Дозировка
Внутрь. Дозировка препарата должна подбираться индивидуально. Артериальная гипертензия. Рекомендуемая начальная доза препарата составляет 10 мг 1 раз в день. Дозу необходимо подбирать в зависимости от динамики снижения АД. Обычная доза составляет от 10 до 40 мг 1 раз в день. При отсутствии достаточного гипотензивного эффекта возможно дополнительное назначение диуретиков. Если лечение фозиноприлом начинают на фоне проводимой терапии диуретиками, то его начальная доза должна составлять не более 10 мг при тщательном врачебном контроле за состоянием пациента. Хроническая сердечная недостаточность. Рекомендованная начальная доза составляет 5 мг 1 или 2 раза в день (возможно применение фозиноприла в таблетках по 10 мг с риской или в таблетках по 5 мг). В зависимости от терапевтической эффективности дозу можно повышать с недельным интервалом вплоть до максимальной – 40 мг 1 раз в день. Артериальная гипертензия и сердечная недостаточность при нарушенной функции почек или печени. Поскольку выведение препарата из организма происходит двумя путями (через кишечник с желчью и почками), снижение доз пациентам с нарушенной функцией почек или печени обычно не требуется. Пожилые пациенты. Различий в эффективности и безопасности лечения препаратом пациентов в возрасте 65 лет и старше и молодых пациентов не наблюдается. Однако нельзя исключить большую восприимчивость у некоторых пациентов пожилого возраста к препарату, в связи с возможными явлениями передозировки из-за замедленного его выведения. Максимальная суточная доза при приеме внутрь составляет 40 мг.
Передозировка
Симптомы: выраженное снижение АД, брадикардия, шок, нарушение водно-электролитного баланса, острая почечная недостаточность, ступор. Лечение: пациента поместить в положение "лежа" с приподнятыми ногами. В легких случаях передозировки - промывание желудка, введение адсорбентов и натрия сульфата в течение 30 мин после приема. При выраженном снижении АД - внутривенное введение 0,9 % раствора натрия хлорида; при брадикардии - применение пейсмекера. Применение гемодиализа неэффективно.
Лекарственная форма
Таблетки белого или белого с желтым оттенком цвета, круглые, двояковыпуклые.
Состав
1 таблетка содержит:
активное вещество: фозиноприл натрия – 0,01 г или 0,02 г;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат – 0,1834 г или 0,3668 г, кроскармеллоза натрия (примеллоза) – 0,0006 г или 0,0012 г, кремния диоксид коллоидный (аэросил) –0,004 г или 0,008 г, магния стеарат – 0,002 г или 0,004 г.
Фармакологическое действие
Ингибитор АПФ, оказывает антигипертензивное, вазодилатирующее, диуретическое и калийсберегающее действие. Уменьшает образование ангиотензина II из ангиотензина I, что приводит к снижению общего периферического сосудистого сопротивления (ОПСС) и системного артериального давления (АД). Подавляет синтез альдостерона, ингибирует тканевые АПФ. Гипотензивный эффект обусловлен также подавлением метаболизма брадикинина, который обладает выраженным сосудорасширяющим эффектом. Снижение АД не сопровождается изменением объёма циркулирующей крови (ОЦК), мозгового и почечного кровотока, кровоснабжения внутренних органов, скелетных мышц, кожи, рефлекторной активности миокарда. При артериальной гипертензии и гипертрофии левого желудочка (ЛЖ) лечение приводит к снижению его массы и толщины стенки перегородки. Длительное лечение не приводит к метаболическим нарушениям. После приема внутрь гипотензивный эффект развивается в течение 1 ч, достигает максимума через 3-6 ч и сохраняется 24 ч. При сердечной недостаточности положительные эффекты Фозиноприла достигаются, главным образом, за счет торможения ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС). Подавление АПФ приводит к снижению как преднагрузки, так и постнагрузки на миокард. Препарат способствует повышению толерантности к физической нагрузке, снижению тяжести течения сердечной недостаточности.
Фармакокинетика
После приема внутрь абсорбция составляет приблизительно 30–40%. Степень абсорбции не зависит от приема пищи, но ее скорость может замедляться. Гидролитическое превращение фозиноприла под действием ферментов в фозиноприлат происходит преимущественно в печени и слизистой оболочке желудочно-кишечного тракта. При нарушенной функции печени скорость гидролиза может быть замедлена, а степень превращения заметно не меняется. Максимальная концентрация (Сmах) в плазме крови достигается приблизительно через 3 ч и не зависит от принятой дозы. Фозиноприлат связывается с белками крови на 95%, имеет относительно малый объем распределения и в незначительной степени связан с клеточными компонентами крови. Не проникает через гематоэнцефалический барьер (ГЭБ), плаценту, секретируется в грудное молоко (определяемый уровень фозиноприлата достигается после применения 20 мг/сут в течение 3 дней). Метаболизируется в фозиноприлат (75%), глюкурониды фозиноприлата (20–30%) и гидроксильные формы (1–5%), способные ингибировать АПФ у крыс.
