Дозировка
Препарат принимают внутрь, запивая достаточным количеством жидкости, независимо от приема пищи. При артериальной гипертензии рекомендуемая начальная доза препарата Амприлан® составляет 2.5 мг 1 раз/ В зависимости от реакции пациента доза может удваиваться с 1-2 недельным интервалом. Обычно поддерживающая доза составляет 2.5-5 мг/, максимальная суточная доза - 10 мг/ Пациентам, принимающим диуретики, необходимо отменить или уменьшить их дозу как минимум за 3 дня до назначения препарата Амприлан®. У пациентов с артериальной гипертензией, у которых не были отменены диуретики, или у пациентов с артериальной гипертензией и сердечной недостаточностью или почечной недостаточностью начальная суточная доза составляет 1.25 мг в 1 прием. Лечение следует начинать под строгим контролем врача. При хронической сердечной недостаточности начальная доза препарата Амприлан® составляет 1.25 мг/ в 1 прием. В зависимости от реакции пациента дозу можно удваивать. Рекомендуется удваивать дозу с интервалами в 2 недели. Максимальная суточная доза составляет 10 мг. Дозы от 2.5 мг и более можно разделить на 2 приема. У пациентов, получающих диуретики в высоких дозах, перед началом терапии препаратом дозу диуретиков следует снизить. Лечение сердечной недостаточности после инфаркта миокарда может быть начато только в условиях стационара между 3 и 10 днями после инфаркта миокарда. Рекомендуемая начальная доза препарата составляет 2.5 мг 2 (утром и вечером), через 2 дня дозу повышают до 5 мг 2 (утром и вечером). Обычная поддерживающая доза препарата Амприлан® составляет 2.5-5 мг 2 Если пациент не переносит применение препарата в начальной дозе (при развитии артериальной гипотензии), то дозу уменьшают до 1.25 мг 2 Спустя 2 дня доза может быть снова увеличена до 2.5 мг 2, еще через 2 дня доза может быть повышена до 5 мг 2 Максимальная суточная доза - 10 мг. Если пациент плохо переносит повышение дозы до 2.5 мг 2, то лечение препаратом Амприлан® следует прекратить. При диабетической и недиабетической нефропатии рекомендуемая начальная доза препарата Амприлан® составляет 1.25 мг или 2.5 мг 1 раз/ В зависимости от переносимости пациентом рамиприла дозу препарата в дальнейшем увеличивают: рекомендуется удваивать дозу через каждые 2 недели до поддерживающей дозы 5 мг 1 раз/ Для снижения риска развития инфаркта миокарда, инсульта и сердечно-сосудистой смерти рекомендуемая начальная доза препарата Амприлан® составляет 2.5 мг 1 раз/ Дозу препарата впоследствии постепенно увеличивают, в зависимости от переносимости препарата: рекомендуют удвоить дозу через 1-2 недели терапии, а затем еще через 2-3 недели до достижения целевой поддерживающей дозы 10 мг 1 раз/ При почечной недостаточности у пациентов с КК > 0.5 мл/сек (30 мл/мин) изменения дозы не требуется. Для пациентов с КК < 0.5 мл/сек (30 мл/мин) рекомендуется начальная суточная доза 1.25 мг, максимальная суточная доза - 5 мг.
Лекарственная форма
Таблетки
Состав
рамиприл 5 мг
Вспомогательные вещества: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, кроскармеллоза натрия, крахмал прежелатинизированный, натрия стеарилфумарат, железа оксид красный (Е172
Фармакологическое действие
Ингибитор АПФ. Рамиприл является пролекарством и после всасывания метаболизируется в печени до рамиприлата. Рамиприл - ингибитор АПФ длительного действия. АПФ катализирует превращение ангиотензина I в ангиотензин II. АПФ идентичен киназе (фермент, катализирующий распад брадикинина). Блокада АПФ приводит к снижению концентрации ангиотензина II, повышению активности ренина в плазме крови, усилению эффекта брадикинина и повышению секреции альдостерона, что может являться причиной повышения уровня калия в сыворотке крови.
