Дозировка
Внутрь или ректально у взрослых и подростков с массой тела более 60 кг применяют в разовой дозе 500 мг, кратность приема - до 4 раз/ Максимальная продолжительность лечения - 5-7 дней. Максимальные дозы: разовая - 1 г, суточная - 4 г. Разовые дозы для приема внутрь для детей в возрасте 6-12 лет - 250-500 мг, 1-5 лет - 120-250 мг. Разовые дозы при ректальном применении у детей в возрасте 6-12 лет - 250-500 мг, 1-5 лет - 125-250 мг. Кратность применения - 4 с интервалом не менее 4 ч. Максимальная продолжительность лечения - 3 дня. Максимальная доза: 4 разовые дозы в сутки.
Лекарственная форма
Раствор для инфузий
Состав
парацетамол 10 мг
Вспомогательные вещества: пропиленгликоль - 8 мг, лимонной кислоты моногидрат - 0.47 мг, натрия дисульфит - 0.5 мг, натрия гидрофосфата дигидрат - 0.89 мг, натрия хлорид - 2 мг, вода д/и - q.s. до 1 мл.
Фармакологическое действие
Ненаркотический анальгетик, блокирует ЦОГ1 и ЦОГ2 преимущественно в ЦНС, воздействуя на центры боли и терморегуляции. В воспаленных тканях клеточные пероксидазы нейтрализуют влияние парацетамола на ЦОГ, что объясняет практически полное отсутствие противовоспалительного эффекта. Отсутствие блокирующего влияния на синтез Pg в периферических тканях обусловливает отсутствие у него отрицательного влияния на водно-солевой обмен (задержка Na+ и воды) и слизистую оболочку ЖКТ.
Фармакокинетика
После приема внутрь парацетамол быстро абсорбируется из ЖКТ, преимущественно в тонкой кишке, в основном путем пассивного транспорта. После однократного приема в дозе 500 мг Cmax в плазме крови достигается через 10-60 мин и составляет около 6 мкг/мл, затем постепенно снижается и через 6 ч составляет 11-12 мкг/мл.
Широко распределяется в тканях и в основном в жидких средах организма, за исключением жировой ткани и спинномозговой жидкости.
Связывание с белками составляет менее 10% и незначительно увеличивается при передозировке. Сульфатный и глюкуронидный метаболиты не связываются с белками плазмы даже в относительно высоких концентрациях.
Парацетамол метаболизируется преимущественно в печени путем конъюгации с глюкуронидом, конъюгации с сульфатом и окисления при участии смешанных оксидаз печени и цитохрома P450.
Гидроксилированный метаболит с негативным действием - N-ацетил-p-бензохинонимин, который образуется в очень небольших количествах в печени и почках под влиянием смешанных оксидаз и обычно детоксифицируется путем связывания с глютатионом, может накаливаться при передозировке парацетамола и вызывать повреждения тканей.
У взрослых большая часть парацетамола связывается с глюкуроновой кислотой и в меньшей степени - с серной кислотой. Эти конъюгированные метаболиты не обладают биологической активностью. У недоношенных детей, новорожденных и на первом году жизни преобладает сульфатный метаболит.
T1/2 составляет 1-3 ч. У пациентов с циррозом печени T1/2 несколько больше. Почечный клиренс парацетамола составляет 5%.
Выводится с мочой главным образом в виде глюкуронидных и сульфатных конъюгатов. Менее 5% выводится в виде неизмененного парацетамола.
