Хартил-д 0,005/0,025 n28 табл (Хартил-д 0,005/0,025 n28 табл)

Дозування

Хартія-Д слід приймати одноразово щоденно вранці, запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі. Таблетки не призначені для поділу на частини. Дорослим: Призначати комбінований препарат Хартія-Д рекомендовано тільки після індивідуального підбору дози кожного з компонентів. Дозу можна збільшувати з інтервалом не менше 3 тижнів. Звичайна початкова доза становить 2,5 мг рамипррила і 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Звичайна підтримуюча доза становить 2,5 мг рамипр��ла і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду. Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду. Літні пацієнти та пацієнти з порушеннями функції нирок Для літніх пацієнтів і пацієнтів з КК від 30 до 60 мл/хв. індивідуальні дози кожного з компонентів (раміприлу та гідрохлоротіазиду) необхідно ретельно підбирати до переходу на комбінований препарат Хартія-Д. Доза препарату Хартія-Д повинна бути якомога нижчою. Рекомендована максимальна добова доза з��становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду. Хартія-Д протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок, тобто, коли КК менше 30 мл/хв/1,73 м2. Порушення функції печінки До переходу на Хартія-Д пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки слід підібрати дозу раміприлу. Не допускається прийом препарату Хартія-Д пацієнтами з тяжкими порушеннями функції печінки та/або холестазом (див. розділ " Протипоказання). Діти та підлітки (віком до 18 років) Хартія-Д не рекомендується дітям і підліткам у віці до 18 лет) через відсутність даних щодо безпеки та ефективності для цієї вікової групи

Лікарська форма

Таблетки білого кольору, овальні, з фаскою, з рискою на обох боках, з гравіюванням на одній стороні номерів "5" і "25" по різні боки від риски

Склад

кожна таблетка містить активні речовини: 5,0 мг раміприлу і 25,0 мг гідрохлоротіазиду.Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпромелоза, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат.

Фармакологічна дія

Антигипертензивны�� препарат. Препарат чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Раміприл і гідрохлоротіазид використовуються окремо або разом при лікуванні підвищеного тиску. Гіпертензивні ефекти обох компонентів доповнюють один одного, що забезпечує практично антигіпертензивну дію, а гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду знижується раміприлом.

Раміприл

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, пригнічує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензин-перетворює фермент, кініназа II). Цей ��ермент каталізує перетворення ангіотензину I тканинами в активний вазоконстриктор ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну призводить до розширення судин.

Оскільки ангіотензин II також стимулює викид альдостерону, раміприлат призводить до зменшення викиду альдостерону.

Використання раміприлу призводить до вираженого зниження периферичного судинного опору. Зазвичай не спостерігається істотних змін скоростюки ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації.

Прийом раміприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією знижує артеріальний тиск у положенні стоячи і лежачи без компенсаторного збільшення ЧСС. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявляється через 1-2 год після прийому однієї дози. Ступінь вираженості ефекту досягає максимуму через 3-6 год після прийому. Як правило, антигіпертензивний ефект після одноразового прийому зберігається протягом 24 год. При тривалому лікуванні раміприлом максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай достигается через 2-4 тижні. Показано, що при довгостроковій терапії антигіпертензивний ефект вдається підтримувати протягом 2 років. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого і надмірного підвищення артеріального тиску.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик. Пригнічує реабсорбцію іонів натрію і хлору в дистальному відділі нефрона. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується підвищеним мочеобразованием (за осмотичного зв'язування вода). Виведення іонів калію і магнію збільшується, а сечовий кислоты - затримується. Високі дози приводять до посилення виведення бікарбонату, а тривалий прийом затримує виведення іонів кальцію. Можливі механізми антигіпертензивної дії включають: зміна натрієвого балансу, зменшення об'єму позаклітинної рідини і плазми, зміна опору ниркових судин або зниження реакцій на норадреналін і ангіотензин II.

Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 год після прийому, максимальний ефект досягається через 3-6 год і зберігається протягом 6-12 год. Антигіпертензивний еф��ект досягається через 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження АТ досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, ниркового судинного опору русла і активності реніну в плазмі крові.

Прийом високих одноразових доз гідрохлортіазиду приводить до зменшення об'єму плазми, швидкості клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та середнього АТ. При тривалому прийомі малих доз об'єм плазми крові залишається зниженим, в той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до вихідного рівня, що передує початку лікування. Середнє ПЕКЛО і системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати вироблення грудного молока.

