Дозировка
Принимают внутрь, не разжевывая, вне зависимости от времени приема пищи, запивая водой. Артериальная гипертензия Монотерапия: рекомендуемая начальная доза препарата Хинаприл-СЗ у пациентов, не получающих диуретики, составляет 10 мг 1 раз в сутки. В зависимости от клинического эффекта дозу можно повышать (увеличивая вдвое) до поддерживающей дозы 20 или 40 мг/сут, которую обычно назначают в 1 или 2 приема. Как правило, менять дозу следует с интервалами в 4 недели. У большинства пациентов применение препарата Хинаприл-СЗ 1 раз в сутки позволяет добиться стойкого терапевтического ответа. Максимальная суточная доза составляет – 80 мг/сут. При одновременном применении с диуретиками: рекомендуемая начальная доза препарата Хинаприл-СЗ у пациентов, продолжающих прием диуретиков, составляет 5 мг 1 раз в сутки; в последующем ее повышают (как указано выше) до тех пор, пока не будет достигнут оптимальный терапевтический эффект (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами»). Хроническая сердечная недостаточность Рекомендуемая начальная доза препарата Хинаприл-СЗ составляет 5 мг 1 или 2 раза в сутки. После приема препарата пациент должен находиться под медицинским наблюдением с целью выявления симптоматической артериальной гипотензии. В случае хорошей переносимости начальной дозы препарата Хинаприл-СЗ, ее можно повышать до 10-40 мг/сут разделив на 2 приема. Применение у пациентов с нарушением функции почек С учетом клинических и фармакокинетических данных у пациентов с нарушенной функцией почек начальную дозу рекомендуется подбирать следующим образом: КК Рекомендуемая начальная доза (мл/мин) (мг) более 60 10 30-60 5 10-30 2,5 (1/2 таблетки 5 мг) Если переносимость начальной дозы хорошая, то препарат Хинаприл-СЗ можно применять 2 раза в сутки. Дозу препарата Хинаприл-СЗ можно постепенно, не чаще одного раза в неделю, увеличивать с учетом клинического, гемодинамического эффектов, а также функции почек. Применение у пожилых пациентов Рекомендуемая начальная доза препарата Хинаприл-СЗ у пожилых пациентов составляет 10 мг 1 раз в сутки; в последующем ее повышают до тех пор, пока не будет достигнут оптимальный терапевтический эффект.
Передозировка
Симптомы: выраженное снижение АД, головокружение, слабость, нарушения зрения. Лечение: симптоматическое. Пациенту следует принять горизонтальное положение, целесообразно проведение внутривенной инфузии с применением 0,9 % раствора натрия хлорида (с целью увеличения ОЦК). Гемодиализ и перитонеальный диализ неэффективны.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой желтого цвета, круглые, двояковыпуклые. На поперечном разрезе ядро таблетки белого или почти белого цвета.
Состав
активное вещество: хинаприла гидрохлорид – 21,664 мг
в пересчете на хинаприл – 20 мг;
вспомогательные вещества (ядро): лактозы моногидрат (сахар молочный) – 48,736 мг; магния гидроксикарбонат пентагидрат (магния карбонат основной водный) – 157,0 мг; кроскармеллоза натрия (примеллоза) – 6,3 мг; повидон (поливинилпирролидон среднемолекулярный) – 12,5 мг; кремния диоксид коллоидный (аэросил) – 1,3 мг; магния стеарат – 2,5 мг;
вспомогательные вещества (оболочка): Опадрай II (спирт поливиниловый, частично гидролизованный – 3,2 мг; тальк – 1,184 мг; титана диоксид Е 171 – 1,7496 мг; макрогол (полиэтиленгликоль 3350) – 1,616 мг; алюминиевый лак на основе красителя хинолиновый желтый – 0,2408 мг; алюминиевый лак на основе красителя солнечный закат желтый – 0,0056 мг; краситель железа оксид (II) желтый – 0,0024 мг; алюминиевый лак на основе красителя индигокармин – 0,0016 мг);
Фармакологическое действие
АПФ представляет собой фермент, катализирующий превращение ангиотензина I в ангиотензин II, который оказывает сосудосуживающее действие и повышает тонус сосудов, в том числе за счет стимуляции секреции альдостерона корой надпочечников. Хинаприл конкурентно ингибирует АПФ и вызывает снижение вазопрессорной активности и секреции альдостерона. Устранение отрицательного влияния ангиотензина II на секрецию ренина по механизму обратной связи приводит к увеличению активности ренина плазмы крови. При этом снижение артериального давления (АД) сопровождается уменьшением общего периферического сосудистого сопротивления (ОПСС) и сопротивления почечных сосудов, в то время как изменения частоты сердечных сокращений (ЧСС), сердечного выброса, почечного кровотока, скорости клубочковой фильтрации и фильтрационной фракции являются незначительными или отсутствуют.
Хинаприл повышает толерантность к физической нагрузке. При длительном применении способствует обратному развитию гипертрофии миокарда у пациентов с артериальной гипертензией; улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда. Усиливает коронарный и почечный кровоток. Снижает агрегацию тромбоцитов. Начало действия после приема однократной дозы – через 1 ч, максимум – через 2-4 ч, продолжительность действия зависит от величины принятой дозы (до 24 ч). Клинически выраженный эффект развивается через несколько недель после начала терапии.
Фармакокинетика
Концентрация хинаприла в плазме крови после приема внутрь достигает максимума в течение 1 ч, хинаприлата – 2 ч. Прием пищи не влияет на степень всасывания, но может увеличить время достижения максимальной концентрации (ТСmах) (жирная пища может уменьшить скорость и степень всасывания хинаприла). С учетом выведения хинаприла и его метаболитов почками степень всасывания составляет примерно 60 %. Под действием «печеночных» ферментов хинаприл быстро метаболизируется до хинаприлата путем отщепления эфирной группы (основной метаболит – двухосновная кислота хинаприла), который является ингибитором АПФ.
Около 38 % от принятой внутрь дозы хинаприла циркулирует в плазме крови в виде хинаприлата. Период полувыведения (Т1/2) хинаприла из плазмы крови составляет около 1-2 ч, хинаприлата – 3 ч. Выводится почками – 61 % (56 % в виде хинаприла и хинаприлата) и через кишечник – 37 %. Примерно 97 % хинаприла и хинаприлата циркулируют в плазме крови в связанном с белками виде. Хинаприл и его метаболиты не проникают через гематоэнцефалический барьер.
