Дозировка
Препарат Бисопролол принимают внутрь, утром натощак, однократно, не разжевывая, запивая небольшим количеством жидкости. Таблетки не следует разжевывать или растирать в порошок. Лечение артериальной гипертензии и стенокардии Во всех случаях режим приема и дозировку подбирает врач каждому пациенту индивидуально, в частности, учитывая частоту сердечных сокращений и терапевтический ответ. При артериальной гипертензии и ишемической болезни сердца обычно начальная доза составляет 5 мг 1 раз в сутки. При необходимости дозу увеличивают до 10 мг 1 раз в сутки. При лечении артериальной гипертензии и стенокардии максимальная суточная доза составляет 20 мг 1 раз/сут. Возможно разделение суточной дозы на 2 приема. Стандартная схема лечения ХСН включает применение ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) или антагонистов рецепторов ангиотензина II (в случае непереносимости ингибиторов АПФ). Бета-адреноблокаторов, диуретиков и, факультативно, сердечных гликозидов. Начало лечения ХСН препаратом Бисопролол требует обязательного проведения специальной фазы титрования и регулярного врачебного контроля. Предварительным условием для лечения препаратом Бисопролол является стабильная хроническая сердечная недостаточность без признаков обострения. Лечение ХСН препаратом Бисопролол начинается в соответствии со следующей схемой титрования. При этом может потребоваться индивидуальная адаптация в зависимости от того, насколько хорошо пациент переносит назначенную дозу, т. е. дозу можно увеличивать только в том случае, если предыдущая доза хорошо переносилась. Рекомендуемая начальная доза составляет 1,25 мг (1/2 таблетки по 2,5 мг) один раз в день. В зависимости от индивидуальной переносимости дозу следует постепенно повышать до 2,5 мг, 3,75 мг (1,5 таблетки по 2.5 мг), 7,5 мг (3 таблетки по 2,5 мг) и 10 мг 1 раз в день. Каждое последующее увеличение дозы должно осуществляться не менее чем через две недели. Если увеличение дозы препарата плохо переносится пациентом, возможно снижение дозы. Максимальная рекомендованная доза при ХСН составляет 10 мг препарата Бисопролол 1 раз в день. Во время титрования рекомендуется регулярный контроль АД, ЧСС и степени выраженности симптомов ХСН. Усугубление симптомов течения ХСН возможно уже с первого дня применения препарата. Если пациент плохо переносит максимально рекомендованную дозу препарата, возможно постепенное снижение дозы. Во время фазы титрования или после нее может возникнуть временное ухудшение течения ХСН, артериальная гипотензия или брадикардия. В этом случае рекомендуется, прежде всего, провести коррекцию доз препаратов сопутствующей терапии. Также может потребоваться временное снижение дозы препарата Бисопролол или его отмена. После стабилизации состояния пациента следует провести повторное титрование дозы, либо продолжить лечение.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
Состав
Бисопролол 5мг;
Вспомогательные в-ва: лактозы моногидрат, МКЦ, магния стеарат, крахмал прежелатинизировнный, повидон, роскармеллоза натрия,
Фармакологическое действие
Бисопролол - селективный бета1-адреноблокатор без собственной симпатомиметической активности, не обладает мембраностабилизирующим действием. Как и для других бета1-адреноблокаторов, механизм действия при артериальной гипертензии неясен. Вместе с тем, известно, что бисопролол снижает активность ренина в плазме крови, уменьшает потребность миокарда в кислороде, урежает частоту сердечных сокращений (ЧСС). Оказывает антигипертензивное, антиаритмическое и антиангинальное действие. Блокируя в невысоких дозах бета1-адренорецепторы сердца, уменьшает стимулированное катехоламинами образование циклического аденозинмонофосфата (цАМФ) из аденозинтрифосфата (АТФ), снижает внутриклеточный ток ионов кальция, угнетает все функции сердца, снижает атриовентрикулярную (AV) проводимость и возбудимость. При повышении терапевтической дозы оказывает бета2-адреноблокирующее действие. Общее периферическое сосудистое сопротивление в начале применения бета-адреноблокаторов, в первые 24 ч увеличивается (в результате реципрокного возрастания активности альфа-адренорецепторов и устранения стимуляции бета2-адренорецепторов), через 1-3 суток возвращается к исходному, а при длительном применении снижается. Антигипертензивный эффект связан с уменьшением минутного объема крови, симпатической стимуляции периферических сосудов, снижением активности симпатоадреналовой системы (САС) (имеет большое значение для пациентов с исходной гиперсекрецией ренина), восстановлением чувствительности в ответ на снижение артериального давления (АД) и влиянием на центральную нервную систему. При артериальной гипертензии эффект развивается через 2-5 дней, стабильное действие - через 1-2 мес. терапии.