Фармакокінетика

Раміприл

Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується. Судячи по радіоактивності визначається в сечі після прийому всередину міченого раміприлу (виведення нирками є тільки одним з декількох шляхів), щонайменше 56% препарату всмоктується. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування.

Раміприл є проліками, піддається метаболізму при «першому проходженні» через печінку, внаслідок чого утворюється (за рахунок гідролізу, головним чином, у печінці) єдиний активний метаболіт раміприлат. Крім перетворення в активний метаболіт раміприлат, раміприл кон'югується з глюкуроновою кислотою і перетворюється в дикетопиперазиновый складний ефір раміприлу. Раміприлат також піддається конъюгації з глюкуроновою кислотою і перетворюється в дикетопиперазин-раміприлат (кислоту). Завдяки активації/метаболізму раміприлу біодоступність після прийому внутрішньо становить приблизно 20%. Після прийому внутрішньо 2,5-5 мг раміприлу біодоступність раміприлату становить приблизно 45% біодоступності, зареєстрованою після внутрішньовенного введення таких самих доз раміприлу.

Концентрація раміприлу в плазмі крові досягає максимального значення (Cmax) протягом 1 години після прийому всередину. Cmax раміприлату у плазмі крові досягається протягом 2-4 год��після прийому раміприлу внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) раміприлу становить приблизно 1 годину. Після внутрішньовенного введення, об'єм розподілу раміприлу становить приблизно 90 л (1,2 л/кг), а раміприлату – 500 л (6,7 л/кг). Зв'язок з білками плазми крові становить для раміприлу і раміприлату приблизно 73% та 56% відповідно. Експерименти на лактуючих тварин показали, що раміприл виводиться з грудним молоком.

Зниження концентрації раміприлату в плазмі крові має багатофазний характер. Фаза початкового розподілу та виведення характеризуется Т1/2, рівним приблизно 3 годинам. Потім слідують проміжна фаза (Т1/2 приблизно 15 годин) і кінцева фаза, протягом якої концентрації раміприлату в плазмі крові дуже низькі (Т1/2 - 4-5 днів). Ця кінцева фаза зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з міцних, але насичених комплексів з АПФ. Незважаючи на тривалість фази виведення, рівноважна концентрація раміприлу досягається приблизно через 4 дні при щоденному прийомі 2,5 мг і більше раміприлу. Ефективний Т1/2 (параметр, що має відношення до вибору дози) становить 13-17 годин пісе прийому декількох доз.

Після прийому всередину 10 мг міченого раміприлу приблизно 40% радіоактивності виділяється через кишечник і 60% - нирками. Після внутрішньовенного введення раміприлу приблизно 50-60% дози визначається в сечі (у вигляді раміприлу та його метаболітів); мабуть, приблизно 50% виводиться, минаючи нирки. Після внутрішньовенного введення раміприлату приблизно 70% речовини і його метаболіти визначаються в сечі, з чого випливає, що близько 30% раміприлату виводиться минаючи нирки. Протягом 24 годин після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу пацієнтами з катетером, який утворюється жовч, виявлені рівні величини виведення раміприлу і його метаболітів нирками і жовчю. Приблизно 80-90% метаболітів, що виділяються нирками і жовчю, було представлено раміприлатом і препаратами його подальшого метаболізму. На частку глюкуроніду та дикетопіперазинового похідного раміприлу припадало приблизно 10-20%, а неметаболизированный раміприл становив приблизно 2% від загальної кількості раміприлу.

Фармакокінетика раміприлу і раміприлату у здорових добровольців мало залежить від віку (не виявлено від��ичий між молодими людьми і особами у віці від 65 до 75 років).

У пацієнтів з порушенням функції нирок виведення раміприлату нирками знижується. Нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну (КК) і корелює з ним. За рахунок цього концентрація раміприлату в плазмі крові буває вище, а його виведення здійснюється протягом більш тривалого часу, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.

Якщо раміприл вводиться у високих дозах (10 мг), порушення функції печінки уповільнює активацію раміприлу (превращ��ня в раміприлат) і призводить до збільшення його концентрації в плазмі крові. Виведення раміприлату сповільнюється.

У дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та хронічною серцевою недостатністю не спостерігається значного накопичення раміприлу і раміприлату після прийому внутрішньо раміприлу (5 мг один раз на день протягом 2 тижнів).