Антигипертензивный и гемодинамические эффекты рамиприла у пациентов с артериальной гипертензией являются результатом расширения резистивных сосудов и снижения ОПСС, вследствие этого происходит постепенное понижение АД. Сердечный ритм обычно не изменяется. При длительном лечении уменьшается гипертрофия левого желудочка без отрицательного влияния на функцию сердца. Гипотензивный эффект после приема разовой дозы проявляется через 1-2 ч, достигает максимума через 3-6 ч и продолжается 24 ч.
Рамиприл эффективен при лечении хронической сердечной недостаточности. У пациентов с признаками хронической сердечной недостаточности после инфаркта миокарда препарат снижает риск внезапной смерти, прогрессирование сердечной недостаточности в тяжелую/резистентную недостаточность и уменьшает число госпитализаций по поводу сердечной недостаточности.
Известно, что рамиприл значительно снижает частоту инфаркта миокарда, инсульта и сердечно-сосудистой смерти у пациентов с повышенным кардиоваскулярным риском вследствие сосудистых заболеваний (ИБС, перенесенный инсульт или заболевания периферических сосудов) или сахарного диабета, у которых имеется как минимум один дополнительный фактор риска (микроальбуминурия, артериальная гипертензия, повышение уровня общего холестерина, низкий уровень ЛПВП, курение). Препарат также снижает общую смертность и потребность в процедурах по реваскуляризации, замедляет возникновение и прогрессирование хронической сердечной недостаточности. Как у пациентов с сахарным диабетом, так и без него, препарат значительно снижает имеющуюся микроальбуминурию и риск развития нефропатии. Эти эффекты отмечаются у пациентов как с повышенным, так и с нормальным АД
Фармакокинетика
Всасывание
После приема внутрь рамиприл быстро всасывается из ЖКТ, абсорбция составляет 50-60%. Прием пищи не замедляет всасывание. Cmax в плазме крови достигается через 1 ч.
Распределение и метаболизм
Рамиприл метаболизируется в печени с образованием активного метаболита - рамиприлата, активность которого в 6 раз выше, чем рамиприла и неактивного дикетопиперазина, который затем глюкуронизируется. Cmax рамиприлата в сыворотке крови достигается через 2-4 ч после приема, Css - к 4 дню приема препарата.
Связывание рамиприла с белками плазмы составляет около 73%, рамиприлата - 56%.
Выведение
Рамиприл и рамиприлат выводятся из организма преимущественно почками (около - 60%) главным образом в виде метаболитов, менее 2% от принятой дозы выводится в виде неизмененного рамиприла.
Рамиприл выводится в несколько этапов. T1/2 после назначения терапевтической дозы составляет 13-17 ч для рамиприлата, 5.1 ч - для рамиприла.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
Исследования, проведенные у здоровых добровольцев в возрасте от 65 до 75 лет, показали, что фармакокинетика рамиприла у них не отличалась от фармакокинетики у молодых здоровых добровольцев.
При нарушении функции почек выведение рамиприла и его метаболитов замедляется пропорционально снижению КК.
У пациентов с печеночной недостаточностью метаболизм рамиприла в рамиприлат может быть замедлен, а концентрация рамиприла в сыворотке крови повышена.
Побочные действия
Со стороны сердечно-сосудистой системы: снижение АД, ортостатическая гипотензия, ортостатический коллапс, тахикардия; редко - аритмия, стенокардия, инфаркт миокарда.
Со стороны мочеполовой системы: развитие или усиление симптомов почечной недостаточности, протеинурия, уменьшение объема мочи, снижение либидо.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: при чрезмерном снижении АД - ишемия головного мозга, инсульт, головокружение, головная боль, слабость, сонливость, парестезии, нервная возбудимость, беспокойство, тремор, мышечный спазм, нарушение настроения, судороги; при применении в высоких дозах - бессонница, тревожность, депрессия, спутанность сознания, обморок.
Со стороны органов чувств: вестибулярные нарушения, нарушения вкуса (например, металлический вкус), обоняния, слуха и зрения, шум в ушах.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, диарея или запор, боль в эпигастральной области, кишечная непроходимость, панкреатит, гепатит, холестатическая желтуха, нарушение функции печени с развитием печеночной недостаточности, сухость во рту, жажда, снижение аппетита, стоматит, глоссит, повышение активности печеночных трансаминаз, гипербилирубинемия.
