— двухсторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки;
— состояние после недавно перенесенной трансплантации почки (опыт применения препарата отсутствует);
— первичный альдостеронизм;
— сахарный диабет, подагра;
— нарушения водно-электролитного баланса, дегидратация;
— заболевания соединительной ткани, в том числе системная красная волчанка;
— пациентам, соблюдающим диету с ограничением соли или находящимся на гемодиализе;
— при угнетении костномозгового кроветворения;
— состояния, сопровождающиеся снижением объема циркулирующей крови;
— (ОЦК) в т.ч. диарея, рвота или предшествующая терапия диуретиками.
Применение при беременности и кормлении грудью
Опыт применения олмесартана медоксомила у беременных отсутствует. Однако ввиду имеющихся сообщений о тяжелом тератогенном действии лекарственных средств, действующих на РААС, как и любой лекарственный препарат этого класса, Кардосал® плюс противопоказан к применению при беременности. В случае планирования или наступления беременности во время терапии препаратом Кардосал® плюс препарат необходимо отменить как можно раньше. Неизвестно, выделяется ли олмесартана медоксомил с грудным молоком, но тиазиды выделяются в грудное молоко и могут подавлять лактацию, поэтому при необходимости применения препарата Кардосал® плюс в период лактации грудное вскармливание на период его приема следует прекратить.
Применение при нарушениях функции печени
Противопоказан при тяжелых нарушениях функции печени (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (риск развития печеночной комы), при обструкции желчевыводящих путей и холестазе.
Применение при нарушениях функции почек
Противопоказан при выраженных нарушениях функции почек (КК менее 30 мл/мин.).
С осторожностью:
— нарушение функции почек (КК более 30 мл/мин, но менее 60 мл/мин.);
— двухсторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки;
— состояние после недавно перенесенной трансплантации почки (опыт применения препарата отсутствует).
Пациентам с нарушением функции почек (КК = 30-60 мл/мин.) коррекции дозы препарата не требуется.
Применение у детей
Противооказан детям до 18 лет.
Лекарственное взаимодействие
Олмесартана медоксомил
Не рекомендуется совместное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями солей, содержащих калий, или другими лекарственными средствами, способными повысить концентрацию калия в сыворотке крови (например, гепарин) - возможно повышение концентрации калия в сыворотке крови.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту в дозах более 3 г/сут, а также ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2), и антагонисты рецепторов ангиотензина II могут действовать синергично, уменьшая гломерулярную фильтрацию. При одновременном применении НПВП и антагонистов рецепторов ангиотензина II может возникнуть риск развития острой почечной недостаточности, поэтому рекомендуется контроль функции почек в начале лечения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем одновременное лечение может уменьшить антигипертензивное действие антагонистов рецепторов ангиотензина II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксиды) возможно умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. Имеются сообщения об обратимом повышении концентрации лития в сыворотке крови и проявлении токсичности во время одновременного применения препаратов лития с ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) и с антагонистами рецепторов ангиотензина II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости применения соответствующей комбинированной терапии рекомендуется регулярный контроль концентрации лития в сыворотке крови. В редких случаях ингибиторы АПФ могут усиливать гипогликемическое действие инсулина и гипогликемических средств для приема внутрь (например, производных сульфонилмочевины) у больных сахарным диабетом. В этих случаях при одновременном применении ингибиторов АПФ может потребоваться снижение дозы гипогликемического средства для приема внутрь и инсулина.
Гидрохлоротиазид
Глюкокортикостероиды, адренокортикотропный гормон (АКТГ), амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, пенициллина G натриевая соль, производные салициловой кислоты: при одновременном их приеме с гидрохлоротиазидом может иметь место повышение потерь электролитов, в особенности, развитие гипокалиемии.
Одновременный прием ионообменных препаратов (колестерамин, колестепол) уменьшает всасывание гидрохлоротиазида.
При одновременном применении гидрохлоротиазида с солями кальция возможно повышение концентрации кальция в сыворотке крови, вследствие уменьшения его выведения. При необходимости назначения препаратов кальция следует контролировать его концентрацию в сыворотке крови и соответствующим образом корректировать его дозу.
При одновременном применении гидрохлоротиазида с сердечными гликозидами возможно появление аритмий.