Антиангинальный эффект обусловлен уменьшением потребности миокарда в кислороде в результате снижения сократимости и других функций миокарда, удлинением диастолы, улучшением перфузии миокарда. За счет повышения конечного диастолического давления в левом желудочке и увеличения растяжения мышечных волокон желудочков может повышать потребность в кислороде, особенно у больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН).
При применении в средних терапевтических дозах, в отличие от неселективных бета-адреноблокаторов, оказывает менее выраженное влияние на органы, содержащие бета2-адренорецепторы (поджелудочная железа, скелетные мышцы, гладкая мускулатура периферических артерий, бронхов и матки) и на углеводный обмен; не вызывает задержки ионов натрия в организме; выраженность атерогенного действия не отличается от действия пропанолола.
Фармакокинетика
Всасывание и распределение
Абсорбция - 80-90%, прием пищи не влияет на абсорбцию. Cmax в плазме крови наблюдается через 1-3 ч.
Связь с белками плазмы крови - около 30%. Проходит через ГЭБ и плацентарный барьер в незначительной степени, в незначительных количествах выделяется с грудным молоком.
Метаболизм и выведение
50% дозы метаболизируется в печени с образованием неактивных метаболитов.
T1/2 - 10-12 ч. Около 98% выводится с мочой - 50% в неизменном виде, менее 2% - с желчью.
Побочные действия
Со стороны ЦНС: повышенная утомляемость, слабость, головокружение, головная боль, расстройства сна, депрессия, беспокойство, спутанность сознания или кратковременная потеря памяти, галлюцинации, астения, миастения, парестезии в конечностях (у больных с перемежающейся хромотой и синдромом Pейно), тремор.
Со стороны органов чувств: нарушение зрения, уменьшение секреции слезной жидкости, сухость и болезненность глаз, конъюнктивит.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: синусовая брадикардия, сердцебиение, нарушение проводимости миокарда, AV -блокада (вплоть до развития полной поперечной блокады и остановки сердца), аритмии, ослабление сократимости миокарда, развитие (усугубление) хронической сердечной недостаточности (отечность лодыжек, стоп, одышка), снижение АД, ортостатическая гипотензия, проявление ангиоспазма (усиление нарушения периферического кровообращения, похолодание нижних конечностей, синдром Рейно), боль в груди.
Со стороны пищеварительной системы: сухость слизистой оболочки полости рта, тошнота, рвота, боль в животе, запор или диарея, нарушения функции печени (темная моча, желтушность склер или кожи, холестаз), изменения вкуса.
Со стороны дыхательной системы: заложенность носа, затруднение дыхания при назначении в высоких дозах (утрата селективности) и/или у предрасположенных пациентов - ларинго- и бронхоспазм.
Со стороны эндокринной системы: гипергликемия (у больных инсулинезависимым сахарным диабетом), гипогликемия (у больных, получающих инсулин),
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Контроль за больными, принимающими Бисопролол, должен включать измерение ЧСС и АД (в начале лечения - ежедневно, затем - 1 раз в 3-4 месяца), проведение ЭКГ, определение уровня глюкозы в крови у больных сахарным диабетом (1 раз в 4-5 мес). У пожилых пациентов рекомендуется следить за функцией почек (1 раз в 4-5 мес).
Следует обучить больного методике подсчета ЧСС и проинструктировать о необходимости врачебной консультации при ЧСС менее 50 уд./мин.
Перед началом лечения рекомендуется проводить исследование функции внешнего дыхания у больных с отягощенным бронхолегочным анамнезом.
Примерно у 20% больных стенокардией бета-адреноблокаторы неэффективны. Основные причины - тяжелый коронарный атеросклероз с низким порогом ишемии (ЧСС менее 100 уд./мин) и повышенный конечный диастолический объем левого желудочка, нарушающий субэндокардиальный кровоток.
У курящих пациентов эффективность бета-адреноблокаторов ниже.
Больные, пользующиеся контактными линзами, должны учитывать, что на фоне лечения возможно уменьшение продукции слезной жидкости.
При использовании у больных с феохромоцитомой имеется риск развития парадоксальной артериальной гипертензии (если предварительно не достигнута эффективная альфа-адреноблокада).
