Дозировка
Таблетки следует принимать внутрь, проглатывая их целиком, не разжевывая, запивая большим количеством жидкости (примерно 1 стакан). Таблетки можно разделять пополам, разламывая по риске. Таблетки можно принимать независимо от времени приема пищи. Дозу устанавливают индивидуально с учетом терапевтического эффекта и переносимости. При артериальной гипертензии рекомендуемая начальная доза составляет 2.5 мг 1 раз/ (ежедневно по 1 таблетки 2.5 мг). В зависимости от терапевтического эффекта дозу можно увеличить, удваивая ежедневную дозу каждые 2-3 недели. Стандартная поддерживающая доза составляет 2.5-5 мг/ (1 таблетки 2.5 мг или 1 таблетки 5 мг). Максимальная суточная доза составляет 10 мг. При хронической сердечной недостаточности рекомендуемая начальная доза составляет 1.25 мг 1 раз/ (ежедневно по 1/2 таблетки Хартила 2.5 мг). В зависимости от терапевтического эффекта дозу можно повысить, удваивая ежедневную дозу каждые 2-3 недели. При необходимости применения препарата в дозе более 2.5 мг, эту дозу можно принимать сразу или разделить на 2 приема. Максимальная суточная доза составляет 10 мг. Для лечения после инфаркта миокарда прием препарата рекомендуется начинать на 3-10 день после острого инфаркта миокарда. Рекомендуемая начальная доза, в зависимости от состояния больного и времени, прошедшего после острого инфаркта миокарда, составляет по 2.5 мг 2 (1 таблетки 2.5 мг 2). В зависимости от терапевтического эффекта начальную дозу можно удвоить до 5 мг (2 таблетки по 2.5 мг или 1 таблетки 5 мг) 2 Максимальная суточная доза - 10 мг. При непереносимости препарата следует снизить дозу. При недиабетической или диабетической нефропатии рекомендуемая начальная доза - 1.25 мг (1/2 таблетки 2.5 мг) 1 раз/ ежедневно. В зависимости от терапевтического эффекта дозу можно повысить, удваивая ежедневную дозу каждые 2-3 недели. При необходимости приема более 2.5 мг препарата эту дозу можно принимать сразу или разделить на 2 приема. Рекомендуемая максимальная суточная доза - 5 мг. С целью профилактики инфаркта миокарда, инсульта или смерти от сердечно-сосудистых нарушений рекомендуемая начальная доза - 2.5 мг 1 раз/ В зависимости от переносимости препарата, через 1 неделю приема дозу следует повысить вдвое по сравнению с начальной. Эту дозу следует вновь удвоить после 3 недель приема. Рекомендуемая поддерживающая доза - 10 мг 1 раз/ У пациентов пожилого возраста, принимающих диуретики и/или с сердечной недостаточностью, а также при нарушениях функции печени или почек дозу следует устанавливать путем индивидуального подбора в зависимости от реакции больного на лечение.
Лекарственная форма
таблетки
Состав
рамиприл 10 мг
Вспомогательные вещества: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, крахмал прежелатинизированный 1500, кроскармеллоза натрия, натрия стеарилфумарат.
Фармакологическое действие
Антигипертензивный препарат, ингибитор АПФ. В результате подавления активности АПФ (независимо от активности ренина плазмы) развивается гипотензивный эффект (в положении больного лежа и стоя) без компенсаторного увеличения ЧСС.
Подавление активности АПФ повышает активность ренина в плазме крови, снижает уровни ангиотензина II и альдостерона. Рамиприл действует на АПФ, циркулирующий в крови и находящийся в тканях, в т.ч. в сосудистой стенке. Уменьшает ОПСС (постнагрузку), давление в легочных капиллярах (преднагрузку); повышает сердечный выброс и увеличивает толерантность к нагрузке.
При длительном применении рамиприл способствует обратному развитию гипертрофии миокарда у больных с артериальной гипертензией.
