Дозировка
применение препарата целесообразно начинать с подбора дозы его активных компонентов по отдельности. Обычная суточная доза препарата составляет 1 таблетку в сутки. Таблетку принимают независимо от приема пищи утром и запивают достаточным количеством жидкости, например стаканом воды
Лекарственная форма
Таблетки
Состав
Эналаприла малеат\000910 мг
Гидрохлоротиазид\000925 мг
Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, магния карбонат легкий, крахмалгликолят натрия типа А, желатин, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат, железа оксида гидрат (E172).
Фармакологическое действие
препарат Берлиприл Плюс 10/25 обладает антигипертензивным и диуретическим действием. Эналаприл и гидрохлоротиазид применяют для лечения при АГ отдельно и в комбинации — в последнем случае их антигипертензивные эффекты суммируются. Эналаприл снижает потерю калия, вызванную гидрохлоротиазидом.
Эналаприл. Эналаприла малеат — это пролекарство, которое подвергается гидролизу в печени с образованием активного метаболита эналаприлата, являющегося ингибитором АПФ. АПФ превращает ангиотензин I в ангиотензин II — вещество, обладающее вазоконстрикторным действием. Угнетение АПФ приводит к уменьшению образования в тканях и плазме крови ангиотензина II, что приводит к вазодилатации, уменьшению секреции альдостерона, повышению концентрации калия в крови и повышению активности ренина в плазме крови. Поскольку АПФ расщепляет брадикинин, обладающий вазодилатирующим действием, то следствием угнетения АПФ является повышение активности калликреин-кининовой системы и, таким образом, активация простагландиновой системы. Известно, что этот механизм также задействован в антигипертензивной активности ингибиторов АПФ и обусловливает некоторые их побочные эффекты. У больных с АГ применение эналаприла приводит к снижению АД в положении лежа и стоя без развития компенсаторной тахикардии. Эналаприл снижает периферическое сопротивление артерий, что, как правило, не имеет клинически значимого влияния на почечный кровоток и клубочковую фильтрацию. После его приема перорально гипотензивное действие развивается через 1 ч, а максимальный антигипертензивный эффект длится 4–6 ч. Максимальный гипотензивный эффект эналаприла в терапевтической дозе развивается через 3–4 нед от начала лечения. При применении в рекомендуемой суточной дозе антигипертензивное действие сохраняется при продолжительной терапии. Кратковременная отмена эналаприла не приводит к быстрому, чрезмерному повышению уровня АД.
После перорального приема всасывается 50–70% эналаприла малеата. Одновременный прием пищи не влияет на его всасывание. Cmax эналаприлата в плазме крови достигается через 3–4 ч. Связывание с белками плазмы крови — 50%. Элиминация эналаприлата преимущественно почечная. Период полунакопления (эффективный полупериод) эналаприлата после многократного приема эналаприла малеата составляет 11 ч. Т? эналаприлата составляет 35 ч. При нарушении функции почек элиминация эналаприлата уменьшается соответственно степени выраженности почечной недостаточности. Эналаприлат удаляется при гемодиализе, который снижает его концентрацию в плазме крови до 46%. Эналаприлат можно удалить также путем перитонеального диализа.
Гидрохлоротиазид. Тиазидные диуретики оказывают непосредственное влияние на потенциалнезависимый транспорт ионов натрия и хлора через клеточные мембраны в дистальном отделе почечных канальцев, что увеличивает выведение ионов натрия и хлора из организма и связанное с этим выведение воды. Экскреция ионов калия и магния также повышается, а кальция — снижается. Механизм антигипертензивного действия гидрохлоротиазида, возможно, связан со снижением содержания натрия, объема внеклеточной воды и плазмы крови, изменением сосудистого сопротивления в почках и уменьшением реакции на норэпинефрин и ангиотензин II. Выведение электролитов и воды начинается через 2 ч после перорального приема гидрохлоротиазида, через 3–6 ч достигается максимальный эффект, который длится 6–12 ч. Гипотензивный эффект развивается на 3–4-е сутки применения и может сохраняться до 1 нед после прекращения приема препарата.
