Эгипрес 0,005+0,005 n30 капс (Эгипрес 0,005+0,005 n30 капс)

Дозування

Застосовувати Эгипрес внутрішньо, по 1 капсулі 1 раз на добу, в один і той же час, незалежно від прийому їжі. Доза препарату Эгипрес підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату: раміприлу та амлодипіну у пацієнтів з АГ. Препарат Эгипрес з фіксованими дозами активних компонентів не може застосовуватися для початкової терапії. Якщо хворим необхідна корекція доз, то її слід проводити тільки за допомогою титрации доз активних компонентів в монотерапії. Тільки після цього можливо застосований��е препарату Эгипрес з фіксованими дозами активних компонентів у нижчезазначених комбінаціях. При терапевтичної необхідності доза препарату Эгипрес може бути змінена на підставі індивідуального титрування доз окремих компонентів: 2,5 мг амлодипіну + 2,5 мг раміприлу або 5 мг амлодипіну + 5 мг раміприлу або 5 мг амлодипіну + 10 мг раміприлу або 10 мг амлодипіну + 5 мг раміприлу або 10 мг амлодипіну + 10 мг раміприлу. Эгипрес в дозі 10 мг амлодипіну + 10 мг раміприлу є максимальною добовою дозою препарату, яку не рекомендуєся перевищувати. Дозування 10 мг амлодипіну + 5 мг раміприлу (амлодипіну) та 5 мг амлодипіну + 10 мг раміприлу (за раміприлу) є максимальними добовими дозами. Дорослі У пацієнтів, які приймають діуретики, препарат слід призначати з обережністю, внаслідок ризику порушення водно-електролітного балансу. У цих пацієнтів слід контролювати функцію нирок і вміст калію в крові. Пацієнти літнього віку та пацієнти з нирковою недостатністю Виведення амлодипіну та раміприлу і його метаболітів у пацієнтів літнього віку і пацієнтів з нирковою недостатністю сповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати вміст креатиніну та калію в плазмі крові. Эгипрес може призначатися пацієнтам з КК дорівнює або перевищує 60 мл/хв. При КК<60 мл/хв, а також у пацієнтів з АГ, які перебувають на гемодіалізі, Эгипрес рекомендується тільки пацієнтам, що отримували 2.5 мг або 5 мг раміприлу як оптимальну підтримуючу дозу по ходу індивідуального титрування дози. Немає необхідності титрування індивідуальної дози амлодипіну у пацієнтів з порушенням ��ункции нирок. Эгипрес протипоказаний пацієнтам з КК?20 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла. Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Эгипрес пацієнтам з печінковою недостатністю через відсутність рекомендацій щодо дозування препарату у таких пацієнтів. Эгипрес рекомендується тільки пацієнтам, що отримували 2.5 мг раміприлу як оптимальну підтримуючу дозу по х��ду індивідуального титрування дози. Діти і підлітки Эгипрес не слід призначати дітям і підліткам до 18 років через відсутність даних щодо ефективності та безпеки застосування раміприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у вигляді монотерапії, так і у вигляді комбінованої терапії.

Лікарська форма

Капсули 5 мг+5 мг: Тверді желатинові капсули CONI–SNAP 3, самозакриваються, з основою і кришкою світло-бордового кольору, що містять суміш гранул і порошку білого або майже білого кольору, без або майже без запаху.

Склад

амлодипіна безилат 3,475/6,95/6,95/13,9/13,9 мг (що відповідає амлодипіну 2,5/5/5/10/10 мг) і раміприл 2,5/5/10/5/10 мг.

Допоміжні речовини: кросповідон 10/20/40/40/40 мг, гіпромелоза 0,59/1,18/2,36/2,36/2,36 мг, целюлоза мікрокристалічна 57,41/114,82/229,64/229,64/229,64 мг, глицерил дибегенат 1,025/2,05/4,1/4,1/4,1 мг.

Склад твердої желатинової капсули (CONI-SNAP 3), код кольору кришки і підстави 51072 (капсули 5 мг+5 мг): барвник брильянтовий блакитний (Е133), барвник червоний чарівний (Е129), титану діоксид, желатин.

Фармакологічна дія

•Гіпотензивний засіб комбініров��е (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту + блокатор «повільних» кальцієвих каналів)

Амлодипін

Амлодипін – похідне дигідропіридину. Зв'язуючись з дигидропиридиновыми рецепторами, блокує «повільні» кальцієві канали, інгібує трансмембранний перехід кальцію всередину клітин гладких м'язів судин і серця (більшою мірою в гладком'язові клітини судин, ніж в кардіоміоцити). Має антигіпертензивний та антиангінальний ефекти.

Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблюю-ним впливом на гладкі м'язи судин.

Амлодипін зменшує ішемію міокарда наступними двома шляхами:

1. Розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує ОПСС (постнагруз-ку), при цьому ЧСС практично не змінюється, що призводить до зниження споживання енергії і потреби міокарда в кисні.