Лекарственные средства, способные вызвать аритмию типа «пируэт» («torsades des pointes») (особая форма полиморфной желудочковой тахикардии с волно-, винто-или веретенообразной конфигурацией желудочковых комплексов в сочетании с увеличением или уменьшением амплитуды зубцов комплекса QRS, которая может привести к фибриляции желудочков или асистолии): из-за риска развития гипокалиемии требуется осторожность при одновременном применении гидрохлоротиазида с некоторыми антиаритмическими средствами (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид), нейролептиками (тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол) и другими (бепридал, цизаприд, дифеманила метилсульфат, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, нентамидин, спарфлоксацин, терфенадин, винкамин для внутривенного введения), о которых известно, что могут вызывать аритмию типа «пируэт».
При совместном применении гидрохлоротиазида с недеполяризующими миорелаксантами (в т.ч. тубокурарина хлорид) - усиление действия миорелаксантов.
Тиазиды могут повышать риск развития побочных эффектов амантадина. Лечение тиазидными диуретиками может нарушить толерантность к глюкозе. При одновременном применении М-холиноблокаторов (атропин) и тиазидов, из-за снижения моторики желудочно-кишечного тракта биодоступность тиазидных диуретиков может повышаться.
Может потребоваться снижение дозы гипогликемических средств для приема внутрь и инсулина.
Противоподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон, аллопуринол): может возникнуть необходимость в коррекции дозы гипоурикемического средства (увеличение дозы пробенецида или сульфинпиразона), поскольку гидрохлоротиазид может повышать концентрацию мочевой кислоты в сыворотке крови. Одновременное применение с тиазидными диуретиками может повысить частоту развития реакций повышенной чувствительности к аллопуринолу. Действие симпатомиметиков при одновременном приеме тиазидных диуретиков может ослабляться.
Тиазидные диуретики могут уменьшать выведение почками цитотоксических средств и усиливать их миелосупрессивный эффект.
При приеме салицилатов в высоких дозах гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на ЦНС.
Имеются сообщения о единичных случаях гемолитической анемии при одновременном приеме метилдопы с гидрохлоротиазидом.
Одновременное применение циклоспорина с гидрохлоротиазидом может повышать риск развития гиперурикемии и обострения подагры.
Одновременное применение тетрациклинов с тиазидными диуретиками повышает риск увеличения концентрации мочевины, обусловленного тетрациклинами. Это взаимодействие не касается доксициклина.
Олмесартана медоксомил/ гидрохлоротиазид в комбинации
Одновременное применение препаратов лития с тиазидными диуретиками может увеличить без того уже повышенный риск интоксикации литием, обусловленный ингибиторами АПФ, поэтому совместное применение препарата Кардосал® плюс и препаратов лития не рекомендуется. Если такая комбинация все же необходима, то также необходим тщательный контроль концентрации лития в сыворотке крови.
При одновременном применении препарата Кардосал* плюс с баклофеном и амифостином возможно усиление антигипертензивного действия.
При одновременном применении других антигипертензивных средств гипотензивное действие препарата Кардосал® плюс может усилиться. Этанол, барбитураты, наркотические анальгетики или антидепрессанты при применении с препаратом Кардосал® плюс могут привести к усугублению ортостатической гипотензии
(6182)
Дозування
Таблетки Кардосал® плюс приймають всередину незалежно від прийому їжі. Перед призначенням комбінованого препарату Кардосал® плюс рекомендується попередній підбір дози кожного з діючих речовин окремо (тобто олмесартана медоксомила і гідрохлоротіазиду). Рекомендована доза: Щоденно по 1 таблетці препарату Кардосал® плюс, містить 20 мг олмесартана медоксомила і 12,5 мг гідрохлоротіазиду при відсутності адекватного контролю АТ на тлі монотерапії олмесартаном медоксомилом в дозі 20 мг; При відсутності пеклокватного контролю артеріального тиску на фоні прийому препарату Кардосал® плюс, містить 20 мг олмесартана медоксомила і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, можливе застосування препарату Кардосал® плюс, містить 20 мг олмесартана медоксомила і 25 мг гідрохлоротіазиду щодня по 1 таблетці. Максимальна доза препарату Кардосал® плюс становить 20 мг олмесартана медоксомила і 25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу. Літнім пацієнтам (старше 65 років) з нормальною функцією нирок (КК більше 90 мл/хв) і пацієнтам з порушенням функції нирок (КК = 30-60 мл/м��н.) коригування дози препарату не потрібно.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
1 таб.