После перорального приема в ЖКТ всасывается 60–80% гидрохлоротиазида. После перорального приема в дозе 12,5 мг Cmax в плазме крови достигается через 1,5–4 ч, а в дозе 25 мг — через 2–5 ч. Связывание с белками плазмы крови — 65%, относительный объем распределения — 0,5–1,1 л/кг массы тела. Гидрохлоротиазид практически полностью выделяется почками в неизмененном виде (95%), после однократного приема внутрь 50–70% принятой дозы выводится на протяжении 24 ч. Т? составляет 6–8 ч. При почечной недостаточности уменьшается элиминация препарата и увеличивается период его полувыведения. Почечный клиренс гидрохлоротиазида тесно коррелирует с клиренсом креатинина. При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина <30 мл/мин) применение гидрохлоротиазида не оправдано.
Побочные действия
Сердечно-сосудистая система. Часто, особенно в начале терапии, а также у больных с дегидратацией и дефицитом солей в организме (например вследствие предшедствовавшей терапии диуретиками, рвоты, диареи), при сердечной недостаточности, тяжелой АГ (в том числе ренальной) возможно значительное снижение АД (гипотензия, ортостатическая гипотензия), сопровождающееся такими симптомами, как головокружение, общая слабость, нарушение зрения, вплоть до его потери. Вследствие наличия в составе препарата гидрохлоротиазида возможны (в связи с гипокалиемией) изменения на ЭКГ и нарушения ритма сердца. Есть сообщения о единичных случаях этих побочных эффектов, связанных со снижением АД (тахикардия, пальпитация, нарушение ритма сердца, боль в груди, стенокардия, инфаркт миокарда, транзиторное ишемическое нарушение мозгового кровообращения, инсульт).
Почки. Часто может развиваться или усиливаться нарушение функции почек, в отдельных случаях в результате гиповолемии и/или гипотензии — вплоть до ОПН. Иногда выявляли протеинурию, частично с одновременным ухудшением функции почек. В связи с наличием в составе препарата гидрохлоротиазида может развиваться асептический интерстициальный нефрит.
Респираторная система/верхние дыхательные пути. Часто возникает сухой рефлекторный кашель (вследствие раздражения дыхательных путей), боль в горле, осиплость голоса и бронхит, иногда — одышка, синусит, ринит, в единичных случаях — бронхоспазм/БА, пульмональные инфильтраты, стоматит, глоссит, сухость во рту.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
применение препарата в период беременности прекращают; во время его применения женщинам репродуктивного возраста следует применять адекватные методы контрацепции.
Данных об эффективности и безопасности эналаприла у детей нет, поэтому применять его у детей не рекомендуется.
Перед началом лечения препаратом следует определить функциональное состояние почек и при необходимости пополнить дефицит солей и жидкости в организме.
В начале лечения в случае принадлежности больных к группе риска (нарушение функции почек, сахарный диабет, пожилой возраст, коллагенозы) и при лечении иммунодепрессантами, цитостатиками, аллопуринолом, прокаинамидом, гликозидами наперстянки, ГКС и слабительными показан обязательный контроль уровня электролитов, креатинина и глюкозы в сыворотке крови, а также клеточного состава крови. Берлиприл Плюс 10/25, особенно в начале лечения или при переводе больного с монотерапии эналаприлом на комбинированный препарат, может вызывать значительную артериальную гипотензию. Чаще всего она развивается у больных с дефицитом электролитов и жидкости в организме. Поэтому лечение больных с гиповолемией этим препаратом можно проводить после анализа соотношения польза/риск и под тщательным врачебным контролем. Особой осторожности требует применение препарата у лиц с ИБС и/или нарушениями мозгового кровообращения, у которых вследствие значительного снижения АД могут развиться инфаркт миокарда или ишемический инсульт. Следует учитывать, что у больных с реноваскулярной АГ возможно значительное снижение АД и повышен риск развития почечной недостаточности, поэтому они также нуждаются во врачебном наблюдении в начале лечения препаратом. Необходимо взвесить соотношение польза/риск от возможного применения препарата у больных с нарушенной функцией почек (клиренс креатинина — 30–60 мл/мин) и проводить лечение под тщательным контролем функции почек. У пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или заболеваниями почек (в том числе со стенозом почечных артерий) существует риск развития почечной недостаточности под влиянием ингибиторов АПФ. В период лечения препаратом Берлиприл Плюс 10/25 следует регулярно контролировать уровень электролитов в плазме крови. Препарат не применяют у больных с первичным гиперальдостеронизмом из-за отсутствия у них положительной реакции на введение ингибиторов АПФ. Необходимо помнить о возможности развития протеинурии у лиц с нарушением функции почек при применении ингибиторов АПФ в высоких дозах. Следует оценить соотношение польза/риск от применения препарата при появлении клинически значимой протеинурии (>1 г/сут). У пациентов в возрасте ?65 лет лечение препаратом следует проводить с осторожностью и при условии регулярного контроля АД и функции почек. При проведении процедуры плазмафереза ЛПНП или десенсибилизирующей терапии с применением декстрансульфата у пациентов, принимающих Берлиприл Плюс 10/25, могут развиться угрожающие жизни анафилактоидные реакции, сопровождающиеся снижением АД, удушьем, рвотой, кожно-аллергически
Показания
Эссенциальная гипертензия 1-2 степени
Противопоказания
повышенная чувствительность к эналаприлу или другим ингибиторам АПФ, тиазидам и сульфаниламидам или другим компонентам препарата; ангионевротический отек в результате терапии ингибиторами АПФ в анамнезе, а также наследственный ангионевротический идиопатический отек; тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин) и проведение диализа; наличие клинически значимых нарушений электролитного баланса (гиперкальциемия, гипонатриемия, гипокалиемия); стеноз почечных артерий (двусторонней или единственной почки); состояние после трансплантации почки; гемодинамически значимые аортальный стеноз, митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия; тяжелые нарушения функции печени (прекома или кома); период беременности и кормления грудью.