У пациентов с почечной недостаточностью Т1/2 хинаприлата увеличивается по мере снижения клиренса креатинина (КК). Выведение хинаприлата снижается также у пожилых пациентов (старше 65 лет) и тесно коррелирует с нарушениями функции почек, однако, в целом различий в эффективности и безопасности лечения пациентов пожилого и более молодого возраста не выявлено.
У пациентов с алкогольным циррозом печени концентрация хинаприлата снижается за счет нарушения деэтерификации хинаприла.
Побочные действия
Нежелательные явления при применении хинаприла обычно являются слабо выраженными и преходящими. Чаще всего отмечаются головная боль
(7,2 %), головокружение (5,5 %), кашель (3,9 %), повышенная утомляемость (3,5 %), ринит (3,2 %), тошнота и/или рвота (2,8 %) и миалгия (2,2 %). Следует отметить, что в типичном случае кашель является непродуктивным, стойким и проходит после прекращения лечения.
Частота случаев отмены хинаприла в результате проявления побочных эффектов наблюдалась в 5,3 % случаев.
Ниже приведен перечень нежелательных реакций, распределенных по системам органов и частоте возникновения (классификация Всемирной организации здравоохранения):
очень часто - более 1/10,
часто - от более 1/100 до менее 1/10,
нечасто - от более 1/1000 до менее 1/100,
редко - от более 1/10000 до менее 1/1000,
очень редко - от менее 1/10000, включая отдельные сообщения.
Со стороны нервной системы
Часто: головная боль, головокружение, бессонница, парестезия, повышенная утомляемость.
Нечасто: депрессия, повышенная возбудимость, сонливость, вертиго.
Со стороны пищеварительного тракта
Часто: тошнота и/или рвота, диарея, диспепсия, боли в животе.
Нечасто: сухость слизистой оболочки рта или горла, метеоризм, панкреатит*, ангионевротический отек кишечника, желудочно-кишечное кровотечение.
Редко: гепатит.
Общие расстройства и нарушения в месте введения
Нечасто: отеки (периферические или генерализованные), недомогание, вирусные инфекции.
Со стороны кровеносной и лимфатической систем
Нечасто: гемолитическая анемия*, тромбоцитопения*.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Часто: выраженное снижение АД.
Нечасто: стенокардия, ощущение сердцебиения, тахикардия, сердечная недостаточность, инфаркт миокарда, инсульт, повышение АД, кардиогенный шок, постуральная гипотензия*, обморок*, симптомы вазодилатации.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения
Часто: кашель, диспноэ, фарингит, боль в груди.
Со стороны кожи и подкожных тканей
Нечасто: алопеция*, эксфолиативный дерматит*, повышенное потоотделение, пузырчатка*, реакции фоточувствительности*, кожный зуд, сыпь.
Со стороны скелетно-мышечной и соединительной ткани
Часто: боль в спине.
Нечасто: артралгия.
Со стороны почек и мочевыводящих путей
Нечасто: инфекции мочевых путей, острая почечная недостаточность.
Со стороны половых органов и молочной железы
Нечасто: снижение потенции.
Со стороны органа зрения:
Нечасто: нарушение зрения.
Со стороны иммунной системы:
Нечасто: анафилактические реакции*.
Редко: ангионевротический отек.
Прочие:
Редко: эозинофильный пневмонит.
Лабораторные показатели:
очень редко отмечали агранулоцитоз и нейтропению, хотя причинно-следственная связь с применением хинаприла пока не установлена.
Гиперкалиемия: (см. «Особые указания»).
Креатинин и азот мочевины крови: повышение (более чем в 1,25 раза по сравнению с верхней границей нормы) концентрации креатинина в сыворотке крови и азота мочевины крови наблюдалось соответственно у 2 % и 2 % пациентов, получавших монотерапию хинаприлом. Вероятность увеличения этих показателей у пациентов, одновременно получающих диуретики, выше, чем на фоне применения одного хинаприла. При проведении дальнейшей терапии, показатели часто возвращаются к норме.
* - менее частые нежелательные явления или отмеченные во время постмаркетинговых исследований.
При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов золота (натрия ауротиомалат, внутривенно) описан симптомокомплекс, включающий гиперемию лица, тошноту, рвоту и снижение АД.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
у 0,1 % пациентов, получавших хинаприл. При появлении гортанного свиста или ангионевротического отека лица, языка или голосовых складок хинаприл следует немедленно отменить. Пациенту необходимо назначить адекватное лечение и наблюдать до регрессии симптомов отека. Для уменьшения симптомов могут быть применены антигистаминные средства. Ангионевротический отек с вовлечением гортани может привести к летальному исходу. Если отек языка, голосовых складок или гортани угрожает развитием обструкции дыхательных путей, необходима адекватная неотложная терапия, включающая в себя подкожное введение раствора эпинефрина (адреналина) 1:1000 (0,3-0,5 мл).
При лечении ингибиторами АПФ описаны также случаи ангионевротического отека кишечника. У пациентов отмечали боль в животе (с/без тошноты или рвоты); в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и нормальной активностью С1-эстеразы. Диагноз устанавливали с помощью компьютерной томографии брюшной области, ультразвукового исследования или в момент хирургического вмешательства. Симптомы исчезали после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с болью в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при установлении дифференциального диагноза необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника.
У пациентов, у которых в анамнезе наблюдался ангионевротический отек, не связанный с ингибитором АПФ, может быть повышен риск его развития при лечении препаратами этой группы.
У пациентов, получающих ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии ядом перепончатокрылых, могут развиться анафилактоидные реакции, угрожающие жизни. Путем временного прекращения применения ингибиторов АПФ этих реакций удавалось избежать, однако они возникали вновь при случайном приеме указанных препаратов.
Анафилактоидные реакции могут также развиваться при применении ингибиторов АПФ у пациентов, которым проводили аферез липопротеинов низкой плотности абсорбцией с помощью декстран сульфата или у пациентов, находящихся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран, таких как полиакрилонитриловые (например, АN69). Поэтому подобных комбинаций следует избегать, применяя либо другие гипотензивные препараты, либо альтернативные мембраны для гемодиализа.
