Существует исторический анекдот о том, что первыми внутриматочную контрацепцию применили арабские кочевники, засовывая в матку верблюдицам мелкие камни, чтобы избежать беременности у самок во время длинных переходов. Но на самом деле история внутриматочной контрацепции началась в Германии в начале ХХ века. За последние 100 лет внутриматочные контрацептивы прошли целую серию эволюционных изменений.
То, что мы сегодня называем «спиралью», давным-давно никакая не спираль. Современные внутриматочные контрацептивы, как правило, имеют Т-образную форму. Слово «спираль» прижилось в нашей стране после широкого применения внутриматочного контрацептива в форме зигзага, выполненного из термопластика. «В оригинале» он носил имя изобретателя (петля Липпса) — и был очень популярен в СССР в 70–80-х годах ХХ века.
Современные ВМК (внутриматочные контрацептивы) можно разделить на две группы — металлсодержащие и гормонвыделяющие. Несмотря на те, що обидва засоби встановлюються в порожнину матки, їх робота побудована на різних засадах, вони мають різні особливості і побічні ефекти. Незнання цієї різниці породжує різноманітні міфи про шкоду будь-яких «спіралей»
Міф № 1: ВМК провокують «микроаборты»
Довгий час вважалося, що внутрішньоматкові контрацептиви захищають від небажаної вагітності за принципом «чужорідного тіла», що підтримує уповільнений запальний процес в порожнині матки. Буцімто саме з-за цього запального процесу плодове яйце не ��має можливості прикріпитися до стінки матки і гине.
На щастя, принцип дії тут інший. Металлсодержащіе ВМК найчастіше містять тонку мідну дріт. Іони міді мають сперміцидної активністю, тому сперматозоїди, «добежавшие» до порожнини матки, гинуть, запліднення не відбувається.
Сплави міді, нікелю або цинку намагалися застосовувати для внутрішньоматкової контрацепції ще в 20-х роках ХХ століття, але про контрацептивних властивості міді стало відомо лише до 1960 року. Сучасні дослідження підтвердили припущення вчених