Лекарственное взаимодействие
натрия хлорид — ослабление антигипертензивного действия. Антигипертензивные препараты других групп, нитраты, вазодилататоры, барбитураты, фенотиазины, трициклические антидепрессанты, алкоголь — усиление антигипертензивного действия.
Анальгетики, противовоспалительные средства — ослабление антигипертензивного действия, а при наличии гиповолемии может развиться ОПН.
Салицилаты в высоких дозах — гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на ЦНС.
Калий, калийсберегающие диуретики (спиронолактон, амилорид, триамтерен) и/или другие препараты, способные повышать уровень калия в сыворотке крови (гепарин) — эналаприл повышает уровень калия в сыворотке крови. Калийуретические диуретики (фуросемид), ГКС, АКТГ, карбеноксолон, амфотерицин В, пенициллин G, салицилаты или слабительные средства (при злоупотреблении) — гидрохлоротиазид увеличивает потери калия и магния.
Препараты лития — повышение концентрации лития в сыворотке крови (необходим регулярный контроль) и возможное усилени
(5898)
Дозування
застосування препарату доцільно починати з підбору дози його активних компонентів окремо. Звичайна добова доза препарату становить 1 таблетку на добу. Таблетку приймають незалежно від прийому їжі вранці і запивають достатньою кількістю рідини, наприклад, склянкою води
Лікарська форма
ТаблеткиСклад
Еналаприлу малеат\000910 мг
Гідрохлоротіазид\000925 мг
Інші інгредієнти: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, натрію крохмальгліколят типу А, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксиду гідрат (E172).Фармакологічна дія
препарат Берлиприл Плюс 10/25 має антигіпертензивну та діуретичну дію. Еналаприл та гідрохлоротіазид застосовують для лікування при АГ окремо і в комбінації — в останньому випадку їх антигіпертензивні ефекти сумуються. Еналаприл знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.
Еналаприл. Еналаприлу малеат — це проліки, яке піддається гідролізу в печінці з утворенням активного метаболіту эналаприлата, є ін��ибитором АПФ. АПФ, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин ІІ — речовину, що володіє вазоконстрикторних дією. Пригнічення АПФ призводить до зменшення утворення в тканинах і плазмі ангіотензину ІІ, що призводить до вазодилатації, зменшення секреції альдостерону, підвищення концентрації калію в крові і підвищення активності реніну в плазмі крові. Оскільки АПФ розщеплює брадикінін, володіє вазодилатирующим дією, то наслідком пригнічення АПФ є підвищення активності калікреїн-кінінової системи і, таким чином, активація ��ростагландиновой системи. Відомо, що цей механізм також задіяний у антигіпертензивної активності інгібіторів АПФ та обумовлює деякі побічні ефекти. У хворих з АГ застосування еналаприлу призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи без розвитку компенсаторної тахікардії. Еналаприл знижує периферичний опір артерій, що, як правило, не має клінічно значущого впливу на нирковий кровообіг та клубочкову фільтрацію. Після його прийому перорально гіпотензивна дія розвивається через 1 год, а максимальні�� антигіпертензивний ефект триває 4-6 ч. Максимальний гіпотензивний ефект еналаприлу в терапевтичній дозі розвивається через 3-4 тижні від початку лікування. При застосуванні в рекомендованій добовій дозі антигіпертензивна дія зберігається при тривалій терапії. Короткочасна відміна еналаприлу не призводить до швидкого, надмірному підвищенню рівня АТ.