Симптоматическая артериальная гипотензия редко встречается при лечении хинаприлом у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией, однако она может развиться в результате терапии ингибиторами АПФ у пациентов со сниженным ОЦК, например, при соблюдении диеты с ограниченным потреблением поваренной соли, проведении гемодиализа. В случае появления симптоматической артериальной гипотензии, необходимо провести симптоматическую терапию (пациенту следует принять горизонтальное положение и при необходимости провести ему внутривенную инфузию с применением 0,9 % раствора натрия хлорида). Преходящая артериальная гипотензия не является противопоказанием к дальнейшему применению препарата, однако в подобных случаях следует снизить его дозу или оценить целесообразность одновременной терапии с диуретиками.
Другие причины снижения ОЦК, такие как рвота или диарея, также могут привести к выраженному снижению АД. В подобных случаях пациентам следует обратиться к врачу.
У пациентов, получающих диуретики, применение хинаприла также может привести к развитию симптоматической артериальной гипотензии. Таким пациентам целесообразно временно прекратить прием диуретика за 2-3 дня до начала лечения хинаприлом, кроме пациентов со злокачественной или трудно поддающейся лечению артериальной гипертензией. Если монотерапия хинаприлом не дает необходимого терапевтического эффекта, то лечение диуретиками следует возобновить. Если отменить диуретик невозможно, то хинаприл применяют в низкой начальной дозе.
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью, у которых повышен риск выраженной артериальной гипотензии, лечение хинаприлом следует начинать с рекомендуемой дозы под тщательным контролем врача; пациентов необходимо наблюдать в течение первых двух недель лечения, а также во всех случаях, когда повышается доза хинаприла.
При терапии ингибиторами АПФ у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией в редких случаях развивался агранулоцитоз, который чаще встречался у пациентов с нарушенной функцией почек и заболеваниями соединительной ткани. При лечении хинаприлом агранулоцитоз развивался редко. При применении хинаприла (как и других ингибиторов АПФ) у пациентов с заболеваниями соединительной ткани и/или заболеванием почек следует контролировать число лейкоцитов в крови.
У восприимчивых пациентов подавление активности РААС может привести к нарушению функции почек. У пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью, у которых функция почек может зависеть от активности РААС, лечение ингибиторами АПФ, включая хинаприл, может сопровождаться олигурией и/или прогрессирующей азотемией, а в редких случаях, острой почечной недостаточностью и/или летальным исходом.
Применение АРА II, ингибиторов АПФ или алискирена может приводить к «двойной» блокаде активности РААС. Данный эффект может проявляться снижением АД, гиперкалиемией и изменениями в функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с монотерапией. Следует тщательно контролировать АД, функцию почек и содержание электролитов в плазме крови у пациентов, принимающих хинаприл и другие препараты, влияющие на РААС. Следует избегать одновременного применения РААС-активных средств и хинаприла. При необходимости применения этой комбинации следует в каждом индивидуальном случае оценивать отношение ожидаемой пользы к возможному риску применения комбинации и регулярно контролировать функцию почек и содержания калия.
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью или артериальной гипертензией с односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии, при лечении ингибиторами АПФ в некоторых случаях наблюдали повышение концентрации азота мочевины в крови и сывороточного креатинина. Эти изменения практически всегда были обратимыми и исчезали после отмены ингибитора АПФ и/или диуретика. В подобных случаях в течение первых нескольких недель лечения следует контролировать функцию почек.
Период полувыведения хинаприлата увеличивается при снижении КК. У пациентов с КК менее 60 мл/мин хинаприл следует применять в более низкой начальной дозе. У таких пациентов дозу препарата следует повышать с учетом терапевтического эффекта, при регулярном контроле функции почек, хотя в клинических исследованиях не было отмечено дальнейшего ухудшения функции почек при лечении препаратом.
Хинаприл в комбинации с диуретиками следует применять с осторожностью пациентам с нарушением функции или прогрессирующим заболеванием печени, так как небольшие изменения водно-электролитного баланса могут вызывать развитие печеночной комы.
Ингибиторы АПФ, включая хинаприл, могут повышать содержание калия в сыворотке крови.
Хинаприл может уменьшить гипокалиемию, вызываемую тиазидными диуретиками при одновременном применении. Применение хинаприла в составе комбинированной терапии с калийсберегающими диуретиками не изучалось. Учитывая риск дальнейшего увеличения содержания калия в сыворотке крови, комбинированную терапию с калийсберегающими диуретиками следует проводить с осторожностью, под контролем содержания калия в сыворотке крови.
Пациентам с сахарным диабетом может потребоваться более тщательное наблюдение и коррекции дозы гипогликемических средств для приема внутрь и инсулина, и контроль гликемии, особенно во время первого месяца терапии ингибитором АПФ, включая хинаприл.
При лечении ингибиторами АПФ, включая хинаприл, отмечали развитие кашля. В типичном случае он является непродуктивным, стойким и проходит после прекращения терапии. При дифференциальной диагностике кашля следует учитывать его возможную связь с ингибиторами АПФ.
Перед хирургическим вмешательством (включая стоматологию) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о применении ингибиторов АПФ.
При появлении любых симптомов инфекции (например, острого тонзиллита, лихорадки) пациенту следует немедленно обратиться к врачу, так как они могут быть проявлением нейтропении.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
При применении препарата Хинаприл-СЗ следует соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами или выполнении другой работы, требующей повышенного внимания, особенно в начале лечения, в связи с опасностью развития артериальной гипотензии и головокружения.
Показания
Артериальная гипертензия
(в монотерапии или в комбинации с тиазидными диуретиками и бета- адреноблокаторами).
Хроническая сердечная недостаточность
(в составе комбинированной терапии).
Противопоказания
• Повышенная чувствительность к любому компоненту препарата.
• Ангионевротический отек в анамнезе в результате предшествующей терапии ингибиторами АПФ, наследственный и/или идиопатический ангионевротический отек.
• Возраст до 18 лет.
• Беременность и период грудного вскармливания.
• Дефицит лактазы, непереносимость лактозы и синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции.
• Одновременное применение с алискиреном и алискиренсодержащими средствами или с антагонистами рецепторов ангиотензина II (APA II) или с другими препаратами, ингибирующими ренин-ангиотензин-альдостероновую систему (РААС) (двойная блокада РААС):
• у пациентов с сахарным диабетом или у пациентов с сахарным диабетом с поражением органов-мишеней (диабетическая нефропатия);
• у пациентов с нарушением функции почек (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) менее 60 мл/мин/1,73 м2);
• у пациентов с гиперкалиемией (более 5 ммоль/л);
• у пациентов с хронической сердечной недостаточностью и артериальной гипотензией.
