Дозировка
Принимают внутрь. Таблетки следует проглатывать целиком, не разжевывая, запивая жидкостью. Таблетки можно принимать в любое удобное постоянное время, независимо от приема пищи. Отечный синдром при хронической сердечной недостаточности: начальная доза составляет, как правило, 10-20 мг 1 раз/ При необходимости доза может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Отечный синдром при заболевании почек: начальная доза составляет, как правило, 20 мг 1 раз/ При необходимости доза может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Отечный синдром при заболевании печени: начальная доза составляет, как правило, 5-10 мг 1 раз/ вместе с антагонистами альдостерона или калийсберегающими диуретиками. При необходимости доза препарата Бритомар может быть увеличена в 2 раза до получения требуемого эффекта. Не рекомендуется разовая доза более 40 мг, т.к. ее действие не изучено. Препарат назначают на длительный период или до момента исчезновения отеков. Артериальная гипертензия: начальная доза составляет, как правило, 5 мг 1 раз/ При отсутствии адекватного снижения АД в течение 4-6 недель дозу увеличивают до 10 мг 1 раз/ Если эта доза не дает требуемого эффекта, в лечебную схему нужно добавить гипотензивный препарат другой группы. Пациентам пожилого возраста коррекции дозы не требуется. В случае пропуска очередной дозы нельзя принимать двойную дозу препарата. Следует сразу же принять забытую дозу. Следующую дозу принимают в обычное время на следующий день.
Передозировка
чрезмерно повышенный диурез, сопровождающийся снижением ОЦК и нарушением электролитного баланса крови, с последующим выраженным снижением АД, сонливостью и спутанностью сознания, коллапсом. Могут наблюдаться желудочно-кишечные расстройства.
Лекарственная форма
Таблетки пролонгированного действия белого или почти белого цвета, круглые, двояковыпуклые, с гравировкой "SN" на одной стороне.
Состав
торасемид 5 мг
Вспомогательные вещества: камедь гуаровая - 6.8 мг, крахмал кукурузный - 61.54 мг, кремния диоксид коллоидный - 0.85 мг, магния стеарат - 0.51 мг, лактозы моногидрат - до 170 мг.
Фармакологическое действие
"Петлевой" диуретик. Основной механизм действия препарата обусловлен обратимым связыванием торасемида с контранспортером натрия/хлора/калия, расположенным в апикальной мембране толстого сегмента восходящей петли Генле, в результате этого снижается или полностью ингибируется реабсорбция ионов натрия и уменьшается осмотическое давление внутриклеточной жидкости и реабсорбция воды.
Торасемид в меньшей степени, чем фуросемид, вызывает гипокалиемию, при этом он проявляет большую активность и его действие более продолжительно.
Диуретический эффект развивается примерно в течение часа после приема препарата внутрь, достигая максимума через 3-6 ч, и продолжается от 8 до 10 ч.
Снижает систолическое и диастолическое АД в положении "лежа" и "стоя".
Фармакокинетика
Препарат Бритомар таблетки пролонгированного действия обеспечивает постепенное высвобождение торасемида, снижая колебания его концентрации в крови, по сравнению с препаратами торасемида в лекарственной форме таблетки с обычным высвобождением.
Всасывание
После приема нескольких доз препарата относительная биодоступность пролонгированной формы, по сравнению с обычной лекарственной формой, составляет около 102%. Активное вещество всасывается из ЖКТ с ограниченным эффектом "первого прохождения" через печень. Cmax в плазме крови достигается в течение 1.5 ч после приема внутрь. Прием пищи не оказывает значительного влияния на абсорбцию препарата. Нарушение функции почек и/или печени не влияют на всасывание препарата.
Распределение
Более 99% торасемида связывается с белками плазмы крови.
Vd у здоровых добровольцев и у пациентов с легкой и умеренной почечной недостаточностью или хронической сердечной недостаточностью - от 12 до 15 л. У пациентов с циррозом печени Vd увеличивается вдвое.
Метаболизм
Метаболизируется в печени при участии изофермента CYP2C9 с образованием трех метаболитов.
Основной метаболит - это производное карбоновой кислоты, является фармакологически неактивным. Два других метаболита, которые в организме образуются в незначительном количестве, обладают некоторой диуретической активностью, но их концентрация слишком мала, чтобы оказывать какое-либо значимое клиническое действие.
