Дозировка
Внутрь. Таблетку следует проглатывать целиком, не разжевывая, запивая достаточным количеством воды. Взрослые и дети с 12 лет Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь Лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита: по 40 мг один раз в сутки в течение 4-х недель. Рекомендуется дополнительный 4-х недельный курс лечения в случаях, когда после первого курса заживление эзофагита не наступает или, сохраняются симптомы. Длительное поддерживающее лечение после заживления эрозивного рефлюкс-эзофагита, профилактика рецидивов: по 20 мг один раз в сутки. Симптоматическое лечение ГЭРБ: 20 мг один раз в сутки пациентам без эзофагита. Если после 4-х недель лечения симптомы не исчезают, следует провести дополнительное обследование пациента. После устранения симптомов можно перейти на режим приема препарата «при необходимости» - 20 мг один раз в сутки при возобновлении симптомов. Для пациентов, принимающих НПВП и относящихся к группе риска развития язвы желудка или двенадцатиперстной кишки, не рекомендуется лечение в режиме «при необходимости». Взрослые Язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки В составе комбинированной терапии для эрадикации Helicobacterpylori: - лечение язвы двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori: Эзомепразол Канон 20 мг, амоксициллин 1000 мг и кларитромицин 500 мг. Все препараты принимаются 2 раза в сутки в течение 1 недели. - профилактика рецидивов пептической язвы, ассоциированной с Helicobacter pylori: Эзомепразол Канон 20 мг, амоксициллин 1000 мг и кларитромицин 500 мг. Все препараты принимаются 2 раза в сутки в течение 1 недели. Длительная кислотоподавляющая терапия у пациентов, перенесших кровотечение из пептической язвы (после внутривенного применения препаратов, понижающих секрецию желез желудка, для профилактики рецидива): Эзомепразол Канон 40 мг 1 раз в сутки в течение 4 недель после внутривенного применения препаратов, понижающих секрецию желез желудка. Пациенты, длительно принимающие НПВП Лечение язвы желудка, обусловленной приемом НПВП: Эзомепразол Канон 20 мг один раз в сутки; длительность лечения 4 - 8 недель. Профилактика язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, обусловленной приемом НПВП: Эзомепразол Канон 20 мг один раз в сутки. Состояния, характеризующиеся патологической гиперсекрецией желез желудка, в том числе синдром Золлингера-Эллисона и идиопатическая гиперсекреция: Рекомендуемая начальная доза препарата Эзомепразол Канон 40 мг 2 раза в сутки. Далее доза подбирается индивидуально, длительность лечения определяется клинической картиной заболевания. Имеется опыт применения от 80 до 160 мг эзомепразола в сутки, при приеме препарата более 80 мг в сутки рекомендуется разделить необходимую дозу на 2 приема. Почечная недостаточность: коррекции дозы препарата Эзомепразол Канон не требуется. Однако опыт применения эзомепразола у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью ограничен, в связи с этим, при назначении препарата этой категории пациентов следует соблюдать осторожность. Печеночная недостаточность: при печеночной недостаточности легкой и средней степени тяжести коррекции дозы не требуется. Для пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью максимальная суточная доза не должна превышать 20 мг. Пациенты пожилого возраста: коррекция дозы препарата не требуется.
Лекарственная форма
Круглые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой от светло-зеленого до зеленого с голубоватым оттенком цвета. На поперечном разрезе от почти белого до светло-желтого цвета.
Состав
1 таблетка кишечнорастворимая, покрытая пленочной оболочкой, содержит:
активное вещество: эзомепразол магния дигидрат 21,8 мг, в пересчете на эзомепразол 20 мг;
вспомогательные вещества: гипролоза низкозамещенная (гидроксипропилцеллюлоза) 14 мг, крахмал кукурузный прежелатинизированный 37,2 мг, кремния диоксид коллоидный 2 мг, маннитол 23 мг, натрия стеарилфумарат 2 мг, целлюлоза микрокристаллическая 140 мг;
состав пленочной оболочки: Опадрай прозрачный 8 мг, в том числе:[гипромеллоза (гидроксипропилметилцеллюлоза) 6,4 мг, макрогол (полиэтиленгликоль) 1,6 мг]. Акрил-Из зеленый 22 мг, в том числе: [метакриловой кислоты и этилакрилата сополимер [1:1] 14,52 мг, кремния диоксид коллоидный 0,22 мг, натрия гидрокарбонат 0,22 мг, натрия лаурилсульфат 0,11 мг, железа оксид желтый 0,154 мг, краситель индигокармин 0,176 мг, краситель бриллиантовый голубой 0,066 мг, тальк 3,63 мг, титана диоксид 2,904 мг]. Триэтилцитрат 2 мг.
Фармакологическое действие
Эзомепразол является S-изомером омепразола и снижает секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического ингибирования протонной помпы в париетальных клетках желудка. S- и R-изомеры омепразола обладают сходной фармакодинамической активностью.
Механизм действия
Эзомепразол является слабым основанием, которое переходит в активную форму в сильно кислой среде секреторных канальцев париетальных клеток слизистой оболочки желудка и ингибирует протонную помпу – фермент Н+/К+ - АТФазу, при этом происходит ингибирование как базальной, так и стимулированной секреции соляной кислоты.
Влияние на секрецию соляной кислоты в желудке
После перорального приема 20 мг или 40 мг действие эзомепразола развивается в течение 1 часа. При ежедневном приеме препарата в течение 5 дней в дозе 20 мг один раз в сутки средняя максимальная концентрация соляной кислоты после стимуляции пентагастрином снижается на 90% (при измерении концентрации кислоты через 6-7 часов после приема препарата на 5-й день терапии).
У пациентов с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ) и наличием клинических симптомов через 5 дней ежедневного перорального приема эзомепразола в дозе 20 мг или 40 мг значение внутрижелудочного рН выше 4,0 поддерживалось в течение, в среднем, 13 и 17 часов из 24 часов. На фоне приема эзомепразола в дозе 20 мг в сутки, значение внутрижелудочного рН выше 4,0 поддерживалось не менее 8, 12 и 16 часов у 76%, 54% и 24% пациентов, соответственно.
Выявлена корреляция между концентрацией препарата в плазме и ингибированием секреции соляной кислоты (для оценки концентрации использовали параметр AUC - площадь под кривой «концентрация – время».
Терапевтический эффект, достигаемый в результате ингибирования секреции соляной кислоты
При приеме препарата в дозе 40 мг заживление рефлюкс-эзофагита наступает приблизительно у 78% пациентов через 4 недели терапии и у 93% пациентов через 8 недель терапии.
