Пару тижнів тому прочитала статтю «Діагноз по телефону» про те, чому медицина по телефону та інтернету — загроза для здоров'я пацієнта і марна трата часу лікаря. І — не можу втриматися від висловлення прямо протилежної точки зору. На мій погляд, щоб повною мірою оцінити можливості телемедицини, треба насамперед чітко визначити сферу і межі її застосування.
Частенько в нотатках, де висвітлюються негативні сторони дистанційної медичної діяльності, змішуються поняття. Так, лікарські консультації по телефону, які ось-ось впровадять у Москві, спілкування з лікарями на спеціалізованих інтернет-порталах і самостійний пошук інформації про свою хворобу в глобальній мережі ставляться в один ряд зі скандальними телесеансами масового оздоровлення, на зразок тих, що проводили Кашпіровський і Чумак. Наскільки обґрунтовані такі страхи?
Коли потрібен телеврач
Коли мова заходить про телефонних консультацій чи загально��іі з лікарем по інтернету, противники таких нововведень зазвичай апелюють до обережності: «Лікар не може прослухати серце або пальпувати печінку по телефону! А раптом там — смертельна інфекція або рак?». Але якщо припустити, що йдеться про пересічного клінічному випадку?
Наприклад, пацієнт вже був на очному прийомі у лікаря, і йому потрібно закрити лікарняний при дріб'язкової застуді, виписати черговий рецепт на інсулін (заради нього хворі на цукровий діабет змушені щомісяця вистоювати чергу до кабінету ендокринолога) або під��литися з доктором результатами аналізів, щоб скорегувати схему лікування? Хіба не зручніше зробити все це без ризику для психічного і фізичного здоров'я (не забуваємо про ймовірність підхопити інфекцію вже в поліклініці!), набравши лікаря по телефону або відправивши йому всі необхідні дані через інтернет?
А згадайте всі ці типові сценки в лікарняних чергах: «Мені тільки забрати результати!», «Я за рецептом!», «Мені просто поставити печатку в лікарняному потрібно...». Сучасна поліклініка вже давно стала схожою, зкореї, на гігантську кафкианскую канцелярію, ніж на лікувальний заклад. Люди нашого часу відвикли купувати в «реальних» касах авіаквитки, оплачувати рахунки в банку. Навіть їжу і одяг деколи простіше і дешевше замовити в інтернет-магазині. Так, може, пора відсікти формалізм і в питаннях охорони здоров'я — дивись, і черги зменшаться?
Телемедицина в світовій практиці
Сьогодні багато професора проводять за дистанційними консультаціями часу чи не більше, ніж на очних прийомах. Більшість великих регіональних лікарнц в нашій країні вже оснащено телемедичними центрами. Чи жарт — поставити вірний діагноз «складного» хворому силами недосвідченого лікаря з районної лікарні де-небудь у місті Кодинске Красноярського краю (звідки оперативно транспортувати хворого в діагностичний центр можна хіба що на вертольоті). І тут на допомогу приходять фахівці з крайового центру.
Подібна практика існує і за кордоном — у Канаді, наприклад, або Китаї, де лікарі обстежують і лікують віддалено мільйони пенсіонерів, для яких не вистачає мо��та у прилеглих поліклініках.
І, до речі, можливості телемедицини не обмежуються видеоконсультациями. У багатьох великих містах Росії вже працюють центри телемоніторингу ЕКГ. Пацієнт отримує на руки маленький «пейджер», що дозволяє йому додзвонюватися до доктора і знімати кардіограму, не встаючи з дивана. А лікар у свою чергу (о, жах!) уточнює діагноз, не бачивши хворого, і видає рекомендації щодо подальшої тактики дій.
Рано чи пізно ми прийдемо до того, що операції за допомогою віддаленого лікарського контролю будуть робити роботи, з ювелірною точністю здійснюють ендоскопічні маніпуляції в наших тілах. А діагноз можна буде дійсно поставити по інтернету — за допомогою складних програм, які зможуть, обробляючи інформацію про симптоми і результати аналізів, винести висновок, засноване на мільйонах аналогічних випадків в базі даних.
Про точної діагностики
До речі, в розмовах щодо діагностики по інтернету прихильники класичних медичних методів частенько призводять образ мудрого лікаря, навченого премудрос��ям «ручний» діагностики, здатного розрізнити найдрібніші відзвуки шумів в серці у ході аускультації або вловити різницю в звуках, що виходять з черевної порожнини при її перкусії. Мовляв, тільки справжній професіонал має право вирішувати, чим же насправді хворий пацієнт.
Давайте ж подивимося правді в очі: наскільки добре володіють подібними навичками більшість випускників медичних вузів? Зрозуміло, їх вчать всьому цьому на заняттях з пропедевтику внутрішніх хвороб. Але як часто сучасні лікарі застосовують ��ти знання в клінічній практиці? Або вони самі віддають перевагу результатами інструментальних обстежень?
Покажіть мені акушера, який відмовиться від кардіотокографії на користь стетоскопа? А онколога, який захоче виставляти діагноз на підставі пальпації живота, а не результатів МРТ? Або, може бути, лікаря-лаборанта, який відкине всі наворочені прилади для моментального аналізу крові і сяде вважати еритроцити за допомогою камери Горяєва?..
Не виключаю навіть, що рано чи пізно програма навчання в медичних уневі��ситетах буде оптимізована — ми більше не будемо навчати студентів перкусії, пальпації та аускультації, точно так само як не вчимо їх збирати лікарські трави і виділяти з них цілющі екстракти чи правильно припікати рани головешкою з багаття. Зате з'являться години, присвячені вивченню програм дистанційної діагностики.
У відповідності із заголовком недавньої статті одного з найбільш авторитетних американських інтернет-порталів, присвячених охороні здоров'я HealthLeaders, телемедицина нестримна. Рано чи пізно переваги цього яв��ения змушені будуть визнати і вітчизняні фахівці.
Ольга Кашубіна
Фото thinkstockphotos.com