С осторожностью
Симптоматическая артериальная гипотензия у пациентов, ранее принимавших диуретики и соблюдающих диету с ограничением потребления поваренной соли; тяжелая сердечная недостаточность у пациентов с высоким риском артериальной гипотензии; тяжелая хроническая сердечная недостаточность; состояния, сопровождающиеся снижением объема циркулирующей крови (ОЦК) (в т.ч. рвота и диарея); гиперкалиемия; угнетение костномозгового кроветворения; аортальный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия, митральный стеноз; недостаточность мозгового кровообращения, ишемическая болезнь сердца, коронарная недостаточность – резкое снижение АД на фоне терапии ингибиторами АПФ, может ухудшить течение данных заболеваний; двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, состояние после трансплантации почки; нарушения функции почек; у пациентов, находящихся на гемодиализе (КК менее 10 мл/мин) (данных о применении хинаприла у таких пациентов недостаточно); аутоиммунные системные заболевания соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия); нарушения функции печени (особенно при одновременном применении с диуретиками); при одновременном применении с калийсберегающими диуретиками; сахарный диабет; обширные хирургические вмешательства и проведение общей анестезии; одновременный прием других гипотензивных средств, а также ингибиторов ферментов mTOR и ДПП-4.
Применение при беременности и в период грудного вскармливания
Применение препарата Хинаприл-СЗ противопоказано во время беременности, у женщин, планирующих беременность, а так же у женщин репродуктивного возраста, не применяющих надежные методы контрацепции.
Женщины репродуктивного возраста, принимающие препарат Хинаприл-СЗ, должны применять надежные методы контрацепции.
При диагностировании беременности препарат Хинаприл-СЗ следует отменить как можно раньше.
Применение ингибиторов АПФ во время беременности сопровождается увеличением риска развития аномалий со стороны сердечно-сосудистой и нервной систем плода. Кроме того, на фоне приема ингибиторов АПФ во время беременности, описаны случаи маловодия, преждевременных родов, рождения детей с артериальной гипотензией, патологией почек (включая острую почечную недостаточность), гипоплазией костей черепа, контрактурами конечностей, черепно-лицевыми уродствами, гипоплазией легких, задержкой внутриутробного развития, открытым артериальным протоком, а также случаи внутриутробной гибели плода и смерти новорожденного. Часто маловодие диагностируется после того, как плод был необратимо поврежден.
Новорожденных, которые подвергались воздействию ингибиторов АПФ внутриутробно, следует наблюдать с целью выявления артериальной гипотензии, олигурии и гиперкалиемии. При появлении олигурии следует поддерживать АД и перфузию почек.
Препарат Хинаприл-СЗ не следует назначать в период грудного вскармливания в связи с тем, что ингибиторы АПФ, включая хинаприл, в ограниченной степени проникают в грудное молоко. Учитывая возможность развития серьезных нежелательных явлений у новорожденного, препарат Хинаприл-СЗ необходимо отменить в период лактации или прекратить грудное вскармливание.
Лекарственное взаимодействие
Тетрациклин и другие препараты, взаимодействующие с магнием: одновременное применение тетрациклина с хинаприлом снижает всасывание тетрациклина примерно на 28-37 % за счет наличия магния карбоната в качестве вспомогательного компонента препарата. При одновременном применении следует учитывать возможность подобного взаимодействия.
Литий: у пациентов, одновременно получавших препараты лития и ингибиторы АПФ, наблюдали повышение содержания лития в сыворотке крови и признаки интоксикации литием за счет усиления выведения натрия. Применять указанные препараты одновременно следует с осторожностью; при лечении показано регулярное определение содержания лития в сыворотке крови. Одновременный прием диуретиков может усилить риск интоксикации литием.
Диуретики: при одновременном применении хинаприла с диуретиками отмечается усиление антигипертензивного действия (см. раздел «Особые указания»).
Препараты, повышающие содержание калия в сыворотке крови: если пациенту, получающему хинаприл, показаны калийсберегающие диуретики (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), препараты калия и заменители соли, содержащие калий, то применять их следует осторожно под контролем содержания калия в сыворотке крови.
Этанол (напитки, содержащие алкоголь): этанол усиливает антигипертензивное действие хинаприла.
Гипогликемические средства для приема внутрь и инсулин: терапия ингибиторами АПФ иногда сопровождается развитием гипогликемии у пациентов с сахарным диабетом, получающих инсулин или гипогликемические средства для приема внутрь. Хинаприл усиливает эффект гипогликемических средств для приема внутрь и инсулина.
Другие препараты: признаков клинически значимого фармакокинетическо-го взаимодействия хинаприла с пропранололом, гидрохлоротиазидом, дигоксином или циметидином не выявлено. Применение хинаприла 2 раза в день существенно не отражалось на антикоагулянтном эффекте варфарина при его однократном применении (оценивали на основании протромбинового времени).
При одновременном многократном применении аторвастатина в дозе 10 мг с хинаприлом в дозе 80 мг не приводило к значительным изменениям в равновесных фармакокинетических параметрах аторвастатина.
Хинаприл увеличивает риск развития лейкопении при одновременном применении с аллопуринолом, цитостатическими средствами, иммунодепрессантами, прокаинамидом.
Гипотензивные препараты, наркотические анальгетики, лекарственные средства для общей анестезии усиливают антигипертензивное действие хинаприла.
Эстрогены, нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) (в т.ч. селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2)) ослабляют антигипертензивный эффект хинаприла вследствие задержки жидкости.
Кроме того, у пожилых пациентов, у пациентов со сниженным ОЦК (включая пациентов, получающих терапию диуретиками) или у пациентов с нарушенной функцией почек, одновременное применение НПВП (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), с ингибиторами АПФ, в том числе хинаприлом, может приводить к ухудшению почечной функции, включая возможную острую почечную недостаточность. Следует регулярно контролировать состояние функции почек у пациентов, получающих одновременно НПВП и хинаприл.
Применение АРА II, ингибиторов АПФ или алискирена может приводить к «двойной» блокаде активности РААС. Данный эффект может проявляться снижением АД, гиперкалиемией и изменениями в функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с монотерапией.
Не следует одновременно применять хинаприл с алискиреном и алискиренсодержащими средствами или с АРА II или с другими препаратами, ингибирующими РААС (двойная блокада РААС):
• у пациентов с сахарным диабетом или у пациентов с сахарным диабетом с поражением органов-мишеней (диабетическая нефропатия);
• у пациентов с нарушением функции почек (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) менее 60 мл/мин/1,73 м2);
• у пациентов с гиперкалиемией (более 5 ммоль/л);
• у пациентов с хронической сердечной недостаточностью и артериальной гипертензией.
