Дозировка
в/м; возможно также периартикулярное и внутрисуставное введение. В течение суток можно вводить от 4 до 20 мг дексаметазона 3-4 раза. Продолжительность парентерального применения обычно составляет 3-4 дня, затем переходят на поддерживающую терапию пероральной формой.
Лекарственная форма
Раствор для внутримышечного введения
Состав
дексаметазон фосфат 4,04мг; Вспомогательные в-ва: метилпарагидроксибензоат, пропилпарагидроксибензоат, натрия дисульфит, динатрия эдетат, натрия гидроксид до рН 7,0-8,5, вода д/ин
Фармакологическое действие
ГКС. Подавляет функции лейкоцитов и тканевых макрофагов. Ограничивает миграцию лейкоцитов в область воспаления. Нарушает способность макрофагов к фагоцитозу, а также к образованию интерлейкина-1. Способствует стабилизации лизосомальных мембран, снижая тем самым концентрацию протеолитических ферментов в области воспаления. Уменьшает проницаемость капилляров, обусловленную высвобождением гистамина. Подавляет активность фибробластов и образование коллагена.
Ингибирует активность фосфолипазы А2, что приводит к подавлению синтеза простагландинов и лейкотриенов. Подавляет высвобождение ЦОГ (главным образом ЦОГ-2), что также способствует уменьшению выработки простагландинов.
Уменьшает число циркулирующих лимфоцитов (T- и B-клеток), моноцитов, эозинофилов и базофилов вследствие их перемещения из сосудистого русла в лимфоидную ткань; подавляет образование антител.
Дексаметазон подавляет высвобождение гипофизом АКТГ и ?-липотропина, но не снижает уровень циркулирующего ?-эндорфина. Угнетает секрецию ТТГ и ФСГ.
При непосредственной аппликации на сосуды оказывает вазоконстрикторный эффект.
Дексаметазон обладает выраженным дозозависимым действием на метаболизм углеводов, белков и жиров. Стимулирует глюконеогенез, способствует захвату аминокислот печенью и почками, повышает активность ферментов глюконеогенеза. В печени дексаметазон усиливает депонирование гликогена, стимулируя активность гликогенсинтетазы и синтез глюкозы из продуктов белкового обмена. Повышение содержания глюкозы в крови активизирует выделение инсулина.
Дексаметазон подавляет захват глюкозы жировыми клетками, что приводит к активации липолиза. Однако вследствие увеличения секреции инсулина происходит стимуляция липогенеза, что приводит к накоплению жира.
Оказывает катаболическое действие в лимфоидной и соединительной ткани, мышцах, жировой ткани, коже, костной ткани. Остеопороз и синдром Иценко-Кушинга являются главными факторами, ограничивающими длительную терапию ГКС. В результате катаболического действия возможно подавление роста у детей.
В высоких дозах дексаметазон может повышать возбудимость тканей мозга и способствует понижению порога судорожной готовности. Стимулирует избыточную продукцию хлористоводородной кислоты и пепсина в желудке, что способствует развитию пептической язвы.
При системном применении терапевтическая активность дексаметазона обусловлена противовоспалительным, противоаллергическим, иммунодепрессивным и антипролиферативным действием.
При наружном и местном применении терапевтическая активность дексаметазона обусловлена противовоспалительным, противоаллергическим и антиэкссудативным (благодаря вазоконстрикторному эффекту) действием.
По противовоспалительной активности превышает гидрокортизон в 30 раз, не обладает минералокортикоидной активностью.
Фармакокинетика
Связывание с белками плазмы - 60-70%. Проникает через гистогематические барьеры. В небольшом количестве выделяется с грудным молоком.
Метаболизируется в печени.
T1/2 составляет 2-3 ч. Выводится почками.
При местном применении в офтальмологии всасывается через роговицу с интактным эпителием во влагу передней камеры глаза. При воспалении тканей глаза или повреждении слизистой оболочки и роговицы скорость всасывания дексаметазона достоверно увеличивается.
Побочные действия
Со стороны эндокринной системы: снижение толерантности к глюкозе, стероидный сахарный диабет или манифестация латентного сахарного диабета, угнетение функции надпочечников, синдром Иценко-Кушинга (в т.ч. лунообразное лицо, ожирение гипофизарного типа, гирсутизм, повышение АД, дисменорея, аменорея, миастения, стрии), задержка полового развития у детей.