2. Розширює коронарні та периферичні артерії і артеріоли як в нормальних, так і в ішемізованих зонах міокарда, що збільшує надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастическо�� стенокардією (стенокардія Принцметала) та запобігає розвитку коронароспазму, викликаного палінням.

У пацієнтів з АГ добова доза амлодипіну забезпечує зниження артеріального тиску протягом 24 год як у положенні на спині, так і стоячи). Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає різкого зниження артеріального тиску.

У пацієнтів зі стенокардію разова добова доза препарату збільшує тривалість виконання фізичного навантаження, затримує розвиток чергового нападу стенокардії та депресії сегмента ЅТ (на 1 мм) на фоні фі��ической навантаження, знижує частоту нападів стенокардії і потребу в нітрогліцерині.

Застосування амлодипіну у пацієнтів з ІХС

У пацієнтів із захворюваннями ССС (включаючи коронарний атеросклероз з поразкою від однієї посудини і до стенозу 3 і більше артерій і атеросклерозу сонних артерій), які перенесли ІМ, чрезкожную транслюминальную ангіопластику коронарних артерій (ТЛП) або страждають стенокардією) застосування амлодипін запобігає розвитку потовщення інтими-медії сонних артерій, значно знижує летальність від серцевоале-судинних причин, ІМ, інсульту, ТЛП, аортокоронарного шунтування, призводить до зниження числа госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії і прогресування ХСН, знижує частоту втручань, спрямованих на відновлення коронарного кровотоку.

Застосування амлодипіну у пацієнтів з СН.

Амлодипін не підвищує ризик смерті або розвитку ускладнень і смертельних випадків у пацієнтів з ХСН III–IV ФК за NYHA на тлі терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами АПФ. У пацієнтів з ХСН ???-?V ФК за NYHA неішемічною етіології прі застосуванні амлодипіну існує ймовірність виникнення набряку легенів.

Амлодипін не викликає несприятливих метаболічних ефектів, у тому числі він не впливає на зміст показників ліпідного профілю.



Раміприл

Раміприлат, що утворюється за участю «печінкових» ферментів активний метаболіт раміприлу, є довготривалих інгібітором ферменту дипептидилкарбоксипептидази I (синоніми: ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент кініназа ?? кат��лізує перетворення ангіотензину і в активну судинозвужувальну речовину - ангіотензин II та сприяє розпаду брадикініну. Зниження утворення ангіотензину II та інгібування розпаду брадикініну призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ).

Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах обумовлює кардиопротективное і эндотелиопретективное дію раміприлу за рахунок активації простагландиновой системи і, відповідно, збільшення синтезу простагландинів (ПГ), стимул��рующих утворення оксиду азоту (NO) в эндотелиоцитах.

Ангіотензин ?? стимулює вироблення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону і підвищення вмісту іонів калію в сироватці.

При зниженні вмісту ангіотензину ?? у крові усувається його гальмуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми крові.

Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема, «сухого кашлю) пов'язане з підвищенням активності брадикініну.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом раміприлу призводить до зниження артеріального тиску у положенні на спині і стоячи, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ЗПОС), практично не викликають змін в нирковому кровотоці і швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 год після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 год, і зберігається протягом 24 год. При курсовому прийомі антигіпертензивний ефект може поступово збільшуватися, стабілізуючись зазвичай до 3-4 тижні регулярного прийому препарату і потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого і значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому «відміни»).

У пацієнтів з АГ раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда і судинної стінки.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) раміприл снижае�� ЗПОС (зменшення післянавантаження на серце), збільшує ємність венозного русла і знижує тиск наповнення лівого шлуночка (ЛШ), що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спосте-ється збільшення серцевого викиду, фракції викиду і покращання переносимості фізичного навантаження.

При діабетичній та недиабетической нефропатії прийом раміприлу уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності і час настання термінальної стадії ниркової недостаточностюки і, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу або трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної або недиабетической нефропатії раміприл зменшує ступінь вираженості альбумінурії.

У пацієнтів з високим ризиком розвитку захворювань серцево-судинної системи (ССС) внаслідок наявності судинних уражень (діагностована ішемічна хвороба серця (ІХС), облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним доповнить��льним факто-ром ризику (мікроальбумінурія, АГ, збільшення вмісту загального холестерину, зниження вмісту холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ), паління) додавання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда (ІМ), інсульту і смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потреба в процедурах реваскуляризації, уповільнює виникнення або прогресування ХСН.

У пацієнтів з серцевою недостатністю (СН), що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (ГІМ) (2-9 добу), при прийомі раміприлу, починаючи з 3 по 10 добу ГІМ, знижується ризик показника смертності (на 27%), ризик раптової смерті (на 30%), ризик прогресування ХСН до важкої - III–IV функціональний клас (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA) - резистентної до терапії (на 27%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток СН (на 26%).

