Дозировка
Галвус принимают внутрь независимо от приема пищи. Режим дозирования препарата следует подбирать индивидуально в зависимости от эффективности и переносимости. Рекомендуемая доза препарата при проведении монотерапии или в составе двухкомпонентной комбинированной терапии с метформином, тиазолидиндионом или инсулином, составляет 50 мг или 100 мг в сутки. У пациентов с более тяжелым течением сахарного диабета 2 типа, получающих лечение инсулином, Галвус рекомендуется применять в дозе 100 мг/ Дозу 50 мг/ следует назначать в 1 прием утром. Дозу 100 мг/ следует назначать по 50 мг 2 утром и вечером. При применении в составе двухкомпонентной комбинированной терапии с производными сульфонилмочевины рекомендуемая доза Галвуса составляет 50 мг 1 раз/ утром. При назначении в комбинации с производными сульфонилмочевины эффективность терапии препаратом в дозе 100 мг/ была сходной с таковой в дозе 50 мг/ При недостаточном клиническом эффекте на фоне применения максимальной рекомендуемой суточной дозы 100 мг для лучшего контроля гликемии возможно дополнительное назначение других гипогликемических препаратов: метформина, производных сульфонилмочевины, тиазолидиндиона или инсулина. У больных с легкими нарушениями функции почек и печени не требуется коррекции режима дозирования препарата. У пациентов пожилого возраста (более 65 лет) не требуется коррекции режима дозирования Галвуса. Поскольку опыта применения Галвуса у детей и подростков младше 18 лет нет, не рекомендуется применять препарат у данной категории больных.
Лекарственная форма
Таблетки
Состав
вилдаглиптин50 мг
Вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая, лактоза безводная, карбоксиметилкрахмал натрия, магния стеарат
Фармакологическое действие
Вилдаглиптин - представитель класса стимуляторов островкового аппарата поджелудочной железы, селективно ингибирует фермент дипептидилпептидазу-4 (ДПП-4). Быстрое и полное ингибирование активности ДПП-4 (> 90%) вызывает повышение как базальной, так и стимулированной приемом пищи секреции глюкагоноподобного пептида 1 типа (ГПП-1) и глюкозозависимого инсулинотропного полипептида (ГИП) из кишечника в системный кровоток в течение всего дня.
Увеличивая уровни ГПП-1 и ГИП, вилдаглиптин вызывает повышение чувствительности БЕТА-клеток поджелудочной железы к глюкозе, что приводит к улучшению глюкозозависимой секреции инсулина. При применении вилдаглиптина в дозе 50-100 мг/ у больных с сахарным диабетом 2 типа отмечается улучшение функции БЕТА-клеток поджелудочной железы. Степень улучшения функции БЕТА-клеток зависит от степени их исходного повреждения; так у лиц, не страдающих сахарным диабетом (с нормальным уровнем глюкозы в плазме крови) вилдаглиптин не стимулирует секрецию инсулина и не снижает уровень глюкозы.
Повышая уровни эндогенного ГПП-1, вилдаглиптин увеличивает чувствительность альфа-клеток к глюкозе, что приводит к улучшению глюкозозависимой регуляции секреции глюкагона. Снижение уровня избыточного глюкагона во время еды, в свою очередь, вызывает уменьшение инсулинорезистентности.
Увеличение соотношения инсулин/глюкагон на фоне гипергликемии, обусловленное повышением уровней ГПП-1 и ГИП, вызывает уменьшение продукции глюкозы печенью как в прандиальный период, так и после приема пищи, что приводит к снижению уровня глюкозы в плазме крови.
Кроме того, на фоне применения вилдаглиптина отмечается снижение уровня липидов в плазме крови, однако этот эффект не связан с его действием на ГПП-1 или ГИП и улучшением функции бета-клеток поджелудочной железы.
Известно, что повышение уровня ГПП-1 может приводить к замедлению опорожнения желудка, однако на фоне применения вилдаглиптина подобного эффекта не наблюдается.
При применении вилдаглиптина у 5795 больных с сахарным диабетом 2 типа в течение от 12 до 52 недель в качестве монотерапии или в комбинации с метформином, производными сульфонилмочевины, тиазолидиндионом, или инсулином отмечается достоверное длительное снижение концентрации гликированного гемоглобина (HbA1с) и глюкозы крови натощак.
Фармакокинетика
Всасывание
Вилдаглиптин быстро абсорбируется при приеме внутрь с абсолютной биодоступностью 85%. В терапевтическом диапазоне доз увеличение Cmax вилдаглиптина в плазме и AUC практически прямо пропорционально повышению дозы препарата.
