Дозировка
Доксорубицин может применяться как в качестве монотерапии, так и в комбинации с другими цитостатиками в различных дозах в зависимости от схемы терапии. При индивидуальном подборе дозы следует руководствоваться данными специальной литературы. Внутривенное введение — в качестве монотерапии рекомендованная доза на цикл составляет 60-75 мг/м2 каждые три недели. Обычно препарат вводится однократно в течение цикла; однако, цикловую дозу можно разделить на несколько введений (например, вводить в течение первых трех дней подряд, или в первый и в восьмой день цикла). Циклы повторяются каждые 3-4 недели. — для уменьшения токсического действия доксорубицина, особенно кардиотоксичности применяется еженедельный режим введения препарата по 10-20 мг/м2; — в комбинации с другими противоопухолевыми препаратами доксорубицин назначается в цикловой дозе 30-60 мг/м2 каждые 3-4 недели. Нарушение функции печени. У пациентов с гипербилирубинемией доза доксорубицина должна быть уменьшена в соответствии с концентрацией общего билирубина: — на 50% при концентрации билирубина в сыворотке крови 12-30 мг/л; — на 75% при концентрации билирубина в сыворотке крови выше 30 мг/л. Другие специальные группы пациентов. Рекомендуется назначение более низких доз или увеличение интервалов между циклами у пациентов, которые ранее получали массивную противоопухолевую терапию, у детей, у пациентов пожилого возраста, у пациентов с ожирением (если масса тела составляет более 130% от идеальной, отмечается снижение системного клиренса доксорубицина), а также у пациентов с опухолевой инфильтрацией костного мозга. В/в введение доксорубицина следует проводить с осторожностью. Для уменьшения риска развития тромбозов и экстравазации рекомендуется вводить доксорубицин через трубку системы для в/в введения, во время инфузии 0.9% раствора хлорида натрия или 5% раствора декстрозы, в течение 3-5 минут. Суммарная доза доксорубицина не должна превышать 550 мг/м2. У больных, получавших ранее лучевую терапию на область легких и средостения или лечившихся другими кардиотоксичными препаратами, суммарная доза доксорубицина не должна быть более 400 мг/м2. Перед введением необходимую дозу препарата следует растворить в 0.9% растворе натрия хлорида или воде для инъекций до концентрации 2 мг/мл. Препарат вводят в/в струйно медленно. Подробнее см. инструкцию
Лекарственная форма
Лиофилизированный порошок для приготовления инъекционного раствора в виде порошка или массы от оранжево-красного до красного цвета.
Состав
1 фл.
доксорубицина гидрохлорид 50 мг
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат.
Фармакологическое действие
Противоопухолевый антибиотик антрациклинового ряда, выделенный из культуры Streptomyces peucetius var. caesius.
Оказывает антимитотическое и антипролиферативное действие. Механизм действия заключается во взаимодействии с ДНК, образовании свободных радикалов и прямом воздействии на мембраны клеток с подавлением синтеза нуклеиновых кислот. Клетки чувствительны к препарату в S- и G2-фазах.
Фармакокинетика
Абсорбция - высокая, распределение - относительно равномерное. Через гематоэнцефалический барьер не проникает. Связь с белками плазмы составляет около 75%.
Метаболизируется в печени с образованием активного метаболита доксорубицинола. Ферментативное восстановление доксорубицина под действием оксидаз, редуктаз и дегидрогеназ приводит к образованию свободных радикалов, что может способствовать проявлению кардиотоксического действия. После в/в введения быстро исчезает из крови, концентрируясь в печени, почках, миокарде, селезенке, легких.
T1/2 - 20-48 ч для доксорубицина и доксорубицинола. Выведение: с желчью - 40% в неизмененном виде в течение 7 дней, с мочой - 5-12% доксорубицина и его метаболитов в течение 5 дней.