Після перорального прийому всмоктується 50-70% еналаприлу малеату. Одночасний прийом їжі не впливає на його всмоктування. Cmax эналаприлата в плазмі крові досягається через 3-4 ч. Зв'язування з білками плазми крові — 50%. Елімінація эналаприлата переважно ниркова. Період полунакопления (ефективний напівперіод) эналаприлата після багаторазового прийому еналаприлу малеату становить 11 год. Т? эналаприлата становить 35 ч. При порушенні функції нирок елімінація эналаприлата зменшується відповідно до ступеня вираженості ниркової недостатності. Эналаприлат видаляється при гемодіалізі, який знижує його концентрацію в плазмі крові до 46%. Эналаприлат можна видалити також шляхом перитонеального діалізу.
Гідрохлоротиазид. Тіазидні діуретики мають безпосередній вплив на потенциалнезависимый транспорт іонів натрію і хлору через клітинні мембрани в дистальному відділі ниркових канальців, що збільшує виведення іонів натрію і хлору з організму і пов'язане з цим виведення води. Екскреція іонів калію і магнію також підвищується, а кальцію — знижується. Механізм антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду, можливо, пов'язаний зі зниженням вмісту натрію, об'єму позаклітинної води і плазми крові, зміною судинного опір злому��ения в нирках та зменшенням реакції на норепінефріну і ангіотензин II. Виведення електролітів і води починається через 2 год після перорального прийому гідрохлоротіазиду, через 3-6 год досягається максимальний ефект, який триває 6-12 год. Гіпотензивний ефект розвивається на 3-4-ту добу застосування і може зберігатися до 1 тижня після припинення прийому препарату.
Після перорального прийому всмоктується в ШКТ 60-80% гідрохлоротіазиду. Після перорального прийому в дозі 12,5 мг Cmax у плазмі крові досягається через 1,5–4 год, а в дозі 25 мг — через 2-5 ч. Зв'язок��вання з білками плазми — 65%, відносний об'єм розподілу — 0,5–1,1 л/кг маси тіла. Гідрохлоротіазид практично повністю виділяється нирками в незміненому вигляді (95%), після одноразового прийому внутрішньо 50-70% прийнятої дози виводиться протягом 24 год. Т? становить 6-8 год. При нирковій недостатності зменшується елімінація препарату і збільшується період його напіввиведення. Нирковий кліренс гідрохлоротіазиду тісно корелює з кліренсом креатиніну. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв) застосування ��идрохлоротиазида не виправдано.Побічні дії
Серцево-судинна система. Часто, особливо на початку терапії, а також у хворих з дегідратацією і дефіцитом солей в організмі (наприклад, внаслідок предшедствовавшей терапії діуретиками, блювоти, діареї), при серцевій недостатності, тяжкій АГ (у тому числі ренальної) можливе значне зниження артеріального тиску (гіпотензія, ортостатична гіпотензія), що супроводжується такими симптомами, як запаморочення, загальна слабкість, порушення зору, аж до його втрати. Внаслідок наявності у складі пре��арата гідрохлоротіазиду можливі (у зв'язку з гіпокаліємією) зміни на ЕКГ і порушення ритму серця. Є повідомлення про поодинокі випадки цих побічних ефектів, пов'язаних зі зниженням АТ (тахікардія, пальпітація, порушення ритму серця, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, транзиторні ішемічне порушення мозкового кровообігу, інсульт).
Нирки. Часто може розвиватися або підсилюватись порушення функції нирок, в окремих випадках в результаті гіповолемії і/або гіпотензії — аж до гострої ниркової недостатності. Іноді виявляли протеїнурію, чачастково з одночасним погіршенням функції нирок. У зв'язку з наявністю у складі препарату гідрохлоротіазиду може розвиватися асептичний інтерстиціальний нефрит.
Респіраторна система/верхні дихальні шляхи. Часто виникає сухий рефлекторний кашель (внаслідок подразнення дихальних шляхів), біль у горлі, осиплість голосу і бронхіт, іноді — задишка, синусит, риніт, у поодиноких випадках — бронхоспазм/БА, пульмональные інфільтрати, стоматит, глосит, сухість у роті.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
застосовуючи��ня препарату в період вагітності припиняють; під час його застосування жінкам репродуктивного віку слід застосовувати адекватні методи контрацепції.