После приема внутрь натощак время достижения Cmax вилдаглиптина в плазме крови составляет 1 ч 45 мин. При одновременном приеме с пищей скорость абсорбции препарата снижается незначительно: отмечается уменьшение Cmax на 19% и увеличение времени ее достижения до 2 ч 30 мин. Однако прием пищи не оказывает влияния на степень абсорбции и AUC.
Распределение
Связывание вилдаглиптина с белками плазмы низкое (9.3%). Препарат распределяется эквивалентно между плазмой и эритроцитами. Распределение вилдаглиптина происходит предположительно экстраваскулярно, Vd в равновесном состоянии после в/в введения составляет 71 л.
Метаболизм
Биотрансформация является основным путем выведения вилдаглиптина. В организме у человека подвергается превращению 69% дозы препарата. Основной метаболит - LAY151 (57% дозы) фармакологически неактивен и является продуктом гидролиза циано-компонента. Около 4% дозы препарата подвергаются амидному гидролизу.
В экспериментальных исследованиях отмечается положительное влияние ДПП-4 на гидролиз препарата. Вилдаглиптин не метаболизируется при участии изоферментов цитохрома Р450. Вилдаглиптин не является субстратом изоферментов CYР450, не ингибирует и не индуцирует изоферменты цитохрома P450.
Выведение
После приема внутрь препарата около 85% дозы выводится почками и 15% - через кишечник, почечная экскреция неизмененного вилдаглиптина составляет 23%. T1/2 после приема внутрь составляет около 3 ч независимо от дозы.
Пол, индекс массы тела и этническая принадлежность не оказывают влияния на фармакокинетику вилдаглиптина.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
У пациентов с легкими и умеренными нарушениями функции печени (6-10 баллов по классификации Чайлд-Пью) после однократного применения препарата отмечается снижение биодоступности вилдаглиптина на 20% и 8% соответственно. У больных с тяжелой печеночной недостаточностью (12 баллов по классификации Чайлд-Пью) биодоступность вилдаглиптина повышается на 22%. Увеличение или уменьшение максимальной биодоступности вилдаглиптина, не превышающее 30%, не является клинически значимым. Корреляции между степенью тяжести нарушений функции печени и биодоступностью препарата не выявлено.
У пациентов с легкими, умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек, у больных с терминальной стадией хронической почечной недостаточности на гемодиализе отмечается повышение Cmax на 8-66% и AUC на 32-134%, не коррелирующее с тяжестью нарушения, а также увеличение AUC неактивного метаболита LAY151 в 1.6-6.7 раза, зависящее от тяжести нарушения. T1/2 вилдаглиптина не изменяется.
Максимальное увеличение биодоступности препарата на 32% (увеличение Cmax на 18%) у людей старше 70 лет не является клинически значимым и не влияет на ингиб
Побочные действия
При применении Галвуса в качестве монотерапии или в комбинации с другими препаратами большинство нежелательных реакций были слабо выражены, имели временный характер и не требовали отмены терапии. Корреляции между частотой нежелательных явлений и возрастом, полом, этнической принадлежностью, продолжительностью применения или режимом дозирования не выявлено.
Частота развития ангионевротических отеков на фоне терапии Галвусом составляла >1/10 000, < 1/1 000 (градация "редко") и была сходной с таковой в контрольной группе. Наиболее часто ангионевротический отек отмечался при назначении препарата в комбинации с ингибиторами АПФ. В большинстве случаев ангионевротические отеки были умеренной степени тяжести и исчезали в ходе продолжения терапии вилдаглиптином.
На фоне терапии Галвусом редко отмечались нарушения функции печени (включая гепатит) бессимптомного течения. В большинстве случаев данные нарушения и отклонения показателей функции печени от нормы разрешились самостоятельно без осложнений после прекращения терапии препаратом. При применении Галвуса в дозе 50 мг 1 раз/ или 2 частота повышения активности печеночных ферментов (АЛТ или АСТ ? 3?ВГН) составляла 0.2% или 0.3% соответственно (по сравнению с 0.2% в контрольной группе). Повышения активности печеночных ферментов в большинстве случаев были бессимптомными, не прогрессировали и не сопровождалась холестатическими изменениями или желтухой.
При применении Галвуса в качестве монотерапии
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Поскольку в редких случаях при применении вилдаглиптина отмечалось повышение активности аминотрансфераз (как правило, без клинических проявлений), перед назначением Галвуса, а также регулярно в ходе первого года лечения препаратом (1 раз в 3 месяца), рекомендуется определять биохимические показатели функции печени. Если у пациента выявлена повышенная активность аминотрансфераз, этот результат следует подтвердить повторным исследованием, а затем регулярно проводить определение биохимических показателей функции печени до тех пор, пока они не нормализуются. Если активность АСТ или АЛТ в 3 раза превышает ВГН (что подтверждается повторными исследованиеми), препарат рекомендуется отменить.
