Дозировка
Таблетки принимают внутрь, утром, натощак, не разжевывая, однократно. Дозу следует подбирать индивидуально. При артериальной гипертензии и ИБС (профилактика приступов стабильной стенокардии) начальная доза составляет 5 мг 1 раз/ При необходимости дозу увеличивают до 10 мг 1 раз/ Максимальная суточная доза - 20 мг. У пациентов с нарушением функции почек при КК менее 20 мл/мин. или с выраженными нарушениями функции печени максимальная суточная доза - 10 мг. Увеличение дозы у таких пациентов необходимо проводить с особой осторожностью. Коррекции дозы у пожилых пациентов не требуется.
Передозировка
аритмия, желудочковая экстрасистолия, выраженная брадикардия, AV-блокада, выраженное снижение АД, хроническая сердечная недостаточность, цианоз ногтей пальцев или ладоней, затруднение дыхания, бронхоспазм, головокружение, обморочные состояния, судороги, гипогликемия
Лекарственная форма
Таблетки
Состав
бисопролола гемифумарат 5 мг
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, магния стеарат, кросповидон, пигмент марки PB 22812 желтый (лактозы моногидрат 87%, железа оксид желтый 13%).
Фармакологическое действие
Селективный бета1-адреноблокатор без внутренней симпатомиметической активности, не обладает мембраностабилизирующим действием. Снижает активность ренина плазмы, уменьшает потребность миокарда в кислороде, уменьшает ЧСС (в покое и при нагрузке). Оказывает гипотензивное, антиаритмическое и антиангинальное действие. Блокируя в невысоких дозах бета1-адренорецепторы сердца, уменьшает стимулированное катехоламинами образование цАМФ из АТФ, снижает внутриклеточный ток ионов кальция, оказывает отрицательное хроно-, дромо-, батмо- и инотропное действие, угнетает проводимость и возбудимость.
При превышении терапевтической дозы оказывает бета2-адреноблокирующее действие.
В начале применения препарата, в первые 24 ч, ОПСС увеличивается (в результате реципрокного возрастания активности альфа-адренорецепторов и устранения стимуляции бета2-адренорецепторов), через 1-3 сут ОПСС возвращается к исходному, а при длительном лечении - снижается.
Гипотензивный эффект связан с уменьшением минутного объема крови, симпатической стимуляцией периферических сосудов, снижением активности ренин-ангиотензиновой системы (имеет большее значение для больных с исходной гиперсекрецией ренина), восстановлением чувствительности в ответ на снижение АД и влиянием на ЦНС. При артериальной гипертензии эффект развивается через 2-5 дней, стабильное действие - через 1-2 мес.
Антиангинальный эффект обусловлен уменьшением потребности миокарда в кислороде в результате урежения ЧСС и снижения сократимости, удлинением диастолы, улучшением перфузии миокарда. За счет повышения конечного диастолического давления в левом желудочке и увеличения растяжения мышечных волокон желудочков может повышать потребность в кислороде, особенно у больных с хронической сердечной недостаточностью.
Антиаритмический эффект обусловлен устранением аритмогенных факторов (тахикардии, повышенной активности симпатической нервной системы, увеличенного содержания цАМФ, артериальной гипертензии), уменьшением скорости спонтанного возбуждения синусного и эктопического водителей ритма и замедлением AV-проводимости (преимущественно в антеградном и, в меньшей степени, в ретроградном направлениях через AV-узел) и по дополнительным путям.
При применении в средних терапевтических дозах, в отличие от неселективных бета-адреноблокаторов, оказывает менее выраженное влияние на органы, содержащие бета2-адренорецепторы (поджелудочная железа, скелетные мышцы, гладкая мускулатура периферических артерий, бронхов и матки) и на углеводный обмен, не вызывает задержки ионов натрия в организме; выраженность атерогенного действия не отличается от действия пропранолола.
Фармакокинетика
Всасывание
Абсорбция - 80-90%, прием пищи не влияет на абсорбцию. Cmax в плазме крови наблюдается через 1-3 ч
Распределени
Связывание с белками плазмы крови - 26-33%.
Проницаемость через ГЭБ и плацентарный барьер - низкая.
Метаболизм и выведение
50% метаболизируется в печени с образованием неактивных метаболитов.
T1/2 - 10-12 ч. Около 98% выводится почками, из них 50% в неизмененном виде, менее 2% с желчью.
Побочные действия
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: нечасто - повышенная утомляемость, слабость, астения, головокружение, головная боль, расстройства сна, депрессия, беспокойство, спутанность сознания или кратковременная потеря памяти; редко - галлюцинации, миастения, кошмарные сновидения, судороги (в т.ч. в икроножных мышцах), парестезии в конечностях (у больных с перемежающейся хромотой и синдромом Рейно), тремор.