Рамиприл уменьшает частоту развития аритмии при реперфузии миокарда; улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда
Рамиприл препятствует распаду брадикинина и стимулирует образование оксида азота (NO) в эндотелии.
Антигипертензивный эффект начинается через 1-2 ч после приема препарата внутрь, максимальный эффект развивается в течение 3-6 ч и сохраняется в течение 24 ч. При ежедневном применении антигипертензивный эффект усиливается в течение 3-4 недель и сохраняется при длительном лечении (1-2 года). Антигипертензивная эффективность не зависит от пола, возраста и массы тела пациента.
У пациентов с острым инфарктом миокарда рамиприл ограничивает зону распространения некроза, улучшает прогноз жизни; уменьшает летальность в раннем и отдаленном периоде инфаркта миокарда, частоту возникновения повторных инфарктов; уменьшает выраженность проявлений сердечной недостаточности, замедляет ее прогрессирование.
При длительном приеме (не менее 6 мес) редуцирует степень легочной гипертензии у пациентов с врожденными и приобретенными пороками сердца.
Рамиприл снижает давление в портальной вене при портальной гипертензии; тормозит микроальбуминурию (в начальных стадиях) и ухудшение почечной функции у пациентов с выраженной диабетической нефропатией. При недиабетической нефропатии, сопровождающейся протеинурией (более 3 г/) и почечной недостаточностью, замедляет дальнейшее ухудшение функции почек, уменьшает протеинурию, снижает риск повышения уровня креатинина или развития терминальной почечной недостаточности.
Фармакокинетика
Рамиприл имеет многофазный фармакокинетический профиль.
Всасывание
После приема внутрь рамиприл быстро всасывается из ЖКТ. Степень всасывания - не менее 50-60% введенной дозы. Cmax в плазме крови достигается в течение 1 ч.
Распределение и метаболизм
Почти полностью метаболизируется (в основном - в печени) с образованием активных и неактивных метаболитов. Его активный метаболит - рамиприлат подавляет активность АПФ примерно в 6 раз сильнее, чем рамиприл. Cmax рамиприлата в плазме крови достигается через 2-4 ч. Среди известных неактивных метаболитов - дикетопиперазиновый эфир, дикетопиперазиновая кислота, а также глюкурониды рамиприла и рамиприлата.
Связывание рамиприла и рамиприлата с белками плазмы крови составляет примерно 73% и 56% соответственно.
При приеме в обычных дозах 1 раз/ Css рамиприла в плазме крови достигается к 4 дню приема препарата.
Выведение
Т1/2 рамиприла - 5.1 ч, Т1/2 рамиприлата 13-17 ч.
После приема внутрь 60% дозы выводится с мочой (в основном в форме метаболитов) и около 40% - с калом. Около 2% введенной дозы выводится с мочой в неизмененном виде.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Выведение рамиприла, рамиприлата и неактивных метаболитов с мочой снижается при почечной недостаточности (что приводит к повышению их концентраций).
Снижение ферментативной активности в печени при нарушении ее функции приводит к замедлению преобразования рамиприла в рамиприлат, что может вызвать повышение концентрации рамиприла в плазме крови.
Побочные действия
Со стороны сердечно сосудистой системы: снижение АД, ортостатическая гипотензия, тахикардия, редко – аритмия, усиление нарушения кровообращения органов, вызванные сужением кровеносных сосудов. При чрезмерном снижении АД, в основном у больных с ишемической болезнью сердца и клинически значимым сужением сосудов головного мозга, может развиться ишемия миокарда (стенокардия или инфаркт миокарда) и ишемия головного мозга (возможно с динамическим нарушением мозгового кровообращения или инсультом).
Со стороны мочеполовой системы: развитие или усиление почечной недостаточности, усиление существующей протеинурии, уменьшение объема мочи (в начале приема препарата), снижение либидо.
