Дозировка
Внутрь. Препарат следует принимать после еды, запивая большим количеством воды. Суточный объем мочи должен быь более 2 л, а реакция мочи нейтральная или слабощелочная. Суточную дозу более 300 мг необходимо делить на несколько приемов. Взрослые пациенты Для того чтобы уменьшить риск развития побочных эффектов рекомендуется использовать аллопуринол в начальной дозе 100 мг один раз в день. Если этой дозы недостаточно для того чтобы должным образом снизить уровень мочевой кислоты в сыворотке крови, то суточную дозу препарата можно постепенно увеличивать по 100 мг до достижения желаемого эффекта. При повышении дозы аллопуринола каждые 1-3 недели необходимо определять концентрацию мочевой кислоты в сыворотке крови. При подборе дозы препарата рекомендуется использовать следующие режимы дозирования. Рекомендованная доза препарата при легком течении заболевания составляет 100-200 мг в сутки, при среднетяжелом течении - 300-600 мг в сутки, а при тяжелом течении – 700-900 мг в сутки. Если при расчете дозы исходить из массы тела пациента, то доза аллопуринола должна составлять от 2 до 10 мг/кг/сутки. Дети От 10 до 15 лет – назначают по 10-20 мг/кг/сут или 100-400 мг в день. Суточная доза препарата не должна превышать 400 мг. От 3-х до 10 лет – по 5-10 мг/кг/сут Аллопуринол редко применяется для детской терапии. Исключение составляют злокачественные онкологические заболевания (особенно лейкозы) и некоторые ферментативные нарушения (например, синдром Леша-Найхана). Пожилые пациенты Поскольку специальные данные по применению аллопуринола в популяции людей пожилого возраста отсутствуют, для лечения таких пациентов следует использовать препарат в минимальной дозе, обеспечивающей достаточное снижение концентрации мочевой кислоты в сыворотке крови. Особое внимание необходимо уделить рекомендациям по подбору дозы препарата для пациентов с нарушенной функцией почек. Нарушения функции почек Поскольку аллопуринол и его метаболиты выводятся из организма почками, нарушение функции почек может приводить к задержке препарата и его метаболитов в организме с последующим удлинением периода полувыведения этих соединений из плазмы крови. При тяжелой почечной недостаточности рекомендуется применять аллопуринол в дозе, не превышающей 100 мг в сутки, или использовать разовые дозы по 100 мг с интервалом более одного дня. Если условия позволяют контролировать концентрацию оксипуринола в плазме крови, то дозу аллопуринола следует подобрать таким образом, чтобы уровень оксипуринола в плазме крови был ниже 100 мкмоль/л (15,2 мг/л). Аллопуринол и его производные удаляются из организма при помощи гемодиализа. Если сеансы гемодиализа проводятся 2-3 раза в неделю, то целесообразно определить необходимость перехода на альтернативный режим терапии – прием 300-400 мг аллопуринола сразу после завершения сеанса гемодиализа (между сеансами гемодиализа препарат не принимается). Нарушения функции печени При нарушенной функции печени дозу препарата необходимо снизить. На раннем этапе терапии рекомендуется осуществлять мониторинг лабораторных показателей функции печени. Состояния, сопровождающиеся усилением обмена солей мочевой кислоты (например, опухолевые заболевания, синдром Леша-Найхана) Перед началом терапии цитотоксическими препаратами рекомендуется выполнить коррекцию существующей гиперурикемии и (или) гиперурикозурии при помощи аллопуринола. Большое значение имеет адекватная гидратация, способствующая поддержанию оптимального диуреза, а также ощелачивание мочи, благодаря которому увеличивается растворимость мочевой кислоты и ее солей. Доза аллопуринола должна быть близка к нижней границе рекомендованного диапазона доз. Если нарушение функции почек обусловлено развитием острой мочекислой нефропатии или другой почечной патологии, то лечение следует продолжать в соответствии с рекомендациями, представленными в разделе «Нарушения функции почек». Описанные меры могут уменьшить риск накопления ксантина и мочевой кислоты, осложняющего течение болезни.
Лекарственная форма
Круглые плоские таблетки белого или серовато-белого цвета, с фаской, с риской на одной и с гравировкой Е 352 на другой стороне, без или почти без запаха.
Состав
1 таб.
Аллопуринол 300 мг
магния стеарат 3 мг, кремния диоксид коллоидный безводный 3 мг, желатин 12 мг, натрия карбоксиметилкрахмал (тип А) 20 мг, целлюлоза микрокристаллическая 52 мг.
Фармакологическое действие
Аллопуринол является структурным аналогом гипоксантина. Аллопуринол, а также его основной активный метаболит - оксипуринол, ингибируют ксантиноксидазу - фермент, обеспечивающий преобразование гипоксантина в ксантин, и ксантина в мочевую кислоту. Аллопуринол уменьшает концентрацию мочевой кислоты как в сыворотке крови, так и в моче. Тем самым он предотвращает отложение кристаллов мочевой кислоты в тканях и (или) способствует их растворению. Помимо подавления катаболизма пуринов у некоторых (но не у всех) пациентов с гиперурикемией, большое количество ксантина и гипоксантина становится доступно для повторного образования пуриновых оснований, что приводит к угнетению биосинтеза пуринов de novo по механизму обратной связи.
Фармакокинетика
Всасывание
Аллопуринол активен при пероральном применении. Он быстро всасывается из верхних отделов желудочно-кишечного тракта. По данным фармакокинетических исследований, аллопуринол определяется в крови уже через 30-60 минут после приема. Биодоступность аллопуринола варьирует от 67% до 90%. Максимальная концентрация препарата в плазме крови как правило регистрируется приблизительно через 1,5 часа после перорального приема. Затем концентрация аллопуринола быстро снижается. Спустя 6 часов после приема, в плазме крови определяется лишь следовая концентрация препарата. Максимальная концентрация активного метаболита – оксипуринола обыкновенно регистрируется через 3-5 часов после перорального приема аллопуринола. Уровень оксипуринола в плазме крови снижается значительно медленнее.
Распределение
Аллопуринол почти не связывается с белками плазмы крови, поэтому изменения уровня белка не должны оказывать значительного влияния на клиренс препарата. Предполагаемый объем распределения аллопуринола составляет приблизительно 1,6 литра/кг, что говорит о достаточно распространенном поглощении препарата тканями. Содержание аллопуринола в различных тканях человека не изучено, однако весьма вероятно, что аллопуринол и оксипуринол в максимальной концентрации накапливаются в печени и слизистой оболочке кишечника, где регистрируется высокая активность ксантиноксидазы.