Фозиноприл выводится из организма в равной степени через кишечник с желчью и почками. У пациентов с артериальной гипертензией с нормальной функцией почек и печени период полувыведения (Т1/2) фозиноприлата составляет приблизительно 11,5 ч. У пациентов с сердечной недостаточностью значение Т1/2 составляет 14 ч. Клиренс фозиноприлата при гемодиализе и перитонеальном диализе в среднем составляет 2 и 7% соответственно, по отношению к значениям клиренса мочевины. У пациентов с нарушенной функцией почек (клиренс креатинина менее 80 мл/мин/1,73 м2) общий клиренс фозиноприлата из организма примерно вдвое ниже, чем у пациентов с нормальной функцией почек, в то время как всасывание, биодоступность и связывание с белками заметно не изменяются. Сниженное выведение через почки компенсируется повышенным выведением через кишечник с желчью. Умеренное увеличение значений кривой «концентрация-время» (AUC) в плазме крови (менее чем вдвое, по сравнению с нормой) наблюдается у пациентов с почечной недостаточностью различной степени, включая почечную недостаточность в терминальной стадии (клиренс креатинина менее 10 мл/мин/1,73 м2). У пациентов с нарушенной функцией печени (при алкогольном или билиарном циррозе) скорость гидролиза фозиноприла может быть снижена, но степень гидролиза заметным образом не изменяется. Общий клиренс фозиноприлата из организма таких пациентов составляет примерно половину по сравнению с пациентами с нормальной функцией печени.
Побочные действия
Со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, аритмия, боль в грудной клетке, стенокардия, нарушения ритма, инфаркт миокарда, обморок, «приливы» крови к лицу; ортостатический коллапс, внезапная смерть, сердечно-легочная недостаточность, кардиогенный шок, бради- или тахикардия (при сердечной недостаточности), выраженное снижение АД, остановка сердца.
Со стороны мочеполовой системы: протеинурия, олигурия, развитие или усиление хронической почечной недостаточности, анурия, нарушения со стороны предстательной железы.
Со стороны нервной системы и органов чувств: периферические отеки, ангионевротический отек кишечника, инсульт, ишемия головного мозга, нарушение памяти, астения, слабость, головная боль, головокружение, синкопе, нарушения слуха и зрения, шум в ушах, при применении в высоких дозах - бессонница, тревога, депрессия, спутанность сознания, нарушения вестибулярного аппарата, сонливость, парестезия.
Со стороны пищеварительной системы: сухость слизистой оболочки полости рта, нарушение вкуса, понижение аппетита, стоматит, глоссит, дисфагия, диспепсия, метеоризм, тошнота, рвота, диарея/запор, кишечная непроходимость, панкреатит, нарушение функции печени, нарушение активности «печеночных» трансаминаз, гепатит, холестатическая желтуха, абдоминальные боли, анорексия, изменение массы тела.
Со стороны кожных покровов: фотосенсибилизация, крапивница, кожная сыпь, зуд, экс-фолиативный дерматит, булезный пемфигус и другие реакции гиперчувствительности.
Со стороны дыхательной системы: сухой кашель, ринорея, синусит, легочные инфильтраты, одышка, дисфония, ларингит, фарингит, трахеобронхит, бронхоспазм, носовые кровотечения.
Со стороны органов кроветворения: воспаление лимфатических узлов.
Со стороны обмена веществ: обострение течения подагры.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: миалгия, артралгия, артрит, судороги.
Лабораторные показатели: гиперкреатининемия, повышение концентрации мочевины, гипербилирубинемия, гиперкалиемия, гипонатриемия; снижение гемоглобина и гематокрита, нейтропения, лейкопения, эозинофилия, повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ). Сообщалось о случаях развития гипогликемии у пациентов с сахарным диабетом, которые принимали инсулин и гипогликемические лекарственные средства для приема внутрь.
Тератогенное, фетотоксическое действие - нарушение развития почек плода, снижение АД плода и новорожденных, нарушение функции почек, гиперкалиемия, гипоплазия костей черепа, олигогидрамнион, контрактура конечностей, гипоплазия легких.