Со стороны центральной нервной системы: головокружение, головная боль, слабость, сонливость, парестезии, нервная возбудимость, беспокойство, тремор, мышечный спазм, нарушения настроения; при использовании в высоких дозах - бессонница, тревожность, депрессия, спутанность сознания, обмороки.
Со стороны органов чувств: вестибулярные нарушения, нарушения вкуса (например, металлический вкус), обоняния, слуха и зрения, шум в ушах.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, диарея или запор, боль в эпигастральной области, сухость во рту, жажда, снижение аппетита, стоматит, повышенной чувствительности или воспаления слизистой оболочки щек, панкреатит, редко - гепатит, холестатическая желтуха, нарушение функции печени с развитием острой печеночной недостаточности.
Со стороны дыхательной системы: "сухой" кашель, бронхоспазм (у пациентов с повышенной возбудимостью кашлевого рефлекса), одышка, ринорея, ринит, синусит, бронхит.
Аллергические реакции: кожная сыпь, зуд, крапивница, конъюнктивит, фотосенсибилизация; редко - ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, глотки или гортани, эксфолиативный дерматит, мультиформная экссудативная эритема (в т.ч. синдром Стивенса-Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), пузырчатка (пемфигус), серозит, онихолиз, васкулит, миозит, миалгия, артралгия, артрит, эозинофилия.
Со стороны органов кроветворения: анемия, снижение концентрации гемоглобина и гематокрита, тромбоцитопения, лейкоцитопения, нейтропения, агранулоцитоз, панцитопения, гемолитическая анемия. Может произойти снижение числа эритроцитов. Депрессия костного мозга.
Прочие: судороги, алопеция, гипертермия, потоотделение.
Лабораторные показатели: гиперкреатининемия, повышение уровня азота мочевины, повышение активности "печеночных" трансаминаз, гипербилирубинемия, гиперкалиемия, гипонатриемия, крайне редко - повышение титра антинуклеарного фактора.
Влияние на плод: нарушение развития почек плода, снижение АД плода и новорожденных, нарушение функции почек, гиперкалиемия, гипоплазия черепа, олигогидрамнион, контрактура конечностей, деформация черепа, гипоплазия легких.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Во время лечения препаратом Хартил® необходим регулярный медицинский контроль.
После приема первой дозы, а также при увеличении дозы диуретика и/или Хартила больные должны находиться в течение 8 ч под наблюдением врача во избежание развития неконтролируемой гипотензивной реакции; рекомендуется многократное измерение АД.
По возможности следует скорректировать дегидратацию, гиповолемию, снижение числа эритроцитов до начала приема препарата. Если эти нарушения носят тяжелый характер, прием рамиприла не следует начинать или продолжать до принятия мер, предупреждающих чрезмерное падение АД и нарушение функции почек.
Тщательное наблюдение требуется больным с поражением почечных сосудов (например, клинически незначимым стенозом почечной артерии или гемодинамически значимым стенозом артерии единственной почки), нарушением функции почек, при выраженном снижении АД, в основном у больных с сердечной недостаточностью, а также после трансплантации почки.
Нарушение функции почек можно выявить по повышенным уровням мочевины и креатинина сыворотки крови, особенно если пациент принимает диуретики.
Из-за снижения синтеза ангиотензина II и секреции альдостерона в сыворотке крови может снизиться уровень натрия и повыситься уровень калия. Гиперкалиемия чаще встречается при нарушении функции почек (например, при диабетической нефропатии) или при одновременном приеме с калийсберегающими диуретиками.
В случае чрезмерного снижения АД больного следует уложить, приподнять ноги; также может потребоваться введение жидкости и другие меры.
Изменения крови более вероятны у пациентов с нарушенной функцией почек и сопутствующим заболеванием соединительной ткани (например, СКВ и склеродермией), а также в случае применения других средств, влияющих на кроветворную и иммунную системы.
Уровень натрия в сыворотке крови следует также регулярно контролировать у больных, принимающих диуретики одновременно с препаратом Хартил®. Следует также регулярно проверять количество лейкоцитов во избежание развития лейкопении. Контроль должен быть более частым в начале терапии и у пациентов, принадлежащих к любой группе риска.
