Дозировка
Препарат назначают внутрь и в/в по 400 мг 1 раз/ Продолжительность лечения Авелоксом при приеме внутрь и в/в введении определяется тяжестью инфекции и клиническим эффектом и составляет: при обострении хронического бронхита - 5-10 дней; при внебольничной пневмонии общая продолжительность ступенчатой терапии (в/в введение с последующим приемом внутрь) - 7-14 дней сначала в/в, затем внутрь, или 10 дней внутрь; при остром синусите и неосложненных инфекциях кожи и мягких тканей - 7 дней; при осложненных инфекциях кожи и подкожных тканей общая продолжительность ступенчатой терапии (в/в введение с последующим приемом внутрь) составляет 7-21 день; при осложненных интраабдоминальных инфекциях общая продолжительность ступенчатой терапии (в/в введение препарата с последующим приемом внутрь) составляет 5-14 дней; при неосложненных воспалительных заболеваниях органов малого таза - 14 дней. Продолжительность лечения Авелоксом может достигать 21 дня. Изменения режима дозирования у пожилых пациентов не требуется. Эффективность и безопасность применения моксифлоксацина у детей и подростков не установлена.
Лекарственная форма
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой розового цвета, матовые, продолговатые, двояковыпуклые, с фаской, с гравировкой "BAYER" на одной стороне и "М400" - на другой.
Состав
моксифлоксацина гидрохлорид 436.8 мг, что соответствует содержанию моксифлоксацина 400 мг
Вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая - 136 мг, кроскармеллоза натрия - 32 мг, лактозы моногидрат - 68 мг, магния стеарат - 6 мг.
Состав пленочной оболочки: гипромеллоза - 9-12.6 мг, краситель железа оксид красный - 300-420 мкг, макрогол 4000 - 3-4.2 мг, титана диоксид - 2.7-3.78 мг.
Фармакологическое действие
Моксифлоксацин - бактерицидный антибактериальный препарат широкого спектра действия, 8-метоксифторхинолон. Бактерицидное действие препарата обусловлено ингибированием бактериальных топоизомераз II и IV, что приводит к нарушению процессов репликации, репарации и транскрипции биосинтеза ДНК микробной клетки и, как следствие, к гибели микробных клеток.
Минимальные бактерицидные концентрации препарата в целом сопоставимы с его минимальными ингибирующими концентрациями (МИК).
Механизмы резистентности
Механизмы, приводящие к развитию устойчивости к пенициллинам, цефалоспоринам, аминогликозидам, макролидам и тетрациклинам, не влияют на антибактериальную активность моксифлоксацина. Перекрестной устойчивости между этими группами антибактериальных препаратов и моксифлоксацином не отмечается. До сих пор также не наблюдалось случаев плазмидной устойчивости. Общая частота развития устойчивости очень незначительна (10-7-10-10). Резистентность к моксифлоксацину развивается медленно путем множественных мутаций. Многократное воздействие моксифлоксацина на микроорганизмы в концентрациях ниже МИК сопровождается лишь ее незначительным увеличением. Отмечаются случаи перекрестной устойчивости к хинолонам. Тем не менее, некоторые устойчивые к другим хинолонам грамположительные и анаэробные микроорганизмы сохраняют чувствительность к моксифлоксацину.
Установлено, что добавление в структуру молекулы моксифлоксацина метоксигруппы в положении С8 увеличивает активность моксифлоксацина и снижает образование резистентных мутантных штаммов грамположительных бактерий. Присоединение бициклоаминовой группы в положении С7 предупреждает развитие активного эффлюкса, механизма резистентности к фторхинолонам.
Моксифлоксацин in vitro активен в отношении широкого спектра грамотрицательных и грамположительных микроорганизмов, анаэробов, кислотоустойчивых бактерий и атипичных бактерий, таких как Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp., а также бактерий, резистентных к бета-лактамным и макролидным антибиотикам.