При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов золота (натрия
ауротиомалат) описан симптомокомплекс, включающий гиперемию лица, тошноту, рвоту и снижение АД.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Пациенты со злокачественной артериальной гипертензией или сопутствующей декомпенсированной хронической сердечной недостаточностью должны начинать лечение в условиях стационара.
Перед началом терапии ингибиторами АПФ и в процессе лечения проводят подсчет общего числа лейкоцитов и определение лейкоцитарной формулы (1 раз в месяц в первые
3-6 мес лечения и с периодическими интервалами до 1 года у пациентов с повышенным риском нейтропении: при нарушении функции почек, системных заболеваниях соединительной ткани, у получающих высокие дозы), а также при первых признаках инфекции. До и во время лечения необходим контроль АД, функции почек, содержания калия (К+) в плазме крови, гемоглобина и креатинина, мочевины, содержания электролитов и активности "печеночных" ферментов в крови.
На основании результатов эпидемиологических исследований предполагается, что одновременный прием ингибиторов АПФ и инсулина, а также гипогликемических лекарственных средств для приема внутрь может приводить к развитию гипогликемии. Наибольший риск развития наблюдается в течение первых недель комбинированной терапии, а также у пациентов с нарушением функции почек. У пациентов с сахарным диабетом требуется тщательный контроль гликемии, особенно во время первого месяца терапии ингибитором АПФ.
Необходимо соблюдать осторожность при назначении пациентам, находящимся на малосолевой или бессолевой диете (повышенный риск развития гипотензии).
Безопасность и эффективность применения в педиатрической практике: за новорожденными, которые подвергались внутриутробному воздействию ингибиторов АПФ, рекомендуется вести тщательное наблюдение для выявления гипотензии, олигурии и гиперкалиемии.
Следует соблюдать осторожность при выполнении физических упражнений или при жаркой погоде из-за риска дегидратации и снижения АД вследствие уменьшения объема жидкости.
Перед хирургическим вмешательством (включая стоматологию) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о применении ингибиторов АПФ.
При применении ингибиторов АПФ во ІІ-ІII триместрах беременности возможны олиго- гидроамнион, артериальная гипотензия плода и новорожденного, олигурия и летальные исходы.
Сообщалось о развитии ангионевротического отека у пациентов при использовании фозиноприла. При отеке языка, глотки или гортани может развиваться обструкция дыхательных путей с возможным летальным исходом. В случае развития подобных реакций пациентам необходимо прекращение приема препарата и подкожное введение эпинефрина (адреналина) (1:1000), а также принятие других мер неотложной терапии.
Во время приема ингибиторов АПФ редко отмечался отек слизистой оболочки кишечника. В таких случаях пациенты жаловались на боли в животе (при этом тошноты и рвоты могло не быть), в некоторых случаях отек слизистой оболочки кишечника возникал без отека лица, уровень C1-эстераз был в норме. Симптомы исчезали после прекращения применения ингибиторов АПФ. Отек слизистой оболочки кишечника следует учитывать при дифференциальной диагностике у пациентов с жалобами на абдоминальные боли на фоне лечения ингибиторами АПФ.
На фоне терапии ингибиторами АПФ возможно развитие анафилактических реакций при проведении гемодиализа через высокопроницаемые мембраны, а также во время афереза ЛПНП с адсорбцией на декстрана сульфат. В таких случаях следует рассмотреть возможность использования диализных мембран другого типа или другого медикаментозного лечения.
Возможно развитие агранулоцитоза и подавление функции костного мозга во время лечения ингибиторами АПФ. Эти случаи отмечаются чаще у пациентов с нарушенной функцией почек, особенно при наличии системных заболеваний соединительной ткани (системная красная волчанка или склеродермия). Перед началом терапии ингибиторами АПФ и в процессе лечения проводят определение общего числа лейкоцитов и лейкоцитарной формулы (1 раз в месяц в первые 3-6 месяцев лечения и в первый год использования препарата у пациентов с повышенным риском нейтропении).
При появлении заметной желтушности и выраженном повышении активности ферментов печени лечением фозиноприлом следует прекратить и назначить соответствующее лечение.
У пациентов с артериальной гипертензией с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки, а также при одновременном применении диуретиков без признаков заболевания почечных сосудов во время лечения ингибиторами АПФ может повышаться концентрация азота мочевины крови и креатинина сыворотки крови. Эти эффекты обычно обратимы и проходят после прекращения лечения. Может потребоваться снижение дозы диуретика и/или фозиноприла.
У пациентов с неосложненной формой артериальной гипертензии возможно развитие артериальной гипотензии в связи с применением препарата фозиноприл.