гідрохлоротіазид 12.5 мг
олмесартана медоксомил 20 мгФармакологічна дія
Кардосал® плюс - це комбінований препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (олмесартана медоксомил) і тіазидний діуретик (гідрохлоротіазид). Поєднання двох діючих речовин володіє комбінованим антигипергензивным дією, внаслідок чого АТ знижується більшою мірою, ч��м при прийомі кожного з них окремо. При прийомі препарату один раз на добу досягається ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 год.
Олмесартана медоксомил є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (типу AT1). Ангіотензин ІІ є первинним вазоактивних компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і відіграє значиму роль у патофізіології артеріальної гіпертензії за допомогою впливу на AT1-рецепторами. Передбачається, що олмесартана медоксомил блокує ефекти ангіотензину П, ��посредованные АТ1-рецепторами незалежно від джерела і шляху синтезу ангіотензину II.
При артеріальній гіпертензії олмесартана медоксомил викликає дозозалежне, тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату та про розвиток синдрому «відміни» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату).
Прийом олмесартана медоксомила один раз на добу забезпечує ефективне і м'яке зниження артеріального тиску протягом 24 год. Гіпотензивну дію олмесартана медоксомила настає, як прави��о, вже через 2 тиж., а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів. після початку терапії.
Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик - порушує реабсорбцію іонів натрію, хлору і води в ниркових канальцях. Збільшує виведення іонів калію, магнію, гідрокарбонатів, затримує в організмі іони кальцію. Діуретичний ефект настає через 2 год після прийому гідрохлоротіазиду внутрішньо, досягає максимуму через 4 год і триває до 12 год. Сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску. При одночасному прийомі олмесартана медоксомила і гидрохлоротиазида відбувається зменшення втрат іонів калію, викликаних дією діуретика. Результатом комбінованої терапії олмесартана медоксомилом і гідрохлоротіазидом є потенціювання гіпотензивного ефекту, який залежить від дози кожного компонента препарату. Комбінована терапія добре переноситься пацієнтами. При тривалому лікуванні ефективність комбінованої терапії (олмесартана медоксомил/гідрохлоротіазид) зберігається, розвитку синдрому «відміни» не спостерігається.Фармакокінетика
Абсорбція та розподіл/>
Олмесартана медоксомил є проліками. Він швидко перетворюється в фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечнику і в периферичній крові під час абсорбції з ШЛУНКОВО-кишкового тракту і циркулює в крові у вигляді метаболіту (олмесартан). Біодоступність олмесартана в середньому становить 25.6 %.
Cmax олмесартана в плазмі крові в середньому досягається через 2 год після прийому всередину і зростає приблизно лінійно із збільшенням одноразової дози до 80 мг.
Прийом їжі не чинить значну��ельного впливу на біодоступність олмесартана медоксомила, тому олмесартана медоксомил можна приймати незалежно від прийому їжі.
Клінічно значущих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесаргана медоксомила залежно від статі не виявлено.
Олмесарган володіє високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (99.7%). При одночасному застосуванні олмесартана медоксомила з іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, не відбувається значніх змін зазначеної величини (підтвердженням тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном медоксомилом і варфарином). Зв'язок олмесартана з клітинами крові незначна.
Після прийому всередину олмесартана медоксомила в комбінації з гидрохлороти азидом середній час досягнення Cmax гідрохлоротіазиду становить 1.5-2 ч.
Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми крові на 68%. Системна біодоступність гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з олмесартаном медоксомилом пр зменшуєтьсяимерно на 20%, але це невелике зменшення в клінічному відношенні не є значущим. Одночасне призначення гідрохлоротіазиду, зі свого боку, не чинить істотного впливу на кінетику олмесартана медоксомила. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений виражений антигилертензивный ефект даної комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.
Метаболізм і виведення
Загальний плазмовий кліренс олмесартана зазвичай становить 1.3 л/год (коефіцієнт вариаціі - 19 %) і є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (близько 90 л/год). Ниркове виведення олмесартана становить приблизно 40 %, з жовчю через кишечник — близько 60%; запечінкова циркуляція — мінімальна. Оскільки більша частина олмесартана медоксомила метаболізується в печінці, то його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано.