Выведение
T1/2 торасемида у здоровых добровольцев составляет 4 ч. Около 80% от принятой во внутрь дозы выводится почками в виде метаболитов и около 20% в неизменном виде (у пациентов с нормальной функцией почек). Общий клиренс торасемида составляет 41 мл/мин и почечный клиренс - около 10 мл/мин, что соответствует примерно 25% от общего.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью в стадии декомпенсации снижен печеночный и почечный клиренс препарата. У таких пациентов общий клиренс торасемида на 50% меньше, чем у здоровых добровольцев, а T1/2 и общая биодоступность соответственно выше.
У пациентов с почечной недостаточностью, почечный клиренс торасемида заметно снижен, но это не отражается на общем клиренсе препарата. Диуретический эффект при почечной недостаточности может быть достигнут применением препарата в высоких дозах. Общий клиренс торасемида и T1/2 остаются на том же уровне в случае сниженной функции почек, за счет метаболизма в печени.
У пациентов с циррозом печени Vd, T1/2 и почечный клиренс препарата повышены, но общий клиренс остается неизменным.
Фармакокинетический профиль торасемида у пациентов пожилого возраста сходен с таковым у молодых пациентов, за тем исключением, что имеет место снижение почечного клиренса препарата из-за характерного возрастного нарушения снижения функции почек у пожилых пациентов. Общий клиренс и T1/2 при этом не меняются.
Побочные действия
Со стороны обмена веществ: нечасто - гиперхолестеринемия (возрастание уровня холестерина в крови), гипертриглицеридемия (возрастание уровня ТГ в крови), полидипсия (усиленная жажда).
Со стороны нервной системы: часто - головокружение, головная боль, сонливость; нечасто - судороги мышц нижних конечностей; частота неизвестна - спутанность сознания, обморок, парестезии в конечностях (ощущение онемения, "ползания мурашек" и покалывания).
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - экстрасистолия (нарушение ритма сердца), тахикардия (увеличение ЧСС), усиленное сердцебиение, покраснение лица; частота не известна - чрезмерная артериальная гипотензия, тромбоз глубоких вен (образование сгустков крови), тромбоэмболия, гиповолемия (уменьшение ОЦК).
Со стороны дыхательной системы: нечасто - носовые кровотечения.
Со стороны пищеварительной системы: часто - диарея; нечасто - боль в животе, метеоризм; частота неизвестна - тошнота, рвота, потеря аппетита, панкреатит, диспепсические явления.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: часто - увеличение частоты мочеиспускания, полиурия (увеличенное образование мочи), никтурия (учащение мочеиспускания по ночам); нечасто - учащенные позывы к мочеиспусканию; частота неизвестна - задержка мочи (у пациентов с обструкцией мочевыводящих путей), повышение концентрации мочевины и креатинина в крови.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Препарат следует применять строго по назначению врача.
Пациенты с повышенной чувствительностью к сульфаниламидам и производным сульфонилмочевины могут иметь перекрестную чувствительность к препарату Бритомар. У пациентов, особенно в начале лечения препаратом Бритомар и лиц пожилого возраста, рекомендуется проводить контроль электролитного баланса, объем и концентрацию циркулирующей крови.
При длительном лечении препаратом Бритомар рекомендуется проводить регулярный контроль электролитного баланса (особенно уровня калия), глюкозы, мочевой кислоты, креатинина, липидов и клеточных компонентов крови.
Пациентам, получающим Бритомар в высоких дозах, во избежание развития гипонатриемиии и метаболического алкалоза нецелесообразно ограничивать потребление поваренной соли.
Риск гипокалиемии наибольший у пациентов с циррозом печени, выраженным диурезом, при недостаточном потреблении электролитов с пищей, а также при одновременном лечении кортикостероидами или АКТГ.
Повышенный риск развития нарушений водно-электролитного баланса отмечается у больных с почечной недостаточностью. В ходе курсового лечения необходимо периодически контролировать концентрацию электролитов плазмы крови (в том числе натрий, кальций, калий, магний), кислотно-основное состояние, остаточный азот, креатинин, мочевую кислоту и проводить при необходимости соответствующую коррекционную терапию (с большей кратностью у больных с частой рвотой и на фоне парентерально вводимых жидкостей).
У пациентов с развившимися водно-электролитными расстройствами, гиповолемией или преренальной азотемией данные лабораторных анализов могут включать: гипер- или гипонатриемию, гипер- или гипохлоремию, гипер- или гипокалиемию, нарушения кислотно-щелочного баланса и повышение уровня мочевины крови. При возникновении этих расстройств необходимо прекратить прием препарата Бритомар до восстановления нормальных значений, а затем возобновить лечение препаратом Бритомар в меньшей дозе. При появлении или усилении азотемии и олигурии у пациентов с тяжелыми прогрессирующими заболеваниями почек рекомендуется приостановить лечение.