Побочные действия
Со стороны органов кроветворения: дозозависимая, обратимая лейкопения и нейтропения. Возможно также развитие тромбоцитопении и анемии. Лейкопения обычно достигает наиболее низкого значения через 10-14 дней после введения препарата, восстановление картины крови обычно наблюдается на 21 день.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: проявлением ранней (острой) кардиотоксичности доксорубицина является в первую очередь синусовая тахикардия и/или аномалии на ЭКГ (неспецифические изменения волн ST-T ). Также могут отмечаться тахиаритмии (включая и желудочковую тахикардию), желудочковая экстрасистолия, а также брадикардия, атриовентрикуляряая блокада и блокада пучка Гиса. Возникновение этих явлений не всегда является прогностическим фактором развития впоследствии отсроченной кардиотоксичности, они редко бывают клинически значимыми, и не требуют отмены терапии доксорубицина. Позднее (отсроченное) поражение миокарда проявляется снижением фракции выброса левого желудочка без клинических симптомов и/или симптомами застойной сердечной недостаточности (одышка, отек легких, периферические отеки, кардиомегалия и гепатомегалия, олигурия, асцит, экссудативный плеврит, ритм галопа). Также могут отмечаться подострые явления (перикардит/миокардит). Наиболее тяжелой формой вызванной антрациклинами кардиомиопатии является опасная для жизни ЗСН, которая представляет собой токсичность, ограничивающую кумулятивную дозу препарата. Флебит, тромбофлебит, тромбоэмболические осложнения, включая эмболию легочной артерии (в ряде случаев с летальным исходом).
Со стороны пищеварительной системы: анорексия, тошнота, рвота, стоматит или эзофагит (в тяжелых случаях может развиться изъязвление слизистых оболочек ЖКТ), гиперпигментация слизистой оболочки ротовой полости, боли в области живота, кровотечения из ЖКТ, диарея, колит. Повышение концентрации общего билирубина и активности печеночных трансаминаз в сыворотке крови.
Со стороны мочевыделительной системы: окрашивание мочи в красный цвет в течение 1-2 дней после введения доксорубицина.
Со стороны органов чувств: конъюнктивит, кератит, слезотечение.
Со стороны репродуктивной системы: аменорея (по окончании терапии происходит восстановление овуляции, однако может наступить преждевременная менопауза); олигоспермия, азооспермия (в ряде случаев количество сперматозоидов восстанавливается до нормального уровня; это может произойти через несколько лет после окончания терапии).
Со стороны кожи и кожных придатков: в большинстве случаев развивается обратимая полная алопеция. Возобновление роста волос обычно начинается через 2-3 месяца после прекращения введения препарата. Также могут возникать гиперпигментация кожи и ногтей, фоточувствительность, крапивница, сыпь, зуд. У некоторых больных, которым ранее проводилась лучевая терапия после введения доксорубицина (обычно через 4-7 дней) отмечались гиперчувствительность раздраженной кожи, появление эритемы с образованием пузырьков, отек, сильная боль, влажный эпидермит в местах, соответствующих полям облучения.
Аллергические реакции: кожная сыпь, дерматит, крапивница, гиперемия кожи ладоней и подошв, бронхоспазм, анафилаксия (редко).
Местные реакции: нередко выявляется эритематозная исчерченность по ходу вены, в которую производилась инфузия, затем может возникнуть местный флебит или тромбофлебит. Также может развиться флебосклероз, особенно, если доксорубицин вводится повторно в небольшую вену. В случае попадания препарата в окружающие ткани могут возникать местная болезненность, тяжелое воспаление подкожной клетчатки и некроз тканей.
При внутриартериальном введении: в дополнение к системной токсичности могут наблюдаться язвы желудка и двенадцатиперстной кишки (вероятно, за счет рефлюкса препаратов в желудочную артерию); сужение желчных протоков вследствие вызванного препаратом склерозирующего холангита.
При внутрипузырном введении: цистит, окрашивание мочи в красный цвет.
Прочие: недомогание, астения, лихорадка, озноб, приливы жара к лицу, гиперурикемия или нефропатия, связанная с повышенным образованием мочевой кислоты, развитие острого лимфоцитарного или миелоцитарного лейкоза
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Лечение доксорубицином должно проводиться под наблюдением врачей, имеющих опыт применения противоопухолевых препаратов.
Для снижения риска токсического поражения сердца рекомендуется до начала во время терапии доксорубицином проводить регулярный контроль его функции, включая оценку фракции выброса левого желудочка по данным эхокардиографии или многоканальная радиоизотопная ангиография, а также ЭКГ-контроль. Ранний клинический диагноз сердечной недостаточности, обусловленной применением препарата, очень важен для его успешного лечения. При обнаружении признаков хронической кардиотоксичности лечение доксорубицином немедленно прекращают.
