Дозировка
Эпирубицин может применяться как в качестве монотерапии, так и в комбинации с другими цитостатиками в различных дозах в зависимости от схемы терапии. При индивидуальном подборе дозы следует руководствоваться данными специальной литературы. Внутривенное введение В качестве монотерапии рекомендованная стандартная доза на цикл для взрослых составляет 60-90 мг/м2 каждые 3-4 недели. Общая доза препарата в расчете на цикл может вводиться как одномоментно, так и разделенной на несколько введений, в течение 2-3 дней подряд. Если эпирубицин применяется в комбинации с другими противоопухолевыми препаратами рекомендованная доза на цикл должна быть соответственно снижена. В отдельных случаях могут использоваться высокие дозы эпирубицина 90-120 мг/м2 однократно с интервалом в 3-4 недели. Повторные введения препарата возможны только при исчезновении всех признаков токсичности (в особенности желудочно-кишечной и гематологической). У пациентов с выраженным нарушением функции почек (содержание креатинина в сыворотке крови > 5 мг/дл) следует применять более низкие дозы Эпирубицина-Эбеве. У пациентов с нарушением функции печени при содержании билирубина в сыворотке крови в пределах 1.2-3 мг/дл или уровне ACT в 2-4 раза превышающем ВГН, вводимая доза эпирубицина должна быть снижена на 50% от рекомендованной; при содержании билирубина в сыворотке крови более 3 мг/дл или уровне ACT более чем в 4 раза превышающем ВГН, доза должна быть снижена на 75% от рекомендованной. Рекомендуется назначение препарата в более низких дозах или увеличение интервалов между циклами у пациентов, которые ранее получали массивную противоопухолевую терапию, а также у пациентов с опухолевой инфильтрацией костного мозга. У пациентов пожилого возраста при проведении начальной терапии можно применять стандартные дозы и режимы. Для уменьшения риска развития тромбозов и экстравазации эпирубицин рекомендуется вводить через трубку системы для в/в инфузии, во время инфузии 0.9% раствора натрия хлорида или 5% раствора декстрозы. Продолжительность инфузии должна составлять от 3 до 20 мин в зависимости от дозы препарата и объема инфузионного раствора. Введение в мочевой пузырь Для лечения поверхностных опухолей мочевого пузыря рекомендуется проведение 8 еженедельных инстилляций по 50 мг (в 25-50 мл 0.9% раствора натрия хлорида). При появлении симптомов местного токсического действия (химический цистит) дозу следует снизить до 30 мг. При лечении рака мочевого пузыря in situ, в зависимости от индивидуальной переносимости, доза препарата может быть увеличена до 80 мг. Для профилактики рецидива после трансуpeтральной резекции поверхностных опухолей рекомендуется выполнение 4 еженедельных инстилляций по 50 мг с последующим выполнением 11 ежемесячных инстилляций в той же дозе. Эпирубицин вводят в мочевой пузырь через катетер и оставляют внутри мочевого пузыря на 1 ч. Во время инстилляции пациент должен переворачиваться с боку на бок, чтобы обеспечить равномерное воздействие раствора на слизистую оболочку мочевого пузыря. Чтобы не допустить чрезмерного разбавления препарата мочой, пациента следует предупредить о необходимости воздерживаться от питья в течение 12 ч перед инстилляцией. По окончании процедуры инстилляции пациент должен опорожнить мочевой пузырь. Следует соблюдать особую осторожность при катетеризации мочевого пузыря у пациентов с обструкцией мочеиспускательного канала, обусловленной массивными внутрипузырными опухолями. Внутриартериальное введение Больным с гепатоцеллюлярным раком для обеспечения интенсивного местного воздействия при одновременном уменьшении общего токсического действия Эпирубицин-Эбеве может быть введен в/а в главную печеночную артерию в дозе 60-90 мг/м2 с интервалом от 3 недель до 3 месяцев или в дозе 40-60 мг/м2 с интервалом в 4 недели.
Передозировка
Симптомы: выраженная миелосупрессия (преимущественно лейкопения и тромбоцитопения), токсические эффекты со стороны ЖКТ (преимущественно мукозиты), острые осложнения со стороны сердца. Лечение: антидот к эпирубицину не известен; проводят симптоматическую терапию.