Лечение эзомепразолом в дозе 20 мг 2 раза в сутки в комбинации с соответствующими антибиотиками в течение одной недели приводит к успешной эрадикации Helicobacter pylori приблизительно у 90% пациентов.
Пациентам с неосложненной язвенной болезнью после недельного эрадикационного курса не требуется последующей монотерапии препаратами, понижающими секрецию желез желудка, для лечения язвы и устранения симптомов.Показана эффективность эзомепразола при кровотечении из пептической язвы, подтвержденном эндоскопически.
Другие эффекты, связанные с ингибированием секреции соляной кислоты
Во время лечения препаратами, понижающими секрецию желез желудка, концентрация гастрина в плазме повышается в результате снижения секреции соляной кислоты. Вследствие снижения секреции соляной кислоты повышается концентрация хромогранина А (CgA). Повышение концентрации CgA может оказывать влияние на результаты обследований для выявления нейроэндокринных опухолей. Для предотвращения данного влияния необходимо временно прекратить прием эзомепразола за 5 дней до проведения исследования концентрации CgA. У пациентов, длительное время получавших эзомепразол, отмечалось увеличение количества энтерохромаффиноподобных клеток, вероятно, связанное с повышением концентрации гастрина в плазме. У пациентов, принимающих препараты, понижающие секрецию желез желудка, в течение длительного промежутка времени, чаще отмечается образование железистых кист в желудке. Эти явления обусловлены физиологическими изменениями в результате выраженного ингибирования секреции соляной кислоты. Кисты доброкачественные и подвергаются обратному развитию. Применение лекарственных препаратов, подавляющих секрецию соляной кислоты в желудке, в том числе ингибиторов протонной помпы, сопровождается увеличением содержания в желудке микробной флоры, в норме присутствующей в желудочно-кишечном тракте. Применение ингибиторов протонной помпы может приводить к незначительному увеличению риска инфекционных заболеваний желудочно-кишечного тракта, вызванного бактериями рода Salmonella spp. и Campylibacter spp и, вероятно, Clostridium difficile у госпитализированных пациентов.
В ходе двух проведенных сравнительных исследований с ранитидином эзомепразол показал лучшую эффективность в отношении лечения язв желудка у пациентов, получавших нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2).
Фармакокинетика
Абсорбция и распределение
Эзомепразол неустойчив в кислой среде, поэтому для перорального применения используют таблетки, покрытые кишечнорастворимыми оболочками. В условиях in vivo лишь незначительная часть эзомепразола превращается в R-изомер.Прием пищи замедляет и снижает всасывание эзомепразола в желудке, однако это не оказывает существенного влияния на эффективность ингибирования секреции соляной кислоты. Препарат быстро абсорбируется: максимальная концентрация (Cmax) в плазме достигается через 1-2 часа после приема. Абсолютная биодоступность эзомепразола после однократного приема дозы 40 мг составляет 64% и возрастает до 89% на фоне ежедневного приема один раз в сутки. Для дозы 20 мг эзомепразола эти показатели составляют 50% и 68%, соответственно. Объем распределения при равновесной концентрации у здоровых людей составляет приблизительно 0,22 л/кг массы тела. Эзомепразол связывается с белками плазмы на 97%.
Метаболизм и экскреция
Эзомепразол подвергается метаболизму с участием изоферментов системы цитохрома Р450. Основная часть метаболизируется с участием специфического полиморфного изофермента CYP2C19, при этом образуются гидроксилированные и деметилированные метаболиты эзомепразола.
Метаболизм оставшейся части осуществляется изоферментом CYP3A4, при этом образуется сульфопроизводное эзомепразола, являющееся основным метаболитом, определяемым в плазме.
Параметры, приведенные ниже, отражают, в основном, характер фармакокинетики у пациентов с повышенной активностью изофермента CYP2C19.
Общий клиренс составляет примерно 17 л/ч после однократного приема препарата и 9 л/ч после многократного приема. Период полувыведения (Т1/2) составляет 1,3 часа при систематическом приеме один раз в сутки. AUC возрастает при повторном приеме эзомепразола. Дозозависимое увеличение AUC при повторном приеме эзомепразола носит нелинейный характер, что является следствием снижения метаболизма при первом прохождении через печень, а также снижением системного клиренса, вероятно, вызванного ингибированием изофермента CYP2С19 эзомепразолом и/или его сульфопроизводным.
При ежедневном приеме один раз в сутки эзомепразол полностью выводится из плазмы крови в перерыве между приемами и не кумулирует.
Основные метаболиты эзомепразола не влияют на секрецию соляной кислоты в желудке. При применении внутрь до 80% дозы выводится в виде метаболитов почками, другая часть – кишечником. В моче обнаруживается менее 1% неизмененного эзомепразола.
Особенности фармакокинетики у некоторых групп пациентов
Приблизительно у 2,9 1,5% населения снижена активность изофермента CYP2C19. У таких пациентов метаболизм эзомепразола, в основном,осуществляется с помощью изофермента CYP3A4. При систематическом приеме 40 мг эзомепразола однократно в сутки среднее значение AUC на 100% превышает значение этого параметра у пациентов с повышенной активностью изофермента CYP2C19. Средние значения максимальных концентраций в плазме у пациентов со сниженной активностью изофермента повышены приблизительно на 60%. Указанные особенности не влияют на дозу и способ применения эзомепразола.
У пациентов пожилого возраста (71-80 лет) метаболизм эзомепразола не претерпевает значительных изменений.
После однократного приема 40 мг эзомепразола среднее значение AUC у женщин на 30% превышает таковое у мужчин. При ежедневном приеме препарата один раз в сутки различий в фармакокинетике у мужчин и женщин не отмечается. Указанные особенности не влияют на дозу и способ применения эзомепразола.
У пациентов с печеночной недостаточностью легкой и средней степенью тяжести метаболизм эзомепразола может нарушаться. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью скорость метаболизма снижена, что приводит к увеличению значения AUC для эзомепразола в 2 раза.
Изучение фармакокинетики у пациентов с почечной недостаточностью не проводилось.
Поскольку через почки осуществляется выведение не самого эзомепразола, а его метаболита, можно полагать, что метаболизм эзомепразола у пациентов с почечной недостаточностью не изменяется.
У детей в возрасте 12-18 лет после повторного приема 20 мг и 40 мг эзомепразола значение AUC и время достижения максимальной концентрации (TCmax) в плазме крови было сходно со значением AUC и TCmaxу взрослых.