Со стороны дыхательной системы: сухой кашель, бронхоспазм, одышка, ринорея, ринит, синусит, бронхит.
Аллергические реакции: кожная сыпь, зуд, крапивница, конъюнктивит, фотосенсибилизация, ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, глотки и/или гортани, эксфолиативный дерматит
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Не следует назначать препарат пациентам с гемодинамически значимым стенозом аортального или митрального клапана или любым препятствием оттоку крови из левого желудочка.
В начале лечения необходимо оценить почечную функцию. Необходимо тщательно контролировать функцию почек во время лечения Амприланом (особенно у пациентов с нарушением функции почек, с поражением почечных сосудов /клинически незначимый стеноз почечных артерий или гемодинамически значимый стеноз артерии единственной почки/), сердечной недостаточностью.
Риск развития реакций повышенной чувствительности и анафилактоидных реакций повышается у пациентов, одновременно принимающих ингибиторы АПФ и проходящих процедуры гемодиализа с использованием диализных мембран AN69. Сходные реакции были выявлены при аферезе липопротеидов низкой плотности с помощью декстран сульфата, поэтому при лечении ингибиторами АПФ следует избегать использования данного метода.
Во время лечения Амприланом у пациентов с нарушениями функции почек, особенно при одновременном лечении диуретиками, может повышаться уровень мочевины и креатинина в сыворотке крови. В этом случае лечение следует продолжить уменьшенными дозами Амприлана или отменить препарат.
У пациентов с нарушениями функции почек повышается риск возникновения гиперкалиемии.
У пациентов с нарушениями функции печени вследствие снижения активности печеночных эстераз может быть замедлен метаболизм рамиприла и образование активного метаболита. В связи с этим лечение таких пациентов следует начинать только под строгим медицинским наблюдением.
Необходимо соблюдать осторожность при назначении Амприлана пациентам, находящимся на низкосолевой или бессолевой диете (повышенный риск развития артериальной гипотензии). У больных со сниженным ОЦК (в результате терапии диуретиками), при проведении диализа, при диарее и рвоте возможно развитие симптоматической гипотензии.
Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения после стабилизации АД. В случае повторного возникновения выраженной гипотензии следует уменьшить дозу или отменить препарат.
На фоне терапии Амприланом при проведении обширного хирургического вмешательства, во время проведения общей анестезии возможно развитие блокады образования ангиотензина II вследствие компенсаторного высвобождения ренина. Если врач связывает развитие артериальной гипотензии с упомянутым выше механизмом, артериальная гипотензия может быть скорректирована увеличением объема плазмы крови.
В редких случаях во время лечения ингибиторами АПФ наблюдаются агранулоцитоз, эритроцитопения, тромбоцитопения, гемоглобинемия или угнетение костного мозга. В начале и во время лечения необходимо контролировать количество лейкоцитов крови для выявления возможной нейтропении/агранулоцитоза.
Показания
— артериальная гипертензия;
— хроническая сердечная недостаточность;
— сердечная недостаточность, развившаяся в первые несколько дней после острого инфаркта миокарда;
— диабетическая и недиабетическая нефропатия;
— снижение риска развития инфаркта миокарда, инсульта и сердечно-сосудистой смертности у пациентов с высоким сердечно-сосудистым риском, включая пациентов с подтвержденной ИБС (с инфарктом миокарда в анамнезе или без него), пациентов, перенесших чрескожную транслюминальную коронарную ангиопластику, коронарное шунтирование, с инсультом в анамнезе и пациентов с окклюзионными поражениями периферических артерий
Противопоказания
— ангионевротический отек в анамнезе (в т.ч. связанный с предшествующей терапией ингибиторами АПФ);
— гемодинамически значимый двусторонний стеноз почечных артерий;
— стеноз артерии единственной почки;
— состояние после трансплантации почек;
— гемодиализ;
— почечная недостаточность (КК < 20 мл/мин);
— гемодинамически значимый аортальный или митральный стеноз (риск чрезмерного снижения АД с последующим нарушением функции почек);
— гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия;
— первичный гиперальдостеронизм;
— беременность;
— период лактации (грудного вскармливания);
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
— повышенная чувствительность к рамиприлу и любому другому ингредиенту препарата или другим ингибиторам АПФ.