Лекарственные средства, вызывающие угнетение функции костного мозга, повышают риск развития нейтропении и/или агранулоцитоза.
При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов золота (натрия ауротиомалат, внутривенно) описан симптомокомплекс, включающий гиперемию лица, тошноту, рвоту и снижение АД.
Пациенты, одновременно получающие терапию ингибиторами ферментов mTOR (например, темсиролимус) или ингибиторами ДПП-4 (ситаглиптин, вилдаглиптин, алоглиптин, саксаглиптин, линаглиптин) или эстрамустином могут быть подвержены большему риску развития ангионевротического отека. Следует соблюдать осторожность при одновременном применении этих препаратов с препаратом Хинаприл-СЗ.
(6763)
Дозування
Приймають внутрішньо, не розжовуючи, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи водою. Артеріальна гіпертензія Монотерапія: рекомендована початкова доза препарату Хинаприл-СЗ у пацієнтів, які не отримують діуретики, становить 10 мг 1 раз на добу. Залежно від клінічного ефекту дозу можна підвищувати (збільшуючи удвічі) до підтримуючої дози 20 або 40 мг/добу, яку призначають в 1 або 2 прийоми. Як правило, змінювати дозу слід з інтервалами в 4 тижні. У більшості пацієнтів застосування препарату Хинаприл-СЗ 1 раз в су��ки дозволяє досягти стійкого терапевтичного відповіді. Максимальна добова доза становить 80 мг/добу. При одночасному застосуванні з діуретиками: рекомендована початкова доза препарату Хинаприл-СЗ у пацієнтів, які продовжують прийом діуретиків, становить 5 мг 1 раз на добу; в подальшому її підвищують (як зазначено вище) до тих пір, поки не буде досягнутий оптимальний терапевтичний ефект (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Хронічна серцева недостатність Рекомендована початкова доза препара��а Хинаприл-СЗ становить 5 мг 1 або 2 рази на добу. Після прийому препарату пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом з метою виявлення симптоматичної артеріальної гіпотензії. У разі гарної переносимості початкової дози препарату Хинаприл-СЗ, її можна підвищувати до 10-40 мг/добу, розділивши на 2 прийоми. Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок З урахуванням клінічних і фармакокінетичних даних у пацієнтів з порушеною функцією нирок початкову дозу рекомендується підбирати наступним чином: КК Рекомендована начальна доза (мл/хв) (мг) понад 60 10 30-60 5 10-30 2,5 (1/2 таблетки 5 мг) Якщо переносимість початкової дози хороша, то препарат Хинаприл-СЗ можна застосовувати 2 рази на добу. Дозу препарату Хинаприл-СЗ можна поступово, не частіше одного разу в тиждень, збільшувати з урахуванням клінічного, гемодинамічного ефектів, а також функції нирок. Застосування у літніх пацієнтів Рекомендована початкова доза препарату Хинаприл-СЗ у пацієнтів літнього віку становить 10 мг 1 раз на добу; в подальшому її підвищують до тих пір, поки не буде досягнутий оптимальний терапевтическ��ї ефект.Передозування
Симптоми: виражене зниження АТ, запаморочення, слабкість, порушення зору. Лікування: симптоматичне. Пацієнтові слід прийняти горизонтальне положення, доцільно проведення внутрішньовенної інфузії із застосуванням 0,9 % розчину натрію хлориду (з метою збільшення ОЦК). Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро таблетки білого або майже білого кольору.Склад
активное речовина: хинаприла гідрохлорид – 21,664 мг
у перерахунку на хинаприл – 20 мг;
допоміжні речовини (ядро): лактози моногідрат (цукор молочний) – 48,736 мг; магнію гидроксикарбонат пентагідрат (магнію карбонат основний водний) – 157,0 мг; кроскармелоза натрію (примеллоза) – 6,3 мг; повідон (полівінілпіролідон среднемолекулярный) – 12,5 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1,3 мг; магнію стеарат – 2,5 мг;
допоміжні речовини (оболонка): Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований – 3,2 мг; тальк – 1,184 мг; титана діоксид Е 171 – 1,7496 мг; макрогол (поліетиленгліколь 3350) – 1,616 мг; алюмінієвий лак на основі барвник хіноліновий жовтий – 0,2408 мг; алюмінієвий лак на основі барвника сонячний захід жовтий – 0,0056 мг; барвник заліза оксид (II) жовтий – 0,0024 мг; алюмінієвий лак на основі барвника індигокармін – 0,0016 мг);Фармакологічна дія
АПФ являє собою фермент, що каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що має судинозвужувальну дію і підвищує тонус судин, в тому числі за рахунок стимуляції секреції альдос��ерона корою надниркових залоз. Хинаприл конкурентно інгібує АПФ і викликає зниження вазопресорної активності та секреції альдостерону. Усунення негативного впливу ангіотензину II на секрецію реніну за механізмом зворотного зв'язку приводить до збільшення активності реніну плазми крові. При цьому зниження артеріального тиску (АТ) супроводжується зменшенням загального периферичного судинного опору (ЗПСО) і опору ниркових судин, в той час як зміни частоти серцевих скорочень (ЧСС), серцевого викиду, почечног�� кровотоку, клубочкової фільтрації або фільтраційної фракції є незначними або відсутні.
Хинаприл підвищує толерантність до фізичного навантаження. При тривалому застосуванні сприяє зворотному розвитку гіпертрофії міокарда у пацієнтів з артеріальною гіпертензією; покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Підсилює коронарний і нирковий кровотік. Знижує агрегацію тромбоцитів. Початок дії після прийому однократної дози – через 1 год, максимум – через 2-4 год, тривалість дії залежить від величини прийнятої дози (до 24 год). Клінічно виражений ефект розвивається через кілька тижнів після початку терапії.Фармакокінетика
Концентрація хинаприла в плазмі крові після прийому внутрішньо досягає максимуму протягом 1 год, хинаприлата – 2 ч. Прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування, але може збільшити час досягнення максимальної концентрації (ТСмах) (жирна їжа може зменшити швидкість і ступінь всмоктування хинаприла). З урахуванням виведення хинаприла і його метаболітів нирками ступінь всмоктування становить приблизно 60 %. Під действием «печінкових» ферментів хинаприл швидко метаболізується до хинаприлата шляхом відщеплення ефірної групи (основний метаболіт – двухосновная кислота хинаприла), який є інгібітором АПФ.