Побочные действия
Классификация частоты развития побочных эффектов Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ):
очень часто - ?1/10 назначений (>10%)
часто - от ?1/100 до < 1/10 назначений (>1% и <10%)
нечасто - от ?1/1000 до <1/100 назначений (>0.1% и <1%)
редко - от ?1/10000 до <1/1000 назначений (>0.01% и <0.1%)
очень редко - <1/10000 назначений (<0.01%)
частота неизвестна - не может быть оценена на основе имеющихся данных.
В каждой группе нежелательные эффекты представлены в порядке уменьшения их серьезности.
Нарушения со стороны нервной системы
Часто: головная боль.
Нечасто: сонливость, бессонница, головокружение, парестезии.
Редко: возбуждение, замешательство, депрессия.
Очень редко: агрессивное поведение, галлюцинации.
Нарушения со стороны дыхательной системы
Редко: бронхоспазм.
Нарушения со стороны пищеварительной системы
Часто: боль в животе, диарея, метеоризм, тошнота, рвота, запор.
Нечасто: сухость во рту, повышение активности «печеночных» ферментов.
Редко: стоматит, кандидоз желудочно-кишечного тракта (ЖКТ), гепатит (с желтухой или без).
Очень редко: печеночная недостаточность, печеночная энцефалопатия у пациентов с заболеваниями печени в анамнезе, микроскопический колит.
Нарушения со стороны почек и мочевыводящих путей
Очень редко: интерстициальный нефрит.
Частота неизвестна: почечная недостаточность.
Нарушения со стороны репродуктивной системы
Очень редко: гинекомастия.
Нарушения со стороны опорно- двигательного аппарата
Редко: артралгия, миалгия.
Очень редко: мышечная слабость.
Частота неизвестна: переломы шейки бедра, костей запястья, позвонков.
Нарушения со стороны кожных покровов
Нечасто: зуд, сыпь, крапивница, дерматит, периферические отеки.
Редко: алопеция, фотосенсибилизация, недомогание, повышенная потливость.
Очень редко: синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, мультиформная эритема.
Нарушения со стороны органов кроветворения
Редко: лейкопения, тромбоцитопения.
Очень редко: агранулоцитоз, панцитопения.
Нарушения со стороны органа чувств
Нечасто: нечеткость зрения.
Редко: нарушение вкуса.
Аллергические реакции
Редко: реакции гиперчувствительности (например, лихорадка, ангионевротический отек, анафилактическая реакция/анафилактический шок).
Лабораторные и инструментальные данные
Редко: гипонатриемия.
Очень редко: гипомагниемия, гипокальциемия вследствие тяжелой гипомагниемии, гипокалиемия вследствие тяжелой гипомагниемии.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
При наличии любых тревожных симптомов (например, таких как значительная спонтанная потеря массы тела, повторная рвота, дисфагия, рвота с примесью крови или мелена), а также при наличии язвы желудка (или при подозрении на язву желудка) следует исключить наличие злокачественного новообразования, поскольку лечение эзомепразолом может привести к сглаживанию симптоматики и отсрочить постановку диагноза.
Пациенты, принимающие препарат в течение длительного периода (особенно более года), должны находиться под регулярным наблюдением врача.
Пациенты, принимающие эзомепразол «при необходимости», должны быть проинструктированы о необходимости связаться со своим врачом при изменении характера симптомов. Принимая во внимание колебания концентрации эзомепразола в плазме при назначении терапии «при необходимости», следует учитывать взаимодействие препарата с другими лекарственными средствами (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды лекарственного взаимодействия»).
При применении эзомепразола для эрадикации Helicobacter pylori должна учитываться возможность лекарственных взаимодействий для всех компонентов тройной терапии. Кларитромицин является мощным ингибитором изофермента CYP3A4, поэтому при применении эрадикационной терапии пациентам, получающим другие препараты, метаболизирующиеся с участием изофермента CYP3A4 (например, цизаприда), необходимо учитывать возможные противопоказания и взаимодействия кларитромицина с этими лекарственными средствами.
При применении ингибиторов протонного насоса, особенно при их использовании в больших дозах и в течение продолжительного периода (более 1 года) возможен риск возникновения перелома шейки бедра, костей запястья и позвонков (особенно у пожилых пациентов). Так же отмечается образование железистых кист в желудке, снижение абсорбции витамина В12, развитие гипомагниемии.
Влияние на способность управления транспортными средствами и механизмами
В период лечения может возникнуть головокружение, нечеткость зрения и сонливость, поэтому необходимо соблюдать осторожность при вождении автотранспорта и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Передозировка
В настоящее время случаи передозировки препарата эзомепразола описаны крайне редко. Пероральный прием эзомепразола в дозе 280 мг сопровождался общей слабостью и симптомами со стороны желудочно-кишечного тракта. Разовый прием 80 мг эзомепразола не вызывал каких-либо отрицательных последствий.
Лечение: Специфический антидот неизвестен. Гемодиализ малоэффективен. В случае передозировки рекомендуется проведение симптоматической и общей поддерживающей терапии.
Показания
Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРБ)
Длительное поддерживающее лечение после заживления эрозивного рефлюкс-эзофагита, профилактика рецидивов;
Симптоматическое лечение ГЭРБ.
Язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки
в составе комбинированной терапии:
Лечение язвы двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori;
Профилактика рецидивов пептической язвы, ассоциированной с Helicobacter pylori.
Длительная кислотоподавляющая терапия у пациентов, перенесших кровотечение из пептической язвы (после внутривенного применения препаратов, понижающих секрецию желез желудка, для профилактики рецидива).
Пациенты, длительно принимающие НПВП
Лечение язвы желудка, обусловленной приемом НПВП;
Профилактика язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, обусловленной приемом НПВП у пациентов, относящихся к группе риска.
Синдром Золлингера-Эллисона или другие состояния, характеризующиеся патологической гиперсекрецией желез желудка, в том числе идиопатическая гиперсекреция.
Противопоказания
- Повышенная чувствительность к эзомепразолу, замещенным
бензимидазолам или другим компонентам препарата;
- Детский возраст до 12 лет (в связи с отсутствием данных об
эффективности и безопасности применения препарата у данной группы пациентов);
- Детский возраст от 12 до 18 лет по всем показаниям, кроме ГЭРБ;
- Одновременный прием с атазанавиром и нелфинавиром.
С осторожностью
Тяжелая почечная недостаточность (опыт применения ограничен).