Метаболизм
Под действием ксантиноксидазы и альдегидоксидазы аллопуринол метаболизируется с образованием оксипуринола. Оксипуринол подавляет активность ксантиноксидазы. Тем не менее, оксипуринол - не столь мощный ингибитор ксантиноксидазы по сравнению с аллопуринолом, однако его период полувыведения значительно больше. Благодаря этим свойствам, после приема разовой суточной дозы аллопуринола эффективное подавление активности ксантиноксидазы поддерживается в течение 24 часов. У больных с нормальной функцией почек содержание оксипуринола в плазме крови медленно увеличивается вплоть до достижения равновесной концентрации. После приема аллопуринола в дозе 300 мг в сутки, концентрация аллопуринола в плазме крови как правило составляет 5-10 мг/л. К другим метаболитам аллопуринола относятся аллопуринол-рибозид и оксипуринол-7-рибозид.
Выведение
Приблизительно 20% принятого per os аллопуринола выводится с калом в неизмененном виде. Около 10% суточной дозы экскретируются клубочковым аппаратом почки в виде неизмененного аллопуринола. Еще 70% суточной дозы аллопуринола выводится с мочой в форме оксипуринола. Оксипуринол выводится почками в неизмененном виде, однако в связи с канальцевой реабсорбцией он обладает длительным периодом полувыведения. Период полувыведения аллопуринола составляет 1-2 часа, тогда как период полувыведения оксипуринола варьирует от 13 до 30 часов.
Пациенты с нарушенной функцией почек
У больных с нарушенной функцией почек выведение аллопуринола и оксипуринола может значительно замедляться, что при длительной терапии приводит к росту концентрации этих соединений в плазме крови. У пациентов с нарушенной функцией почек и клиренсом креатинина 10-20 мл/мин, после долговременной терапии аллопуринолом в дозе 300 мг в сутки концентрация оксипуринола в плазме крови достигала ориентировочно 30 мг/л. Такая концентрация оксипуринола может определяться у пациентов с нормальной функцией почек на фоне терапии аллопуринолом в дозе 600 мг в сутки. Следовательно, при лечении пациентов с нарушением функции почек дозу аллопуринола необходимо снижать.
Пожилые пациенты
У пожилых пациентов значительные изменения фармакокинетических свойств аллопуринола маловероятны. Исключение составляют пациенты с сопутствующей патологией почек.
Побочные действия
Классификация нежелательных реакций в зависимости от частоты встречаемости выглядит следующим образом: очень частые (>1/10), частые (от >1/100 до <1/10), нечастые (от >1/1000 до <1/100), редкие (от >1/10000 до < 1/1000), очень редкие (<1/10000), частота неизвестна (невозможно определить исходя из доступных данных).
В общей популяции пациентов нежелательные реакции, связанные с терапией аллопуринолом, встречаются редко и в большинстве случаев носят легкий характер. Частота развития нежелательных явлений увеличивается при нарушениях функции почек и (или) печени.
Инфекции и инвазии: очень редкие: фурункулез.
Нарушения со стороны системы крови и лимфатической системы: очень редкие: агранулоцитоз, апластическая анемия, тромбоцитопения.
Нарушения со стороны иммунной системы: нечастые: реакции гиперчувствительности; редкие: тяжелые реакции гиперчувствительности, включая кожные реакции с отслойкой эпидермиса, лихорадкой, лимфаденопатией, артралгией и (или) эозинофилией (в том числе синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз) (см. раздел «Нарушения со стороны кожи и подкожных структур»). Сопутствующий васкулит или реакции со стороны ткани могут иметь различные проявления, включая гепатит, поражение почек и, в очень редких случаях, судороги. Кроме того, очень редко наблюдалось развитие анафилактического шока. При развитии тяжелых нежелательных реакций терапию аллопуринолом необходимо немедленно прекратить и не возобновлять. Для лечения реакций гиперчувствительности с кожными проявлениями можно использовать кортикостероиды. Генерализованные реакции гиперчувствительности развивались у больных с нарушенной функцией почек и (или) печени. Такие случаи иногда имели летальный исход; очень редкие: ангиоиммунобластная лимфаденопатия. Ангиоиммунобластную лимфаденопатию очень редко диагностировали после биопсии по поводу генерализованной лимфаденопатии. Ангиоиммунобластная лимфаденопатия носит обратимый характер и регрессирует после прекращения терапии аллопуринолом.
Нарушения обмена веществ и питания: очень редкие: сахарный диабет, гиперлипидемия.
Психические расстройства: очень редкие: депрессия.
Нарушения со стороны нервной системы: очень редкие: кома, паралич, атаксия, нейропатия, парестезии, сонливость, головная боль, извращение вкусовых ощущений.
Нарушения со стороны органа зрения: очень редкие: катаракта, нарушения зрения, макулярные изменения.
Нарушения со стороны органа слуха и лабиринтные расстройства: очень редкие: головокружение.
Нарушения со стороны сердца: очень редкие: стенокардия, брадикардия.
Нарушения со стороны сосудистой системы: очень редкие: артериальная гипертензия.
Нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта: нечастые: рвота, тошнота; очень редкие: рецидивирующая кровавая рвота, стеаторея, стоматит, изменения функции кишечника.
Гепатобилиарные расстройства: нечастые: бессимптомное увеличение концентрации печеночных ферментов (повышенный уровень щелочной фосфатазы и трансаминаз в сыворотке крови); редкие: гепатит (включая некротическую и гранулематозную формы).
Нарушения функции печени могут развиваться без явных признаков генерализованной гиперчувствительности.
Нарушения со стороны кожи и подкожных структур: частые: сыпь; очень редкие: ангионевротический отек, локальная медикаментозная сыпь, алопеция, обесцвечивание волос.
