Дозировка
Бисангил рекомендуется принимать утром (во время приема пищи). Таблетки следует проглатывать целиком, не разжевывая, запивая небольшим количеством жидкости, 1 раз/ Дозу препарата следует подбирать индивидуально. Начальная доза препарата Бисангил - 1 таблетка 2.5 мг/6.5 мг (бисопролол 2.5 мг/ гидрохлоротиазид 6.25 мг) 1 раз/ Если антигипертензивный эффект недостаточен, дозу увеличивают (через 2 недели) - 1 таблетка 5 мг/6.25 мг (бисопролол 5 мг/гидрохлоротиазид 6.25 мг) 1 раз/ Больным с нарушениями функции печени, а также пациентам пожилого возраста коррекции режима дозирования не требуется. У пациентов с нарушениями функции почек (КК более 30 мл/мин) максимальная суточная доза бисопролола не должна превышать 10 мг.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые оболочкой белого или почти белого цвета, двояковыпуклые.
Состав
Каждая таблетка 2,5 мг+6,25 мг содержит активные вещества: бисопролола фумарат 2,50 мг и гидрохлоротиазид 6,25 мг.
Вспомогательные вещества (ядро): лактозы моногидрат (сахар молочный) – 62,0 мг, целлюлоза микрокристаллическая – 18,0 мг, кроскармеллоза натрия – 2,0 мг, крахмал кукурузный – 4,75 мг, повидон (поливинилпирролидон) – 3,5 мг, магния стеарат – 1,0 мг.
Вспомогательные вещества (оболочка): гипромеллоза – 1,65 мг, макрогол 4000 – 0,45 мг, титана диоксид – 0,9 мг.
Фармакологическое действие
Бисопролол - селективный бета1-адреноблокатор без внутренней симпатомиметической активности. Оказывает антигипертензивное, антиаритмическое и антиангинальное действие. Блокируя в невысоких дозах бета1-адренорецепторы сердца, уменьшает стимулированное катехоламинами образование циклического аденозинмонофосфата (цАМФ) из аденозинтрифосфата (АТФ), снижает внутриклеточный ток ионов кальция, оказывает отрицательное хроно-, дромо-, батмо- и инотропное действие (урежает частоту сердечных сокращений (ЧСС), угнетает сердечную проводимость, снижает возбудимость и сократимость миокарда). При увеличении дозы блокирует бета 2-адренорецепторы.
Общее периферическое сосудистое сопротивление в начале применения бета-адреноблокаторов, в первые 24 ч увеличивается (в результате реципрокного возрастания активности альфа-адренорецепторов и устранения стимуляции бета2-адренорецепторов), через 1-3 суток возвращается к исходному, а при длительном назначении снижается.
Антигипертензивный эффект связан с уменьшением минутного объема крови, подавлением симпатической стимуляции периферических сосудов, снижением активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы путем ингибирования бета-адренорецепторов юкстагломерулярного аппарата почек (что приводит к уменьшению секреции ренина), восстановлением чувствительности барорецепторов дуги аорты (не
происходит усиления их активности в ответ на снижение артериального давления) и влиянием на центральную нервную систему. При артериальной гипертензии эффект развивается через 2-5 дней, стабильное действие - через 1-2 мес. терапии.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид является тиазидным диуретиком, нарушает реабсорбцию ионов натрия, хлора, калия, магния в дистальном отделе нефрона, задерживает выведение кальция, мочевой кислоты. Увеличение почечной экскреции этих ионов сопровождается увеличением количества мочи (за счет осмотического связывания воды). Гидрохлоротиазид уменьшает объем плазмы крови, увеличивает активность ренина в плазме крови и секрецию альдостерона. При приеме в высоких дозах гидрохлоротиазид увеличивает экскрецию бикарбонатов, при длительном приеме уменьшает экскрецию кальция.
Антигипертензивное действие развивается за счет уменьшения объема циркулирующей крови (ОЦК), изменения реактивности сосудистой стенки, снижения прессорного влияния сосудосуживающих аминов (адреналин, норадреналин) и усиления депрессорного
влияния на ганглии. Не оказывает влияния на нормальное артериальное давление (АД). Диуретический эффект отмечается через 1-2 ч, достигает максимума через 4 ч и продолжается 6-12 ч.
Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта необходимо 3-4 недели.
Фармакокинетика
Бисопролол
Бисопролол почти полностью всасывается в желудочно-кишечном тракте, прием пищи не влияет на абсорбцию. Эффект «первичного прохождения» через печень незначителен, что приводит к высокой биодоступности (около 90%). Бисопролол метаболизируется по окислительному пути без последующей конъюгации. Все метаболиты обладают сильной полярностью и выводятся почками. Основные метаболиты, обнаруживаемые в плазме крови и моче, не проявляют фармакологической активности. Данные, полученные в результате экспериментов с микросомами печени человека in vitro, показывают, что бисопролол метаболизируется в первую очередь с помощью изофермента CYP3A4 (около 95%), а изофермент CYP2D6 играет лишь незначительную роль. Связь с белками плазмы крови около 30%. Объём распределения – 3,5 л/кг. Общий клиренс – приблизительно 15 л/ч. Максимальная концентрация в плазме крови определяется через 2-3 часа.
Проницаемость через гематоэнцефалический барьер и плацентарный барьер – низкая.
Период полувыведения из плазмы крови (10-12 часов) обеспечивает эффективность в течение 24 часов после приема однократной ежедневной дозы.