Близько 38 % від прийнятої внутрішньо дози хинаприла циркулює в плазмі крові у вигляді хинаприлата. Період напіввиведення (Т1/2) хинаприла з плазми крові становить 1-2 год, хинаприлата – 3 ч. Виводиться нирками – 61 % (56 % у вигляді хинаприла і хинаприлата) і через кишечник – 37 %. Приблизно 97 % хинаприла і хинаприлата циркулюють у плазмі крові пов'язанийном з білками вигляді. Хинаприл та його метаболіти не проникають через гематоенцефалічний бар'єр.
У пацієнтів з нирковою недостатністю Т1/2 хинаприлата збільшується по мірі зниження кліренсу креатиніну (КК). Виведення хинаприлата знижується також у літніх пацієнтів (старше 65 років) і тісно корелює з порушеннями функції нирок, однак, в цілому відмінностей в ефективності та безпеки лікування пацієнтів похилого і молодого віку не виявлено.
У пацієнтів з алкогольним цирозом печінки концентрація хинаприлата знижуєся за рахунок порушення деэтерификации хинаприла.Побічні дії
Небажані явища при застосуванні хинаприла зазвичай є слабо вираженими і минущими. Найчастіше відзначаються головний біль
(7,2 %), запаморочення (5,5 %), кашель (3,9 %), підвищена стомлюваність (3,5 %), риніт (3,2 %), нудота і/або блювання (2,8 %) і міальгія (2,2 %). Слід зазначити, що в типовому випадку кашель є непродуктивним, стійким і проходить після припинення лікування.
Частота випадків скасування хинаприла в результаті прояву побічних ефектів наблюдалас�� у 5,3 % випадків.
Нижче наведений перелік небажаних реакцій, які розподілені за системами органів і частотою виникнення (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я):
дуже часто - більше 1/10,
часто - від 1/100 до 1/10,
нечасто - від 1/1000 до 1/100,
рідко - від 1/10000 до 1/1000,
дуже рідко - від менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення.
З боку нервової системи
Часто: головний біль, запаморочення, безсоння, парестезія, підвищена стомлюваність.
Н��часто: депресія, підвищена збудливість, сонливість, вертиго.
З боку травного тракту
Часто: нудота і/або блювання, діарея, диспепсія, болі в животі.
Нечасто: сухість слизової оболонки рота або горла, метеоризм, панкреатит*, ангіоневротичний набряк кишечнику, шлунково-кишкова кровотеча.
Рідко: гепатит.
Загальні розлади та порушення у місці введення
Нечасто: набряки (периферичні або генералізовані), нездужання, вірусні інфекції.
З боку кровоносної та лимфатич��ської систем
Нечасто: гемолітична анемія*, тромбоцитопенія*.
З боку серцево-судинної системи
Часто: виражене зниження артеріального тиску.
Нечасто: стенокардія, відчуття серцебиття, тахікардія, серцева недостатність, інфаркт міокарда, інсульт, підвищення АТ, кардіогенний шок, постуральна гіпотензія*, запаморочення*, симптоми вазодилатації.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
Часто: кашель, диспное, фарингіт, біль у грудях.
З боку шкіри та підшкірних тканин />
Нечасто: алопеція*, ексфоліативний дерматит*, підвищене потовиділення, пухирчатка*, реакції фоточутливості*, шкірний свербіж, висип.
З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини
Часто: біль у спині.
Нечасто: артралгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів
Нечасто: інфекції сечових шляхів, гостра ниркова недостатність.
З боку статевих органів та молочної залози
Нечасто: зниження потенції.
З боку органа зору:
Нечасто: порушення зору.
З боку імунної системи:
Нечасто: анафілактичні реакції*.
Рідко: ангіоневротичний набряк.
Інші:
Рідко: еозинофільний пневмоніт.
Лабораторні показники:
дуже рідко відзначали агранулоцитоз і нейтропенію, хоча причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням хинаприла поки не встановлена.
Гіперкаліємія: (див. «Особливі вказівки»).
Креатинін і азот сечовини крові: підвищення (більш ніж у 1,25 рази порівняно з верхньою межею норми) концентрації креатиніну в сироватці крові і азоту сечовини крові спостерігалося відповідно у 2 % і 2 % пацієнтів, які отримували монотерапію хинаприлом. Ймовірність збільшення цих показників у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, вище, ніж на фоні застосування одного хинаприла. При проведенні подальшої терапії, показники часто повертаються до норми.
* - менш часті небажані явища або зазначені під час постмаркетингових досліджень.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (натрію ауротиомалат, внутрішньовенно) описаний симптомокомпле��з, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання і зниження артеріального тиску.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
у 0,1 % пацієнтів, які отримували хинаприл. При появі гортанного свисту або ангіоневротичного набряку обличчя, язика або голосових складок хинаприл слід негайно відмінити. Пацієнтові необхідно призначити адекватне лікування і спостерігати до регресії симптомів набряку. Для зменшення симптомів можуть бути застосовані антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк із залученням гортані може призвести до летального результату. Якщо відєк мови, голосових складок або гортані загрожує розвитком обструкції дихальних шляхів, необхідна адекватна невідкладна терапія, що включає підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0,3-0,5 мл).
При лікуванні інгібіторами АПФ описані також випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. У пацієнтів відмічали біль у животі (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя і нормальною активністю С1-естерази. Діагноз встановлювали за допомогою комп'ютерної томографії брюшної області, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем в області живота, що приймають інгібітори АПФ, при встановленні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику.
У пацієнтів, у яких в анамнезі спостерігався ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з інгібітором АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при лікуванні препаратами цієї групи.
У пациентов, які отримують інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії з отрутою перетинчастокрилих, можуть розвинутися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Шляхом тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ цих реакцій вдавалося уникнути, однак вони виникали знову при випадковому прийомі зазначених препаратів.
Анафілактоїдні реакції можуть також розвиватися при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів, яким проводили аферез ліпопротеїнів низької щільності абсорбцією з допомогою декстран сульфату або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран, таких як полиакрилонитриловые (наприклад, АN69). Тому подібних комбінацій слід уникати, застосовуючи або інші гіпотензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу.
Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко зустрічається при лікуванні хинаприлом у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, однак вона може розвинутися в результаті терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим ОЦК, наприклад, при дотриманні дієти з ограниченным споживанням кухонної солі, проведенні гемодіалізу. У разі появи симптоматичної артеріальної гіпотензії, необхідно провести симптоматичну терапію (пацієнтові слід прийняти горизонтальне положення і при необхідності провести внутрішньовенну інфузію з застосуванням 0,9 % розчину натрію хлориду). Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, однак у подібних випадках слід знизити дозу або оцінити доцільність одночасної терапії з діуретиками.
Інші причини зниження ОЦК, такі як блювання або діарея, також можуть призвести до вираженого зниження АТ. У таких випадках пацієнтам слід звернутися до лікаря.
У пацієнтів, які отримують діуретики, застосування хинаприла також може призвести до розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії. Таким пацієнтам доцільно тимчасово припинити прийом діуретика за 2-3 дні до початку лікування хинаприлом, крім пацієнтів зі злоякісною або важко піддається лікуванню артеріальної гіпертензією. Якщо монотерапія хинаприлом не дповідомляє необхідного терапевтичного ефекту, то лікування діуретиками слід відновити. Якщо відмінити діуретик неможливо, то хинаприл застосовують у низькій початковій дозі.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, у яких підвищений ризик вираженої артеріальної гіпотензії, лікування хинаприлом слід починати з рекомендованої дози під ретельним контролем лікаря; пацієнтів необхідно спостерігати протягом перших двох тижнів лікування, а також у всіх випадках, коли підвищується доза хинаприла.
При терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією в рідкісних випадках розвивався агранулоцитоз, який частіше зустрічався у пацієнтів з порушеною функцією нирок і захворюваннями сполучної тканини. При лікуванні хинаприлом агранулоцитоз розвивався рідко. При застосуванні хинаприла (як і інших інгібіторів АПФ) у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини і/або захворюванням нирок слід контролювати кількість лейкоцитів у крові.
У сприйнятливих пацієнтів пригнічення активності РААС може призвести до порушення функції поч��оскільки У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, у яких функція нирок може залежати від активності РААС, лікування інгібіторами АПФ, включаючи хинаприл, може супроводжуватися олігурією і/або прогресуючою азотемією, а в поодиноких випадках, гострою нирковою недостатністю та/або летальним результатом.
Застосування АРА II, інгібіторів АПФ або алискирена може призводити до «подвійної» блокаді активності РААС. Даний ефект може проявлятися зниженням ПЕКЛО, гіперкаліємією і змінами функції нирок (включаючи гостру ниркову недостаточность) порівняно з монотерапією. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок та вміст електролітів у плазмі крові у пацієнтів, які приймають хинаприл і інші препарати, що впливають на РААС. Слід уникати одночасного застосування РААС-активних засобів і хинаприла. При необхідності застосування цієї комбінації слід в кожному індивідуальному випадку оцінювати відношення очікуваної користі до можливого ризику застосування комбінації і регулярно контролювати функцію нирок та вмісту калію.
У пацієнтів з хроническ��ї серцевою недостатністю або артеріальною гіпертензією з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії, при лікуванні інгібіторами АПФ у деяких випадках спостерігали підвищення концентрації азоту сечовини в крові і сироваткового креатиніну. Ці зміни практично завжди були оборотними і зникали після відміни інгібітору АПФ та/або діуретика. У подібних випадках протягом перших декількох тижнів лікування слід контролювати функцію нирок.
Період напіввиведення хинаприлата збільшується при зниженні КК. У паці��нтов з КК менше 60 мл/хв хинаприл слід застосовувати в низькій початковій дозі. У таких пацієнтів дозу препарату слід підвищувати з урахуванням терапевтичного ефекту, при регулярному контролі функції нирок, хоча в клінічних дослідженнях не було відзначено подальшого погіршення функції нирок при лікуванні препаратом.
Хинаприл в комбінації з діуретиками слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки невеликі зміни водно-електролітного балансу можуть викликати розвиток печінкової коми.
Інгібітори АПФ, включаючи хинаприл, можуть підвищувати вміст калію в сироватці крові.
Хинаприл може зменшити гіпокаліємію, викликану тіазидними діуретиками при одночасному застосуванні. Застосування хинаприла у складі комбінованої терапії з калієзберігаючими діуретиками не вивчалося. Враховуючи ризик подальшого збільшення вмісту калію в сироватці крові, комбіновану терапію з калійзберігаючими діуретиками слід проводити з обережністю, під контролем вмісту калію в сывороткє крові.
Пацієнтам з цукровим діабетом може знадобитися більш ретельне спостереження і корекції дози гіпоглікемічних засобів для прийому всередину і інсуліну, контроль глікемії, особливо під час першого місяця терапії інгібітором АПФ, включаючи хинаприл.
При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи хинаприл, відзначали розвиток кашлю. У типовому випадку він є непродуктивним, стійким і проходить після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід враховувати його можливий зв'язок з інгібіторами АПФ.
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.
При появі будь-яких симптомів інфекції (наприклад, гострого тонзиліту, лихоманки) пацієнту слід негайно звернутися до лікаря, так як вони можуть бути проявом нейтропенії.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
При застосуванні препарату Хинаприл-СЗ слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, яка потребує підвищеної уваги, особливо на початку лікування, у зв'язку з небезпекою розвитку артеріальної гіпотензії та запаморочення.Свідчення
Артеріальна гіпертензія
(в монотерапії або в комбінації з тіазидними діуретиками і бета - адреноблокаторами).
Хронічна серцева недостатність
(у складі комбінованої терапії).Протипоказання
• Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі внаслідок попередньої терапії інг��биторами АПФ, спадковий та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вік до 18 років.
• Вагітність і період грудного вигодовування.
• Дефіцит лактази, непереносимість лактози і синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.
• Одночасне застосування з алискиреном і алискиренсодержащими засобами або з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) або з іншими препаратами, що інгібують ренін-ангіотензин-альдостероновую систему (РААС) (подвійна блокада РААС):
• у пацієнтів з цукровим диабетом або у пацієнтів з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней (діабетична нефропатія);
• у пацієнтів з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2);
• у пацієнтів з гіперкаліємією (понад 5 ммоль/л);
• у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та артеріальною гіпотензією.