Гідрохлоротіазид

Приблизно 70% гідрохлоротіазиду всмоктується після прийому внутрішньо, і його біодоступність становить 70%. Після прийому всередину 12,5 мг гідрохлоротіазиду концентрація в плазмо крові досягає максимуму (70 нг/мл) протягом 1,5-4 годин; 25 мг гідрохлоротіазиду концентрація в плазмі крові досягає максимуму (142 нг/мл) через 2-5 годин; 50 мг гідрохлотіазіда концентрація в плазмі досягає максимуму (260 нг/мл) через 2-4 години. Приблизно 40% гідрохлоротіазиду зв'язується з білками плазми крові. Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.

Практично повністю (більш ніж на 95%) виводиться нирками в незміненому вигляді. Протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо виводиться 50-70%. Гидрохлоротиаз��д визначається в сечі вже через 60 хв після прийому. Т1/2 гідрохлоротіазиду знаходиться в межах від 5 до 15 годин.

При порушенні функції нирок виведення знижується і Т1/2 збільшується. Нирковий кліренс гідрохлоротіазиду виявляє високу кореляцію з КК. У хворих зі швидкістю клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв. тільки 10% прийнятої дози визначається у сечі. Згідно з результатами останніх досліджень, гідрохлоротіазид частково ввыводится з жовчю. Значущих змін фармакокінетики при цирозі печінки не спостерігається. У пациенто�� з серцевою недостатністю фармакокінетика не досліджувалась.

Раміприл і гідрохлоротіазид

Одночасний прийом раміприлу і гідрохлоротіазиду не впливає на біодоступність кожного з компонентів. Можна вважати, що фіксована комбінація 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду у вигляді таблеток препарату Хартія-Д біологічно еквівалентна сумісному прийому 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду.

Побічні дії

Під час прийому інгібіторів АПФ, раміприлу або гідрохлоротіазиду відзначено ряд побічних реакцій.
> На початку курсу лікування і після збільшення дози спостерігалася виражена артеріальна гіпотензія. Даний ефект особливо характерний для деяких груп ризику. Можуть спостерігатися такі симптоми, як запаморочення, загальна слабкість, нечіткість зору, іноді в поєднанні з втратою свідомості (непритомність). Окремі випадки тахікардії, серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда, вираженій артеріальній гіпертензії і шоку, динамічного порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок та ішемічний інсульт спостерігалися під час пр��ема інгібіторів АПФ на тлі артеріальної гіпотензії.

Частота визначається таким чином: часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), в тому числі і в поодиноких випадках.

Порушення системи крові та лімфи: рідко: зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, тромбоцитопенія, дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія, гемолітична анемія у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази

Порушення метаболізму та харчування: часто: гіпокаліємія, підвищенняня рівня сечової кислоти, сечовини і креатиніну в крові, гіперглікемія, подагра, нечасто: гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперхлоремія, гіперкальціємія, рідко: порушення водно-електролітного балансу (особливо у пацієнтів із захворюванням нирок), гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, дуже рідко: збільшення рівня тригицеридов в сироватці крові, гіперхолестеринемія, підвищення сироваткової амілази, декомпенсація цукрового діабету.

Порушення психіки: нечасто: апатія, нервозність, рідко: відчуття страху, сплутаністьсвідомості, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи: часто: запаморочення, втомлюваність, головний біль, слабкість, нечасто: сонливість, рідко: неспокій, порушення нюху, порушення рівноваги, парестезії.

Порушення з боку органа зору: нечасто: кон'юнктивіт, блефарит, рідко: минуща короткозорість, нечіткість зору.

Порушення з боку органу слуху: рідко: дзвін у вухах.

Порушення з боку серцево-судинної системи: виражене зниження АТ, нечасто: набряк щиколоток, рідко: непритомність, тромбоэмболиекономічні ускладнення, дуже рідко: стенокардія, інфаркт міокарда, аритмії, відчуття серцебиття, тахікардія, динамічне порушення мозкового кровообігу, крововилив у мозок, загострення перебігу хвороби Рейно, васкуліт, захворювання вен, тромбоз, емболія.