Влияние на кишечную микрофлору человека
В двух исследованиях, проведенных на добровольцах, отмечались следующие изменения кишечной микрофлоры после перорального приема моксифлоксацина: снижение концентраций Escherichia coli, Bacillus spp., Bacteroides vulgatus, Enterococcus spp., Klebsiella spp., а также анаэробов Bifidobacterium spp., Eubacterium spp., Peptostreptococcus spp. Эти изменения были обратимыми в течение двух недель. Токсинов Clostridium difficile не обнаружено.
Фармакокинетика
Всасывание
После приема внутрь моксифлоксацин абсорбируется быстро и почти полностью.
Абсолютная биодоступность при приеме внутрь и в/в инфузии составляет около 91%.
Фармакокинетика моксифлоксацина при приеме в дозе от 50 до 1200 мг однократно, а также по 600 мг/ в течение 10 дней является линейной.
После однократного приема моксифлоксацина в дозе 400 мг Cmax в крови достигается в течение 0.5-4 ч и составляет 3.1 мг/л. После приема внутрь 400 мг моксифлоксацина 1 раз/ Cssmax и Cssmin составляют 3.2 мг/л и 0.6 мг/л, соответственно.
При приеме моксифлоксацина вместе с пищей отмечается незначительное увеличение времени достижения Сmax (на 2 ч) и незначительное снижение Сmax (приблизительно на 16%), при этом длительность абсорбции не изменяется. Однако эти данные не имеют клинического значения, и препарат можно применять независимо от приема пищи.
После однократной инфузии Авелокса в дозе 400 мг в течение 1 ч Cmax достигается в конце инфузии и составляет 4.1 мг/л, что соответствует ее увеличению приблизительно на 26% по сравнению с величиной этого показателя при приеме внутрь. Экспозиция препарата, определяемая по показателю AUC, незначительно превышает таковую при приеме препарата внутрь.
При многократных в/в инфузиях в дозе 400 мг продолжительностью 1 ч Cssmax и Cssmin варьируют в пределах от 4.1 мг/л до 5.9 мг/л и от 0.43 мг/л до 0.84 мг/л, соответственно. Средние Css, равные 4.4 мг/л, достигаются в конце инфузии.
Распределение
Равновесное состояние достигается в течение 3 дней.
Связывание с белками крови (главным образом с альбуминами) составляет около 45%.
Моксифлоксацин быстро распределяется в органах и тканях. Vd составляет приблизительно 2 л/кг.
Высокие концентрации препарата, превышающие таковые в плазме, создаются в легочной ткани (в т.ч. в альвеолярных макрофагах), в слизистой оболочке бронхов, в носовых пазухах, в мягких тканях, коже и подкожных структурах, очагах воспаления. В интерстициальной жидкости и в слюне препарат определяется в свободном, не связанном с белками виде, в концентрации выше, чем в плазме. Кроме того, высокие концентрации препарата определяются в органах брюшной полости и перитонеальной жидкости, а также в тканях женских половых органов.
Метаболизм
Моксифлоксацин подвергается биотрансформации 2-ой фазы и выводится из организма почками, а также через кишечник, как в неизмененном виде, так и в виде неактивных сульфосоединений (M1) и глюкуронидов (М2). Моксифлоксацин не подвергается биотрансформации микросомальной системой цитохрома Р450. Метаболиты M1 и М2 присутствуют в плазме крови в концентрациях ниже, чем исходное соединение. По результатам доклинических исследований было доказано, что указанные метаболиты не имеют негативного воздействия на организм с точки зрения безопасности и переносимости.
Выведение
T1/2 составляет примерно 12 ч. Средний общий клиренс после приема препарата внутрь и после в/в введения в дозе 400 мг составляет 179-246 мл/мин.
Побочные действия
Данные о неблагоприятных реакциях, зарегистрированных при применении моксифлоксацина 400 мг (внутрь, при ступенчатой терапии [в/в введение препарата с последующим его приемом внутрь] и только в/в), получены из клинических исследований и постмаркетинговых сообщений (выделены курсивом). Неблагоприятные реакции, перечисленные в группе "часто" встречались с частотой ниже 3%, за исключением тошноты и диареи.