Симптоматическая артериальная гипотензия при применении ингибиторов АПФ наиболее часто развивается у пациентов после интенсивного лечения диуретиками, диеты, ограничивающей поступление соли, или при проведении почечного диализа. Временная артериальная гипотензия не является противопоказанием для применения препарата после проведения мер по гидратации организма.
У пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью, с измененной активностью РААС, лечение ингибиторами АПФ может вызывать избыточный антигипертензивный эффект, который может привести к олигурии, прогрессирующей азотемии и, в редких случаях, к острой почечной недостаточности с возможным летальным исходом. Поэтому при лечении хронической сердечной недостаточности фозиноприлом необходимо внимательно наблюдать за пациентами, особенно на протяжении первых 2 недель лечения, а также при любом увеличении дозы фозиноприла или диуретика.
Некоторое снижение системного АД является обычным и желательным эффектом в начале применения препарата при сердечной недостаточности. Степень этого снижения максимальна на ранних этапах лечения и стабилизируется в пределах 1-2 недель от начала лечения. АД обычно возвращается к значениям периода до начала лечения без снижения терапевтической эффективности.
Ингибиторы АПФ могут усиливать антигипертензивное действие средств, применяющихся для проведения общей анестезии. Перед хирургическим вмешательством (включая стоматологию) необходимо предупредить врача о применении ингибиторов АПФ.
Влияние на способность управлять транспортными средствами и работать с техникой
Необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами или при выполнении любой работы, требующей повышенного внимания из-за возможного появления головокружения, особенно после начальной дозы препарата у пациентов, принимающих диуретические лекарственные средства.
Показания
Артериальная гипертензия (в монотерапии или в составе комбинированной терапии);
Хроническая сердечная недостаточность (в составе комбинированной терапии).
Противопоказания
Повышенная чувствительность к фозиноприлу или к другим компонентам препарата;
Беременность;
Период лактации (грудное вскармливание);
Непереносимость лактозы, дефицит лактазы и синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции;
Наследственный или идиопатический ангионевротический отек;
Ангионевротический отек на фоне терапии ингибиторами АПФ (в анамнезе);
Возраст до 18 лет (безопасность и эффективность применения не изучены);
Одновременное применение с алискиреном и алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом и/или умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек (КК менее 60 мл/мин).
С осторожностью
Аортальный стеноз, церебро- и кардиоваскулярные заболевания (в т.ч. недостаточность мозгового кровообращения, ишемическая болезнь сердца, коронарная недостаточность), тяжелые аутоиммунные системные заболевания соединительной ткани (в т.ч. системная красная волчанка, склеродермия), угнетение костномозгового кроветворения, сахарный диабет, гиперкалиемия, двусторонний стеноз почечных артерий, стеноз артерии единственной почки, состояние после трансплантации почки, почечная недостаточность, при проведении процедур десенсибилизации, печеночная недостаточность, хроническая сердечная недостаточность III - IV функционального класса по классификации NYHA, артериальная гипотензия, диета с ограничением поваренной соли, состояния, сопровождающиеся снижением объема циркулирующей крови (в т.ч. диарея, рвота), пожилой возраст, проведение гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®), аферез липопротеинов низкой плотности (ЛПНП).
Применение при беременности и в период грудного вскармливания
Фозиноприл противопоказан при беременности. Применение ингибиторов АПФ на протяжении II и III триместров беременности вызывает повреждение или гибель развивающегося плода. Фозиноприл обладает тератогенным, фетотоксическим действием - нарушение развития почек плода, снижение АД плода и новорожденных, нарушение функции почек, гиперкалиемия, гипоплазия костей черепа, олигогидрамнион, контрактура конечностей, гипоплазия легких.
У новорожденных и грудных детей имеется риск олигурии и неврологических расстройств, возможно, из-за уменьшения почечного и мозгового кровотока вследствие снижения АД, вызываемого ингибиторами АПФ; рекомендуются более низкие начальные дозы и тщательное наблюдение.
Фозиноприл выделяется в грудное молоко, поэтому принимать препарат в период лактации не рекомендуется. Если применение препарата в этот период необходимо, грудное вскармливание необходимо прекратить.
Лекарственное взаимодействие
Фозиноприл усиливает гипогликемический эффект производных сульфонилмочевины, инсулина, при одновременном применении с аллопуринолом, цитостатическими лекарственными средствами, иммунодепрессантами, прокаинамидом возникает риск развития лейкопении.
При одновременном приеме с препаратами лития возможно повышение его концентрации в плазме крови и риск развития интоксикации литием (необходимо контролировать концентрацию лития в плазме крови).
Одновременное применение антацидов (например, алюминия или магния гидроксид, симетикон) может снижать всасывание препарата. Поэтому применять указанные средства необходимо с интервалом не менее 2 часов.
