Дозировка
Принимают внутрь. Таблетки следует проглатывать целиком, не разжевывая, запивая жидкостью. Таблетки можно принимать в любое удобное постоянное время, независимо от приема пищи. Отечный синдром при хронической сердечной недостаточности: начальная доза составляет, как правило, 10-20 мг 1 раз/ При необходимости доза может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Отечный синдром при заболевании почек: начальная доза составляет, как правило, 20 мг 1 раз/ При необходимости доза может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Отечный синдром при заболевании печени: начальная доза составляет, как правило, 5-10 мг 1 раз/ вместе с антагонистами альдостерона или калийсберегающими диуретиками. При необходимости доза препарата Бритомар может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Не рекомендуется разовая доза более 40 мг, т.к. ее действие не изучено. Препарат назначают на длительный период или до момента исчезновения отеков. Артериальная гипертензия: начальная доза составляет, как правило, 5 мг 1 раз/ При отсутствии адекватного снижения АД в течение 4-6 недель дозу увеличивают до 10 мг 1 раз/ Если эта доза не дает требуемого эффекта, в лечебную схему нужно добавить гипотензивный препарат другой группы. Пациентам пожилого возраста коррекции дозы не требуется. В случае пропуска очередной дозы нельзя принимать двойную дозу препарата. Следует сразу же принять забытую дозу. Следующую дозу принимают в обычное время на следующий день.
Передозировка
чрезмерно повышенный диурез, сопровождающийся снижением ОЦК и нарушением электролитного баланса крови, с последующим выраженным снижением АД, сонливостью и спутанностью сознания, коллапсом. Могут наблюдаться желудочно-кишечные расстройства.
Лекарственная форма
Таблетки пролонгированного действия белого или почти белого цвета, круглые, двояковыпуклые, с гравировкой "SN" на одной стороне.
Состав
торасемид 10 мг
Вспомогательные вещества: камедь гуаровая - 6.8 мг, крахмал кукурузный - 61.54 мг, кремния диоксид коллоидный - 0.85 мг, магния стеарат - 0.51 мг, лактозы моногидрат - до 170 мг.
Фармакологическое действие
"Петлевой" диуретик. Основной механизм действия препарата обусловлен обратимым связыванием торасемида с контранспортером натрия/хлора/калия, расположенным в апикальной мембране толстого сегмента восходящей петли Генле, в результате этого снижается или полностью ингибируется реабсорбция ионов натрия и уменьшается осмотическое давление внутриклеточной жидкости и реабсорбция воды.
Торасемид в меньшей степени, чем фуросемид, вызывает гипокалиемию, при этом он проявляет большую активность и его действие более продолжительно.
Диуретический эффект развивается примерно в течение часа после приема препарата внутрь, достигая максимума через 3-6 ч, и продолжается от 8 до 10 ч.
Снижает систолическое и диастолическое АД в положении "лежа" и "стоя".
Фармакокинетика
Препарат Бритомар таблетки пролонгированного действия обеспечивает постепенное высвобождение торасемида, снижая колебания его концентрации в крови, по сравнению с препаратами торасемида в лекарственной форме таблетки с обычным высвобождением.
Всасывание
После приема нескольких доз препарата относительная биодоступность пролонгированной формы, по сравнению с обычной лекарственной формой, составляет около 102%. Активное вещество всасывается из ЖКТ с ограниченным эффектом "первого прохождения" через печень. Cmax в плазме крови достигается в течение 1.5 ч после приема внутрь. Прием пищи не оказывает значительного влияния на абсорбцию препарата. Нарушение функции почек и/или печени не влияют на всасывание препарата.
Распределение
Более 99% торасемида связывается с белками плазмы крови.
Vd у здоровых добровольцев и у пациентов с легкой и умеренной почечной недостаточностью или хронической сердечной недостаточностью - от 12 до 15 л. У пациентов с циррозом печени Vd увеличивается вдвое.
Метаболизм
Метаболизируется в печени при участии изофермента CYP2C9 с образованием трех метаболитов.
Основной метаболит - это производное карбоновой кислоты, является фармакологически неактивным. Два других метаболита, которые в организме образуются в незначительном количестве, обладают некоторой диуретической активностью, но их концентрация слишком мала, чтобы оказывать какое-либо значимое клиническое действие.