Подбор режима дозирования пациентам с асцитом на фоне цирроза печени следует проводить в стационарных условиях (нарушения водно-электролитного баланса могут повлечь развитие печеночной комы). Данной категории пациентов показан регулярный контроль электролитов плазмы крови.
Для профилактики гипокалиемии рекомендуется применение препаратов калия и калийсберегающих диуретиков (прежде всего спиронолактона), а также соблюдать диету, богатую калием.
Применение препарата Бритомар может вызывать обострение подагры.
У больных сахарным диабетом или со сниженной толерантностью к глюкозе требуется периодический контроль концентрации глюкозы в крови и моче.
У пациентов с гиперплазией предстательной железы, сужением мочеточников необходим контроль диуреза в связи с возможностью острой задержки мочи.
Показания
— отечный синдром различного генеза, в т.ч. при хронической сердечной недостаточности, заболеваниях печени и почек;
— артериальная гипертензия.
Противопоказания
— анурия;
— печеночная кома и прекома;
— рефрактерная гипокалиемия; рефрактерная гипонатриемия;
— дегидратация;
— резко выраженные нарушения оттока мочи любой этиологии (включая одностороннее поражение мочевыводящих путей);
— дигиталисная интоксикация;
— острый гломерулонефрит;
— синоатриальная и AV-блокада II и III степени;
— возраст до 18 лет (безопасность и эффективность у детей не изучены);
— беременность;
— непереносимость галактозы, дефицит лактазы или глюкозо-галактозная мальабсобция;
— повышенная чувствительность к компонентам препарата;
— у пациентов с аллергией на сульфонамиды (сульфаниламидные противомикробные средства или препараты сульфонилмочевины) может отмечаться перекрестная аллергия на торасемид.
С осторожностью:
— артериальная гипотензия;
— гиповолемия (с артериальной гипотензией или без нее);
— нарушения оттока мочи (доброкачественная гиперплазия предстательной железы, сужение мочеиспускательного канала или гидронефроз
Лекарственное взаимодействие
Торасемид повышает токсичность сердечных гликозидов.
При одновременном приеме с минерало- и глюкокортикоидами, слабительными средствами возможно увеличение выведения калия.
Торасемид усиливает действие гипотензивных препаратов.
Торасемид, особенно в высоких дозах, может усилить нефротоксическое и ототоксическое действие аминогликозидов, антибиотиков, препаратов платины, цефалоспоринов.
Торасемид может усиливать действие курареподобных миорелаксантов и теофиллина.
При одновременном применении салицилатов в высоких дозах возможно усиление их токсического действия.
Торасемид ослабляет действие гипогликемических препаратов.
Последовательный или одновременный прием торасемида с ингибиторами АПФ может приводить к кратковременному падению АД. Этого можно избежать, уменьшив начальную дозу ингибитора АПФ или снизив дозу торасемида (или временно отменив его).
НПВС и пробенецид могут уменьшать мочегонное и гипотензивное действие торасемида.
(2428)
Дозування
Приймають внутрішньо. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи рідиною. Таблетки можна приймати у будь-який зручний постійне час, незалежно від прийому їжі. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності: початкова доза становить, як правило, 10-20 мг 1 раз/ При необхідності доза може бути збільшена в 2 рази до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок: початкова доза становить, як правило, 20 мг 1 раз/ При необхідності доза може бути збільшена в 2 рази до одержанн�� необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки: початкова доза, як правило, становить 5-10 мг 1 раз/ разом з антагоністами альдостерону або калійзберігаючими діуретиками. При необхідності доза препарату Бритомар може бути збільшена в 2 рази до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується разова доза більше 40 мг, оскільки її дія не вивчено. Препарат призначають на тривалий період або до моменту зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія: початкова доза становить, як правило, 5 мг 1 раз/ При відсутності адекватного зниженнявання АТ протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг 1 раз/ Якщо ця доза не дає необхідного ефекту, у лікувальну схему потрібно додати антигіпертензивний препарат іншої групи. Пацієнтам літнього віку корекції дози не потрібно. У випадку пропуску чергової дози не можна приймати подвійну дозу препарату. Слід відразу ж прийняти забуту дозу. Наступну дозу приймають у звичайний час на наступний день.Передозування
надмірно підвищений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК та порушенням електролітного балансу крові, з подальшим вир��женным зниженням ПЕКЛО, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади.