С осторожностью следует назначать препарат при тяжелых поражениях коронарных и церебральных артерии (опасность уменьшения кровотока при чрезмерном снижении АД), нестабильной стенокардии
Лекарственное взаимодействие
Рамиприл усиливает угнетающее действие этанола на ЦНС.
При одновременном применении рамиприла и других средств, снижающих АД (диуретики, нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики), приводит к усилению гипотензивного эффекта рамиприла.
Одновременное назначение рамиприла и препаратов калия или калийсберегающих диуретиков может стать причиной гиперкалиемии.
Вазопрессорные симпатомиметики (адреналин, норадреналин) могут снижать гипотензивный эффект рамиприла. В связи с этим при одновременном лечении следует тщательно контролировать уровень АД.
Одновременное назначение рамиприла и аллопуринола, иммунодепрессантов, кортикостероидов, прокаинамида, цитостатиков повышает вероятность изменений периферической картины крови.
Одновременное назначение рамиприла и препаратов лития ведет к снижению экскреции лития. Поэтому необходимо контролировать концентрацию лития в сыворотке крови для исключения риска развития токсических эффектов.
(5814)
Дозування
Препарат приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від прийому їжі. При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза препарату Амприлан® становить 2.5 мг 1 раз/ залежно від реакції пацієнта доза може подвоюватися з 1-2 тижневим інтервалом. Зазвичай підтримуюча доза становить 2,5-5 мг, максимальна добова доза - 10 мг/ Пацієнтам, що приймають діуретики, необхідно скасувати або зменшити їх дозу мінімум за 3 дні до призначення препарату Амприлан®. У пацієнтів з артеріальною гипертензией, у яких не були скасовані діуретики, або у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і серцевою недостатністю або нирковою недостатністю початкова добова доза становить 1.25 мг в 1 прийом. Лікування слід розпочинати під суворим контролем лікаря. При хронічній серцевій недостатності початкова доза препарату Амприлан® становить 1.25 мг/ на 1 прийом. Залежно від реакції пацієнта дозу можна подвоювати. Рекомендується подвоювати дозу з інтервалами в 2 тижні. Максимальна добова доза становить 10 мг. Дози 2.5 мг і більше можпро розділити на 2 прийоми. У пацієнтів, які отримують діуретики у високих дозах, перед початком терапії препаратом дозу діуретиків слід знизити. Лікування серцевої недостатності після інфаркту міокарда може бути розпочато тільки в умовах стаціонару між 3 і 10 днів після інфаркту міокарда. Рекомендована початкова доза становить 2.5 мг 2 (вранці і ввечері), через 2 дні дозу підвищують до 5 мг 2 (вранці і ввечері). Звичайна підтримуюча доза препарату Амприлан® становить 2,5-5 мг 2 Якщо пацієнт не переносить застосування препарату в начальної дозі (при розвитку артеріальної гіпотензії), то дозу зменшують до 1.25 мг 2 Через 2 дні доза може бути знову збільшена до 2.5 мг 2, ще через 2 дні доза може бути підвищена до 5 мг 2 Максимальна добова доза - 10 мг. Якщо пацієнт погано переносить збільшення дози до 2,5 мг 2, то лікування препаратом Амприлан® слід припинити. При діабетичній та недиабетической нефропатії рекомендована початкова доза препарату Амприлан® становить 1.25 мг або 2,5 мг 1 раз/ залежно від переносимості пацієнтом раміприлу дозу препарату надалі збільшують: річок��мендуется подвоювати дозу кожні 2 тижні до підтримуючої дози 5 мг 1 раз/ Для зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті рекомендована початкова доза препарату Амприлан® становить 2.5 мг 1 раз/ Дозу препарату згодом поступово збільшують, залежно від переносимості препарату: рекомендують подвоїти дозу через 1-2 тижні терапії, а потім ще через 2-3 тижні до досягнення цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз/ При нирковій недостатності у пацієнтів з КК > 0.5 мл/с (30 мл/хв) зміни д��зи не потрібно. Для пацієнтів з КК < 0.5 мл/с (30 мл/хв) рекомендується початкова добова доза-1.25 мг, максимальна добова доза - 5 мг.