З обережністю
Симптоматична артеріальна гіпотензія у пацієнтів, що раніше приймали діуретики і дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; тяжегавкоту серцева недостатність у пацієнтів з високим ризиком артеріальної гіпотензії; важка хронічна серцева недостатність; стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (у т. ч. блювання та діарея); гіперкаліємія; пригнічення кістковомозкового кровотворення; аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, мітральний стеноз; недостатність мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність – різке зниження артеріального тиску на фоні терапії інгібіторами АПФ, може погіршити т��отримання даних захворювань; двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки; порушення функції нирок; у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (КК менше 10 мл/хв) (даних про застосування хинаприла у таких пацієнтів недостатньо); аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (в тому числі системний червоний вовчак, склеродермія); порушення функції печінки (особливо при одночасному застосуванні з діуретиками); при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретика��; цукровий діабет; обширні хірургічні втручання і проведення загальної анестезії; одночасний прийом інших гіпотензивних засобів, а також інгібіторів ферментів mTOR і ДПП-4.
Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування
Застосування препарату Хинаприл-СЗ протипоказано під час вагітності, у жінок, які планують вагітність, а так само у жінок репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції.
Жінки репродуктивного віку, які приймають препарат Хинаприл-СЗ, повинні пр��змінювати надійні методи контрацепції.
При діагностуванні вагітності препарат Хинаприл-СЗ слід відмінити якомога раніше.
Застосування інгібіторів АПФ під час вагітності супроводжується збільшенням ризику розвитку аномалій з боку серцево-судинної і нервової систем плода. Крім того, на тлі прийому інгібіторів АПФ під час вагітності, описані випадки маловодия, передчасних пологів, народження дітей з артеріальною гіпотензією, патологією нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), гіпоплазією кісток чєріпа, контрактурами кінцівок, черепно-лицьовими каліцтвами, гіпоплазією легенів, затримкою внутрішньоутробного розвитку, відкритою артеріальною протокою, а також випадки внутрішньоутробної загибелі плоду і смерті новонародженого. Часто маловоддя діагностується після того, як плід був безповоротно зіпсований.
Новонароджених, які зазнали впливу інгібіторів АПФ внутрішньоутробно, слід спостерігати з метою виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. За появи олігурії слід підтримувати ПЕКЛО і перфузію нирок. r />
Препарат Хинаприл-СЗ не слід призначати в період годування груддю у зв'язку з тим, що інгібітори АПФ, включаючи хинаприл, в обмеженій мірі проникають у грудне молоко. Враховуючи можливість розвитку серйозних небажаних явищ у новонародженого, препарат Хинаприл-СЗ необхідно скасувати в період лактації або припинити грудне вигодовування.Лікарська взаємодія
Тетрациклін і інші препарати, що взаємодіють з магнієм: одночасне застосування тетрацикліну з хинаприлом знижує всмоктування тетрациклина приблизно на 28-37 % за рахунок наявності магнію карбонату в якості допоміжного компонента препарату. При одночасному застосуванні слід враховувати можливість такої взаємодії.
Літій: у пацієнтів, які одночасно отримували препарати літію та інгібітори АПФ, спостерігали підвищення вмісту літію у сироватці крові та ознаки інтоксикації літієм за рахунок посилення виведення натрію. Застосовувати зазначені препарати одночасно слід з обережністю; при лікуванні показане регулярне визначення вмісту літію в сироватці ��рови. Одночасний прийом діуретиків може посилити ризик інтоксикації літієм.
Діуретики: при одночасному застосуванні хинаприла з діуретиками відзначається посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Особливі вказівки»).
Препарати, що підвищують вміст калію в сироватці крові: якщо пацієнту, який отримує хинаприл, показано калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), препарати калію і замінників солі, що містять калій, то застосовувати їх слід обережно під контролем вмісту калію у сироватці крові.
Етанол (напої, що містять алкоголь): етанол посилює антигіпертензивну дію хинаприла.
Гіпоглікемічні засоби для прийому всередину і інсулін: терапія інгібіторами АПФ іноді супроводжується розвитком гіпоглікемії у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для прийому всередину. Хинаприл підсилює ефект гіпоглікемічних засобів для прийому всередину і інсуліну.
Інші препарати: ознак клінічно значущого фармакокинетическо-го взаємодії х��наприла з пропранололом, гідрохлоротіазидом, дигоксином або циметидином не виявлено. Застосування хинаприла 2 рази на день суттєво не впливало на антикоагулянтном ефект варфарину при його одноразовому застосуванні (оцінювали на підставі протромбінового часу).
При багаторазовому одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг з хинаприлом у дозі 80 мг не призводило до значних змін в рівноважних фармакокінетичних параметрах аторвастатину.
Хинаприл збільшує ризик розвитку лейкопенії при одночасно�� застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом.
Гіпотензивні препарати, наркотичні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію хинаприла.
Естрогени, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (у т. ч. селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) послаблюють антигіпертензивний ефект хинаприла внаслідок затримки рідини.
Крім того, у літніх пацієнтів, у пацієнтів зі зниженим ОЦК (включаючи пациенто��, які одержують терапію діуретиками) або у пацієнтів з порушеною функцією нирок, одночасне застосування НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), з інгібіторами АПФ, у тому числі хинаприлом, може призводити до погіршення ниркової функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Слід регулярно контролювати стан функції нирок у пацієнтів, які отримують одночасно НПЗП і хинаприл.
Застосування АРА II, інгібіторів АПФ або алискирена може призводити до «подвійної» блокаді активності РААС. Даний ефект може проявлятьс�� зниженням ПЕКЛО, гіперкаліємією і змінами функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією.
Не слід одночасно застосовувати хинаприл з алискиреном і алискиренсодержащими засобами або з АРА II або з іншими препаратами, що інгібують РААС (подвійна блокада РААС):
• у пацієнтів з цукровим діабетом або у пацієнтів з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней (діабетична нефропатія);
• у пацієнтів з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 ��л/хв/1,73 м2);
• у пацієнтів з гіперкаліємією (понад 5 ммоль/л);
• у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та артеріальною гіпертензією.
Лікарські засоби, що спричиняють пригнічення функції кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (натрію ауротиомалат, внутрішньовенно) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання і зниження артеріального тиску.
Пацієнти, які одночасно отримують терапію інгибиторами ферментів mTOR (наприклад, темсиролимус) або інгібіторами ДПП-4 (ситаглиптин, вилдаглиптин, алоглиптин, саксаглиптин, линаглиптин) або эстрамустином можуть бути схильні до більшого ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цих препаратів з препаратом Хинаприл-СЗ.