Порушення з боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, рідко: задишка, синусит, риніт, фарингіт, глосит, бронхоспазм, алергічна інтерстиціальна пневмонія, дуже рідко: ангіоневротичний набряк з летальною обструкцією дихальних путей1), набряк легень внаслідок підвищеної чувствительности до гідрохлоротіазиду

Порушення з боку органів травлення: нудота, біль у животі, блювання, диспепсія, нечасто: спазми в епігастральній області, спрага, запор, діарея, втрата апетиту, рідко: сухість у роті, блювання, порушення смаку, запалення слизових оболонок рота і язика, сиаладенит, глосит, дуже рідко: непрохідність кишечнику, (геморагічний) панкреатит

Порушення з боку печінки: рідко: підвищення активності «печінкових» ферментів і/або білірубіну 2) , дуже рідко: холестатична жовтяниця 2), гепатит, хол��цистит (на тлі жовчокам'яної хвороби), некроз печінки

Порушення з боку шкірних покривів і підшкірно-жирової клітковини 3): нечасто: фотосенсибілізація, шкірний свербіж, кропив'янка, рідко: «припливи» крові до шкіри обличчя, посилене потовиділення, периферичні набряки, дуже рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції типу псоріатичних або пемфигоидных, системна червона вовчанка, алопеція, загострення псоріазу, онихолиз.

Порушення з боку кістково-м'язової системи таоединительной тканини: рідко: м'язовий спазм, міалгія, артралгія, м'язова слабкість, артрит, дуже рідко: параліч.

Порушення з боку сечовидільної системи: нечасто: протеїнурія, рідко: погіршення функції нирок, підвищення залишкового азоту і сироваткового креатиніну, зневоднення, дуже рідко: (гостра) ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, олігурія

Порушення з боку репродуктивних органів і молочних залоз: нечасто: зниження лібідо, рідко: імпотенція

Загальні порушення: дуже рїдко: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк 1)

1) Ангіоневротичний набряк частіше розвивається у осіб з темною шкірою. У невеликої групи пацієнтів виникнення ангіоневротичного набряку обличчя і орофарингеальної області зв'язується з прийомом інгібіторів АПФ.

2) У разі жовтяниці або підвищення активності «печінкових» ферментів пацієнта необхідно взяти під медичний нагляд.

3) Якщо шкірні реакції яскраво виражені, необхідна термінова консультація лікаря.

Повідомлялося, що прийом даного препарату може п��ивести до виникнення симптомокомплексу, представленого принаймні одній із нижченаведених складових: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антиядерні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація (можливі також інші шкірні прояви).

Особливості продажу

рецептурні

Особливі умови

Раміприл

Симптоми артеріальної гіпотензії

У хворих неускладненою артеріальною гіпертензією симптоми артеріальної гіпотензии спостерігаються рідко. У хворих на артеріальну гіпертензію, раміприл приймають, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об'єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, діареї або блюванні), а також при важких формах ренін-залежною артеріальної гіпертензії. Симптоми артеріальної гіпотензії спостерігалися у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це наиббільш часто спостерігається у хворих з більш тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових» діуретиків, у яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність.

Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують пильної спостереження у початковий період лікування і при підборі дози. Це також відноситься до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.

У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину, ноги підняти і при необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого прийому препарату.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, раміприл може викликати додаткове зниження систолічного АТ. Цей ефект можна передбачити, тому він зазвичай не є підставою для припинення горіння��ения лікування. Якщо артеріальна гіпотензія виявляється симптомами, може виникнути необхідність зменшити дозу або припинити лікування.

Аортальний та мітральний стенози / гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і інші інгібітори АПФ, раміприл вимагає обережності при призначенні пацієнтам з аортальним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). В окремих випадках гемодинамічна картина може зробити неприпустимим прийом фіксованого поєднання раміприлу та гідрохлотіазіда.

Первинний альдостеронизм (хвороба Конна)

Використання фіксованих комбінацій раміприлу та гідрохлоротіазиду протипоказано, оскільки пацієнти з первинним альдостеронизмом не чутливі до антигіпертензивним засобам, дія яких заснована на пригніченні ренін-ангіотензинової системи.

Порушення функції нирок

У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані злучаи гострої ниркової недостатності, зазвичай скороминущої.

У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності. При наявності реноваскулярной гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід начин��ть під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування раміприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом раміприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначительными і минущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих, які вже страждають порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози та/або припинення прийому діуретика та/або раміприлу.

Стан після трансплантації нирки

У зв'язку з відсутністю досвіду застосування раміприлу у пацієнтів, що недавно перенесли трансплантацію нирки, раміприл не рекомендується приймати таким пацієнтам.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

Ангіоневротичний набряк обличчя, коні��ностей, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані рідко розвивається у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, у тому числі раміприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом раміприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти мігут потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування ангистаминными засобами і кортикостериодами може виявитися недостатнім. У рідкісних випадках зареєстрована смерть пацієнтів внаслідок ангіоневротичного набряку гортані чи язика.

Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв'язки або гортань, досить імовірно перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (див. розділ Передозування). Вона може включати введення епінефрину (адреналіну) та/або підтримку прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом ингибиторав АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ .

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом

Є повідомлення про анафілактоїдних реакції у пацієнтів на гемодіалізі з використанням мембран з високою гідравлічної проникністю (наприклад, AN 69) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість використання іншого типу мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.

Анафілактоїдні реакції при аферезе ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ на тлі аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з допомогою декстрану сульфату, розвиваються загрожує, якщо вона вирімітингувальники життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово утримуватися від прийому інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафилактоидную реакцію.

Пе��еночная недостатність

З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм розвитку цього синдрому не з'ясований. Якщо у пацієнтів, які приймали раміприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність «печінкових» ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося, що у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і відсутності ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ. Слід проявляти крайню обережність при призначенні раміприлу хворим, страждаючим захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при с��четании цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо в лікуванні таких пацієнтів використовується раміприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому хворих слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.

Расова приналежність

Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пац��ентами іншої расової приналежності.

Подібно до інших інгібіторів АПФ, раміприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель

Повідомлялося, що прийом інгібіторів АПФ може супроводжуватися кашлем. Характерно, що кашель є сухим і постійним; він проходить після відміни препарату. Те, що кашель викликається прийомом ��нгибитора АПФ, слід вважати його диференційно-діагностичною ознакою.

Хірургічне втручання /загальна анестезія

У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують АТ, раміприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути корректирована збільшенням об'єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

�� деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в тому числі раміприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калийсодержащие солезаменители, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин). Якщо прийом перерахованих вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, р��комендуется регулярний контроль рівня калію в сироватці крові (див. розділ Взаємодія).

Хворі на цукровий діабет

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для прийому всередину або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру крові протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ Взаємодія).

Літій

Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію та раміприлу (див. розділ Взаємодія).

Калийсодержащие харчові добавки, калійзберігаючі диуретики або калийсодержащие солезаменители

Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія. Ризик розвитку гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до числа яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезаменителей. Використання калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезаменителей може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Під час прийому раміприлу на тлі калийвыводящих діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.

Гідрохлоротіазид

Порушення функції нирок

У пацієнтів, які страждають захворюваннями нирок тіазиди можуть викликати азотемію. Прийом лікарських засобів на тлі порушення функції нирок може приво��ить до кумулятивним ефектом. Якщо прогресує ниркова недостатність, що характеризується збільшенням небілкового азоту, слід ретельно оцінити необхідність терапії та розглянути можливість припинення прийому діуретиків.

Порушення функції печінки

Пацієнтам з порушенням або прогресуючим порушенням функції печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки навіть незначні коливання водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може зменшити толерантність до глюкози. При цукровому діабеті може виникнути необхідність підбору дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Терапія тіазидами може спричинити прояв латентного цукрового діабету.

З терапією тіазидними діуретиками пов'язують збільшення рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидні діуретики, може спостерігатися підвищення рівня сечової кислоти або прояви подагри.

Подагра

У деяких пацієнтів терапія т��азидами може підвищити рівень сечової кислоти та/або викликати подагру. Однак раміприл може посилювати виведення сечової кислоти, таким чином послаблюючи ступінь підвищення рівня сечової кислоти під дією гідрохлоротіазиду.

Порушення водно-електролітного балансу

Будь-якому пацієнту, який отримує лікування діуретиками, необхідно періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові.

Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гипонат��иемию і гіпохлоремічний алкалоз). Провісниками порушення водного або електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, міалгія або м'язові спазми, стомлюваність м'язів, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові розлади, як нудота і блювання.

Хоча використання тіазидних діуретиків може призвести до розвитку гіпокаліємії при одночасному прийомі раміприлу можливе зменшення ступеня вираженості гіпокаліємії, викликаної діуретиками. Веро��ність розвитку гіпокаліємії найбільш висока при цирозі печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів, а також на фоні лікування кортикостероїдами і АКТГ (див. розділ Взаємодія).

У спекотну погоду можливий розвиток гіпонатріємії у пацієнтів з периферичними набряками. Недолік хлоридів зазвичай буває незначною і не потребує лікування.