Острая кардиотоксичность в большинстве случаев носит транзиторный (обратимый) характер, и обычно ее не рассматривают как показание к отмене терапии доксорубицином. Поздняя (отсроченная) кардиотоксичность (кардиомиопатия) зависит от суммарной дозы. Вероятность развития нарушения функции миокарда составляет примерно 1-2% при суммарной дозе, равной 300 мг/м2; вероятность этого медленно возрастает при общей суммарной дозе в 450-550 мг/м2. Затем риск развития застойной сердечной недостаточности резко возрастает, поэтому рекомендуется не превышать общую суммарную дозу в 550 мг/м2. Если у пациента имеется какой-либо дополнительный риск возникновения кардиотоксичности (например, указания в анамнезе на заболевание сердца, предшествующая терапия антрациклинами или антрацендионами, предшествующая лучевая терапия области средостения, одновременное применение других потенциально кардиотоксичных препаратов, таких как циклофосфамид и 5-фторурацил), то токсическое действие может проявляться и при более низких кумулятивных дозах, и контроль функции сердца должен быть особенно строгим. Вызванная доксорубицином кардиотоксичность развивается преимущественно в ходе курса терапии или в течение двух месяцев после его окончания, однако, могут возникать отсроченные побочные эффекты (через несколько месяцев или даже лет после окончания терапии).
В процессе лечения доксорубицином необходимо проводить оценку гематологических показателей до и во время каждого цикла терапии, включая определение количества лейкоцитов, тромбоцитов, гемоглобина, форменных элементов крови и печеночных функциональных тестов.
При появлении первых признаков экстравазации доксорубициина (жжение или болезненность в месте инъекции) инфузию следует немедленно прекратить, а затем возобновить инфузию в другую вену до введения полной дозы. Местно провести мероприятия по устранению последствий экстравазации. Целесообразно использовать пакеты со льдом.
По возможности следует избегать введения в вены над суставами или в вены конечностей с нарушенным венозным или лимфатическим дренированием.
При применении доксорубицина вследствие быстрого лизиса опухолевых клеток может наблюдаться гиперурикемия, в связи с чем, пациентам во время терапии рекомендуется определять концентрацию мочевой кислоты, калия, кальция и креатинина. Такие мероприятия как повышенная гидратация, ощелачивание мочи и профилактическое назначение аллопуринола для предотвращения гиперурикемии позволяют свести к минимуму риск осложнений, связанных с синдромом лизиса опухоли. При лечении гиперурикемии и подагры может потребоваться корректировка доз противоподагрических средств в результате повышения концентрации мочевой кислоты на фоне лечения препаратом.
Больных с развившейся нейтропенией/лейкопенией следует тщательно наблюдать для выявления признаков возникновения инфекции.
Отказ от иммунизации, если она не одобрена врачом в интервале от 3 мес до 1 года после приема препарата; другим членам семьи больного, проживающим с ним, следует отказаться от иммунизации пероральной вакциной против полиомиелита; избегать контактов с людьми, получавшими вакцину против полиомиелита, или носить защитную маску, закрывающую нос и рот.
Мужчинам и женщинам детородного возраста во время лечения доксорубицином и как минимум в течение 3 месяцев после следует применять надежные методы контрацепции.
При работе с доксорубицином необходимо соблюдать правила обращения с цитотоксическими веществами. Загрязненную препаратом поверхность рекомендуется обработать разбавленным раствором гипохлорита натрия (содержащим 1% хлора). При попадании препарата на кожу - немедленно произвести обильное промывание кожи водой с мылом или раствором натрия гидрокарбоната; при попадании в глаза - оттянуть веки и производить промывание глаза (глаз) большим количеством воды в течение не менее 15 минут.
Передозировка
Острая передозировка доксорубицина может привести к тяжелой миелосупрессии (преимущественно к лейкопении и тромбоцитопении), к токсическим эффектам со стороны ЖКТ, вызвать острые поражения сердца.
Антидот к доксорубицину не известен. В случае передозировки рекомендуется симптоматическая терапия.