Період напіввиведення олмесартана становить 10-15 ч. Стійкий ефект від терапії досягається протягом перших 14 днів щоденного прийому олмесартана медоксомила. Нирковий кліренс становить приблизно 0.5-0.7 л/год і не є дозозалежною.
Гідрохлоротіазид в організмі не метаболізується і майже повністю в незміненому вигляді виводиться нирками. Після прийому внутрішньо близько 60 % прийнятої дози гідрохлоротіазиду в незміненому вигляді виводиться протягом 48 год Нирковий кліренс гідрохлоротіазиду становить близько 250-300 мл/хв; T1/2 кінцевої фази становить 10-15 ч.
Фармакокннетнка у різних категорії пацієнтів
У пацієнтів віком 65-75 років з артеріальною шпертензией площ��дь під кривою «концентрація-час» (AUC) для олмесартана в стадії насичення збільшується порівняно з групою пацієнтів молодше 65 років приблизно на 35%, у пацієнтів старше 75 років - приблизно на 44%. Наявні дані дозволяють зробити висновок про те, що системний кліренс гідрохлоротіазиду як у здорових літніх добровольців, так і у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією знижений порівняно з добровольцями молодого віку. У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК = 30-60 мл/хв) AUC для олмесартана в стадії насичення увеличиваетс�� приблизно на 62, 82 і 179% у разі легкого, помірного та тяжкого порушення функції нирок, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Для даної категорії пацієнтів можливе збільшення T1/2 гідрохлоротіазиду.
У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого і середнього ступенів тяжкості після одноразового прийому внутрішньо значення AUC для олмесартана були на 6 і 65% вище, відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартана через 2 год після прийому дози препарату у здорових добровольців, у паці��нтов з легкою та помірною ступенями порушення функції печінки становила 0.26; 0.34 і 0.41 % відповідно. Вплив порушень функції печінки на фармакокінетику гідрохлортіазиду незначно.
Щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дані по фармакокінетиці олмесартана медоксомила відсутні.Побічні дії
Можливі побічні ефекти наведені нижче по низхідній частоті виникнення: часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включно��ючая окремі повідомлення.
Комбінація олмесартана медоксомила і гідрохлоротіазиду
З боку ЦНС
Часто: запаморочення.
Нечасто: синкопе.
З боку серцево-судинної системи
Нечасто: серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія.
З боку шкірних покривів
Нечасто: шкірні висипання, екзема.
З боку обміну речовин
Нечасто: гіпер - або гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія, підвищення концентрації ліпідів у крові.
З боку лабораторних показників
Дуже рідко: незначне підвищення концентрації креатиніну, сечової кислоти та азоту сечовини у сироватці крові, незначне зниження концентрації гемоглобіну і гематокриту.
Олмесартана Медоксомил (монотерапія)
З боку системи кровотворення
Дуже рідко: тромбоцитопенія.
З боку ЦНС
Дуже рідко: запаморочення, головний біль.
З боку серцево-судинної системи
Рідко: виражене зниження артеріального тиску.
Нечасто: стенокардия.
З боку дихальної системи
Часті: бронхіт, фарингіт, риніт.
Дуже рідко: кашель.
З боку травного тракту
Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит.
Дуже рідко: біль у животі, нудота, блювання.
З боку сечовидільної системи
Часто: гематурія, інфекція сечових шляхів.
Дуже рідко: гостра ниркова недостатність.
З боку опорно-рухового апарату
Часто: артрит, біль у спині.
Дуже рідко: судоми м'язів, міалгія.
Зі стор��ни шкірних покривів
Дуже рідко: шкірний свербіж, висип, ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, кропив'янка.
З боку обміну речовин
Часто: підвищення активності креатинфосфокінази, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія.
Рідко: гіперкаліємія.
З боку лабораторних показників
Дуже рідко: підвищення концентрації креатиніну та сечовини в сироватці крові.
Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ.
Інші порушення
Часто: біль у грудній клітці, гриппоп��подібні симптоми, периферичні набряки.
Дуже рідко: слабкість, підвищена втомлюваність, сонливість, нездужання.
Гідрохлоротіазид (монотерапія)
З боку системи кровотворення
Рідко: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, а пластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кістковомозкового кровотворення.