Применение во время беременности и в период грудного вскармливания
В настоящее время недостаточно данных о применении эзомепразола во время беременности. Результаты эпидемиологических исследований эзомепразола, представляющего собой рацематическую смесь, показали отсутствие фетотоксического действия или нарушения развития плода. В исследованиях на животных не выявлено какого-либо прямого или косвенного отрицательного воздействия на развитие эмбриона или плода, как при введении эзомепразола, так и при введении рацематической смеси. Назначать препарат беременным следует только в том случае, если ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода.Неизвестно, выделяется ли эзомепразол с грудным молоком, поэтому препарат не следует применять в период грудного вскармливания.
Лекарственное взаимодействие
Влияние эзомепразола на фармакокинетику других лекарственных препаратов
Снижение секреции соляной кислоты в желудке на фоне лечения эзомепразолом и другими ингибиторами протонного насоса может привести к изменению абсорбции препаратов, всасывание которых зависит от кислотности среды. Подобно антацидам и другим препаратам, снижающим кислотность желудочного сока, применение эзомепразола может приводить к снижению всасывания кетоконазола, итраконазола и эрлотиниба, и повышению всасывания таких препаратов как дигоксин.
Одновременный прием эзомепразола в дозе 20 мг один раз в сутки и дигоксина повышает биодоступность дигоксина на 10% (биодоступность дигоксина повышалась на величину до 30% у двух из 10 пациентов).
Известно о взаимодействии эзомепразола с некоторыми антиретровирусными препаратами. Механизмы и клиническое значение этих взаимодействий не всегда известны. Увеличение значения рН на фоне терапии эзомепразолом может влиять на всасывание антиретровирусных препаратов. Также возможно взаимодействие на уровне изофермента CYP2C19.
При совместном назначении эзомепразола и некоторых антиретровирусных препаратов, таких как атазанавир и нелфинавир, на фоне терапии эзомепразолом, отмечается снижение их концентрации в сыворотке. Поэтому их одновременное применение не рекомендуется.
Совместное применение эзомепразола в дозе 40 мг один раз сутки и атазанавира 300 мг/ритонавира 100 мг у здоровых добровольцев, приводило к существенному уменьшению биодоступности атазанавира (AUC, а также максимальная и минимальная концентрации уменьшились приблизительно на 75%). Увеличение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировало воздействие эзомепразола на биодоступность атазанавира.
При одновременном применении эзомепразола и саквинавира было отмечено повышение концентрации саквинавира в сыворотке; при применении с некоторыми другими антиретровирусными препаратами их концентрация не менялась. Учитывая сходные фармакокинетические и фармакодинамические свойства омепразола и эзомепразола, совместное применение эзомепразола с антиретровирусными препаратами, такими как атазанавир и нелфинавир, не рекомендуется.
Эзомепразол ингибирует изофермент CYP2C19 – основной фермент, участвующий в его метаболизме. Соответственно, совместное применение эзомепразола с другими препаратами, в метаболизме которых принимает участие изофермент CYP2C19, такими как диазепам, циталопрам, имипрамин, кломипрамин, фенитоин и др., может привести к повышению концентраций этих препаратов в плазме, что, в свою очередь, может потребовать снижения дозы. Об этом взаимодействии особенно важно помнить при назначении препарата Эзомепразол Канон в режиме «при необходимости». При совместном приеме 30 мг эзомепразола и диазепама, который является субстратом изофермента CYP2C19, отмечается снижение клиренса диазепама на 45%.
Назначение эзомепразола в дозе 40 мг приводило к повышению остаточной концентрации фенитоина у пациентов с эпилепсией на 13%. В связи с этим рекомендуется контролировать концентрации фенитоина в плазме в начале лечения эзомепразолом и при его отмене.
Одновременное применение эзомепразола в дозе 40 мг приводит к повышению концентрации фенитоина в плазме крови у пацентов с эпилепсией на 13%.
Рекомендуется контролировать концентрации фенитонина в плазме крови в начале терапии эзомепразолом и при его отмене.
При применении эзомепразола в дозе 40 мг один раз в сутки увеличивается АUC и TCmax вориконазола (субстрат изофермента CYP2C19) на 15% и 41% соответственно.
Совместный прием варфарина и 40 мг эзомепразола не приводит к изменению времени коагуляции у пациентов, длительно принимающих варфарин. Однако сообщалось о нескольких случаях клинически значимого повышения индекса MHO (международное нормализованное отношение) при совместном применении варфарина и эзомепразола. Рекомендуется контролировать MHO в начале и по окончании совместного применения эзомепразола и варфарина или других производных кумарина.
Совместный прием цизаприда с 40 мг эзомепразола приводит к повышению значений фармакокинетических параметров цизаприда у здоровых добровольцев: AUC - на 18% и Т1/2 на 26%, для одного из активных метаболитов цитостазола увеличение составило 29% и 69% соответственно.
Одновременное применение эзомепразола в дозе 40 мг с цизапридом приводит к повышению значений фармакокинетических параметров цизаприда у здоровых добровольцев: AUC на 32% и Т1/2 на 31%, однако Cmaxпри этом значительно не менялся.
Незначительное удлинение интервала QT, которое наблюдалось при монотерапии цизапридом, при добавлении эзомепразола не увеличивалось.У некоторых пациентов отмечали повышение концентрации метотрексата в сыворотке крови на фоне одновременного применения с ингибиторами протонного насоса. При применении высоких доз метотрексата следует рассмотреть возможность временной отмены эзомепразола.
Эзомепразол не вызывает клинически значимых изменений фармакокинетики амоксициллина и хинидина.Исследования по оценке краткосрочного совместного применения эзомепразола и напроксена или рофекоксиба не выявили клинически
значимого фармакокинетического взаимодействия.
Одновременное непродолжительное применение эзомепразола и напроксена или рофекоксиба не выявило клинически значимого фармакокинетического взаимодействия.
В клиническом исследовании изучали взаимодействие при применении клопидогрела (300 мг нагрузочная доза, затем 75 мг\сут) с эзомепразолом (80 мг) одномоментно, в одно и то же время в течение 5 дней. Активность тиолового метаболита (активного метаболита) клопидогрела была снижена на 46% (1-й день терапии) и 42% (5-й день терапии), при приеме клопидогрела и омепразола в одно время. При приеме клопидогрела и эзомепразола в одно время среднее подавление агрегации тромбоцитов (IRA) было уменьшено на 47% (в течение 24 часов терапии) и 30% (5-й день терапии).По результатам другого исследования: эзомепразол при применении с клопидогрелом не одномоментно, в разное время, не оказывает ингибирующего действия на изофермент CYP2C19. В исследованиях были зарегистрированы противоречивые данные клинических проявлений взаимодействия с клопидогрелом по сердечно-сосудистой системе.