Опыт применения рамиприла у больных с почечной недостаточностью тяжелой степени (КК<20 мл/мин/1.73 м2 поверхности тела) и у больных во время диализа ограничен.
Имеются сообщения об угрожающих жизни анафилактоидных реакциях, иногда переходящих в шок, у пациентов на гемодиализе с применением мембран с высокой гидравлической проницаемостью (например, из полиакрилонитрила) при одновременном введении ингибиторов АПФ. Анафилактоидные реакции также отмечались у пациентов, подвергнутых аферезу ЛПНП с поглощением сульфатом декстрана.
При десенсибилизирующей терапии, проводимой для снижения аллергической реакции на укусы насекомых (например, пчел и ос), во время приема ингибиторов АПФ может возникнуть тяжелая, угрожающая жизни анафилактоидная реакция (падение АД, нарушение дыхания, рвота, кожные реакции).
Показания
— артериальная гипертензия;
— хроническая сердечная недостаточность;
— хроническая сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда у больных со стабильной гемодинамикой;
— диабетическая нефропатия и хронические диффузные заболевания почек (недиабетическая нефропатия);
— с целью снижения риска развития инфаркта миокарда, инсульта или коронарной смерти у пациентов высокого сердечно-сосудистого риска с ИБС, включая пациентов, перенесших инфаркт миокарда, чрескожную транслюминальную коронарную ангиопластику, аортокоронарное шунтирование.
Противопоказания
— ангионевротический отек в анамнезе, в т.ч. связанный с предшествующей терапией ингибиторами АПФ;
— гемодинамически значимый двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки;
— артериальная гипотензия или нестабильная гемодинамика;
— беременность;
— период лактации (грудное вскармливание);
— первичный гиперальдостеронизм;
— почечная недостаточность (КК<20 мл/мин);
— повышенная чувствительность к рамиприлу или любому другому компоненту препарата.
С осторожностью применяют при гемодинамически значимом аортальном или митральном стенозе (риск чрезмерного снижения АД с последующим нарушением функции почек); тяжелой первичной злокачественной артериальной гипертензии; тяжелых поражениях коронарных и церебральных артерий (опасность снижения кровотока при чрезмерном снижении АД), нестабильной стенокардии, тяжелых желудочковых нарушениях ритма, терминальной стадии ХСН
Лекарственное взаимодействие
Аллопуринол, кортикостероиды, прокаинамид, цитостатики и другие вещества, вызывающие изменения крови: повышение риска нарушений со стороны системы кроветворения.
Противодиабетические препараты (инсулин или производные сульфомочевины): чрезмерное снижение уровня сахара крови. Этот феномен может быть связан с тем, что ингибиторы АПФ могут повышать чувствительность тканей к инсулину.
Антигипертензивные средства (например, диуретики) или другие средства, обладающие антигипертензивным действием (например, нитраты, трициклические антидепрессанты и анестетики): возможно усиление антигипертензивного эффекта.
Соли калия и калийсберегающие диуретики, гепарин: не рекомендуется одновременный прием с рамиприлом из–за риска развития гиперкалиемия.
Соли лития: повышение уровня лития в сыворотке крови увеличивает риск кардио- и нефротоксичности.
Нестероидные противовоспалительные препараты и соли (натрия): снижение эффективности ингибиторов АПФ.
Мембраны с высокой гидравлической проницаемостью и сульфат декстрана: имеются сообщения об угрожающих жизни анафилактоидных реакциях, иногда переходящих в шок, у пациентов на гемодиализе с применением мембран с высокой гидравлической проницаемостью (например, из полиакрилонитрила) при одновременном введении ингибиторов АПФ. Анафилактоидные реакции также отмечались у пациентов, подвергнутых аферезу липопротеинов низкой плотности с поглощением сульфатом декстрана.