Тіазиди можуть знижувати виведення іонів кальцію з сечею, приводячи до незначного періодичного підвищення рівня кальцію в крові навіть у відсутність явних порушень кальцієвого метаболізму. Явна гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Прийом тіазидів слід припинити до отримання результатів дослідження функції паращитовидних залоз. Було показано, що тіазиди збільшують ниркову екскрецію магнію, що може призвести до зниження рівня магнію в крові.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Слід припинити прийом комбінації фіксованих доз раміприлу та гідрохлоротіазиду у разі виникнення або підозри на виникнення нейтропенії (до��кількість нейтрофілів менше 1000/мм3).

Антидопінгові тести

Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього лікарського препарату, може дати позитивну реакцію при антидопінговому контролі.

Інше

Незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми, у пацієнтів можуть розвиватися реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення перебігу системного червоного вовчака.

Непереносимість лактози

Даний лікарський препарат містить лактози моногідрат.
/> Його не слід призначати пацієнтам з рідкісним спадковим порушенням толерантності до галактози, спадковим дефіцитом лактози або синдромом порушення всмоктування глюкози-галактози.

Вплив на керування автомобілем і роботу з механізмами

Хартія-Д чинить слабкий або помірний вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Завдяки відмінностям в індивідуальних реакціях у деяких пацієнтів може порушуватися здатність керувати автомобілем, працювати з механізмами, а також виконувати іниті види робіт, що потребують підвищеної уваги. Особливо це виражено на початку лікування та/або після збільшення дози.

Свідчення

артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія).

Протипоказання

Підвищена чутливість до раміприлу і інших інгібіторів АПФ, тіазидів або похідних сульфонаміду, а також до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, в тому числі і пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ.

Спадковий/идиопатичеський ангіоневротичний набряк.

Виражені порушення функції нирок (КК менше 30 мл/1,73 м2), анурія.

Виражені порушення функції печінки та/або холестаз.

Первинний альдостеронизм.

Артеріальна гіпотензія (див. розділ «Особливі вказівки»).

Гемодіаліз.

Стан після трансплантації нирок (відсутність досвіду застосування).

Непереносимість галактози, спадковий дефіцит лактози або синдромом порушення всмоктування глюкози-галактози (через вміст у препараті лактози).

Вагітність і період��д лактації (див. розділ «Вагітність та період лактації»)

Вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені)

З обережністю: важкі ураження коронарних і церебральних артерій (небезпека зниження кровотоку при надмірному зниженні артеріального тиску), нестабільна стенокардія, важкі шлуночкові порушення ритму серця, хронічна серцева недостатність IV стадії, декомприсований «легеневе серце», стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювота), системні захворювання сої��инительной тканини, цукровий діабет, пригнічення кістковомозкового кровотворення, літній вік, аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, подагра, гіперкаліємія, гіпонатріємія (у тому числі на тлі прийому діуретиків і дієти з обмеженням споживання солі), гіпокаліємія, гіперкальціємія, ішемічна хвороба серця, ниркова та/або печінкова недостатність, цироз печінки.

Вагітність і період лактації

Вагітністюність

Не рекомендується приймати Хартія-Д протягом першого триместру вагітності. У разі запланованої або підтвердженої вагітності необхідно якомога скоріше перейти на іншу терапію. Контрольовані дослідження прийому інгібіторів АПФ при вагітності не проводилися.

Хартія-Д протипоказаний протягом другого та третього триместрів вагітності. Тривалий прийом протягом другого та третього триместрів може спричиняти появу ознак інтоксикації у плода (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, задержк�� окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність новонароджених, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Тривалий прийом гідрохлоротіазиду протягом третього триместру вагітності може викликати ішемію плода і плаценти, ризик затримки росту. Більш того, в окремих випадках прийом незадовго до пологів може викликати гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених.

Гідрохлоротіазид може зменшити об'єм плазми крові і знизити матково-плацентарний кровотік.

Жінкам, які приймали Хартія-Д під час беремоенности (починаючи з другого триместру), необхідно пройти ультразвукове дослідження для перевірки стану нирок та черепа у плода.

Період лактації

Хартія-Д протипоказаний у період годування груддю. І раміприл і гідрохлоротіазид виділяються в грудне молоко. Зниження і припинення виділення молока пов'язують з прийомом тіазидів в період грудного вигодовування. Можуть спостерігатися реакції підвищеної чутливості до лікарських засобів групи сульфонамидов, гіперкаліємія та ядерна жовтяниця. Через серйозні можливостіх побічних ефектів у грудних дітей, необхідно розглянути питання про припинення грудного вигодовування.

