Коли психіатр говорить про пацієнта «параноїк», він має на увазі, що хворий страждає маренням переслідування або так званими надцінними ідеями, тобто ідеями, які пацієнт постійно висловлює і намагається здійснити, незважаючи на їх очевидну неспроможність.
Наприклад, типовим «надцінних» ідеям відносяться чудодійні ліки, излечивающие всі хвороби, або кошти, які продовжать вашу життя до 150 років, і т. п. Оскільки ці ідеї рідко зустрічають розуміння оточуючих, марення переслідування у вигляді нав'язливих думок про «загальне змові» формується дуже швидко. Для параноїка все просто і зрозуміло — є Ідея і є Вороги, які намагаються знищити Ідею і її Творця. При таких помилкових посилках логіка, тим не менш, формально збережена.
Але не всі параноїки потрапляють у поле зору «великої психіатрії». Серед нас величезна кількість людей, схильних бачити у випадкових подіях «підступи ворогів». Їх нездорова підозрілість мешает жить им самим и их близким. Такие люди крайне обидчивы, никогда не забывают якобы нанесенного им оскорбления и всеми силами пытаются отомстить. Они не воспринимают никакую критику, даже дружеские замечания будут встречены в штыки.
Существуют целые паранойяльные культуры, где средства массовой информации представляют весь окружающий мир как враждебный. Естественно, в таких условиях бóльшая часть населения теряет связь с реальностью и впадает в «повседневную паранойю». Это было характерно для США времен «охоты на ведьм», этим всегда жила Северная Корея, в такую же всеобщую паранойю впадает и Россия в последние годы.
Нормальная осторожность или патология?
Разумеется, в жизни есть недоброжелатели и просто люди, которые вас недолюбливают. Однако это вовсе не значит, что они непременно стремятся вас ограбить, поживиться за ваш счет или плетут против вас враждебные заговоры.
Разумеется, в толпе разумно положить свой кошелек в более надежное место, вроде закрытого внутреннего кармана. Это нормальная защита от возможных карманников и уменьшение вероятності, що ви самі выроните гроші в тісняві. Деяка розумна недовірливість вважається адаптивної в нашому далекому від досконалості, світі.
Однак «повсякденне параноя» — це постійна НЕВИПРАВДАНА підозрілість і настороженість, яка не підкріплена об'єктивними ознаками. Для параноїка характерна тенденція інтерпретувати нейтральні події в негативному світлі. Особливо тут небезпечні двозначні ситуації (цілком безпечні, але допускають неоднозначне трактування).
Наприклад: пройшов знайомий і не поздоро��ався. Був занурений у свої думки або спеціально відвернувся? Можливо і те, і інше. Але параноїк обов'язково побачить тут вороже намір.
Читайте також: Зустріч з пасивним агресором
Повсякденна параноя — це не хвороба, а життєва установка, при якій весь навколишній світ тобі ворожий або намагається нажитися за твій рахунок. Така людина дивиться на світ божий як би через оглядову щілину свого танка или оптический прицел. Вроде бы и защищен, но в то же время не способен увидеть ничего хорошего в жизни. Да и врага, подходящего сзади своего танка, он тоже наверняка пропустит.
Особенности «повседневного параноика»
Так уж устроила эволюция, что наш мозг был вынужден постоянно сканировать окружающее пространство для своевременного обнаружения саблезубых тигров и прочей нечисти. Тут как в известной советской поговорке — «Лучше перебдеть, чем недобдеть». В головном мозге в оценке уровня опасности участвуют миндалины мозга и префронтальные участки коры. Но у параноиков миндалины мозга посылают настолько сильные эмоциональные импульсы, что префронтальные зоны не могут адекватно оценить опасность. Такой человек, условно говоря, не отличает невинный звук шагов ребенка от шороха подкрадывающегося хищника.
Еще в древности стало понятно, что излишняя предосторожность очень дорого обходится человеческому организму. Война войной, но и спать обязательно нужно. Волей-неволей приходится доверять кому-то свой сон и временную беззащитность. У «повседневных параноиков» сон может быть настолько нарушен, что это вызывает нервные срывы, и тут уж прямая дорога в психиатрическую больницу.
Интересно, что такая повышенная настороженность не обеспечивает необходимой защиты, к которой так стремится «повседневный параноик». Клиенты подобного психотипа крайне плохо «читают» других людей. Они делают много ошибок в оценке интонаций голоса и пропускают невербальные знаки, несущие значимую информацию, у них снижена способность распознавать эмоциональные проявления других людей. Они часто ошибаются, принимая отвлеченное вираз обличчя за гнівне, і т. п.
«Повсякденні параноїки» не здатні зрозуміти, що думає інша людина, і замінюють це власної негативної інтерпретацією. До речі, з-за своїх поганих эмпатических навичок вони частіше стають жертвами шахраїв, ніж звичайні люди!
Захист виявляється помилковою.
Як допомогти такій людині?
Що нам робити, якщо у родича або друга з'являються симптоми, схожі на марення переслідування або «надцінні ідеї»? Не тягнути ж його до психіатра. Тоді У нас півкраїни можна буде у психушку запроторити, адже майже всі телевізійні канали трублять, що ми з усіх боків оточені ворогами. До речі, треба пам'ятати, що ТБ багатьох країн завжди переграє з репортажами про всілякі катастрофи. Вони принципово живуть за рахунок «смажених новин».
Так ось. Поки все не зайшло занадто далеко, варто запитати «повсякденного параноїка»: наскільки ті реальні загрози, які він відчуває? Справа в тому, що відчуття і факти — це зовсім різні речі. Далі разом з ним потрібно детально проаналізувати нібито небезпечну ситуацію. Майте на увазі, що вам необхідно відсторонитися від паранойяльного сприйняття і постаратися побачити «картину». Інакше вам загрожує так званий «індукований маячня», і ви заодно зі своїм приятелем будете битися з неіснуючими ворогами.
Коли мій сусід по сходовій клітці став стверджувати, що за ним стежить ФСБ, я запитав його: який, на його думку, він являє інтерес для спецслужб і що в ньому такого надцінного, щоб витрачати великі бюджетні кошти? Де в його квартирі встановлені «жучки» і хто агенти зовнішнього спостереження?
��бично «повсякденні параноїки» добре реагують на доброзичливе обговорення і дружню підтримку, при цьому їх тривожність спадає. Але вже якщо такі заходи не спрацювали — варто попросити допомоги у професійного психіатра.
Сергій Боголєпов
Фото thinkstockphotos.com