Бисопролол выводится из организма двумя путями, 50% дозы метаболизируется в печени с образованием неактивных метаболитов. Около 98% выводится почками, из них 50 % выводится в неизмененном виде; менее 2 % – через кишечник (с желчью).
Поскольку выведение имеет место в почках и в печени в равной степени, пациентам с нарушением функции печени или с почечной недостаточностью коррекции дозы не требуется. Фармакокинетика бисопролола линейна и не зависит от возраста.
Гидрохлоротиазид
После приёма внутрь абсорбция и биодоступность гидрохлоротиазида составляет около 70%. Связь с белками плазмы крови - 60-80%. При приеме внутрь 12,5 мг гидрохлоротиазида максимальная плазменная концентрация достигается через 1,5-4 часа и составляет 70 нг/мл, а при приеме внутрь 25 мг гидрохлоротиазида максимальная
плазменная концентрация достигается через 2- 5 ч и составляет 142 нг/мл.
В терапевтическом диапазоне доз средняя величина площади под кривой «концентрация – время» (AUC) возрастает прямо пропорционально увеличению дозы, при назначении 1 раз в сутки кумуляция незначительна. Проникает через гематоплацентарный барьер и в
грудное молоко. Период полувыведения (T1/2) – 5-6 ч.
Гидрохлоротиазид незначительно метаболизируется в печени.
Гидрохлоротиазид выводится практически полностью (более 95%) почками в неизменённом виде. 50-70% принятой внутрь дозы выводится в течение 24 часов.
Побочные действия
Бисопролол
Частота побочных реакций, приведенных ниже, определялась соответственно следующему (классификация Всемирной организации здравоохранения): очень часто - не менее 10%; часто – не менее 1%, но менее 10%; нечасто – не менее 0,1%, но менее 1%; редко – не менее 0,01%, но менее 0,1%; очень редко – менее 0,01%, включая отдельные сообщения.
Со стороны сердца и сосудов: очень часто – урежение ЧСС (брадикардия, особенно у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН)); ощущение сердцебиения, часто – выраженное снижение АД (особенно у пациентов с ХСН), проявление ангиоспазма (усиление нарушений периферического кровообращения, ощущение холода в конечностях (парестезии); нечасто – нарушение атриовентрикулярной (AV) проводимости (вплоть до развития полной поперечной блокады и остановки сердца), аритмии, ортостатическая гипотензия, усугубление течения ХСН с развитием периферических отеков (отечность лодыжек, стоп; одышка), боль в груди.
Со стороны нервной системы: часто – головокружение, головная боль, астения, повышенная утомляемость, нарушения сна, депрессия, беспокойство; редко – спутанность сознания или кратковременная потеря памяти, «кошмарные» сновидения, галлюцинации, миастения, тремор, судороги мышц. Обычно эти явления носят легкий характер и
проходят, как правило, в течение 1-2 недель, после начала лечения.
Со стороны органов чувств: редко – нарушение зрения, уменьшение слезоотделения (следует учитывать при ношении контактных линз), шум в ушах, снижение слуха, боль в ухе; очень редко – сухость и болезненность глаз, конъюнктивит, нарушения вкуса.
Со стороны дыхательной системы: нечасто – бронхоспазм у пациентов с бронхиальной астмой или обструктивными заболеваниями дыхательных путей; редко – аллергический ринит; заложенность носа.
Со стороны пищеварительной системы: часто – тошнота, рвота, диарея, запор, сухость слизистой оболочки полости рта, боль в животе; редко – гепатит, повышение активности ферментов печени (аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы), повышение концентрации билирубина, изменение вкуса.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: нечасто – артралгия, боль в спине.
Со стороны мочеполовой системы: очень редко – нарушение потенции, ослабление либидо.
Лабораторные показатели: редко – повышение концентрации триглицеридов в крови; в отдельных случаях – тромбоцитопения, агранулоцитоз, лейкопения.
Аллергические реакции: редко – кожный зуд, сыпь, крапивница
Со стороны кожных покровов: редко – усиление потоотделения, гиперемия кожи, экзантема, псориазоподобные кожные реакции; очень редко – алопеция, бета-адреноблокаторы могут обострять течение псориаза.
Прочие: синдром «отмены» (учащение приступов стенокардии, повышение АД).
Гидрохлоротиазид
Нарушение водно-электролитного баланса: гипокалиемия, гипомагниемия, гиперкальциемия и гипохлоремический алкалоз: сухость слизистой оболочки полости рта, чувство жажды, нерегулярный ритм сердца, изменения в настроении или психике, судороги и боли в мышцах, тошнота, рвота, необычная усталость или слабость.
Гипохлоремический алкалоз может вызывать печеночную энцефалопатию или печеночную кому. Гипонатриемия: спутанность сознания, конвульсии, летаргия, замедление процесса мышления, повышенная утомляемость, возбудимость, мышечные судороги.
Метаболические нарушения: гипергликемия, глюкозурия, гиперурикемии с развитием приступа подагры.
Лечение тиазидами может нарушать толерантность к глюкозе, и латентнопротекающий сахарный диабет может манифестировать. При применении высоких доз могут повышаться концентрации липидов в сыворотке крови.
Со стороны пищеварительной системы: холецистит или панкреатит, холестатическая желтуха, диарея, сиаладенит, запор, анорексия.
Со стороны сердца и сосудов: аритмии, ортостатическая гипотензия, васкулит.
Со стороны нервной системы: головокружение, временно расплывчатое зрение, головная боль, парестезии.