Побочные действия
Со стороны кожных покровов: кожный зуд, сыпь на коже и слизистых оболочках (обычно эритематозная, крапивница), ангионевротический отек, мультиформная экссудативная эритема (в т.ч. синдром Стивенса-Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла). Со стороны ЦНС (обычно развивается при приеме высоких доз): головокружение, психомоторное возбуждение и нарушение ориентации. Со стороны пищеварительной системы: тошнота, боль в эпигастрии, повышение активности "печеночных" ферментов, как правило, без развития желтухи, гепатонекроз (дозозависимый эффект). Со стороны эндокринной системы: гипогликемия, вплоть до гипогликемической комы. Со стороны органов кроветворения: анемия, сульфгемоглобинемия и метгемоглобинемия (цианоз, одышка, боли в сердце), гемолитическая анемия (особенно для больных с дефицитом глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы). При длительном применении в больших дозах - апластическая анемия, панцитопения, агранулоцитоз, нейтропения, лейкопения, тромбоцитопения. Со стороны мочевыделительной системы: (при приеме больших доз) - нефротоксичность (почечная колика, интерстициальный нефрит, папиллярный некроз).Передозировка. Симптомы (острая передозировка развивается через 6-14 ч после приема парацетамола, хроническая - через 2-4 сут после превышения дозы) острой передозировки: нарушение функции ЖКТ (диарея, снижение аппетита, тошнота и рвота, дискомфорт в брюшной полости и/или боль в животе), повышение потоотделения. Симптомы хронической передозировки: развивается гепатотоксический эффект, характеризующийся общими симптомами (боль, слабость, адинамия, повышенное потоотделение) и специфическими, характеризующими поражения печени. В результате может развиваться гепатонекроз. Гепатотоксический эффект парацетамола может осложняться развитием печеночной энцефалопатии (нарушения мышления, угнетение ЦНС, ступор), судороги, угнетение дыхания, кома, отек мозга, гипокоагуляция, развитие ДВС-синдрома, гипогликемия, метаболический ацидоз, аритмия, коллапс. Редко нарушение функции печени развивается молниеносно и может осложняться почечной недостаточностью (почечный тубулярный некроз). Лечение: введение донаторов SH-групп и предшественников синтеза глутатиона - метионина через 8-9 ч после передозировки и N-ацетилцистеина - через 12 ч. Необходимость в проведении дополнительных терапевтических мероприятий (дальнейшее введение метионина, в/в введение N-ацетилцистеина) определяется в зависимости от концентрации парацетамола в крови, а также от времени, прошедшего после его приема.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
С осторожностью применяют у пациентов с нарушениями функции печени и почек, с доброкачественной гипербилирубинемией, а также у больных пожилого возраста.
При длительном применении парацетамола необходим контроль картины периферической крови и функционального состояния печени.
Применяется для лечения синдрома предменструального напряжения в комбинации с памабромом (диуретик, производное ксантина) и мепирамином (блокатор гистаминовых H1-рецепторов).
Показания
Лихорадочный синдром на фоне инфекционных заболеваний; болевой синдром (слабой и умеренной выраженности): артралгия, миалгия, невралгия, мигрень, зубная и головная боль, альгодисменорея.
Противопоказания
Повышенная чувствительность к компонентам препарата
Детский возраст до 1 года
Выраженные нарушения функции печени
С осторожностью применяют у пациентов с нарушениями функции печени и почек, с доброкачественной гипербилирубинемией, а также у больных пожилого возраста.
При длительном применении парацетамола необходим контроль картины периферической крови и функционального состояния печени.
Применяется для лечения синдрома предменструального напряжения в комбинации с памабромом (диуретик, производное ксантина) и мепирамином (блокатор гистаминовых H1-рецепторов).
Лекарственное взаимодействие
При одновременном применении с индукторами микросомальных ферментов печени, средствами, обладающими гепатотоксическим действием, возникает риск усиления гепатотоксического действия парацетамола.
При одновременном применении с антикоагулянтами возможно небольшое или умеренно выраженное повышение протромбинового времени.
При одновременном применении с антихолинергическими средствами возможно уменьшение всасывания парацетамола.
При одновременном применении с пероральными контрацептивами ускоряется выведение парацетамола из организма и возможно уменьшение его анальгетического действия.
При одновременном применении с урикозурическими средствами снижается их эффективность.
При одновременном применении активированного угля снижается биодоступность парацетамола.
При одновременном применении с диазепамом возможно уменьшение экскреции диазепама.
Имеются сообщения о возможности усиления миелодепрессивного эффекта зидовудина при одновременном применении с парацетамолом. Описан случай тяжелого токсического поражения печени.
Описаны случаи проявлений токсического действия парацетамола при одновременном применении с изониазидом.
При одновременном применении с карбамазепином, фенитоином, фенобарбиталом, примидоном уменьшается эффективность парацетамола, что обусловлено повышением его метаболизма (процессов глюкуронизации и окисления) и выведения из организма. Описаны случаи гепатотоксичности при одновременном применении парацетамола и фенобарбитала.
При применении колестирамина в течение периода менее 1 ч после приема парацетамола возможно уменьшение абсорбции последнего.
При одновременном применении с ламотриджином умеренно повышается выведение ламотриджина из организма.
При одновременном применении с метоклопрамидом возможно увеличение абсорбции парацетамола и повышение его концентрации в плазме крови.
При одновременном применении с пробенецидом возможно уменьшение клиренса парацетамола; с рифампицином, сульфинпиразоном - возможно повышение клиренса парацетамола вследствие повышения его метаболизма в печени.