Со стороны органов чувств: редко - нарушение зрения, уменьшение секреции слезной жидкости, сухость и болезненность глаз; очень редко - конъюнктивит.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: очень часто - синусовая брадикардия, сердцебиение; часто - выраженное снижение АД, проявление ангиоспазма (усиление нарушения периферического кровообращения, похолодание нижних конечностей, синдром Рейно); нечасто - ортостатическая гипотензия, нарушение проводимости миокарда, AV-блокада (вплоть до развития полной поперечной блокады и остановки сердца), аритмии, ослабление сократимости миокарда, развитие хронической сердечной недостаточности (отечность лодыжек, стоп; одышка), боль в груди.
Со стороны пищеварительной системы: часто - сухость слизистой оболочки полости рта, тошнота, рвота, боль в животе, запор или диарея; редко - нарушения функции печени (темная моча, желтушность склер или кожи, холестаз), изменения вкуса, гепатит, повышение активности ферментов печени (ACT, АЛТ), гипербилирубинемия, гипертриглицеридемия
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Контроль за больными, принимающими бисопролол, должен включать измерение ЧСС и АД (в начале лечения - ежедневно, затем 1 раз в 3-4 мес), проведение ЭКГ, определение глюкозы крови у больных сахарным диабетом (1 раз в 4-5 мес). У пожилых пациентов рекомендуется следить за функцией почек (1 раз в 4-5 мес).
Следует обучить больного методике подсчета ЧСС и проинструктировать о необходимости врачебной консультации при ЧСС менее 50 уд./мин.
Перед началом лечения рекомендуется проводить исследование функции внешнего дыхания у больных с отягощенным бронхо-легочным анамнезом.
Примерно у 20% больных стенокардией бета-адреноблокаторы неэффективны. Основные причины - тяжелый коронарный атеросклероз с низким порогом ишемии (ЧСС менее 100 уд./мин) и повышенный конечный диастолический объем левого желудочка, нарушающий субэндокардиальный кровоток.
У курильщиков эффективность бета-адреноблокаторов ниже.
Больные, пользующиеся контактными линзами, должны учитывать, что на фоне лечения возможно уменьшение продукции слезной жидкости.
При использовании у больных с феохромоцитомой имеется риск развития парадоксальной артериальной гипертензии (если предварительно не достигнута эффективная альфа-адреноблокада).
При тиреотоксикозе бисопролол может замаскировать определенные клинические признаки тиреотоксикоза (например, тахикардию). Резкая отмена у больных с тиреотоксикозом противопоказана, поскольку способна усилить симптомы.
При сахарном диабете может маскировать тахикардию, вызванную гипогликемией. В отличие от неселективных бета-адреноблокаторов практически не усиливает вызванную инсулином гипогликемию и не задерживает восстановление концентрации глюкозы в крови до нормального уровня.
При одновременном приеме клонидина его прием может быть прекращен только через несколько дней после отмены бисопролола.
Возможно усиление выраженности реакции повышенной чувствительности и отсутствие эффекта от обычных доз эпинефрина на фоне отягощенного аллергологического анамнеза.
В случае необходимости проведения планового хирургического лечения отмену препарата проводят за 48 ч до начала общей анестезии. Если больной принял препарат перед операцией, ему следует подобрать лекарственное средство для общей анестезии с минимальным отрицательным инотропным действием.
Реципрокную активацию блуждающего нерва можно устранить в/в введением атропина (1-2 мг).
Лекарственные средства, снижающие запасы катехоламинов (в т.ч. резерпин), могут усилить действие бета-адреноблокаторов, поэтому больные, принимающие такие сочетания лекарственных средств, должны находиться под постоянным наблюдением врача на предмет выявления выраженного понижения АД или брадикардии.
Больным с бронхоспастическими заболеваниями можно назначать кардиоселективные адреноблокаторы в случае непереносимости и/или неэффективности других гипотензивных лекарственных средств. Передозировка опасна развитием бронхоспазма.
Показания
— артериальная гипертензия;
— ИБС: профилактика приступов стабильной стенокардии.