Диуретики, гипотензивные, наркотические анальгетики, лекарственные средства для общей анестезии усиливают антигипертензивное действие Фозиноприла.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), поваренная соль могут снижать антигипертензивное действие ингибиторов АПФ, особенно у пациентов с артериальной гипертензией и низкой активностью ренина в плазме крови.
При совместном применении фозиноприла с препаратами калия, калийсберегающими диуретиками (в т.ч. с амилоридом, спиронолактоном, триамтереном, эплереноном), с добавками к пище, содержащими калий, повышается риск развития гиперкалиемии. У пациентов с хронической сердечной недостаточностью, сахарным диабетом, одновременно принимающих калийсберегающие диуретики, калийсодержащие заменители соли или другие средства, вызывающие гиперкалиемию (например, гепарин), ингибиторы АПФ повышают риск развития гиперкалиемии в сыворотке крови.
Эстрогены ослабляют гипотензивный эффект фозиноприла из-за способности задерживать воду.
Инсулин и гипогликемические лекарственные средства для приема внутрь повышают риск развития гипокалиемии.
Биодоступность препарата при одновременном применении с хлорталидоном, нифедипином, пропранололом, гидрохлоротиазидом, циметидином, метоклопрамидом, пропантели-на бромидом, дигоксином, ацетилсалициловой кислотой в качестве антиагрегантного средства и варфарином не меняется.
В литературе сообщалось, что у пациентов с диагностированным атеросклеротическим заболеванием, сердечной недостаточностью или сахарным диабетом с поражением органов-мишеней, двойная блокада РААС с применением антагонистов рецепторов ангиотензина II (АРА II), ингибиторов АПФ или алискирена (прямой ингибитор ренина) ассоциируется с повышенной частотой возникновения артериальной гипотензии, обморока, гиперкалиемии и нарушения функции почек (включая острую почечную недостаточность), при сравнении с применением одного препарата, влияющего на РААС. Двойную блокаду (например, назначение ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном) следует проводить только в отдельных определенных случаях, регулярно контролируя функцию почек.
(6756)
Дозування
Всередину. Дозування препарату повинна підбиратися індивідуально. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 мг 1 раз на день. Дозу необхідно підбирати залежно від динаміки зниження АТ. Звичайна доза становить від 10 до 40 мг 1 раз на день. При відсутності достатнього гіпотензивного ефекту можливе додаткове призначення діуретиків. Якщо лікування фозиноприлом починають на фоні проведеної терапії діуретиками, то його початкова доза повинна становити не більше 10 мг при ретельному лікарськом контролі за станом пацієнта. Хронічна серцева недостатність. Рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 або 2 рази в день (можливе застосування фозиноприла в таблетках по 10 мг з рискою або в таблетках по 5 мг). Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна підвищувати з тижневим інтервалом аж до максимальної – 40 мг 1 раз на день. Артеріальна гіпертензія і серцева недостатність при порушеній функції нирок або печінки. Оскільки виведення препарату з організму відбувається двома шляхами (через кишечник з жовчю та нирками), зниження доз пацієнтам з порушеною функцією нирок або печінки зазвичай не вимагається. Літні пацієнти. Відмінностей в ефективності і безпеки лікування препаратом пацієнтів у віці 65 років і старше і молодих пацієнтів не спостерігається. Однак не можна виключити більшу чутливість у деяких пацієнтів літнього віку до препарату, в зв'язку з можливими явищами передозування через уповільнення його виведення. Максимальна добова доза при прийомі внутрішньо становить 40 мг.Передозування
Симптоми: виражене сниж��ня артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: пацієнта помістити в положення "лежачи з піднятими ногами. У легких випадках передозування - промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв після прийому. При вираженому зниженні АТ - внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду; при брадикардії - застосування пейсмекера. Застосування гемодіалізу неефективне.