У пациентов, принимающих аллопуринол, наиболее распространены нежелательные реакции со стороны кожи. На фоне терапии препаратом эти реакции могут развиваться в любое время. Кожные реакции могут проявляться зудом, макулопапулезными и чешуйчатыми высыпаниями. В редких случаях наблюдается эксфолиативное поражение кожи. При развитии подобных реакций терапию аллопуринолом необходимо немедленно прекратить. Если реакция со стороны кожи носит легкий характер, то после ликвидации патологических изменений можно возобновить прием аллопуринола в меньшей дозе (например, 50 мг в сутки). Впоследствии дозу можно постепенно увеличить. При рецидивировании кожных реакций терапию аллопуринолом нужно прекратить и более не возобновлять, поскольку дальнейший прием препарата может привести к развитию более тяжелых реакций гиперчувствительности (см. «Нарушения со стороны иммунной системы»).
Согласно существующим сведениям, на фоне терапии аллопуринолом ангионевротический отек развивался изолированно, а также в сочетании с симптомами генерализованной реакции гиперчувствительности.
Нарушения со стороны почек и мочевых путей: очень редкие: гематурия, уремия.
Нарушения со стороны репродуктивной системы и молочных желез: очень редкие: мужское бесплодие, эректильная дисфункция, гинекомастия.
Общие нарушения и изменения в месте введения препарата: очень редкие: отек, общее недомогание, общая слабость, лихорадка.
Согласно существующим сведениям, на фоне терапии аллопуринолом лихорадка развивалась как изолированно, так и в сочетании с симптомами генерализованной реакции гиперчувствительности.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: миопатия, миалгия, артралгия.
Особенности продажи
рецептурные
Особые условия
Терапию препаратом Аллопуринол-ЭГИС следует немедленно прекратить при появлении кожной сыпи или других проявлений реакции гиперчувствительности.
При лечении пациентов с нарушенной функцией почек или печени дозу аллопуринола необходимо снизить. У пациентов, получающих лечение по поводу артериальной гипертензии или сердечной недостаточности (например, пациенты, принимающие диуретики или ингибиторы АПФ), может наблюдаться сопутствующее нарушение функции почек, поэтому аллопуринол в этой группе пациентов следует использовать с осторожностью.
Бессимптомная гиперурикемия сама по себе не является показанием к применению аллопуринола. В таких случаях улучшение состояния пациентов может быть достигнуто благодаря изменениям в диете и приеме жидкости наряду с устранением основной причины гиперурикемии.
Острый приступ подагры. Аллопуринол не следует применять до полного купирования острого приступа подагры, поскольку этим можно спровоцировать дополнительное обострение заболевания.
Аналогично терапии урикозурическими средствами, начало лечения аллопуринолом может спровоцировать острый приступ подагры. Для того чтобы избежать этого осложнения, рекомендуется проводить профилактическую терапию нестероидными противовоспалительными препаратами или колхицином в течение по меньшей мере одного месяца до назначения аллопуринола. Подробные сведения о рекомендованных дозах, предостережениях и мерах предосторожности можно найти в соответствующей литературе.
Если острый приступ подагры развивается на фоне терапии аллопуринолом, то прием препарата следует продолжить в той же дозе, а для лечения приступа необходимо назначить подходящее нестероидное противовоспалительное средство.
Накопление ксантина. В случаях, когда образование мочевой кислоты значительно усилено (например, злокачественная опухолевая патология и соответствующая противоопухолевая терапия, синдром Леша-Найхана), абсолютная концентрация ксантина в моче в редких случаях может существенно увеличиться, что способствует накоплению ксантина в тканях мочевых путей. Вероятность накопления ксантина в тканях можно свести к минимуму благодаря адекватной гидратации, которая обеспечивает оптимальное разведение мочи.
Вклинение конкрементов из мочевой кислоты. Адекватная терапия аллопуринолом может приводить к растворению крупных конкрементов из мочевой кислоты и, следовательно, к отсроченному вклинению этих конкрементов в мочеточники.
Гемохроматоз. Основной эффект аллопуринола при лечении подагры состоит в подавлении активности фермента ксантиноксидазы. Ксантиноксидаза может участвовать в уменьшении содержания и выведении железа, депонируемого в печени. Согласно результатам доклинических исследований, выполненных с участием грызунов, у некоторых (но не у всех) животных, получавших аллопуринол, наблюдалось повышенное накопление железа в организме. У 28 здоровых добровольцев на фоне терапии аллопуринолом отсутствовали изменения в депонировании железа печенью. Исследования, демонстрирующие безопасность терапии аллопуринолом в популяции больных с гемохроматозом, отсутствуют. Пациентам с гемохроматозом, а также их кровным родственникам аллопуринол следует назначать с осторожностью.
Лактоза. Каждая 100 мг таблетка препарата Аллопуринол-ЭГИС содержит 50 мг лактозы. Следовательно, этот препарат не должны принимать пациенты с редкой наследственной непереносимостью галактозы, недостаточностью лактазы и синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы.
Способность управлять транспортными средствами
На фоне терапии аллопуринолом наблюдалось развитие таких нежелательных реакций, как сонливость, головокружение и атаксия. Эти нежелательные явления могут повлиять на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами. Пациенты, принимающие препарат Аллопуринол-ЭГИС таблетки, не должны управлять транспортными средствами и механизмами до тех пор, пока они не будут уверены в том, что аллопуринол не оказывает неблагоприятного влияния на соответствующие способности.
Передозировка
Симптомы: тошнота, рвота, диарея и головокружение. Тяжелая передозировка аллопуринола может привести к значительному угнетению активности ксантиноксидазы. Этот эффект не должен сопровождаться нежелательными эффектами. Исключение составляет влияние на сопутствующую терапию, в особенности на лечение 6-меркаптопурином и (или) азатиоприном.
Лечение:
Специфический антидот аллопуринола неизвестен. Адекватная гидратация, поддерживающая оптимальный диурез, способствует выведению аллопуринола и его производных с мочой. При наличии клинических показаний выполняется гемодиализ.
Показания
Подавление образования мочевой кислоты и ее солей при подтвержденном накоплении этих соединений (например, подагра, кожные тофусы, нефролитиаз) или предполагаемом клиническом риске их накопления (например, лечение злокачественных новообразований может осложняться развитием острой мочекислой нефропатии). К основным клиническим состояниям, которые могут сопровождаться накоплением мочевой кислоты и ее солей, относятся:
-\0009идиопатическая подагра;
- \0009мочекаменная болезнь (образование конкрементов из мочевой кислоты);
- \0009острая мочекислая нефропатия;
- \0009опухолевые заболевания и миелопролиферативный синдром с высокой скоростью обновления клеточной популяции, когда гиперурикемия возникает спонтанно или после проведения цитотоксической терапии;
- \0009определенные ферментативные нарушения, сопровождающиеся гиперпродукцией солей мочевой кислоты, например, пониженная активность гипоксантин-гуанин-фосфорибозилтрансферазы (включая синдром Леша-Найхана), пониженная активность глюкозо-6-фосфатазы (включая гликогенозы), повы
Противопоказания
Гиперчувствительность к аллопуринолу или любому из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата.