При одновременном применении с этинилэстрадиолом повышается всасывание парацетамола из кишечника.
(3441)
Дозування
Усередину або ректально у дорослих і підлітків з масою тіла більше 60 кг застосовують у разовій дозі 500 мг, кратність прийому - до 4 разів/ Максимальна тривалість лікування - 5-7 днів. Максимальні дози: разова - 1 г, добова - 4 р. Разові дози для прийому всередину для дітей у віці 6-12 років - 250-500 мг, 1-5 років - 120-250 мг. Разові дози при ректальному застосуванні у дітей у віці 6-12 років - 250-500 мг, 1-5 років - 125-250 мг. Кратність застосування - 4 з інтервалом не менше 4 год Максимальна тривалість лікування - 3 дні. Максимальна доза: 4 разові дози на добуки.
Лікарська форма
Розчин для інфузійСклад
парацетамол 10 мг
Допоміжні речовини: пропіленгліколь - 8 мг, лимонної кислоти моногідрат - 0.47 мг, натрію дисульфит - 0.5 мг, натрію гідрофосфату дигідрат - 0.89 мг, натрію хлорид - 2 мг, вода д/і - q.s. до 1 млФармакологічна дія
Ненаркотичний анальгетик, блокує ЦОГ1 і ЦОГ2 переважно в ЦНС, впливаючи на центри болю і терморегуляції. У збуджених тканинах клітинні пероксидази нейтралізують вплив парацетамолу на ЦОГ, що пояснює практично повну відвідсутність протизапального ефекту. Відсутність блокуючого впливу на синтез Pg в периферичних тканинах обумовлює відсутність у нього негативного впливу на водно-сольовий обмін (затримка Na+ і води) та слизову оболонку ШЛУНКОВО-кишкового тракту.Фармакокінетика
Після прийому внутрішньо парацетамол швидко абсорбується з ШЛУНКОВО-кишкового тракту, переважно в тонкій кишці, в основному шляхом пасивного транспорту. Після одноразового прийому в дозі 500 мг Cmax у плазмі крові досягається через 10-60 хв і становить близько 6 мкг/мл, потім поступово знижується і через 6 год складаєяет 11-12 мкг/мл
Широко розподіляється в тканинах і в основному в рідких середовищах організму, за виключенням жирової тканини і спинномозкової рідини.
Зв'язування з білками становить менше 10% і незначно збільшується при передозуванні. Сульфатний і глюкуронидный метаболіти не зв'язуються з білками плазми навіть у відносно високих концентраціях.
Парацетамол метаболізується переважно у печінці шляхом кон'югації з глюкуронідом, кон'югації з сульфатом та окислення за участі змішаних оксидаз печінки та цитохрому P450.
Гидроксилированный метаболіт з негативною дією - N-ацетил-p-бензохинонимин, який утворюється в дуже невеликих кількостях в печінці і нирках під впливом змішаних оксидаз і зазвичай детоксикується шляхом зв'язування з глютатіоном, може накаливаться при передозуванні парацетамолу і викликати пошкодження тканин.
У дорослих більша частина парацетамолу зв'язується з глюкуроновою кислотою та меншою мірою - з сірчаною кислотою. Ці кон'юговані метаболіти не володіють біологічною активністю. У недоношених д��тей, новонароджених і на першому році життя переважає сульфатний метаболіт.
T1/2 складає 1-3 ч. У пацієнтів з цирозом печінки T1/2 дещо більше. Нирковий кліренс парацетамолу становить 5%.