Показания
— рак молочной железы;
— рак легкого (мелкоклеточный);
— мезотелиома;
— рак пищевода;
— рак желудка;
— первичный гепатоцеллюлярный рак;
— рак поджелудочной железы;
— инсулинома;
— карциноид;
— рак головы и шеи;
— рак щитовидной железы;
— злокачественная тимома;
— рак яичников;
— герминогенные опухоли яичка;
— трофобластические опухоли;
— рак предстательной железы;
— рак мочевого пузыря (лечение и профилактика рецидивов после оперативного вмешательства);
— рак эндометрия;
— рак шейки матки;
— саркома матки;
— саркома Юинга;
— рабдомиосаркома;
— нейробластома;
— опухоль Вильмса;
— остеогенная саркома;
— саркома мягких тканей;
— саркома Капоши;
— острый лимфобластный лейкоз;
— острый миелобластный лейкоз;
— хронический лимфолейкоз;
— болезнь Ходжкина и неходжкинские лимфомы;
— множественная миелома.
Противопоказания
— повышенная чувствительность к доксорубицину или другим компонентам препарата, а также к другим антрациклинам и антрацендионам;
— беременность и период кормления грудью.
Внутривенное введение противопоказано при:
— выраженной миелосупрессии;
— выраженной печеночной недостаточности;
— тяжелой сердечной недостаточности и аритмиях;
— недавно перенесенном инфаркте миокарда;
— предшествующей терапии другими антрациклинами или антрацендионами в предельных суммарных дозах;
— ветряной оспе;
— опоясывающем герпесе.
Введение в мочевой пузырь противопоказано при:
— инвазивных опухолях с пенетрацией в стенку мочевого пузыря;
— инфекции мочевых путей;
— воспалении мочевого пузыря.
С осторожностью - язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки, гипербилирубинемия, ранее проводившаяся лучевая терапия или химиотерапия, уратный нефролитиаз (в т.ч. в анамнезе), заболевания сердца (кардиотоксическое действие может отмечаться при более низких суммарных дозах), печеночная недостаточность, инфильтрация костного мозга опухолевыми клетками.
Применение при беременности и кормлении грудью
Противопоказание: беременность и период лактации (грудного вскармливания).
Применение при нарушениях функции печени
Внутривенное введение противопоказано при выраженной печеночной недостаточности.
У пациентов с гипербилирубинемией доза доксорубицина должна быть уменьшена в соответствии с концентрацией общего билирубина:
— на 50% при концентрации билирубина в сыворотке крови 12-30 мг/л;
— на 75% при концентрации билирубина в сыворотке крови выше 30 мг/л.
Применение у детей
Рекомендуется назначение более низких доз или увеличение интервалов между циклами у детей.
Применение у пожилых пациентов
Рекомендуется назначение более низких доз или увеличение интервалов между циклами у пациентов пожилого возраста.
Лекарственное взаимодействие
Доксорубицин может усиливать токсичность других противоопухолевых средств, особенно миелотоксичность и токсическое воздействие на ЖКТ.
При одновременном использовании доксорубицина и других цитотоксических препаратов, которые обладают потенциальной кардиотоксичностью (например, 5-фторурацил и/или циклофосфамид) требуется проведение тщательного контроля функции сердца в течение всего курса терапии.
На фоне доксорубицина возможно усиление явлений геморрагического цистита, вызываемого циклофосфамидом и усиление гепатотоксичности 6-меркаптопурина.
Стрептозотоцин увеличивает период полувыведения доксорубицина. Доксорубицин усиливает вызванное облучением токсическое действие на миокард, слизистые оболочки, кожу и печень. Урикозурические противо подагрические препараты увеличивают риск развития нефропатии.
Гепатотоксичные препараты, ухудшая функцию печени, могут приводить к повышению токсичности доксорубицина.
Доксорубицин нельзя смешивать с другими препаратами. Не следует допускать контакта с щелочными растворами, поскольку это может привести к гидролизу доксорубицина. Фармацевтически несовместим с гепарином, дексаметазоном, гидрокортизоном, натрия сукцинатом, аминофиллином, цефалотином, 5-фторурацилом и другими противоопухолевыми препаратами.
При одновременном приеме с живыми вирусными вакцинами возможна интенсификация процесса репликации вакцинного вируса, усиление его побочных/неблагоприятных эффектов и/или снижение выработки антител в организме больного в ответ на введение вакцины.