печеночная недостаточность, хроническая почечная недостаточность (стадия азотемии), первичный (идиопатический) гемохроматоз, бессимптомная гиперурикемия, острый приступ подагры, беременность, период лактации, детский возраст до 3-х лет.
Пациенты с редкими наследственными заболеваниями, такими как непереносимость галактозы, дефицит лактазы или глюкозо-галактозной мальабсорбцией не должны принимать препарат.
С осторожностью: хроническая почечная недостаточность, хроническая сердечная недостаточность, сахарный диабет, артериальная гипертензия, детский возраст (до 14 лет назначают только во время цитостатической терапии лейкозов и др. злокачественных заболеваний, а также симптоматического лечения ферментных нарушений).
Беременность и лактация
Беременность
В настоящее время данных по безопасности терапии аллопуринолом в период беременности недостаточно, хотя этот препарат широко применялся в течение долгих лет без явных неблагоприятных последствий. Беременным женщинам не следует принимать таблетки Аллопуринол-ЭГИС, за исключением тех случаев, когда не существует менее опасного альтернативного лечения и заболевание составляет больший риск для матери и плода, нежели прием препарата.
Лактация
Согласно существующим сообщениям, аллопуринол и оксипуринол выделяются с грудным молоком. У женщин, принимающих аллопуринол в дозе 300 мг/сутки, концентрация аллопуринола и оксипуринола в грудном молоке достигала, соответственно, 1,4 мг/л и 53,7 мг/л. Тем не менее, сведения о влиянии аллопуринола и его метаболитов на младенцев, пребывающих на грудном вскармливании, отсутствуют. Таким образом, препарат Аллопуринол-ЭГИС таблетки не следует принимать в период лактации.
Лекарственное взаимодействие
6-меркаптопурин и азатиоприн
Азатиоприн метаболизируется с образованием 6-меркаптопурина, который инактивируется ферментом ксантиноксидазой. В случаях, когда терапия 6-меркаптопурином или азатиоприном сопутствует приему аллопуринола, пациентам следует назначать только одну четверть от обычной дозы 6-меркаптопурина или азатиоприна, поскольку угнетение активности ксантиноксидазы увеличивает продолжительность действия этих соединений.
Видарабин (аденина арабинозид)
В присутствии аллопуринола период полувыведения видарабина увеличивается. При одновременном применении этих препаратов необходимо соблюдать особую настороженность в отношении усиленных токсических эффектов терапии.
Салицилаты и урикозурические средства
Основным активным метаболитом аллопуринола является оксипуринол, который выводится почками аналогично солям мочевой кислоты. Следовательно, лекарственные препараты с урикозурической активностью, такие как пробенецид или крупные дозы салицилатов, могут усиливать выведение оксипуринола. В свою очередь, усиленное выведение оксипуринола сопровождается уменьшением терапевтической активности аллопуринола, однако значимость этого вида взаимодействия необходимо оценивать индивидуально в каждом случае.
Хлорпропамид
При одновременном применении аллопуринола и хлорпропамида, у пациентов с нарушенной функцией почек увеличивается риск развития длительной гипогликемии, поскольку на этапе канальцевой экскреции аллопуринол и хлорпропамид конкурируют между собой.
Антикоагулянты производные кумарина
При одновременном применении с аллопуринолом наблюдалось усиление эффектов варфарина и других антикоагулянтов производных кумарина. В связи с этим, необходимо тщательно контролировать состояние пациентов, получающих сопутствующую терапию этими препаратами.
Фенитоин
Аллопуринол способен подавлять окисление фенитоина в печени, однако клиническая значимость этого взаимодействия не установлена.
Теофиллин
Известно, что аллопуринол угнетает метаболизм теофиллина. Подобное взаимодействие можно объяснить участием ксантиноксидазы в процессе биотрансформации теофиллина в организме человека. Концентрацию теофиллина в сыворотке крови необходимо контролировать в начале сопутствующей терапии аллопуринолом, а также при увеличении дозы последнего.
Ампициллин и амоксициллин
У пациентов, одновременно получавших ампициллин или амоксициллин и аллопуринол, регистрировалась повышенная частота развития реакций со стороны кожи по сравнению с пациентами, которые не получали подобную сопутствующую терапию. Причина этого вида лекарственного взаимодействия не установлена. Тем не менее, пациентам, получающим аллопуринол, вместо ампициллина и амоксициллина рекомендуется назначать другие антибактериальные препараты.
Цитотоксические лекарственные средства (циклофосфамид, доксорубицин, блеомицин, прокарбазин, мехлорэтамин)
У пациентов, страдающих опухолевыми заболеваниями (кроме лейкозов) и получающих аллопуринол, наблюдалось усиленное подавление деятельности костного мозга циклофосфамидом и другими цитотоксическими препаратами. Тем не менее, согласно результатам контролируемых исследований, в которых приняли участие пациенты, получающие циклофосфамид, доксорубицин, блеомицин, прокарбазин и (или) мехлорэтамин (хлорметина гидрохлорид), сопутствующая терапия аллопуринолом не усиливала токсическое влияние этих цитотоксических препаратов.
Циклоспорин
Согласно некоторым сообщениям, концентрация циклоспорина в плазме крови может увеличиваться на фоне сопутствующей терапии аллопуринолом. При одновременном применении этих препаратов необходимо учитывать возможность усиления токсичности циклоспорина.