З боку центральної і периферичної нервової системи
Часто: запаморочення, слабкість, головний біль, підвищена стомлюваність.
Рідко: неспокій, порушенне сну, сплутаність свідомості, апатія, депресія, обнубіляція, парестезії, судоми.
З боку органа зору
Рідко: ксантопсія, минуще порушення акомодації, зменшення утворення слізної рідини.
З боку серцево-судинної системи
Нечасто: ортостатична гіпотензія.
Нечасто: аритмії, тромбоз, емболія.
З боку дихальної системи
Рідко: диспное (включаючи інтерстиціальну пневмонію та набряк легень).
З боку травного тракту
Нечасто: анорексія, біль в живий��ті, нудота, блювання, діарея, запор, метеоризм, запалення слинних залоз.
Рідко: панкреатит, гострий холецистит, внутрипеченочная холестатична жовтяниця.
Дуже рідко: паралітична кишкова непрохідність.
З боку сечостатевої системи
Рідко: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність, порушення потенції.
З боку опорно-рухового апарату
Рідко: судома м'язів, м'язова слабкість, парези.
З боку шкірних покривів
Нечасто: фотосенс��билизация, шкірний висип, кропив'янка.
Рідко: розвиток волчаночноподобного синдрому (лихоманка, артралгія, міалгія, серозит, васкуліт, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), лейкоцитоз, еозинофілія), активація шкірної форми системного червоного вовчака, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.
З боку лабораторних показників
Часто: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, порушення водно-електролітного балансу (включаючи гипонатрием��ю, гіпомагніємію, гіпохлоремію, гіпокаліємію і гіперкальціємію), підвищення концентрації холестерину і тригліцеридів у крові.
Інші порушення
Рідко: гарячка.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зниженою концентрацією натрію внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал® плюс.
Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть з'явитися причиною порушення ОЦК або водно-електролітного балансу сироватки крові (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками є: сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, сонливість, неспокій, міалгія або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота і блювота (див. розділ П��бочное дія).
Найвища ступінь ризику розвитку гіпокаліємії існує у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів при проведенні форсованого діурезу і у тих пацієнтів, які одночасно приймають глюкокортикостероїди або АКТТ (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). І, навпаки, з причини антагонізму міститься в препараті Кардосал® плюс олмесартана медоксомила, проявляють відносно рецепторів ангіотензину II (AT1), може мати місце гіперкаліємія - насамперед, у пацієнтів зі зниженняїм функції нирок та/або хронічною серцевою недостатністю, а також пацієнтів з цукровим діабетом. У пацієнтів з факторами ризику рекомендується регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Даних про те, чи може олмесартана медоксомил зменшувати гіпонатріємію, спричинену діуретиками або перешкоджати її розвитку, немає. При жаркій погоді у пацієнтів, схильних до набряків може мати місце дилюционная гіпонатріємія. Зниження концентрації хлоридів в цілому виражено незначно і лікування зазвичай не вимагає.
Тіазиди можуть ��меньшать виведення нирками іонів кальцію і також призводити до минущого незначного підвищення концентрації кальцію в сироватці крові при відсутності в анамнезі порушень його обміну. Гиперкалыгиемия може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазиди.
Доведено, що тіазидні діуретики підвищують виведення нирками іонів магнію, що може призводити до гіпомагніємії.
У пацієнтів, У яких судинний тонус і функція нирок залежать у великій мірі від активнвності РААС (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язане з можливістю розвитку гострої гіпотензії, азотемії, олігурії або, в рідких випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії не може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину П.
Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостаточн��сті в тому разі, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на РААС. При застосуванні препарату Кардосал® плюс у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль концентрації іонів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Досвід застосування олмесартана медоксомила у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або в патентів з останньою стадією порушення фу��кції нирок відсутня.
У пацієнтів з обмеженням функції нирок прийом тіазидних діуретиків може супроводжуватися азотемією. При очевидному прогресуванні ниркової недостатності необхідно переглянути терапію і вирішити питання про скасування діуретиків.
Як у випадку будь-якого антигіпертензивного препарату, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ІХС або з цереброваскулярною недостатністю може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Тіазидні діуретики можуть викликати порушення толерантності до глюкози, а також запідвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти в сироватці крові. У пацієнтів з цукровим діабетом може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для прийому всередину (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). При лікуванні тіазидними діуретиками латентно протікає цукровий діабет може маніфестувати.
Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть сприяти розвитку нападу подагри і викликати загострення системного червоного вовчака. ��еакции підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду можуть мати місце з більшою ймовірністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або бронхіальною астмою (в анамнезі).
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Вплив препарату Кардосал® плюс на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами спеціально не вивчалося, тому в період лікування препаратом Кардосал® плюс слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і заняттях потенційних можливопро небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Передозування
Симптоми: при передозуванні олмесартана медоксомила найбільш ймовірно виражене зниження АТ, а також тахікардія, брадикардія, нудота, сонливість; при передозуванні гідрохлортіазиду - симптоми дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного діурезу.
Лікування: рекомендовано промивання шлунка і/або приймання активованого вугілля; терап��я, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні АТ рекомендується покласти пацієнта у горизонтальне положення, піднявши ноги, і провести терапію, спрямовану на відновлення ОЦК. Гемодіаліз не ефективний.Свідчення
— есенціальна артеріальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартаном медоксомилом).Протипоказання
— спадкова непереносимість лактози, недолік в організмі лактази або синдром мальабсорбції глюкози і лактози;
— важкийті порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (ризик розвитку печінкової коми), обструкція жовчовивідних шляхів і холестаз;
— виражені порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв);
— рефрактерные гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія;
— вагітність;
— період лактації;
— вік до 18 років (ефективність і безпека препарату не вивчені);
— підвищена чутливість до олмесартану медоксомилу, гідрохлоротіазиду або інших производним сульфонамидов або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. розділ Складу).
З обережністю:
— бронхіальна астма;
— ішемічна хвороба серця (ІХС);
— хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації;
— важкі цереброваскулярні порушення;
— стеноз аортального або мітрального клапана;
— гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
— порушення функції печінки легкого і середнього ступеня (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю);
— ��порушення функції нирок (КК більше 30 мл/хв, але менше 60 мл/хв);
— двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки;
— стан після нещодавно перенесеної трансплантації нирки (досвід застосування препарату відсутній);
— первинний альдостеронизм;
— цукровий діабет, подагра;
— порушення водно-електролітного балансу, дегідратація;
— захворювання сполучної тканини, в тому числі системний червоний вовчак;
— пацієнтам, що дотримуються дієти з обмеженням солі або находящимся на гемодіалізі;
— при пригнічення кістковомозкового кровотворення;
— стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові;
— (ОЦК) у т.ч. діарея, блювота або попередня терапія діуретиками.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Досвід застосування олмесартана медоксомила у вагітних відсутній. Проте зважаючи на наявних повідомлень про важкому тератогенну дію лікарських засобів, що діють на РААС, як і будь-який лікарський препарат цього класу, Кардосал® плюс про��ивопоказан до застосування при вагітності. У випадку планування або настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал® плюс препарат необхідно відмінити якомога раніше. Невідомо, чи виділяється олмесартана медоксомил з грудним молоком, але тіазиди виділяються у грудне молоко та можуть пригнічувати лактацію, тому при необхідності застосування препарату Кардосал® плюс в період лактації грудне вигодовування на період його прийому слід припинити.
Застосування при порушеннях функції печінки
Протипоказаний при ��яжелых порушеннях функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (ризик розвитку печінкової коми), при обструкції жовчовивідних шляхів і холестазе.
Застосування при порушеннях функції нирок
Протипоказаний при виражених порушеннях функції нирок (КК менше 30 мл/хв).
З обережністю:
— порушення функції нирок (КК більше 30 мл/хв, але менше 60 мл/хв);
— двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки;
— стан після нещодавно перенесеної трансплантації нирки (досвід приміни препарату відсутній).
Пацієнтам з порушенням функції нирок (КК = 30-60 мл/хв) коригування дози препарату не потрібно.