Лікарська форма
ТаблеткиСклад
раміприл 5 мг
Допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, заліза оксид червоний (Е172Фармакологічна дія
Інгібітор АПФ. Раміприл є проліками і після всмоктування метаболізується в печінці до раміприлату. Раміприл - інгібітор АПФ дл��тельного дії. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II. АПФ ідентичний киназе (фермент, що каталізує розпад брадикініну). Блокада АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, підвищення активності реніну у плазмі, посилення ефекту брадикініну і підвищенню секреції альдостерону, що може бути причиною підвищення рівня калію в сироватці крові.
Антигіпертензивний та гемодинамічні ефекти раміприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією є результатом розширення резистивних сосудов і зниження ОПСС, внаслідок цього відбувається поступове зниження артеріального тиску. Серцевий ритм зазвичай не змінюється. При тривалому лікуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка без негативного впливу на функцію серця. Гіпотензивний ефект після прийому разової дози проявляється через 1-2 год, досягає максимуму через 3-6 год і триває 24 год
Раміприл ефективний при лікуванні хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда препарат знижує ризик внезапної смерті, прогресування серцевої недостатності у важку/резистентну недостатність і зменшує кількість госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.
Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардиоваскулярным ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор ризику (микроальбуминури��, артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння). Препарат також знижує загальну смертність і потребу у процедурах по реваскуляризації, уповільнює виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, препарат значно знижує наявну микроальбуминурию і ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти спостерігаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним АТФармакокінетика
Всмоктування
Після прийому всередину рамиприл швидко всмоктується з ШКТ, абсорбція становить 50-60%. Прийом їжі не уповільнює всмоктування. Cmax в плазмі крові досягається через 1 ч.
Розподіл і метаболізм
Раміприл метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту - раміприлату, активність якого в 6 разів вище, ніж раміприлу та неактивного дикетопиперазина, який потім глюкуронизируется. Cmax раміприлату в сироватці крові досягається через 2-4 год після прийому, Css - до 4 дню прийому препарату.
Зв'язування раміприлу з білками крові становить близько 73%, ра��иприлата - 56%.
Виведення
Раміприл і раміприлат виводяться з організму переважно нирками (близько 60%) головним чином у вигляді метаболітів, менше 2% від прийнятої дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.
Раміприл виводиться у декілька етапів. T1/2 після призначення терапевтичної дози, становить 13-17 год для раміприлату, 5.1 год - для раміприлу.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Дослідження, проведені у здорових добровольців віком від 65 до 75 років, показали, що фармакокінетика раміприлу у ��не відрізнялася від фармакокінетики у молодих здорових добровольців.
При порушенні функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів сповільнюється пропорційно зниженню КК.
У пацієнтів з печінковою недостатністю метаболізм раміприлу в раміприлат може бути уповільнений, а концентрація раміприлу в сироватці крові підвищена.Побічні дії
З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, ортостатичний колапс, тахікардія; рідко - аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда.
З боку сечостатевої системи: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, протеїнурія, зменшення об'єму сечі, зниження лібідо.
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: при надмірному зниженні артеріального тиску - ішемія головного мозку, інсульт, запаморочення, головний біль, слабкість, сонливість, парестезії, нервова збудливість, неспокій, тремор, м'язовий спазм, порушення настрою, судоми; при застосуванні у високих дозах - безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, непритомність.
З боку органів годувств: вестибулярні порушення, порушення смаку (наприклад, металевий присмак), нюху, слуху і зору, шум у вухах.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея або запор, біль в епігастральній ділянці, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки з розвитком печінкової недостатності, сухість у роті, спрага, зниження апетиту, стоматит, глосит, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія.
З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхоспазм, задишка, ринорея, риніт, синусит, бронхіт.
Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, кон'юнктивіт, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані, ексфоліативний дерматитОсобливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Не слід призначати препарат пацієнтам з гемодинамічно значущим стенозом аортального або мітрального клапана або будь-якою перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка.