Диданозин
У здоровых добровольцев и ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих диданозин, на фоне сопутствующей терапии аллопуринолом (300 мг в сутки) наблюдалось увеличение Cmax (максимальная концентрация препарата в плазме крови) и AUC (площадь под кривой концентрация-время) диданозина приблизительно в два раза. Период полувыведения диданозина при этом не изменялся. Как правило, одновременное применение этих лекарственных препаратов не рекомендуется. Если сопутствующая терапия неизбежна, может потребоваться снижение дозы диданозина и тщательное наблюдение за состоянием пациента
(2416)
Дозування
Всередину. Препарат слід приймати після їжі, запиваючи великою кількістю води. Добовий обсяг сечі повинен быь більше 2 л, реакція сечі нейтральна або слаболужна. Добову дозу більше 300 мг необхідно ділити на декілька прийомів. Дорослі пацієнти Для того щоб зменшити ризик розвитку побічних ефектів рекомендується використовувати алопуринол у початковій дозі 100 мг один раз на день. Якщо цієї дози достатньо для того щоб належним чином знизити рівень сечової кислоти в сироватці крові, то добову дозу препарату можале поступово збільшувати на 100 мг, до досягнення бажаного ефекту. При підвищенні дози алопуринолу кожні 1-3 тижні необхідно визначати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. При підборі дози препарату рекомендується використовувати такі режими дозування. Рекомендована доза препарату при легкому перебігу захворювання становить 100-200 мг на добу, при середньотяжкому перебігу - 300-600 мг на добу, а при важкому перебігу – 700-900 мг на добу. Якщо при розрахунку дози виходити з маси тіла пацієнта, то доза повинна становити алопуринолу від 2 до 10 мг/кг/добу. Діти Від 10 до 15 років – призначають по 10-20 мг/кг/добу або 100-400 мг на день. Добова доза препарату не повинна перевищувати 400 мр. Від 3-х до 10 років – по 5-10 мг/кг/добу Алопуринол рідко застосовується для дитячої терапії. Виняток складають злоякісні онкологічні захворювання (особливо лейкози) та деякі ферментативні порушення (наприклад, синдром Леша-Найхана). Літні пацієнти Оскільки спеціальні дані щодо застосування алопуринолу в популяції людей похилого віку відсутні, для лікування таких пацієнтів слід іспользовать препарат у мінімальній дозі, що забезпечує достатнє зниження концентрації сечової кислоти в сироватці крові. Особливу увагу необхідно приділити рекомендацій по підбору дози препарату для пацієнтів з порушеною функцією нирок. Порушення функції нирок Оскільки алопуринол і його метаболіти виводяться з організму нирками, порушення функції нирок може призводити до затримки препарату і його метаболітів в організмі з подальшим подовженням періоду напіввиведення цих сполук з плазми крові. При тяжкій нирковій недостаточности рекомендується застосовувати алопуринол в дозі, що не перевищує 100 мг на добу, або використовувати разові дози по 100 мг з інтервалом більше одного дня. Якщо умови дозволяють контролювати концентрацію оксипуринола у плазмі крові, дозу алопуринолу слід підібрати таким чином, щоб рівень оксипуринола в плазмі крові був нижче 100 мкмоль/л (15,2 мг/л). Алопуринол і його похідні видаляються з організму за допомогою гемодіалізу. Якщо сеанси гемодіалізу проводяться 2-3 рази в тиждень, то доцільно визначити необхідність переходу ��а альтернативний режим терапії – прийом 300-400 мг алопуринолу відразу після завершення сеансу гемодіалізу (між сеансами гемодіалізу препарат не приймається). Порушення функції печінки При порушеній функції печінки дозу препарату необхідно знизити. На ранньому етапі терапії рекомендується здійснювати моніторинг лабораторних показників функції печінки. Стани, що супроводжуються посиленням обміну солей сечової кислоти (наприклад, пухлинні захворювання, синдром Леша-Найхана) Перед початком терапії цитотоксичними препаратами рекомендацій пед��дметься виконати корекцію існуючої гіперурикемії і (або) гиперурикозурии за допомогою алопуринолу. Велике значення має адекватна гідратація, що сприяє підтримці оптимального діурезу, а також олужнення сечі, завдяки якому збільшується розчинність сечової кислоти та її солей. Доза алопуринолу повинна бути близька до нижній межі рекомендованого діапазону доз. Якщо порушення функції нирок обумовлено розвитком гострої сечокислої нефропатії або інший ниркової патології, то лікування слід продовжувати у соответствии з рекомендаціями, поданими у розділі «Порушення функції нирок». Описані заходи можуть зменшити ризик накопичення ксантину і сечової кислоти, ускладнює перебіг хвороби.
Лікарська форма
Круглі плоскі таблетки білого або сірувато-білого кольору, з фаскою, з рискою на одній і з гравіруванням Е 352 на другому боці, без або майже без запаху.Склад
1 таб.
Алопуринол 300 мг
магнію стеарат 3 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний 3 мг, желатин 12 мг, натрію карбоксиметилкрахмал (тип А) 20 мг, целюлоза мікрокристаллическая 52 мг.Фармакологічна дія
Алопуринол є структурним аналогом гіпоксантину. Алопуринол, а також його основний активний метаболіт - оксипуринол, інгібують ксантиноксидазу - фермент, що забезпечує перетворення гіпоксантину в ксантин і ксантину в сечову кислоту. Алопуринол зменшує концентрацію сечової кислоти в сироватці крові, так і в сечі. Тим самим він запобігає відкладення кристалів сечової кислоти в тканинах і (або) сприяє їх розчиненню. Крім придушення катаболізму пуринів у не��их (але не у всіх) пацієнтів з гіперурикемією, велика кількість ксантину і гіпоксантину стає доступно для повторного утворення пуринових підстав, що призводить до пригнічення біосинтезу пуринів de novo за механізмом зворотного зв'язку.Фармакокінетика
Всмоктування
Алопуринол активний при пероральному застосуванні. Він швидко всмоктується з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. За даними фармакокінетичних досліджень, алопуринол визначається в крові вже через 30-60 хвилин після прийому. Біодоступність алопуринолу січеньирует від 67% до 90%. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові як правило реєструється приблизно через 1,5 години після перорального прийому. Потім концентрація алопуринолу швидко знижується. Через 6 годин після прийому, у плазмі крові визначається лише слідова концентрація препарату. Максимальна концентрація активного метаболіту – оксипуринола звичайно реєструється через 3-5 годин після перорального прийому алопуринолу. Рівень оксипуринола в плазмі крові знижується значно повільніше.