При развитии желтухи или других признаков нарушения функции печени на фоне применения Галвуса терапию препаратом следует немедленно прекратить. После нормализации показателей функции печени лечение препаратом возобновлять нельзя.
При необходимости инсулинотерапии Галвус применяют только в комбинации с инсулином. Препарат не следует применять у пациентов с сахарным диабетом 1 типа или для лечения диабетического кетоацидоза.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Влияние Галвуса на способность управлять автотранспортом или работать с механизмами не установлено. При развитии головокружения на фоне лечения препаратом пациентам не следует управлять автотранспортом или работать с механизмами
Показания
Сахарный диабет 2 типа:
— в качестве монотерапии в сочетании с диетотерапией и физическими упражнениями;
— в составе двухкомпонентной комбинированной терапии с метформином, производными сульфонилмочевины, тиазолидиндионом или с инсулином в случае неэффективности диетотерапии, физических упражнений и монотерапии этими препаратами
Противопоказания
— повышенная чувствительность к вилдаглиптину и любым другим компонентам препарата.
Эффективность и безопасность применения препарата у детей до 18 лет не установлена.
Галвус не рекомендуется применять у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени, включая больных с повышенной активностью печеночных ферментов (АЛТ или АСТ > 2.5 раза выше ВГН). Поскольку опыт применения Галвуса больных с умеренными или тяжелыми нарушениями функции почек (включая терминальную стадию почечной недостаточности на гемодиализе) ограничен, препарат не рекомендуется назначать данной категории больных.
Т.к. в состав таблеток препарата Галвус входит лактоза, препарат не рекомендуется применять у пациентов с редкими наследственными нарушениями:
— непереносимость галактозы;
— дефицит лактазы;
— нарушение всасывания глюкозы-галактозы.
Лекарственное взаимодействие
Галвус обладает низким потенциалом лекарственного взаимодействия.
Поскольку Галвус не является субстратом ферментов цитохрома Р450, а также не ингибирует и не индуцирует эти ферменты, взаимодействие Галвуса с лекарственными препаратами, которые являются субстратами, ингибиторами или индукторами Р450, маловероятно. При одновременном применении вилдаглиптин также не влияет на скорость метаболизма препаратов, являющихся субстратами ферментов: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4/5.
Клинического значимого взаимодействия Галвуса с препаратами, наиболее часто используемыми при лечении сахарного диабета 2 типа (глибенкламидом, пиоглитазоном, метформином) или обладающими узким терапевтическим диапазоном (амлодипином, дигоксином, рамиприлом, симвастатином, валсартаном, варфарином) не установлено.
(6792)
Дозування
Галвус приймають всередину незалежно від прийому їжі. Режим дозування препарату слід підбирати індивідуально залежно від ефективності і переносимості. Рекомендована доза препарату при проведенні монотерапії або у складі двокомпонентної комбінованої терапії з метформіном, тиазолидиндионом або інсуліном, становить 50 мг або 100 мг на добу. У пацієнтів з більш тяжким перебігом цукрового діабету 2 типу, які отримують лікування інсуліном, Галвус рекомендується застосовувати в дозі 100 мг/ Дозу 50 мг/ слід призначати в 1 пр��го вранці. Дозу 100 мг слід призначати по 50 мг 2 вранці і ввечері. При застосуванні у складі двокомпонентної комбінованої терапії з похідними сульфонілсечовини рекомендована доза Галвуса становить 50 мг 1 раз/ вранці. При призначенні в комбінації з похідними сульфонілсечовини ефективність терапії препаратом у дозі 100 мг/ була подібною до такої в дозі 50 мг/ При недостатньому клінічному ефекті на тлі застосування максимальної рекомендованої добової дози 100 мг для кращого контролю глікемії можливо додаткове призначення інших гіпоглікемічних препаратів: метформіну, похідних сульфонілсечовини, тиазолидиндиона або інсуліну. У хворих з легкими порушеннями функції нирок та печінки не потребують корекції режиму дозування препарату. У пацієнтів похилого віку (понад 65 років) не потрібно корекції режиму дозування Галвуса. Оскільки досвіду застосування Галвуса у дітей і підлітків молодше 18 років ні, не рекомендується застосовувати препарат у цієї категорії хворих.