Со стороны обмена веществ: повышенное выведение ионов кальция, гипокальциемия, повышение массы тела, отрицательный азотистый баланс (повышенный распад белков), повышенное потоотделение, гипернатриемия, гипокалиемия.
Со стороны ЦНС: делирий, дезориентация, эйфория, галлюцинации, маниакально-депрессивный психоз, депрессия, паранойя, повышение внутричерепного давления, нервозность или беспокойство, бессонница, головокружение, вертиго, псевдоопухоль мозжечка, головная боль, судороги.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмии, брадикардия (вплоть до остановки сердца); развитие (у предрасположенных пациентов) или усиление выраженности хронической сердечной недостаточности, изменения на ЭКГ, характерные для гипокалиемии, повышение АД, гиперкоагуляция, тромбозы. У больных с острым и подострым инфарктом миокарда - распространение очага некроза, замедление формирования рубцовой ткани, что может привести к разрыву сердечной мышцы; при интракраниальном введении - носовое кровотечение.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, панкреатит, стероидная язва желудка и двенадцатиперстной кишки, эрозивный эзофагит
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
C осторожностью следует применять при паразитарных и инфекционных заболеваниях вирусной, грибковой или бактериальной природы (в настоящее время или недавно перенесенные, включая недавний контакт с больным) - простой герпес, опоясывающий герпес (виремическая фаза), ветряная оспа, корь, амебиаз, стронгилоидоз (установленный или подозреваемый), системный микоз; активный и латентный туберкулез. Применение при тяжелых инфекционных заболеваниях допустимо только на фоне специфической терапии.
С осторожностью следует применять в течение 8 недель до и 2 недель после вакцинации, при лимфадените после прививки БЦЖ, при иммунодефицитных состояниях (в т.ч. СПИД или ВИЧ-инфекция).
С осторожностью следует применять при заболеваниях ЖКТ: язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки, эзофагите, гастрите, острой или латентной пептической язве, недавно созданном анастомозе кишечника, неспецифическом язвенном колите с угрозой перфорации или абсцедирования, дивертикулите.
С осторожностью следует применять при заболеваниях сердечно-сосудистой системы, в т.ч. после недавно перенесенного инфаркта миокарда (у больных с острым и подострым инфарктом миокарда возможно распространение очага некроза, замедление формирования рубцовой ткани и вследствие этого разрыв сердечной мышцы), при декомпенсированной хронической сердечной недостаточности, артериальной гипертензии, гиперлипидемии), при эндокринных заболеваниях - сахарном диабете (в т.ч. нарушении толерантности к углеводам), тиреотоксикозе, гипотиреозе, болезни Иценко-Кушинга, при тяжелой хронической почечной и/или печеночной недостаточности, нефроуролитиазе, при гипоальбуминемии и состояниях, предрасполагающих к ее возникновению, при системном остеопорозе, миастении, остром психозе, ожирении (III-IV степени), при полиомиелите (за исключением формы бульбарного энцефалита), открыто- и закрытоугольной глаукоме.
При необходимости внутрисуставного введения с осторожностью следует применять у пациентов с общим тяжелым состоянием, неэффективности (или кратковременности) действия 2 предыдущих введений (с учетом индивидуальных свойств применявшихся ГКС).
До начала и во время проведения терапии ГКС необходимо контролировать общий анализ крови, уровень гликемии и содержание электролитов в плазме.
При интеркуррентных инфекциях, септических состояниях и туберкулезе, необходимо одновременное проведение антибиотикотерапии.
Вызванная дексаметазоном относительная надпочечниковая недостаточность может сохраняться в течение нескольких месяцев после его отмены. Учитывая это, при стрессовых ситуациях, возникающих в указанный период, гормональную терапию возобновляют с одновременным назначением солей и/или минералокортикоидов.
При применении дексаметазона у пациентов с герпесом роговицы следует иметь в виду возможность ее перфорации. В ходе лечения необходимо контролировать внутриглазное давление и состояние роговицы.