Лікарська взаємодія

Нижче перераховані взаємодії компонентів препарату Хартія-Д з іншими інгібіторами АПФ і препаратами, що містять гідрохлоротіазид.

Раміприл

Діуретики

Призначення діуретика хворому, що приймає раміприл, зазвичай призводить до сумації антигіпертензивного ефекту.

У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, додавання раміприлу може іноді викликати надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом раміприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування раміприлом (див. розділ особливості застосування).

Трициклічні антидепресанти / антипсихотичні препарати (нейролептики)/ анестетики

Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію (див. розділ особливості застосування).

Симпатомиметики

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнти потребують ретельного спостереження.

Гіпоглікемічні засоби

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для прийому всередину) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів поєднаного лікування пацієнтів, а також при порушенні функции нирок.

Тромболітики та/або бета-адреноблокатори

Раміприл не можна застосовувати на фоні прийому тромболітиків та бета-адреноблокаторів.

Інші антигіпертензивні лікарські засоби

Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект раміприлу.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота (3 р/добу)

Раміприл не можна застосовувати на фоні прийому ацетилсаліцилової кислоти (не��ольших дозах під наглядом лікаря). Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. У рідкісних випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів.

Алопуринол

Одночасне лікування інгібітором АПФ та алопуринолом підвищує ризик ниркової недостаточности і може призводити до підвищення ризику лейкопенії.

Циклоспорин

Одночасний прийом інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик ниркової недостатності та гіперкаліємії.

Ловастатин

Одночасний прийом інгібіторів АПФ і ловастатину підвищує ризик гіперкаліємії.

Прокаїнамід, цитостатики та імунодепресанти

Прийом цих препаратів одночасно з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик лейкопенії.

Гемодіаліз

Хартія-Д не показаний пацієнтам, стан яких вимагає проведенняня діалізу, оскільки прийом інгібіторів АПФ на тлі діалізу з використанням мембран, що забезпечують високу інтенсивність струму, часто супроводжується анафилактоидными реакціями. Дане поєднання неприпустимо.

Гідрохлоротіазид

Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або проносні стимулюючої дії

Гідрохлоротіазид може викликати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію

При одночасному прийомі цих препаратів з тіазидними ��иуретиками зниження виведення іонів кальцію може підвищити рівень кальцію в сироватці крові.

Серцеві глікозиди

Підвищується ризик отруєння препаратами наперстянки і тиазидной гіпокаліємії.

Холестираминовые смоли та колестипол

Ці препарати можуть зменшити або сповільнити всмоктування гідрохлоротіазиду. Тому сульфонамідні діуретики слід приймати принаймні за годину до або через 4-6 годин після прийому смоли.

Недеполяризуючі міорелаксанти (тобто тубокурарину хлорид)

Гидрохлоротиази�� може посилювати дію цих лікарських засобів.

Лікарські засоби, що викликають тахікардію типу «пірует»

Ризик гіпокаліємії змушує дотримуватися обережності при одночасному прийомі гідрохлортіазиду і препаратів, що викликають тахікардію типу «пірует», наприклад, деяких антипсихотичних та інших засобів.

Соталол

На тлі тиазидной гіпокаліємії підвищується ризик аритмії внаслідок прийому соталолу.

Раміприл/гідрохлоротіазид

Калийсодержащие харчові добавки, калійзберігаючі диуретики або калийсодержащие солезаменители

Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до числа яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезаменителей. Використання калійвмісних пищевых добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезаменителей може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Під час прийому раміприлу на тлі калийвыводящих діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.

Літій

При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літ��євою інтоксикації і посилювати літієву інтоксикацію, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Використовувати раміприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. розділ особливості застосування).

Триметоприм

Прийом інгібіторів АПФ і тіазидів одночасно з триметопримом підвищує ризик гіперкаліємії.

Пероральні гіпоглікемічні засоби (наприклад, похідні сульфомочевины і бигуанидини, такі як метформін) та інсулін

Можливо, гідрохлоротіазид послаблює гіпоглікемічний ефект цих коштів, у той час як раміприл потенціює його.

Натрію хлорид

Ослаблення антигіпертензивного ефекту фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду.

Лікування високими дозами саліцилатів (> 3 г/добу)

Гідрохлоротіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на ЦНС.