Выведение
T1/2 торасемида у здоровых добровольцев составляет 4 ч. Около 80% от принятой во внутрь дозы выводится почками в виде метаболитов и около 20% в неизменном виде (у пациентов с нормальной функцией почек). Общий клиренс торасемида составляет 41 мл/мин и почечный клиренс - около 10 мл/мин, что соответствует примерно 25% от общего.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью в стадии декомпенсации снижен печеночный и почечный клиренс препарата. У таких пациентов общий клиренс торасемида на 50% меньше, чем у здоровых добровольцев, а T1/2 и общая биодоступность соответственно выше.
У пациентов с почечной недостаточностью, почечный клиренс торасемида заметно снижен, но это не отражается на общем клиренсе препарата. Диуретический эффект при почечной недостаточности может быть достигнут применением препарата в высоких дозах. Общий клиренс торасемида и T1/2 остаются на том же уровне в случае сниженной функции почек, за счет метаболизма в печени.
У пациентов с циррозом печени Vd, T1/2 и почечный клиренс препарата повышены, но общий клиренс остается неизменным.
Фармакокинетический профиль торасемида у пациентов пожилого возраста сходен с таковым у молодых пациентов, за тем исключением, что имеет место снижение почечного клиренса препарата из-за характерного возрастного нарушения снижения функции почек у пожилых пациентов. Общий клиренс и T1/2 при этом не меняются.
Побочные действия
Со стороны обмена веществ: нечасто - гиперхолестеринемия (возрастание уровня холестерина в крови), гипертриглицеридемия (возрастание уровня ТГ в крови), полидипсия (усиленная жажда).
Со стороны нервной системы: часто - головокружение, головная боль, сонливость; нечасто - судороги мышц нижних конечностей; частота неизвестна - спутанность сознания, обморок, парестезии в конечностях (ощущение онемения, "ползания мурашек" и покалывания).
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - экстрасистолия (нарушение ритма сердца), тахикардия (увеличение ЧСС), усиленное сердцебиение, покраснение лица; частота не известна - чрезмерная артериальная гипотензия, тромбоз глубоких вен (образование сгустков крови), тромбоэмболия, гиповолемия (уменьшение ОЦК).
Со стороны дыхательной системы: нечасто - носовые кровотечения.
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея; нечасто - боль в животе, метеоризм; частота неизвестна - тошнота, рвота, потеря аппетита, панкреатит, диспепсические явления.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: часто - увеличение частоты мочеиспускания, полиурия (увеличенное образование мочи), никтурия (учащение мочеиспускания по ночам); нечасто - учащенные позывы к мочеиспусканию; частота неизвестна - задержка мочи (у пациентов с обструкцией мочевыводящих путей), повышение концентрации мочевины и креатинина в крови.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Препарат следует применять строго по назначению врача.
Пациенты с повышенной чувствительностью к сульфаниламидам и производным сульфонилмочевины могут иметь перекрестную чувствительность к препарату Бритомар. У пациентов, особенно в начале лечения препаратом Бритомар и лиц пожилого возраста, рекомендуется проводить контроль электролитного баланса, объем и концентрацию циркулирующей крови.
При длительном лечении препаратом Бритомар рекомендуется проводить регулярный контроль электролитного баланса (особенно уровня калия), глюкозы, мочевой кислоты, креатинина, липидов и клеточных компонентов крови.
Пациентам, получающим Бритомар в высоких дозах, во избежание развития гипонатриемиии и метаболического алкалоза нецелесообразно ограничивать потребление поваренной соли.
Риск гипокалиемии наибольший у пациентов с циррозом печени, выраженным диурезом, при недостаточном потреблении электролитов с пищей, а также при одновременном лечении кортикостероидами или АКТГ.
Повышенный риск развития нарушений водно-электролитного баланса отмечается у больных с почечной недостаточностью. В ходе курсового лечения необходимо периодически контролировать концентрацию электролитов плазмы крови (в том числе натрий, кальций, калий, магний), кислотно-основное состояние, остаточный азот, креатинин, мочевую кислоту и проводить при необходимости соответствующую коррекционную терапию (с большей кратностью у больных с частой рвотой и на фоне парентерально вводимых жидкостей).
У пациентов с развившимися водно-электролитными расстройствами, гиповолемией или преренальной азотемией данные лабораторных анализов могут включать: гипер- или гипонатриемию, гипер- или гипохлоремию, гипер- или гипокалиемию, нарушения кислотно-щелочного баланса и повышение уровня мочевины крови. При возникновении этих расстройств необходимо прекратить прием препарата Бритомар до восстановления нормальных значений, а затем возобновить лечение препаратом Бритомар в меньшей дозе. При появлении или усилении азотемии и олигурии у пациентов с тяжелыми прогрессирующими заболеваниями почек рекомендуется приостановить лечение.