При десенсибилизирующей терапии, проводимой для снижения аллергической реакции на укусы насекомых (например, пчел и ос) во время приема ингибиторов АПФ: может возникнуть тяжелая, угрожающая жизни анафилактоидная реакция (падение артериального давления, нарушение дыхания, рвота, кожные реакции). Поэтому ингибиторы АПФ нельзя давать больным, получающим десенсибилизирующую терапию.
Алкоголь: рамиприл может усилить действие алкоголя.
(6759)
Дозування
Таблетки слід приймати внутрішньо, ковтаючи їх цілими, не розжовуючи, запиваючи великою кількістю рідини (приблизно 1 склянка). Таблетки можна ділити навпіл, ламаючи по рисці. Таблетки можна приймати незалежно від часу прийому їжі. Дозу встановлюють індивідуально з урахуванням терапевтичного ефекту і переносимості. При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 2.5 мг 1 раз/ (щоденно по 1 таблетки 2.5 мг). Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна збільшити, подвоюючи ежедневну�� дозу кожні 2-3 тижні. Стандартна підтримуюча доза становить 2,5-5 мг/ (1 таблетки 2.5 мг або 1 таблетки 5 мг). Максимальна добова доза становить 10 мг. При хронічній серцевій недостатності рекомендована початкова доза-1.25 мг 1 раз/ (щоденно по 1/2 таблетки Хартила 2.5 мг). Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна збільшити, подвоюючи щоденну дозу кожні 2-3 тижні. При необхідності застосування препарату в дозі більше 2.5 мг, цю дозу можна приймати відразу або розділити на 2 прийоми. Максимальна добова доза складстановить 10 мг. Для лікування після інфаркту міокарда прийом препарату рекомендується починати на 3-10 день після гострого інфаркту міокарда. Рекомендована початкова доза, залежно від стану хворого і часу, що пройшов після гострого інфаркту міокарда, становить по 2.5 мг 2 (1 таблетки 2.5 мг 2). Залежно від терапевтичного ефекту початкову дозу можна подвоїти до 5 мг (2 таблетки по 2.5 мг або 1 таблетки 5 мг) 2 Максимальна добова доза - 10 мг. При непереносимості препарату слід знизити дозу. При недиабетической або діабетичної нефропат��і рекомендована початкова доза - 1.25 мг (1/2 таблетки 2.5 мг) 1 раз/ щодня. Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна збільшити, подвоюючи щоденну дозу кожні 2-3 тижні. При необхідності прийому більше 2.5 мг препарату цю дозу можна приймати відразу або розділити на 2 прийоми. Рекомендована максимальна добова доза - 5 мг. З метою профілактики інфаркту міокарда, інсульту або смерті від серцево-судинних порушень рекомендована початкова доза - 2.5 мг 1 раз/ залежно від переносимості препарату, через 1 тиждень прийому дозу слід повысить вдвічі порівняно з початковою. Цю дозу слід знову подвоїти після 3 тижнів прийому. Рекомендована підтримуюча доза - 10 мг 1 раз/ У пацієнтів літнього віку, які приймають діуретики та/або із серцевою недостатністю, а також при порушеннях функції печінки або нирок дозу слід встановлювати шляхом індивідуального підбору залежно від реакції хворого на лікування.
Лікарська форма
таблеткиСклад
раміприл 10 мг
Допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинизир��ний 1500, натрію кроскармелоза, натрію стеарилфумарат.Фармакологічна дія
Антигіпертензивний препарат, інгібітор АПФ. В результаті пригнічення активності АПФ (незалежно від активності реніну плазми) розвивається гіпотензивний ефект (в положенні хворого лежачи і стоячи, без компенсаторного збільшення ЧСС.
Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну в плазмі крові, знижує рівні ангіотензину II та альдостерону. Раміприл діє на АПФ, що циркулює в крові і знаходиться в тканинах, у т. ч. в судинній стінці. Розум��ньшает ЗПОС (післянавантаження), тиск в легеневих капілярах (переднавантаження); підвищує серцевий викид і збільшує толерантність до навантаження.