Лекарственная форма
Концентрат красного цвета, прозрачный, свободный от посторонних частиц.
Состав
1 фл.
эпирубицина гидрохлорид 100 мг
Вспомогательные вещества: натрия хлорид, хлористоводородная кислота разбавленная, вода д/и.
Фармакологическое действие
Противоопухолевый препарат из группы синтетических антрациклиновых антибиотиков. На молекулярном уровне эпирубицин может образовывать комплекс с ДНК посредством интеркаляции между основными нуклеотидными парами, следствием которой является нарушение синтеза ДНК, РНК и белков; кроме того интеркаляция в ДНК является пусковым механизмом расщепления ДНК под действием топоизомеразы II, приводя к серьезным нарушениям в третичной структуре ДНК.
Как и доксорубицин, эпирубицин может быть вовлечен в реакции окисления/восстановления с образованием высокоактивных и высокотоксичных свободных радикалов. В меньшей степени, чем у доксорубицина, выражена системная (общая) и кардиогенная токсичность.
Фармакокинетика
После в/в введения быстро распределяется в тканях. Не проникает через ГЭБ. Связывается с белками плазмы крови (преимущественно с альбумином) на 77%.
Метаболизируется путем окисления в печени с образованием основного метаболита эпирубицинола (13-оксиэпирубицина) и конъюгатов с глюкуроновой кислотой.
Выведение препарата из организма носит трехфазный характер с медленной конечной фазой длительностью от 30 до 40 ч. Выводится главным образом с желчью и частично с мочой в неизмененном виде и в виде метаболитов. Через 72 ч приблизительно 43% препарата определяется в желчи и приблизительно16% в моче.
Побочные действия
Со стороны системы кроветворения: лейкопения, нейтропения. Цитопения обычно достигает наиболее низкого значения через 10-14 дней после введения препарата, восстановление картины крови обычно наблюдается на 21 день. Возможно также развитие тромбоцитопенни и анемии.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: проявлениями ранней (острой) кардиотоксичности эпирубицина является в основном синусовая тахикардия и/или аномалии на ЭКГ (неспецифические изменения волн ST-T). Также могут отмечаться тахиаритмии, включая желудочковую экстрасистолию и желудочковую тахикардию, а также брадикардия, AV блокада и блокада пучка Гиса. Возникновение этих явлений не всегда является прогностическим фактором развития впоследствии отсроченной кардиотоксичности, они редко бывают клинически значимыми и обычно не требуют отмены терапии эпирубицином. Поздняя (отсроченная) кардиомиопатия проявляется снижением фракции выброса левого желудочка и/или симптомами хронической сердечной недостаточности, такими как одышка, отек легких, ортостатический отек, кардиомегалия и гепатомегалия, олигурия, асцит, экссудативный плеврит, ритм галопа. Также могут отмечаться подострые явления, такие как перикардит/миокардит. Наиболее тяжелой формой вызванной антрациклинами кардиомиопатии является опасная для жизни сердечная недостаточность, которая представляет собой токсичность, ограничивающую суммарную дозу препарата.
Со стороны пищеварительной системы: анорексия, тошнота, рвота, стоматит, гиперпигментация слизистой оболочки ротовой полости, эзофагит, боли или ощущение жжения в области живота, эрозии желудка, кровотечения из ЖКТ, диарея, колит, повышение содержания общего билирубина и активности печеночных трансаминаз в сыворотке крови.
Со стороны мочевыделительной системы: окрашивание мочи в красный цвет в течение 1-2 дней после введения эпирубицина. Возможно появление гиперурикемии.
Со стороны органов зрения: конъюнктивит, кератит.
Со стороны эндокринной системы: аменорея (по окончании терапии происходит восстановление овуляции, однако может наступить преждевременная менопауза), олигоспермия, азооспермия (в ряде случаев количество сперматозоидов восстанавливается до нормального уровня; это может произойти через несколько лет после окончания терапии), приливы жара к лицу.
Дерматологические реакции: алопеция, сыпь, зуд, внезапные покраснения кожи, гиперпигментация кожи и ногтей, фоточувствительность и гиперчувствителеность облученных участков кожи (анамнестическая реакция на облучение).