(5262)
Дозування
Доксорубіцин може застосовуватися як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими цитостатиками в різних дозах залежно від схеми терапії. При індивідуальному підборі дози слід керуватися даними спеціальної літератури. Внутрішньовенне введення — в якості монотерапії рекомендована доза на цикл становить 60-75 мг/м2 кожні три тижні. Зазвичай препарат вводиться одноразово протягом циклу; однак, циклову дозу можна розділити на декілька введень (наприклад, вводити протягом перших трьох днів підряд, або в перший та восьмий день циклу). Цикли повторюються кожні 3-4 тижні. — для зменшення токсичної дії доксорубіцину, особливо кардіотоксичності застосовується щотижневий режим введення препарату по 10-20 мг/м2; — у комбінації з іншими протипухлинними препаратами доксорубіцин призначається в циклової дозі 30-60 мг/м2 кожні 3-4 тижні. Порушення функції печінки. У пацієнтів з гіпербілірубінемією доза доксорубіцину повинна бути зменшена у відповідності з концентрацією загального білірубіну: — на 50% при концентрації білірубіну в сыворотке крові 12-30 мг/л; — на 75% при концентрації білірубіну в сироватці крові вище 30 мг/л. Інші спеціальні групи пацієнтів. Рекомендується призначення більш низьких доз або збільшення інтервалів між циклами для пацієнтів, які раніше отримували масивну протипухлинну терапію, у дітей, у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів з ожирінням (якщо маса тіла складає більше 130% від ідеальної, відмічається зниження системного кліренсу доксорубіцину), а також у пацієнтів з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. В/В введення доксорубіцину ��слід проводити з обережністю. Для зменшення ризику розвитку тромбозів і екстравазації рекомендується вводити доксорубіцин через трубку системи для в/в введення, під час інфузії 0.9% розчину хлориду натрію або 5% розчину декстрози, протягом 3-5 хвилин. Сумарна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 550 мг/м2. У хворих, що одержували раніше променеву терапію на ділянку легенів і середостіння або лікувалися іншими кардіотоксичними препаратами, сумарна доза доксорубіцину не повинна бути більше 400 мг/м2. Перед введенням необхідну дозу препара��а слід розчинити в 0.9% розчині натрію хлориду чи воді для ін'єкцій до концентрації 2 мг/мл Препарат вводять в/в струминно повільно. Детальніше див. інструкцію
Лікарська форма
Ліофілізований порошок для приготування ін'єкційного розчину у вигляді порошку або маси від оранжево-червоного до червоного кольору.Склад
1 фл.
доксорубіцину гідрохлорид 50 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат.Фармакологічна дія
Протипухлинний антибіотик антрациклінового ряду, виділений з культури Streptomyces peucetius var. caesius.
Надає антимитотическое та антипроліферативну дію. Механізм дії полягає у взаємодії з ДНК, утворення вільних радикалів і прямому впливі на мембрани клітин з пригніченням синтезу нуклеїнових кислот. Клітини чутливі до препарату в S - і G2-фази.Фармакокінетика
Абсорбція - висока, розподіл - відносно рівномірне. Через гематоенцефалічний бар'єр не проникає. Зв'язок з білками плазми становить близько 75%.
Метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіта доксорубицинола. Ферментативне відновлення доксорубіцину під дією оксидаз, редуктаз і дегідрогеназ призводить до утворення вільних радикалів, що може сприяти прояву кардіотоксичної дії. Після в/в введення швидко зникає з крові, концентруючись у печінці, нирках, міокарді, селезінці, легенях.
T1/2 - 20-48 год для доксорубіцину і доксорубицинола. Виведення: з жовчю - 40% у незміненому вигляді протягом 7 днів, з сечею - 5-12% доксорубіцину і його метаболітів протягом 5 днів.Побічні дії
З боку орг��нов кровотворення: дозозалежна, оборотна лейкопенія та нейтропенія. Можливий також розвиток тромбоцитопенії та анемії. Лейкопенія звичайно досягає найбільш низького значення через 10-14 днів після введення препарату, відновлення картини крові звичайно спостерігається на 21 день.