Лікарська форма
Таблетки білого або білого з жовтим відтінком кольору, ��руглые, двоопуклі.Склад
1 таблетка містить:
активна речовина: фозиноприл натрію – 0,01 г або 0,02 г;
допоміжні речовини: лактози моногідрат – 0,1834 г або 0,3668 г, натрію кроскармелоза (примеллоза) – 0,0006 г або 0,0012 г, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) -0,004 г або 0,008 г, магнію стеарат – 0,002 г або 0,004 р.Фармакологічна дія
Інгібітор АПФ, чинить антигіпертензивну, вазодилатуючу, діуретичну і калийсберегающее дію. Зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ЗПСО) і системного артеріального тиску (АТ). Пригнічує синтез альдостерону, інгібує тканинні АПФ. Гіпотензивний ефект зумовлений також пригніченням метаболізму брадикініну, який володіє вираженим судинорозширювальним ефектом. Зниження артеріального тиску не супроводжується зміною об'єму циркулюючої крові (ОЦК), мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. При артеріальній гіпертензії і гіпертрофії лівого жлудочка (ЛШ) лікування призводить до зниження його маси і товщини стінки перегородки. Тривале лікування не призводить до метаболічних порушень. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 год, досягає максимуму через 3-6 год і триває 24 год. При серцевій недостатності позитивні ефекти Фозиноприла досягаються, головним чином, за рахунок гальмування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Пригнічення АПФ призводить до зменшення як переднавантаження, так і післянавантаження на міокард. Препарат сприяє підвищенню толі��антности до фізичного навантаження, зниження тяжкості перебігу серцевої недостатності.Фармакокінетика
Після прийому внутрішньо абсорбція становить приблизно 30-40%. Ступінь абсорбції не залежить від прийому їжі, але її швидкість може сповільнюватися. Гідролітичні перетворення фозиноприла під дією ферментів в фозиноприлат відбувається переважно у печінці і слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту. При порушеній функції печінки швидкість гідролізу може бути уповільнена, а ступінь перетворення помітно не змінюється. Максимальна концентрація (Смах) у плазмі крові досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози. Фозиноприлат зв'язується з білками крові на 95%, має відносно малий обсяг розподілу й незначною мірою пов'язаний з клітинними компонентами крові. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ), плаценту, секретується в грудне молоко (визначається рівень фозиноприлата досягається після застосування 20 мг/добу протягом 3 днів). Метаболізується в фозиноприлат (75%), глюкуроніди фозиноприлата (20-30%) і гідроксильні форми (1��5%), здатні інгібувати АПФ у щурів.
Фозиноприл виводиться з організму в рівній мірі через кишечник з жовчю та нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок і печінки період напіввиведення (Т1/2) фозиноприлата становить приблизно 11,5 ч. У пацієнтів з серцевою недостатністю значення Т1/2 становить 14 год. Кліренс фозиноприлата при гемодіалізі та перитонеальному діалізі в середньому становить 2 і 7% відповідно, по відношенню до значень кліренсу сечовини. У пацієнтів з порушеною функцією нирок (��лиренс креатиніну менше 80 мл/хв/1,73 м2) загальний кліренс фозиноприлата з організму приблизно вдвічі нижче, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, у той час як всмоктування, біодоступність та зв'язування з білками помітно не змінюються. Знижене виведення через нирки компенсується підвищеним виведенням через кишечник з жовчю. Помірне збільшення значень кривої «концентрація-час» (AUC) у плазмі крові (менш ніж удвічі, порівняно з нормою) спостерігається у пацієнтів з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостат��очность в термінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв/1,73 м2). У пацієнтів з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприла може бути знижена, але ступінь гідролізу помітним чином не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлата з організму таких пацієнтів становить приблизно половину порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.Побічні дії
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, аритмія, біль у грудній клітці, стенокардія, порушення ритма, інфаркт міокарда, запаморочення, «припливи» крові до обличчя; ортостатичний колапс, раптова смерть, серцево-легенева недостатність, кардіогенний шок, бради - або тахікардія (при серцевій недостатності), виражене зниження артеріального тиску, зупинка серця.
З боку сечостатевої системи: протеїнурія, олігурія, розвиток або посилення хронічної ниркової недостатності, анурія, порушення з боку передміхурової залози.
З боку нервової системи і органів чуття: периферичні набряки, ангіоневротичний набряк кишечнику, инсуль��, ішемія головного мозку, порушення пам'яті, астенія, слабкість, головний біль, запаморочення, синкопе, порушення слуху і зору, шум у вухах, при застосуванні у високих дозах - безсоння, тривога, депресія, сплутаність свідомості, порушення вестибулярного апарату, сонливість, парестезія.
З боку травної системи: сухість слизової оболонки порожнини рота, порушення смаку, зниження апетиту, стоматит, глосит, дисфагія, диспепсія, метеоризм, нудота, блювання, діарея/запор, кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печ��ні, порушення активності «печінкових» трансаміназ, гепатит, холестатична жовтяниця, абдомінальний біль, анорексія, зміна маси тіла.
З боку шкірних покривів: фотосенсибілізація, кропив'янка, шкірний висип, свербіж, ексфоліативний дерматит, булезный пемфігус та інші реакції гіперчутливості.
З боку дихальної системи: сухий кашель, ринорея, синусит, легеневі інфільтрати, задишка, дисфонія, ларингіт, фарингіт, трахеобронхіт, бронхоспазм, носові кровотечі.