Виводиться з сечею головним чином у вигляді глюкуронідних та сульфатних кон'югатів. Менше 5% виводиться у вигляді незміненого парацетамолу.Побічні дії
З боку шкірних покривів: шкірний свербіж, висип на шкірі і слизових оболонках (зазвичай еритематозний, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема (у т. ч. сін��ром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку ЦНС (звичайно розвивається при прийомі високих доз): запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації. З боку травної системи: нудота, біль в епігастрії, підвищення активності "печінкових" ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект). З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми. З боку органів кровотворення: анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобинемия (ціаноз, задишка, болі в серці), гемолітична анемія (особливо для хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). При тривалому застосуванні у великих дозах - апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку сечовидільної системи: (при прийомі великих доз) - нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).Передозування. Симптоми (гостре передозування розвивається через 6-14 годин після прийому парацетамолу, хронічна - через 2-4 доби після превышения дози) гострого передозування: порушення функції ШЛУНКОВО-кишкового тракту (діарея, зниження апетиту, нудота і блювання, дискомфорт в черевній порожнині і/або біль у животі), підвищення потовиділення. Симптоми хронічного передозування: розвивається гепатотоксический ефект, що характеризується загальними симптомами (біль, слабкість, адинамія, підвищене потовиділення) і специфічними, що характеризують ураження печінки. У результаті може розвиватися гепатонекроз. Гепатотоксический ефект парацетамолу може ускладнюватися розвитком печінкової енцефалопатії (порушенийія мислення, пригнічення центральної нервової системи, ступор), судоми, пригнічення дихання, кома, набряк мозку, гіпокоагуляція, розвиток ДВС-синдрому, гіпоглікемія, метаболічний ацидоз, аритмія, колапс. Рідко порушення функції печінки розвивається блискавично і може ускладнюватися нирковою недостатністю (нирковий тубулярний некроз). Лікування: введення донаторів SH-груп і попередників синтезу глутатіону - метіоніну через 8-9 год після передозування і N-ацетилцистеїну - через 12 год Необхідність у проведенні додаткових терапевтичних заходів (подальше введок в ток метіоніну, в/в введення N-ацетилцистеїну) визначається в залежно від концентрації парацетамолу в крові, а також від часу, що пройшов після його прийому.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
З обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції печінки і нирок, з доброякісною гіпербілірубінемією, а також у хворих літнього віку.
При тривалому застосуванні парацетамолу необхідний контроль картини периферичної крові і функціонального стану печінки.
Застосовується для лікування синдрома передменструального напруги в комбінації з памабромом (діуретик, похідне ксантину) і мепирамином (блокатор гістамінових Н1-рецепторів).Свідчення
Гарячковий синдром на тлі інфекційних захворювань; больовий синдром (слабкої та помірної вираженості): артралгія, міалгія, невралгія, мігрень, зубний і головний біль, альгодисменорея.Протипоказання
Підвищена чутливість до компонентів препарату
Дитячий вік до 1 року
Виражені порушення функції печінки
З обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції печінки і нирок, з доброякісною гіпербілірубінемією, а також у хворих літнього віку.
При тривалому застосуванні парацетамолу необхідний контроль картини периферичної крові і функціонального стану печінки.
Застосовується для лікування синдрому передменструального напруження в комбінації з памабромом (діуретик, похідне ксантину) і мепирамином (блокатор гістамінових Н1-рецепторів).Лікарська взаємодія
При одночасному застосуванні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, засобами, що володіють гепатотоксичною дією, виникає ризик посилення гепатотоксичної дії парацетамолу.
При одночасному застосуванні з антикоагулянтами можливе невелике або помірно виражене підвищення протромбінового часу.
При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливе зменшення всмоктування парацетамолу.
При одночасному застосуванні з пероральними контрацептивами прискорюється виведення парацетамолу з організму і можливе зменшення його анальгетического дії.
При одночасному застосуванні з урикозуричними засобами знижується їх ефективність.
При одночасному застосуванні активованого вугілля знижується біодоступність парацетамолу.
При одночасному застосуванні з діазепамом можливе зменшення екскреції діазепаму.
Є повідомлення про можливість посилення мієлодепресивної ефекту зидовудину при одночасному застосуванні з парацетамолом. Описаний випадок важкого токсичного ураження печінки.
Описані випадки проявів токситичного дії парацетамолу при одночасному застосуванні з ізоніазидом.
При одночасному застосуванні з карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом, примідоном зменшується ефективність парацетамолу, що обумовлено підвищенням його метаболізму (процесів глюкуронізації і окислення) і виведення з організму. Описані випадки гепатотоксичності при одночасному застосуванні парацетамолу і фенобарбіталу.
При застосуванні колестираміну протягом періоду менше 1 год після прийому парацетамолу можливе зменшення абсорбції посліднього.
При одночасному застосуванні з ламотриджином помірно підвищується виведення ламотриджину з організму.
При одночасному застосуванні з метоклопрамідом можливе збільшення абсорбції парацетамолу і підвищення його концентрації в плазмі крові.
При одночасному застосуванні з пробенецидом можливе зменшення кліренсу парацетамолу; з рифампіцином, сульфинпиразоном - можливе підвищення кліренсу парацетамолу внаслідок підвищення його метаболізму в печінці.
При одночасному застосуванні з етинілестрадіолом п��вышается всмоктування парацетамолу з кишечника.