В каждой частотной группе нежелательные лекарственные реакции перечислены в порядке убывания значимости. Частоту определяют следующим образом: часто (от ? 1/100 до < 1/10), нечасто (от ? 1/1000 до < 1/100), редко (от ? 1/10 000 до < 1/1000), очень редко (< 1/10 000).
Инфекции: грибковые инфекции.
Со стороны системы кроветворения: нечасто - анемия, лейкопения, нейтропения, тромбоцитопения, тромбоцитемия, удлинение протромбинового времени и увеличение МНО; редко - изменение концентрации тромбопластина; очень редко - повышение концентрации протромбина и уменьшение МНО, изменение концентрации протромбина и изменение МНО.
Со стороны иммунной системы: нечасто - аллергические реакции, крапивница, зуд, сыпь, эозинофилия; редко - анафилактические/анафилактоидные реакции, ангионевротический отек, включая отек гортани (потенциально угрожающий жизни); очень редко - анафилактический/анафилактоидный шок (в т.ч. потенциально угрожающий жизни).
Со стороны обмена веществ: нечасто - гиперлипидемия; редко - гипергликемия, гиперурикемия.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
В некоторых случаях уже после первого применения препарата может развиться гиперчувствительность и аллергические реакции, о чем следует немедленно информировать врача. Очень редко даже после первого применения препарата анафилактические реакции могут прогрессировать до угрожающего жизни анафилактического шока. В этих случаях лечение моксифлоксацином следует отменить и провести необходимые лечебные мероприятия (в т.ч. противошоковые).
При применении моксифлоксацина у некоторых пациентов может отмечаться удлинение интервала QT. При анализе ЭКГ, полученных при проведении клинических исследований, корригированный интервал QT составил 6 мсек+/- 26 мсек, 1.4% по сравнению с исходным. Поскольку женщины по сравнению с мужчинами имеют более длинный интервал QT, они могут быть более чувствительны к препаратам, удлиняющим интервал QT. Пожилые пациенты также более подвержены действию препаратов, оказывающих влияние на интервал QT.
Степень удлинения интервала QT может нарастать с повышением концентрации препарата, поэтому не следует превышать рекомендованную. Однако у пациентов с пневмонией корреляции между концентрацией моксифлоксацина в плазме крови и удлинением интервала QT отмечено было. Удлинение интервала QT сопряжено с повышенным риском желудочковых аритмий, включая полиморфную желудочковую тахикардию. Ни у одного из 9000 пациентов, получавших моксифлоксацин, не отмечалось кардиоваскулярных осложнений и летальных случаев, связанных с удлинением интервала QT. Однако у пациентов с предрасполагающими к аритмиям состояниями при применении моксифлоксацина может увеличиваться риск развития желудочковых аритмий.
В связи с этим моксифлоксацин нельзя назначать пациентам с установленным удлинением интервала QT, пациентам с некорректированной гипокалиемией, а также пациентам, которые получают антиаритмические препараты класса I A (хинидин, прокаинамид) и класса III (амиодарон, соталол, ибутилид).
Из-за риска развития аддитивного действия на интервал QT моксифлоксацин нельзя назначать одновременно с препаратами, удлиняющими интервал QT (цизаприд, эритромицин, антипсихотические препараты, трициклические антидепрессанты), пациентам с предрасполагающими к аритмиям состояниями, такими как клинически значимая брадикардия, острая ишемия миокарда, а также тем пациентам с циррозом печени, у которых нельзя исключить риск развития удлинения интервала QT, особенно женщинам и пожилым пациентам (т.к. эти категории пациентов более чувствительны к препаратам, удлиняющим интервал QT).
При приеме моксифлоксацина сообщалось о случаях фульминантного гепатита, потенциально приводящего к развитию печеночной недостаточности (включая фатальные случаи). Пациента следует информировать о том, что в случае появления симптомов печеночной недостаточности необходимо обратиться к врачу, прежде чем продолжать лечение моксифлоксацином.