При внезапной отмене дексаметазона, особенно в случае предшествующего применения в высоких доз
Показания
болезнь Аддисона-Бирмера; болезни соединительной ткани; аллергические заболевания; кожные болезни; коллагенозы; болезни крови; бронхиальная астма, нефротический синдром, язвенный колит, тиреоидит, гипертрихоз, синдром Шофард-Стила, отек головного мозга
Противопоказания
Для кратковременного применения по жизненным показаниям - повышенная чувствительность к дексаметазону.
Для внутрисуставного введения и введения непосредственно в очаг поражения: предшествующая артропластика, патологическая кровоточивость (эндогенная или вызванная применением антикоагулянтов), внутрисуставной перелом кости, инфекционный (септический) воспалительный процесс в суставе и периартикулярные инфекции (в т.ч. в анамнезе), а также общее инфекционное заболевание, выраженный околосуставной остеопороз, отсутствие признаков воспаления в суставе ("сухой" сустав, например при остеоартрозе без синовита), выраженная костная деструкция и деформация сустава (резкое сужение суставной щели, анкилоз), нестабильность сустава как исход артрита, асептический некроз формирующих сустав эпифизов костей.
Лекарственное взаимодействие
При одновременном применении с антипсихотическими средствами, букарбаном, азатиоприном возникает риск развития катаракты; со средствами, оказывающими антихолинергическое действие - риск развития глаукомы.
При одновременном применении с дексаметазоном снижается эффективность инсулина и пероральных гипогликемических препаратов.
При одновременном применении с гормональными контрацептивами, андрогенами, эстрогенами, анаболическими стероидами возможны гирсутизм, угревая сыпь.
При одновременном применении с диуретиками возможно усиление выведения калия; с НПВС (в т.ч. с ацетилсалициловой кислотой) - повышается частота возникновения эрозивно-язвенных поражений и кровотечений из ЖКТ.
При одновременном применении с пероральными антикоагулянтами возможно ослабление антикоагулянтного эффекта.
При одновременном применении с сердечными гликозидами возможно ухудшение переносимости сердечных гликозидов из-за дефицита калия.
(783)
Дозування
в/м; можливо також периартикулярное і внутрішньосуглобове введення. Протягом доби можна вводити від 4 до 20 мг дексаметазону 3-4 рази. Тривалість парентерального застосування звичайно становить 3-4 дні, потім переходять на підтримуючу терапію пероральною формою.
Лікарська форма
Розчин для внутрішньом'язового введенняСклад
дексаметазону фосфат 4,04 мг; Допоміжні в-ва: метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, натрію дисульфит, динатрію едетат, натрію гідроксид до рН 7,0-8,5, вода д/інФармакологи��еское дія
ГКС. Пригнічує функції лейкоцитів і тканинних макрофагів. Обмежує міграцію лейкоцитів в область запалення. Порушує здатність макрофагів до фагоцитозу, а також до утворення інтерлейкіну-1. Сприяє стабілізації лізосомальних мембран, знижуючи тим самим концентрацію протеолітичних ферментів в області запалення. Зменшує проникність капілярів, обумовлену вивільненням гістаміну. Пригнічує активність фібробластів і утворення колагену.
Інгібує активність фосфоліпази А2, що призводить �� пригнічення синтезу простагландинів і лейкотрієнів. Пригнічує вивільнення ЦИКЛООКСИГЕНАЗИ (переважно ЦОГ-2), що також сприяє зменшенню вироблення простагландинів.
Зменшує кількість циркулюючих лімфоцитів (T - і B-клітин, моноцитів, еозинофілів та базофілів внаслідок їх переміщення із судинного русла в лімфоїдну тканину; пригнічує утворення антитіл.
Дексаметазон пригнічує вивільнення гіпофізом АКТГ і ?-липотропина, але не знижує рівень циркулюючого ?-ендорфіну. Пригнічує секрецію ТТГ і ФСГ.
При ку��нною аплікації на судини надає вазоконстрикторного ефекту.
Дексаметазон має виражену дозозалежним дію на метаболізм вуглеводів, білків і жирів. Стимулює глюконеогенез, що сприяє захопленню амінокислот печінкою і нирками, підвищує активність ферментів глюконеогенезу. У печінці дексаметазон посилює депонування глікогену, стимулюючи активність глікогенсинтетазу та синтез глюкози з продуктів білкового обміну. Підвищення вмісту глюкози в крові активізує виділення інсуліну.
