Дозировка
Устанавливают индивидуально. При умеренно быстрой дигитализации применяют внутрь в дозе до 1 мг/ в 2 приема. В/в - 750 мкг/ в 3 введения. Затем переводят пациента на поддерживающую терапию: внутрь - 250-500 мкг/, в/в - 125-250 мкг. При медленной дигитализации лечение сразу начинают с поддерживающей дозы - до 500 мкг/ в 1-2 приема. При пароксизмальных наджелудочковых аритмиях вводят в/в струйно или капельно 0.25-1 мг. Для детей насыщающая доза составляет 50-80 мкг/кг. Эту дозу вводят в течение 3-5 дней при умеренно быстрой дигитализации или в течение 6-7 дней при медленной дигитализации. Поддерживающая доза для детей - 10-25 мкг/кг При нарушении выделительной функции почек необходимо уменьшить дозу: при КК 50-80 мл/мин средняя поддерживающая доза составляет 1/2 от средней поддерживающей дозы для лиц с нормальной функцией почек; при КК менее 10 мл/мин - 1/4 от средней дозы.
Лекарственная форма
Раствор для в/в введения
Состав
дигоксин 0,25МГ;
Вспомогательные вещества: коллоидный кремнезем безводный, магния стеарат, желатин, тальк, кукурузный крахмал, лактоза моногидрат
Фармакологическое действие
Сердечный гликозид, содержится в наперстянке шерстистой. Оказывает положительное инотропное действие, которое связано с ингибирующим влиянием на Na+-K+-АТФ-азу мембраны кардиомиоцитов, что приводит к увеличению внутриклеточного содержания ионов натрия и снижению - ионов калия. Вследствие этого происходит повышение внутриклеточного содержания кальция, ответственного за сократимость кардиомиоцитов, что приводит к увеличению силы сокращений миокарда. Улучшает работу сердца, при этом удлиняет диастолу. Систола становится более короткой и энергетически экономичной. В результате увеличения сократимости миокарда увеличиваются ударный объем и минутный объем. Уменьшаются конечно-систолический объем и конечно-диастолический объем сердца, что наряду с повышением тонуса миокарда приводит к уменьшению его размеров и, таким образом, снижению потребности миокарда в кислороде. Уменьшает чрезмерную симпатическую активность путем повышения чувствительности кардиопульмональных барорецепторов.
Оказывает отрицательное хронотропное действие. Урежение ЧСС в значительной степени связано с кардио-кардиальным рефлексом и происходит в результате прямого и опосредованного действия на регуляцию сердечного ритма. Прямое действие заключается в снижении автоматизма синусового узла. Большое значение в формировании отрицательного хронотропного действия имеет изменение рефлекторной регуляции сердечного ритма: у больных с мерцательной тахиаритмией происходит блокада проведения наиболее слабых импульсов; повышение тонуса n.vagus в результате рефлекса с рецепторов дуги аорты и каротидного синуса при повышении минутного объема крови; снижение давления в устье полых вен и правом предсердии (как следствие увеличения сократимости миокарда левого желудочка, более полного его опорожнения, снижения давления в легочной артерии и гемодинамической разгрузки правых отделов сердца), устранение рефлекса Бейнбриджа и рефлекторной активации симпатоадреналовой системы (в ответ на увеличение минутного объема крови).
Уменьшает скорость проведения возбуждения через AV-узел и удлиняет эффективный рефрактерный период, благодаря увеличению активности блуждающего нерва или путем прямого действия на AV-узел, или за счет симпатолитического эффекта. В средних дозах не влияет на скорость проведения и рефрактерность проводящей системы Гиса-Пуркинье.
Оказывает прямое вазоконстрикторное действие, которое наиболее четко проявляется в случае, если не реализуется положительное инотропное действие. В то же время косвенный вазодилатирующий эффект (в ответ на повышение минутного объема крови и снижение излишней симпатической стимуляции сосудистого тонуса), как правило, превалирует над прямым вазоконстрикторным действием, в результате чего снижается ОПСС.