При тривалому застосуванні раміприл сприяє зворотному розвитку гіпертрофії міокарда у хворих з артеріальною гіпертензією.
Раміприл зменшує частоту розвитку аритмії при реперфузії міокарда; покращує кровопостачання ішемізованого міокарда
Раміприл перешкоджає розпаду брадикініну і стимулює утворення оксиду азоту (NO) в ендотелії.
Антигіпертензивний еффект починається через 1-2 год після прийому препарату внутрішньо, максимальний ефект розвивається протягом 3-6 год і зберігається протягом 24 год. При щоденному застосуванні антигіпертензивний ефект посилюється протягом 3-4 тижнів і зберігається при тривалому лікуванні (1-2 роки). Антигіпертензивна ефективність не залежить від статі, віку і маси тіла пацієнта.
У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, раміприл обмежує зону поширення некрозу, покращує прогноз життя; зменшує летальність в ранньому і віддаленому періоді інфаркту миокар��а, частоту виникнення повторних інфарктів; зменшує вираженість проявів серцевої недостатності, уповільнює її прогресування.
При тривалому прийомі (не менше 6 міс) редукує ступінь легеневої гіпертензії у пацієнтів з вродженими і набутими вадами серця.
Раміприл знижує тиск у портальній вені при портальній гіпертензії; гальмує микроальбуминурию (на початкових стадіях) та погіршення ниркової функції у пацієнтів з вираженою діабетичною нефропатією. При недиабетической нефропатії, супроводжуючі��наявної протеїнурією (більше 3 г/) і нирковою недостатністю, уповільнює подальше погіршення функції нирок, зменшує протеїнурію, знижує ризик підвищення рівня креатиніну або розвитку термінальної ниркової недостатності.Фармакокінетика
Раміприл має багатофазний фармакокінетичний профіль.
Всмоктування
Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується з ШКТ. Ступінь всмоктування - не менше 50-60% введеної дози. Cmax в плазмі крові досягається протягом 1 ч.
Розподіл і метаболізм
Майже повністю метаболизируется (в основному - в печінці) з утворенням активних та неактивних метаболітів. Його активний метаболіт - раміприлат пригнічує активність АПФ приблизно в 6 разів сильніше, ніж раміприл. Cmax раміприлату у плазмі крові досягається через 2-4 ч. Серед відомих неактивних метаболітів - дикетопиперазиновый ефір, дикетопиперазиновая кислота, а також глюкуроніди раміприлу та раміприлату.
Зв'язування раміприлу і раміприлату з білками плазми крові становить приблизно 73% та 56% відповідно.
При прийомі в звичайних дозах 1 раз/ Css раміприлу в плазме крові досягається на 4 день застосування препарату.
Виведення
Т1/2 раміприлу - 5.1 год, Т1/2 раміприлату 13-17 год.
Після прийому всередину 60% дози виводиться із сечею (в основному у формі метаболітів) і близько 40% - з калом. Близько 2% введеної дози виводиться з сечею в незміненому вигляді.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Виведення раміприлу, раміприлату і неактивних метаболітів з сечею знижується при нирковій недостатності (що призводить до підвищення їх концентрацій).
Зниження ферментативної активності печінки при порушенні її функції призводить до уповільнення перетворення раміприлу в раміприлат, що може спричинити підвищення концентрації раміприлу в плазмі крові.Побічні дії
З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, рідко – аритмія, посилення порушення кровообігу органів, викликані звуженням кровоносних судин. При надмірному зниженні артеріального тиску, в основному у хворих з ішемічною хворобою серця та клінічно значущим звуженням судин головного мозку, може розвинутися ішемія міокарда (ст��нокардия або інфаркт міокарда) та ішемія головного мозку (можливо з динамічним порушенням мозкового кровообігу або інсульт).