При приеме моксифлоксацина сообщалось о случаях развития буллезных поражений кожи (синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз)
Показания
Инфекционно-воспалительные заболевания у взрослых, вызванные чувствительными к препарату микроорганизмами:
— острый синусит;
— обострение хронического бронхита;
— внебольничная пневмония (в т.ч. вызванная штаммами микроорганизмов с множественной резистентностью к антибиотикам*);
— неосложненные инфекции кожи и мягких тканей;
— осложненные инфекции кожи и подкожных структур (включая инфицированную диабетическую стопу);
— осложненные интраабдоминальные инфекции, включая полимикробные инфекции, в т.ч. внутрибрюшинные абсцессы;
— неосложненные воспалительные заболевания органов малого таза (в т.ч. сальпингиты и эндометриты).
Противопоказания
— наличие в анамнезе патологии сухожилий, развившейся вследствие лечения антибиотиками хинолонового ряда;
— в доклинических и клинических исследованиях после введения моксифлоксацина наблюдалось изменение электрофизиологических параметров сердца, выражавшихся в удлинении интервала QT. В связи с этим, применение моксифлоксацина противопоказано у пациентов следующих категорий: врожденные или приобретенные документированные удлинения интервала QT, электролитные нарушения, особенно некорригированная гипокалиемия; клинически значимая брадикардия; клинически значимая сердечная недостаточность со сниженной фракцией выброса левого желудочка; наличие в анамнезе нарушений ритма, сопровождавшихся клинической симптоматикой;
— моксифлоксацин нельзя применять с другими препаратами, удлиняющими интервал QT;
— в связи с наличием в составе препарата лактозы, его прием противопоказан при врожденной непереносимости лактозы, дефиците лактазы, глюкозо-галактозной мальабсорбции (для таблеток);
Лекарственное взаимодействие
Не требуется коррекция дозы при совместном применении препарата Авелокс® с атенололом, ранитидином, кальцийсодержащими добавками, с теофиллином, пероральными контрацептивными средствами, глибенкламидом, итраконазолом, дигоксином, морфином, пробенецидом (подтверждено отсутствие клинически значимого взаимодействия с моксифлоксацином).
Совместное применение внутрь Авелокса и антацидов, поливитаминов и минералов может нарушить всасывание моксифлоксацина вследствие образования хелатных комплексов с поливалентными катионами, содержащимися в этих препаратах, а следовательно, уменьшить концентрацию моксифлоксацина в плазме крови. В связи с этим антацидные, антриретровирусные (например, диданозин) и другие препараты, содержащие кальций, магний, алюминий, железо, сукральфат, цинк следует принимать как минимум за 4 ч до или через 4 ч после приема внутрь Авелокса.
При сочетанном применении Авелокса с варфарином протромбиновое время и другие параметры свертывания крови не изменяются.
(4)
Дозування
Препарат призначають всередину і в/в по 400 мг 1 раз/ Тривалість лікування Авелоксом при прийомі всередину і в/в введенні визначається тяжкістю інфекції та клінічним ефектом і становить: при загостренні хронічного бронхіту - 5-10 днів; при позалікарняної пневмонії загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення з наступним прийомом внутрішньо) - 7-14 днів спочатку в/в, потім всередину, або 10 днів всередину; при гострому синуситі і неускладнених інфекціях шкіри і м'яких тканин - 7 днів; при ускладнених інфекціях шкіри та підшкірних тканин прозабезпечує тривалість ступінчастої терапії (в/в введення з наступним прийомом внутрішньо) складає 7-21 день; при ускладнених інтраабдомінальних інфекціях загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення препарату з наступним прийомом внутрішньо) становить 5-14 днів; при неускладнених запальних захворюваннях органів малого тазу - 14 днів. Тривалість лікування Авелоксом може досягати 21 дня. Зміни режиму дозування у літніх пацієнтів не потрібно. Ефективність та безпека застосування моксифлоксацину у дітей тадростков не встановлена.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору, матові, довгасті, двоопуклі, з фаскою, з гравіруванням "BAYER" на одній стороні і "М400" - на іншій.Склад
моксифлоксацину гідрохлориду 436.8 мг, що відповідає вмісту моксифлоксацину 400 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 136 мг, натрію кроскармелоза - 32 мг, лактози моногідрат - 68 мг, магнію стеарат - 6 мг.