Розподіл
/> Алопуринол майже не зв'язується з білками плазми крові, тому зміни рівня білка не повинні надавати значного впливу на кліренс препарату. Передбачуваний обсяг розподілу алопуринолу становить приблизно 1,6 л/кг, що свідчить про досить поширеному поглинання препарату тканинами. Зміст алопуринолу в різних тканинах людини не вивчено, однак дуже ймовірно, що алопуринол і оксипуринол в максимальній концентрації накопичуються в печінці і слизовій оболонці кишечнику, де реєструється вивисоку активність ксантиноксидазы.
Метаболізм
Під дією ксантиноксидазы і альдегидоксидазы алопуринол метаболізується з утворенням оксипуринола. Оксипуринол пригнічує активність ксантиноксидазы. Тим не менш, оксипуринол - не настільки потужний інгібітор ксантиноксидазы порівняно з алопуринолом, однак його період напіввиведення значно більше. Завдяки цим властивостям, після прийому разової добової дози алопуринолу ефективне пригнічення активності ксантиноксидазы підтримується протягом 24 годин. У больних з нормальною функцією нирок зміст оксипуринола в плазмі крові повільно збільшується аж до досягнення рівноважної концентрації. Після прийому алопуринолу в дозі 300 мг на добу, концентрація алопуринолу в плазмі крові, як правило, становить 5-10 мг/л. До інших метаболітів алопуринолу відносяться алопуринол-рибозид і оксипуринол-7-рибозид.
Виведення
Приблизно 20% прийнятого per os алопуринолу виводиться з калом у незміненому вигляді. Близько 10% добової дози екскретуються клубочковым апаратом нирки у вигляді неизмене��ного алопуринолу. Ще 70% добової дози алопуринолу виводиться з сечею у формі оксипуринола. Оксипуринол виводиться нирками у незміненому вигляді, однак у зв'язку з канальцевої реабсорбцією він володіє тривалим періодом напіввиведення. Період напіввиведення алопуринолу становить 1-2 години, тоді як період напіввиведення оксипуринола варіює від 13 до 30 годин.
Пацієнти з порушеною функцією нирок
У хворих з порушеною функцією нирок виведення алопуринолу і оксипуринола може значно сповільнюватися, що при тривалій терапии призводить до зростання концентрації цих сполук у плазмі крові. У пацієнтів з порушеною функцією нирок і кліренсом креатиніну 10-20 мл/хв, після довготривалої терапії алопуринолом в дозі 300 мг на добу концентрація оксипуринола в плазмі крові досягала орієнтовно 30 мг/л. Така концентрація оксипуринола може визначатися у пацієнтів з нормальною функцією нирок на тлі терапії алопуринолом в дозі 600 мг на добу. Отже, при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок дозу алопуринолу необхідно знижувати.
Літні па��иенты
У літніх пацієнтів значні зміни фармакокінетичних властивостей алопуринолу малоймовірні. Виняток становлять пацієнти з супутньою патологією нирок.Побічні дії
Класифікація небажаних реакцій в залежності від частоти зустрічаємості виглядає наступним чином: дуже часті (>1/10), часті (від >1/100 до <1/10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкі (від >1/10000 до < 1/1000), дуже рідкісні (<1/10000), частота невідома (неможливо визначити, виходячи із доступних даних).
У загальній популяції пацієнтів нежела��ельные реакції, пов'язані з терапією алопуринолом, зустрічаються рідко і в більшості випадків носять легкий характер. Частота розвитку небажаних явищ збільшується при порушеннях функції нирок та (або) печінки.
Інфекції та інвазії: дуже рідкі: фурункульоз.
Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія.
Порушення з боку імунної системи: нечасті: реакції гіперчутливості; рідкі: тяжкі реакції гіперчутливості, в��включаючи шкірні реакції з відшаруванням епідермісу, лихоманкою, лімфаденопатією, артралгією і (або) еозинофілією (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз) (див. розділ «Порушення з боку шкіри і підшкірних структур»). Супутній васкуліт або реакції з боку тканини можуть мати різні прояви, включаючи гепатит, ураження нирок і, в дуже рідкісних випадках, судоми. Крім того, дуже рідко спостерігався розвиток анафілактичного шоку. При розвитку тяжких небажаних реакцій терапію алопуринолом необобхідно негайно припинити і не поновлювати. Для лікування реакцій гіперчутливості з шкірними проявами можна використовувати кортикостероїди. Генералізовані реакції гіперчутливості розвивалися у хворих з порушеною функцією нирок і (або) печінки. Такі випадки іноді мали летальний результат; дуже рідкі: ангиоиммунобластная лімфаденопатія. Ангиоиммунобластную лімфаденопатії дуже рідко діагностували після біопсії з приводу генералізованої лімфаденопатії. Ангиоиммунобластная лімфаденопатія носить оборотний характе�� і регресує після припинення терапії алопуринолом.
Порушення обміну речовин і харчування: дуже рідкісні: цукровий діабет, гіперліпідемія.
Психічні розлади: дуже рідко: депресія.
Порушення з боку нервової системи: дуже рідкі: кома, параліч, атаксія, нейропатія, парестезії, сонливість, головний біль, збочення смакових відчуттів.
Порушення з боку органа зору: дуже рідкі: катаракта, порушення зору, макулярные зміни.
Порушення з боку органу слуху й лабіринтові расстройства: дуже рідкі: запаморочення.
Порушення з боку серця: дуже рідко: стенокардія, брадикардія.
Порушення з боку судинної системи: дуже рідко: артеріальна гіпертензія.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасті: блювання, нудота; дуже рідкі: рецидивуюча кривава блювота, стеаторея, стоматит, зміни функції кишечника.
Гепатобіліарні розлади: нечасті: безсимптомне збільшення концентрації печінкових ферментів (підвищений рівень лужної фосфатази і трансаміназ у сироватці крові); рідкісні: гепатит (включаючи некротичну і гранулематозную форми).
Порушення функції печінки можуть розвиватися без явних ознак генералізованої гіперчутливості.
Порушення з боку шкіри і підшкірних структур: часті: висип; дуже рідко: ангіоневротичний набряк, локальна медикаментозна висип, алопеція, знебарвлення волосся.