Со стороны органов кроветворения: очень редко - лейкопения, агра-нулоцитоз, тромбоцитопения, гемолитическая анемия, апластическая
анемия.
Аллергические реакции: крапивница, пурпура, некротический васкулит,
синдром Стивенса-Джонсона, респираторный дистресс-синдром
(включая пневмонит и некардиогенный отек легкого), фоточувствитель-ность, анафилактические реакции вплоть до шока.
Прочие явления: снижение потенции, нарушение почечной функции, интерстициальный нефрит.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
В период терапии препаратом Бисангил необходим контроль ЧСС и АД (в начале лечения – ежедневно, затем – 1 раз в 3-4 мес.), концентрации глюкозы в крови у больных сахарным диабетом (1 раз в 4-5 мес.).
У пожилых пациентов рекомендуется контролировать функцию почек (1 раз в 4-5 мес.). Необходимо обучить пациента методике подсчета ЧСС.
В период терапии препаратом Бисангил необходимо также контролировать показатели кислотно-основного состояния и содержание электролитов (калия, натрия, кальция).
Необходим более частый контроль содержания калия у пациентов группы высокого риска.
У пациентов c нарушениями периферического кровообращения необходимо соблюдать осторожность при назначении препарата
Бисангил.
При тиреотоксикозе препарат Бисангил (за счет содержания в нем бисопролола) может маскировать клинические признаки заболевания (например, тахикардию).
Пациентам с феохромоцитомой не следует назначать препарат Бисангил до тех пор, пока не назначено лечение альфа-адреноблокаторами. При этом необходимо контролировать АД.
У пациентов с легким течением бронхиальной астмы или хронической обструктивной болезнью легких лечение начинают с минимальной дозы.
Рекомендуется прекратить терапию препаратом Бисангил при развитии депрессии, вызванной приемом бета-адреноблокатора (за счет содержания в нем бисопролола).
У пациентов пожилого возраста лечение препаратом Бисангил следует начинать с лекарственной формы препарата, содержащей низкую дозу бисопролола (2,5 мг). При этом необходим регулярный контроль состояния пациентов.
Не следует резко прекращать терапию, в особенности, у пациентов с ишемической болезнью сердца. Дозу необходимо снижать постепенно в течение двух недель. При необходимости следует одновременно начать проведение соответствующей антиангинальной терапии.
Особое внимание требуется в случаях проведения хирургического вмешательства под общей анестезией у пациентов, принимающих бета-адреноблокаторы. Таким пациентам следует отменить препарат Бисангил за 48 часов до хирургического вмешательства, предупредить хирурга-анестезиолога, что пациент принимает препарат Бисангил. В качестве средства для общей анестезии следует выбрать препарат с минимальным отрицательным инотропным действием.
На фоне терапии бета-адреноблокаторами возможно обострение течения псориаза. Пациентам с этим заболеванием препарат Бисангил следует назначать с осторожностью.
При указаниях в анамнезе на анафилактические реакции, независимо от причины их возникновения, особенно при проведении десенсибилизирующей терапии, лечение препаратом Бисангил (за счет содержания в нем бисопролола) может повышать риск возникновения аллергических реакций и способствовать развитию резистентности к лече-
нию эпинефрином (адреналином) в обычных дозах.
Пациентам, пользующимся контактными линзами, следует соблюдать осторожность при применении препарата Бисангил, так как бета-адреноблокаторы могут снижать продукцию слезной жидкости.
У больных с гиперурикемией повышен риск развития обострения течения подагры. В этом случае дозу препарата Бисангил следует подбирать индивидуально под контролем концентрации мочевой кислоты в сыворотке крови. Перед исследованием функции паращитовидных желез лечение препаратом Бисангил необходимо прекратить, так как
на фоне его приема может возникать транзиторная гиперкальциемия.
Спортсменов следует проинформировать, что препарат Бисангил содержит бисопролол, который может давать ложноположительные результаты при проведении допинг-контроля.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению
механизмами
Бисангил следует применять с осторожностью при управлении транспортными средствами и механизмами в связи с возможностью развития головокружения.
Показания
— артериальная гипертензия легкой и средней степени тяжести.
Противопоказания
повышенная чувствительность к бисопрололу и другим компонентам препарата;
- повышенная чувствительность к гидрохлоротиазиду и другим производным сульфонамида;
- тяжелые формы бронхиальной астмы и хронической обструктивной болезни легких;
- острая сердечная недостаточность или хроническая сердечная недостаточность в стадии декомпенсации, требующая проведения инотропной терапии;
- кардиогенный шок;
- синдром слабости синусового узла (в т.ч. синоатриальная блокада);
- атриовентрикулярная блокада II и III степени без искусственного водителя ритма;
- тяжелая брадикардия (ЧСС менее 50 уд./мин.);
- феохромоцитома (без одновременного применения альфа-адреноблокаторов);
- трудноконтролируемый сахарный диабет;
- поздние стадии нарушения периферического кровообращения (в т.ч. синдром Рейно);
- тяжелая артериальная гипотензия (систолическое АД менее 100 мм рт.ст.);
- рефрактерная гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия;
- метаболический ацидоз;
- острая почечная недостаточность;
- хроническая почечная недостаточность (клиренс креатинина (КК) менее 30 мл/мин.), анурия;
- тяжелые нарушения функции печени, в том числе кома и прекома;
- одновременное применение с флоктафенином, сультопридом;
- одновременный прием ингибиторов моноаминооксидазы (МАО) (за исключением ингибиторов МАО типа В);
- возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
- непереносимость лактозы, дефицит лактазы или глюкозо-галактозная мальабсорбция;
- беременность;
- период лактации.