Лікарська форма
Таблетки пролонгованої дії білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "SN" на одній стороні.Склад
торасемид 5 мг
Допоміжні речовини: гуарова камедь - 6.8 мг, крохмаль кукурудзяний - 61.54 мг, кремнію діоксид колоїдний - 0.85 мг, магнію стеарат - 0.51 мг, лактози моногідрат - до 170 мг.Фармакологічна дія
"Петлевий" діуретик. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасемида з контранспортером натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію і зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини і реабсорбція води.
Торасемид в меншій мірі, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він проявляє велику активність і триваліше його дія.
Діуретичний ефект разіввивается приблизно протягом години після прийому препарату внутрішньо, досягає максимуму через 3-6 год і триває від 8 до 10 год.
Знижує систолічний і діастолічний АТ в положенні "лежачи" і "стоячи".Фармакокінетика
Препарат Бритомар таблетки пролонгованої дії забезпечує поступове вивільнення торасемида, знижуючи коливання його концентрації у крові, у порівнянні з препаратами торасемида у лікарській формі таблетки зі звичайним вивільненням.
Всмоктування
Після прийому декількох доз препарату від��осительная біодоступність пролонгованої форми, порівняно зі звичайною лікарською формою, становить близько 102%. Активна речовина всмоктується з ШКТ з обмеженим ефектом "першого проходження" через печінку. Cmax в плазмі крові досягається протягом 1,5 год після прийому внутрішньо. Прийом їжі не чинить значного впливу на абсорбцію препарату. Порушення функції нирок та/або печінки не впливають на всмоктування препарату.
Розподіл
Більше 99% торасемида зв'язується з білками плазми крові.
Vd у здорових добровольцев та у пацієнтів з легкою і помірною нирковою недостатністю або хронічною серцевою недостатністю - від 12 до 15 л. У пацієнтів з цирозом печінки Vd збільшується вдвічі.
Метаболізм
Метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP2C9 з утворенням трьох метаболітів.
Основний метаболіт - похідне карбонової кислоти, є фармакологічно неактивним. Два інших метаболіти, які в організмі утворюються в незначній кількості, володіють певною диуретической активністю, але їх концентрація з��ишком мала, щоб надавати якесь важливе клінічне дію.
Виведення
T1/2 торасемида у здорових добровольців становить 4 ч. Близько 80% від прийнятої усередину дози виводиться нирками у вигляді метаболітів та близько 20% в незмінному вигляді (у пацієнтів з нормальною функцією нирок). Загальний кліренс торасемида становить 41 мл/хв і нирковий кліренс - близько 10 мл/хв, що відповідає приблизно 25% від загального.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю в стадії декомпенсации знижений печінковий та нирковий кліренс препарату. У таких пацієнтів загальний кліренс торасемида на 50% менше, ніж у здорових добровольців, а T1/2 та загальна біодоступність відповідно вище.
У пацієнтів з нирковою недостатністю, нирковий кліренс торасемида помітно знижений, але це не відбивається на загальному кліренсі препарату. Діуретичний ефект при нирковій недостатності може бути досягнуто застосуванням препарату у високих дозах. Загальний кліренс торасемида і T1/2 залишаються на тому ж рівні у разі зниженої функції нирок, за рахунок мо��аболизма в печінці.
У пацієнтів з цирозом печінки Vd, T1/2 і нирковий кліренс препарату підвищені, але загальний кліренс залишається незмінним.
Фармакокінетичний профіль торасемида у пацієнтів літнього віку схожий з таким у молодих пацієнтів, за тим винятком, що має місце зниження ниркового кліренсу препарату з-за характерного порушення вікового зниження функції нирок у літніх пацієнтів. Загальний кліренс і T1/2 при цьому не змінюються.Побічні дії
З боку обміну речовин: нечасто - гіперхолестеринемія (вікуня рівня холестерину в крові), гіпертригліцеридемія (зростання рівня ТГ в крові), полідипсія (посилена спрага).
З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль, сонливість; рідко - судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" і поколювання).
З боку серцево-судинної системи: нечасто - екстрасистолія (порушення ритму серця), тахікардія (збільшення ЧСС), посилене серцебиття, почервоніння ��іца; частота не відома - надмірна артеріальна гіпотензія, тромбоз глибоких вен (утворення згустків крові), тромбоемболія, гіповолемія (зменшення ОЦК).