З боку серцево-судинної системи: прояв ранньої (гострої) кардіотоксичності доксорубіцину є, в першу чергу, синусова тахікардія і/або аномалії на ЕКГ (неспецифічні зміни хвиль ST-T ). Також можуть відзначатися тахіаритмії (включаючи і желудочкову тахікардію), шлуночкова екстрасистолія, а також брадикардія, атриовентрикуляряая блокада і блокада пучка Гіса. Виникнення цих явищ не завжди є прогностичним чинником розвитку згодом відстроченої кардіотоксичності, вони рідко бувають клінічно значущими і не вимагають відміни терапії доксорубіцину. Пізніше (відстрочене) ураження міокарда виявляється зниженням фракції викиду лівого шлуночка без клінічних симптомів і/або симптомами застійної серцевої недостатності (задишка, набряк легенів, периферичес��ие набряки, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, ексудативний плеврит, ритм галопу). Також можуть відзначатися підгострі явища (перикардит/міокардит). Найбільш тяжкою формою спричиненої антрациклінами кардіоміопатії є небезпечна для життя ЗСС, яка являє собою токсичність, що обмежує кумулятивну дозу препарату. Флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболічні ускладнення, включаючи емболію легеневої артерії (у ряді випадків з летальним наслідком).
З боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, стоматіт або езофагіт (у важких випадках може розвинутися виразка слизових оболонок ШКТ), гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини, біль у ділянці живота, кровотечі з ШКТ, діарея, коліт. Підвищення концентрації загального білірубіну і активності печінкових трансаміназ у сироватці крові.
З боку сечовидільної системи: фарбування сечі в червоний колір протягом 1-2 днів після введення доксорубіцину.
З боку органів чуття: кон'юнктивіт, кератит, сльозотеча.
З боку репродуктивної системи: аменор��я (після закінчення терапії відбувається відновлення овуляції, однак може наступити передчасної менопаузи); олігоспермія, азооспермія (у ряді випадків кількість сперматозоїдів відновлюється до нормального рівня, це може відбутися через кілька років після закінчення терапії).
З боку шкіри і шкірних придатків: у більшості випадків розвивається оборотна повна алопеція. Відновлення росту волосся звичайно починається через 2-3 місяці після припинення введення препарату. Також можуть виникати гіперпігментація шкіри і ніг��їй, фоточутливість, кропив'янка, висип, свербіж. У деяких хворих, яким раніше проводилася променева терапія після введення доксорубіцину (зазвичай через 4-7 днів) відмічались гіперчутливість подразненої шкіри, поява еритеми з утворенням пухирців, набряк, сильний біль, вологий эпидермит в місцях, що відповідають полям опромінення.
Алергічні реакції: шкірний висип, дерматит, кропив'янка, гіперемія шкіри долонь і підошов, бронхоспазм, анафілаксія (рідко).
Місцеві реакції: нерідко виявляється еритематозна исчерченность по ходу вени, в яку проводилася інфузія, потім може виникнути місцевий флебіт або тромбофлебіт. Також може розвинутися флебосклероз, особливо, якщо доксорубіцин вводиться повторно в невелику вену. У разі потрапляння препарату В оточуючі тканини можуть виникати місцева болючість, важке запалення підшкірної клітковини і некроз тканин.
При внутриартериальном введенні: на додаток до системної токсичності можуть спостерігатися виразки шлунка і дванадцятипалої кишки (імовірно, за рахунок рефлюкса препаратів арт шлунковуерию); звуження жовчних проток унаслідок спричиненого препаратом склерозуючого холангіту.
При внутрипузырном введення: цистит, фарбування сечі в червоний колір.
Інші: нездужання, астенія, гарячка, озноб, припливи жару до обличчя, гіперурикемія або нефропатія, пов'язана з підвищеним утворенням сечової кислоти, розвиток гострого лімфоцитарного або миелоцитарного лейкозуОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Лікування доксорубіцином має проводитися під наглядом лікарів, які мають досвід застосування противоопухолевых препаратів.
Для зниження ризику токсичного ураження серця рекомендується до початку і під час терапії доксорубіцином проводити регулярний контроль функції, включаючи оцінку фракції викиду лівого шлуночка за даними ехокардіографії або багатоканальна радіоізотопна ангіографія, а також ЕКГ-контроль. Ранній клінічний діагноз серцевої недостатності, обумовленої застосуванням препарату, дуже важливий для його успішного лікування. При виявленні ознак хронічної кардіотоксичності лікування доксорубіцином ��емедленно припиняють.