Лікарська форма
ТаблеткиСклад
вилдаглиптин50 мг
Допоміжні вещ��ства: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, карбоксиметилкрахмал натрію, магнію стеаратФармакологічна дія
Вилдаглиптин - представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент дипептидилпептидазу-4 (ДПП-4). Швидке і повне інгібування активності ДПП-4 (> 90%) викликає підвищення як базальної, так і стимульованої їжею секреції глюкагоноподобного пептиду 1 типу (ГПП-1) і глюкозозависимого инсулинотропного поліпептиду (ГІП) з кишечнику в системний кровотік протягом всього дня.
Збільшуючи рівні ГПП-1 і ГІП, вилдаглиптин викликає підвищення чутливості БЕТА-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до поліпшення глюкозозависимой секреції інсуліну. При застосуванні вилдаглиптина в дозі 50-100 мг/ у хворих з цукровим діабетом 2 типу відзначається поліпшення функції БЕТА-клітин підшлункової залози. Ступінь поліпшення функції БЕТА-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження; так у осіб, не страждаючих цукровим діабетом (з нормальним рівнем глюкози в плазмі крові) вилд��глиптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує рівень глюкози.
Підвищуючи рівні ендогенного ГПП-1, вилдаглиптин збільшує чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до поліпшення глюкозозависимой регуляції секреції глюкагону. Зниження рівня надлишкового глюкагону під час їжі, в свою чергу, викликає зменшення інсулінорезистентності.
Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням рівнів ГПП-1 і ГІП, викликає зменшення продукції глюкози печінкою як в пранди��льний період, так і після прийому їжі, що призводить до зниження рівня глюкози в плазмі крові.
Крім того, на тлі застосування вилдаглиптина відзначається зниження рівня ліпідів у плазмі крові, однак цей ефект не пов'язаний з його дією на ГПП-1 і ГІП і поліпшенням функції бета-клітин підшлункової залози.
Відомо, що підвищення рівня ГПП-1 може призводити до уповільнення спорожнення шлунку, однак на тлі застосування вилдаглиптина такого ефекту не спостерігається.
При застосуванні вилдаглиптина у 5795 хворих з цукровим д��абетом 2 типу протягом від 12 до 52 тижнів у якості монотерапії або в комбінації з метформіном, похідними сульфонілсечовини, тиазолидиндионом, або інсуліном відзначається достовірне тривале зниження концентрації глікованого гемоглобіну (HbA1с) та глюкози крові натще.Фармакокінетика
Всмоктування
Вилдаглиптин швидко абсорбується при прийомі внутрішньо з абсолютною біодоступністю 85%. У терапевтичному діапазоні доз збільшення Cmax вилдаглиптина в плазмі та AUC практично прямо пропорційно підвищенню дози препарату.
Після прийому всередину натщесерце час досягнення Cmax вилдаглиптина в плазмі крові становить 1 год 45 хв. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції препарату знижується незначно: відзначається зменшення Cmax на 19% та збільшення часу її досягнення до 2 год 30 хв. Однак прийом їжі не впливає на ступінь абсорбції та AUC.
Розподіл
Зв'язування вилдаглиптина з білками плазми низьке (9.3%). Препарат розподіляється еквівалентно між плазмою та еритроцитами. Розподіл вилдаглиптина відбувається імовірно екстраваскулярно, Vd в рівноважному стані після в/в введення становить 71 к.
Метаболізм
Біотрансформація є основним шляхом виведення вилдаглиптина. В організмі у людини піддається перетворенню 69% дози препарату. Основний метаболіт - LAY151 (57% дози) фармакологічно неактивний і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату піддаються амидному гідролізу.
В експериментальних дослідженнях відзначається позитивний вплив ДПП-4 на гідроліз препарату. Вилдаглиптин не метаболізується прі участі ізоферментів цитохрому Р450. Вилдаглиптин не є субстратом ізоферментів СУР450, не інгібує і не індукує ізоферменти цитохрому P450.
Виведення
Після прийому внутрішньо препарату близько 85% дози виводиться нирками та 15% - через кишечник, ниркова екскреція незміненого вилдаглиптина становить 23%. T1/2 після прийому внутрішньо становить близько 3 год незалежно від дози.
Стать, індекс маси тіла та етнічна приналежність не впливають на фармакокінетику вилдаглиптина.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У пацієнтів з легкими і помірними порушеннями функції печінки (6-10 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) після одноразового застосування препарату відзначається зниження біодоступності вилдаглиптина на 20% і 8% відповідно. У хворих з тяжкою печінковою недостатністю (12 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) біодоступність вилдаглиптина підвищується на 22%. Збільшення або зменшення максимальної біодоступності вилдаглиптина, не перевищує 30%, не є клінічно значущим. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печени і біодоступність препарату не виявлено.