У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом, як з АГ, так і з нормальними показниками АТ, раміприл ��начительно знижує ризик розвитку нефропатії і виникнення мікроальбумінурії.

Фармакокінетика

Амлодипін

Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре абсорбується, час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (TCmax) при пероральному прийомі становить 6-12 год. Абсолютна біодоступність залишає 64-80%. Vd складає приблизно 21 л/кг Зв'язок з білками плазми крові становить приблизно 97,5%. Прийом їжі не впливає на всмоктування амлодипіну. Препарат проникає через ге-матоэнцефалический бар'єр.

T1/2 з плазмы крові становить приблизно 35-50 год, що відповідає призначенню препарату один раз на добу. У пацієнтів з печінковою недостатністю та тяжкою ХСН T1/2 збільшується до 56-60 ч. Загальний кліренс — 0,43 л/год/кг

Стабільна Css (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів постійного приймання амлодипіну, він метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. 10% вихідного препарату і 60% метаболітів виводиться нирками, а 20% - через кишечник. Виведення з грудним молоком невідомо. В ході гемодіалізу амлодипін не видаляється.

Застосування у больных нирковою недостатністю

T1/2 з плазми крові у хворих з нирковою недостатністю збільшується до 60 ч. Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелює зі ступенем порушення функції нирок.

Застосування у літніх пацієнтів

У літніх пацієнтів ТСмах і Cmax амлодипіну практично не відрізняються від таких у більш молодих пацієнтів. У пацієнтів літнього віку, які страждають на ХСН, відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC і T1/2 65 год





Раміприл

Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (50-60%). Прийом їжі сповільнює його абсорбцію, але не впливає на ступінь всмоктування. Раміприл піддається інтенсивному пресистемному метаболізму/активації (головним чином, у печінці шляхом гідролізу), в результаті якого утворюється його єдиний активний метаболіт — раміприлат, активність якого щодо інгібування АПФ приблизно в 6 разів перевищує активність раміприлу. Крім цього, в результаті метаболізму раміприлу утворюється не обладающ��й фармакологічною активністю дикетопиперазин, який потім піддається кон'югації з глюкуроновою кислотою. Раміприлат також глюкуронируется і метаболізується до дикетопіперазинової кислоти.

Біодоступність раміприлу після прийому всередину коливається від 15% (для дози 2,5 мг) до 28% (для дози 5 мг). Біодоступність раміприлату після прийому внутрішньо 2,5 мг і 5 мг раміприлу становить приблизно 45% (у порівнянні з його біодоступністю після внутрішньовенного введення у тих же дозах).

Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні концентричніреєстрації в плазмі крові (Cmax) раміприлу і раміприлату досягаються через 1 і 2-4 год, відповідно. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається в кілька етапів: фаза розподілу та виведення з періодом напіввиведення (T1/2) раміприлату, що становить приблизно 3 год, потім проміжна фаза з T1/2 раміприлату, що становить приблизно 15 год, і кінцева фаза з дуже низькою концентрацією раміприлату в плазмі крові і T1/2 раміприлату, що становить приблизно 4-5 днів. Ця кінцева фаза зумовлена повільним вивільненням ра��иприлата з міцної зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо у дозі 2,5 мг і більше, рівноважна плазмова концентрація (Сѕѕ) раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату «ефективний» T1/2 у залежності від дози, становить 13-17 год.

Зв'язування з білками плазми крові приблизно становить для раміприлу 73%, а для раміприлату — 56%.

Після внутрішньовенного (в/в) введення обсяги розподілу (Vd) раміприлу �� раміприлу-та становлять приблизно 90 і 500 л, відповідно.

Після прийому всередину міченого радіоактивним ізотопом раміприлу (10 мг) 39% радіоактивності виводиться через кишечник і близько 60% — нирками. Після в/в введення раміприлу, 50-60% дози виявляється в сечі у вигляді раміприлу і його метаболітів. Після в/в введення раміприлату близько 70% дози виявляється в сечі у вигляді раміприлату і його метаболітів, інакше кажучи, при в/в введенні раміприлу та раміприлату значна частина дози виводиться через кишечник з жовчю, минаючи нирки (50 і 30%,��тветственно). Після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу у пацієнтів з дренуванням жовчних проток практично однакові кількості раміприлу та його метаболітів виділяються нирками і через кишечник протягом перших 24 год після прийому.

Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі були ідентифіковані як рамі-прилат і метаболіти раміприлату. Глюкуронід раміприлу і раміприлу дикетопиперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст у сечі неметаболизированного раміприлу становить приблизно 2%.

П��і порушення функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) менше 60 мл/хв виведення раміприлату і його метаболітів нирками сповільнюється. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі крові, яка знижується повільніше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. При прийомі раміприлу у високих дозах (10 мг) порушення функції печінки призводить до уповільнення пресистемного метаболізму раміприлу до активного раміприлату і більш повільного виведення раміприлату.