Подбор режима дозирования пациентам с асцитом на фоне цирроза печени следует проводить в стационарных условиях (нарушения водно-электролитного баланса могут повлечь развитие печеночной комы). Данной категории пациентов показан регулярный контроль электролитов плазмы крови.
Для профилактики гипокалиемии рекомендуется применение препаратов калия и калийсберегающих диуретиков (прежде всего спиронолактона), а также соблюдать диету, богатую калием.
Применение препарата Бритомар может вызывать обострение подагры.
У больных сахарным диабетом или со сниженной толерантностью к глюкозе требуется периодический контроль концентрации глюкозы в крови и моче.
У пациентов с гиперплазией предстательной железы, сужением мочеточников необходим контроль диуреза в связи с возможностью острой задержки мочи.
Показания
— отечный синдром различного генеза, в т.ч. при хронической сердечной недостаточности, заболеваниях печени и почек;
— артериальная гипертензия.
Противопоказания
— анурия;
— печеночная кома и прекома;
— рефрактерная гипокалиемия; рефрактерная гипонатриемия;
— дегидратация;
— резко выраженные нарушения оттока мочи любой этиологии (включая одностороннее поражение мочевыводящих путей);
— дигиталисная интоксикация;
— острый гломерулонефрит;
— синоатриальная и AV-блокада II и III степени;
— возраст до 18 лет (безопасность и эффективность у детей не изучены);
— беременность;
— непереносимость галактозы, дефицит лактазы или глюкозо-галактозная мальабсобция;
— повышенная чувствительность к компонентам препарата;
— у пациентов с аллергией на сульфонамиды (сульфаниламидные противомикробные средства или препараты сульфонилмочевины) может отмечаться перекрестная аллергия на торасемид.
С осторожностью:
— артериальная гипотензия;
— гиповолемия (с артериальной гипотензией или без нее);
— нарушения оттока мочи (доброкачественная гиперплазия предстательной железы, сужение мочеиспускательного канала или гидронефроз
Лекарственное взаимодействие
Торасемид повышает токсичность сердечных гликозидов.
При одновременном приеме с минерало- и глюкокортикоидами, слабительными средствами возможно увеличение выведения калия.
Торасемид усиливает действие гипотензивных препаратов.
Торасемид, особенно в высоких дозах, может усилить нефротоксическое и ототоксическое действие аминогликозидов, антибиотиков, препаратов платины, цефалоспоринов.
Торасемид может усиливать действие курареподобных миорелаксантов и теофиллина.
При одновременном применении салицилатов в высоких дозах возможно усиление их токсического действия.
Торасемид ослабляет действие гипогликемических препаратов.
Последовательный или одновременный прием торасемида с ингибиторами АПФ может приводить к кратковременному падению АД. Этого можно избежать, уменьшив начальную дозу ингибитора АПФ или снизив дозу торасемида (или временно отменив его).
НПВС и пробенецид могут уменьшать мочегонное и гипотензивное действие торасемида.
(2429)
Дозування
Приймають внутрішньо. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи рідиною. Таблетки можна приймати у будь-який зручний постійне час, незалежно від прийому їжі. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності: початкова доза становить, як правило, 10-20 мг 1 раз/ При необхідності доза може бути збільшена в 2 рази до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок: початкова доза становить, як правило, 20 мг 1 раз/ При необхідності доза може бути збільшена в 2 рази до одержанн�� необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки: початкова доза, як правило, становить 5-10 мг 1 раз/ разом з антагоністами альдостерону або калійзберігаючими діуретиками. При необхідності доза препарату Бритомар може бути збільшена в 2 рази до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується разова доза більше 40 мг, оскільки її дія не вивчено. Препарат призначають на тривалий період або до моменту зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія: початкова доза становить, як правило, 5 мг 1 раз/ При відсутності адекватного зниженнявання АТ протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг 1 раз/ Якщо ця доза не дає необхідного ефекту, у лікувальну схему потрібно додати антигіпертензивний препарат іншої групи. Пацієнтам літнього віку корекції дози не потрібно. У випадку пропуску чергової дози не можна приймати подвійну дозу препарату. Слід відразу ж прийняти забуту дозу. Наступну дозу приймають у звичайний час на наступний день.Передозування
надмірно підвищений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК та порушенням електролітного балансу крові, з подальшим вир��женным зниженням ПЕКЛО, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади.