Со стороны свертывающей системы крови: тромбоэмболические осложнения, включая эмболию легочной артерии (в ряде случаев с летальным исходом).
Местные реакции: эритематозная исчерченность по ходу вены, в которую производилась инфузия, местный флебит или тромбофлебит, флебосклероз (чаще при повторных введениях в вены небольшого диаметра). При попадании препарата и окружающие ткани - болезненность, выраженный целлюлит и некроз окружающих тканей.
При внутриартериальном введении в дополнение к системной токсичности могут наблюдаться язвы желудка и двенадцатиперстной кишки (вероятно, за счет рефлюкса препарата в желудочную артерию); сужение желчных протоков вследствие вызванного препаратом склерозирующего холангита.
При введении в мочевой пузырь: развитие химического цистита (дизурия, полиурия, никтурия, болезненное мочеиспускание, гематурия, дискомфорт в области мочевого пузыря), некроз стенок и сморщивание мочевого пузыря.
Прочие: общее недомогание, астения, лихорадка, озноб, анафилаксия, присоединение вторичных инфекций, развитие вторичного острого лимфолейкоза или миелолейкоза.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Лечение Эпирубицином должно проводиться под наблюдением врача, имеющего опыт применения противоопухолевых препаратов.
Для снижения риска токсического поражения сердца рекомендуется до начала и во время терапии эпирубицином проводить регулярный мониторинг его функции, включая оценку фракции выброса левого желудочка по данным ЭхоКГ или многоканальной радиоизотопной ангиографии, а также ЭКГ-мониторинг. Ранний клинический диагноз сердечной недостаточности, обусловленной применением препарата, очень важен для его успешного лечения.
Острая кардиотоксичность в большинстве случаев носит транзиторный (обратимый) характер, и обычно ее не рассматривают как показание к отмене терапии эпирубицином. Поздняя (отсроченная) токсичность (кардиомиопатия) зависит от суммарной дозы, в связи с чем рекомендованную кумулятивную дозу эпирубицина (900-1000 мг/м2), можно превышать лишь в исключительных случаях. К факторам риска кардиотоксичности относятся заболевания сердечно-сосудистой системы в активной стадии или скрытые, предшествующая или проводящаяся в данный момент лучевая терапия на область средостения/перикардиальную область, ранее проводившаяся терапия другими антрациклинами или антраценедионами, а также одновременное назначение других препаратов, которые подавляют сократительную функцию сердца. Вызванная эпирубицином кардиотоксичность развивается преимущественно на фоне лечения или в течение 2-х месяцев после его окончания, однако, могут возникать отсроченные побочные эффекты (через несколько месяцев или даже лет после окончания терапии).
При обнаружении признаков хронической кардиотоксичности лечение эпирубицином немедленно прекращают.
В процессе лечения эпирубицином, особенно при применении высоких доз, до и во время каждого цикла терапии необходимо проводить оценку гематологических показателей (содержание лейкоцитов, тромбоцитов, гемоглобина, форменных элементов крови) и печеночных функциональных тестов.
При появлении первых признаков экстравазации эпирубицина (жжение или болезненность в месте инъекции) инфузию следует немедленно прекратить. Оставшуюся дозу следует ввести в другую вену. Местно провести мероприятия по устранению последствий экстравазации. Целесообразно использовать пакеты со льдом.
При применении эпирубицина вследствие быстрого лизиса опухолевых клеток может наблюдаться гиперурикемия, в связи с чем пациентам во время терапии рекомендуется определять уровень мочевой кислоты, калия, кальция и креатинина в сыворотке крови. Гидратация, ощелачивание и профилактика аллопуринолом позволяют свести к минимуму
риск осложнений, связанных с синдромом лизиса опухоли.
При работе с эпирубицином необходимо соблюдать правила обращения с цитотоксическими веществами. Загрязненную препаратом поверхность рекомендуется обработать разбавленным раствором гипохлорита натрия (содержащим 1% хлора). При попадании препарата на кожу следует немедленно произвести обильное промывание кожи водой с мылом или раствором бикарбоната натрия; при попадании в глаза - оттянуть веки и промывать глаза (глаз) большим количеством воды в течение не менее 15 мин.