У здорових добровольців і у пацієнтів з АГ після 2 тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг не спостерігається клінічно значущого накопичення раміприлу і рамі-прилата. У пацієнтів з ХСН після 2 тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг відзначається 1,5–1,8-кратне збільшення концентрацій раміприлату в плазмі крові і площі під фармакокінетичною кривою концентрації речовини у плазмі в залежності від часу (AUC).

У здорових добровольців літнього віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу і раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців

Побічні дії>Зазначені нижче небажані ефекти даються у відповідності з наступними граду-ціями частоти їх виникнення за класифікацією ВООЗ:

дуже часті: понад 1/10 (більше 10%);

часті: понад 1/100 але менше 1/10 (більш 1%, але менше 10%);

нечасті: більш 1/1000 але менш 1/100 (понад 0,1%, але менше 1%);

рідкісні: більш 1/10000 але менше 1/1000 (більше 0,01%, але менше 0,1%);

дуже рідкісні: менше 1/10000 (менше 0,01%).



Амлодипін

З боку ССС: часто - периферичні набряки (щиколоток і стоп), відчуття серцебиття; нечасто — надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, васкуліт; рідко — розвиток або посилення СН; дуже рідко — порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію і мерехтіння передсердь), ЇМ, болі в грудній клітці, мігрень.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто — арт-ралгия, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко — міастенія.

З боку ЦНС і периферичної нервової системи: часто - відчуття жару і припливів крові до шкіри обличчя, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, з��нливость; нечасто — нездужання, непритомність, підвищене потовиділення, астенія, гіпестезії, парестезії, периферична нейропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривога; рідко — судоми, апатія; дуже рідко — атаксія, амнезія, зареєстровані окремі випадки екстрапірамідних синдрому.

З боку травної системи: часто - біль у черевній порожнині, нудота; нечасто — блювання, зміни режиму дефекації (включаючи запор, метеоризм), диспепсія, діарея, анорексія, сухість слизистой оболонки порожнини рота, спрага; рідко — гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко — гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності «печінкових» трансаміназ, гепатит.

З боку крові: дуже рідко — тромбоцитопенічна пурпура, тромбоцитопенія, лейкопенія.

Метаболічні порушення: дуже рідко — гіперглікемія.

З боку дихальної системи: нечасто — задишка, риніт; дуже рідко — кашель.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — прискорений��ве сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція; дуже рідко — дизурія, поліурія.

Алергічні реакції: нечасто — шкірний свербіж, висип; дуже рідко — ангіоневротичний набряк, мультиформна эртиема, кропив'янка.

Інші: нечасто — алопеція, «дзвін» у вухах, гінекомастія, збільшення/зменшення маси тіла, порушення зору, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах, збочення смаку, озноб, носова кровотеча; рідко — дерматит; дуже рідко — паросмія, ксеродермія, «холодний»��, порушення пігментації шкіри.





Раміприл

З боку серця: нечасто — ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або ЇМ, тахікардія, аритмії (поява або посилення), відчуття серцебиття, периферичні набряки.

З боку судин: часто — надмірне зниження артеріального тиску, порушення ортостатичної регуляції судинного тонусу (ортостатична гіпотензія), синкопе стану; нечасто — «припливи» крові до шкіри обличчя; рідко — виникнення або посилення порушень кровообігу на тлі стенозирую��їх судинних уражень, васкуліт; частота невідома — синдром Рейно.

З боку центральної нервової системи (ЦНС): часто — головний біль, відчуття «легкості» в голові; нечасто — запаморочення, агевзія (втрата смакової чутливості), дизгевзія (порушення смакової чутливості), парестезії (відчуття печіння); рідко — тремор, порушення рівноваги; частота невідома — ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій, паросмія (порушення ��осприятия запахів).

З боку органа зору: нечасто — порушення зору, включаючи нечіткість зорово-го сприйняття; рідко — кон'юнктивіт.

Порушення з боку органу слуху: рідко — порушення слуху, дзвін у вухах.

З боку психіки: нечасто — пригнічений настрій, тривога, нервозність, рухове занепокоєння, порушення сну, включаючи сонливість; рідко — сплутаність свідомості; частота невідома — порушення концентрації уваги.

З боку дихальної системи: часто — сухий кашель (посилюється але��ам і в положенні лежачи), бронхіт, синусит, задишка; нечасто — бронхоспазм, включаючи погіршення перебігу бронхіальної астми, закладеність носа.

З боку травної системи: часто — запальні реакції в шлунку і кишечнику, розлади травлення, відчуття дискомфорту в області живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; нечасто — панкреатит, у т. ч. і з летальним результатом (випадки панкреатиту з летальним наслідком при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози у плазмі дорови, интестинальный ангіоневротичний набряк, біль у животі, гастрит, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота; рідко — глосит; частота невідома — афтозний стоматит (запальна реакція слизової оболонки порожнини рота).