Лікарська форма
Таблетки пролонгованої дії білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "SN" на одній стороні.Склад
торасемид 10 мг
Допоміжні речовини: гуарова камедь - 6.8 мг, крохмаль кукурудзяний - 61.54 мг, кремнію діоксид колоїдний - 0.85 мг, магнію стеарат - 0.51 мг, лактози моногідрат - до 170 мг.Фармакологічна дія
"Петлевий" діуретик. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасемида з контранспортером натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію і зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини і реабсорбція води.
Торасемид в меншій мірі, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він проявляє велику активність і триваліше його дія.
Діуретичний ефект ра��вивается приблизно протягом години після прийому препарату внутрішньо, досягає максимуму через 3-6 год і триває від 8 до 10 год.
Знижує систолічний і діастолічний АТ в положенні "лежачи" і "стоячи".Фармакокінетика
Препарат Бритомар таблетки пролонгованої дії забезпечує поступове вивільнення торасемида, знижуючи коливання його концентрації у крові, у порівнянні з препаратами торасемида у лікарській формі таблетки зі звичайним вивільненням.
Всмоктування
Після прийому декількох доз препарату відносительная біодоступність пролонгованої форми, порівняно зі звичайною лікарською формою, становить близько 102%. Активна речовина всмоктується з ШКТ з обмеженим ефектом "першого проходження" через печінку. Cmax в плазмі крові досягається протягом 1,5 год після прийому внутрішньо. Прийом їжі не чинить значного впливу на абсорбцію препарату. Порушення функції нирок та/або печінки не впливають на всмоктування препарату.
Розподіл
Більше 99% торасемида зв'язується з білками плазми крові.
Vd у здорових доброволь��їв і у пацієнтів з легкою і помірною нирковою недостатністю або хронічною серцевою недостатністю - від 12 до 15 л. У пацієнтів з цирозом печінки Vd збільшується вдвічі.
Метаболізм
Метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP2C9 з утворенням трьох метаболітів.
Основний метаболіт - похідне карбонової кислоти, є фармакологічно неактивним. Два інших метаболіти, які в організмі утворюються в незначній кількості, володіють певною диуретической активністю, але їх концентрація ззанадто мала, щоб надавати якесь важливе клінічне дію.
Виведення
T1/2 торасемида у здорових добровольців становить 4 ч. Близько 80% від прийнятої усередину дози виводиться нирками у вигляді метаболітів та близько 20% в незмінному вигляді (у пацієнтів з нормальною функцією нирок). Загальний кліренс торасемида становить 41 мл/хв і нирковий кліренс - близько 10 мл/хв, що відповідає приблизно 25% від загального.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю в стадії декомп��нсации знижений печінковий та нирковий кліренс препарату. У таких пацієнтів загальний кліренс торасемида на 50% менше, ніж у здорових добровольців, а T1/2 та загальна біодоступність відповідно вище.
У пацієнтів з нирковою недостатністю, нирковий кліренс торасемида помітно знижений, але це не відбивається на загальному кліренсі препарату. Діуретичний ефект при нирковій недостатності може бути досягнуто застосуванням препарату у високих дозах. Загальний кліренс торасемида і T1/2 залишаються на тому ж рівні у разі зниженої функції нирок, за рахунок мотаболизма в печінці.
У пацієнтів з цирозом печінки Vd, T1/2 і нирковий кліренс препарату підвищені, але загальний кліренс залишається незмінним.
Фармакокінетичний профіль торасемида у пацієнтів літнього віку схожий з таким у молодих пацієнтів, за тим винятком, що має місце зниження ниркового кліренсу препарату з-за характерного порушення вікового зниження функції нирок у літніх пацієнтів. Загальний кліренс і T1/2 при цьому не змінюються.Побічні дії
З боку обміну речовин: нечасто - гіперхолестеринемія (вік��ня рівня холестерину в крові), гіпертригліцеридемія (зростання рівня ТГ в крові), полідипсія (посилена спрага).
З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль, сонливість; рідко - судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" і поколювання).
З боку серцево-судинної системи: нечасто - екстрасистолія (порушення ритму серця), тахікардія (збільшення ЧСС), посилене серцебиття, почервоніння особи; частота не відома - надмірна артеріальна гіпотензія, тромбоз глибоких вен (утворення згустків крові), тромбоемболія, гіповолемія (зменшення ОЦК).
