По цілому ряду медичних причин мої власні пологи були партнерськими. Планове кесарів розтин у терміні 38 тижнів. Моя мама навіщо приїхала до роддому до часу початку операції і відстояла під вікнами 1,5 години. Сжалившаяся над 50-річної, білої від хвилювання жінкою, санітарочка повідомила їй, що операція пройшла успішно, і запропонувала передати записочку.
Коли через півгодини після операції мене розштовхала незнайома тетка в белом халате и сунула в руки листок бумаги, исписанный родным неразборчивым учительским почерком, я была несколько ошеломлена. С трудом сфокусировавшись, я прочла теплые материнские слова и блаженно закрыла глаза.
— Ответ писать будете? — требовательно толкнула меня в бок санитарочка. — Нет. Просто скажите ей, что у меня все хорошо.
Написать ответ на реанимационной койке сразу после эндотрахеального наркоза было совершенно невозможно.
Роды с мужем — как это бывает
Самые первые «роды с мужем» в моей профессиональной биографии случились на 6-м курсе медицинского университета. Рожала первенца жена моего одногруппника. Без пяти минут дерматолог настаивал на своем присутствии в родильном зале. Тогда это было, мягко говоря, не принято, но, учитывая наш статус субординаторов, дежурная бригада особенно не сопротивлялась.
Помню, что в потужном периоде мы выставили будущего папашу из родзала. Его супруга очень хотела родить «красиво», как в кино: выгнуть спинку, томно крикнуть «А-а-а!», и вот уже толстощекий малыш громким криком заявляет о своем существованді світу. У житті так не виходить. В житті треба тужитися щосили. Іноді на висоті потуги спорожняється кишечник, можуть фонтаном шмагати навколоплідні води, і яка народжує жінка сильно відрізняється від кінематографічної картинки, хоча, звичайно, залишається абсолютно прекрасною, але тут погляд повинен бути звикли.
Минуло кілька років. За допомогою операції кесаревого розтину з'являвся на світ син мого однокласника. Практично відразу після вилучення новоспеченого тата роздягли до пояса і виклали йому на живіт новонародженого сынишку для збереження температурної ланцюжка.
— Я проплакав годину, — зізнався мені однокласник. — Ти не уявляєш, які мене переповнювали емоції. Я нічого не міг з собою вдіяти. Я дивився на нього, а сльози котилися і котилися.
Чи треба говорити про те, яким лагідним і турботливим батьком став мій однокласник, скільки сил і уваги він приділяє своєму первістку і як мріє про другу дитину. Звичайно, не тільки «температурна ланцюжок» стала причиною батьківського дива. Проте певний катарсис зіграв свою роль і відобразив в душ�� не дуже молодого чоловіка це особливе почуття і стан — батьківство.
А взагалі в цьому плані характерно описаний досвід партнерських пологів моєї улюбленої мультиплікаційної героїні Масяні:
— А-А-А! Щоб мене пальцем не чіпав більше ніколи! Іди за руку мене тримай! Щоб мене пальцем не чіпав більше, зрозумів? Іди, кажу, за руку мене тримай!
Ця серія життєпису Масяні несе велику психопрофілактичну навантаження, яскраво показуючи неухильне посилення переймів і емоційний вибух, супроводжуючий звичайне диво — народження нового життя.
Чоловік на пологах — вже не екзотика
У свій час я сприймала присутність чоловіка на пологах скоріше як примха, знизувала плечима і категорично не хотіла приміряти цю ситуацію на себе. Мені здавалося, що моєму майбутньому чоловікові краще не бачити, в яких муках, крові, слизу та інших виділеннях жінка робить на світло потомство. Багато були повністю згодні зі мною в цьому.
Але сьогодні і моє ставлення, і ставлення суспільства до партнерських пологів диаметрально изменилось. Даже страдающие профессиональным снобизмом акушеры-гинекологи сначала просто смирились, а затем и полностью приняли идею присутствия в святая святых «посторонних».
Читайте также: Роды по контракту
Мужья в родильных залах давно перестали быть экзотикой. Врачи научились поглядывать на них краем глаза, руководить ими, извлекая из их присутствия максимум пользы. По желанию можно участвовать в атракціоні перерізання пуповини, можна вийти в самий відповідальний і напружений момент з родзала, можна навіть допомагати одиноким породіллям-сусідок, якщо необхідно покликати акушерки або лікаря.
— Я, поки у нас сутички були, в усьому розібрався. Добре, що ви мене налаштували разом з дружиною йти на пологи. Я і лікарів кликав, і водичку давав, і робив масаж. Думаю, допомога від мене була, — хвалився нещодавно свіжоспечений батько, чоловік моєї пацієнтки.
А навіщо це потрібно?
Самий головний ворог жінки в передпологовій палаті — страх. Самотність чужі стіни, невідомість, неухильно насувається майбутнє у вигляді посилення переймів. Страх мучить, виснажує, знесилює. Дуже важливо, щоб поруч опинився рідна і тепла людина. Нехай такий же переляканий, нехай нетямущий, але тримає за руку, масажуючий поперек і подає склянку води.
Разом не так страшно. Разом навіть не так боляче і, головне, не так самотньо. Коли поруч чоловік боїться, можна відчувати себе хороброго. Дуже важливо, щоб хтось близький сказав, що ти — молодець, що прекрасно справляєшся. Дуже важливо, щоб чоловік мог тобой гордиться.
Нужен ли муж на родах? В большинстве случаев — да. Но каждая пара решает этот вопрос самостоятельно. У каждого из нас есть «свои тараканы». Кто-то не хочет предстать перед любимым в неприглядном виде, кто-то настолько впечатлителен, что акушеры-гинекологи вынуждены заниматься больше мужем, чем роженицей.
Кстати, партнерские роды подразумевают присутствие в родзале не только мужа. Можно рожать в сопровождении доулы — «духовной» акушерки, можно попросить быть рядом сестру, подругу или маму. Хотя маму я бы рекомен