Повышает вентиляцию легких в ответ на вызываемую гипоксией стимуляцию хеморецепторов. Способствует нормализации функции почек и повышению диуреза
Обладает выраженной способностью к кумуляции (материальной).
В высоких дозах повышает автоматизм синусового узла, что приводит к образованию эктопических очагов возбуждения и развитию аритмии.
В субтоксических или токсических дозах отмечается положительное батмотропное действие, проявляющееся в развитии различных (в т.ч. и опасных для жизни нарушений сердечного ритма) из-за электрической нестабильности кардиомиоцитов, в которых, вследствие блокады Na+-K+-насоса, снижается концентрация внутриклеточного K+ и повышается концентрация внутриклеточного Na+ и происходит сближение потенциала покоя с пороговым.
Фармакокинетика
После приема внутрь быстро и полностью абсорбируется из ЖКТ. При приеме после еды уменьшается скорость всасывания, степень всасывания не меняется. Быстро распределяется в тканях. Концентрация дигоксина в миокарде значительно выше, чем в плазме. T1/2 составляет 34-51 ч. В течение 24 ч около 27% дигоксина выделяется с мочой
Побочные действия
Со стороны сердечно-сосудистой системы: брадикардия, AV-блокада, нарушения сердечного ритма; в единичных случаях - тромбоз мезентериальных сосудов.
Со стороны пищеварительной системы: анорексия, тошнота, рвота, диарея.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: головная боль, чувство усталости, головокружение; редко - ксантопсия, мелькание "мушек" перед глазами, снижение остроты зрения, скотомы, макро- и микропсия; в единичных случаях - спутанность сознания, депрессия, нарушения сна, эйфория, делириозное состояние, синкопальное состояние.
Со стороны эндокринной системы: при длительном применении возможно развитие гинекомастии.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
C осторожностью следует применять при вероятности нестабильного проведения по AV-узлу, указании в анамнезе на приступы Морганьи-Адамса-Стокса, гипертрофической обструктивной кардиомиопатии, при наличии артериовенозного шунта, гипоксии, сердечной недостаточности с нарушением диастолической функции, при выраженной дилатации полостей сердца, при легочном сердце, электролитных нарушениях (гипокалиемия, гипомагниемия, гиперкальциемия, гипернатриемия), гипотиреозе, алкалозе, миокардите, у пациентов пожилого возраста, почечной/печеночной недостаточности, при ожирении.
Вероятность возникновения гликозидной интоксикации повышается при гипокалиемии, гипомагниемии, гиперкальциемии, гипернатриемии, гипотиреозе, выраженной дилатации полостей сердца, легочном сердце, миокардите, у пациентов пожилого возраста больных.
Во время применения дигоксина следует регулярно проводить контроль ЭКГ, определение концентрации электролитов (калия, кальция, магния) в сыворотке крови.
При гипертрофической обструктивной кардиомиопатии применение дигоксина (как и других сердечных гликозидов) приводит к нарастанию выраженности обструкции.
При выраженном митральном стенозе и нормо- или брадикардии хроническая сердечная недостаточность развивается вследствие снижения диастолического наполнения левого желудочка. Дигоксин, увеличивая сократимость миокарда правого желудочка, вызывает дальнейшее повышение давления в системе легочной артерии, что может спровоцировать отек легких или усугубить левожелудочковую недостаточность. У пациентов с митральным стенозом сердечные гликозиды применяют в случае присоединения правожелудочковой недостаточности либо при наличии мерцательной тахиаритмии.
У пациентов с AV-блокадой II степени применение сердечных гликозидов может ее усугубить и привести к развитию приступа Морганьи-Адамса-Стокса. Применение сердечных гликозидов при AV-блокаде I степени требует частого контроля ЭКГ, а в ряде случаев - фармакологической профилактики средствами, улучшающими AV-проводимость. Дигоксин при синдроме WPW, снижая AV-проводимость, способствует проведению импульсов через добавочные пути проведения в обход AV-узла и тем самым провоцирует развитие пароксизмальной тахикардии.