Показания
— рак молочной железы;
— рак яичников;
— немелкоклеточный и мелкоклеточный рак легкого;
— рак желудка и пищевода;
— первичный гепатоцеллюлярный рак;
— переходно-клеточный рак мочевого пузыря;
— саркома мягких тканей;
— остеосаркома;
— неходжкинская лимфома;
— болезнь Ходжкина;
— острый лейкоз;
— множественная миелома;
— рак поджелудочной железы;
— рак прямой кишки;
— рак головы и шеи.
Противопоказания
— беременность;
— период лактации (грудного вскармливания);
— детский возраст (эффективность и безопасность не установлены);
— повышенная чувствительность к эпирубицину или другим компонентам препарата, а также к другим антрациклинам или антрацендионам.
Для внутривенного введения
— выраженная миелосупрессия;
— выраженные нарушения функции печени;
— тяжелая сердечная недостаточность и аритмии;
— недавно перенесенный инфаркт миокарда;
— предшествующая терапия другими антрациклинами или антрацендионами в предельных суммарных дозах.
Для введения в мочевой пузырь
— инвазивные опухоли с пенетрацией в стенку мочевого пузыря;
— инфекция мочевых путей;
— воспаление мочевого пузыря.
Применение при беременности и кормлении грудью
Противопоказано назначение препарата при беременности и период лактации (грудного вскармливания).
Мужчины и женщины детородного возраста, получающие терапию эпирубицином, должны использовать надежные методы контрацепции.
Лекарственное взаимодействие
Эпирубицин может усиливать токсичность других противоопухолевых средств, особенно миелотоксичность и токсическое воздействие на ЖКТ.
При применении эпирубицина в составе комбинированной химиотерапии с другими потенциально кардиотоксичными препаратами, а также при его одновременном использовании с другими кардиоактивными препаратами (например, блокаторами кальциевых каналов), необходимо осуществлять мониторинг сердечной деятельности в течение всего периода проведения лечения.
Циметидин увеличивает T1/2 эпирубицина, поэтому на время проведения терапии Эпирубицином его следует отменить.
Раствор препарата Эпирубицин-Эбеве нельзя смешивать с другими препаратами, с щелочными растворами (возможен гидролиз эпирубицина), с гепарином (образуется осадок).
(5332)
Дозування
Епірубіцин може застосовуватися як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими цитостатиками в різних дозах залежно від схеми терапії. При індивідуальному підборі дози слід керуватися даними спеціальної літератури. Внутрішньовенне введення як монотерапії рекомендована стандартна доза на цикл для дорослих становить 60-90 мг/м2 кожні 3-4 тижні. Загальна доза препарату у розрахунку на цикл може вводитись як одночасно, так і розділеною на кілька введень, протягом 2-3 днів поспіль. Якщо еп��рубицин застосовується в комбінації з іншими протипухлинними препаратами, рекомендована доза на цикл повинна бути відповідно знижена. В окремих випадках можуть використовуватися високі дози эпирубицина 90-120 мг/м2 одноразово з інтервалом в 3-4 тижні. Повторні введення препарату можливі тільки при зникненні всіх ознак токсичності (особливо шлунково-кишкової та гематологічної). У пацієнтів з вираженим порушенням функції нирок (вміст креатиніну в сироватці крові > 5 мг/дл) слід застосовувати більш низькі дози Е��ирубицина-Эбеве. У пацієнтів з порушенням функції печінки при вмісті білірубіну в сироватці крові в межах 1.2-3 мг/дл або рівні ACT у 2-4 рази перевищує ВМН, що вводиться доза эпирубицина повинна бути знижена на 50% від рекомендованої; при вмісті білірубіну в сироватці крові більше 3 мг/дл або рівні ACT більш ніж в 4 рази перевищує ВМН, доза повинна бути зменшена на 75% від рекомендованої. Рекомендується призначення препарату в більш низьких доз або збільшення інтервалів між циклами для пацієнтів, які раніше отримували масивну противоопухолевую терапію, а також у пацієнтів з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. У пацієнтів літнього віку при проведенні початкової терапії можна застосовувати стандартні дози