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення активності «печінкових» ферментів і вмісту кон'югованого білірубіну в плазмі крові; рідко — холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження; частота невідома — гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолитическ��ї гепатит (летальний результат спостерігався вкрай рідко).

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення виділення кількості сечі, посилення раніше існуючої протеїнурії, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — тимчасова імпотенція за рахунок еректильної дисфункції, зниження лібідо; частота невідома — гінекомастія.

З боку крові та лімфатичної з��системи: нечасто — еозинофілія; рідко — лейкопенія, включаючи нейтропенію і агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенія; частота невідома — пригнічення кістково-мозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія.

З боку шкірних покривів і слизових оболонок: часто — шкірний висип, зокрема, макулопапульозний; нечасто — ангіоневротичний набряк, в т. ч. і з летальним результатом (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що приводить до летального результату), шкірний свербіж, гіпергідроз (підвищена пітливість); рідко — ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізисом; дуже рідко — реакції фотосенсибілізації; частота невідома — токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, погіршення перебігу псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфигоидная або лихеноидная (лішаевідная) екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто — м-ві судоми, міалгія; нечасто — артралги��.

З боку обміну речовин, харчування та лабораторних показників: часто — підвищення вмісту калію в крові; нечасто — анорексія, зниження апетиту; частота невідома — зниження концентрації натрію в крові, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

З боку імунної системи: частота невідома — анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується кількість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отруту комах), підвищення титру антинуклеарних антитіл.

��бщіе порушення: часто — біль у грудях, відчуття втоми; нечасто — підвищення температури тіла; рідко — астенія (слабкість).

Особливості продажу

рецептурні

Особливі умови

Особливі вказівки, що відносяться до раміприлу і амлодипіну, застосовні до препарату Егі-прес.

Особливі вказівки, що відносяться до прийому амлодипіну

При лікуванні АГ амлодипін може поєднуватися з прийомом тіазидних діуретиків, альфа - і бета-адреноблокаторів, інгібіторів АПФ, нітратів пролонгованої дії, суб-лінгвальних нітрогліцерином, НПЗП, антибіотиків�� і гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.

При лікуванні стенокардії амлодипін можна призначати в комбінації з іншими антиан-гинальными засобами, в тому числі у пацієнтів, рефрактерних до лікування нітратами і/або бета-адреноблокаторами в адекватних дозах.

Амлодипін не чинить будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові і може застосовуватися при лікуванні пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Амлодиин може бути застосований і в тих випадках, коли пацієнт пр��драсположен до вазо-спазму/вазоконстрикції.

Пацієнтам з малою масою тіла, невисокого зросту і пацієнтам з вираженим порушенням-їм функцій печінки може знадобитися менша дозування.

Під час лікування необхідний контроль маси тіла та нагляд у стоматолога (запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен).





Особливі вказівки, що відносяться до прийому раміприлу

Перед початком лікування раміприлом необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. Пацієнтам, які раніше брали діу��етики, необхідно їх скасувати або, принаймні, знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому раміприлу (в цьому випадку слід регулярно контролювати стан пацієнтів з ХСН, у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації при збільшенні ОЦК).

Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо «петльових»), необхідно забезпечити регулярне медичне спостереження за пацієнтом упродовж не менше 8 год для своєчасного вжиття відповідних заходів у разі надмірного зниження АД.

Якщо раміприл використовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то в них слід регулярно контролювати артеріальний тиск, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів існує підвищений ризик надмірного зниження артеріального тиску.

При злоякісній АГ і СН, особливо в гострій стадії ЇМ, лікування із застосуванням раміприлу слід розпочинати тільки в умовах стаціонару.

У пацієнтів з ХСН прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження АТ, яке в ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією і зрідка — розвитком гострої ниркової недостатності.

Слід дотримуватися обережності при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ; у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок.

У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може представляти певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування повинно починатися під суворим медичним наглядом.

Слід дотримуватися остор��жность при фізичному навантаженні і/або спекотну погоду, через ризик підвищеного потовиділення і дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові і зниження вмісту натрію в крові.

Під час лікування не рекомендується вживати алкоголь.

Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

У пацієнтів, які отримували л��чення інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або мови, або порушенні ковтання чи дихання, пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк локалізується в ділянці язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання чи дихання), може загрожувати життю і вимагає проведення невідкладних заходів з його купіруванню: підшкірне введення 0,3–0,5 мг або внутрішньовенне крапельне введение 0,1 мг епінефрину (під контролем АТ, ЧСС і ЕКГ) з подальшим застосуванням ГКС (в/в, в/м або внутрішньо); також рекомендовано внутрішньовенне введення антигістамінних засобів (антагоністів Н1 - та Н2-гістамінових рецепторів), а в разі недостатності інактиваторів ферменту С1-естерази можна розглянути питання про необхідність введення в доповнення до епінефрину інгібіторів ферменту С1-естерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним повинно проводитися до повного купірування симптомів, але не менше 24 год.