Дексаметазон під��здійснює захоплення глюкози жировими клітинами, що призводить до активації ліполізу. Однак внаслідок збільшення секреції інсуліну відбувається стимуляція ліпогенезу, що призводить до накопичення жиру.
Чинить катаболічну дію в лімфоїдної і сполучної тканини, м'язах, жировій тканині, шкірі, кісткової тканини. Остеопороз і синдром Іценко-Кушинга є головними факторами, що обмежують тривалу терапію ГКС. Внаслідок катаболічної дії можливе пригнічення росту у дітей.
Дексаметазон у високих дозах може повышать збудливість тканин мозку і сприяє зниження порогу судомної готовності. Стимулює надлишкову продукцію хлористоводневої кислоти і пепсину в шлунку, що сприяє розвитку пептичної виразки.
При системному застосуванні терапевтична активність дексаметазону зумовлена протизапальну, протиалергічну, імунодепресивну та антипроліферативну дію.
При зовнішньому і місцевому застосуванні терапевтична активність дексаметазону зумовлена протизапальну, протиалергічну та протиексудативну (завдяки вазоконстрикторному ефекту) дією.
За протизапальною активністю перевищує гідрокортизон у 30 разів, не має мінералокортикоїдної активності.Фармакокінетика
Зв'язування з білками плазми - 60-70%. Проникає через гістогематичні бар'єри. В невеликій кількості виділяється з грудним молоком.
Метаболізується в печінці.
T1/2 складає 2-3 год. Виводиться нирками.
При місцевому застосуванні в офтальмології всмоктується через рогівку з інтактним епітелієм у вологу передньо�� камери ока. При запаленні тканин ока або ушкодженні слизової оболонки та рогівки швидкість всмоктування дексаметазону достовірно збільшується.Побічні дії
З боку ендокринної системи: зниження толерантності до глюкози, стероїдний цукровий діабет або маніфестація латентного цукрового діабету, пригнічення функції надниркових залоз, синдром Іценко-Кушинга (у т. ч. місяцеподібне обличчя, ожиріння гіпофізарного типу, гірсутизм, підвищення артеріального тиску, дисменорея, аменорея, міастенія, стриї), затримка статевого розвитку у дітей.
Зі сторо��и обміну речовин: підвищене виведення іонів кальцію, гіпокальціємія, підвищення маси тіла, негативний азотистий баланс (підвищений розпад білків), підвищене потовиділення, гіпернатріємія, гіпокаліємія.
З боку нервової системи: делірій, дезорієнтація, ейфорія, галюцинації, маніакально-депресивний психоз, депресія, параноя, підвищення внутрішньочерепного тиску, нервозність або неспокій, безсоння, запаморочення, вертиго, псевдопухлина мозочка, головний біль, судоми.
З боку серцево-судинної системи: аритмії, брадикардия (аж до зупинки серця); розвиток (у схильних пацієнтів) або посилення вираженості хронічної серцевої недостатності, зміни на ЕКГ, характерні для гіпокаліємії, підвищення артеріального тиску, гіперкоагуляція, тромбози. У хворих з гострим і підгострим інфарктом міокарда - розповсюдження вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини, що може призвести до розриву серцевого м'яза; при интракраниальном введенні - носова кровотеча.
З боку травної системи: нудота, блювання, панкреатит, стероїдна ��звання шлунка і дванадцятипалої кишки, ерозивний езофагітОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
C обережністю слід застосовувати при паразитарних та інфекційних захворюваннях вірусної, грибкової або бактеріальної природи (в даний час або нещодавно перенесені, включаючи нещодавній контакт з хворим) - простий герпес, оперізувальний герпес (виремическая фаза), вітряна віспа, кір, амебіаз, стронгілоїдоз (встановлений або підозрюваний), системний мікоз; активний і латентний туберкульоз. Застосування при тяжких інфекційно-запальних захворюваннях��их захворюваннях припустимо тільки на фоні специфічної терапії.
З обережністю слід застосовувати протягом 8 тижнів до та 2 тижні після вакцинації, при лімфаденіт після щеплення БЦЖ, при імунодефіцитних станах (у т. ч. СНІД або ВІЛ-інфекція).