На початку лікування необхідно оцінити ниркову функцію. Необхідно��мо ретельно контролювати функцію нирок під час лікування Амприланом (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, з ураженням ниркових судин /клінічно незначний стеноз ниркових артерій або гемодинамічно значущий стеноз артерії єдиної нирки/), серцевою недостатністю.
Ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості і анафілактоїдних реакцій підвищується у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та проходять процедури гемодіалізу з використанням діалізних мембран AN69. Подібні реакції були в��явлені при аферезе ліпопротеїдів низької щільності за допомогою декстран сульфату, тому при лікуванні інгібіторами АПФ слід уникати використання даного методу.
Під час лікування Амприланом у пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо при одночасному лікуванні діуретиками, може підвищуватися рівень сечовини і креатиніну в сироватці крові. У цьому випадку лікування слід продовжити зменшеними дозами Амприлана або відмінити препарат.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок підвищується ризик виникнення гиперкалиемії.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки внаслідок зменшення активності печінкових естераз може бути уповільнений метаболізм раміприлу і утворення активного метаболіту. У зв'язку з цим лікування таких пацієнтів слід починати тільки під суворим медичним наглядом.
Необхідно дотримуватися обережності при призначенні Амприлана пацієнтам, які перебувають на низькосолевої або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих зі зниженим ОЦК (внаслідок терапії діуретиками), при проведенні діализа, при діареї і блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії.
Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.
На тлі терапії Амприланом при проведенні великого хірургічного втручання, під час проведення загальної анестезії можливий розвиток блокади утворення ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Якщо лікар пов'язує розвиток артеріальної гіпотензії з згаданим вище механізмом, артеріальна гіпотензія може бути скоригована збільшенням об'єму плазми крові.
У поодиноких випадках під час лікування інгібіторами АПФ спостерігаються агранулоцитоз, еритроцитопенія, тромбоцитопенія, гемоглобінемія або пригнічення кісткового мозку. На початку і під час лікування необхідно контролювати кількість лейкоцитів крові для виявлення можливої нейтропенії/агранулоцитозу.Свідчення
— артеріальна гіпертензія;
— хронічна серцева нед��статочность;
— серцева недостатність, що розвинулася в перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда;
— діабетична і недиабетическая нефропатія;
— зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи пацієнтів з підтвердженою ІХС (з інфарктом міокарда в анамнезі або без нього), пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюминальную коронарну ангіопластику, коронарне шунтування, з інсультом в анамнезі і пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерійПротипоказання
— ангіоневротичний набряк в анамнезі (у т. ч. пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ);
— гемодинамічно значущий двосторонній стеноз ниркових артерій;
— стеноз артерії єдиної нирки;
— стан після трансплантації нирок;
— гемодіаліз;
— ниркова недостатність (КК < 20 мл/хв);
— гемодинамічно значимий аортальний або мітральний стеноз (ризик надмірного зниження артеріального тиску з подальшим порушенням функции нирок);
— гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
— первинний гіперальдостеронізм;
— вагітність;
— період лактації (грудного вигодовування);
— вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
— підвищена чутливість до раміприлу і будь-якого іншого інгредієнта препарату або до інших інгібіторів АПФ.
З обережністю слід призначати препарат при тяжких ураженнях коронарних і церебральних артерій (небезпека зменшення кровотоку при надмірному снижнні АТ), нестабільної стенокардіїЛікарська взаємодія
Раміприл посилює пригнічувальну дію етанолу на ЦНС.
При одночасному застосуванні раміприлу та інших засобів, що знижують АТ (діуретики, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики), призводить до посилення гіпотензивного ефекту раміприлу.
Одночасне призначення раміприлу і препаратів калію або калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії.
Вазопресорні симпатоміметики (адреналін, норадреналін) можуть знижувати гіпотензивный ефект раміприлу. У зв'язку з цим при одночасному лікуванні слід ретельно контролювати рівень АТ.
Одночасне призначення раміприлу і алопуринолу, імунодепресантів, кортикостероїдів, прокаінаміда, цитостатиків підвищує ймовірність змін периферичної картини крові.
Одночасне призначення раміприлу і препаратів літію веде до зниження екскреції літію. Тому необхідно контролювати концентрацію літію в сироватці крові для виключення ризику розвитку токсичних ефектів.