При одновременном применении с такролимусом возможно увеличение сывороточных концентраций такролимуса.
Влияние лекарственных препаратов на фармакокинетику эзомепразола
В метаболизме эзомепразола принимают участие изоферменты CYP2C19 и CYP3A4.
Совместное применение эзомепразола с кларитромицином (500 мг 2 раза в сутки), который ингибирует изофермент CYP3A4, приводит к увеличению значения AUC эзомепразола в 2 раза.
Совместное применение эзомепразола и комбинированного ингибитора изофермента CYP3A4 и CYP2C19, например, вориконазола, может приводить к более чем 2-х кратному увеличению значения AUC для эзомепразола. Как правило, в таких случаях не требуется проводить коррекцию дозы эзомепразола.
Лекарственные препараты индуцирующие изоферменты CYP2C19 и CYP3A4, такие как рифампицин и препараты зверобоя продырявленного, при одновременном применении с эзомепразолом могут приводить к снижению концентрации эзомепразола в плазме крови за счет ускорения метаболизма эзомепразола.
(4279)
Дозування
Всередину. Таблетку слід ковтати цілою, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Дорослі та діти з 12 років Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: по 40 мг один раз на добу протягом 4-х тижнів. Рекомендується додатковий 4-х тижневий курс лікування у випадках, коли після першого курсу загоєння езофагіту не настає, або, зберігаються симптоми. Тривале підтримуюче лікування після загоєння ерозивного рефлюкс-езофагіту, профілактика рецидивів: по 20 мг один раз на добу. Симптоматичне лікування ГЕРХ: 20 мг один раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо після 4 тижнів лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Після усунення симптомів можна перейти на режим прийому препарату «при необхідності» - 20 мг один раз на добу при поновленні симптомів. Для пацієнтів, які приймають НПЗП і належать до групи ризику розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, не рекомендується лікування в режимі «при необхідності». Дорослі Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки У складі комбінованої терапії для ерадикації Helicobacterpylori: - лікування виразки дванадцятипалої кишки, асоційованої з Helicobacter pylori: Езомепразол Канон 20 мг, амоксицилін 1000 мг і кларитроміцин 500 мг. Всі препарати приймаються 2 рази на добу протягом 1 тижня. - профілактика рецидивів пептичної виразки, асоційованої з Helicobacter pylori: Езомепразол Канон 20 мг, амоксицилін 1000 мг і кларитроміцин 500 мг. Всі препарати приймаються 2 рази на добу протягом 1 тижня. Тривала кислотоподавляющая терапія у пацієнтів, які перенесли кровотеча з пептичної виразки (після внутрішньовенного застосування препаратів, що знижують секрецію залоз шлунка, для профілактики рецидиву): Езомепразол Канон 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після внутрішньовенного застосування препаратів, що знижують секрецію залоз шлунка. Пацієнти, які тривалий час приймають НПЗП Лікування виразки шлунка, зумовленої прийомом НПЗП: Езомепразол Канон 20 мг один раз на добу; тривалість лікування-4 - 8 тижнів. Профілактика виразки шлунку й дванадцятипалої кишки, спричиненої прийомом НПЗП: Езомепразол Канон 20 мг один раз на добу. Стани, які характеризуються патологічною гіперсекрецією залоз шлунка, в тому числі синдром Золлингераэллисона та ідіопатична гіперсекреція: Рекомендована початкова доза препарату Езомепразол Канон 40 мг 2 рази на добу. Далі доза підбирається індивідуально, тривалість лікування визначається клінічною картиною захворювання. Є досвід застосування від 80 до 160 мг езомепразолу на добу, при прийомі препарату більше 80 мг на добу рекомендується розділити необхідну дозу на 2 прийоми. Ниркова недостатність: коригування дози препарату Езомепразол Канон не потрібно. Однак досвід застосування езомепразолу у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю обмежений, у зв'язку з цим, при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід дотримуватись обережності. Печінкова недостатність: при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю максимальна добова доза не повинна перевищувати 20 мг. Пацієнти літнього віку: корекція дози препарату не потрібна.
<h3>Лікарська формаКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою від світло-зеленого до зеленого з голубуватим відтінком кольору. На поперечному розрізі від майже білого до світло-жовтого кольору.Склад
1 таблетка кишечнорастворимая, вкрита плівковою оболонкою, містить:
активна речовина: езомепразол магнію дигідрат 21,8 мг, у перерахуванні на езомепразол 20 мг;
допоміжні речовини: гипролоза низкозамещенная (гідроксипропілцелюлоза) 14 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 37,2 мг, кремнію диокс��д колоїдний 2 мг, манітол 23 мг, натрію стеарилфумарат 2 мг, целюлоза мікрокристалічна 140 мг;
склад плівкової оболонки: Опадрай прозорий 8 мг, у тому числі:[гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) 6,4 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 1,6 мг]. Акрил-зелений З 22 мг, в тому числі: [метакрилової кислоти і этилакрилата сополімер [1:1] 14,52 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,22 мг, натрію гідрокарбонат 0,22 мг, натрію лаурилсульфат 0,11 мг, заліза оксид жовтий 0,154 мг, барвник індигокармін 0,176 мг, барвник брильянтовий голубий 0,066 мг, тальк 3,63 мг, титану діоксид 2,904 мг]. Триэтилцитрат 2 мг.Фармакологічна дія
Езомепразол є S-ізомером омепразолу і знижує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного інгібування протонної помпи в парієтальних клітинах шлунка. S - і R-ізомери омепразолу мають подібною фармакодинамической активністю.
Механізм дії
Езомепразол є слабкою основою, яке переходить в активну форму у сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин слизової оболонки шлунка та інгібує протонную помпу – фермент Н+/К+ - АТФазу, при цьому відбувається інгібування як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти.
Вплив на секрецію соляної кислоти в шлунку
Після перорального прийому 20 мг або 40 мг езомепразолу дія розвивається протягом 1 години. При щоденному прийомі препарату протягом 5 днів у дозі 20 мг один раз на добу середня максимальна концентрація соляної кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% (при вимірюванні концентрації кислоти через 6-7 годин після прийому препарату на 5-й день терапії).
У пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) і наявністю клінічних симптомів через 5 днів щоденного перорального прийому езомепразолу у дозі 20 мг або 40 мг значення внутрішньошлункового рН вище 4,0 підтримувалося протягом, у середньому, 13 і 17 годин 24 годин. На тлі прийому езомепразолу в дозі 20 мг на добу, значення внутрішньошлункового рН вище 4,0 підтримувалося не менше 8, 12 і 16 годин у 76%, 54% та 24% пацієнтів, відповідно.