У пацієнтів, приї��вших інгібітори АПФ, спостерігалися випадки интестинального ангіоневротичного набряку, який проявлявся болями в животі з нудотою і блюванням або без них); у деяких випадках одночасно спостерігався і ангіоневротичний набряк обличчя. При появі у пацієнта на тлі лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати і можливість розвитку у них интестинального ангіоневротичного набряку.

Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути комах (бджоли, оси), і одновремен��ий прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишку, блювання, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними для життя. На тлі лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше і протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути комах, то інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним ЛЗ іншого класу.

При використанні інгібіторів АПФ були вп��сани небезпечні для життя, що швидко розвиваються, анафілактоїдні реакції, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофильтрации із застосуванням певних високопроточних мембран (наприклад, полиакрилнитрильных мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного використання раміприлу і такого роду мембран (наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації). В даному випадку переважно застосування інших мембран або виключення прийому інгібітору АПФ. Подібні реакц��і спостерігалися при аферезе ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату. Тому даний метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітор АПФ.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратами раміприлу може бути посиленої або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватись особливої обережності.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічне) сліднеобхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Застосування інгібітора АПФ у пацієнтів, що піддаються великому хірургічного втручання та/або загальної анестезії, що може призвести до вираженого зниження АТ, якщо використовуються засоби для загальної анестезії з гіпотензивною дією. Це пов'язано з блокуванням утворення ангіотензину ?? на тлі компенсаторного підвищення активності реніну. В такому випадку слід збільшити об'єм циркулюючої рідини. Рекомендується припинити прийом інгібітора АПФ за 24 години до хір��ргического втручання.

На підставі результатів епідеміологічних досліджень припускається, що одночасний прийом інгібіторів АПФ та інсуліну, а також гіпоглікемічних засобів для прийому всередину може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. У пацієнтів з цукровим діабетом потрібен регулярний контроль глікемії, особливо під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Рекомендує��я вести ретельне спостереження за новонародженими, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторами АПФ, для виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

При олігурії необхідно підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії шляхом введення відповідних рідин і судинозвужувальних засобів. У таких новонароджених є ризик розвитку олігурії і неврологічних розладів, можливо, через зниження ниркового і мозкового кровотоку внаслідок зниження артеріального тиску, що викликається інгібіторами АПФ.

На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникнути сухий кашель. Кашель длитель-але зберігається на тлі прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі у пацієнта «сухого кашлю слід пам'ятати про можливе ятрогенному характе-ри цього симптому.

У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у представників інших рас, на тлі прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Раміприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо виявляє менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з п��едставителями інших рас. Можливо, це розходження обумовлене тим, що у пацієнтів з АГ негроїдної раси частіше відзначається низька активність реніну.

Контроль лабораторних показників до і під час лікування раміприлом (до 1 разу на місяць у перші 3-6 міс лікування) включає:

Контроль функції нирок (визначення вмісту креатиніну в сироватці)

При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та у подальшому рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібен пацієнтам із СН, порушенням функції нирок, після трансплантації нирок, пацієнтам з реноваскулярными захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії при наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення рівня сироваткового креатиніну може бути показником зниження функції нирок).

Контроль вмісту електролітів

Рекомендується регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію в сироватці потрібен пацієнтам з порушеннямишениями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, ХСН.

Контроль гематологічних показників (вміст гемоглобіну, кількості лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарна формула)

Рекомендується контролювати показники загального аналізу крові для виявлення можливої лейкопенії. Більш регулярний моніторинг рекомендується на початку лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші ЛЗ, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів з підвищеним ризиком її розвитку, а також при перших ознаках розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2000/мкл) вимагає припинення лікування раміприлом.

При появі симптомів, обумовленої лейкопенією (наприклад, пропасниці, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові. У випадку з'являється��ня ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі і слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові.

Визначення активності «печінкових» ферментів, концентрації білірубіну в крові

При появі жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів лікування раміприлом слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за хворим.



Вплив на здатність до водіння транспортних засобів і управління механіз-мами />
В період лікування препаратом рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами та від занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (можливо запаморочення, особливо на початку лікування та у пацієнтів, які приймають діуретичні ЛЗ, зниження концентрації уваги). Після першої дози, а також після значного підвищення дози препарату не рекомендується керувати транспортними засобами та працювати з технічними обладнання��м протягом кількох годин.

Свідчення

Артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія ам-лодипином і раміприлом в дозах, як в комбінації)

Протипоказання

Амлодипін

Підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину;

Тяжка артеріальна гіпотензія (САТ менше 90 мм рт. ст.), шок (включаючи кардіогенний);

Обструктивний процес, що утруднює викид крові з лівого шлуночка (наприклад, клінічно значимий стеноз аорти)

Гемодинамічно нестабильва серцева недостатність після інфаркту міокарда;

Вагітність;

Період грудного вигодовування;

Вік до 18 років (безпека і ефективність не визначені).