В период лечения следует исключить использование контактных линз.
Показания
Хроническая сердечная недостаточность при декомпенсированных клапанных пороках сердца, атеросклеротическом кардиосклерозе, перегрузке миокарда при артериальной гипертензии, особенно при наличии постоянной формы тахисистолической мерцательной аритмии или трепетания предсердий. Пароксизмальные наджелудочковые аритмии (мерцательная аритмия, трепетание предсердий, наджелудочковая тахикардия).
Противопоказания
Абсолютные: гликозидная интоксикация, синдром WPW, AV-блокада II степени, перемежающаяся полная блокада, повышенная чувствительность к дигоксину.
Относительные: выраженная брадикардия, AV-блокада I степени, изолированный митральный стеноз, гипертрофический субаортальный стеноз, острый инфаркт миокарда, нестабильная стенокардия, тампонада сердца, экстрасистолия, желудочковая тахикардия.
Лекарственное взаимодействие
Полагают, что алюминий- и магнийсодержащие антациды вызывают небольшое уменьшение абсорбции дигоксина.
При одновременном применении с антибиотиками группы аминогликозидов (в т.ч. с неомицином, канамицином, паромомицином) уменьшается концентрация дигоксина в плазме крови, по-видимому, вследствие нарушения его абсорбции из ЖКТ.
При одновременном применении дигоксина с антибиотиками группы макролидов (азитромицином, кларитромицином, эритромицином или рокситромицином) возможно значительное повышение концентрации дигоксина в плазме крови и повышение риска развития гликозидной интоксикации.
При одновременном применении с антихолинергическими средствами возможны нарушения памяти и внимания у пациентов пожилого возраста.
При одновременном применении с бета-адреноблокаторами существует риск развития аддитивной брадикардии. Имеются сообщения о повышении биодоступности дигоксина под влиянием талинолола и карведилола.
(6040)
Дозування
Встановлюють індивідуально. При помірно швидкої дигіталізації застосовують внутрішньо у дозі до 1 мг/ у 2 прийоми. В/в - 750 мкг/ в 3 введення. Потім переводять пацієнта на підтримуючу терапію: внутрішньо - 250-500 мкг/, в/в - 125-250 мкг. При повільній дигіталізації лікування відразу починають з підтримуючої дози - до 500 мкг/ в 1-2 прийоми. При пароксизмальних надшлуночкових аритміях вводять в/в струминно або краплинно 0.25-1 мг. Для дітей насичує доза становить 50-80 мкг/кг. Цю дозу вводять протягом 3-5 днів при помірно швидкої дигіталізації або протягом 6-7 днів при повільній дигіталізації. Підтримуюча доза для дітей - 10-25 мкг/кг При порушенні видільної функції нирок необхідно зменшити дозу: при КК 50-80 мл/хв середня підтримуюча доза становить 1/2 від середньої підтримуючої дози для осіб з нормальною функцією нирок; при КК менше 10 мл/хв - 1/4 від середньої дози.
Лікарська форма
Розчин для в/в введенняСклад
дигоксин 0,25 МГ;
Допоміжні речовини: колоїдний кремнезем безводний, магнію стеарат, желатин, тальк, кукурудзяний крохмаль, лактоза моногідратФармакологитичне дія
Серцевий глікозид, що міститься в наперстянці шерстистої. Виявляє позитивну інотропну дію, що пов'язано з інгібуючим впливом на Na+-K+-АТФ-азу мембрани кардіоміоцитів, що призводить до збільшення внутрішньоклітинного вмісту іонів натрію і зниження іонів калію. Внаслідок цього відбувається підвищення внутрішньоклітинного вмісту кальцію, відповідального за скоротливість кардіоміоцитів, що призводить до збільшення сили скорочень міокарда. Покращує роботу серця, при цьому подовжує діастолу. Систола становитс�� більш короткою і енергетично економічною. В результаті збільшення скоротливості міокарда збільшуються ударний об'єм та хвилинний об'єм. Зменшуються кінцево-систолічний об'єм і кінцево-діастолічний об'єм серця, що поряд з підвищенням тонусу міокарда призводить до зменшення його розмірів і, таким чином, зниження потреби міокарда в кисні. Зменшує надмірну симпатичну активність шляхом підвищення чутливості кардиопульмональных барорецепторів.