З боку сечостатевої системи: розвиток або посилення ниркової недостатності, посилення існуючої протеїнурії, зменшення об'єму сечі (на початку прийому препарату), зниження лібідо.
З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, слабкість, сонливість, парестезії, нервова збудливість, неспокій, тремор, м'язовий спазм, порушення настрою; при іспользовании у високих дозах - безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, непритомність.
З боку органів чуття: вестибулярні порушення, порушення смаку (наприклад, металевий присмак), нюху, слуху і зору, шум у вухах.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея або запор, біль в епігастральній ділянці, сухість у роті, спрага, зниження апетиту, стоматит, підвищеної чутливості або запалення слизової оболонки щік, панкреатит, рідко - гепатит, холестатична жовтяниця, наруш��ня функції печінки з розвитком гострої печінкової недостатності.
З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхоспазм (у пацієнтів з підвищеною збудливістю кашльового рефлексу), задишка, ринорея, риніт, синусит, бронхіт.
Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, кон'юнктивіт, фотосенсибілізація; рідко - ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки або гортані, ексфоліативний дерматит, мультиформна ексудативна еритема (у т. ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний е��идермальный некроліз (синдром Лайєлла), пухирчатка (пемфігус), серозит, онихолиз, васкуліт, міозит, міалгія, артралгія, артрит, еозинофілія.
З боку органів кровотворення: анемія, зниження концентрації гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, лейкоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. Може відбутися зниження числа еритроцитів. Депресія кісткового мозку.
Інші: судоми, алопеція, гіпертермія, пітливість.
Лабораторні показники: гиперкреатини��емия, підвищення рівня азоту сечовини, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, вкрай рідко - підвищення титру антинуклеарного фактора.
Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода і новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія черепа, олігогідрамніон, контрактури кінцівок, деформації черепа, гіпоплазія легень.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Під час лікування препаратом Хартія® необхідний ре��улярный медичний контроль.
Після прийому першої дози, а також при збільшенні дози діуретика та/або Хартила хворі повинні знаходитися протягом 8 год під наглядом лікаря, щоб уникнути розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції; рекомендується багаторазове вимірювання АТ.
По можливості слід скоригувати дегідратацію, гіповолемію, зниження кількості еритроцитів до початку прийому препарату. Якщо ці порушення носять важкий характер, прийом раміприлу не слід починати або продовжувати до прийняття заходів, що попереджають чр��змерное падіння артеріального тиску та порушення функції нирок.
Ретельне спостереження потрібно хворим з ураженням ниркових судин (наприклад, клінічно незначущу стенозом ниркової артерії або гемодинамічно значущим стенозом артерії єдиної нирки), порушенням функції нирок, при вираженому зниженні артеріального тиску, в основному у хворих з серцевою недостатністю, а також після трансплантації нирки.
Порушення функції нирок можна виявити за підвищеними рівнями сечовини і креатиніну сироватки крові, особливо якщо пацієнт приймає діуретик��.
Через зниження синтезу ангіотензину II і секреції альдостерону в сироватці крові може знизитися рівень натрію і підвищитися рівень калію. Гіперкаліємія частіше зустрічається при порушенні функції нирок (наприклад, при діабетичній нефропатії) або при одночасному прийомі з калійзберігаючими діуретиками.
У разі надмірного зниження АТ хворого слід укласти, підняти ноги; також може знадобитися введення рідини та інші заходи.
Зміни крові ймовірніші у пацієнтів з порушеною функцією нирок і супутнівідповідним захворюванням сполучної тканини (наприклад, ВКВ і склеродермією), а також у разі застосування інших засобів, що впливають на кровотворну та імунну системи.
Рівень натрію в сироватці крові слід також регулярно контролювати у хворих, які приймають діуретики одночасно з препаратом Хартія®. Слід також регулярно перевіряти кількість лейкоцитів, щоб уникнути розвитку лейкопенії. Контроль повинен бути більш частим на початку терапії та у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Досвід застосування раміприлу у б��загальноосвітніх з нирковою недостатністю важкого ступеня (КК<20 мл/хв/1.73 м2 поверхні тіла) та у хворих під час діалізу обмежений.