Противопоказания
— шок (в т.ч. кардиогенный);
— коллапс;
— отек легких;
— острая сердечная недостаточность;
— хроническая сердечная недостаточность в стадии декомпенсации, требующая проведения инотропной терапии;
— AV-блокада II и III степени без электростимулятора;
— синоатриальная блокада;
— СССУ;
— выраженная брадикардия (ЧСС менее 60 уд./мин);
— кардиомегалия (без признаков сердечной недостаточности);
— выраженная артериальная гипотензия (систолическое АД менее 100 мм рт.ст., особенно при инфаркте миокарда);
— тяжелые формы бронхиальной астмы и ХОБЛ в анамнезе
— одновременный прием ингибиторов МАО (за исключением МАО типа В);
— поздние стадии нарушения периферического кровообращения;
— болезнь Рейно;
— феохромоцитома (без одновременного использования альфа-адреноблокаторов);
— метаболический ацидоз;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
Лекарственное взаимодействие
Аллергены, используемые для иммунотерапии, или экстракты аллергенов для кожных проб повышают риск возникновения тяжелых системных аллергических реакций или анафилаксии у больных, получающих бисопролол.
Йодсодержащие рентгеноконтрастные лекарственные средства для в/в введения повышают риск развития анафилактических реакций.
Фенитоин при в/в введении, лекарственные средства для ингаляционной общей анестезии (производные углеводородов) повышают выраженность кардиодепрессивного действия и вероятность снижения АД.
Изменяет эффективность инсулина и пероральных гипогликемических лекарственных средств, маскирует симптомы развивающейся гипогликемии (тахикардию, повышение АД).
Снижает клиренс лидокаина и ксантинов (кроме теофиллина) и повышает их концентрацию в плазме, особенно у больных с исходно повышенным клиренсом теофиллина под влиянием курения.
(5906)
Дозування
Таблетки приймають внутрішньо, вранці, натщесерце, не розжовуючи, одноразово. Дозу слід підбирати індивідуально. При артеріальній гіпертензії та ІХС (профілактика нападів стабільної стенокардії) початкова доза становить 5 мг 1 раз/ При необхідності дозу збільшують до 10 мг 1 раз/ Максимальна добова доза - 20 мг. У пацієнтів з порушенням функції нирок при КК менше 20 мл/хв. або з вираженими порушеннями функції печінки максимальна добова доза - 10 мг. Збільшення дози у таких пацієнтів необхідно проводити з особливою осторожност��ю. Корекції дози у пацієнтів літнього віку не потрібно.Передозування
аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV-блокада, виражене зниження артеріального тиску, хронічна серцева недостатність, ціаноз нігтів пальців або долонь, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомні стани, судоми, гіпоглікемія
Лікарська форма
ТаблеткиСклад
бісопрололу гемифумарат 5 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кросповідон, пігмент марки PB 22812 жовтий (лактози моногідрат 87%, заліза оксид жовтий 13%).Фармакологічна дія
Селективний бета1-адреноблокатор без внутрішньої симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючу дію. Знижує активність реніну плазми, зменшує потребу міокарда в кисні, зменшує ЧСС (у стані спокою і при навантаженні). Надає гіпотензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимулированное катехоламінами утворення цАМФ з АТФ, снижае�� внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, чинить негативний хроно-, дромо-, батмо - і інотропну дію, пригнічує провідність і збудливість.
При перевищенні терапевтичної дози надає бета2-адреноблокуючу дію.
На початку застосування препарату у перші 24 год, ЗПОС збільшується (в результаті реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 діб ОПСС повертається до вихідного, а при тривалому лікуванні - знижується.
Гіпотензивний ефект пов'язаний з зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичною стимуляцією периферичних судин, зниженням активності ренін-ангіотензинової системи (має більше значення для хворих з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску і впливом на ЦНС. При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія - через 1-2 міс.
Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні в результаті урежения ЧСС і зниження скоротливості, подовженням диастоли, поліпшенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку і збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищувати потребу в кисні, особливо у хворих з хронічною серцевою недостатністю.
Антиаритмічний ефект обумовлений усуненням аритмогенних факторів (тахікардії, підвищеній активності симпатичної нервової системи, збільшеного вмісту цАМФ, артеріальної гіпертензії), зменшенням швидкості спонтанного порушення синусового і ектопічного води��ялин ритму та уповільненням AV-провідності (переважно в антеградном і, в меншій мірі в ретроградним напрямках через AV-вузол) і по додаткових шляхах.
При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, виявляє менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки), і на вуглеводний обмін, не викликає затримки іонів натрію в організмі; вираженість атерогенногпро дії не відрізняється від дії пропранололу.Фармакокінетика
Всмоктування
Абсорбція - 80-90%, прийом їжі не впливає на абсорбцію. Cmax в плазмі крові спостерігається через 1-3 год
Распределени
Зв'язування з білками плазми крові - 26-33%.
Проникність через ГЕБ і плацентарний бар'єр - низька.
Метаболізм і виведення
50% метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів.