і режими. Для зменшення ризику розвитку тромбозів і екстравазації епірубіцин рекомендується вводити через трубку системи для в/в інфузії, під час інфузії 0.9% розчину натрію хлориду або 5% розчину декстрози. Тривалість інфузії повинна становити від 3 до 20 хв в залежності від дози препарату і обсягу інфузійного розчину. Введення в сечовий міхур Для ле��ения поверхневих пухлин сечового міхура рекомендується проведення 8 щотижневих інстиляцій по 50 мг (в 25-50 мл 0.9% розчину натрію хлориду). При появі симптомів місцевої токсичної дії (хімічний цистит) дозу слід знизити до 30 мг. При лікуванні раку сечового міхура in situ, залежно від індивідуальної переносимості, доза препарату може бути збільшена до 80 мг. Для профілактики рецидиву після трансуретральной резекції поверхневих пухлин рекомендується виконання 4 щотижневих інстиляцій по 50 мг з подальшим викон��ням 11 щомісячних інстиляцій у тій же дозі. Епірубіцин вводять в сечовий міхур через катетер залишають усередині сечового міхура на 1 ч. Під час інстиляції пацієнт повинен перевертатися з боку на бік, щоб забезпечити рівномірний вплив розчину на слизову оболонку сечового міхура. Щоб не допустити надмірного розведення препарату сечею, пацієнта слід попередити про необхідність утримуватися від питва протягом 12 год перед інстиляцією. По закінченні процедури інстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур. Следует дотримуватися особливої обережності при катетеризації сечового міхура у пацієнтів з обструкцією сечовивідного каналу, зумовленої масивними внутрипузырными пухлинами. Внутрішньоартеріальне введення Хворим на гепатоцелюлярний рак для забезпечення інтенсивного місцевого впливу при одночасному зменшенні загальної токсичної дії Епірубіцин-Эбеве може бути введений в/а в головну печінкову артерію в дозі 60-90 мг/м2 з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців або в дозі 40-60 мг/м2 з інтервалом у 4 тижні.Передозування
Симптоми: виражена мієлосупресія (переважно лейкопенія і тромбоцитопенія), токсичні ефекти з боку ШКТ (переважно мукозиты), гострі ускладнення з боку серця. Лікування: антидот до эпирубицину не відомий; проводять симптоматичну терапію.
Лікарська форма
Концентрат червоного кольору, прозорий, вільний від сторонніх часток.Склад
1 фл.
эпирубицина гідрохлорид 100 мг
Допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена, вода д/в.Фармакологічна дія
Протипухлинний препарат з групи синтетичних антрациклиновых антибіотиків. На молекулярному рівні епірубіцин може утворювати комплекс із ДНК шляхом інтеркаляції між основними нуклеотидными парами, наслідком якої є порушення синтезу ДНК, РНК і білків; крім того интеркаляция в ДНК є пусковим механізмом розщеплення ДНК під дією топоізомеразу ІІ, призводячи до серйозних порушень у третинній структурі ДНК.
Як і доксорубіцин, епірубіцин може бути залучений у реакції окислювання/відновлення з утворенням високоактивних і високотоксичних вільних радикалів. Меншою мірою, ніж у доксорубіцину, виражена системна (загальна) і кардиогенная токсичність.Фармакокінетика
Після в/в введення швидко розподіляється у тканинах. Не проникає через ГЕБ. Зв'язується з білками плазми крові (переважно з альбуміном) на 77%.
Метаболізується шляхом окислення в печінці з утворенням основного метаболіту эпирубицинола (13-оксиэпирубицина) і кон'югатів з глюкуроновою кислотою.
Виведення препарату з організму носить трехфа��ний характер з повільною кінцевою фазою тривалістю від 30 до 40 год. Виводиться головним чином з жовчю і частково із сечею в незміненому вигляді і у вигляді метаболітів. Через 72 год приблизно 43% препарату визначається в жовчі і приблизительно16% у сечі.Побічні дії
З боку системи кровотворення: лейкопенія, нейтропенія. Цитопенія звичайно досягає найбільш низького значення через 10-14 днів після введення препарату, відновлення картини крові звичайно спостерігається на 21 день. Можливо також розвиток тромбоцитопенни і анемії.