Застосування у дітей
Противооказан дітям до 18 років.Лікарська взаємодія
Олмесартана медоксомил
Не рекомендується сумісне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, здатними підвищити концентрацію калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) - можливе підвищення концентрації до��лія в сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі більше 3 г/добу, а також інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні НПЗП та антагоністи рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількостіва рідини. Разом з тим одночасне лікування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їх терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію і алюмінію гідроксиди) можливе помірне зниження біодоступності олмесартана медоксомила. Є повідомлення про зворотнє підвищення концентрації літію в сироватці крові і виявлення токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого фер��ента (АПФ) і з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартана медоксомила в комбінації з препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль концентрації літію в сироватці крові. В окремих випадках інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому всередину (наприклад, похідних сульфонілсечовини) у хворих на цукровий діабет. У цих випадках при одночасному примізміні інгібіторів АПФ може знадобитися зниження дози гіпоглікемічного засобу для прийому всередину і інсуліну.
Гідрохлоротіазид
Глюкокортикостероїди, адренокортикотропный гормон (АКТГ), амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, пеніциліну G натрієва сіль, похідні саліцилової кислоти при одночасному їх застосуванні з гідрохлоротіазидом може мати місце підвищення втрат електролітів, особливо, розвиток гіпокаліємії.
Одночасний прийом іонообмінних препаратів (колестерамів, колестепол) зменшує всмоктування гідрохлоротіазиду.
При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію в сироватці крові, внаслідок зменшення його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію слід контролювати його концентрацію в сироватці крові і відповідним чином коригувати його дозу.
При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з серцевими глікозидами можливо поява аритмій.
Лікарські средст��а, здатні викликати аритмію типу «пірует» («torsades des pointes») (особлива форма поліморфної шлуночкової тахікардії з волно-, винто-або веретеноподібної конфігурацією шлуночкових комплексів у поєднанні із збільшенням або зменшенням амплітуди зубців комплексу QRS, яка може призвести до фібриляції шлуночків або асистолії): із-за ризику розвитку гіпокаліємії потрібна обережність при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з деякими антиаритмічними засобами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, соталол, дофетилід, ибут��лід), нейролептиками (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тиаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) і іншими (бепридал, цизаприд, дифеманила метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, нентамидин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення), про яких відомо, що можуть викликати аритмію типу «пірует».
При спільному застосуванні гідрохлоротіазиду з недеполяризуючими міорелаксантами (у т. ч. тубокурарину хл��рід) - посилення дії міорелаксантів.
Тіазиди можуть підвищувати ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Лікування тіазидними діуретиками може порушити толерантність до глюкози. При одночасному застосуванні М-холіноблокаторів (атропін) і тіазидів, з-за зниження моторики шлунково-кишкового тракту біодоступність тіазидних діуретиків може підвищуватися.
Може знадобитися зниження дози гіпоглікемічних засобів для прийому всередину і інсуліну.
Противоподагрические кошти (пробенецид, сульфінпіразон, аллопуринол): може виникнути необхідність у корекції дози гипоурикемического засоби (збільшення дози пробенециду або сульфинпиразона), оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Дія симпатоміметиків при одночасному прийомі тіазидних діуретиків може послаблюватися.
Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних засобів �� посилювати їх миелосупрессивный ефект.
При прийомі саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.
Є повідомлення про поодинокі випадки гемолітичної анемії при одночасному прийомі метилдопи з гідрохлоротіазидом.
Одночасне застосування циклоспорину з гідрохлоротіазидом може підвищувати ризик розвитку гіперурикемії і загострення подагри.
Одночасне застосування тетрациклінів з тіазидними діуретиками підвищує ризик збільшення концентрації сечовини, обусловленного тетрациклінами. Це взаємодія не стосується доксицикліну.
Олмесартана медоксомил/ гідрохлоротіазид у комбінації
Одночасне застосування препаратів літію з тіазидними діуретиками може збільшити і без того вже підвищений ризик інтоксикації літієм, обумовлений інгібіторами АПФ, тому спільне застосування препарату Кардосал® плюс і препаратів літію не рекомендується. Якщо така комбінація все-таки необхідна, то потрібен ретельний контроль концентрації літію в сироватці крові.
При одноврем��державному застосуванні препарату Кардосал* плюс з баклофеном і аміфостином можливе посилення антигіпертензивної дії.
При одночасному застосуванні інших антигіпертензивних засобів гіпотензивну дію препарату Кардосал® плюс може посилитися. Етанол, барбітурати, наркотичні анальгетики або антидепресанти при застосуванні препарату Кардосал® плюс можуть призвести до посилення ортостатичної гіпотензії