З боку органів кровотворення: запалення ��имфатических вузлів.
З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри.
З боку опорно-рухового апарату: міалгія, артралгія, артрит, судоми.
Лабораторні показники: гіперкреатинемія, підвищення концентрації сечовини, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія; зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Повідомлялося про випадки розвитку гіпоглікемії у пацієнтів з цукровим діабетом, які приймали інсулін і гипогли��емические лікарські засоби для прийому всередину.
Тератогенна, фетотоксическое дія - порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода і новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівки, гіпоплазія легень.
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (натрію
ауротиомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання і зниження артеріального тиску.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Паці��копіюв. зі злоякісною артеріальною гіпертензією або супутньою декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.
Перед початком терапії інгібіторами АПФ і в процесі лікування проводять підрахунок загальної кількості лейкоцитів і визначення лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші
3-6 міс лікування та з періодичними інтервалами до 1 року у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії: при порушенні функції нирок, системних захворюваннях сполучної тканини, у які отримують ��високі дози), а також при перших ознаках інфекції. До і під час лікування необхідний контроль артеріального тиску, функції нирок, вмісту калію (К+) в плазмі крові, гемоглобіну і креатиніну, сечовини, вмісту електролітів і активності "печінкових" ферментів у крові.
На підставі результатів епідеміологічних досліджень припускається, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та інсуліну, а також гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому всередину може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається у т��чення перших тижнів комбінованої терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. У пацієнтів з цукровим діабетом потрібен ретельний контроль глікемії, особливо під час першого місяця терапії інгібітором АПФ.
Необхідно дотримуватися обережності при призначенні пацієнтам, які перебувають на малосолевой або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку гіпотензії).
Безпека та ефективність застосування у педіатричній практиці: за новонародженими, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для виявлення гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Слід дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ або при жаркій погоді через ризик дегідратації і зниження артеріального тиску внаслідок зменшення об'єму рідини.
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.
При застосуванні інгібіторів АПФ у ІІ-ІІІ триместрах вагітності можливі оліго - гидроамнион, артеріальна гипоте��зія плода та новонародженого, олігурія і летальні випадки.
Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів при використанні фозиноприла. При набряку язика, глотки або гортані може розвиватися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним результатом. У разі розвитку таких реакцій пацієнтам необхідно припинення прийому препарату і підшкірне введення епінефрину (адреналіну) (1:1000), а також прийняття інших заходів невідкладної терапії.
Під час прийому інгібіторів АПФ рідко відзначався набряк слизової оболонки кишечніка. У таких випадках пацієнти скаржилися на біль у животі (при цьому нудоти і блювоти могло не бути), в деяких випадках набряк слизової оболонки кишечника виникало без набряку обличчя, рівень C1-естераз був у нормі. Симптоми зникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів зі скаргами на абдомінальні болі на тлі лікування інгібіторами АПФ.
На фоні терапії інгібіторами АПФ можливий розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу через высокопроницаемые мембрани, а також під час аферезу ЛПНЩ з адсорбцією на декстрану сульфату. У таких випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або іншого медикаментозного лікування.
Можливий розвиток агранулоцитозу і пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушеною функцією нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед почалом терапії інгібіторами АПФ і в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів і лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та в перший рік використання препарату у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії).
При появі помітною жовтушності і вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування фозиноприлом слід припинити та призначити відповідне лікування.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиногоной нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак захворювання ниркових судин під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватися концентрація азоту сечовини крові і креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні і минають після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприла.
У пацієнтів з неускладненою формою артеріальної гіпертензії можливий розвиток артеріальної гіпотензії у зв'язку із застосуванням препарату фозиноприл.
Симптоматична артеріальная гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільш часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує надходження солі, або при проведенні ниркового діалізу. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для застосування препарату після проведення заходів по гідратації організму.
У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, із зміненою активністю РААС, лікування інгібіторами АПФ може викликати надмірну антигіпертензивний ефект, який може привести до олігурії, прогресуючої азотемії та, у поодиноких випадках, гострої ниркової недостатності з можливим летальним результатом. Тому при лікуванні хронічної серцевої недостатності фозиноприлом необхідно уважно спостерігати за пацієнтами, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози фозиноприла або діуретика.
Деяке зниження системного АТ є звичайним і бажаним ефектом на початку застосування препарату при серцевій недостатності. Ступінь цього зниження максимальна на ранн��х етапах лікування і стабілізується в межах 1-2 тижнів від початку лікування. АТ зазвичай повертається до значень періоду до початку лікування без зниження терапевтичної ефективності.