Зі зякщо сторони серцево-судинної системи: прояви ранньої (гострої) кардіотоксичності эпирубицина є в основному синусова тахікардія і/або аномалії на ЕКГ (неспецифічні зміни хвиль ST-T). Також можуть відзначатися тахіаритмії, включаючи шлуночкову екстрасистолію і шлуночкову тахікардію, а також брадикардія, AV блокада і блокада пучка Гіса. Виникнення цих явищ не завжди є прогностичним чинником розвитку згодом відстроченої кардіотоксичності, вони рідко бувають клінічно значущими і зазвичай не вимагають відміни т��рапии эпирубицином. Пізня (відстрочена) кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомами хронічної серцевої недостатності, такими як задишка, набряк легенів, ортостатичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, ексудативний плеврит, ритм галопу. Також можуть відзначатися підгострі явища, такі як перикардит/міокардит. Найбільш тяжкою формою спричиненої антрациклінами кардіоміопатії є небезпечна для життя серцева недостатність, яка являє собою токсичност��, обмежує сумарну дозу препарату.
З боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, стоматит, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, езофагіт, болі або відчуття печіння в ділянці живота, ерозії шлунка, кровотечі з ШКТ, діарея, коліт, підвищення вмісту загального білірубіну і активності печінкових трансаміназ у сироватці крові.
З боку сечовидільної системи: фарбування сечі в червоний колір протягом 1-2 днів після введення эпирубицина. Можлива поява гіперурикемії.
З�� боку органів зору: кон'юнктивіт, кератит.
З боку ендокринної системи: аменорея (по закінченні терапії відбувається відновлення овуляції, однак може наступити передчасна менопауза), олігоспермія, азооспермія (у ряді випадків кількість сперматозоїдів відновлюється до нормального рівня, це може відбутися через кілька років після закінчення терапії), припливи жару до обличчя.
Дерматологічні реакції: алопеція, висипання, свербіж, раптові почервоніння шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість і ��иперчувствителеность опромінених ділянок шкіри (анамнестичних реакція на опромінення).
З боку системи згортання крові: тромбоемболічні ускладнення, включаючи емболію легеневої артерії (у ряді випадків з летальним наслідком).
Місцеві реакції: еритематозна покресленість по ходу вени, в яку проводилася інфузія, місцевий флебіт або тромбофлебіт, флебосклероз (частіше при повторних введеннях у вени невеликого діаметра). При потраплянні препарату в оточуючі тканини - болючість, виражений целюліт і некроз навколишніх тканей.
При внутриартериальном введення в додаток до системної токсичності можуть спостерігатися виразки шлунка і дванадцятипалої кишки (імовірно, за рахунок рефлюкса препарату в шлункову артерію); звуження жовчних проток унаслідок спричиненого препаратом склерозуючого холангіту.
При введенні в сечовий міхур: розвиток хімічного циститу (дизурія, поліурія, ніктурія, хворобливе сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура), некроз стінок і зморщування сечового міхура.
Інші: загальна недомогание, астенія, лихоманка, озноб, анафілаксія, приєднання вторинних інфекцій, розвиток вторинного гострого лімфолейкозу або мієлолейкозу.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Лікування Эпирубицином повинно проводитися під наглядом лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів.
Для зниження ризику токсичного ураження серця рекомендується до початку і під час терапії эпирубицином проводити регулярний моніторинг його функції, включаючи оцінку фракції викиду лівого шлуночка за даними Ехокг або многоканальной радіоізотопної ангіографії, а також ЕКГ-моніторинг. Ранній клінічний діагноз серцевої недостатності, обумовленої застосуванням препарату, дуже важливий для його успішного лікування.