Даних щодо ефективності і безпеки еналаприлу у дітей немає, тому застосовувати його у дітей не рекомендується.
Перед початком лікування препаратом слід визначити функціональний стан нирок і при необхідності поповнити дефіцит солей і рідини в організмі.
На початку лікування у разі належності хворих до групи ризику (порушення функції нирок, сахарныї діабет, похилий вік, колагенози) і при лікуванні імунодепресантами, цитостатиками, алопуринолом, прокаїнамідом, глікозидами наперстянки, ГКС і проносними показаний обов'язковий контроль рівня електролітів, креатиніну та глюкози у сироватці крові, а також клітинного складу крові. Берлиприл Плюс 10/25, особливо на початку лікування або при переведенні хворого з монотерапії еналаприлом на комбінований препарат, може викликати значну артеріальну гіпотензію. Найчастіше вона розвивається у хворих з дефіцитом електролітів та жидкости в організмі. Тому лікування хворих з гіповолемією цим препаратом можна проводити після аналізу співвідношення користь/ризик та під ретельним лікарським контролем. Особливої обережності вимагає застосування препарату у осіб з ІХС і/або порушеннями мозкового кровообігу, у яких внаслідок значного зниження АТ можуть розвинутися інфаркт міокарда або ішемічний інсульт. Слід враховувати, що у хворих з реноваскулярной АГ можливе значне зниження артеріального тиску і підвищений ризик розвитку ниркової недостатності, тому вони також потребують у лікарському спостереженні на початку лікування препаратом. Необхідно зважити співвідношення користь/ризик від можливого застосування препарату у хворих з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну — 30-60 мл/хв) і проводити лікування під ретельним контролем функції нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю чи захворюваннями нирок (у тому числі зі стенозом ниркових артерій) існує ризик розвитку ниркової недостатності під впливом інгібіторів АПФ. У період лікування препаратом Берлиприл Плюс 10/25 слід регулярно контролирова��ь рівень електролітів в плазмі крові. Препарат не застосовують у хворих з первинним гіперальдостеронізмом з-за відсутності у них позитивної реакції на введення інгібіторів АПФ. Необхідно пам'ятати про можливість розвитку протеїнурії у осіб з порушенням функції нирок при застосуванні інгібіторів АПФ у високих дозах. Слід оцінити співвідношення користь/ризик від застосування препарату при появі клінічно значущої протеїнурії (>1 г/добу). У пацієнтів віком ?65 років лікування препаратом слід проводити з обережністю і за умови регулярного контролю артеріального тиску і функції нирок. При проведенні процедури плазмаферезу ЛПНЩ або десенсибілізуючої терапії з застосуванням декстрансульфата у пацієнтів, які приймають Берлиприл Плюс 10/25, можуть виникнути загрозливі для життя анафілактоїдні реакції, що супроводжуються зниженням ПЕКЛО, задухою, блювотою, шкірно-алергічноСвідчення
Есенціальна гіпертензія 1-2 ступеняПротипоказання
підвищена чутливість до еналаприлу або інших інгібіторів АПФ, тіазидів та сульфаніламідів або інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в результаті терапії інгібіторами АПФ в анамнезі, а також спадковий ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і проведення діалізу; наявність клінічно значимих порушень електролітного балансу (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія); стеноз ниркових артерій (двосторонньому або єдиної нирки); стан після трансплантації нирки; гемодинамічно значущі аортальний стеноз, мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія; тяжкі порушення функції пе��ені (прекома або кома); період вагітності і годування груддю.Лікарська взаємодія
натрію хлорид — ослаблення антигіпертензивної дії. Антигіпертензивні препарати інших груп, нітрати, вазодилататори, барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, алкоголь — посилення антигіпертензивної дії.
Анальгетики, протизапальні засоби — ослаблення антигіпертензивної дії, а при наявності гіповолемії може розвинутися ОПН.
Саліцилати у високих дозах — гідрохлоротіазид може вусиливать їх токсична дія на ЦНС.
Калій, калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, амілорид, триамтерен) та/або інші препарати, здатні підвищувати рівень калію в сироватці крові (гепарин) — еналаприл підвищує рівень калію в сироватці крові. Калійуретичні діуретики (фуросемід), ГКС, АКТГ, карбеноксолон, амфотерицин В, пеніцилін G, саліцилати або проносні засоби (при зловживанні) — гідрохлоротіазид збільшує втрати калію і магнію.
Препарати літію — підвищення концентрації літію в сироватці крові (необходим регулярний контроль) і можливе посиленню