С осторожностью следует применять при сердечной недостаточности, атриовентрикулярной блокаде I степени, стенокардии Принцметала, нарушениях периферического кровообращения, ишемической болезни сердца, печеночной недостаточности, почечной недостаточности (КК более 30 мл/мин.); гипертиреозе, феохромоцитоме (на фоне лечения альфа-адреноблокаторами), водно-электролитных нарушениях (гипонатриемия, гипокалиемия, гиперкальциемия); депрессии (в том числе в анамнезе), миастении, подагре, псориазе, а также у паци-ентов пожилого возраста, гиперурикемии, сахарном диабете со значительными колебаниями концентрации глюкозы в крови, строгой диете, гиповолемии, бронхиальной астме, бронхоспазме (в анамнезе), проведении десенсибилизирующей терапии.
Применение при беременности и в период лактации
Применение препарата Бисангил противопоказано при беременности. В настоящее время неизвестно выводится ли бисопролол с грудным молоком. Диуретики из группы тиазидов выводятся с грудным молоком и поэтому кормление грудью во время лечения препаратом
Бисангил не рекомендуется. Если применение препарата необходимо в период лактации, грудное вскармливание необходимо отменить.
Лекарственное взаимодействие
Не рекомендуемые комбинации
Антиаритмические средства I класса (например, хинидин, дизопирамид, лидокаин, фенитоин; флекаинид, пропафенон) при одновременном применении с бисопрололом могут снижать AV проводимость и сократительную способность сердца.
Блокаторы «медленных» кальциевых каналов (БМКК) типа верапамила и в меньшей степени, дилтиазема, при одновременном применении с бисопрололом могут приводить к снижению сократительной способности миокарда и нарушению AV проводимости. В частности, внутривенное введение верапамила пациентам, принимающим бета-адреноблокаторы, может привести к выраженной артериальной гипотензии и AV блокаде.
Гипотензивные средства центрального действия (такие как клонидин, метилдопа, моксонидин, рилменидин) могут привести к урежению ЧСС и снижению сердечного выброса, а также к вазодилатации вследствие снижения центрального симпатического тонуса. Резкая отмена гипотензивных средств центрального действия, особенно до отмены
бета-адреноблокаторов может увеличить риск развития «рикошетной» артериальной гипертензии.
Комбинации, требующие осторожности
Антиаритмические средства III класса (например, амиодарон) могут усиливать нарушение AV проводимости.
Действие бета-адреноблокаторов для местного применения (например, глазных капель для лечения глаукомы) может усиливать системные эффекты бисопролола (снижение АД, урежение ЧСС).
Парасимпатомиметики при одновременном применении с бисопрололом могут усиливать нарушение AV проводимости и увеличивать риск развития брадикардии.
Одновременное применение препарата Бисангил с бета-адреномиметиками (например, изопреналин, добутамин) может приводить к снижению эффекта обоих препаратов.
Сочетание бисопролола с адреномиметиками, влияющими на бета- и альфа-адренорецепторы (например, норэпинефрин, эпинефрин), может усиливать вазоконстрикторные эффекты этих средств, возникающих с участием альфа-адренорецепторов, приводя к повышению АД. Подобные взаимодействия более вероятны при применении неселективных бета-адреноблокаторов.
Мефлохин при одновременном применении с бисопрололом может увеличивать риск развития брадикардии.
Аллергены, используемые для иммунотерапии, или экстракты аллергенов для кожных проб повышают риск возникновения тяжелых системных аллергических реакций или анафилаксии у пациентов, получающих бисопролол.
Йодосодержащие рентгеноконтрастные диагностические средства для внутривенного введения повышают риск развития анафилактических реакций.
Фенитоин при внутривенном введении, средства для ингаляционной анестезии (производные углеводородов) повышают выраженность кардиодепрессивного действия и вероятность снижения АД.
Эффективность инсулина и гипогликемических средств для приема внутрь может меняться при лечении бисопрололом (маскирует симптомы развивающейся гипогликемии: тахикардию, повышение АД).
Клиренс лидокаина и ксантинов (кроме теофиллина) может снижаться в связи с возможным повышением их концентрации в плазме крови, особенно у пациентов с исходно повышенным клиренсом теофиллина под влиянием курения.
Антигипертензивный эффект ослабляют нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) (задержка ионов натрия и блокада синтеза простагландинов почками), глюкокортикостероиды и эстрогены (задержка ионов натрия).
Сердечные гликозиды, метилдопа, резерпин и гуанфацин, блокаторы «медленных» кальциевых каналов (верапамил, дилтиазем), амиодарон и другие антиаритмические средства повышают риск развития или усугубления брадикардии, AV блокады, остановки сердца и сердечной недостаточности.
Антиаритмические средства, которые могут вызывать тахикардию типа «пируэт» (класс IА, например, хинидин, гидрохидин, дизопирамид и класс III, например, амиодарон, дофетилид, ибутилид) и соталол: гипокалиемия может провоцировать возникновение тахикардии типа «пируэт».
Другие аритмические средства, которые могут вызывать тахикардию по типу «пируэт» (например, астемизол, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, пентамидин, спарфлоксацин, терфенадин, винкамин): гипокалиемия может провоцировать развитие тахикардии типа «пируэт».
Нифедипин может приводить к значительному снижению АД.
Диуретики, клонидин, симпатолитики, гидралазин и другие гипотензивные средства могут привести к чрезмерному снижению АД.