Гостра кардіотоксичність у більшості випадків має транзиторний (оборотний) характер, і зазвичай її не розглядають як показання до скасування терапії эпирубицином. Пізня (відстрочена) токсичність (кардіоміопатія) залежить від сумарної дози, у зв'язку з чим рекомендовану кумулятивну дозу эпирубицина (900-1000 мг/м2) можна перевищувати лише в ісзаключних випадках. До факторів ризику кардіотоксичності належать захворювання серцево-судинної системи в активній стадії або приховані, що передує або проводиться в даний момент променева терапія на область середостіння/перикардіальну ділянку, раніше проводилася терапія іншими антрациклінами або антраценедионами, а також одночасне призначення інших препаратів, які пригнічують скоротливу функцію серця. Викликана эпирубицином кардіотоксичність розвивається переважно на фоні лікування або протягом 2-х місяці�� після його закінчення, однак, можуть виникати відстрочені побічні ефекти (через кілька місяців або навіть років після закінчення терапії).
При виявленні ознак хронічної кардіотоксичності лікування эпирубицином негайно припиняють.
В процесі лікування эпирубицином, особливо при застосуванні високих доз, до і під час кожного циклу терапії необхідно проводити оцінку гематологічних показників (вміст лейкоцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, формених елементів крові) і печінкових функціональних тестів.
��ри появі перших ознак екстравазації эпирубицина (печіння або болючість у місці ін'єкції) інфузію слід негайно припинити. Решту дозу слід ввести в іншу вену. Місцево провести заходи по усуненню наслідків екстравазації. Доцільно використовувати пакети з льодом.
При застосуванні эпирубицина внаслідок швидкого лізису пухлинних клітин може спостерігатися гіперурикемія, в зв'язку з чим пацієнтам під час терапії рекомендується визначати рівень сечової кислоти, калію, кальцію і креатиніну в сыворотке крові. Гідратація, олужнення і профілактика алопуринолом дозволяють звести до мінімуму
ризик ускладнень, пов'язаних із синдромом лізису пухлини.
При роботі з эпирубицином необхідно дотримуватися правил поводження з цитотоксичними речовинами. Забруднену препаратом поверхню рекомендується обробити розведеним розчином гіпохлориту натрію (що містить 1% хлору). При попаданні препарату на шкіру слід негайно провести рясне промивання шкіри водою з милом або розчином бікарбонату натрію, при потраплянні в ��лазу - відтягнути повіки і промивати око (очі) великою кількістю води протягом не менше 15 хв.Свідчення
— рак молочної залози;
— рак яєчників;
— недрібноклітинний і дрібноклітинний рак легені;
— рак шлунка і стравоходу;
— первинний гепатоцелюлярний рак;
— перехідно-клітинний рак сечового міхура;
— саркома м'яких тканин;
— остеосаркома;
— неходжкінська лімфома;
— хвороба Ходжкіна;
— гострий лейкоз;
— множинна мієлома;
— рак підшлункової залози;
— рак прямої кишки;
— рак голови і шиї.Протипоказання
— вагітність;
— період лактації (грудного вигодовування);
— дитячий вік (ефективність і безпека не встановлені);
— підвищена чутливість до эпирубицину або інших компонентів препарату, а також до інших антрациклинам або антрацендионам.
Для внутрішньовенного введення
— виражена мієлосупресія;
— виражені порушення функції печінки;
— тяжка серцева недостатність і аритмії;
/> — нещодавно перенесений інфаркт міокарда;
— попередня терапія іншими антрациклінами або антрацендионами в граничних сумарних дозах.
Для введення в сечовий міхур
— інвазивні пухлини з пенетрацією в стінку сечового міхура;
— інфекція сечових шляхів;
— запалення сечового міхура.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Протипоказане призначення препарату при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).
Чоловіки і жінки дітородного віку, за��учающие терапію эпирубицином, повинні використовувати надійні методи контрацепції.Лікарська взаємодія
Епірубіцин може посилювати токсичність інших протипухлинних засобів, особливо миелотоксичность і токсичну дію на ШКТ.
При застосуванні эпирубицина у складі комбінованої хіміотерапії з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також при його одночасному використанні з іншими кардиоактивными препаратами (наприклад, блокаторами кальцієвих каналів), необхідно здійснювати моніторування��р серцевої діяльності протягом усього періоду проведення лікування.
Циметидин збільшує T1/2 эпирубицина, тому на час проведення терапії Эпирубицином його слід скасувати.
Розчин препарату Епірубіцин-Эбеве не можна змішувати з іншими препаратами, з лужними розчинами (можливий гідроліз эпирубицина), з гепарином (утворюється осад).