При тиреотоксикозе Бисопролол может маскировать определенные клинические признаки тиреотоксикоза, например, тахикардию. Резкая отмена у больных с тиреотоксикозом противопоказана, поскольку способна усилить симптоматику.
При сахарном диабете может маскировать тахикардию, вызванную гипогликемией. В отличие от неселективных бета-адреноблокаторов практически не усиливает вызванную инсулином гипогликемию и не задерживает восстановление концентрации глюкозы в крови до нормального уровня.
При одновременном приеме клонидина его прием может быть прекращен только через несколько дней после отмены Бисопролола.
Возможно усиление выраженности реакции повышенной чувствительности и отсутствие эффекта от обычных доз зпинефрина на фоне отягощенного аллергологичеекого анамнеза. В случае необходимости проведения планового хирургического лечения отмену препарата проводят за 48 ч до начала общей анестезии. Если больной принял препарат перед операцией, ему следует подобрать лекарственное средство для общей анестезии с минимально отрицательным инотропным действием.
Реципрокную активацию блуждающего нерва можно устранить в/в введением атропина (1-2 мг).
Лекарственные средства, снижающие запасы катехоламинов (в т.ч. резерпин), могут усилить действие бета-адреноблокаторов, поэтому больные, принимающие такие сочетания лекарственных средств, должны находиться под постоянным наблюдением врача на предмет выявления выраженного понижения АД или брадикардии.
Больным с бронхоспастическими заболеваниями можно назначать кардиоселективные адреноблокаторы в случае непереносимости и/или неэффективности других гипотензивных лекарственных средств. Передозировка опасна развитием бронхоспазма.
Показания
Артериальная гипертензия, ишемическая болезнь сердца (профилактика приступов стенокардии), хроническая сердечная недостаточность.
Противопоказания
Повышенная чувствительность к бисопрололу, другим компонентам препарата и другим бета-адреноблокаторам; острая сердечная недостаточность или хроническая сердечная недостаточность в стадии декомпенсации, требующая проведения инотропной терапии; шок (в том числе кардиогенный); отек легких; синдром слабости синусового узла; синоатриальная блокада; атриовентрикулярная блокада II и III степени без электрокардиостимулятора; брадикардия (ЧСС менее 60 уд./мин.); тяжелая артериальная гипотензия (систолическое артериальное давление (АД) 100 мм рт. ст.); тяжелые формы бронхиальной астмы и хроническая обструктивная болезнь легких (ХОБЛ) в анамнезе; феохромоцитома (без одновременного применения альфа-адреноблокаторов); трудноконтролируемый сахарный диабет; поздние стадии нарушения периферического кровообращения (в т.ч. синдром Рейно; рефрактерная гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия; метаболический ацидоз; одновременный прием ингибиторов моноаминооксидазы (МАО) (за исключением ингибиторов
Лекарственное взаимодействие
Аллергены, используемые для иммунотерапии, или экстракты аллергенов для кожных проб повышают риск возникновения тяжелых системных аллергических реакции или анафилаксии у больных, получающих бисопролол.
Йодосодержащие рентгеноконтрастные лекарственные средства для в/в введения повышают риск развития анафилактических реакций.
Фенитоин при в/в введении, лекарственные средства для ингаляционной общей анестезии (производные углеводородов) повышают выраженность кардиодепрессивного действия и вероятность снижения АД.
Изменяет эффективность инсулина и пероральных гипогликемических лекарственных средств, маскирует симптомы развивающейся гипогликемии (тахикардию, повышение АД).
Снижает клиренс лидокаина и ксантинов (кроме дифиллина) и повышает их концентрацию в плазме, особенно у больных с исходно повышенным клиренсом теофиллина под влиянием курения.
Гипотензивный эффект ослабляют НПВС (задержка Na+ и блокада синтеза простагландина почками), ГКС и эстрогены (задержка ионов Na+).