Действие недеполяризующих миорелаксантов и антикоагулянтный эффект кумаринов в период лечения бисопрололом может удлиняться.
Трициклические и тетрациклические антидепрессанты, антипсихотические средства (нейролептики), этанол, седативные и снотворные средства усиливают угнетение центральной нервной системы.
Не рекомендуется одновременное применение с ингибиторами МАО вследствие значительного усиления антигипертензивного действия.
Перерыв в лечении между приемом ингибиторов МАО и бисопролола должен составлять не менее 14 дней.
Негидрированные алкалоиды спорыньи повышают риск развития нарушений периферического кровообращения.
Эрготамин повышает риск развития нарушения периферического кровообращения.
Сульфасалазин повышает концентрацию бисопролола в плазме крови.
Рифампицин укорачивает период полувыведения бисопролола.
Гидрохлоротиазид
С тиазидными диуретиками такие лекарственные средства, как этанол, барбитураты и наркотические средства, могут потенцировать риск развития ортостатической гипотензии.
Гипогликемические средства (для приема внутрь и инсулин) – может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств.
Другие гипотензивные средства – аддитивный эффект.
Колестирамин и колестипол – в присутствии анионообменных смол всасывание гидрохлоротиазида нарушается. Колестирамин и колестипол в разовой дозе связывают гидрохлоротиазид и уменьшают его всасывание в желудочно-кишечном тракте на 85% и 43%, соответственно.
Кортикостероиды, АКТГ (адренокортикотропный гормон) или глицирризиновая кислота (содержится в корне солодки) – выраженное снижение содержания электролитов, в частности, риск гипокалиемии.
Прессорные амины (например, эпинефрин, норэпинефрин) – снижение выраженности ответа на прием прессорных аминов.
Миорелаксанты недеполяризующего типа действия (например, тубокурарин) – усиление эффекта миорелаксантов.
Литий – диуретики снижают почечный клиренс лития и повышают риск развития токсического действия лития; одновременное применение не рекомендуется.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) (включая ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2)) – может снижать диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффект диуретиков.
У некоторых пациентов с нарушением функции почек (например, пожилые пациенты или пациенты с обезвоживанием, в том числе принимающие диуретики), получающие терапию НПВП, включая ингибиторы ЦОГ-2, лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II или ингибиторами АПФ может вызывать дальнейшее ухудшение
функции почек, включая развитие острой почечной недостаточности. Данные эффекты обратимы. Одновременное применение этих препаратов должно проводиться с осторожностью у пациентов с нарушением функции почек.
В связи с влиянием на метаболизм кальция их прием может искажать
результаты исследования функции паращитовидных желез
(5921)
Дозування
Бисангил рекомендується приймати вранці під час прийому їжі). Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, 1 раз/ Дозу препарату слід підбирати індивідуально. Початкова доза препарату Бисангил - 1 таблетка 2.5 мг/6.5 мг (бісопролол 2.5 мг/ гідрохлоротіазид 6.25 мг) 1 раз/ Якщо антигіпертензивний ефект недостатній, дозу збільшують (через 2 тижні) - 1 таблетка 5 мг/6.25 мг (бісопролол 5 мг/гідрохлоротіазид 6.25 мг) 1 раз/ Хворим з порушеннями функції печінки, а також пацієнтам літнього віку корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК більше 30 мл/хв) максимальна добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті оболонкою білого або майже білого кольору, двоопуклі.Склад
Кожна таблетка 2,5 мг+6,25 мг містить активні речовини: бісопрололу фумарат 2,50 мг і гідрохлоротіазид 6,25 мг.
Допоміжні речовини (ядро): лактози моногідрат (цукор молочний) – 62,0 мг, целюлоза мікрокристалічна – 18,0 мг, кроскармелоза натр��я – 2,0 мг, крохмаль кукурудзяний – 4,75 мг, повідон (полівінілпіролідон) – 3,5 мг, магнію стеарат – 1,0 мг.
Допоміжні речовини (оболонка): гіпромелоза – 1,65 мг, макрогол 4000 – 0,45 мг, титану діоксид – 0,9 мг.Фармакологічна дія
Бісопролол - селективний бета1-адреноблокатор без внутрішньої симпатоміметичної активності. Чинить антигіпертензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимулированное катехоламінами утворення циклічного адено��инмонофосфата (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, чинить негативний хроно-, дромо-, батмо - і інотропну дію (урежает частоту серцевих скорочень (ЧСС), пригнічує серцеву провідність, знижує збудливість і скоротливість міокарда). При збільшенні дози блокує бета 2-адренорецептори.
Загальний периферичний судинний опір на початку застосування бета-адреноблокаторів, в перші 24 год збільшується (в результаті реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та у��транения стимуляцією бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного, а при тривалому призначенні знижується.
Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, зменшенням симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом пригнічення бета-адренорецепторів юкстагломерулярного апарату нирок (що призводить до зменшення секреції реніну), відновленням чутливості барорецепторів дуги аорти (не
відбувається вус��лення їхньої активності у відповідь на зниження артеріального тиску) і впливом на центральну нервову систему. При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія - через 1-2 міс. терапії.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком, порушує реабсорбцію іонів натрію, хлору, калію, магнію в дистальному відділі нефрону, затримує виведення кальцію, сечової кислоти. Збільшення ниркової екскреції цих іонів супроводжується збільшенням кількості сечі (за рахунок осмотичного узиристання води). Гідрохлоротіазид зменшує об'єм плазми крові, збільшує активність реніну в плазмі крові і секрецію альдостерону. При прийомі у високих дозах гідрохлоротіазид збільшує екскрецію бікарбонатів, при тривалому прийомі зменшує екскрецію кальцію.