Є повідомлення про загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій, іноді переходять в шок, у пацієнтів на гемодіалізі з використанням мембран з високою гідравлічної проникністю (наприклад, з поліакрилонітрилу) при одночасному введенні інгібіторів АПФ. Анафілактоїдні реакції також відзначалися у пацієнтів, підданих аферезу ЛПНЩ з поглинанням сульфатом декстрану.
При десенсибілізуючої терапии, що проводиться для зниження алергічної реакції на укуси комах (наприклад, бджіл і ос), під час прийому інгібіторів АПФ може виникнути важка, загрозлива життя анафилактоидная реакція (падіння артеріального тиску, порушення дихання, блювання, шкірні реакції).Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— хронічна серцева недостатність;
— хронічна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою;
— діабетична нефропатія та хронічні дифузні захворювання нирок (недиабетическая нефропатія);
— з метою зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або коронарної смерті у пацієнтів високого серцево-судинного ризику з ІХС, включаючи пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюминальную коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування.Протипоказання
— ангіоневротичний набряк в анамнезі, у т. ч. пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ;
— гемодинамічно значущий двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки;
— артеріальна гіпотензія або нестабільна гемодинаміка;
— вагітність;
— період лактації (грудне вигодовування);
— первинний гіперальдостеронізм;
— ниркова недостатність (КК<20 мл/хв);
— підвищена чутливість до раміприлу або будь-якого іншого компонента препарату.
З обережністю застосовують при гемодинамічно значимий аортальному або мітральному стенозі (ризик надмірного зниження артеріального тиску з подальшим порушенням функції нирок); тяжкої первинної злоякісної артериально�� гіпертензії; тяжких ураженнях коронарних і церебральних артерій (небезпека зниження кровотоку при надмірному зниженні артеріального тиску), нестабільній стенокардії, тяжких шлуночкових порушеннях ритму, термінальної стадії ХСНЛікарська взаємодія
Алопуринол, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що викликають зміни крові: підвищення ризику порушень з боку системи кровотворення.
Протидіабетичні препарати (інсулін або похідні сульфомочевины): надмірне зниження рівня цукру крові. Цей феномен може бути пов'язаний з тим, що інгібітори АПФ можуть підвищувати чутливість тканин до інсуліну.
Антигіпертензивні засоби (наприклад, діуретики) або інші засоби, що володіють антигіпертензивну дію (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти та анестетики): можливе посилення антигіпертензивного ефекту.
Солі калію та калійзберігаючі діуретики, гепарин: не рекомендується одночасний прийом з раміприлом з–за ризику розвитку гіперкаліємія.
Солі літію: підвищення рівня літію в сироватці крові збільшує ризик кардіо - і нефротоксичності.
Нестероїдні протизапальні препарати і солі (натрію): зниження ефективності інгібіторів АПФ.
Мембрани з високою гідравлічної проникністю і сульфатом декстрану: є повідомлення про загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій, іноді переходять в шок, у пацієнтів на гемодіалізі з використанням мембран з високою гідравлічної проникністю (наприклад, з поліакрилонітрилу) при одночасному введенні інгібіторів АПФ. Анафілактоїдні реакції також відзначалися у пацієнтів й індустріальнтов, підданих аферезу ліпопротеїнів низької щільності з поглинанням сульфатом декстрану.
При десенсибілізуючої терапії, що проводиться для зниження алергічної реакції на укуси комах (наприклад, бджіл і ос) під час прийому інгібіторів АПФ може виникнути важка, загрозлива життя анафилактоидная реакція (падіння артеріального тиску, порушення дихання, блювання, шкірні реакції). Тому інгібітори АПФ не можна давати хворим, які отримують десенсибілізуючу терапію.
Алкоголь: раміприл може посилити дію алкого��я.