Гостра кардіотоксичність у більшості випадків має транзиторний (оборотний) характер, і зазвичай її не розглядають як показання до відміни терапії доксорубіцином. Пізня (відстрочена) кардіотоксичність (кардіоміопатія) залежить від сумарної дози. Ймовірність розвитку порушень функції міокарда становить приблизно 1-2% при сумарній дозі, яка дорівнює 300 мг/м2; ймовірність цього повільно зростає при загальній сумарній дозі до 450-550 мг/м2. Потім ризик розвитку застійної серцевої недостатності різко зростає, томуго рекомендується не перевищувати загальну сумарну дозу 550 мг/м2. Якщо у пацієнта є який-небудь додатковий ризик виникнення кардіотоксичності (наприклад, вказівки в анамнезі на захворювання серця, попередня терапія антрациклінами або антрацендионами, попередня променева терапія області середостіння, одночасне застосування інших потенційно кардиотоксичных препаратів, таких як циклофосфамід і 5-фторурацил), то токсична дія може проявлятися і при більш низьких кумулятивних дозах, і контроль функції серця долдружин бути особливо суворим. Спричинена доксорубіцином кардіотоксичність розвивається переважно в ході курсу терапії або протягом двох місяців після його закінчення, однак, можуть виникати відстрочені побічні ефекти (через кілька місяців або навіть років після закінчення терапії).
В процесі лікування доксорубіцином необхідно проводити оцінку гематологічних показників до і під час кожного циклу терапії, включаючи визначення кількості лейкоцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, формених елементів крові і печінкових функциона��ьних тестів.
При появі перших ознак екстравазації доксорубициина (печіння або болючість у місці ін'єкції) інфузію слід негайно припинити, а потім відновити інфузію в іншу вену до введення повної дози. Місцево провести заходи по усуненню наслідків екстравазації. Доцільно використовувати пакети з льодом.
По можливості слід уникати введення у вени над суглобами або у вени кінцівок з порушеним венозним або лімфатичним дренуванням.
При застосуванні доксорубіцину вследствие швидкого лізису пухлинних клітин може спостерігатися гіперурикемія, в зв'язку з чим пацієнтам під час терапії рекомендується визначати концентрацію сечової кислоти, калію, кальцію і креатиніну. Такі заходи як підвищена гідратація, олужнення сечі і профілактичне призначення алопуринолу для запобігання гіперурикемії дозволяють звести до мінімуму ризик ускладнень, пов'язаних із синдромом лізису пухлини. При лікуванні гіперурикемії і подагри може знадобитися коригування доз протиподагричних засобів в результаті��ышения концентрації сечової кислоти на фоні лікування препаратом.
Хворих з розвиненої нейтропенією/лейкопенією слід ретельно спостерігати для виявлення ознак виникнення інфекції.
Відмова від імунізації, якщо вона не схвалена лікарем в інтервалі від 3 міс до 1 року після прийому препарату; іншим членам сім'ї хворого, які проживають з ним, слід відмовитися від імунізації пероральної вакциною проти поліомієліту; уникати контактів з людьми, які отримували вакцину проти поліомієліту, або носити захисну маску, яка закриває ніс і рот.
Чоловікам і жінкам дітородного віку під час лікування доксорубіцином і як мінімум протягом 3 місяців після слід застосовувати надійні методи контрацепції.
При роботі з доксорубіцином необхідно дотримуватися правил поводження з цитотоксичними речовинами. Забруднену препаратом поверхню рекомендується обробити розведеним розчином гіпохлориту натрію (що містить 1% хлору). При потраплянні препарату на шкіру - негайно провести рясне промивання шкіри водою з милом або розчином натрію гідрокарбоната; при попаданні в очі - відтягнути повіки і проводити промивання ока (очей) великою кількістю води протягом не менше 15 хвилин.
Передозування
Гостре передозування доксорубіцину може призвести до тяжкої мієлосупресії (переважно до лейкопенії і тромбоцитопенії), до токсичних ефектів з боку ШКТ, викликати гострі ураження серця.
