Преступная беспечность

– Мамуль, мене Вадік запросив покататися, – обняла двадцятидворічна невисока білява симпатична Оксана свою починають сивіти мати.

– Доча, ви тільки недовго, тобі завтра їхати на навчання.

– Мам, – скривилася дівчина, – ну чого ти, я на пару годинок, туди і назад, – зелені очі пустотливо блиснули, – ти навіть не встигнеш занудьгувати.

– Швидко тільки не ганяйте, я знаю, Вадик твій – той ще шумахер.

За вікном пролунав нетерплячий гудок. Оксана схопила своє синє кашемірове пальто, кружляючи, одягла. У цей момент вона світилася від щастя, квапливо натягнула туфлі і вибігла в під'їзд. Почувся швидкий стук підборів.

Мама виглянула у вікно. Дворові діти, інтуїтивно відчуваючи ритм природи, підкидали в повітря різнобарвні листя, спостерігаючи за польотом повітряних балерин. Холодний осінній ве��єр, ніби в змові з ними, підхоплював жовтіюче листя, змушуючи танцювати чудовий повітряний вальс. Стоїть біля під'їзду високий хлопець у синій спортивній куртці, побачивши, що Оксана відкрила двері, відкинув сигарету, галантно відчинив передні двері великої чорної машини. Дістав з переднього сидіння красивий букет червоних троянд, вручив коханій, молоді обнялися, поцілувалися. Дівчина стрибнула в машину. Почувся потужний гуркіт двухсоттридцатисильного скайлайна.

Літній жінці подобався цей хлопець, їй здавалося, що в молодих буде гарне майбутнє. Він військовий офіцер, з хорошим окладом, перспективою зростання, вона – на третьому курсі політехнічного інституту. Гарна пара. Та й дуже вже хотілося поняньчити онуків.

– Господи, дай їм щастя! – прошепотіла вона.

Вадим повернув ключ запалювання, потужний двигун утробно загарчав, видаючи в собі міць машини, не звиклої до спокійної їзди.

– Ну що, мила, куди прямуємо? – Ти кавалер, тобі вирішувати, – посміхнулася дівчина, – тільки я сьогодні пообіцяла мамі, що прийду раніше, мені завтра на автобус, а я ще навіть сумку не збирала. – Добре, пропоную на Білу гору скататися, погода чудова, захід повинен бути прекрасним, по дорозі заїдемо в шашличку, перекусимо. – Відмінно, я голодна, – схвалила вибір дівчина, повернувшись, хотіла було пристебнути ремінь. – Люба, заспокойся, ремені для лохів, мене кожен поліцейський в місті знає.

Дівчина посміхнулася і зручніше вмостилася в глибоке сидіння, правою рукою стиснула кисть свого друга, хлопець відпустив кермо, керуючи вільною. Жвава машина слухалася пілота, точно вони були єдиним цілим. Незабаром вони мчали по замістоной трасі, вправно обходячи не поспішаючі автомобілі. Не знижуючи швидкості, пролетіли місцеву село, завернули за магістраль ЧИТА – ХАБАРОВСЬК.

Швидкість розбурхувала, збуджувала, хлопець гладив кисть своєї коханої дівчини. По зустрічній смузі, вивертаючи з повороту, показалася велика біла фура.

– Йопт, що він творить? – матюгнулся хлопець. Назустріч їм, об'їжджаючи колону наближався зеленого кольору джип, бачачи, що по зустрічній смузі на великій швидкості наближається скайлайн, він спробував повернутися на свою смугу, але було пізно.

Валерій, з��ав сильніше кисть дівчата, різко крутнув кермо вправо. Оксана від жаху заверещала, лівою рукою закрила очі. Вмілим маневром йому вдалося уникнути лобового зіткнення, однак втратила керування машина зіткнулася з відбійником.

Стовпчик буквально вгризся в бампер, ближче до правого боку. Удар. Гуркіт. Скрегіт. Вибух подушки безпеки. Все змішалося. Роздута подушка вбила хлопця в сидіння, боляче оцарапав особа, розбивши ніс в кров. За частки секунди він відчув, як втрачає зв'язок зі своєю коханою.

Оксані не пощастило. Немає ременя, не ��працювала подушка безпеки. За інерцією вона полетіла вперед, голова врізалася в лобове скло, запрокинулась тому, хрустнули хребці. Від удару лобові кістки вп'ялися в головний мозок, уламки розсікли обличчя, травмуючи ліве око. Вилітаючи з машини, ноги опинилися на зламі, кістки обох стегон раскрошились. Вперед летіла вже мертва лялька, яка одержала поранення, не сумісні з життям, покотилася з урвища, зупинилася в дивній позі, ніби багато років вивчала йогу.

Водій джипа, жахнувшись наслідку свого небезпечного маневру, притопив педаль газу.