Антигіпертензивна дія розвивається за рахунок зменшення обсягу циркулюючої крові (ОЦК), зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу судинозвужувальних амінів (адреналін, норадреналін) і посилення депрессорного
впливу на га��глії. Не впливає на нормальний артеріальний тиск (АТ). Діуретичний ефект відзначається через 1-2 год, досягає максимуму через 4 год і триває 6-12 год.
Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту необхідно 3-4 тижні.Фармакокінетика
Бісопролол
Бісопролол майже повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті, прийом їжі не впливає на абсорбцію. Ефект «первинного проходження» через печінку незначний, що призводить до високої біодоступності (проколо 90%). Бісопролол метаболізується за окислювальному шляху без подальшої кон'югації. Всі метаболіти мають сильну полярністю і виводяться нирками. Основні метаболіти, що виявляються в плазмі крові і сечі, не проявляє фармакологічної активності. Дані, отримані в результаті експериментів з микросомами печінки людини in vitro показують, що бісопролол метаболізується в першу чергу за допомогою ізоферменту CYP3A4 (близько 95%), а ізофермент CYP2D6 грає лише незначну роль. Зв'язок з білками плазми крові близько 30%. Обсяг розподіленийія – 3,5 л/кг, Загальний кліренс – приблизно 15 л/год Максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 2-3 години.
Проникність через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр – низька.
Період напіввиведення з плазми крові (10-12 годин) забезпечує ефективність протягом 24 годин після прийому одноразової щоденної дози.
Бісопролол виводиться з організму двома шляхами, 50% дози метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Близько 98% виводиться нирками, з них 50 % виводиться в незміненому ��іде; менше 2 % – через кишечник (з жовчю).
Оскільки виведення має місце в нирках і печінці в рівній мірі, пацієнтам з порушенням функції печінки або з нирковою недостатністю корекції дози не потрібно. Фармакокінетика бісопрололу лінійна і не залежить від віку.
Гідрохлоротіазид
Після прийому внутрішньо абсорбція і біодоступність гідрохлортіазиду становить близько 70%. Зв'язок з білками плазми крові - 60-80%. При прийомі всередину 12,5 мг гідрохлоротіазиду максимальна плазмова концентрація досягається через 1,5-4 години і становить 70 нг/мл, а при прийомі всередину 25 мг гідрохлоротіазиду максимальна
плазмова концентрація досягається через 2 - 5 год і становить 142 нг/мл
У терапевтичному діапазоні доз середня величина площі під кривою «концентрація – час» (AUC) зростає прямо пропорційно збільшенню дози, при призначенні 1 раз на добу кумуляція незначна. Проникає через гематоплацентарний бар'єр і в
грудне молоко. Період напіввиведення (T1/2) – 5-6 ч.
Гідрохлоротіазид незначно метаболізується в печінці.
Гідро��лоротиазид виводиться практично повністю (понад 95%) нирками в незміненому вигляді. 50-70% прийнятої внутрішньо дози виводиться протягом 24 годин.Побічні дії
Бісопролол
Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): дуже часто - не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менш 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення.
З боку серця і судин: дуже часто – узастереження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН)); відчуття серцебиття, часто – виражене зниження артеріального тиску (особливо у пацієнтів з ХСН), прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, відчуття холоду в кінцівках (парестезії); нечасто – порушення атріовентрикулярної (AV) провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади і зупинки серця), аритмії, ортостатична гіпотензія, посилення перебігу ХСН з розвитком периферичних набряків (набряклість щиколоток, сто��; задишка), біль у грудях.
З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, занепокоєння; рідко – сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам'яті, «кошмарні» сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай ці явища носять легкий характер і
проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів після початку лікування.
З боку органів чуття: рідко – порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні ко��тактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вухах; дуже рідко – сухість і болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку.
З боку дихальної системи: нечасто – бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко – алергічний риніт; закладеність носа.
З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі; рідко – гепатит, підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, ��спартатаминотрансферазы), підвищення концентрації білірубіну, зміна смаку.
З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині.
З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення потенції, ослаблення лібідо.
Лабораторні показники: рідко – підвищення концентрації тригліцеридів у крові; в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія.
Алергічні реакції: рідко – шкірний свербіж, висип, кропив'янка
З боку шкірних покривів: рідко – посилення потоотделе��ія, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції; дуже рідко – алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу.
Інші: синдром «відміни» (почастішання нападів стенокардії, підвищення АТ).
Гідрохлоротіазид
Порушення водно-електролітного балансу: гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія та гіпохлоремічний алкалоз: сухість слизової оболонки порожнини рота, відчуття спраги, нерегулярний ритм серця, зміни в настрої або психіці, судоми і біль у м'язах, нудота, блювання, незвичайна вус��алость або слабкість.
Гіпохлоремічний алкалоз може спричинити печінкову енцефалопатію або печінкову кому. Гіпонатріємія: сплутаність свідомості, конвульсії, летаргія, уповільнення процесу мислення, підвищена стомлюваність, збудливість, м'язові судоми.
Метаболічні порушення: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемії з розвитком нападу подагри.
Лікування тіазидами може порушувати толерантність до глюкози, і латентнопротекающий цукровий діабет може маніфестувати. При застосуванні високих доз можуть підвищувати��я концентрації ліпідів у сироватці крові.