У пацієнтів, які приймають алопуринол, найбільш розповсюджені небажані реакції з боку шкіри. На тлі терапії препаратом ці реакції можуть розвиватися в будь ��ремя. Шкірні реакції можуть проявлятися сверблячкою, макулопапулезными і лускатими висипаннями. У рідкісних випадках спостерігається эксфолиативное ураження шкіри. При розвитку подібних реакцій терапію алопуринолом необхідно негайно припинити. Якщо реакція з боку шкіри носить легкий характер, то після ліквідації патологічних змін можна поновити прийом алопуринолу в меншій дозі (наприклад, 50 мг на добу). Згодом дозу можна поступово збільшити. При рецидивуванні шкірних реакцій терапію алопуринолом потрібно припинити і бол��е не відновлювати, оскільки подальший прийом препарату може призвести до розвитку більш тяжких реакцій гіперчутливості (див. «Порушення з боку імунної системи»).
Згідно з існуючими даними, на тлі терапії алопуринолом ангіоневротичний набряк розвивався ізольовано, а також у поєднанні з симптомами генералізованої реакції гіперчутливості.
Порушення з боку нирок і сечових шляхів: дуже рідко: гематурія, уремія.
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко��е: чоловіче безпліддя, еректильна дисфункція, гінекомастія.
Загальні розлади і зміни в місці введення препарату: дуже поодинокі: набряк, загальне нездужання, загальна слабкість, лихоманка.
Згідно з існуючими даними, на тлі терапії алопуринолом лихоманка розвивалася як ізольовано, так і в поєднанні з симптомами генералізованої реакції гіперчутливості.
З боку опорно-рухового апарату: міопатія, міалгія, артралгія.Особливості продажу
рецептурніОсобливі умови
Терапію препаратом Аллопу��инол-ЕГІС слід негайно припинити при появі шкірного висипу або інших проявів реакції гіперчутливості.
При лікуванні пацієнтів з порушеною функцією нирок або печінки дозу алопуринолу необхідно знизити. У пацієнтів, які отримують лікування з приводу артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності (наприклад, пацієнти, які приймають діуретики або інгібітори АПФ), може спостерігатися супутнє порушення функції нирок, тому алопуринол в цій групі пацієнтів слід використовувати з обережністю.
Біссимптомная гіперурикемія сама по собі не є показанням до застосування алопуринолу. У таких випадках поліпшення стану пацієнтів може бути досягнуто завдяки змінам в дієті і прийомі рідини поряд з усуненням основної причини гіперурикемії.
Гострий напад подагри. Алопуринол не слід застосовувати до повного купірування гострого нападу подагри, оскільки цим можна спровокувати додаткове загострення захворювання.
Аналогічно терапії урикозуричними засобами, початок лікування алопуринолом може спровокувати гострий напад подагри. Для того щоб уникнути цього ускладнення рекомендується проводити профілактичну терапію нестероїдними протизапальними препаратами або колхіцином протягом щонайменше одного місяця до призначення алопуринолу. Докладні відомості про рекомендованих дозах, застереження та запобіжні заходи можна знайти у відповідній літературі.
Якщо гострий напад подагри розвивається на тлі терапії алопуринолом, то прийом препарату варто продовжити в тій же дозі, а для лікування нападу необхідно призначити відповідне нестероїдний протизапальний засіб.
Накопичення ксантину. У випадках, коли утворення сечової кислоти значно посилено (наприклад, злоякісна пухлинна патологія і відповідна протипухлинна терапія, синдром Леша-Найхана), абсолютна концентрація ксантину в сечі у рідкісних випадках може істотно збільшитися, що сприяє накопиченню ксантину в тканинах сечових шляхів. Вірогідність накопичення ксантину в тканинах можна звести до мінімуму завдяки адекватної гідрексплуатації, яка забезпечує оптимальне розведення сечі.
Вклинення конкрементів з сечової кислоти. Адекватна терапія алопуринолом може призводити до розчинення великих конкрементів з сечової кислоти і, отже, до відстроченого вклинення цих конкрементів в сечоводи.
Гемохроматоз. Основний ефект алопуринолу при лікуванні подагри полягає в пригніченні активності ферменту ксантиноксидазы. Ксантиноксидаза може брати участь у зменшенні змісту і виведення заліза, депонируемого в печінці. Згідно результатам доклінічних досліджень, виконаних за участю гризунів, у деяких (але не у всіх) тварин, які отримували алопуринол, спостерігалося підвищене накопичення заліза в організмі. У 28 здорових добровольців на тлі терапії алопуринолом були відсутні зміни в депонування заліза печінкою. Дослідження, що демонструють безпеку терапії алопуринолом в популяції хворих з гемохроматозом, відсутні. Пацієнтам з гемохроматозом, а також їх кровним родичам алопуринол слід призначати з обережністю.
Лактоза. Кожна�� 100 мг таблетка препарату Алопуринол-ЕГІС містить 50 мг лактози. Отже, цей препарат не повинні приймати пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази і синдромом мальабсорбції глюкози і галактози.
Здатність керувати транспортними засобами
На тлі терапії алопуринолом спостерігався розвиток таких небажаних реакцій, як сонливість, запаморочення, атаксія. Ці небажані явища можуть вплинути на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами. Пацієнти, які приймають препарат Алопуринол-ЕГІС таблетки, не повинні керувати транспортними засобами та механізмами до тих пір, поки вони не будуть упевнені в тому, що алопуринол не чинить несприятливого впливу на відповідні здібності.
Передозування
Симптоми: нудота, блювання, діарея, запаморочення. Важка передозування алопуринолу може призвести до значного пригнічення активності ксантиноксидазы. Цей ефект не повинен супроводжуватися небажаними ефектами. Виняток становить впливу корозії�� на супутню терапію, особливо на лікування 6-меркаптопурином та (або) азатіоприном.
Лікування:
Специфічний антидот алопуринолу невідомий. Адекватна гідратація, підтримує оптимальний діурез, сприяє виведенню алопуринолу та його похідних з сечею. При наявності клінічних показань виконується гемодіаліз.Свідчення
Пригнічення утворення сечової кислоти і її солей при підтвердженому накопиченні цих сполук (наприклад, подагра, шкірні тофуси, нефролітіаз) або передбачуваному клінічному ризик і�� накопичення (наприклад, лікування злоякісних новоутворень може ускладнюватися розвитком гострої сечокислої нефропатії). До основних клінічних станів, які можуть супроводжуватися накопиченням сечової кислоти і її солей, відносяться:
-\0009идиопатическая подагра;
- \0009мочекаменная хвороба (утворення конкрементів з сечової кислоти);
- \0009острая мочекислая нефропатія;
- \0009опухолевые захворювання і миелопролиферативный синдром з високою швидкістю оновлення клітинної популяції, коли гіперурикемія метушнікає спонтанно або після проведення цитотоксичної терапії;
- \0009определенные ферментативні порушення, що супроводжуються гіперпродукцією солей сечової кислоти, наприклад, знижена активність гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферазы (включаючи синдром Леша-Найхана), знижена активність глюкозо-6-фосфатази (включаючи глікогенози), підвиПротипоказання
Гіперчутливість до алопуринолу або до будь-якого з допоміжних речовин, що входять до складу препарату.