Вадима доставили в травматологічне відділення, крім перелому двох ребер, ударів і подряпин, він нічого більше не пошкодив. Він сидів біля рентген-кабінету, обхопивши голову руками, ридав, не відчуваючи болю, ридав так, як ніколи в житті, він розумів, що сталося непоправне, що вже ніколи не побачить Оксану.

Дівчина загинула. Вона була єдиною дочкою, вона ще не пізнала радість материнства, не скуштувала життя. У неї був шанс – якщо б вона пристегнулась, але бравада вбила її. Це ляже важким тягарем на совість Вадима.

.. Під Новий рік в моє чергування привезли мого сусіда. Через тиждень він повинен був зіграти весілля, наречена була на третьому місяці вагітності. Не пристебнувся. Лобове зіткнення. Я не відразу його впізнав, настільки він виглядав жахливо – зметена лобова кістка, з брудною рани видно мало пульсуючий головний мозок. Обличчя в крові, з рота кашлевыми поштовхами організм намагався позбутися від червоної пінистої рідини. Почорнілі губи, щось бурмотіли. Негайно переклав його на штучну вентиляцію легенів, в три річки стали лити розчини. Як��е диво тримало його на нашій тлінній землі. Встигли прооперувати, витягнути кістки з головного мозку, прибрати гематому. Але через чотири години він помер. Через шість місяців наречена народила сина. Син залишився без батька. Мама пішла в загул, відмовилася від первістка, віддавши хлопчика на виховання батькам хлопця. Я їх часто бачу разом, дід з бабусею просто обожнюють. Мамі він не цікавий. А був би пристебнутий...

Вам мало прикладів? Я можу нескінченно писати такі пе��матеріальні наслідки нашій безтурботності. Я їх описую у себе в блозі, після чергування, весь час нагадую – ПРИСТІБАЙТЕСЯ, ПРИСТІБАЙТЕСЯ, ПРИСТІБАЙТЕСЯ!!!

Але ні, знаходяться «дочки бойових кондиціонерів», говорять, що з ременями не все так однозначно, що проклятий ремінь заважає вибратися з машини в самий відповідальний момент. Добре, ось вам інший приклад. Я досі пам'ятаю той чергування, це було 1 серпня 2005 року. Один за одним почали надходити в наше відділення травлення, різані. Бригада відпрацювала на знос. Ольга, сестра-анестезист, вийшов�� з валізкою з операційної, задзвонив мобільний. Відповівши, жінка зблідла, осіла.

Друзі її дочки повідомили страшну новину – загинула її дочка. Двоє хлопців і двоє дівчат були не пристебнуті, каталися по заміській трасі, водій не впорався з керуванням, машину розвернуло боком, вилетіла в кювет, стала крутитися, перетворюючись у смертельний атракціон, де хлопців кидало по всьому салону. Дівчину викинуло через вікно. Пощастило? Немає. Півтонна машина розчавила всьому своєму вагою бідну дівчину. Їй не було ще й шістнадцяти. Шлюб, н�� скріплений почуттями і єдиною дочкою, – розпався.

І потім, ось скажіть, як часто аварії трапляються на мосту, там, де треба буде вчасно вистрибнути з машини, щоб не потонути? Я от за останні п'ять років пам'ятаю тільки один випадок, коли мужик потрапив у болото. Зате аварії, що відбуваються на трасі, трапляються кожен божий день, кожен день – чиїсь покалічені долі. Кожен день люди по дурості і зайвої браваду гинуть.

Інший заперечить: «Від ременів безпеки – печінка лопається».

«Друже, якщо від такої сили удару у пострадавшего рветься печінку, то його вже нічого не врятує, оскільки це настільки страшна аварія, що не пристегнувшегося людини будуть збирати по шматках, сошкрябывая з асфальту. А так хоч в машині залишиться, буде що ховати».

І так, до речі, пасажирів задніх сидінь це теж стосується. Чому, запитаєте ви – попереду стоять сидіння ж врятують? Ні! Не врятують. Розповім ще на одному прикладі. До нас якось привезли дитя восьми місяців, з важкою черепно-мозковою травмою і жінку з переломами верхніх кінцівок, ребер. Як виявилося, в легковий машині їхала сімейна пара, чоловік за кермом, дружина поруч і їх малюк, в дитячому кріслі, вони всі були пристебнуті. А ось тітка, сестра чоловіка, була не фіксована ременем. Так от в момент аварії вона опинилася в ролі гарматного ядра, літала по салону, собі каліцтв наробила і голову дитині розчавила своїм задом. Ось так.

Пам'ятайте, друзі мої, – ПРАВИЛА ДОРОЖНЬОГО РУХУ написані кров'ю, я цю кров бачу і знаю, про що пишу, я не диванний аналітик, а той чоловік, хто зустрічає без черги в клініці будь-якого, бо я реаніматолог. І я пристібаюся, і заставшиляю пристібатися своїх пасажирів, і раджу вам робити те ж саме!

Володимир Шпиньов

Фото thinkstockphotos.com