Раміприл

Підвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів ангиотензинпревра-щающего ферменту (АПФ);

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий або ідіопатичний, а також пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ);

Гемодинамічно значимий стеноз ниркових артерій (двусторонни�� або однобічний у разі єдиної нирки);

Артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск (САТ) <90 мм. рт.ст.) або стану з нестабільними показниками гемодинаміки;

Гемодинамічно значимий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;

Первинний гіперальдостеронізм;

Тяжка ниркова недостатність (КК<20 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла)

Гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній);

Вагітність;

Період грудного вигодовування;

Нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикотероидами (ГКС), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними засобами (досвід клінічного застосування недостатній);

Декомпенсована хронічна серцева недостатність (досвід клінічного застосування недостатній);

Вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній);

Гемодіаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з отріцательале зарядженою поверхнею, таких як высокопроточные мембрани з полиакрилнитрила (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості);

Апоферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) із застосуванням декстрану сульфату (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості);

Десенсибілізуюча терапія при реакціях підвищеної чутливості до отрути комах - бджіл, ос;

Гостра стадія інфаркту міокарда у пацієнтів з такими захворюваннями як:

- тяжка серцева недостатність (?V функціональний класс за NYHA);

- небезпечні для життя шлуночкові порушення ритму серця;

- «легеневе» серце.

Одночасне застосування препаратів, що містять алискирен, у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв) і пацієнтів з цукровим діабетом.

Амлодипін+раміприл

Підвищена чутливість до допоміжних речовин, що входять до складу препарату;

Вагітність;

Період грудного вигодовування;

Ниркова недостатність: КК?20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла;

Вік до 18 ��ет (досвід клінічного застосування недостатній).



З обережністю

З обережністю застосовувати комбінацію амлодипін+раміприл при наступних захворюваннях і станах:

- атеросклеротичні ураження коронарних і церебральних артерій (небезпека над-мірного зниження АТ);

- підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), при якому при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок:

• виражена, особливо злоякісна АГ,

• ХСН, особенно важка чи з приводу якої приймаються інші лікарські засоби (ЛЗ) з антигіпертензивну дію,

• гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (при наявності обидві-їх нирок),

• попередній прийом діуретиків,

• порушення водно-електролітного балансу, зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (у тому числі на тлі прийому діуретиків, безсольової дієти, діареї, блювоти, обиль-ного потовиділення);

- одночасне застосування з препаратами, що містять алискирен (при подвійній бло-кае РААС підвищується ризик різкого зниження артеріального тиску, гіперкаліємії і погіршення функції нирок);

- порушення функції печінки – недостатність досвіду застосування: можливо як посилення, так і ослаблення ефектів раміприлу; при наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС;

- порушення функції нирок (КК більше 20 мл/хв);

- стан після трансплантації нирок;

- системні захворювання сполучної тканини, в тому числі системний червоний вовчак, склеродермія, супутня терапія препаратами, здатними спричиняти зміни в картині периферичної крові (у тому числі алопуринолом, прокаїнамідом) – можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу;

- цукровий діабет - ризик розвитку гіперкаліємії;

- літній вік - ризик посилення антигіпертензивної дії;

- гіперкаліємія;

- гіпонатріємія;

- ХСН неішемічною етіології III–IV функціонального класу по класифікації NYНА;

- аортальний стеноз;

- синдром слабкості синусового вузла;

- мітральний стеноз;

- артеріальна гіпотензія;

- єдина функціонуюча нирка;

- реноваскулярна гіпертензія;

- одночасне застосування дантролену, эстрамустина, калійзберігаючих діуретиків і препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію;

- хірургічне втручання/загальна анестезія;

- проведення гемодіалізу із застосуванням високопроточних мембран (наприклад, AN69®).



Застосування при вагітності і в період грудного вигодовуванняr />
Вагітність

Препарат протипоказаний для застосування, так як раміприл може надати несприятливий вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження АТ плода і новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактури кінцівок, деформація кісток черепа, гіпоплазія легень.

Перед початком прийому препарату жінок дітородного віку слід виключити вагітність.

Якщо жінка планує вагітність, лікування препаратом повинно бути прекращено.

У разі настання вагітності під час лікування препаратом слід якомога швидше припинити його прийом і перевести пацієнтку на прийом інших препаратів, при застосуванні яких ризик для дитини буде найменшим.

Період грудного вигодовування

Якщо лікування препаратом необхідно в період грудного вигодовування, воно повинно бути припинено (дані щодо виведення амлодипіну та раміприлу з грудним молоком жінок відсутні).