печінкова недостатність, хронічна ниркова недостатточність (стадія азотемії), первинний (ідіопатичний) гемохроматоз, безсимптомна гіперурикемія, гострий напад подагри, вагітність, період лактації, дитячий вік до 3-х років.
Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не повинні приймати препарат.
З обережністю: хронічна ниркова недостатність, хронічна серцева недостатність, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, дитячий вік (до 14 років назнача��т тільки під час цитостатичної терапії лейкозів та інших злоякісних захворювань, а також симптоматичного лікування ферментних порушень).
Вагітність та лактація
Вагітність
В даний час даних щодо безпеки терапії алопуринолом в період вагітності недостатньо, хоча цей препарат широко застосовувався протягом довгих років без явних несприятливих наслідків. Вагітним жінкам не слід приймати таблетки Алопуринол-ЕГІС, за винятком тих випадків, коли не існує менш небезпечного альтернатативное лікування захворювання і становить більший ризик для матері і плода, ніж прийом препарату.
Лактація
Згідно з існуючими повідомленнями, алопуринол і оксипуринол виділяються з грудним молоком. У жінок, які приймають алопуринол в дозі 300 мг/добу, концентрація алопуринолу і оксипуринола в грудному молоці досягала, відповідно, 1,4 мг/л і 53,7 мг/л. Тим не менш, відомості про вплив алопуринолу та його метаболітів на немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, немає. Таким чином, препарат Алопуринол-ЕГІС таблетки не слід застосовувати в період лактації.Лікарська взаємодія
6-меркаптопурин і азатіоприн
Азатіоприн метаболізується з утворенням 6-меркаптопурину, який інактивується ферментом ксантиноксидазой. У випадках, коли терапія 6-меркаптопурином або азатіоприном супроводжує прийому алопуринолу, пацієнтам слід призначати тільки одну чверть від звичайної дози 6-меркаптопурину або азатіоприну, оскільки пригнічення активності ксантиноксидазы збільшує тривалість дії цих сполук.
Видарабін (аденіну арабінозід)
У присутності алопуринолу період напіввиведення відарабін збільшується. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідно дотримувати особливу настороженість щодо посилення токсичних ефектів терапії.
Саліцилати та урикозуричних засоби
Основним активним метаболітом алопуринолу є оксипуринол, який виводиться нирками аналогічно солей сечової кислоти. Отже, лікарські препарати з урикозурической активністю, такі як пробенецид або великих доз�� саліцилатів, можуть посилювати виведення оксипуринола. У свою чергу, посилене виведення оксипуринола супроводжується зменшенням терапевтичної активності алопуринолу, проте значущість цього виду взаємодії необхідно оцінювати індивідуально в кожному випадку.
Хлорпропамід
При одночасному застосуванні алопуринолу і хлорпропаміду, у пацієнтів з порушеною функцією нирок збільшується ризик розвитку тривалої гіпоглікемії, оскільки на етапі канальцевої екскреції алопуринол і хлорпропамід конкурують між�� собою.
Антикоагулянти, похідні кумарину
При одночасному застосуванні з алопуринолом спостерігалося посилення ефектів варфарину та інших антикоагулянтів похідних кумарину. У зв'язку з цим, необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів, які отримують супутню терапію цими препаратами.
Фенітоїн
Алопуринол здатний пригнічувати окислення фенітоїну у печінці, однак клінічна значущість цієї взаємодії не встановлено.
Теофілін
Відомо, що алопуринол пригнічує метаболизм теофіліну. Подібна взаємодія можна пояснити участю ксантиноксидазы в процесі біотрансформації теофіліну в організмі людини. Концентрацію теофіліну в сироватці крові необхідно контролювати на початку супутньої терапії алопуринолом, а також при збільшенні дози останнього.
Ампіцилін і амоксицилін
У пацієнтів, які одночасно отримували ампіцилін або амоксицилін і алопуринол, реєструвалася підвищена частота розвитку реакцій з боку шкіри порівняно з пацієнтами, які не отримували подібну супутню терапію. Причина цього виду лікарської взаємодії не встановлено. Тим не менше, пацієнтам, які отримують алопуринол, замість ампіциліну та амоксициліну рекомендується призначати інші антибактеріальні препарати.
Цитотоксичні лікарські засоби (циклофосфамід, доксорубіцин, блеомицин, прокарбазин, мехлорэтамин)
У пацієнтів, які страждають пухлинними захворюваннями (крім лейкозів) і отримують алопуринол, спостерігалося посилене пригнічення діяльності кісткового мозку циклофосфамідом �� іншими цитотоксичними препаратами. Тим не менш, згідно з результатами контрольованих досліджень, в яких взяли участь пацієнти, які отримують циклофосфамід, доксорубіцин, блеомицин, прокарбазин і (або) мехлорэтамин (хлорметина гідрохлорид), супутня терапія алопуринолом не посилювала токсичний вплив цих цитотоксичних препаратів.
Циклоспорин
Згідно з деякими повідомленнями, концентрація циклоспорину в плазмі крові може збільшуватися на тлі супутньої терапії алопуринолом. При одночасному применении цих препаратів необхідно враховувати можливість посилення токсичності циклоспорину.
Диданозин
У здорових добровольців і ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують диданозин, на тлі супутньої терапії алопуринолом (300 мг на добу) спостерігалося збільшення Cmax (максимальна концентрація препарату в плазмі крові та AUC (площа під кривою концентрація-час) диданозину приблизно в два рази. Період напіввиведення диданозину при цьому не змінювався. Як правило, одночасне застосування цих лікарських препаратоу не рекомендується. Якщо супутня терапія неминуча, може знадобитися зниження дози диданозину і ретельне спостереження за станом пацієнта