З боку травної системи: холецистит або панкреатит, холестатична жовтяниця, діарея, сиаладенит, запор, анорексія.
З боку серця і судин: аритмії, ортостатична гіпотензія, васкуліт.
З боку нервової системи: запаморочення, тимчасово розпливчастий зір, головний біль, парестезії.
З боку органів кровотворення: дуже рідко - лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична
анемія.
Алергічні реакції: кропив'янка, пурпура, некротичний васкуліт,
синдром Стівенса-Джонсона, респіраторний дистрес-синдром
(включаючи пневмоніт та некардіогенний набряк легенів), фоточувствитель-ність, анафілактичні реакції аж до шоку.
Інші явища: зниження потенції, порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
У період терапії препаратом Бисангил необхідний контроль ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3-4 міс.), концентрації глюкози в крові �� хворих на цукровий діабет (1 раз на 4-5 міс.).
У літніх пацієнтів рекомендується контролювати функцію нирок (1 раз на 4-5 міс.). Необхідно навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС.
У період терапії препаратом Бисангил необхідно також контролювати показники кислотно-основного стану та вміст електролітів (калію, натрію, кальцію).
Необхідний більш частий контроль вмісту калію у пацієнтів групи високого ризику.
У пацієнтів з порушеннями периферичного кровообігу необхідно дотримуватися осторожност�� при призначенні препарату
Бисангил.
При тиреотоксикозі препарат Бисангил (за рахунок вмісту в ньому бісопрололу) може маскувати клінічні ознаки захворювання (наприклад, тахікардію).
Пацієнтам з феохромоцитомою не слід призначати препарат Бисангил до тих пір, поки не призначено лікування альфа-адреноблокаторами. При цьому необхідно контролювати АТ.
У пацієнтів з легким перебігом бронхіальної астми або хронічною обструктивною хворобою легенів лікування починають з мінімальної дози.
Рекомендується�� припинити терапію препаратом Бисангил при розвитку депресії, викликаної прийомом бета-адреноблокатора (за рахунок вмісту в ньому бісопрололу).
У пацієнтів літнього віку лікування препаратом Бисангил слід починати з лікарської форми препарату, яка містить низьку дозу бісопрололу (2,5 мг). При цьому необхідний регулярний контроль стану пацієнтів.
Не слід різко припиняти терапію, особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Дозу необхідно знижувати поступово протягом двох тижнів. При необхідності слід одночасно розпочати проведення відповідної антиангінальної терапії.
Особлива увага потрібна у випадках проведення хірургічного втручання під загальною анестезією у пацієнтів, які приймають бета-адреноблокатори. Таким пацієнтам слід відмінити препарат Бисангил за 48 годин до хірургічного втручання, попередити хірурга-анестезіолога, що пацієнт приймає препарат Бисангил. Як засоби для загальної анестезії слід вибрати препарат з мінімальною негативною інотропною дією.
На тлі терапії бета-адреноблокаторами можливе загострення перебігу псоріазу. Пацієнтам з цим захворюванням препарат Бисангил слід призначати з обережністю.
При вказівках в анамнезі на анафілактичні реакції, незалежно від причини їх виникнення, особливо при проведенні десенсибілізуючої терапії, лікування препаратом Бисангил (за рахунок вмісту в ньому бісопрололу) може підвищувати ризик виникнення алергічних реакцій та сприяти розвитку резистентності до ліку-
нію епінефрином (адреналіном) у звичайних дозах.
<br /> Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Бисангил, оскільки бета-адреноблокатори можуть знижувати продукцію слізної рідини.
У хворих з гіперурикемією підвищений ризик розвитку загострення перебігу подагри. У цьому випадку дозу препарату Бисангил слід підбирати індивідуально під контролем концентрації сечової кислоти в сироватці крові. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз лікування препаратом Бисангил необхідно припинити, так як
на тлі його прийому може виникнути транзиторна гіперкальціємія.
Спортсменів слід проінформувати, що препарат Бисангил містить бісопролол, який може давати псевдопозитивні результати при проведенні допінг-контролю.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню
механізмами
Бисангил слід застосовувати з обережністю при керуванні транспортними засобами та механізмами у зв'язку з можливістю розвитку запаморочення.Свідчення
— артеріальна гіпертензія легкого та середнього ступеня тяжкості.Протипоказання
підвищена чутливість до бисопрололу та інших компонентів препарату;
- підвищена чутливість до гідрохлоротіазиду та інших похідних сульфонаміду;
- тяжкі форми бронхіальної астми і хронічної обструктивної хвороби легень;
- гостра серцева недостатність або хронічна серцева недостатність в стадії декомпенсації, яка вимагає проведення інотропної терапії;
- кардіогенний шок;
- синдром слабкості синусового вузла (в т. ч. синоатріальна блокада);
- атриовентрикулярная блокада II і III ступеня без штучного водія ритму;
- тяжка брадикардія (ЧСС менше 50 уд./хв.);
- феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів);
- трудноконтролируемый цукровий діабет;
- пізні стадії порушення периферичного кровообігу (у т. ч. синдром Рейно);
- тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.);
- рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія;
- метаболічний ацидоз;
- гостра почечн��я недостатність;
- хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв), анурія;
- тяжкі порушення функції печінки, в тому числі кома і прекома;
- одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом;
- одночасний прийом інгібіторів моноамінооксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО типу В);
- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
- непереносимість лактози, дефіциту лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція;
- вагітність;
- період лактації.