T1/2 - 10-12 ч. Близько 98% виводиться нирками, з них 50% у незміненому вигляді, менше 2% з жовчю.Побічні дії
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: нечасто - підвищена стомлюваність, слабкість, астенія, запаморочення, головний біль, розлади сну, депресія, занепокоєння, сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам'яті; рідко - галюцинації, міастенія, кошмарні сновидіння, судоми (у т. ч. в литкових м'язах), парестезії в кінцівках (у хворих з переміжною кульгавістю і синдромом Рейно), тремор.
З боку органів чуття: рідко - порушення зору, зменшення секреції слізної рідини, сухість і болючість очей; дуже рідко - ��онъюнктивит.
З боку серцево-судинної системи: дуже часто - синусова брадикардія, серцебиття; часто - виражене зниження артеріального тиску, прояви ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, похолодання нижніх кінцівок, синдром Рейно); нечасто - ортостатична гіпотензія, порушення провідності міокарда, AV блокада (аж до розвитку повної поперечної блокади і зупинки серця), аритмії, ослаблення скоротливості міокарда, розвиток хронічної серцевої недостатності (набряк щиколоток, стоп; задишка), боль в грудях.
З боку травної системи: часто - сухість слизової оболонки порожнини рота, нудота, блювота, біль у животі, запор або діарея; рідко - порушення функції печінки (темна сеча, жовтушність склер або шкіри, холестаз), зміна смаку, гепатит, підвищення активності ферментів печінки (АСТ, АЛТ), гіпербілірубінемія, гіпертригліцеридеміяОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Контроль за хворими, які приймають бісопролол, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування - щодня, потім 1 раз на 3-4 міс), проведення ЕКГ, визначення глюкози крові у хворих на цукровий діабет (1 раз на 4-5 місяців). У літніх пацієнтів рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців).
Слід навчити хворого методикою підрахунку ЧСС і проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд./хв.
Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у хворих з обтяженим бронхо-легеневим анамнезом.
Приблизно у 20% хворих на стенокардію бета-адреноблокатори неефективні. Основні причини - тяжелый коронарний атеросклероз з низьким порогом ішемії (ЧСС менше 100 уд./мін) і підвищений кінцевий діастолічний об'єм лівого шлуночка, що порушує субэндокардиальный кровотік.
У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижче.
Хворі, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на тлі лікування можливе зменшення продукції слізної рідини.
При використанні у хворих з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнута ефект��ва альфа-адреноблокада).
При тиреотоксикозі бісопролол може замаскувати певні клінічні ознаки тиреотоксикозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна у хворих з тиреотоксикозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоми.
При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, викликану гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального рівня.
При одночасному прийомі клонідину його прийом може бути припинений лише через декілька днів після відміни бісопрололу.
Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості і відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу.
У разі необхідності проведення планового хірургічного лікування, відміну препарату проводять за 48 год до початку загальної анестезії. Якщо хворий прийняв препарат перед операцією, йому слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезиі з мінімальною негативною інотропною дією.
Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути в/в введенням атропіну (1-2 мг).
Лікарські засоби, що знижують запаси катехоламінів (у т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому хворі, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря на предмет виявлення вираженого зниження артеріального тиску або брадикардії.
Хворим з бронхоспастическими захворюваннями можна призначати кардиоселекти��ві адреноблокатори у випадку непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних лікарських засобів. Передозування небезпечне розвитком бронхоспазму.Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— ІХС: профілактика нападів стабільної стенокардії.Протипоказання
— шок (у т. ч. кардіогенний);
— колапс;
— набряк легенів;
— гостра серцева недостатність;
— хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, яка вимагає проведення інотропної терапії;
— AV-блокада II і III сте��ені без електростимулятора;
— синоатріальна блокада;
— СССУ;
— виражена брадикардія (ЧСС менше 60 уд./хв);
— кардіомегалія (без ознак серцевої недостатності);
— виражена артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст., особливо при інфаркті міокарда);
— тяжкі форми бронхіальної астми і ХОЗЛ в анамнезі
— одночасний прийом інгібіторів МАО (за винятком МАО типу В);
— пізні стадії порушення периферичного кровообігу;
— хвороба Рейно;>
— феохромоцитома (без одночасного використання альфа-адреноблокаторів);
— метаболічний ацидоз;
— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);Лікарська взаємодія
Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у хворих, які отримували бісопролол.
Йодовмісні рентгеноконтрастні лікарські засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафила��тичних реакцій.
Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, лікарські засоби для інгаляційної загальної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії і ймовірність зниження артеріального тиску.
Змінює ефективність інсуліну та пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів, маскує симптоми розвивається гіпоглікемії (тахікардію, підвищення артеріального тиску).
Знижує кліренс лідокаїну і ксантинів (крім теофіліну) і підвищує їх концентрацію в плазмі, особливо у хворих з початково підвищеним кліренсом ��еофиллина під впливом куріння.