З обережністю слід застосовувати при захворюваннях ШЛУНКОВО-кишкового тракту: виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, езофагіт, гастрит, гостра або латентній пептичній виразці, нещодавно створеному анастомозе кишечника, неспецифічному виразковому коліті із загрозою перфорації або абсцедированія, дивертикуліті.
З обережністю слід застосовувати при захворюваннях серцево-судинної системи, у т. ч. після недавно перенесеного інфаркту міокарда (у хворих з гострим і підгострим інфарктом міокарда можливе поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини і внаслідок цього розрив серцевого м'яза), при декомпенсованої хронічної серцевої недостатності, артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії), при ендокринних захворюваннях - цукровому діабеті (у т. ч. порушення толерантності до вуглеводів), тиреото��сикоз, гіпотиреозі, хвороби Іценко-Кушинга, при тяжкій хронічній нирковій і/або печінковій недостатності, нефроуролитиазе, при гіпоальбумінемії і станах, що привертають до її виникнення, при системному остеопорозі, міастенії, гострий психоз, ожиріння (III-IV ступеня), поліомієліт (за винятком форми бульбарного енцефаліту), відкрито - та закритокутовій глаукомі.
При необхідності внутрішньосуглобового введення з обережністю слід застосовувати у пацієнтів із загальним тяжким станом, неефективність (або кратковреме��ності) дії 2 попередніх введень (з урахуванням індивідуальних властивостей застосовуваних ГКС).
До початку і під час проведення терапії ГКС необхідно контролювати загальний аналіз крові, рівень глікемії та вміст електролітів у плазмі.
При інтеркурентних інфекціях, септичних станах і туберкульозі, необхідно одночасне проведення антибіотикотерапії.
Викликана дексаметазоном відносна надниркова недостатність може зберігатися протягом кількох місяців після його скасування. Враховуючи це, при зтрессовых ситуаціях, що виникають у зазначений період, гормональну терапію відновлюють з одночасним призначенням солей і/або мінералокортикоїдів.
При застосуванні дексаметазону у пацієнтів з герпесом рогівки слід мати на увазі можливість її перфорації. В ході лікування необхідно контролювати внутрішньоочний тиск і стан рогівки.
При раптовій відміні дексаметазону, особливо у разі попереднього застосування високих дозСвідчення
хвороба Аддісона-Бірмера; хвороби сполучної тканини; алергічно�� захворювання; шкірні хвороби; колагенози; хвороби крові; бронхіальна астма, нефротичний синдром, виразковий коліт, тиреоїдит, гіпертрихоз, синдром Шофард-Стіла, набряк головного мозкуПротипоказання
Для короткочасного застосування за життєвими показаннями - підвищена чутливість до дексаметазону.
Для внутрішньосуглобового введення і введення безпосередньо у вогнище ураження: попередня артропластика, патологічна кровоточивість (ендогенна або спричинена застосуванням антикоагулянтів), внутрішньосуглобовий перелом кістки, інфекційний (септичний) запальний процес у суглобі і периартикулярних інфекції (у т. ч. в анамнезі), а також загальне інфекційне захворювання, виражений навколосуглобових остеопороз, відсутність ознак запалення в суглобі ("сухий" суглоб, наприклад при остеоартрозі без синовіту), виражена кісткова деструкція і деформація суглоба (різке звуження суглобової щілини, анкілоз), нестабільність суглоба як результат артриту, асептичний некроз формують суглоб епіфізів кісток.Лікарська взаємодія
При одночасному примі��нні з антипсихотичними засобами, букарбаном, азатіоприном виникає ризик розвитку катаракти; із засобами, що мають антихолінергічну дію - ризик розвитку глаукоми.
При одночасному застосуванні з дексаметазоном знижується ефективність інсуліну та пероральних гіпоглікемічних препаратів.
При одночасному застосуванні з гормональними контрацептивами, андрогенами, естрогенами, анаболічними стероїдами можливі гірсутизм, вугрі.
При одночасному застосуванні з діуретиками можливе посиленийие виведення калію; з НПЗЗ (у т. ч. з ацетилсаліциловою кислотою) підвищується частота виникнення ерозивно-виразкових уражень і кровотеч із ШКТ.
При одночасному застосуванні з пероральними антикоагулянтами можливе ослаблення антикоагулянтного ефекту.
При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами можливе погіршення переносимості серцевих глікозидів із-за дефіциту калію.