З боку дихальної системи: нечасто - носові кровотечі.
З боку травної системи: часто - діарея; нечасто - біль у животі, метеоризм; частота невідома - нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні явища.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія (збільшене утворення сечі), никтурия (почастішання сечовипускання вночі); нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома - затримка сечі (у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів), підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Препарат слід застосовувати суворо за призначенням лікаря.
Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів і похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Бритомар. У пацієнтів, особливо на початку лікування препаратом Бритомар та осіб похилого віку, рекомендується проводити контроль електролітного балансу, обсяг і концентрацію циркулюючої крові.
При тривалому лікуванні препаратом Бритомар рекомендується проводити регулярний контроль електролітного балансу (особливо рівня калію, глюкози, сечової кислоти, креатиніну, ліпідів клітинних компонентів крові.
Пацієнтам, які отримують Бритомар у високих дозах, щоб уникнути розвитку гипонатриемиии та метаболічного алкалозу недоцільно обмежувати споживання кухонної зчи.
Ризик гіпокаліємії найбільший у пацієнтів з цирозом печінки, вираженими діурезом, при недостатньому споживанні електролітів з їжею, а також при одночасному лікуванні кортикостероїдами або АКТГ.
Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відмічається у хворих з нирковою недостатністю. В ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (у тому числі натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, мочев��ю кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально вводяться рідин).
У пацієнтів з розвиненими водно-електролітними порушеннями, гіповолемією або преренальній азотемією дані лабораторних аналізів можуть включати: гіпер - або гіпонатріємію, гіпер - або гіпохлоремію, гіпер - або гіпокаліємію, порушення кислотно-лужного балансу та підвищення рівня сечовини крові. При виникненні цих розладів необхідно припинити прийом препарату Бритомар до відновлення нормальних значень, а потім відновити лікування препаратом Бритомар в меншій дозі. При появі або посиленні азотемії та олігурії у хворих з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується припинити лікування.
Підбір режиму дозування хворим з асцитом на тлі цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даній категорії пацієнтів показаний регулярний контроль електролітів плазмы крові.
Для профілактики гіпокаліємії рекомендується застосування препаратів калію і калійзберігаючих діуретиків (перш за все спіронолактону), а також дотримуватися дієти, багатої калієм.
Застосування препарату Бритомар може спричинити загострення подагри.
У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі.
У пацієнтів з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів потрібен контроль діурезу у зв'язку з можлиністю гострої затримки сечі.Свідчення
— набряковий синдром різного генезу, в т. ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки і нирок;
— артеріальна гіпертензія.Протипоказання
— анурія;
— печінкова кома і прекома;
— рефрактерна гіпокаліємія; рефрактерна гіпонатріємія;
— дегідратація;
— різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів);
— дигиталисная інтоксикація;
— гострий гломерулонефр��т;
— синоатріальна та AV-блокада II і III ступеня;
— вік до 18 років (безпека і ефективність у дітей не вивчені);
— вагітність;
— непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобция;
— підвищена чутливість до компонентів препарату;
— у пацієнтів з алергією на сульфонамиды (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини) може відмічатися перехресна алергія на торасемид.
З обережністю:
— артеріальнапотензия;
— гіповолемія (з артеріальною гіпотензією або без неї);
— порушення відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовипускального каналу або гідронефрозЛікарська взаємодія
Торасемид підвищує токсичність серцевих глікозидів.
При одночасному прийомі з мінерало - та глюкокортикоїдами, проносними засобами можливе збільшення виведення калію.
Торасемид посилює дію гіпотензивних препаратів.
Торасемид, особливо у високих дозах, может посилити нефротоксичну та ототоксичну дію аміноглікозидів, антибіотиків, препаратів платини, цефалоспоринів.
Торасемид може посилювати дію курареподібних міорелаксантів та теофіліну.
При одночасному застосуванні саліцилатів у високих дозах можливе посилення їх токсичної дії.
Торасемид послаблює дію гіпоглікемічних препаратів.
Послідовний або ж одночасний прийом торасемида з інгібіторами АПФ може призводити до короткочасного падіння артеріального тиску. Цього можна уникнути, розумнийьшив початкову дозу інгібітора АПФ або знизивши дозу торасемида (або тимчасово скасувавши його).
НПЗЗ та пробенецид можуть зменшувати сечогінний і гіпотензивну дію торасемида.