(5928)
Дозування
Препарат приймають внутрішньо Бісопролол, вранці натщесерце, одноразово, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Таблетки не слід розжовувати або розтирати в порошок. Лікування артеріальної гіпертензії і стенокардії У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному хворому індивідуально, зокрема, з огляду на частоту серцевих скорочень і терапевтичний відповідь. При артеріальній гіпертензії та ішемічній хворобі серця зазвичай початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу повівичивают до 10 мг 1 раз на добу. При лікуванні артеріальної гіпертензії та стенокардії максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз/добу. Можливо поділ добової дози на 2 прийоми. Стандартна схема лікування ХСН включає застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або антагоністів рецепторів ангіотензину II (у разі непереносимості інгібіторів АПФ). Бета-адреноблокаторів, діуретиків і, факультативно, серцевих глікозидів. Початок лікування ХСН препаратом Бісопролол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрования і регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Бісопролол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак загострення. Лікування ХСН препаратом Бісопролол починається у відповідності з наступною схемою титрування. При цьому може знадобитися індивідуальна адаптація в залежності від того, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, тобто дозу можна збільшувати тільки в тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Рекомендована початкова доза становитьет 1,25 мг (1/2 таблетки по 2,5 мг) один раз на день. Залежно від індивідуальної переносимості дозу слід поступово підвищувати до 2,5 мг, 3,75 мг (1,5 таблетки по 2.5 мг), 7,5 мг (3 таблетки по 2,5 мг) і 10 мг 1 раз на день. Кожне наступне збільшення дози повинно здійснюватися не менше ніж через два тижні. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна рекомендована доза при ХСН становить 10 мг препарату Бісопролол 1 раз в день. Під час титрування рекомендується регулярний контроль АТ, ЧСС і ступеня вираженности симптомів ХСН. Посилення симптомів перебігу ХСН можливе вже з першого дня застосування препарату. Якщо пацієнт погано переносить максимально рекомендовану дозу препарату, можливе поступове зниження дози. Під час фази титрування або після неї може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується, насамперед, провести корекцію доз препаратів супутньої терапії. Також може знадобитися тимчасове зниження дози препарату Бісопролол або його скасування. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози, або продовжити лікування.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкоюСклад
Бісопролол 5мг;
Допоміжні в-ва: лактози моногідрат, МКЦ, магнію стеарат, крохмаль прежелатинизировнный, повідон, роскармеллоза натрію,Фармакологічна дія
Бісопролол - селективний бета1-адреноблокатор без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючу дію. Як і для інших бета1-адреноблокаторів, механізм дії при артеріальній гіпертензії неясний. Разом з тим, відомо, що бісопролол знижує активність реніну в плазмі крові, зменшує потребу міокарда в кисні, зменшує частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чинить антигіпертензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимулированное катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, пригнічує всі фун��ції серця, знижує атріовентрикулярну (AV) провідність і збудливість. При підвищенні терапевтичної дози надає бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування бета-адреноблокаторів, в перші 24 год збільшується (в результаті реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного, а при тривалому застосуванні знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму кр��ві, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності симпатоадреналової системи (САС) (має велике значення для хворих з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) і впливом на центральну нервову систему. При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія - через 1-2 міс. терапії.
Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні в результаті зниження скоротливості і дру��їх функцій міокарда, подовженням діастоли, поліпшенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку і збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищувати потребу в кисні, особливо у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН).
При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, виявляє менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мкс��улатура периферичних артерій, бронхів і матки), і на вуглеводний обмін; не викликає затримки іонів натрію в організмі; вираженість атерогенного дії не відрізняється від дії пропанолола.Фармакокінетика
Всмоктування і розподіл
Абсорбція - 80-90%, прийом їжі не впливає на абсорбцію. Cmax в плазмі крові спостерігається через 1-3 ч.
Зв'язок з білками плазми крові - близько 30%. Проходить через ГЕБ і плацентарний бар'єр, у незначній мірі, у незначних кількостях виділяється з грудним молоком.
Метаболізм і выведени��
50% дози метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів.
T1/2 - 10-12 ч. Близько 98% виводиться з сечею - 50% в незмінному вигляді, менше 2% - з жовчю.Побічні дії
З боку ЦНС: підвищена стомлюваність, слабкість, запаморочення, головний біль, розлади сну, депресія, занепокоєння, сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам'яті, галюцинації, астенія, міастенія, парестезії в кінцівках (у хворих з переміжною кульгавістю і синдромом Рейно), тремор.
З боку органів чуття: порушення зору, ��меньшение секреції слізної рідини, сухість і болючість очей, кон'юнктивіт.
З боку серцево-судинної системи: синусова брадикардія, серцебиття, порушення провідності міокарда, AV блокада (аж до розвитку повної поперечної блокади і зупинки серця), аритмії, ослаблення скоротливості міокарда, розвиток (збільшення) хронічної серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп, задишка), зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, похолод��ня нижніх кінцівок, синдром Рейно), біль у грудях.