Антидот до доксорубіцину не відомий. У випадку передозування рекомендується симптоматична терапія.Свідчення
— рак молочної залози;
— рак легені (дрібноклітинний);
— мезотеліома;
— рак стравоходу;
— рак шлунка;
— первинний гепатоцелюлярний рак;
— рак підшлункової залози;
— інсуліноми;
— карціноід;
— рак голови і шиї;
— рак щитовидної залози;
— злоякісна тимома;
— рак яєчників;
— герміногенні пухлини яєчка;
— трофобластические пухлини;
— рак передміхурової залози;
— рак сечового міхура (лікування і профілактика рецидивів після оперативного втручання);
— рак эндомет��ія;
— рак шийки матки;
— саркома матки;
— саркома Юїнга;
— рабдоміосаркома;
— нейробластома;
— пухлина Вільмса;
— остеогенна саркома;
— саркома м'яких тканин;
— саркома Капоші;
— гострий лімфобластний лейкоз;
— гострий мієлобластний лейкоз;
— хронічний лімфолейкоз;
— хвороба Ходжкіна та неходжкінські лімфоми;
— множинна мієлома.Протипоказання
— підвищена чутливість до доксорубіцину або інших компонентів викл��рата, а також до інших антрациклинам і антрацендионам;
— вагітність і період годування груддю.
Внутрішньовенне введення протипоказане при:
— вираженої мієлосупресії;
— вираженої печінкової недостатності;
— тяжкої серцевої недостатності і аритміях;
— нещодавно перенесеному інфаркті міокарда;
— попередню терапію іншими антрациклінами або антрацендионами в граничних сумарних дозах;
— вітряній віспі;
— оперізувальному герпесі.
Введення в сечовий пузырь протипоказане при:
— інвазивних пухлинах з пенетрацією в стінку сечового міхура;
— інфекції сечових шляхів;
— запаленні сечового міхура.
З обережністю - виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, гіпербілірубінемія, раніше проводилася променева терапія або хіміотерапія, уратний нефролітіаз (у т. ч. в анамнезі), захворювання серця (кардіотоксичність може відзначатися при більш низьких сумарних дозах), печінкова недостатність, інфільтрація кісткового мозку пухлинними клітинами./>
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
Протипоказання: вагітність та період лактації (грудного вигодовування).
Застосування при порушеннях функції печінки
Внутрішньовенне введення протипоказане при вираженій печінковій недостатності.
У пацієнтів з гіпербілірубінемією доза доксорубіцину повинна бути зменшена у відповідності з концентрацією загального білірубіну:
— на 50% при концентрації білірубіну в сироватці крові 12-30 мг/л;
— на 75% при концентрації білірубіну в сироватці кров�� вище 30 мг/л.
Застосування у дітей
Рекомендується призначення більш низьких доз або збільшення інтервалів між циклами у дітей.
Застосування у літніх пацієнтів
Рекомендується призначення більш низьких доз або збільшення інтервалів між циклами у пацієнтів літнього віку.Лікарська взаємодія
Доксорубіцин може посилювати токсичність інших протипухлинних засобів, особливо миелотоксичность і токсичну дію на ШКТ.
При одночасному застосуванні доксорубіцину та інших цитотоксических препаратів, які володіють потенційною кардиотоксичностью (наприклад, 5-фторурацил та/або циклофосфамід) потрібне проведення ретельного контролю функції серця протягом усього курсу терапії.
На тлі доксорубіцину можливе посилення явищ геморагічного циститу, спричиненого циклофосфамідом і посилення гепатотоксичності 6-меркаптопурину.
Стрептозотоцин збільшує період напіввиведення доксорубіцину. Доксорубіцин посилює викликане опроміненням токсична дія на міокард, слизові оболонки, шкіру і печінку. Урикозуричних противо подагричні препарати збільшують ризик розвитку нефропатії.
Гепатотоксичність препарати, погіршуючи функцію печінки, можуть призводити до підвищення токсичності доксорубіцину.
Доксорубіцин не можна змішувати з іншими препаратами. Не слід допускати контакту з лужними розчинами, оскільки це може призвести до гідролізу доксорубіцину. Фармацевтично несумісний з гепарином, дексаметазоном, гідрокортизоном, натрію сукцинатом, амінофіліном, цефалотином, 5-фторурацилом та іншими противоопухолевыми препаратами.
При одночасному прийомі з живими вірусними вакцинами можлива інтенсифікація процесу реплікації вакцинного вірусу, посилення його побічних/несприятливих ефектів і/або зниження вироблення антитіл в організмі хворого у відповідь на введення вакцини.