Інгібітори АПФ можуть підсилювати антигіпертензивну дію засобів, що застосовуються для проведення загальної анестезії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря про застосування інгібіторів АПФ.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами і працювати з технікою
Необхідно з��виконувати обережність при керуванні транспортними засобами або при виконанні будь-якої роботи, що вимагає підвищеної уваги, через можливість виникнення запаморочення, особливо після початкової дози препарату у пацієнтів, які приймають діуретичні лікарські засоби.Свідчення
Артеріальна гіпертензія (монотерапія або у складі комбінованої терапії);
Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання
Підвищена чутливість до фозиноприлу або до інших компонентівтам препарату;
Вагітність;
Період лактації (грудне вигодовування);
Непереносимість лактози, дефіцит лактази і синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції;
Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
Ангіоневротичний набряк на фоні терапії інгібіторами АПФ (в анамнезі);
Вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не досліджені);
Одночасне застосування з алискиреном і алискиренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними і тяжелыми порушеннями функції нирок (КК менше 60 мл/хв).
З обережністю
Аортальний стеноз, церебро - та кардіоваскулярні захворювання (у т. ч. недостатність мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність), тяжкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (в т. ч. системний червоний вовчак, склеродермія), пригнічення кістковомозкового кровотворення, цукровий діабет, гіперкаліємія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантаціі нирки, ниркова недостатність, при проведенні процедур десенсибілізації, печінкова недостатність, хронічна серцева недостатність III - IV функціонального класу по класифікації NYHA, артеріальна гіпотензія, дієта з обмеженням кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювота), похилий вік, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).
Застосування при вагітності і в період гр��ного вигодовування
Фозиноприл протипоказаний при вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності викликає пошкодження або загибель плода. Фозиноприл має тератогенну, фетотоксическим дією - порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода і новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівки, гіпоплазія легень.
У новонароджених і грудних дітей є ризик олігурії і неврологічних ра��приладів, можливо, із-за зменшення ниркового і мозкового кровотоку внаслідок зниження артеріального тиску, що викликається інгібіторами АПФ; рекомендуються більш низькі початкові дози та ретельне спостереження.
Фозиноприл виділяється в грудне молоко, тому застосовувати препарат в період лактації не рекомендується. Якщо застосування препарату в цей період необхідно, грудне вигодовування необхідно припинити.Лікарська взаємодія
Фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфанілсечовини, інсуліну, при одночасном застосуванні з алопуринолом, цитостатичними лікарськими засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом виникає ризик розвитку лейкопенії.
При одночасному прийомі з препаратами літію можливе підвищення його концентрації в плазмі крові і ризик розвитку інтоксикації літієм (необхідно контролювати концентрацію літію в плазмі крові).
Одночасне застосування антацидів (наприклад, алюмінію або магнію гідроксид, симетикон) може знижувати всмоктування препарату. Тому застосовувати зазначені кошти необхідно з интерв��лом не менше 2 годин.
Діуретики, гіпотензивні, наркотичні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію Фозиноприла.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), кухонна сіль можуть знижувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою активністю реніну в плазмі крові.
При спільному застосуванні фозиноприла з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками (в т. ч. з амилоридом, спиронолакто��ом, триамтереном, эплереноном), з добавками до їжі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, цукровим діабетом, які одночасно приймають калійзберігаючі діуретики, калийсодержащие замінники солі або інші засоби, що викликають гіпокаліємію (наприклад, гепарин), інгібітори АПФ підвищують ризик розвитку гіперкаліємії у сироватці крові.
Естрогени послаблюють гіпотензивний ефект фозиноприла із-за здатності затримувати воду.
Інсулін і гипогликемические лікарські засоби для прийому всередину підвищують ризик розвитку гіпокаліємії.
Біодоступність препарату при одночасному застосуванні з хлорталидоном, ніфедипіном, пропранололом, гідрохлоротіазидом, циметидином, метоклопрамідом, пропантели-на бромідом, дигоксином, ацетилсаліциловою кислотою в якості антиагрегантної кошти і варфарином не змінюється.
В літературі повідомлялося, що у пацієнтів з діагностованим атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровий діабет з ураженням органо��-мішеней, подвійна блокада РААС з застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II), інгібіторів АПФ або алискирена (прямий інгібітор реніну) асоціюється з підвищеною частотою виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), при порівнянні з застосуванням одного препарату, що впливає на РААС. Подвійну блокаду (наприклад, призначення інгібітору АПФ з АРА II або алискиреном) слід проводити тільки в окремих визначених випадках, регулярно контролює�� функцію нирок.