Фертильність

Амлодипін

У деяких пацієнтів, які отримували б��окаторы кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни у головках сперміїв. Клінічні дані недостатні для оцінки потенційного ефекту амлодипіну на фертильність.

Лікарська взаємодія

Амлодипін

Можна очікувати, що інгібітори ферментів мікросомального окислення печінки (еритроміцин у молодих, дилтіазем у літніх, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові, підсилюючи ризик побічних ефектів, а індуктори ферментів мікросомального окислен��я печінки — зменшувати.

При одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлоди-піна не змінюється.

Одночасний багаторазовий прийом 240 мл грейпфрутового соку і 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну.

На відміну від інших блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну (III покоління БМКК) при сумісному застосуванні з НПЗП, особливо індометацином.

Можливе посилення антіа��гинального та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними і «петльовими» діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також підвищення їх антигіпертензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-адреноблокаторами, нейролептиками.

Хоча при вивченні амлодипіну негативного інотропного ефекту зазвичай не спостерігали, тим не менш, деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативного інотропного дії антиаритмічних препаратів, що викликають подовженийие інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин).

При спільному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні), можливе посилення прояву їх нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах).

Амлодипін не впливає in vitro на ступінь зв'язування з білками плазми крові дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину.

Одноразовий прийом алюміній/магній-містять антацидів не чинить суттєво-ного впливу на фармакокінетику амлодипіну.

Одноразовий прийом 100 мг силденафи��а у хворих есенціальною гіпертензією не ока-доводить впливу на параметри фармакокінетики амлодипіну.

Повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг і аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину.

При одночасному застосуванні амлодипіну з дигоксином у здорових добровольців вміст дигоксину в сироватці та його нирковий кліренс не змінюються.

При одноразовому і повторному застосуванні в дозі 10 мг амлодипін не чинить істотного впливу на фармакокинетику етанолу.

Амлодипін не впливає на зміну протромбінового часу, індукований варфарином.

Амлодипін не викликає значних змін фармакокінетики циклоспорину.

Не рекомендовані комбінації

Одночасне застосування дантролену (в/в введення), індукторів ізоферментів системи цитохрому СУРЗА4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою звичайного) та інгібіторів ізоферментів системи цитохрому СУРЗА4 (інгібітори протеази, протигрибкові засоби групи азолів, макроліди, наприклад, эритромицин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем).



Раміприл

Протипоказані комбінації

Застосування деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, полиакрилнитрильных мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації; застосування декстрану сульфату при аферезе ЛПНЩ — ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій.

Не рекомендовані комбінації

З солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амилоридом, триамтереном, спіронолактоном) і ��ругими препаратами (у тому числі з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II), з триметопримом, такролімусом, циклоспорином) — можливий розвиток гиперкалемии (при одночасному застосуванні потрібен регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові).

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

З антигіпертензивними засобами (особливо діуретиками) та іншими препаратами, що знижують АТ (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для про-щей і місцевої анестезії, етанолом, баклофеном, алфузозіном, доксазозином, празози-ном, тамсулозином, теразозином) — потенціювання антигіпертензивного ефекту.

При комбінації з діуретиками слід контролювати вміст натрію в сироватці крові.

Зі снодійними, наркотичними та знеболювальними засобами — можливо більш виражене зниження АТ.

З вазопрессорными симпатоміметиками (епінефрином, изопротеренолом, добутаміном, допаміном) — зменшення антигіпертензивної дії раміприлу, потрібен регулярний контроль артеріального тиску.

З алопуринолом, прокаинамидом, цитостатиками, імунодепресантами, системними ГКС та іншими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники — спільне застосування збільшує ризик розвитку лейкопенії.

З солями літію — підвищення вмісту літію у сироватці та посилення кардіо - та нейротоксичної дії літію.

З гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідними сульфонилмочеви-ни, бігуанідами), інсуліном — у зв'язку із зменшенням інсулінорезистентності під впливом раміприлу можливе посилення гіпоглікемічного ефекта цих препаратів, аж до розвитку гіпоглікемії.

Одночасне застосування препаратів, що містять алискирен, у пацієнтів із на цукровий діабет і з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв), а також з вилдаглиптином - у зв'язку з збільшенням частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Комбінації, які слід брати до уваги

З НПЗП (індометацин, ацетилсаліцилова кислота) — можливе послаблення дії раміприлу, підвищення ризику порушення функції нирок і повышения вмісту калію в сироватці крові.

З гепарином — можливе підвищення вмісту калію в сироватці крові.

З натрію хлоридом — ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу і менш ефективне лікування симптомів ХСН.

З етанолом — посилення симптомів вазодилатації. Раміприл може посилювати несприятливою приємне вплив етанолу на організм.

З естрогенами — ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу (затримка рідини).

Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути комах — інгібітори АПФ, включаючи раміприл, збільшують вірогідність розвитку тяжких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отруту комах.