Виявлена кореляція між концентрацією препарату в плазмі та інгібуванням секреції зі��яною кислоти (для оцінки концентрації використовували параметр AUC - площа під кривою «концентрація – час».
Терапевтичний ефект, що досягається в результаті інгібування секреції соляної кислоти
При прийомі препарату в дозі 40 мг загоєння рефлюкс-езофагіту настає приблизно у 78% пацієнтів через 4 тижні терапії та у 93% пацієнтів через 8 тижнів терапії.
Лікування эзомепразолом у дозі 20 мг 2 рази на добу в комбінації з відповідними антибіотиками протягом одного тижня приводить до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% пацієнтів.
Пацієнтам з неускладненою виразковою хворобою після тижневого эрадикационного курсу не потрібно подальшої монотерапії препаратами, що зменшують секрецію залоз шлунка, для лікування виразки та усунення симптомів.Показана ефективність езомепразолу при кровотечі з пептичної виразки, підтвердженому ендоскопічно.
Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції соляної кислоти
Під час лікування препаратами, що зменшують секрецію залоз шлунка, концентрація гастрину в плазмі завышается в результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти підвищується концентрація хромограніна А (CgA). Підвищення концентрації CgA може впливати на результати обстежень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання цього впливу необхідно тимчасово припинити прийом езомепразолу за 5 днів до проведення дослідження концентрації CgA. У пацієнтів, які тривалий час отримували езомепразол, відзначалося збільшення кількості энтерохромаффиноподобных клітин, ймовірно, св��занное з підвищенням концентрації гастрину в плазмі. У пацієнтів, які приймають препарати, що знижують секрецію залоз шлунка, протягом тривалого проміжку часу, частіше відзначається утворення залізистих кіст у шлунку. Ці явища зумовлені фізіологічними змінами в результаті вираженого інгібування секреції соляної кислоти. Доброякісні кісти і піддаються зворотному розвитку. Застосування лікарських препаратів, що пригнічують секрецію соляної кислоти в шлунку, у тому числі інгібіторів протонної помпи, супроводжуєся збільшенням вмісту в шлунку мікробної флори, в нормі присутній в шлунково-кишковому тракті. Застосування інгібіторів протонної помпи може призводити до незначного збільшення ризику інфекційних захворювань шлунково-кишкового тракту, спричиненої бактеріями роду Salmonella spp. і Campylibacter spp і, ймовірно, Clostridium difficile у госпіталізованих пацієнтів.
В ході двох проведених порівняльних досліджень з ранітидином езомепразол показав кращу ефективність лікування виразок шлунка у пацієнтів, які отримували нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2).Фармакокінетика
Абсорбція та розподіл
Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування використовують таблетки, вкриті кишечнорастворимыми оболонками. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється в R-ізомер.Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу в шлунку, однак це не робить істотного впливу на ефективність інгібування секреції соляної кислоти. Препарат швидко абсорбується, максимальна концентрація (Cmax) в плазмі досягається через 1-2 години після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на тлі щоденного прийому один раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50% і 68%, відповідно. Об'єм розподілу при рівноважної концентрації у здорових людей становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується з білками плазми на 97%.
Метаболізм та екскреція
Эзомепр��зол піддається метаболізму з участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Основна частина метаболізується за участю специфічного поліморфного ізоферменту CYP2C19, при цьому утворюються гидроксилированные і деметилированные метаболіти езомепразолу.
Метаболізм решти здійснюється ізоферментом CYP3A4, при цьому утворюється сульфопроизводное езомепразолу, що є основним метаболітом, що визначаються в плазмі.
Параметри, наведені нижче, відображають, в основному, характер фармакокінетики у пацієнтів з підвищеною а��тивностью ізоферменту CYP2C19.
Загальний кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату і 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення (Т1/2) становить 1,3 години при систематичному прийомі один раз на добу. AUC зростає при повторному прийомі езомепразолу. Дозозалежне збільшення AUC при повторному прийомі езомепразолу носить нелінійний характер, що є наслідком зниження метаболізму при першому проходженні через печінку, а також зниженням системного кліренсу, ймовірно, спричиненого інгібуванням изоферме��та СУР2С19 эзомепразолом та/або його сульфопроизводным.
При щоденному прийомі один раз на добу езомепразол повністю виводиться з плазми крові у перерві між прийомами і не кумулює.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію соляної кислоти в шлунку. При застосуванні внутрішньо до 80% дози виводиться у вигляді метаболітів нирками, решта – кишечником. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу.
Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів
Приблизно у 2,9 1,5% населення сн��дружина активність ізоферменту CYP2C19. У таких пацієнтів метаболізм езомепразолу, в основному,здійснюється з допомогою ізоферменту CYP3A4. При систематичному прийомі 40 мг езомепразолу одноразово на добу середнє значення AUC на 100% перевищує значення цього параметра у пацієнтів з підвищеною активністю ізоферменту CYP2C19. Середні значення максимальних концентрацій у плазмі у пацієнтів зі зниженою активністю ізоферменту підвищені приблизно на 60%. Зазначені особливості не впливають на дозу і спосіб застосування езомепразолу.
У літніх пацієнтівлого віку (71-80 років) метаболізм езомепразолу не зазнає значних змін.
Після одноразового прийому 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у жінок на 30% перевищує таку у чоловіків. При щоденному прийомі препарату один раз на добу відмінностей у фармакокінетиці у чоловіків і жінок не відзначається. Зазначені особливості не впливають на дозу і спосіб застосування езомепразолу.
У пацієнтів з печінковою недостатністю легкої та середньої ступенем тяжкості метаболізм езомепразолу може порушуватися. У пацієнтів з тяжкою печінкової недостатністю швидкість метаболізму знижена, що призводить до збільшення значення AUC для езомепразолу в 2 рази.
Вивчення фармакокінетики у пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилося.
Оскільки через нирки здійснюється виведення не самого езомепразолу, а його метаболіту, можна вважати, що метаболізм езомепразолу у пацієнтів з нирковою недостатністю не змінюється.
У дітей у віці 12-18 років після повторного прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу значення AUC і час досягнення максимальної концентрації (TCmax) у плазмі крові було схоже зі значенням AUC і ТСмаху дорослих.Побічні дії
Класифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ):
дуже часто - ?1/10 призначень (>10%)
часто - від ?1/100 до < 1/10 призначень (>1% та <10%)
нечасто - від ?1/1000 до <1/100 призначень (>0.1% та <1%)
рідко - від ?1/10000 до <1/1000 призначень (>0.01% та <0.1%)
дуже рідко - <1/10000 призначень (<0.01%)
частота невідома (не може бути оцінена на основі маихся даних.