Надає негативна хронотропна дія. Уражень ЧСС в значній мірі пов'язано з кардіо-кардиальным рефлексом і відбувається внаслідок прямої і опосередкованої дії на регуляцію серцевого ритму. Пряма дія полягає в зниженні автоматизму синусового вузла. Велике значення у формуванні негативного хронотропного дії має зміна рефлекторної регуляції серцевого ритму: у хворих з миготливою тахиаритмией відбувається блокада проведення найбільш слабких імпульсів; підвищення тонусу n.vagus в результаті рефлексу з рецепторів дуги аорти і каротидного синуса п��і підвищення хвилинного об'єму крові; зниження тиску в гирлі порожнистих вен і правому передсерді (як наслідок збільшення скоротливості міокарда лівого шлуночка, більш повного його спорожнення, зниження тиску в легеневій артерії і гемодинамічної розвантаження правих відділів серця), усунення рефлексу Бейнбриджа і рефлекторної активації симпатоадреналової системи у відповідь на збільшення хвилинного об'єму крові).
Зменшує швидкість проведення збудження через AV-вузол і подовжує ефективний рефрактерний період, завдяки збільшенню активності блукаючого нерва або шляхом прямої дії на AV-вузол, або за рахунок симпатолитического ефекту. В середніх дозах не впливає на швидкість проведення і рефрактерность провідної системи Гіса-Пуркіньє.
Надає пряме вазоконстрикторное дію, яка найбільш чітко проявляється у випадку, якщо не реалізується позитивну інотропну дію. У той же час непрямий вазодилатирующий ефект (у відповідь на підвищення хвилинного об'єму крові і зниження зайвої симпатичної стимуляції судинного тонусу), як правило, превалирует над прямим вазоконстрикторних дією, в результаті чого знижується ОПСС.
Підвищує вентиляцію легень у відповідь на викликану гіпоксією стимуляцію хеморецепторів. Сприяє нормалізації функції нирок та підвищення діурезу
Володіє вираженою здатністю до кумуляції (матеріальної).
У високих дозах підвищує автоматизм синусового вузла, що призводить до утворення ектопічних вогнищ збудження і розвитку аритмії.
У субтоксических або токсичних дозах відзначається позитивне батмотропна діїе, що виявляється в розвитку різних (в т. ч. і небезпечних для життя порушень серцевого ритму) через електричної нестабільності кардіоміоцитів, у яких, внаслідок блокади Na+-K+-насоса, знижується концентрація внутрішньоклітинного K+ і підвищується концентрація внутрішньоклітинного Na+ і відбувається зближення потенціалу спокою з пороговим.Фармакокінетика
Після прийому всередину швидко і повністю абсорбується з ШКТ. При прийомі після їжі зменшується швидкість всмоктування, ступінь всмоктування не змінюється. Швидко розподіляється в тканинах. Концентрація дигоксина в міокарді значно вище, ніж у плазмі. T1/2 складає 34-51 ч. протягом 24 год близько 27% дигоксину виділяється з сечеюПобічні дії
З боку серцево-судинної системи: брадикардія, AV-блокада, порушення серцевого ритму; у поодиноких випадках - тромбоз мезентеріальних судин.
З боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея.
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: головний біль, відчуття втоми, запаморочення; рідко - ксантопсія, миготіння "мушок" перед очима, зниження остроти зору, скотоми, макро - і микропсия; у поодиноких випадках - сплутаність свідомості, депресія, порушення сну, ейфорія, делириозное стан, синкопальний стан.