Склад плівкової оболонки: гіпромелоза - 9-12.6 мг, барвник заліза оксід червоний - 300-420 мкг, макрогол 4000 - 3-4.2 мг, титану діоксид - 2.7-3.78 мг.Фармакологічна дія
Моксифлоксацин - бактерицидний антибактеріальний препарат широкого спектра дії, 8-метоксифторхинолон. Бактерицидна дія препарату зумовлена пригніченням бактеріальних топоізомераз II і IV, що призводить до порушення процесів реплікації, репарації та транскрипції біосинтезу ДНК мікробної клітини і, як наслідок, до загибелі мікробних клітин.
Мінімальні бактерицидні концентрації препарату в цілому порівнянні з його мінімальными інгібують концентраціями (МІК).
Механізми резистентності
Механізми, що призводять до розвитку стійкості до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів, не впливають на антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресної стійкості між цими групами антибактеріальних препаратів і моксифлоксацином не відзначається. Досі також не спостерігалось випадків плазмідної стійкості. Загальна частота розвитку стійкості дуже незначна (10-7-10-10). Резистентність до моксифлоксаци��у розвивається повільно, шляхом численних мутацій. Багаторазове дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях нижче МІК супроводжується лише її незначним збільшенням. Відмічаються випадки перехресної стійкості до хінолонів. Тим не менш, деякі стійкі до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми зберігають чутливість до моксифлоксацину.
Встановлено, що додавання в структуру молекули моксифлоксацину метоксігрупи в положенні С8 збільшує активність моксифлоксацину і знижує утворення резистентних мутантних штамів грампозитивних бактерій. Приєднання бициклоаминовой групи в положенні С7 попереджає розвиток активного эффлюкса, механізму резистентності до фторхінолонів.
Моксифлоксацин in vitro активний відносно широкого спектра грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій і атипічних бактерій, таких як Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp., а також бактерій, резистентних до бета-лактамних і макролідних антибіотиків.
Вплив на кишечншу мікрофлору людини
У двох дослідженнях, проведених на добровольцях, відзначалися наступні зміни кишкової мікрофлори після перорального прийому моксифлоксацину: зниження концентрацій Escherichia coli, Bacillus spp., Bacteroides vulgatus, Enterococcus spp., Klebsiella spp., а також анаеробів Bifidobacterium spp., Eubacterium spp., Peptostreptococcus spp. Ці зміни були оборотними протягом двох тижнів. Токсинів Clostridium difficile не виявлено.Фармакокінетика
Всмоктування
Після прийому всередину моксифлоксацин абсорбується швидко і майже повністю.
Абсолютна біодоступність ��ри прийомі всередину і в/в інфузії становить близько 91%.
Фармакокінетика моксифлоксацину при прийомі в дозі від 50 до 1200 мг одноразово, а також по 600 мг протягом 10 днів є лінійною.
Після одноразового прийому моксифлоксацину у дозі 400 мг Cmax у крові досягається протягом 0.5-4 год і становить 3.1 мг/л Після прийому внутрішньо 400 мг моксифлоксацину 1 раз/ Cssmax та Cssmin складають 3.2 мг/л і 0.6 мг/л, відповідно.
При прийомі моксифлоксацину разом з їжею відмічається незначне збільшення часу досягнення Смах (на 2 години) і незначне зниження��ок в ток Смах (приблизно на 16%), при цьому тривалість абсорбції не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення і препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Після одноразової інфузії Авелокса в дозі 400 мг протягом 1 год Cmax досягається в кінці інфузії і становить 4.1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26% в порівнянні з величиною цього показника при прийомі всередину. Експозиція препарату, що визначається за показником AUC, незначно перевищує її при прийомі препарату внутрішньо.