У кожній групі небажані ефекти представлені в порядку зменшення їх серйозності.
Порушення з боку нервової системи
Часто: головний біль.
Нечасто: сонливість, безсоння, запаморочення, парестезії.
Рідко: збудження, занепокоєння, депресія.
Дуже рідко: агресивна поведінка, галюцинації.
Порушення з боку дихальної системи
Рідко: бронхоспазм.
Порушення з боку травної системи
Часто: біль у животі, діарея, метеоризм, то��нота, блювання, запор.
Нечасто: сухість у роті, підвищення активності «печінкових» ферментів.
Рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту (ШКТ), гепатит (з жовтяницею або без).
Дуже рідко: печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі, мікроскопічний коліт.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів
Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.
Частота невідома: ниркова недостатність.
Порушення з боку репродуктивної системы
Дуже рідко: гінекомастія.
Порушення з боку опорно - рухового апарату
Рідко: артралгія, міалгія.
Дуже рідко: м'язова слабкість.
Частота невідома: переломи шийки стегна, кісток зап'ястя, хребців.
Порушення з боку шкірних покривів
Нечасто: свербіж, висип, кропив'янка, дерматит, периферичні набряки.
Рідко: алопеція, фотосенсибілізація, нездужання, підвищена пітливість.
Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема.
Порушення з боку органів кровотворення
Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.
Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.
Порушення з боку органа почуттів
Нечасто: нечіткість зору.
Рідко: порушення смаку.
Алергічні реакції
Рідко: реакції гіперчутливості (наприклад, лихоманка, ангіоневротичний набряк, анафілактична реакція/анафілактичний шок).
Лабораторні та інструментальні дані
Рідко: гіпонатріємія.
Дуже рідко: гипомагниемія, гіпокальціємія внаслідок важкої гіпомагніємії, гіпокаліємія внаслідок важкої гіпомагніємії.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
При наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як значна спонтанна втрата маси тіла, повторне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена), а також при наявності виразки шлунка (або при підозрі на виразку шлунка слід виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування эзомепразолом може привести до згладжування симптоматики і відстрочити постановку діагнозу.
Пацієнти, які приймають препарат протягом тривалого періоду (особливо більше року), повинні знаходитися під регулярним наглядом лікаря.
Пацієнти, які приймають езомепразол «при необхідності», повинні бути проінструктовані про необхідність зв'язатися зі своїм лікарем при зміні характеру симптомів. Беручи до уваги коливання концентрації езомепразолу в плазмі при призначенні терапії «при необхідності», слід враховувати взаємодію препарату з іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаимодействие з іншими лікарськими засобами та інші види лікарської взаємодії»).
При застосуванні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori повинна враховуватися можливість лікарських взаємодій для всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4, тому під час застосування ерадикаційної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються за участі ізоферменту CYP3A4 (наприклад, цизаприду), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаимодействия кларитроміцину з цими лікарськими засобами.
При застосуванні інгібіторів протонного насоса, особливо при їх використанні у великих дозах і протягом тривалого періоду (більше 1 року) можливий ризик виникнення перелому шийки стегна, кісток зап'ястя і хребців (особливо у літніх пацієнтів). Так само відзначається утворення залізистих кіст у шлунку, зниження абсорбції вітаміну В12, розвиток гіпомагніємії.
Вплив на здатність керування транспортними засобами і механізмами
У період лікування може воозвиникнути запаморочення, нечіткість зору, сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при водінні автотранспорту і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Передозування
В даний час випадки передозування препарату езомепразолу описані вкрай рідко. Пероральний прийом езомепразолу у дозі 280 мг супроводжувався загальною слабкістю і симптомами з боку шлунково-кишкового тракту. Разовий прийом 80 мг езомепразол�� не викликав будь-яких негативних наслідків.
Лікування: Специфічний антидот невідомий. Гемодіаліз малоефективний. У разі передозування рекомендується проведення симптоматичної та загальної підтримуючої терапії.Свідчення
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)
Тривале підтримуюче лікування після загоєння ерозивного рефлюкс-езофагіту, профілактика рецидивів;
Симптоматичне лікування ГЕРХ.
Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
у складі комбінованої ті��апии:
Лікування виразки дванадцятипалої кишки, асоційованої з Helicobacter pylori;
Профілактика рецидивів пептичної виразки, асоційованої з Helicobacter pylori.
Тривала кислотоподавляющая терапія у пацієнтів, які перенесли кровотечу з пептичної виразки (після внутрішньовенного застосування препаратів, що знижують секрецію залоз шлунка, для профілактики рецидиву).
Пацієнти, які тривалий час приймають НПЗП
Лікування виразки шлунка, зумовленої прийомом НПЗП;
Профілактика виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, обусловленной прийомом НПЗП у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Синдром Золлингераэллисона або інші стани, які характеризуються патологічною гіперсекрецією залоз шлунка, в тому числі ідіопатична гіперсекреція.Протипоказання
- Підвищена чутливість до эзомепразолу, заміщених
бензімідазолів або до інших компонентів препарату;
- Дитячий вік до 12 років (у зв'язку з відсутністю даних про
ефективності та безпеки застосування препарату у даної групи пацієнтів);
- Дитячий вікт від 12 до 18 років за всіма показниками, крім ГЕРХ;
- Одночасний прийом з атазанавіром і нелфінавіром.
З обережністю
Тяжка ниркова недостатність (досвід застосування обмежений).
Застосування під час вагітності і в період грудного вигодовування
В даний час недостатньо даних про застосування езомепразолу під час вагітності. Результати епідеміологічних досліджень езомепразолу, що представляє собою рацематическую суміш, показали відсутність фетотоксичної дії або порушення розвиненийія плода. У дослідженнях на тваринах не виявлено будь-якого прямого або непрямого негативного впливу на розвиток ембріона або плода, як при введенні езомепразолу, так і при введенні рацематической суміші. Призначати препарат вагітним слід лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.Невідомо, чи виділяється езомепразол з грудним молоком, тому препарат не слід застосовувати в період грудного вигодовування.Лікарська взаємодія
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських препаратів
Зниження секреції соляної кислоти в шлунку на тлі лікування эзомепразолом та іншими інгібіторами протонного насоса може призвести до зміни абсорбції препаратів, всмоктування яких залежить від кислотності середовища. Подібно антацидам та інших препаратів, що знижують кислотність шлункового соку, застосування езомепразолу може призводити до зниження всмоктування кетоконазолу, ітраконазолу та эрлотиниба, і підвищенню всмоктування таких препаратів, як дигоксин.