З боку ендокринної системи: при тривалому застосуванні можливий розвиток гінекомастії.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
C обережністю слід застосовувати при ймовірності нестабільного проведення по AV-вузлу, вказівці в анамнезі на напади Морганьї-Адамса-Стокса, гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії, при наявності артеріовенозного ш��нта, гіпоксії, серцевій недостатності з порушенням діастолічної функції, при вираженій дилатації порожнин серця, легеневому серці, електролітні порушення (гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпернатріємія), гіпотиреозі, алкалозі, міокардиті, у пацієнтів літнього віку, ниркової/печінкової недостатності, при ожирінні.
Ймовірність виникнення глікозидній інтоксикації підвищується при гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіперкальціємії, гіпернатріємії, гіпотиреозі, вираженій дилатації порожнин серця, легочном серці, міокардиті, у пацієнтів літнього віку хворих.
Під час застосування дигоксину слід регулярно проводити контроль ЕКГ, визначення концентрації електролітів (калію, кальцію, магнію) у сироватці крові.
При гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії застосування дигоксину (як і інших серцевих глікозидів) призводить до наростання вираженості обструкції.
При вираженому мітральному стенозі і нормо - або брадикардії хронічна серцева недостатність розвивається внаслідок зниження диастоличе��кого наповнення лівого шлуночка. Дигоксин, збільшуючи скоротність міокарда правого шлуночка, викликає подальше підвищення тиску в системі легеневої артерії, що може спровокувати набряк легенів або посилити лівошлуночкова недостатність. У пацієнтів з мітральним стенозом серцеві глікозиди застосовують у разі приєднання правошлуночкової недостатності або при наявності миготливої тахіаритмії.
У пацієнтів з AV-блокадою II ступеня застосування серцевих глікозидів може посилити її і привести до розвитку присту��а Морганьї-Адамса-Стокса. Застосування серцевих глікозидів при AV-блокаді I ступеня вимагає частого контролю ЕКГ, а в ряді випадків - фармакологічної профілактики засобами, що поліпшують AV-провідність. Дигоксин при синдромі WPW, знижуючи AV-провідність, сприяє проведенню імпульсів через додаткові шляхи проведення в обхід AV-вузла і тим самим провокує розвиток пароксизмальної тахікардії.
У період лікування слід виключити використання контактних лінз.Свідчення
Хронічна серцева недостатність при декомпенсированвих клапанних вадах серця, атеросклеротичному кардіосклерозі, перевантаження міокарда при артеріальній гіпертензії, особливо при наявності постійної форми тахисистолической миготливої аритмії або тріпотіння передсердь. Пароксизмальні наджелудочковые аритмії (миготлива аритмія, тріпотіння передсердь, надшлуночкові тахікардії).Протипоказання
Абсолютні: глікозидна інтоксикація, синдром WPW, AV-блокада II ступеня, переміжна повна блокада, підвищена чутливість до дигоксину.
Відносні: виражена брадикардия, AV-блокада I ступеня, ізольований мітральний стеноз, гіпертрофічний субаортальний стеноз, гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, тампонада серця, екстрасистолія, шлуночкова тахікардія.Лікарська взаємодія
Вважають, що алюміній - і магнийсодержащие антациди викликають невелике зменшення абсорбції дигоксину.
При одночасному застосуванні з антибіотиками групи аміноглікозидів (в т. ч. з неоміцином, канаміцином, паромоміцином) зменшується концентрація дигоксину в плазмі крові, мабуть, внаслідок порушення його абсорбції з ШЛУНКОВО-кишкового тракту.
При одночасному застосуванні дигоксину з антибіотиками групи макролідів (азитроміцином, кларитроміцином, еритроміцином або рокситромицином) можливе значне підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові та підвищення ризику розвитку глікозидній інтоксикації.
При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливі порушення пам'яті та уваги у пацієнтів літнього віку.
При одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами існує ризик развития адитивної брадикардії. Є повідомлення про підвищення біодоступності дигоксину під впливом талинолола та карведилолу.