З боку дихальної системи: нечасто - носові кровотечі.
З боку травної системи: часто - діарея; нечасто - біль у животі, метеоризм; частота невідома - нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні явища.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія (збільшене утворення сечі), ��иктурия (почастішання сечовипускання вночі); нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома - затримка сечі (у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів), підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Препарат слід застосовувати суворо за призначенням лікаря.
Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів і похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Бритомар. У пацієнтів, особливо на початку лікування п��епаратом Бритомар та осіб похилого віку, рекомендується проводити контроль електролітного балансу, обсяг і концентрацію циркулюючої крові.
При тривалому лікуванні препаратом Бритомар рекомендується проводити регулярний контроль електролітного балансу (особливо рівня калію, глюкози, сечової кислоти, креатиніну, ліпідів клітинних компонентів крові.
Пацієнтам, які отримують Бритомар у високих дозах, щоб уникнути розвитку гипонатриемиии та метаболічного алкалозу недоцільно обмежувати споживання кухонної з��чи.
Ризик гіпокаліємії найбільший у пацієнтів з цирозом печінки, вираженими діурезом, при недостатньому споживанні електролітів з їжею, а також при одночасному лікуванні кортикостероїдами або АКТГ.
Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відмічається у хворих з нирковою недостатністю. В ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (у тому числі натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, мочевшу кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально вводяться рідин).
У пацієнтів з розвиненими водно-електролітними порушеннями, гіповолемією або преренальній азотемією дані лабораторних аналізів можуть включати: гіпер - або гіпонатріємію, гіпер - або гіпохлоремію, гіпер - або гіпокаліємію, порушення кислотно-лужного балансу та підвищення рівня сечовини крові. При виникненні цих розладів необхідно припинити пріе�� препарату Бритомар до відновлення нормальних значень, а потім відновити лікування препаратом Бритомар в меншій дозі. При появі або посиленні азотемії та олігурії у хворих з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується припинити лікування.
Підбір режиму дозування хворим з асцитом на тлі цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даній категорії пацієнтів показаний регулярний контроль електролітів ��лазмы крові.
Для профілактики гіпокаліємії рекомендується застосування препаратів калію і калійзберігаючих діуретиків (перш за все спіронолактону), а також дотримуватися дієти, багатої калієм.
Застосування препарату Бритомар може спричинити загострення подагри.
У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі.
У пацієнтів з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів потрібен контроль діурезу у зв'язку з можливо��можливістю гострої затримки сечі.Свідчення
— набряковий синдром різного генезу, в т. ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки і нирок;
— артеріальна гіпертензія.Протипоказання
— анурія;
— печінкова кома і прекома;
— рефрактерна гіпокаліємія; рефрактерна гіпонатріємія;
— дегідратація;
— різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів);
— дигиталисная інтоксикація;
— гострий гломерулонефріт;
— синоатріальна та AV-блокада II і III ступеня;
— вік до 18 років (безпека і ефективність у дітей не вивчені);
— вагітність;
— непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобция;
— підвищена чутливість до компонентів препарату;
— у пацієнтів з алергією на сульфонамиды (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини) може відмічатися перехресна алергія на торасемид.
З обережністю:
— артеріальна р��потензия;
— гіповолемія (з артеріальною гіпотензією або без неї);
— порушення відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовипускального каналу або гідронефрозЛікарська взаємодія
Торасемид підвищує токсичність серцевих глікозидів.
При одночасному прийомі з мінерало - та глюкокортикоїдами, проносними засобами можливе збільшення виведення калію.
Торасемид посилює дію гіпотензивних препаратів.
Торасемид, особливо у високих дозах, мож��т посилити нефротоксичну та ототоксичну дію аміноглікозидів, антибіотиків, препаратів платини, цефалоспоринів.
Торасемид може посилювати дію курареподібних міорелаксантів та теофіліну.
При одночасному застосуванні саліцилатів у високих дозах можливе посилення їх токсичної дії.
Торасемид послаблює дію гіпоглікемічних препаратів.
Послідовний або ж одночасний прийом торасемида з інгібіторами АПФ може призводити до короткочасного падіння артеріального тиску. Цього можна уникнути, розумі��ьшив початкову дозу інгібітора АПФ або знизивши дозу торасемида (або тимчасово скасувавши його).
НПЗЗ та пробенецид можуть зменшувати сечогінний і гіпотензивну дію торасемида.