При мн��гократных в/в інфузій у дозі 400 мг тривалістю 1 год Cssmax та Cssmin варіюють у межах від 4.1 мг/л до 5.9 мг/л і від 0.43 мг/л до 0.84 мг/л, відповідно. Середні Css, рівні 4.4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.
Розподіл
Рівноважний стан досягається протягом 3 днів.
Зв'язування з білками крові (головним чином з альбумінами) становить приблизно 45%.
Моксифлоксацин швидко розподіляється в органах і тканинах. Vd складає приблизно 2 л/кг.
Високі концентрації препарату, що перевищують такі в плазмі, створюю��ся в легеневій тканині (в т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах, у м'яких тканинах, шкірі і підшкірних структурах, вогнищах запалення. В інтерстиціальній рідині та в слині препарат визначається у вільному, не зв'язаному з білками вигляді, в концентрації вище, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в органах черевної порожнини і перитонеальній рідинах, а також у тканинах жіночих статевих органів.
Метаболізм
Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ї фази та висновок��ться з організму нирками, а також через кишечник, як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосоединений (М1) і глюкуронідів (М2). Моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальної системою цитохрому Р450. Метаболіти М1 і М2 присутні в плазмі крові в концентраціях нижче, ніж вихідне з'єднання. За результатами доклінічних досліджень було доведено, що зазначені метаболіти не мають негативного впливу на організм з точки зору безпеки та переносимості.
Виведення
T1/2 складає приблизно 12 ��. Середній загальний кліренс після прийому препарату внутрішньо і після в/в введення в дозі 400 мг становить 179-246 мл/хв.Побічні дії
Дані про несприятливих реакціях, зареєстрованих при застосуванні моксифлоксацину 400 мг (всередину, при ступінчастою терапії [в/в введення препарату з наступним його прийомом всередину] і тільки в/в), отримані з клінічних досліджень і постмаркетингових повідомлень (виділені курсивом). Несприятливі реакції, перелічені у розділі "часто" зустрічалися з частотою нижче 3%, за винятком нудоти та діареї.
В кожній частотній групі небажані лікарські реакції перераховані в порядку убування значущості. Частоту визначають наступним чином: часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000).
Інфекції: грибкові інфекції.
З боку системи кровотворення: рідко - анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, подовження протромбінового часу і збільшення МНВ; рідко - зміна концентрації тромбопластину; дуже рідко - підвищення концентрації протромбіна і зменшення МНВ, зміна концентрації протромбіну і зміна МНО.
З боку імунної системи: нечасто - алергічні реакції, кропив'янка, свербіж, висип, еозинофілія; рідко - анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (що потенційно загрожує життю); дуже рідко - анафілактичний/анафілактоїдний шок (у т. ч. потенційно загрожує життю).
З боку обміну речовин: нечасто - гіперліпідемія; рідко - гіперглікемія, гіперурикемія.Особливості продажу
рецептурніОсобливі вусумови
У деяких випадках вже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції, про що слід негайно інформувати лікаря. Дуже рідко навіть після першого застосування препарату анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку. В цих випадках лікування моксифлоксацином слід відмінити і провести необхідні лікувальні заходи (в т. ч. протишокові).
При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів може спостерігатися подовження і��тервала QT. При аналізі ЕКГ, отриманих при проведенні клінічних досліджень, коригований інтервал QT склав 6 мсек+/- 26 мсек, 1.4% у порівнянні з вихідним. Оскільки жінки порівняно з чоловіками мають більш довгий інтервал QT, вони можуть бути більш чутливі до препаратів, що подовжують інтервал QT. Літні пацієнти також більш схильні до дії препаратів, що впливають на інтервал QT.