Одночасний прийом эзомепраз��ла в дозі 20 мг один раз на добу і дигоксину підвищує біодоступність дигоксину на 10% (біодоступність дигоксину підвищувалася на величину до 30% у двох з 10 пацієнтів).
Відомо про взаємодію езомепразолу з деякими антиретровірусними препаратами. Механізми та клінічне значення цих взаємодій не завжди відомі. Збільшення значення рН на тлі терапії эзомепразолом може впливати на всмоктування антиретровірусних препаратів. Також можлива взаємодія на рівні ізоферменту CYP2C19.
При спільному призначенні эзомепразола і деяких антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, на тлі терапії эзомепразолом, відзначається зниження їх концентрації в сироватці. Тому їх одночасне застосування не рекомендується.
Спільне застосування езомепразолу у дозі 40 мг один раз добу та атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг у здорових добровольців, призводило до суттєвого зменшення біодоступності атазанавіру (AUC, а також максимальна та мінімальна концентрації зменшилися приблизно на 75%). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не комп��нсировало вплив езомепразолу на біодоступність атазанавіру.
При одночасному застосуванні езомепразолу та саквінавіру було відмічено підвищення концентрації саквінавіру в сироватці; при застосуванні з деякими іншими антиретровірусними препаратами їх концентрація не змінювалася. Враховуючи подібні фармакокінетичні і фармакодинамічні властивості омепразолу та езомепразолу, спільне застосування езомепразолу з антиретровірусними препаратами, такими як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується.
Езомепразол ингиб��рілої ізофермент CYP2C19 – основний фермент, що бере участь у його метаболізмі. Відповідно, спільне застосування езомепразолу з іншими препаратами, у метаболізмі яких бере участь ізофермент CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн та ін, може призвести до підвищення концентрацій цих препаратів в плазмі, що, в свою чергу, може вимагати зниження дози. Про це взаємодії особливо важливо пам'ятати при призначенні препарату Езомепразол Канон в режимі «при необхідності». При спільному прийомі 30 мг езомепразола та діазепаму, який є субстратом ізоферменту CYP2C19, відзначається зниження кліренсу діазепаму на 45%.
Призначення езомепразолу у дозі 40 мг призводило до підвищення залишкової концентрації фенітоїну у пацієнтів з епілепсією на 13%. У зв'язку з цим рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі на початку лікування эзомепразолом і при його відміні.
Одночасне застосування езомепразолу у дозі 40 мг призводить до підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові у пацієнтів з епілепсією на 13%.
Рекомендується контролювати концентрації фенитонина у плазмі крові на початку терапії эзомепразолом і при його відміні.
При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг один раз на добу збільшується АUC і TCmax вориконазола (субстрат ізоферменту CYP2C19) на 15% та 41% відповідно.
Спільний прийом варфарину і 40 мг езомепразолу не призводить до зміни часу коагуляції у пацієнтів, що тривало приймають варфарин. Однак повідомлялося про декілька випадків клінічно значущого підвищення індексу MHO (міжнародне нормалізоване відношення) при спільному применении варфарину та езомепразолу. Рекомендується контролювати MHO на початку і по закінченні спільного застосування езомепразолу та варфарину або інших похідних кумарину.
Спільний прийом цизаприду з 40 мг езомепразолу призводить до підвищення значень фармакокінетичних параметрів цизаприду у здорових добровольців AUC - на 18% і Т1/2 на 26%, для одного з активних метаболітів цитостазола збільшення склало 29% і 69% відповідно.
Одночасне застосування езомепразолу у дозі 40 мг з цизапридом призводить до підвищення значень фармакокинетических параметрів цизаприду у здорових добровольців AUC на 32% і Т1/2 на 31%, однак Смахпри цьому значно не змінювався.
Незначне подовження інтервалу QT, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при додаванні езомепразолу не збільшувалася.У деяких пацієнтів відзначали підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові на тлі одночасного застосування з інгібіторами протонного насоса. При застосуванні високих доз метотрексату слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Езомепразол не викликає клінічно значущих змін фармакокінетики амоксициліну та хінідину.Дослідження з оцінки короткострокового спільного застосування езомепразолу та напроксену або рофекоксиба не виявили клінічно
значущої фармакокінетичної взаємодії.
Одночасне нетривале застосування езомепразолу та напроксену або рофекоксиба не виявило клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
У клінічному дослідженні вивчали взаємодію при застосуванні клопідогрелю (300 мг навантажувальна ��оза, потім 75 мг\добу) з эзомепразолом (80 мг) одномоментно, в один і той же час протягом 5 днів. Активність тиолового метаболіту (активного метаболіту) клопідогрелю була знижена на 46% (1-й день терапії) і 42% (5-й день терапії), при прийомі клопідогрелю та омепразолу в один час. При прийомі клопідогрелю та езомепразолу в один час середня пригнічення агрегації тромбоцитів (IRA) було зменшено на 47% (протягом 24 годин терапії) і 30% (5-й день терапії).За результатами іншого дослідження: езомепразол при застосуванні з клопидогрелом не одномоментно, в різний час��я, не чинить інгібуючої дії на ізофермент CYP2C19. У дослідженнях були зареєстровані суперечливі дані клінічних проявів взаємодії з клопидогрелом по серцево-судинній системі.
При одночасному застосуванні з такролімусом можливе збільшення сироваткових концентрацій такролімусу.
Вплив лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
В метаболізм езомепразолу беруть участь ізоферменти CYP2C19 і CYP3A4.
Спільне застосування езомепразолу з кларитроміцином (500 мг 2 ��аза в добу), що інгібує ізофермент CYP3A4, призводить до збільшення значення AUC езомепразолу у 2 рази.
Спільне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітор ізоферменту CYP3A4 і CYP2C19, наприклад, вориконазола, може призводити до більш ніж 2-х кратного збільшення значення AUC для езомепразолу. Як правило, в таких випадках не потрібно проводити корекцію дози езомепразолу.
Лікарські препарати індукують ізоферменти CYP2C19 і CYP3A4, такі як рифампіцин і препарати звіробою продірявленого, при одночасному застосований��і з эзомепразолом можуть призводити до зниження концентрації езомепразолу у плазмі крові за рахунок прискорення метаболізму езомепразолу.