З обережністю слід застосовувати при серцевій недостатності, атріовентрикулярній блокаді I ступеня, стенокардії Принцметала, порушеннях периферичного кровообігу, ішемічної хвороби серця, печінкової недостатності, ниркової недостатності (КК більше 30 мл/хв); гіпертиреозі, феохромоцитомі (на фоні лікування альфа-адреноблокаторами), водно-електролітних порушень (гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія); депресії (у тому числі в анамнезі), міастенії, подагрі, псоріазі, а також у пацієнтів ��ожилого віку, гіперурикемії, цукровий діабет зі значними коливаннями концентрації глюкози в крові, строгій дієті, гіповолемії, бронхіальній астмі, бронхоспазмі (в анамнезі), проведення десенсибілізуючої терапії.
Застосування при вагітності і в період лактації
Застосування препарату Бисангил протипоказано при вагітності. В даний час невідомо, чи виводиться бісопролол з грудним молоком. Діуретики з групи тіазидів виводяться з грудним молоком, тому годування груддю під час лікування препаратом
Бисангил не рекомендується. Якщо застосування препарату необхідне у період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Лікарська взаємодія
Не рекомендовані комбінації
Антиаритмічні засоби I класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність і скоротливу здатність серця.
Блокатори «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу і в меншій мірі, дилтіазему, при одновреме��ном застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда і порушення AV провідності. Зокрема, внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади.
Гіпотензивні засоби центральної дії (клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин) можуть призвести до уражень ЧСС і зниження серцевого викиду, а також до вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Різка отм��на гіпотензивних засобів центральної дії, особливо до відміни
бета-адреноблокаторів може збільшити ризик розвитку «рикошетного» артеріальної гіпертензії.
Комбінації, що потребують обережності
Антиаритмічні засоби ІІІ класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності.
Дію бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу (зниження АТ, уражень ЧСС).
Парасимпатомиметики за однеодночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності і збільшувати ризик розвитку брадикардії.
Одночасне застосування препарату Бисангил з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін може призводити до зниження ефекту обох препаратів.
Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета - і альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефріну, епінефрин), може посилювати вазоконстрикторного ефекти цих засобів, що виникають з участю альфа-адренорецепторів, приводячи до підвищення артеріального тиску. Такі взаємодії вірогідні при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів.
Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик розвитку брадикардії.
Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримували бісопролол.
Йодовмісні рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафемулактических реакцій.
Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії і ймовірність зниження артеріального тиску.
Ефективність інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому всередину може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми розвивається гіпоглікемії: тахікардію, підвищення артеріального тиску).
Кліренс лідокаїну і ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації в плазмі крові, ос��особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння.
Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію).
Серцеві глікозиди, метилдопа, резерпін і гуанфацин, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем), аміодарон та інші антиаритмічні засоби підвищують ризик розвитку або посилення брадикардії, AV блокади, простановлення серця і серцевої недостатності.
Антиаритмічні засоби, які можуть викликати тахікардію типу «пірует» (клас ІА, наприклад, хінідин, гидрохидин, дизопірамід і клас III, наприклад, аміодарон, дофетилід, ібутилід) та соталол: гіпокаліємія може провокувати виникнення тахікардії типу «пірует».
Інші аритмические засоби, які можуть викликати тахікардію типу «пірует» (наприклад, астемізол, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін): гипокалие��ія може провокувати розвиток тахікардії типу «пірует».
Ніфедипін може призводити до значного зниження артеріального тиску.
Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску.
Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів в період лікування бісопрололом може подовжуватися.
Трициклічні і тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седативні і снодійні засоби посилюють ��гнетение центральної нервової системи.
Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами МАО внаслідок значного посилення антигіпертензивної дії.
Перерва в лікуванні між прийомом інгібіторів МАО і бісопрололу повинен становити не менше 14 днів.
Негидрированные алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу.
Ерготамін підвищує ризик розвитку порушень периферичного кровообігу.
Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу в плазмі до��ові.
Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.
Гідрохлоротіазид
З тіазидними діуретиками такі лікарські засоби, як етанол, барбітурати та наркотичні засоби можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.
Гіпоглікемічні засоби (для прийому всередину та інсулін) – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів.
Інші гіпотензивні засоби – адитивний ефект.
Холестерамін та колестипол – в присутності аніонообмінних смол всасыва��ие гідрохлоротіазиду порушується. Холестерамін та колестипол в разовій дозі зв'язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 85% і 43%, відповідно.
Кортикостероїди, АКТГ (адренокортикотропный гормон) або гліциризинова кислота (міститься в корені солодки) – виражене зниження вмісту електролітів, зокрема, ризик гіпокаліємії.
Пресорні аміни (наприклад, епінефрин, норепінефріну) – зниження вираженості відповіді на прийом пресорних амінів.
Міорелаксанти недеполяризующего типу дії (наприклад, тубокурарин) – посилення ефекту міорелаксантів.
Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик розвитку токсичної дії літію; одночасне застосування не рекомендується.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (включаючи інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) – може знижувати діуретичний, натрийуретический і антигіпертензивний ефект діуретиків.
У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або пацієнти із зневодненням, у тому числі ті, що приймають діуретики), які отримують терапію НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2, лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II або інгібіторами АПФ може викликати подальше погіршення
функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Дані ефекти є оборотними. Одночасне застосування цих препаратів повинно проводитися з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок.
У зв'язку з впливом на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати
результати дослідження функції паращитовидних залоз