Ступінь подовження інтервалу QT може зростати з підвищенням концентрації препарату, тому не слід перевищувати рекомендовану. Ододнак у пацієнтів з пневмонією кореляції між концентрацією моксифлоксацину в плазмі крові і подовження інтервалу QT відзначено було. Подовження інтервалу QT пов'язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію. Ні у одного з 9000 пацієнтів, які отримували моксифлоксацин, не відзначалося кардіоваскулярних ускладнень і летальних випадків, пов'язаних з подовженням інтервалу QT. Однак у пацієнтів із призводять до аритмій станами при застосуванні моксифлоксацину може збільшуватися ризик розвитку ж��лудочковых аритмій.
У зв'язку з цим не можна призначати моксифлоксацин пацієнтам з встановленим подовженням інтервалу QT, пацієнтам з некорректированной гіпокаліємією, а також пацієнтам, які отримують антиаритмічні препарати класу I A (хінідин, прокаїнамід) та класу III (аміодарон, соталол, ібутилід).
Із-за ризику розвитку адитивної дії на інтервал QT моксифлоксацин не можна призначати одночасно з препаратами, які подовжують інтервал QT (цизаприд, еритроміцин, антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресант��), пацієнтам із призводять до аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда, а також тим пацієнтам з цирозом печінки, у яких не можна виключити ризик розвитку подовження інтервалу QT, особливо жінкам і літнім пацієнтам (оскільки ці категорії пацієнтів більш чутливі до препаратів, що подовжують інтервал QT).
При прийомі моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що потенційно призводить до розвитку печінкової недостатності (включаючи летальні випадки). Пацієнта слід��ует інформувати про те, що в разі появи симптомів печінкової недостатності необхідно звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати лікування моксифлоксацином.
При прийомі моксифлоксацину повідомлялося про випадки розвитку бульозних уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз)Свідчення
Інфекційно-запальні захворювання у дорослих, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:
— гострий синусит;
— загострення хронічного бронхіту;
— позалікарняна пн��вмония (у т. ч. викликана штамами мікроорганізмів із множинною резистентністю до антибіотиків*);
— неускладнені інфекції шкіри і м'яких тканин;
— ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу);
— ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції, в т. ч. внутрішньочеревне абсцеси;
— неускладнені запальні захворювання органів малого тазу (в т. ч. сальпінгіти та ендометрити).Протипоказання
— наявність в анамнезі патології сухожил��ї, що виникла внаслідок лікування антибіотиками хінолонового ряду;
— у доклінічних і клінічних дослідженнях після введення моксифлоксацину спостерігалася зміна електрофізіологічних параметрів серця, тих, що виражалися в подовженні інтервалу QT. У зв'язку з цим, застосування моксифлоксацину протипоказане у пацієнтів наступних категорій: вроджені або придбані документовані подовження інтервалу QT, електролітні порушення, особливо некоригована гіпокаліємія; клінічно значуща брадикардія; клінічно значи��а серцева недостатність зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка; наявність в анамнезі порушень ритму, що супроводжувались клінічною симптоматикою;
— моксифлоксацин не можна застосовувати з іншими препаратами, що подовжують інтервал QT;
— у зв'язку з наявністю у складі препарату лактози, його прийом протипоказаний при уродженій непереносимості лактози, дефіциту лактази, глюкозо-галактозної мальабсорбції (для таблеток);Лікарська взаємодія
Не потрібна корекція дози при сумісному застосуванні препарату Ав��локс® з атенололом, ранітидином, кальцієвмісними добавками, з теофіліном, пероральними контрацептивними засобами, глібенкламідом, ітраконазолом, дигоксином, морфіном, пробенецидом (підтверджено відсутність клінічно значущої взаємодії з моксифлоксацином).
Спільне застосування всередину Авелокса і антацидів, полівітамінів і мінералів може порушити всмоктування моксифлоксацину внаслідок утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами, які містяться в цих препаратах, а отже, зменшити концент��ацию моксифлоксацину у плазмі крові. У зв'язку з цим антацидні, антриретровирусные (наприклад, диданозин) та інші препарати, що містять кальцій, магній, алюміній, залізо, сукральфат, цинк, слід приймати щонайменше за 4 години до або через 4 год після прийому внутрішньо Авелокса.
При одночасному застосуванні Авелокса з варфарином протромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються.