З боку травної системи: сухість слизової оболонки порожнини рота, нудота, блювота, біль у животі, запор або діарея, порушення функції печінки (темна сеча, жовтушність склер або шкіри, холестаз), зміна смаку.
З боку дихальної системи: закладеність носа, утруднення дихання при призначенні у високих дозах (втрата селективності) та/або у схильних пацієнтів - ларинго - і бронхоспазм.
З боку ендокринної системи: гіперглікемія (у хворих на інсулінезависимым цукровим діабетом), гіпоглікемія (у хворих, які отримують інсулін),Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Контроль за хворими, які приймають Бісопролол, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування - щодня, потім 1 раз на 3-4 місяці), проведення ЕКГ, визначення рівня глюкози в крові у хворих на цукровий діабет (1 раз на 4-5 місяців). У літніх пацієнтів рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців).
Слід навчити хворого методикою підрахунку ЧСС і проінструктувати про необхідність лікарської кон��ультации при ЧСС менше 50 уд./хв.
Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у хворих з обтяженим бронхолегеневої анамнезом.
Приблизно у 20% хворих на стенокардію бета-адреноблокатори неефективні. Основні причини - важкий коронарний атеросклероз з низьким порогом ішемії (ЧСС менше 100 уд./мін) і підвищений кінцевий діастолічний об'єм лівого шлуночка, що порушує субэндокардиальный кровотік.
У пацієнтів-курців ефективність бета-адреноблокаторів нижче.
Хворі, зальзующиеся контактними лінзами, повинні враховувати, що на тлі лікування можливе зменшення продукції слізної рідини.
При використанні у хворих з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнута ефективна альфа-адреноблокада).
При тиреотоксикозі Бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки тиреотоксикозу, наприклад, тахікардію. Різка відміна у хворих з тиреотоксикозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику.
<br /> При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, викликану гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального рівня.
При одночасному прийомі клонідину його прийом може бути припинений лише через декілька днів після відміни Бісопрололу.
Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості і відсутність ефекту від звичайних доз зпинефрина на тлі отягощенного аллергологичеекого анамнезу. У разі необхідності проведення планового хірургічного лікування, відміну препарату проводять за 48 год до початку загальної анестезії. Якщо хворий прийняв препарат перед операцією, йому слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією.
Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути в/в введенням атропіну (1-2 мг).
Лікарські засоби, що знижують запаси катехоламінів (у т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокат��рів, тому хворі, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря на предмет виявлення вираженого зниження артеріального тиску або брадикардії.
Хворим з бронхоспастическими захворюваннями можна призначати кардіоселективні адреноблокатори у випадку непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних лікарських засобів. Передозування небезпечне розвитком бронхоспазму.Свідчення
Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (профілактика нападів стенокардії), хр��ническая серцева недостатність.Протипоказання
Підвищена чутливість до бисопрололу, інших компонентів препарату та інших бета-адреноблокаторами; гостра серцева недостатність або хронічна серцева недостатність в стадії декомпенсації, яка вимагає проведення інотропної терапії; шок (у тому числі кардіогенний); набряк легенів; синдром слабкості синусового вузла; синоатріальна блокада; атріовентрикулярна блокада II і III ступеня без електрокардіостимулятора; брадикардія (ЧСС менше 60 уд./хв); тяжка артеріальна гіп��тензия (систолічний артеріальний тиск 100 мм рт. ст.); тяжкі форми бронхіальної астми та хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) в анамнезі; феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); трудноконтролируемый цукровий діабет; пізні стадії порушення периферичного кровообігу (у т. ч. синдром Рейно; рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія; метаболічний ацидоз; одночасний прийом інгібіторів моноамінооксидази (МАО) (за винятком інгібіторівЛікарська взаимодейсдія
Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у хворих, які отримували бісопролол.
Йодовмісні рентгеноконтрастні лікарські засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій.
Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, лікарські засоби для інгаляційної загальної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії і ймовірність зниження ПЕКЛО.
Змінює ефективність інсуліну та пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів, маскує симптоми розвивається гіпоглікемії (тахікардію, підвищення артеріального тиску).
Знижує кліренс лідокаїну і ксантинів (крім дифиллина) і підвищує їх концентрацію в плазмі, особливо у хворих з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння.
Гіпотензивний ефект послаблюють НПЗЗ (затримка Na+ і блокада синтезу простагландину нирками), ГКС та естрогени (затримка іонів Na+).