У пацієнтів з легкими, помірними і тяжкими порушеннями функції нирок, у хворих з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності на гемодіалізі відзначається підвищення Cmax на 8-66% і AUC на 32-134%, не коррелирующее з тяжкістю порушення, а також збільшення AUC неактивного метаболіту LAY151 в 1.6-6.7 рази, залежне від тяжкості порушення. T1/2 вилдаглиптина не змінюється.
Максимальне збільшення біодоступності препарату на 32% (збільшення Cmax на 18%) у людей старше 70 років не є клинически значущим і не впливає на ингибПобічні дії
При застосуванні Галвуса в якості монотерапії або в комбінації з іншими препаратами більшість небажаних реакцій були слабо виражені, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії. Кореляції між частотою небажаних явищ і віком, статтю, етнічною приналежністю, тривалістю застосування або режимом дозування не виявлено.
Частота розвитку ангіоневротичних набряків на тлі терапії Галвусом становила >1/10 000, < 1/1 000 (градація "рідко") і була подібною до такої в контрольній групі. Найбільш часто ангіоневротичний набряк відмічався при призначенні препарату в комбінації з інгібіторами АПФ. У більшості випадків ангіоневротичний набряк були помірного ступеня тяжкості і зникали в ході продовження терапії вилдаглиптином.
На тлі терапії Галвусом рідко відмічалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків ці порушення і відхилення показників функції печінки від норми розв'язалися самостійно без ускладнень пос��е припинення терапії препаратом. При застосуванні Галвуса у дозі 50 мг 1 раз/ або 2 частота підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ або АСТ ? 3?ВМН) становила 0.2% 0.3% відповідно (порівняно з 0.2% в контрольній групі). Підвищення активності печінкових ферментів у більшості випадків були безсимптомними, не прогресували і не супроводжувалася холестатическими змінами або жовтяницею.
При застосуванні Галвуса в якості монотерапіїОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Оскільки в поодиноких випадках при примізміні вилдаглиптина відзначалося підвищення активності амінотрансфераз (як правило, без клінічних проявів), перед призначенням Галвуса, а також регулярно в ході першого року лікування препаратом (1 раз в 3 місяці), рекомендується визначати біохімічні показники функції печінки. Якщо у пацієнта виявлена підвищена активність амінотрансфераз, цей результат слід підтвердити повторним дослідженням, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до тих пір, доки вони не нормалізуються. Якщо активність�� АСТ або АЛТ у 3 рази перевищує ВМН (що підтверджується повторними исследованиеми), препарат рекомендується відмінити.
При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на тлі застосування Галвуса терапію препаратом слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом поновлювати не можна.
При необхідності інсулінотерапії Галвус застосовують тільки в комбінації з інсуліном. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу або для лікування диабети��еского кетоацидозу.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Вплив Галвуса на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами не встановлено. При розвитку запаморочення на фоні лікування препаратом пацієнтам не слід керувати автотранспортом або працювати з механізмамиСвідчення
Цукровий діабет 2 типу:
— в якості монотерапії у поєднанні з дієтотерапією і фізичними вправами;
— у складі двокомпонентної комбінованої терапії з метформ��ном, похідними сульфонілсечовини, тиазолидиндионом або з інсуліном у випадку неефективності дієтотерапії, фізичних вправ і монотерапії цими препаратамиПротипоказання
— підвищена чутливість до вилдаглиптину і будь-яких інших компонентів препарату.
Ефективність і безпека застосування препарату у дітей до 18 років не встановлена.
Галвус не рекомендується застосовувати у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, включаючи хворих з підвищеною активністю печінкових ферментів (АЛТ або АСТ > 2.5 рази вище ВМН). Оскільки досвід застосування Галвуса хворих з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (включаючи термінальну стадію ниркової недостатності на гемодіалізі) обмежений, препарат не рекомендується призначати цій категорії хворих.
Оскільки у склад таблеток препарату Галвус входить лактоза, препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями:
— непереносимість галактози;
— дефіцит лактази;
— порушення всмоктування глюкози-галактози.Лікарська взаємодії��дію
Галвус володіє низьким потенціалом лікарської взаємодії.
Оскільки Галвус не є субстратом ферментів цитохрому Р450, а також не інгібує і не індукує ці ферменти, взаємодія Галвуса з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450, малоймовірна. При одночасному застосуванні вилдаглиптин також не впливає на швидкість метаболізму препаратів, які є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 і CYP3A4/5.
Клінічного значущої взаємодії ��алвуса з препаратами, що найбільш часто використовуються при лікуванні цукрового діабету 2 типу (глібенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, валсартаном, варфарином) не встановлено.
